Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №947/27320/26 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/27320/26

Провадження № 2-о/947/376/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою

ОСОБА_1 ,

за участі заінтересованої особи – Київського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,

про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

30.06.2026 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла заява ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи – Київського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій заявниця просить суд встановити факт родинних відносин за ступенем спорідненості, як дружини та чоловіка між нею ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Кісангані Демократичної Республіки Конго.

В обґрунтування заяви заявниця вказує, що 1ІНФОРМАЦІЯ_4 у місті Талін Естонії народився ОСОБА_2 .

16 лютого 1985 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, після реєстрації якого остання змінила прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».

Від шлюбу у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народилось двоє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згодом, у 1997 року ОСОБА_2 було отримано паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Дніпровським РВХМУ УМВС України в Херсонській області, в якому прізвище останнього зазначено як « ОСОБА_8 ».

ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_2 загинув у Демократичній Республіці Конго.

Як вказує у заяві заявниця, остання звернулась до Київського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про повторну видачу свідоцтва про смерть чоловіка, у зв`язку із допущеною помилкою у році народження померлого, однак останній у видачі повторного свідоцтва про смерть було відмовлено у зв`язку з розбіжностями у написанні прізвищ заявниці та померлого ОСОБА_2 .

Приймаючи розбіжності у написанні прізвища померлого чоловіка, заявниця вказує про те, що вона позбавлена можливості належним чином підтвердити свої родинні відносини з останнім, а також для подальшого використання рішення суду в державних органах.

Дані обставини зумовили звернення заявниці до суду з цією заявою.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу за вказаною заявою було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 06.07.2026 року, вказану заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку окремого провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання.

До судового засідання призначеного на 08.09.2026 року сторони по справі не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином.

Однак, 03.09.2026 року до суду від представника заявниці надійшла заява про підтримання заявлених вимог та розгляд справи без участі.

Представник заінтересованої особи про причини неявки суд не повідомив.

Приймаючи викладені обставини, відсутність підстав для відкладення судового засідання у відповідності до ст. 223 ЦПК України, наявне волевиявлення учасників справи з розгляду справи за їх відсутності, судом було ухвалено здійснити розгляд справи в судовому засіданні 08.09.2026 року за відсутності сторін по справі на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Дослідивши усі наявні документи в матеріалах справи, суд вважає заяву ОСОБА_1 підлягаючою до часткового задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що заявниця – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 16 травня 2001 року, Дніпровським РВХМУ УМВС України в Херсонській області, в якому на: арк. 9 наявний запис про наявність дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; арк.10, наявний запис про реєстрацію 16.02.1985 року Міським ЗАГСу м. Херсон шлюбу з ОСОБА_2 ; арк. 11 наявний запис про зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, згідно з наданої заявницею копії довідки від 26.04.2022 року №5106-5001575871 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої 13.05.2022 року Управлінням соціального захисту населення у Київському районі міста Одеси, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , як внутрішньо переміщена особа фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

У відповідності до наданої копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 12.09.1961 року вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_9 у місті Талін народився, мовою оригіналу: « ОСОБА_9 », про що 12.09.1961 року складено відповідний актовий запис №504.

У відповідності до наданого свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 від 16.02.1985 року, 16 лютого 1985 року Міським відділом РАЦС міста Херсону зареєстровано шлюб між, мовою оригіналу « ОСОБА_9 », ІНФОРМАЦІЯ_2 , та, мовою оригіналу « ОСОБА_10 », ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено актовий запис №153 від 16.02.1985 року. Під час реєстрації шлюбу ОСОБА_3 змінила прізвище на, мовою оригіналу « ОСОБА_11 ».

ІНФОРМАЦІЯ_10 народився ОСОБА_7 , в графі відомості про батьків зазначено відомості про осіб російською мовою, а саме мовою оригіналу: батько - « ОСОБА_9 », матір – « ОСОБА_12 », що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 01.08.1989 року.

02.12.2005 року Дніпровським ВМХМВ УМВС України в Херсонській області видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_6 на ім`я « ОСОБА_7 », ІНФОРМАЦІЯ_11 , в якому на а.с.11 наявний запис про зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_12 народився ОСОБА_6 , в графі відомості про батьків зазначено відомості про осіб російською мовою, а саме мовою оригіналу: батько - « ОСОБА_9 », матір – « ОСОБА_12 », що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 від 11.08.1987 року.

19.11.2025 року видано паспорт громадянина України № НОМЕР_8 на ім`я « ОСОБА_6 », ІНФОРМАЦІЯ_13 , орган що видав 5115, та який дійсний до 19.11.2035 року.

Згідно з витягу з реєстру територіальної громади №2025/017825580 від 28.11.2025 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

06 серпня 1997 року Дніпровським РВХМУ УМВС України в Херсонській області видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Талін, на аркуші 2 якого за перекладом на російську зазначено, як: « ОСОБА_9 », на а.10 якого міститься запис про реєстрацію шлюбу з ОСОБА_3 , на а.11 якого наявний запис про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, заявницею до заяви надано довідку від 26.04.2022 року №5106-5001575903 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої 13.05.2022 року Управлінням соціального захисту населення у Київському районі міста Одеси, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як внутрішньо переміщена особа фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Заявницею також надано до суду копію свідоцтва про смерть від 06.03.2026 року у відповідності до якого засвідчено смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 у місті Талін, про що 06.03.2026 року Консульським підрозділом Посольства України в Демократичній Республіці Конго складено відповідний актовий запис №1 від 06.03.2026 року.

Як вказує у своїй заяві заявниця, зазначене свідоцтво було видано за наслідком реєстрації смерті її чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 у місті Талін, однак у вказаному свідоцтві про смерть також допущено помилку у даті народження ОСОБА_2 , яке зазначено, як: « ІНФОРМАЦІЯ_14 ».

У зв`язку з чим, як вбачається з поданих до суду доказів, заявниця звернулась до Київського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про повторну видачу свідоцтва про смерть чоловіка, у зв`язку із допущеною помилкою у році народження померлого, а саме у свідоцтві зазначено «2021» заміть вірного «1961», однак листом Київського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 09.05.2026 року їй було повідомлено про неможливість видати повторне свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , оскільки згідно з актовим записом про шлюб заявниці № 153 від 16.02.1985 року, складений міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області, в графі «відомості про нареченого» прізвище до та після реєстрації шлюбу зазначено « ОСОБА_5 », в графі «відомості про наречену» прізвище після реєстрації шлюбу зазначено « ОСОБА_5 », у актовому записі про смерть чоловіка заявниці №1 від 06.03.2026 року, складеним Посольством України в Демократичній Республіці Конго, в графі «відомості про померлу особу прізвище зазначено « ОСОБА_8 », у паспорті чоловіка заявниці НОМЕР_1 , виданим Дніпровським РВ ХМУ УМВС України в Херсонській області від 06.08.1997 року, зазначено « ОСОБА_2 », у паспорті заявниці НОМЕР_2 , виданий Дніпровським РВ ХМУ УМВС України в Херсонській області від 16.05.2001 року, зазначено « ОСОБА_1 ».

Вказана розбіжність у документах в написанні прізвища заявниці та її чоловіка, стала підставою для звернення заявника до суду з даною заявою.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно ч. 3 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил. Встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі № 363/214/17-ц від 22.08.2018 року, прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 року № 5 наголошено на тому, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного суду №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів.

У п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо твердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) від 10.04.2019 року зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Крім того, судом враховується правовий висновок, сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року по справі №560/17953/21, згідно з яким, неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вирішила за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц (провадження №61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Додатково розглядаючи заяву про встановлення заявленого факту, судом приймаються положення Сімейного Кодексу України та Цивільного Кодексу України, які регламентують наступне.

У відповідності до положень статті 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Статтею 19 КпШС України, в редакції станом на час реєстрації шлюбу між заявницею та ОСОБА_2 , при укладенні шлюбу подружжя за своїм бажанням обирає прізвище одного з подружжя як їх спільне прізвище, або кожен з подружжя зберігає своє дошлюбне прізвище, або може приєднати до свого прізвища прізвище другого з подружжя. З`єднання прізвищ не допускається, якщо дошлюбне прізвище хоча б одного з подружжя є подвійним.

Відповідно до положень статті 62 вказаного Кодексу, якщо батьки мають спільне прізвище, то це прізвище присвоюється і дітям. При різних прізвищах дитині присвоюється прізвище батька або матері за згодою батьків, а при відсутності згоди - за рішенням органів опіки і піклування.

Статтею 145 СК України також визначено, що прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з`єднання їхніх прізвищ. Спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Частиною 1 ст. 319 ЦПК України встановлено, що у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У відповідності до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час надання оцінки доказам у справі та застосуванні стандартів оцінки доказів, судом враховується, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Отже, судом встановлено, що заявниця – ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від якого мають двох спільних дітей, на підтвердження особи якого надано паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 виданого 06.08.1997 року, який містить відмінність у написанні прізвища останнього, а саме - ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак усі інші дані повністю відповідають даним особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , з яким заявниця уклала шлюб. Також, паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 виданий 06.08.1997 року на ім`я ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , містить запис про реєстрацію шлюбу з ОСОБА_3 , що є дошлюбним прізвищем заявниці та збігається з даними наявними у паспорті громадянина України виданим на ім`я заявниці.

Судом враховується, що у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 виданому 06.08.1997 року на ім`я ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , також наявний запис про наявність дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; батьком яких у відповідності до встановлених обставин зазначена особа російською мовою: « ОСОБА_9 », що відповідає перекладу даних про ОСОБА_2 на російську мову, як: « ОСОБА_9 », які наявні на ару.2 паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 виданого 06.08.1997 року.

Також судом встановлено, що у відповідності до паспортів громадянин України виданих на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , останні мають єдине місце зареєстрованого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та в обох у відповідності до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, були взяті на облік внутрішньо переміщених осіб за одною адресою фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 .

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, у суду відсутні сумніви та суд вважає встановленим, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на ім`я якого видано паспорт громадянина України, серії НОМЕР_1 , виданим 06 серпня 1997 року Дніпровським РВХМУ УМВС України в Херсонській області, є чоловіком – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а остання є його дружиною відповідно, а розбіжності в написанні даних у прізвищі чоловіка заявниці, як: « ОСОБА_5 » / « ОСОБА_8 », а саме у документах що посвідчують реєстрацію шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_15 , та паспорті громадянина України, який посвідчує особу – ОСОБА_2 , обумовленим різним перекладом даних про особу з російської на українську мови.

Надаючи оцінку вищевказаним доказам, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми, які стосуються один одного в цілому, не суперечать між собою.

Одночасно судом враховується, що відповідні докази на підтвердження заявлених вимог, у тому числі документи, які посвідчують особу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надані саме заявницею по справі.

Разом з тим, суд вважає недоведеними доводи заявниці, в частині того, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , відносно якого заявлені вимоги щодо встановлення факту, помер ІНФОРМАЦІЯ_7 у місті Талін, оскільки у відповідності до наданого на підтвердження цих обставин свідоцтва про смерть від 06.03.2026 року вбачається, що померлим є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_14 .

З наданих до суду доказів вбачається, що заявниця звернулась до Київського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про повторну видачу свідоцтва про смерть чоловіка, у зв`язку із допущеною помилкою у році народження померлого, а саме у свідоцтві зазначено «2021» заміть вірного «1961», однак листом Київського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 09.05.2026 року їй було повідомлено про неможливість видати повторне свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , оскільки згідно з актовим записом про шлюб заявниці № 153 від 16.02.1985 року, складений міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області, в графі «відомості про нареченого» прізвище до та після реєстрації шлюбу зазначено « ОСОБА_5 », в графі «відомості про наречену» прізвище після реєстрації шлюбу зазначено « ОСОБА_5 », у актовому записі про смерть чоловіка заявниці №1 від 06.03.2026 року, складеним Посольством України в Демократичній Республіці Конго, в графі «відомості про померлу особу прізвище зазначено « ОСОБА_8 », у паспорті чоловіка заявниці НОМЕР_1 , виданим Дніпровським РВ ХМУ УМВС України в Херсонській області від 06.08.1997 року, зазначено « ОСОБА_2 », у паспорті заявниці НОМЕР_2 , виданий Дніпровським РВ ХМУ УМВС України в Херсонській області від 16.05.2001 року, зазначено « ОСОБА_1 ».

Отже, судом встановлено, що метою встановлення заявленого факту є реалізація заявницею своїх прав на підтвердження родинних відносин з чоловіком – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , у тому числі для реалізації своїх прав з вчинення дій зі звернення до органів державної реєстрації актів цивільного стану щодо внесення змін в частині дати народження померлої особи у актовому записі про смерть №1, складеного 06.03.2026 року Консульським підрозділом Посольства України в Демократичній Республіці Конго за наслідком державної реєстрації смерті ОСОБА_2 , датою народження якого зазначено - ІНФОРМАЦІЯ_14 .

Будь-яких доказів на підтвердження наявності спору про право за наслідком заявлених вимог, матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю – змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Ухвалюючи рішення суду за наслідком розгляду даної справи судом враховується положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

З урахуванням вищевикладеного в цілому, аналізуючи зібрані по справі докази, оцінивши їх в сукупності приймаючи до уваги неможливість встановлення факту, що має юридичне значення, іншим шляхом, суд вважає що заява ОСОБА_1 є обґрунтованою, доведеною, заявлений до встановлення факт, що має юридичне значення є частково підтвердженим і встановленим, за наслідком чого заява підлягає частковому задоволенню.

При ухваленні судом рішення, судом у відповідності до положень ч. 7 ст. 294 ЦПК України, судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 1-18, 76-89, 293, 294, 315, 319, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4 ), за участі заінтересованої особи – Київського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місцезнаходження: 65101, м. Одеса, вул. Інглезі, 5), про встановлення факту, що має юридичне значення – задовольнити частково.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на ім`я якого видано паспорт громадянина України, серії НОМЕР_1 , виданий 06 серпня 1997 року Дніпровським РВХМУ УМВС України в Херсонській області.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 в іншій частині вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Л. В. Калініченко