Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №520/17232/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 р. № 520/17232/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області (61001, Харківська обл., місто Харків, м. героїв Небесної Сотні, 36, код ЄДРПОУ 43181818) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Ярослава Мудрого, буд. 26 61024, м.Харків, код ЄДРПОУ 45752470), третя особа: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Жданової О.В. ВП № 74232509 від 11.06.2026 про накладення на Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області штрафу на користь держави у розмірі 5100,00 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом установлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2023 у справі №520/3549/23 зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30000,00 грн на місяць, починаючи з 24.02.2022.

Зазначене рішення набрало законної сили 12.01.2024. На його виконання Харківським окружним адміністративним судом 15.01.2024 видано виконавчий лист №520/3549/23.

Листом від 15.12.2023 №51.06-375/ССО Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області звернулося до Голови Служби судової охорони з проханням виділити додаткові кошторисні призначення за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» для виконання рішення суду у справі №520/3549/23 у загальній сумі 445564,52 грн, з яких 318260,37 грн — додаткова винагорода ОСОБА_1 , 127304,15 грн — пов`язані з її виплатою нарахування.

Згідно з наданим розрахунком потреби в коштах сума додаткової винагороди ОСОБА_1 за період з 24.02.2022 по 20.01.2023 становить 318260,37 грн.

Наказом Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області від 12.01.2024 №16 передбачено нарахування та виплату після надходження коштів ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 20.01.2023 у сумі 318260,37 грн. Начальнику фінансово-економічного відділу — головному бухгалтеру доручено провести відповідні нарахування та виплати.

Підставами для видання зазначеного наказу визначено рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2023 у справі №520/3549/23 та рапорт від 14.12.2023.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Жданової О.В. від 21.02.2024 відкрито виконавче провадження ВП №74232509 з примусового виконання виконавчого листа №520/3549/23, виданого 15.01.2024 Харківським окружним адміністративним судом. Боржнику встановлено строк для виконання рішення суду — десять робочих днів.

Листом від 04.03.2024 №51.06-259 позивач повідомив державного виконавця про видання наказу від 12.01.2024 №16 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у сумі 318260,37 грн, а також про звернення до Служби судової охорони щодо виділення додаткових кошторисних призначень.

У зазначеному листі позивач вказав, що фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди буде проведено після надходження відповідних бюджетних асигнувань. До листа додано копію звернення від 15.12.2023 №51.06-375/ССО, розрахунок потреби в коштах та витяг із наказу від 12.01.2024 №16.

11.06.2026 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ждановою О.В. винесено постанову ВП №74232509 про накладення на Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області штрафу на користь держави у розмірі 5100,00 грн за невиконання рішення суду в повному обсязі.

Як зазначено відповідачем у відзиві, підставою для накладення штрафу стало те, що нараховані кошти стягувачу фактично не виплачені. Боржника також зобов`язано виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

Не погодившись із постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вжив усіх залежних від нього заходів для виконання судового рішення: здійснив розрахунок належної ОСОБА_1 додаткової винагороди, видав наказ про її нарахування та виплату, звернувся до розпорядника бюджетних коштів вищого рівня щодо виділення необхідного фінансування та повідомив державного виконавця про вчинені дії.

За доводами позивача, невиплата коштів зумовлена ненадходженням відповідних бюджетних асигнувань, виділення яких не залежить від волевиявлення територіального управління. Позивач послався на те, що функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення Служби судової охорони здійснює Державна судова адміністрація України, тоді як територіальне управління не має повноважень самостійно збільшувати кошторисні призначення та здійснювати платежі понад установлені бюджетні асигнування.

Позивач зазначив, що за бюджетною програмою КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя» у кошторисі територіального управління на 2024 рік передбачено 1000,00 грн, на 2025 рік — 500,00 грн, на 2026 рік — 500,00 грн.

На підтвердження доводів щодо недостатності фінансування позивач послався на кошториси за 2024– 2026 роки та листування Служби судової охорони щодо фінансування виконання судових рішень. Зокрема, зазначив, що відповідно до листа Служби судової охорони від 13.01.2026 №01.30-02.2-94/вн на 2026 рік Службі судової охорони за відповідною бюджетною програмою затверджено кошторисні призначення у загальній сумі 6094,4 тис. грн.

На переконання позивача, державний виконавець при прийнятті оскаржуваної постанови не врахував повідомлених причин невиконання рішення в частині фактичної виплати коштів та заходів, ужитих для отримання необхідного фінансування. Позивач вважає, що ненадходження відповідних бюджетних асигнувань є об`єктивною причиною, яка не залежить від його волевиявлення, тоді як застосування штрафу відповідно до статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» допускається лише у разі невиконання рішення без поважних причин.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позову та просив відмовити в його задоволенні у повному обсязі.

У відзиві відповідач підтвердив перебування на виконанні виконавчого провадження ВП №74232509 та надходження листа позивача від 04.03.2024 №51.06-259 щодо видання наказу про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди у сумі 318260,37 грн, звернення за додатковими кошторисними призначеннями та проведення виплати після надходження бюджетних асигнувань.

Водночас відповідач зазначив, що за результатами розгляду наданих боржником документів державний виконавець установив невиконання рішення суду в повному обсязі, оскільки кошти стягувачу не виплачені. З огляду на це відповідач вважає правомірним накладення на боржника штрафу в розмірі 5100,00 грн на підставі статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Посилаючись на обов`язковість судових рішень, відповідач наголосив, що боржник повинен самостійно вживати заходів для виконання рішення, яке набрало законної сили, не очікуючи відповідних дій державного виконавця, та проявляти достатню розумність і обачність для уникнення негативних наслідків його невиконання.

На думку відповідача, державним виконавцем вжито заходів щодо примусового виконання виконавчого листа №520/3549/23 відповідно до вимог чинного законодавства, а тому підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частин другої та третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною першою статті 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності — за її межами.

Правові засади організації та порядку примусового виконання судових рішень визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі — Закон №1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів — це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, спрямованих на примусове виконання рішень, які проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктами 1, 3 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, а також розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Частиною шостою статті 26 Закону №1404-VIII встановлено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом десяти робочих днів, крім рішень, що підлягають негайному виконанню.

Відповідно до частини першої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Згідно із частиною другою статті 63 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначає вимогу виконати рішення протягом десяти робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконанню, — протягом трьох робочих днів, та попередження про кримінальну відповідальність.

Частиною першою статті 75 Закону №1404-VIII передбачено, що в разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, яке зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника — фізичну особу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб — 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника — юридичну особу — 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Отже, обов`язковою умовою застосування до боржника відповідальності, передбаченої статтями 63, 75 Закону №1404-VIII, є невиконання судового рішення у встановлений строк саме без поважних причин.

Суд зазначає, що факт неповного виконання судового рішення у встановлений виконавцем строк не є достатньою підставою для накладення штрафу. До прийняття відповідної постанови державний виконавець повинен з`ясувати причини невиконання рішення, перевірити повідомлені боржником обставини та надані на їх підтвердження докази, після чого встановити, чи мав боржник об`єктивну можливість виконати судове рішення і чи не було його невиконання зумовлене обставинами, які не залежали від волі боржника.

Накладення штрафу за невиконання рішення, яке зобов`язує боржника вчинити певні дії, є заходом юридичної відповідальності. Відтак така відповідальність не може ґрунтуватися виключно на констатації відсутності повного виконання рішення, а потребує встановлення державним виконавцем усіх елементів відповідного правопорушення, зокрема відсутності поважних причин невиконання.

Поважними причинами в розумінні статей 63, 75 Закону №1404-VIII можуть бути визнані об`єктивні обставини, які унеможливили або істотно ускладнили виконання судового рішення, не залежали від волевиявлення боржника та не могли бути ним усунені шляхом учинення дій у межах наданих повноважень.

Аналогічний підхід до застосування статей 63, 75 Закону №1404-VIII викладений у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №0840/3476/18, від 07.11.2019 у справі №420/70/19, від 15.04.2020 у справі №811/1324/18 та від 15.05.2020 у справі №812/1813/18.

При цьому обов`язковість судового рішення та необхідність його повного виконання не виключають обов`язку державного виконавця встановити, чи відбулося невиконання саме без поважних причин. Відсутність таких причин не презюмується лише з огляду на те, що рішення на час проведення перевірки виконано не в повному обсязі.

Судом установлено, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2023 у справі №520/3549/23 Територіальним управлінням Служби судової охорони у Харківській області видано наказ від 12.01.2024 №16, яким передбачено нарахування та виплату ОСОБА_1 після надходження коштів додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 20.01.2023 у сумі 318260,37 грн. Начальнику фінансово-економічного відділу — головному бухгалтеру доручено провести відповідні нарахування та виплати.

Зазначена сума також відображена в розрахунку потреби в коштах, складеному позивачем для виконання судового рішення.

Отже, матеріали справи підтверджують, що позивач визначив розмір додаткової винагороди за вказаний період та прийняв рішення про її нарахування і виплату. Водночас саме лише видання наказу не свідчить про повне виконання судового рішення, оскільки належні стягувачу кошти фактично не виплачені.

Разом із тим для вирішення питання про правомірність накладення штрафу необхідно оцінити не лише факт невиплати, а й причини, з яких вона не проведена, та дії, вчинені боржником для виконання рішення.

Листом від 15.12.2023 №51.06-375/ССО позивач звернувся до Голови Служби судової охорони з проханням виділити додаткові кошторисні призначення за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» для виконання рішення суду у справі №520/3549/23 у загальній сумі 445564,52 грн, з яких 318260,37 грн — додаткова винагорода ОСОБА_1 , 127304,15 грн — пов`язані з її виплатою нарахування.

Зазначене звернення стосується виконання конкретного судового рішення, містить відомості про отримувача винагороди та необхідний обсяг фінансування. Тому воно підтверджує вчинення позивачем дій, спрямованих на отримання коштів для проведення відповідної виплати.

Після відкриття виконавчого провадження ВП №74232509 позивач листом від 04.03.2024 №51.06-259 повідомив державного виконавця про видання наказу від 12.01.2024 №16, визначення суми додаткової винагороди у розмірі 318260,37 грн та звернення до Служби судової охорони щодо виділення додаткових кошторисних призначень.

До цього листа додано копію звернення від 15.12.2023 №51.06-375/ССО, розрахунок потреби в коштах та витяг із наказу від 12.01.2024 №16. Позивач також повідомив, що виплату буде здійснено після надходження відповідних бюджетних асигнувань.

Отримання зазначеного листа та повідомлених у ньому відомостей відповідач не заперечує, а його зміст відтворює у відзиві.

Таким чином, державний виконавець був обізнаний як про вчинені боржником дії, так і про конкретну причину затримки виплати. Відповідні пояснення супроводжувалися документами щодо виконання рішення саме на користь ОСОБА_1 .

Позивач обґрунтовує неможливість проведення виплати ненадходженням необхідних бюджетних асигнувань, посилаючись на кошториси за 2024– 2026 роки та листування Служби судової охорони щодо фінансування виконання судових рішень. Зокрема, за наведеними у позові відомостями, за бюджетною програмою КПКВК 0501150 на 2024 рік територіальному управлінню передбачено 1000,00 грн, на 2025 рік — 500,00 грн, на 2026 рік — 500,00 грн.

Суд зазначає, що вказані доводи підлягали перевірці у взаємозв`язку з документами про звернення позивача за додатковим фінансуванням. Вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець мав з`ясувати, чи надходили боржнику кошти для проведення відповідної виплати, чи мав він реальну можливість виконати рішення та чи вжив доступних йому заходів для отримання необхідного фінансування.

Висновок про наявність підстав відповідальності має ґрунтуватися на перевірці конкретних обставин виконання.

У цій справі відповідач, обґрунтовуючи правомірність штрафу, зазначив, що після розгляду наданих боржником документів державний виконавець установив невиконання рішення у повному обсязі, оскільки кошти стягувачу не виплачені.

Водночас відповідач не пояснив, чому повідомлені позивачем причини невиплати не є поважними, не навів доказів надходження необхідного фінансування та не зазначив, які конкретні дії в межах своїх повноважень позивач міг учинити для проведення виплати, але не вчинив.

Посилання у відзиві на отримання та розгляд документів боржника не свідчить про належну оцінку цих документів. Така оцінка повинна давати відповідь на питання, чи підтверджують вони об`єктивні перешкоди для виконання рішення та з яких причин виконавець приймає або відхиляє пояснення боржника.

Натомість наведене відповідачем обґрунтування зводиться до констатації відсутності фактичної виплати. Отже, факт неповного виконання рішення фактично ототожнено з його невиконанням без поважних причин, хоча закон розмежовує ці обставини.

Доводи відповідача щодо обов`язковості судового рішення не спростовують наведеного висновку. Обов`язок виконати рішення зберігається незалежно від наявності виконавчого провадження, проте застосування штрафу потребує встановлення передбаченої законом умови — невиконання рішення без поважних причин.

Також загальне посилання на необхідність проявляти достатню розумність і обачність не замінює встановлення конкретних недоліків у діях боржника. Матеріали справи підтверджують видання наказу, складання розрахунку, звернення за фінансуванням та повідомлення державного виконавця. Які саме додаткові доступні заходи позивач не вжив, відповідач не визначив.

Суд зазначає, що тривалість невиплати зумовлює необхідність перевірки актуального стану виконання рішення та причин затримки, але не доводить наявності підстав для штрафу.

Відповідач не довів, що станом на 11.06.2026 повідомлені перешкоди були усунені, позивач отримав необхідні кошти або мав іншу реальну можливість провести виплату, проте не скористався нею.

За таких обставин установленого факту невиплати коштів недостатньо для висновку про правомірність застосування статей 63, 75 Закону №1404-VIII. Відповідач мав довести відсутність поважних причин невиконання, врахувавши подані боржником документи, однак належного обґрунтування цього не надав.

Суд наголошує, що скасування постанови про накладення штрафу не припиняє права ОСОБА_1 на отримання належної винагороди та не звільняє позивача від обов`язку вживати заходів для її виплати.

Предметом даного спору є правомірність конкретного заходу відповідальності, а не вирішення питання про закінчення виконавчого провадження.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач документально підтвердив учинення дій для виконання рішення та повідомив державного виконавця про причини затримки виплати. Водночас відповідач не спростував цих пояснень і не довів, що рішення не виконано саме без поважних причин.

Таким чином, наявність обов`язкової умови для накладення штрафу, передбаченої частиною другою статті 63 та частиною першою статті 75 Закону №1404-VIII, відповідачем не доведена.

За таких обставин постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Жданової О.В. від 11.06.2026 у виконавчому провадженні ВП №74232509 про накладення на Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області штрафу в розмірі 5100,00 грн є необґрунтованою та протиправною і підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань витрат зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн.

Позивач у цій справі є суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Витрати зі сплати судового збору до передбачених частиною другою статті 139 КАС України витрат, які підлягають стягненню на користь суб`єкта владних повноважень, не належать.

Таким чином, сплачений Територіальним управлінням Служби судової охорони у Харківській області судовий збір у розмірі 2662,40 грн стягненню з відповідача не підлягає.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 287, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області (61001, Харківська обл., місто Харків, м. героїв Небесної Сотні, 36, код ЄДРПОУ 43181818) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Ярослава Мудрого, буд. 26 61024, м.Харків, код ЄДРПОУ 45752470), третя особа: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про визнання протиправною та скасування постанови – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Жданової О.В. ВП № 74232509 від 11.06.2026 про накладення на Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області штрафу на користь держави у розмірі 5100,00 грн.

Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених статтею 287 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено 10 вересня 2026 року.

Суддя Н.А. Полях