Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №480/3976/26 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року Справа № 480/3976/26

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповала М.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3976/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення (в тому числі щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки) за період з 01 липня 2022 року по 26 січня 2025 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року, 01 січня 2025 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 - 14 до постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити грошове забезпечення (в тому числі щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки) за період з 01 липня 2022 року по 26 січня 2025 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 - 14 до постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704 з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо непроведення нарахування та виплати грошового забезпечення (в тому числі щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2022 рік) за період з 22 березня 2022 року по 30 червня 2022 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 - 14 до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 перерахувати та виплатити грошове забезпечення (в тому числі щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення за 2022 рік) за період з 22 березня 2022 року по 30 червня 2022 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 - 14 до постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704 з урахуванням раніше виплачених сум.

Свої вимоги мотивує тим, що під час нарахування та виплати йому грошового забезпечення за період з 22.03.2022 відповідачами неправомірно не застосовано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, що, на його думку, призвело до неправильного визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, що є складовим грошового забезпечення позивача.

Ухвалою суду від 01.06.2026 вказану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 12.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідачі подали відзиви на позовну заяву, в яких проти задоволення позову заперечили та зазначили, що підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, немає. ІНФОРМАЦІЯ_3 вказував, що у спірний період посадовий оклад та оклад за військовим званням правомірно обчислювалися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 у розмірі 1762 грн. Військова частина НОМЕР_1 зазначала, що скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 не відновило попередню редакцію пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 та не створило підстав для застосування при обчисленні грошового забезпечення прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.

Представник позивача подав відповіді на відзиви, в яких з доводами відповідачів не погодився та просив задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, встановив такі обставини.

Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 22.03.2022 № 52 позивача з 22.03.2022 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 26.01.2025 № 33 позивача на підставі розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 22.01.2025 № 22 переміщено до військової частини НОМЕР_3 .

Отже, у період з 22.03.2022 по 26.01.2025 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.05.2025 № Д-321/65дск та директиви командира військової частини НОМЕР_4 від 22.05.2025 № Д-22/ДСК правонаступником військової частини НОМЕР_2 визначено військову частину НОМЕР_1 .

Також установлено, що у період до 31.07.2022 включно військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 01.08.2022 військову частину НОМЕР_2 знято з фінансового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На адвокатський запит представника позивача військовою частиною НОМЕР_1 надано картки особового рахунку ОСОБА_1 за 2022-2025 роки, які містять відомості про нараховане та виплачене йому грошове забезпечення.

У зв`язку з перебуванням військової частини НОМЕР_2 на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_2 представник позивача 15.01.2026 звернулася до останнього з адвокатським запитом № 56 щодо надання відомостей про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення. Листом від 18.02.2026 № 5/300 ІНФОРМАЦІЯ_3 надав довідку про матеріальне і грошове забезпечення № 5/301 за період проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_2 .

З наявних у матеріалах справи відомостей про грошове забезпечення позивача вбачається, що під час його нарахування посадовий оклад та оклад за військовим званням визначалися із застосуванням розрахункової величини 1762 грн, тобто розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018.

Вважаючи протиправним обчислення та виплату грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 цього Закону, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

За приписами абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30 серпня 2017 року КМУ прийнято Постанову № 704, яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Пунктом 2 Постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21 лютого 2018 року КМУ прийняв постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".

Пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до Постанови № 704, внаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14". Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Отже, з 01.01.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018".

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.

Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно до ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21, від 30.04.2025 у справі № 620/9741/24 та інших, виснував, що оскільки зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року", а не "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018".

У цих та інших постановах Верховний Суд, засновуючись на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили, виснував, що положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018" не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Отже, з 29.01.2020 чинна редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року", а не "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року".

Водночас 12.05.2023 КМУ прийняв постанову № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов КМУ, затверджених постановою КМУ від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 № 704", пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

Постанова № 481 набрала чинності 20.05.2023, а тому з указаної дати розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями розраховуються виходячи зі сталої величини 1762 грн шляхом її множення на відповідний тарифний коефіцієнт.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, було визнано дії КМУ при прийнятті постанови № 481 неправомірними, а пункт 2 цієї постанови - протиправним та нечинним.

Разом із тим постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 зазначені судові рішення скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову про визнання неправомірними дій КМУ і скасування пункту 2 постанови № 481 відмовлено. Постанова Верховного Суду набрала законної сили з дати її ухвалення та є остаточною.

Верховний Суд у цій постанові дійшов висновку, що встановлення розміру грошового забезпечення військовослужбовців частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII делеговано Кабінету Міністрів України, а це повноваження охоплює також установлення базової величини, виходячи з якої визначаються посадові оклади та оклади за військовими званнями.

При цьому Верховний Суд зазначив, що профільні законодавчі акти не визначають обов`язкового базового критерію для розрахунку посадового окладу та не містять заборони на встановлення Кабінетом Міністрів України такої величини у твердому розмірі. Зміст пункту 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII також не містить норми, якій суперечить запроваджена постановою № 481 стала величина 1762 грн.

Відтак Верховний Суд визнав помилковим висновок судів попередніх інстанцій про відсутність у КМУ повноважень установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів у фіксованому розмірі.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 22.03.2022 по 26.01.2025.

За таких обставин суд вважає, що у період з 22.03.2022 по 19.05.2023 включно посадовий оклад позивача та оклад за військовим званням мали визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови № 704.

Використання у цей період розрахункової величини 1762 грн призвело до неправильного визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, а також тих щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від зазначених окладів.

Отже, позовні вимоги щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 22.03.2022 по 19.05.2023 включно, виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, підлягають задоволенню з урахуванням раніше виплачених сум.

Водночас із 20.05.2023 розрахунок посадового окладу та окладу за військовим званням позивача мав здійснюватися відповідно до чинної редакції пункту 4 постанови № 704, внесеної постановою № 481, із застосуванням сталої величини 1762 грн.

Враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24, суд не встановив правових підстав для незастосування пункту 4 постанови № 704 у редакції постанови № 481 до правовідносин щодо безпосереднього нарахування грошового забезпечення позивачу як військовослужбовцю.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог у частині перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 26.01.2025 належить відмовити.

Вирішуючи питання щодо суб`єкта, на якого має бути покладено обов`язок провести перерахунок грошового забезпечення позивача за період до 20.05.2023, суд ураховує наступне.

Матеріалами справи встановлено, що військова частина НОМЕР_2 з дня її формування перебувала на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_2 , а з 01.08.2022 була знята з такого забезпечення та зарахована на фінансове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Разом із тим відповідно до пункту 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280, командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.

Отже, перебування військової частини НОМЕР_2 на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_2 не змінювало належності позивача до особового складу військової частини НОМЕР_2 та не означало переходу до ІНФОРМАЦІЯ_2 обов`язків військової частини щодо належного визначення складових грошового забезпечення її військовослужбовців. ІНФОРМАЦІЯ_3 у відповідний період здійснював фінансове забезпечення та виплату грошового забезпечення на підставі документів, оформлених військовою частиною НОМЕР_2 .

При цьому відповідно до спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.05.2025 № Д-321/65дск та директиви командира військової частини НОМЕР_4 від 22.05.2025 № Д-22/ДСК правонаступником військової частини НОМЕР_2 визначено військову частину НОМЕР_1 .

Відтак саме військова частина НОМЕР_1 як правонаступник військової частини НОМЕР_2 є належним суб`єктом, на якого має бути покладено обов`язок усунути порушення, допущені при визначенні розміру грошового забезпечення позивача за час проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_2 .

Той факт, що позивач сформулював вимоги до ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з 22.03.2022 по 30.06.2022, а до військової частини НОМЕР_1 - починаючи з 01.07.2022, не перешкоджає суду обрати спосіб захисту, необхідний для ефективного поновлення порушеного права позивача, оскільки відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За таких обставин належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 як правонаступника військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення належного нарахування грошового забезпечення позивача за період з 22.03.2022 по 19.05.2023 включно та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити його перерахунок і виплату з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_2 належить відмовити, оскільки саме по собі здійснення ним фінансового забезпечення військової частини НОМЕР_2 не покладає на нього обов`язку усувати порушення, пов`язані з визначенням складових грошового забезпечення військовослужбовця цієї військової частини, правонаступником якої є військова частина НОМЕР_1 .

Відповідно до викладеного вище суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 8000 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами шостою та сьомою статті 134 КАС України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору і значення справи для сторін.

У пункті 269 рішення у справі "East/West Alliance Limited проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що угода між адвокатом та клієнтом щодо розміру гонорару не є обов`язковою для суду, який має оцінити, чи були відповідні витрати фактично понесені та чи є їх сума обґрунтованою.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, викладеної, зокрема, у рішеннях у справах "Баришевський проти України", "Гімайдуліна та інші проти України", "Двойних проти України", "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

З матеріалів справи вбачається, що 03.12.2025 між ОСОБА_1 та адвокатом Ткаченко Анною Володимирівною укладено договір № ТА-05/12/25 про надання правничої допомоги, предметом якого є представництво інтересів позивача у справі щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за 2022-2025 роки.

Відповідно до розділу III договору сторони погодили гонорар за надання правничої допомоги у розмірі 8000 грн. На виконання умов договору 03.12.2025 позивач сплатив адвокату Ткаченко А.В. 8000 грн.

Згідно з детальним описом робіт та наданих послуг адвокатом у межах договору здійснено: надання усної консультації та формування правової позиції у справі; складення та подання адвокатського запиту до військової частини НОМЕР_1 від 05.12.2025 № 1184; складення та подання адвокатського запиту до ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15.01.2026 № 56; складення та подання адвокатського запиту до військової частини НОМЕР_1 від 16.01.2026 № 61; складення та подання адвокатського запиту до військової частини НОМЕР_1 від 26.03.2026 № 335; складення та подання позовної заяви.

Разом з тим ІНФОРМАЦІЯ_3 у відзиві заперечував проти заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу, вказуючи на їх неспівмірність зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи.

Оцінюючи заявлений розмір витрат, суд враховує, що справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, участі представника позивача у судових засіданнях не потребувала. Предмет спору стосується застосування положень постанови Кабінету Міністрів України № 704 при визначенні розміру грошового забезпечення військовослужбовця, щодо якого сформована значна судова практика, що об`єктивно зменшує обсяг юридичної роботи, необхідної для формування правової позиції.

При цьому суд ураховує, що представником позивача до звернення до суду вчинено низку дій, спрямованих на отримання від військових частин та ІНФОРМАЦІЯ_2 документів і відомостей, необхідних для встановлення обставин нарахування грошового забезпечення позивача, а тому відповідні послуги були пов`язані з підготовкою цієї справи до судового розгляду.

Також суд бере до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, зокрема право позивача на перерахунок грошового забезпечення визнано лише за період з 22.03.2022 по 19.05.2023, тоді як у задоволенні вимог за подальший період відмовлено.

Таким чином, виходячи з критерію реальності понесених витрат, їх необхідності, розумності та співмірності зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, характером спірних правовідносин та результатом розгляду справи, суд вважає обґрунтованим та пропорційним відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Оскільки порушене право позивача підлягає поновленню шляхом покладення відповідного обов`язку на військову частину НОМЕР_1 як правонаступника військової частини НОМЕР_2 , зазначені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 22.03.2022 по 19.05.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення, у тому числі щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, за період з 22.03.2022 по 19.05.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Шаповал