Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №440/8649/26 — Полтавський окружний адміністративний суд

Суд: Полтавський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо

Дата: 09 вересня 2026 р.

Справа: №440/8649/26

Суддя: Н.Ю. Алєксєєва

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/8649/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної військової адміністрації, треті особи: ОСОБА_2 , Горбанівський геріатричний пансіонат ветеранів війни та праці про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної військової адміністрації, у якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Полтавської ОВА щодо контрою за якістю надання соціальних послуг в Горбанівському геріатричному пансіонату ветеранів війни та праці і розгляду заяв ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв представник ОСОБА_3 , щодо порушення прав ОСОБА_1 інваліда І групи “Б” по зору, немобільної людини;

- зобов`язати Департамент соціального захисту населення Полтавської ОВА подати голові Полтавської ОВА клопотання про розірвання трудового контракту з директором Горбанівського геріатричного пансіонату ветеранів війни та праці ОСОБА_2 за невиконання посадових обов`язків директора пансіонату щодо дотримання чинного законодавства України з урахуванням висновків суду щодо порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Департамент соціального захисту населення Полтавської ОВА добитися від Горбанівського пансіонату виконання своєї обіцянки представнику уповноваженого ВР з прав людини та Коршеву І.А. про переведення ОСОБА_1 у відремонтовану кім.101;

- стягнення з Департаменту соціального захисту населення Полтавської ОВА на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 50 тис. грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в Горбанівському пансіонаті при надання соціальної послуги стаціонарного утримання порушується Закон України Про соціальні послуги, Державний стандарт стаціонарного догляду за особами, які втратили здатність до самообслуговування чи не набули такої здатності, Конвенції про права осіб з інвалідністю, Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, Статут Горбанівського геріатричного пансіонату ветеранів війни та праці, підробляються підписи під документами (кримінальний злочин), фальшуються документи (кримінальний злочин), незаконно діяла в приміщенні пансіонату торгова точка, яка платила податки (кримінальний злочин), стосовно позивача зі сторони директора ОСОБА_2 застосовується булінг, з вини адміністрації пансіонату трапився перелом кістки стопи ноги, стосовно позивача, як інваліда І групи по зору, відсутнє розумне пристосування (дискримінація за ознакою інвалідності). Департамент соціального захисту населення Полтавської ОВА замість сприянню у захисті прав позивача обмежувався формальними відповідями на заяви, що свідчить про надмірний формалізм та нівелює роль державної установи, покликаної здійснювати державний контроль за додержанням конституційних прав людини на отримання якісних соціальних послуг. Вважає, що сприяти відновленню його прав, які порушуються адміністрацією пансіонату, буде усунення від керівництвом Горбанівського геріатричного пансіонату ветеранів війни та праці директора пансіонату ОСОБА_2 . Зазначав, що отримую моральні страждання від порушення своїх прав адміністрацією пансіонату, та змушений прикладати додаткові зусилля, звертаючись до Департаменту соціального захисту за захистом своїх прав.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Горбанівський геріатричний пансіонат ветеранів війни та праці.

Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.

Представник третьої особи надіслав письмові пояснення, в яких зазначив про відсутність порушення прав позивача.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААВ №362271 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час огляду 23.06.2021 встановлено І "Б" групу інвалідності по зору безстроково.

За змістом довідки Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 19.07.2023 №1603-5002870942 ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщеної особи із зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 за фактичним місцем проживання/перебування: АДРЕСА_2 .

У зв`язку із введенням з 24.02.2022 воєнного стану на всій території України ОСОБА_1 згідно із договором про надання соціальних послуг від 18.07.2023 №71, укладеним із Горбанівським геріатричним пансіонатом ветеранів війни і праці, до закінчення дії воєнного стану на підставі путівки Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної військової адміністрації від 18.07.2023 №165 надаються тимчасово соціальні послуги стаціонарного догляду у приміщенні надавача послуг: АДРЕСА_3 .

На підставі наказу Горбанівського геріатричного пансіонату ветеранів війни та праці від 18.07.2023 №153 ОСОБА_1 з 18.07.2023 зарахований на всі види постачання і матеріального забезпечення на правах підопічного до Горбанівського геріатричного пансіонату ветеранів війни та праці, утримання проводити за рахунок бюджетних коштів.

Як зазначає позивач у позовній заяві, у Горбанівському пансіонаті при надання соціальної послуги стаціонарного утримання порушуються Закон України Про соціальні послуги, Державний стандарт стаціонарного догляду за особами, які втратили здатність до самообслуговування чи не набули такої здатності, Конвенція про права осіб з інвалідністю, Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, Статут Горбанівського геріатричного пансіонату ветеранів війни та праці, у зв`язку з чим позивач був змушений звернутися за захистом своїх прав до Департаменту соціального захисту населення Полтавської державної адміністрації.

Департаментом були надані наступні відповіді на звернення громадянина ОСОБА_1 : від 25.03.2026 №К-393/02.1, 09.04.2026 №К-473/02.1, 15.04.2026 №К-497/02.1, 21.04.2026 №К-537/02.1.

Вважаючи, що Департамент соціального захисту населення Полтавської ОВА замість сприянню у захисті прав позивача обмежується формальними відповідями на заяви, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Право на доступ до публічної інформації є конституційним правом людини, передбаченим і гарантованим ст.34 Конституції України, яка, у свою чергу, ґрунтується на положеннях ст.10 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, ст.19 Загальної декларації прав людини, статей 18 та 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права регламентовано Законом України "Про звернення громадян" та Законом України "Про доступ до публічної інформації".

Згідно з преамбулою Закону України «Про звернення громадян» (далі - Закон №393) цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Частиною 1 ст. 1 Закону №393 передбачено право громадянина України звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про звернення громадян»).

Визначення «заяви» (клопотання) міститься у ч. 3 ст. 3 Закону України «Про звернення громадян» та означає, що звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Відповідно до ст. 4 цього Закону до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:

- порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);

- створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

- незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Статтею 7 Закону №393 передбачено заборону відмови в прийнятті та розгляді звернення.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Відповідно до статті 16 Закону №393 скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Статтею 18 Закону №393/96-ВР встановлено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:

особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

знайомитися з матеріалами перевірки;

подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Відповідно до ст. 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

За змістом ч. 1 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» визначено термін розгляду звернень громадян.

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє дійти висновку, що кожен громадянин в разі порушення його законних прав має право звернутися органів влади, їх посадових осіб із заявою (клопотанням), пропозицією чи скаргою, при цьому, таке право кореспондується із обов`язками органів влади здійснити розгляд таких звернень та повідомити про наслідки розгляду таких заяв (клопотань) з урахуванням їх функціональних обов`язків у порядку та з дотримання умов, визначених Законом України «Про звернення громадян».

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Закон України "Про звернення громадян" передбачає, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово звернувся до відповідача із заявами, в яких просив провести перевірку фактів неналежного оформлення документації Горбанівським геріатичним пансіонатом ветеранів війни та праці, зокрема, в частині відрахування 75% пенсії, незабезпечення позивача виробами медичного призначення, неналежного обслуговування позивача під час проведення гігієнічних процедур у пансіонаті, а також сприяти в організації адміністрацією пансіонату транспорту та супроводу до державної установи "Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І.Ситенка НАМН України" м. Харків для отримання консультації .

У наданих відповідях позивачу роз`яснено, що:

- в особовій справі містяться відповідні документи, зокрема: копія заяви про перерахування органами Пенсійного фонду України, місцевим структурним підрозділом з питань соціального захисту населення коштів інтернату відповідно до Порядку перерахування органами Пенсійного фонду України коштів установам (закладам), у яких особи перебувають на повному державному утриманні, та їх використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 р. № 269 комплексне визначення індивідуальних потреб, індивідуальний план надання соціальних послуг та договір про надання соціальних послуг;

- питання щодо транспортування та забезпечення супроводу до державної установи „Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка ПАМП України” м. Харків для отримання консультації можливо вирішити після надання адміністрації пансіонату направлення до закладу охорони здоров`я м. Харкова, оформленого в установленому законодавством порядку, та попереднього узгодження між ОСОБА_1 (отримувачем соціальної послуги) та адміністрацією Пансіонату (надавачем соціальної послуги стаціонарного догляду) питання щодо наявності вільного транспорту та відповідного фінансування;

- підопічні пансіонату відповідно до встановлених норм, забезпечуються лікарськими засобами, технічними та іншими засобами реабілітації, а також виробами медичного призначення у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до підпункту 5.3.2 пункту 5.3 Рекомендацій від 17.03.2026, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затверджених наказом Міністерства схорони здоров`я України від 10.12.2024 № 2067, ОСОБА_1 , як особа з інвалідністю І групи, маєте потребу у забезпеченні медичними виробами у вигляді підгузок в кількості 120 шт. па місяць;

- за інформацією адміністрації Пансіонату, гігієнічні процедури здійснюються медичним персоналом Пансіонату із застосуванням спеціального крісла-каталки, яке обладнане санітарним оснащенням та призначене для переміщення осіб із обмеженою рухливістю. Гігієнічні процедури проводяться відповідно до затвердженого адміністрацією Пансіонату графіку купання підопічних, із урахуванням стану Вашого здоров`я та побажань, а також зі створенням для цього відповідних умов. При цьому, згідно акту, складеного комісією із числа медичного персоналу Пансіонату, 29.03.2026, по завершенню гігієнічних процедур, ОСОБА_1 перебував у задовільному стані, шкірні покрови цілісні, без видимих подразнень та синців. Зокрема протягом квітня поточного року на неодноразові пропозиції медичного персоналу Пансіонату провести гігієнічні процедури, ОСОБА_1 категорично відмовляється, що підтверджують відповідні комісійні акти.;

- на звернення щодо переміщення до іншої кімнати Пансіонату, на час проведення ремонтних робіт у кімнаті №101, працівниками Департаменту під час особистої зустрічі з ОСОБА_1 та в телефонному режимі з`ясовано, що претензій та зауважень щодо умов проживання, на даний час, у позивач немає. Кімната укомплектована необхідними меблями, технічними засобами реабілітації та приватною ширмою. У кімнаті дотримується тепловий режим та здійснюється провітрювання.

Той факт, що зміст наданих відповідачем відповідей, на думку позивача, не забезпечив поновлення порушених, на його думку, прав, не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, допущену під час розгляду звернень позивача. Зазначене кореспондується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2019 № 814/2467/17 та висновками суду, викладеними вище.

За відсутності реальних порушених прав та інтересів особи, яка звертається з відповідним позовом до суду, в суду немає підстав їх відновлення, оскільки звернення позивача відповідачем розглянуто відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».

Позивач не погоджується з обґрунтуванням відповіді відповідача на його звернення, що вважає бездіяльністю, чому суд дає критичну оцінку, адже: 1) обґрунтування є оціночним поняттям; 2) відповідач, вирішуючи звернення позивача, діяв у межах та на підставі наданих йому чинним законодавством України компетенції та повноважень, про що прийняв рішення у формі вищезгаданого листа з відповідним його обґрунтуванням, тому відсутня бездіяльність.

Той факт, що зміст роз`яснень, на думку позивача, не забезпечив поновлення порушених, на його думку, прав, не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, допущену ним під час розгляду звернення.

Судом встановлено та зазначено вище, що звернення позивача розглянуто Уповноваженою особою в порядку здійснення провадження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у справах про порушення прав і свобод людини і громадянина та за результатами її розгляду позивача повідомлено про відсутність порушень в частині надання ОСОБА_1 соціальних послуг.

Таким чином, у цих правовідносинах відповідачем не допущено протиправної бездіяльності, а прийнято рішення у межах процедури здійснення провадження.

Відтак, судом не встановлено порушення прав позивача відповідачем у спірних правовідносинах, оскільки відповідач при вирішенні звернення позивачки діяв відповідно до Законів України «Про звернення громадян» , тому немає протиправної бездіяльності відповідача та підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Згідно з статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі – Закон), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 цього Закону, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 7 цього Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до абзацу 15 частини першої статті 9 Закону, внутрішньо переміщена особа має право на отримання соціальних та адміністративних послуг за місцем перебування.

Основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім`ям, які перебувають у складних життєвих обставинах визначає Закон України "Про соціальні послуги" від 17 січня 2019 року №2671-VIII “Про соціальні послуги” (далі – Закон №2671-VIII)

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 11 Закону №2671-VIII до уповноважених органів системи надання соціальних послуг належать, зокрема, виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад.

У Законі №2671-VIII терміни вживаються в такому значенні:

надавачі соціальних послуг - надавачі соціальних послуг - юридичні та фізичні особи, у тому числі фізичні особи - підприємці, внесені до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг;

отримувачі соціальних послуг - особи/сім`ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги;

соціальні послуги - дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають. Особі/сім`ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України (пункти 6, 10, 17 частини першої статті 1).

Згідно державного стандарту стаціонарного догляду за особами, які втратили здатність до самообслуговування чи не набули такої здатності, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 29.02.2016 № 198: соціальна послуга стаціонарного догляду за особами, які втратили здатність до самообслуговування чи не набули такої здатності (далі - соціальна послуга), - комплекс соціальних та реабілітаційних заходів, що здійснюється згідно з індивідуальним планом протягом робочого дня суб`єкта, що надає соціальну послугу, і спрямований на створення умов забезпечення життєдіяльності осіб, які втратили/не набули здатність до самообслуговування, з наданням їм місця проживання.

Як установлено частиною першою статті 13 Закону №2671-VIII, надавачі соціальних послуг провадять свою діяльність відповідно до законодавства про соціальні послуги, на підставі установчих та інших документів, якими визначено перелік соціальних послуг та категорії осіб, яким надаються такі послуги, за умови забезпечення їх відповідності критеріям діяльності надавачів соціальних послуг, встановленим Кабінетом Міністрів України. Надавачем соціальних послуг може бути фізична особа або юридична особа незалежно від форми власності.

Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 , згідно із договором про надання соціальних послуг від 18.07.2023 №71, укладеним із Горбанівським геріатричним пансіонатом ветеранів війни і праці, до закінчення дії воєнного стану на підставі путівки Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної військової адміністрації від 18.07.2023 №165, надаються тимчасово соціальні послуги стаціонарного догляду у приміщенні надавача послуг: м. Полтава, вул. Сільськогосподарська, буд. 21.

Статутом Горбанівського геріатричного пансіонату ветеранів війни та праці затвердженого наказом Управління майном обласної ради від 03.02.2026 № 31, (далі – Статут) встановлено, що Пансіонат заснований на майні спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області та переданий в управління Департаменту.

Засновником Пансіонату є Полтавська обласна рада.

Власник Пансіонату - територіальні громади сіл, селищ і міст Полтавської області, в особі Полтавської обласної ради. Пансіонат підзвітний та підконтрольний Полтавській обласній раді.

Пунктом 14.1. Статуту визначено, що Пансіонат очолює директор, який призначається на посаду рішенням Полтавської обласної ради шляхом укладення з ним трудового контракту, строк дії якого становить від одного до трьох років.

Положенням про порядок призначення на посаду та звільнення з посади керівників підприємств (установ, організацій, закладів), які належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст області, укладання та розірвання з ними контрактів, яке затверджено рішенням третього засідання сьомої сесії обласної ради сьомого скликання від 14.06.2016 № 132 (далі – Положення про порядок призначення) визначено, що наймання на роботу керівників об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст області здійснюється рішенням Полтавської обласної ради шляхом укладення з ними контрактів.

Пунктом 4.3. Положення встановлено, що керівник може бути звільнений з посади, а контракт розірваний з ініціативи обласної ради.

Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 23 Кодексу трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до статей 36, 40, 41 Кодексу законів про працю України припинення трудових відносин із керівником можливе лише за наявності визначених законом або контрактом підстав, які повинні бути належним чином встановлені та підтверджені.

Департамент не є роботодавцем директора Горбанівського геріатричного пансіонату ветеранів війни та праці ОСОБА_2 , та не має повноважень щодо припинення з ним трудових відносин, та відповідно не може прийняти рішення про його звільнення

У свою чергу, суд не може вирішувати питання про припинення трудових відносин або зобов`язати до цього орган, який не є роботодавцем особи.

Відповідно до п. 9.1., 9.2. Статуту пансіонату є юридичною особою. Здійснює свою діяльність на основі та у відповідності до чинного законодавства України.

У відповідності до пункту 7.3 Статуту розміщення підопічних здійснюється у житлових приміщеннях, відділеннях відповідного спрямування проводиться медичним або соціальним працівником, до посадових обов`язків якого входить розміщення підопічних у житлових приміщеннях з урахуванням їх побажань щодо кімнати та сусіда, наявності вільних місць, індивідуальних особливостей, віку, діагнозу, фізичного стану, пов`язаного з основним захворюванням, та психологічної сумісності.

Переміщення підопічних у житлових приміщеннях, відділеннях відповідного спрямування проводиться з об`єктивних причин за рекомендацією лікаря, згодою підопічного та з урахуванням стану його здоров`я, про що робляться відповідні записи в медичній документації.

На вимогу підопічного житлове приміщення, у якому він проживає, може бути змінено на інше житлове приміщення за рішенням Пансіонату.

Режим проживання та нагляду за підопічними забезпечує найбільш сприятливі умови для догляду за ними, їх усвідомленої соціальної адаптації та реабілітації, дотримання гідності підопічних, спонукання їх до самостійності та суспільно корисної ініціативи.

Згідно пояснень третьої особи, підопічний ОСОБА_1 був розміщений в 101 кімнату 1-го поверху першого блоку де і проживав до 09.12.2025.

У зв`язку із запланованим поточним ремонтом в кімнаті 100 та 101 1-го поверху першого блоку, а саме: стін, стелі підлоги та дверей, підопічного ОСОБА_1 тимчасово переведено до кімнати, яка використовується у закладі як ізолятор, доступ до якої не обмежувався і не обмежується на даний час.

Адміністрація забезпечила його поселення у кімнату ізолятора з підопічним з кімнати №100 ОСОБА_4 . з яким склалися теплі та дружні стосунки, засновані на взаємній повазі, підтримці та доброзичливості.

При вирішенні питання щодо тимчасового переселення підопічного ОСОБА_1 з кімнати постійного проживання (кімната 101 першого блоку 1-го поверху) на період проведення ремонтних робіт було враховано його стан здоров`я, індивідуальні потреби, можливості щодо мобільності та наявність вільних місць в пансіонаті.

Тобто, рішення щодо поселення мешканців, зміни кімнат проживання, врахування санітарних, медичних, організаційних та інших умов приймаються адміністрацією закладу в межах його компетенції відповідно до законодавства та Статуту закладу.

Натомість Положенням про Департамент не передбачено безпосереднє розміщення підопічних у житлових кімнатах пансіонату.

Згідно положень статті 11 Закону України "Про соціальні послуги" до уповноважених органів системи надання соціальних послуг належать:

1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення;

2) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальних послуг і соціальної підтримки;

3) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;

4) районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад.

До повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, належать:

1) забезпечення формування державної політики у сфері надання соціальних послуг та здійснення управління системою надання соціальних послуг;

2) нормативно-правове, організаційно-методичне та інформаційне забезпечення надання соціальних послуг;

3) організація та координація підвищення професійної компетентності/кваліфікації працівників, які надають соціальні послуги;

4) здійснення моніторингу надання соціальних послуг, оцінки їх якості та оприлюднення відповідних результатів;

5) контроль за додержанням вимог цього Закону у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

6) забезпечення створення та функціонування Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг;

7) координація діяльності місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та надавачів соціальних послуг щодо реалізації державної політики у сфері надання соціальних послуг;

8) збір, аналіз та поширення відповідно до законодавства інформації щодо надання соціальних послуг, кращого національного та міжнародного досвіду надання соціальних послуг;

9) затвердження державних стандартів соціальних послуг;

10) здійснення міжнародного співробітництва з питань надання соціальних послуг;

11) вирішення інших питань щодо надання соціальних послуг відповідно до закону.

До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальних послуг і соціальної підтримки, належать здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства щодо реалізації права на соціальні послуги, забезпечення якості їх надання, соціальну підтримку та інші повноваження, визначені Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Положення про Департамент соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням начальника Полтавської обласної військової адміністрації від 18.12.2025 № 973, (далі – Положення) у своїй діяльності Департамент керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Мінсоцполітики, інших центральних органів виконавчої влади, розпорядженнями голови обласної державної адміністрації, рішеннями обласної ради, Положенням про Департамент соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації.

Підпунктом 1, 6 пункту 6.5 Положення визначено, що Департамент відповідно до визначених повноважень, зокрема забезпечує реалізацію державної політики з питань надання соціальних послуг і соціальної роботи на регіональному рівні. Здійснює контроль за додержанням вимог Закону України „Про соціальні послуги” у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедуру здійснення контролю за додержанням вимог Закону України “Про соціальні послуги” Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними у мм. Києві та Севастополі держадміністраціями визначає Порядок здійснення контролю за додержанням вимог Закону України “Про соціальні послуги”, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2020 №427.

Відповідно до п.п. 3, 4 Порядку до повноважень Нацсоцслужби належить здійснення контролю за додержанням вимог законодавства щодо реалізації права на соціальні послуги, забезпечення якості їх надання.

Нацсоцслужба здійснює контроль за додержанням вимог Закону України “Про соціальні послуги” Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними у мм. Києві та Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад.

Контроль за додержанням вимог Закону України “Про соціальні послуги” здійснюється у формі планових та позапланових перевірок.

Під час планових та позапланових перевірок Нацсоцслужба, зокрема, перевіряє додержання законодавства щодо реалізації права отримувачів соціальних послуг на соціальні послуги, забезпечення якості їх надання, соціальну підтримку.

Оцінка якості надання соціальних послуг здійснюється відповідно до Порядку проведення моніторингу надання та оцінки якості соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2020 № 449, (далі - Порядок № 449)

Згідно з пунктом 18 Порядку № 449 оцінка якості соціальних послуг проводиться шляхом вжиття комплексу заходів, спрямованих на встановлення рівня відповідності наданих соціальних послуг затвердженим державним стандартам соціальних послуг. Оцінка якості соціальних послуг не проводиться у разі введення на території України або адміністративно-територіальної одиниці, де надавалися соціальні послуги, надзвичайного або воєнного стану, та протягом трьох місяців після його припинення (скасування).

Як зазначено у поясненнях третьої особи, у лютому 2026 року за скаргами ОСОБА_1 Головним управлінням Національної соціальної сервісної служби у Полтавській області проведена позапланова перевірка пансіонату, за результатами якої порушень у частині надання соціальних послуг не виявлено.

Також згідно листа Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 06.02.2026 порушень у частині надання пансіонатом ОСОБА_1 соціальних послуг не виявлено.

Матеріали справи не містять доказів спричинення відповідачем ОСОБА_1 шкоди його правам та законним інтересам, доказів на обґрунтування того, яке саме реальне порушення своїх прав чи інтересів він зазнав внаслідок бездіяльності відповідача не надано.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

З аналізу вищенаведеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті порушених прав, свобод та інтересів особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим та дійсним. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватись індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист - це самостійне право, яке з`являється у особи у момент порушення чи оспорювання іншою особою належного їй суб`єктивного права.

Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутность порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Суд звертає увагу позивача та зазначає, що у разі, якщо позивач вважає, що вказані ним обставини мають склад правопорушення, він не позбавлений можливості звернутись до правоохоронних органів з метою перевірки ними вказаних позивачем обставин.

Таким чином, суд дійшов висновку, що на час розгляду цієї справи права позивача у цій частині позовних вимог не порушені. Отже, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Департаменту соціального захисту населення Полтавської ОВА на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 50 тис. грн., суд зазначає наступне.

За приписами частин першої-третьої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами і доповненнями) під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (пункт 56).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (пункт 57).

Враховуючи те, що матеріали адміністративної справи не містять доказів заподіяння позивачу моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а також підтвердження причинного зв`язку між протиправною бездіяльністю відповідача і завданням позивачеві від цього моральної шкоди, вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.

Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема у постановах від 21.02.2020 у справах № 363/3520/16-а та №628/3028/16-а.

З огляду на це, суд дійшов висновку про відмову у позові в частині вказаних позовних вимог.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що при вчиненні оспорюваних дій, відповідачем були дотримані усі критерії, передбачені частиною другою статті 2 КАС України, відтак суд не знаходить протиправності вказаних дій, а тому відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної військової адміністрації (вул. Ціолковського, 47, м. Полтава, Полтавська область, 36023, код ЄДРПОУ 03195234), треті особи: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ), Горбанівський геріатричний пансіонат ветеранів війни та праці (вул. Сільськогосподарська, будинок 21, м. Полтава, Полтавська область, 37950, код ЄДРПОУ 13962350) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.Ю. Алєксєєва

Оригінал: reyestr.court.gov.ua