Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №420/10339/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10339/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), в якій позивач просить:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2025 року в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

зобов?язати Військову частину НОМЕР_4 , нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2025 року в загальній сумі 373 139,58 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою

Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

зобов?язати Військовоу частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Ухвалою суду від 29.04.2026 року після усунення недоліків у позовній заяві, поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із цим позовом, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .

Позивач зазначає, що за період проходження військової служби відповідачем нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення, однак, на переконання позивача, її нарахування здійснено не в повному обсязі та без урахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Позивач вказує, що у березні 2018 року відбулось підвищення його грошового доходу у зв`язку зі збільшенням розмірів складових грошового забезпечення. Водночас розмір такого підвищення, на думку позивача, був меншим за суму можливої індексації, яка склалася у березні 2018 року, у зв`язку з чим відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 у нього виникло право на отримання щомісячної індексації-різниці.

Зокрема, позивач виходить із того, що сума індексації, яка склалася у березні 2018 року, становила 4 463,15 грн, тоді як розмір підвищення його грошового доходу у березні 2018 року порівняно з лютим 2018 року становив 493,58 грн, а тому розмір належної йому індексації-різниці становить 3 969,57 грн на місяць.

Позивач стверджує, що зазначена сума індексації-різниці відповідачем йому не нараховувалась та не виплачувалась, у зв`язку з чим вважає дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у неповному розмірі протиправними.

Також позивач зазначає, що при виплаті належної йому суми індексації грошового забезпечення відповідач зобов`язаний здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Крім того, з огляду на несвоєчасне отримання належних сум індексації грошового забезпечення позивач вважає, що має право на нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки до дня фактичної виплати відповідних сум.

Вважаючи свої права на належне грошове забезпечення порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

До суду 14 травня 2026 року (документ сформовано в системі ЕС 13 травня 2026 року) від представника Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає у повному обсязі та просить відмовити у їх задоволенні.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що під час нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення Військова частина НОМЕР_2 діяла відповідно до вимог чинного законодавства, а тому підстави вважати її дії протиправними відсутні.

Відповідач заперечує проти доводів позивача щодо наявності у нього права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення у заявленому ним розмірі та вважає здійснений позивачем розрахунок індексації-різниці необґрунтованим.

На підтвердження своєї позиції відповідачем до матеріалів справи надано відомості щодо фактично нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення, картки особового рахунку військовослужбовця, а також довідку-розрахунок нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2025 року.

Згідно з наданою відповідачем довідкою-розрахунком, за період з 01.03.2018 року по 31.12.2025 року позивачу нараховано індексацію грошового забезпечення у загальному розмірі 24 061,42 грн, з якої утримано податки та збори у розмірі 360,92 грн, та зараховано до виплати 23 700,49 грн.

При цьому у довідці-розрахунку відповідачем зазначено, що у 2023 році, відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України про Державний бюджет України на 2023 рік, індексація грошового забезпечення не виплачувалась.

Таким чином, відповідач вважає, що протиправність у діях Військової частини НОМЕР_2 відсутня, позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Відповідь на відзив до суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 та у спірний період перебував на грошовому забезпеченні відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи та наданих Військовою частиною НОМЕР_2 карток особового рахунку військовослужбовця, позивачу протягом періоду проходження військової служби здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення, до складу якого входили, зокрема, посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія та інші передбачені законодавством виплати.

Також матеріалами справи підтверджено, що відповідачем здійснювалося нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення.

Відповідно до наданої Військовою частиною НОМЕР_2 довідки-розрахунку нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 31.12.2025 року, у березні 2018 року зазначено базовий місяць та сума індексації становила 0,00 грн.

У подальшому, з квітня по жовтень 2018 року, індексація грошового забезпечення позивачу також не нараховувалась. Починаючи з листопада 2018 року відповідачем здійснювалося нарахування поточної індексації грошового забезпечення відповідно до величини приросту індексу споживчих цін.

Зокрема, у листопаді 2018 року відповідачем нараховано індексацію у розмірі 71,08 грн, у подальшому її розмір змінювався залежно від величини приросту індексу споживчих цін.

Згідно з указаною довідкою-розрахунком, загальна сума нарахованої позивачу індексації грошового забезпечення за відображений у ній період становить 24 061,42 грн, сума утриманих податків та зборів — 360,92 грн, сума, зарахована до виплати, — 23 700,49 грн.

Разом із тим, зі змісту зазначеної довідки-розрахунку та інших наданих відповідачем документів судом встановлено, що індексація-різниця, передбачена абзацами 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, починаючи з березня 2018 року позивачу окремо не нараховувалась та не виплачувалась.

Отже, предметом спору у цій справі є наявність у позивача права на отримання з 01.03.2018 року індексації-різниці грошового забезпечення, передбаченої абзацами 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, та, відповідно, наявність правових підстав для зобов`язання відповідача здійснити її нарахування та виплату.

Проаналізувавши положення чинного законодавства, обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню частково, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. При цьому грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-XII.

З метою реалізації положень Закону №1282-XII постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі — Порядок №1078).

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення доходу враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку №1078.

Таким чином, для вирішення питання про наявність у позивача права на отримання індексації-різниці, починаючи з березня 2018 року, необхідно встановити: розмір підвищення грошового доходу позивача у березні 2018 року порівняно з лютим 2018 року; суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року; а також порівняти зазначені величини.

Аналогічний підхід до застосування пункту 5 Порядку №1078 сформульований Верховним Судом: для визначення права на індексацію-різницю порівнюються розмір підвищення доходу в березні 2018 року та сума можливої індексації у цьому місяці; при цьому враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру.

Суд зазначає, що для правильного вирішення спору необхідно визначити розмір підвищення грошового доходу позивача у березні 2018 року порівняно з лютим 2018 року та співвіднести його із сумою можливої індексації, яка склалася у березні 2018 року.

При цьому розмір підвищення доходу визначається як різниця між сумою грошового забезпечення у березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року з урахуванням складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру.

Як вбачається з матеріалів справи та наведеного позивачем розрахунку, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , який підлягає врахуванню для цілей застосування абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078, у лютому 2018 року становив 9 882,80 грн, а у березні 2018 року — 10 376,38 грн.

Таким чином, розмір підвищення грошового доходу позивача у березні 2018 року порівняно з лютим 2018 року становив:

10 376,38 грн – 9 882,80 грн = 493,58 грн.

Водночас суд враховує, що величина приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року становила 253,30 %, а прожитковий мінімум для працездатних осіб у березні 2018 року — 1 762,00 грн.

Отже, сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року становила:

1 762,00 грн Ч 253,30 % / 100 = 4 463,15 грн.

Такий спосіб визначення суми можливої індексації за березень 2018 року відповідає правовому підходу Верховного Суду, відповідно до якого при застосуванні абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 необхідно порівняти суму можливої індексації із фактичним розміром підвищення доходу в березні 2018 року.

Оскільки розмір підвищення грошового доходу позивача у березні 2018 року (493,58 грн) не перевищив суму можливої індексації, яка склалася у цьому місяці (4 463,15 грн), суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання індексації-різниці.

Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 розмір такої індексації-різниці становить:

4 463,15 грн – 493,58 грн = 3 969,57 грн на місяць.

Отже, судом встановлено, що починаючи з березня 2018 року у позивача виникло право на отримання індексації-різниці грошового забезпечення у розмірі 3 969,57 грн щомісячно, яка мала виплачуватися з урахуванням положень абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078.

Водночас з наданої відповідачем довідки-розрахунку вбачається, що зазначена індексація-різниця у розмірі 3 969,57 грн щомісячно позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.

При цьому нарахування відповідачем у подальшому поточної індексації грошового забезпечення внаслідок перевищення величиною індексу споживчих цін установленого порогу саме по собі не свідчить про виконання вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 щодо виплати індексації-різниці.

Суд зазначає, що відповідно до абзацу 6 пункту 5 Порядку №1078 визначена у місяці підвищення доходу сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а до неї надалі додається сума поточної індексації, яка складається внаслідок перевищення величиною індексу споживчих цін установленого порогу індексації.

Аналогічний підхід викладений Верховним Судом, який зазначає, що індексація-різниця має щомісячний фіксований характер та за наявності передбачених Порядком №1078 умов підлягає виплаті до наступного підвищення тарифних ставок (посадових окладів).

Таким чином, встановивши наявність у позивача права на отримання з березня 2018 року індексації-різниці у розмірі 3 969,57 грн на місяць, суд доходить висновку, що така сума підлягала щомісячному нарахуванню та виплаті позивачу відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.

Тому, суд доходить висновку, що відповідачем була допущена протиправна бездіяльність у нарахуванні і виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року та за період з 01.01.2024 року по 31.12.2025 року, відповідно до абзаців 4,5,6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Верховний Суд у цій категорії спорів, зауважував, що такий спонукаючий спосіб захисту (зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення в конкретних, розрахованих позивачем, сумах), враховуючи характер спірних правовідносин, є належним та ефективним, адже здатний забезпечити реальне поновлення прав особи у випадку задоволення позову (постанови від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 420/11424/21, від 06 липня 2023 року у справі № 560/6684/22, від 15 серпня 2023 року у справі № 400/3784/22, від 07 грудня 2023 року у справі №360/381/23).

Отже, слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію-різницю в загальній сумі: 325 504,74 грн.

З 01.03.2018 року по 31.12.2022 року:1767 днів (58 місяців х 3 969,57 грн) = 230235,06 грн.

З 01.01.2024 року по 31.12.2025:730 дні (24 місяці х 3 969,57 грн) =95269,68 грн.

Разом з тим, вирішуючи позовні вимоги в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за 2023 рік, суд враховує, що пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-XII.

Отже, протягом 2023 року законодавцем було зупинено дію спеціального Закону, яким встановлено правові, економічні та організаційні основи проведення індексації грошових доходів населення.

Зазначене також узгоджується з наданою відповідачем довідкою-розрахунком нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , в якій щодо 2023 року зазначено, що відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону про Державний бюджет України на 2023 рік індексація грошового забезпечення не виплачувалась.

Таким чином, за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 правові підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення відсутні, та у цій частині позовні вимоги не належать задоволенню.

Щодо позовних вимог у частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Зміст положень Порядку №44 свідчить про те, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб виплачується військовослужбовцям для відшкодування утриманих сум податку з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження військової служби.

Суд враховує, що індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовця та підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті за наявності визначених законом підстав.

Верховний Суд у справах цієї категорії дійшов висновку, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцю має здійснюватися з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Таким чином, при здійсненні на виконання цього рішення суду нарахування та виплати ОСОБА_1 належної суми індексації-різниці грошового забезпечення Військова частина НОМЕР_2 зобов`язана одночасно здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих із такої виплати, відповідно до вимог Порядку №44.

Отже, позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню в межах тієї суми індексації грошового забезпечення, право на виплату якої встановлено судом у межах цієї справи.

Щодо позовних вимог: визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, суд зазначає таке.

Згідно із ст. 1, 2 Закону № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон № 2050-ІІІ), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, від 17.11.2021, від 27.07.2022, від 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20).

Так, у п. 35 постанови від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 зазначено «… Судова палата вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021,17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20, відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулювати такі висновки:

а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;

б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов`язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;

в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду;

г) отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Судова палата ВС дійшла висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Верховний Суд вказав на те, що зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Таким чином, за змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу за виплатою такої компенсації.

Системний аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить про те, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Отже, враховуючи те, що індексацію грошового забезпечення в належному розмірі, позивачу ще не нараховано та не виплачено, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, актуальною на час розгляду справи, суд доходить висновку про відсутність виплати основної суми доходу в розумінні Закону № 2050-III, за наявності якої можлива виплата суми компенсації.

Тому у задоволенні вказаних позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожний доказ, який є у справі, щодо його належності, допустимості, достовірності, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності ненарахування та невиплати позивачу індексації-різниці грошового забезпечення, право на яку виникло у позивача у березні 2018 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року та за період з 01.01.2024 року по 31.12.2025 року, а тому позовні вимоги належать задоволенню частково.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні докази понесення ним інших судових витрат, жодні судові витрати не належать стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року та за період з 01.01.2024 року по 31.12.2025 року, відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року та за період з 01.01.2024 року по 31.12.2025 року в загальному розмірі 325 504,74 грн (триста двадцять п`ять тисяч п`ятсот чотири гривні 74 копійки), відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені статтями 295, 297 КАС України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 255 КАС України.

Суддя Л.Р. Юхтенко