Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №460/9548/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 вересня 2026 року м. Рівне№460/9548/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність відповідача стосовно ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 19 вересня 2024 року по 08 травня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; зобов`язання відповідача виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 19 вересня 2024 року по 08 травня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; визнання протиправною бездіяльність відповідача стосовно ненарахування та невиплати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01 серпня 2022 року по 08 травня 2026 року - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01 серпня 2022 року по 08 травня 2026 року - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

Ухвалою від 04.06.2026 відкрито провадження у справі №460/9548/26. Розгляд справи вирішено проводити у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

Згідно з позовною заявою, вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на тому, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка з 01.08.2022 перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 . На виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/11263/25 відповідачем 08.05.2026 проведено перерахунок та виплату належних позивачу сум грошового забезпечення за період з 01.08.2022 по 20.05.2023. При цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні. З огляду на наведене, позивач стверджує про наявність права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.08.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому виклав свої заперечення проти позову, зазначивши, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Щодо вимог про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні відповідач посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких розмір такого відшкодування має визначатися з урахуванням розміру простроченої заборгованості, тривалості затримки, ймовірних майнових втрат працівника, поведінки сторін та принципів розумності, справедливості і пропорційності. Вказує, що у разі задоволення зазначених вимог суд має врахувати наведені критерії при визначенні розміру середнього заробітку. Стосовно вимог про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідач посилається на положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», якими передбачено проведення компенсації у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих громадянам доходів. Вважаючи, що правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні, просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Розглянувши заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка з 01.08.2022 перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач вважає, що у період з 01.08.2022 по 20.05.2023 відповідачем здійснювалося обчислення його грошового забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018, замість відповідного показника, встановленого законом на 01 січня 2022 та 2023 років. На переконання позивача, такий порядок обчислення призвів до заниження розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та похідних від них складових грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані відпустки та премії.

З метою відновлення порушеного права представник позивача звернулася до відповідача із заявою та адвокатським запитом щодо проведення перерахунку грошового забезпечення за період з 01.08.2022 по 20.05.2023 відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, із визначенням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 і 14 до зазначеної постанови, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/11263/25 відповідачем 08.05.2026 перераховано на банківський рахунок позивача суму грошового забезпечення, нараховану за результатами проведеного перерахунку.

Водночас позивач зазначає, що після здійснення зазначеної виплати відповідачем не проведено нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні. Позивач вважає, що виплата належних йому сум грошового забезпечення лише на виконання судового рішення свідчить про порушення відповідачем установлених строків проведення остаточного розрахунку та є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Крім того, позивач стверджує про наявність у нього права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належного грошового забезпечення за період з 01.08.2022 по день його фактичної виплати у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, представник позивача звернулася до відповідача з адвокатським запитом про надання довідки щодо середнього заробітку позивача, необхідної для визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні. За твердженням позивача, на час звернення до суду відповідну довідку представнику не надано.

Позивач, не погоджуючись із ненарахуванням та невиплатою середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право на належне грошове забезпечення, звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктами 2, 4 статті 9 Закон №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17.

За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За частиною 1 статті 117 КЗпП України (у відповідній редакції), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до частини 2 статті 117 КЗпП України, за наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Як свідчать матеріали справи, позивача звільнено зі служби з 19.09.2024. Натомість остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні здійснений відповідачем лише 08.05.2026 на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 460/11263/25 .

Отже, періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 20.09.2024 (день, наступний за датою звільнення зі служби) по 07.05.2026 (день, що передує дню виплаті коштів на виконання рішення суду), включно.

З урахуванням вимог статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями, проміжок часу, за який позивачу належить виплата середнього заробітку охоплюється періодом з 20.09.2024 до 07.05.2026 (перші шість місяців періоду) та становить 181 календарний днь.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням “Порядку обчислення середньої заробітної плати”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки про доходи позивача, за останні два календарні місяці перед звільненням йому нараховано грошове забезпечення: за липень 2024 року - 41347,50 грн, за серпень 2024 року - 23251,20 грн.

Отже, загальна сума грошового забезпечення за зазначені два місяці становить 64598,70 грн. Виходячи з 62 календарних днів липня та серпня 2024 року, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 1041,91 грн (64598,70 грн : 62 календарні дні).

Відповідно до цього, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби, становить 188585,71 грн (1041,91 грн x 181 календарний день).

Поряд з цим, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.06.2016 у справі № 6-113цс16).

Відповідно до згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого, обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст.117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

З огляду на наведене, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України.

Розрахований судом середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні зі служби, становить 188585,71 грн.

Водночас, суд вважає, що зазначена сума становитиме для відповідача надмірний тягар.

Окрім того, суд не може не врахувати ту обставину, що відповідач фактично провів повний розрахунок з позивачем у день його звільнення, на підставі своїх відомостей про належні позивачу до виплати суми. Причиною ж неповного розрахунку слугувало те, що відповідач під час проходження позивачем служби, застосовував пункт 4 Постанови КМУ №704, за яким розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Таке застосування визнано судовим рішенням у справі №460/11263/25 протиправним з огляду на те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Відповідно до цього, підставою для перерахунку позивачу сум грошового забезпечення за період з 01.08.2022 по 19.05.2023, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, премії, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням, слугувало саме рішення суду. В той же час, без вказаного судового рішення, відповідач був позбавлений можливості застосовувати іншу розрахункову величину, ніж ту, яка зазначена в пункті 4 чинної на той час редакції Постанови №704.

Враховуючи компенсаційний характер відповідної виплати, характер заборгованості, дії позивача та відповідача, суд, приходить до висновку про те, що справедливим і таким, що відповідатиме принципам пропорційності, добросовісності та розсудливості буде стягнення з відповідача на користь позивача 20% розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, що становить: 188585,71 грн. х 20 % = 37717,14 грн.

З огляду на те, що позивач просив про зобов`язання нарахувати і виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні без обрахунку відповідної суми, що в свою чергу унеможливлює застосування органом, який виносить рішення по суті спору, принципів співмірності при визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку, то позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів.

Так, стаття 1 Закон України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-III (далі - Закон №2050-ІІІ) визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону №2050-ІІІ передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (у редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин).

У статті 3 Закону №2050-ІІІ зазначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Згідно з пунктом 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Пунктом 3 вказаного Порядку визначено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідно до Закону №2050-ІІІ компенсація частини доходів проводиться тільки у випадку, якщо такі доходи були нараховані, але були затриманні строки їх виплати.

Оскільки нарахування та виплати позивачу належного грошового забезпечення у відповідному розмірі не було, зазначене не свідчить про затримання строків виплати грошових доходів, тому суд дійшов висновку, що така позовна вимога є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами, а обраний позивачем спосіб судового захисту відповідає характеру порушеного права та забезпечує його ефективне поновлення, у зв`язку з чим адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється судом відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у сумі 37717,14 грн.

У задоволені решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 10 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Суддя Н.В. Друзенко