Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №420/38883/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/38883/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить:

визнати протиправним відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №1500-0203-8/169172 від 10.10.2025 року та №31849-29320/Ш-02/8-1500/25 від 24.10.2025 року про непризначення пільги на оплату житлово-комунальних послуг /придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива без врахування розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї заявника, з розрахунку на одну особу, за попередні 6 місяців, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», а саме: 50 - відсоткової знижки плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги);

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з 01.04.2025 пільги на оплату житлово-комунальних послуг /придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива без врахування розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї заявника, з розрахунку на одну особу, за попередні 6 місяців, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», а саме: 50 - відсоткової знижки плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги).

Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є ветераном органів внутрішніх справ і має право на пільги, передбачені пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.1998 №203/98-ВР. Відповідач відмовив у наданні йому цих пільг з травня 2025 року з посиланням на перевищення середньомісячним сукупним доходом його сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Позивач вважає таку відмову протиправною. Дія Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389, на осіб, які мають право на пільги за Законом №203/98-ВР, не поширюється: пункт 2 цього Порядку містить перелік законодавчих актів, і Закону №203/98-ВР у ньому немає. Пільга, встановлена законом, не може бути обмежена підзаконним актом, а за пунктами 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту визначаються виключно законами України. Позивач посилається також на Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2018 №12-р/2018, яким визнано неконституційною, зокрема, частину шосту статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та на практику Європейського суду з прав людини щодо захисту законних очікувань як складової права власності.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та зазначає, що згідно з підпунктом 1 пункту 1-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389 у 2025 році пільги ветеранам органів внутрішніх справ надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, а у 2025 році ця величина становить 4240,00 грн. Положення підпункту 1 пункту 1-1 названої Постанови застосовується після закінчення опалювального сезону 2024/25 року для осіб, які отримували пільги у період до 31 грудня 2024 року включно. Оскільки середньомісячний дохід сім`ї позивача в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців становить 11036,14 грн, підстав для надання пільги немає.

Відповідач також посилається на статтю 19 Конституції України, згідно з якою він зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і на статтю 58 Конституції України щодо відсутності зворотної дії законів у часі. На підтвердження своєї позиції відповідач наводить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 у справі №440/8290/25.

Процесуальні дії у справі

Суд ухвалою від 25.11.2025 прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрив провадження у справі та вирішив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в електронній формі.

Цією ж ухвалою суд витребував у відповідача належним чином засвідчені копії заяви ОСОБА_1 про призначення пільги з додатками, а також документів і матеріалів, які слугували підставою для прийняття рішень №1500-0203-8/169172 від 10.10.2025 та №31849-29320/Ш-02/8-1500/25 від 24.10.2025.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

Відповідно до посвідчення № НОМЕР_2 , виданого 07.08.2018 Головним управлінням МВС України в Одеській області, ОСОБА_1 є ветераном органів внутрішніх справ та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів органів внутрішніх справ. Посвідчення є безстроковим та дійсним на всій території України.

За довідкою про доходи пенсіонера від 10.10.2025 №701, виданою Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області (підстава - пенсійна справа №20473), позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за вислугу років; розмір пенсії за жовтень 2024 року - лютий 2025 року становив 18378,10 грн щомісяця, за березень 2025 року - 19878,10 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що до квітня 2025 року включно відповідач нараховував позивачу пільги на оплату житлово-комунальних послуг згідно із Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.1998 №203/98-ВР. Означене підтверджується листом відповідача від 10.10.2025 №1500-0203-8/169172.

З відомостей інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України, наданих відповідачем, вбачається, що за зверненням від 23.05.2025 №239764 (тип звернення 50200 «Пільга: На житлово-комунальні послуги і придбання…») відповідач 26.05.2025 сформував проєкт рішення №ОР 1152787016_50200, стан якого зазначено як «Відмовлено». Сукупний дохід розраховано за період з 01.10.2024 до 31.03.2025; кількість осіб - 2 (заявник ОСОБА_1 та член сім`ї ОСОБА_2 ); сукупний дохід за період - 132433,69 грн; середньомісячний дохід на одного члена сім`ї - 11036,14 грн.

Позивач 18.08.2025 надіслав до Відділу обслуговування військовослужбовців та деяких інших категорій громадян (сервісного центру) Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області заяву про призначення пільги, в якій просив призначити йому пільги на оплату житлово-комунальних послуг та на придбання скрапленого газу, твердого і рідкого пічного побутового палива без урахування розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців. Дату надсилання підтверджує відбиток календарного штемпеля відділення поштового зв`язку на конверті. Ця заява надійшла до відповідача 25.09.2025 та зареєстрована за №29320/Ш-1500-25, що відповідач зазначив у листі від 10.10.2025 №1500-0203-8/169172.

Адвокат Шкода В.М. 06.10.2025 подала відповідачу адвокатський запит, у якому просила повідомити про прийняте за заявою ОСОБА_1 рішення та надати довідки про розмір і перерахунки його пенсії. Запит надійшов до відповідача 07.10.2025.

Листом від 10.10.2025 №1500-0203-8/169172 відповідач повідомив, що середньомісячний сукупний дохід сім`ї ОСОБА_1 у розрахунку на одну особу за попередні шість місяців становить 11036,14 грн, що включає пенсію військовослужбовця і пенсію члена сім`ї (дружини) ОСОБА_2 , та перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, а тому «з травня 2025 року право на отримання пільг на оплату житлово-комунальних послуг у заявника відсутнє». У цьому ж листі відповідач зазначив, що заяву про призначення пільг подано не у спосіб, передбачений постановою №389, тому відповідь на неї буде надано відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Листом від 24.10.2025 №31849-29320/Ш-02/8-1500/25 відповідач повідомив позивача, що за заявою від 23.05.2025 пільги йому не призначені у зв`язку із перевищенням величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, і що дохід на момент визначення права склав 11036,14 грн.

Вважаючи протиправними відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №1500-0203-8/169172 від 10.10.2025 року та №31849-29320/Ш-02/8-1500/25 від 24.10.2025 року про непризначення пільги на оплату житлово-комунальних послуг, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктами 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.1998 №203/98-ВР (далі - Закон №203/98-ВР).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР, ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надаються такі пільги: « 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), користування квартирним телефоном ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України і членами їх сімей, які проживають разом з ними, в жилих будинках усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, або 50-відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення».

Суд застосовує цю норму до спірних правовідносин, оскільки саме Закон №203/98-ВР є спеціальним законом, який визначає статус ветеранів органів внутрішніх справ і встановлює для них пільги. Статус позивача як ветерана органів внутрішніх справ підтверджений посвідченням від 07.08.2018 №018451 та відповідачем не заперечується.

Наведена норма не ставить право ветерана органів внутрішніх справ на 50-відсоткову знижку плати за користування житлом та плати за комунальні послуги в залежність від розміру доходу його сім`ї.

Порядок надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №373 (далі - Порядок №373).

Пунктом 3 Порядку №373 визначено, що дія цього Порядку поширюється на осіб, які мають право на пільги, зокрема згідно із Законом №203/98-ВР.

За Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2022 №1041 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу Пенсійним фондом України» з 01 грудня 2022 року призначення пільг здійснюють органи Пенсійного фонду України.

Отже, відповідач є належним суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах.

Вирішуючи питання про те, чи підлягає застосуванню до позивача умова про розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї, суд зазначає таке.

Пунктом 7 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX (далі - Закон №4059-IX) установлено, що у 2025 році за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, надаються пільги, передбачені, зокрема, «пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6, Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

На виконання наведеного припису Кабінет Міністрів України Постановою від 31.12.2024 №1553 доповнив постанову Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї» (далі - Постанова №389) пунктом 1-1.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1-1 Постанови №389, у 2025 році пільги, передбачені, зокрема, пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР, «надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу відповідно до Порядку, затвердженого цією постановою».

За підпунктом 2 пункту 1-1 Постанови №389, положення підпункту 1 цього пункту застосовується після закінчення опалювального сезону 2024/25 року для осіб, які отримували пільги у період до 31 грудня 2024 року включно.

Отже, умову, від якої відповідач поставив у залежність право позивача на пільгу, містить не Закон №203/98-ВР, а закон про Державний бюджет України на 2025 рік та прийнята на його виконання постанова Кабінету Міністрів України.

Суд зазначає, що подібне правове регулювання законодавець уже запроваджував. Пунктом 82 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI статтю 7 Закону №203/98-ВР було доповнено частиною четвертою, за якою пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Пунктом 5 резолютивної частини цього Рішення установлено, що визнані неконституційними положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України зазначив: «Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони».

Оскільки пункт 82 розділу II Закону №107-VI входить до діапазону пунктів 36-100 розділу II цього Закону, частина четверта статті 7 Закону №203/98-ВР втратила чинність 22 травня 2008 року.

Наведена юридична позиція Конституційного Суду України не є поодинокою і не вичерпується Рішенням від 22.05.2008 №10-рп/2008. Уперше її сформульовано в Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), у якому зазначено: «Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України».

У тому самому Рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що «зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України» .

Суд враховує також, що пунктом 1 резолютивної частини цього ж Рішення Конституційний Суд України визнав неконституційною статтю 36 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якою було встановлено, що пільги щодо знижки плати за користування житлом (квартирної плати), паливом, телефоном та плати за комунальні послуги «надаються у разі, якщо зазначені працівники мають право на податкову соціальну пільгу», а «розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом із грошовими доходами зазначених працівників не повинен перевищувати величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу».

Отже, спосіб регулювання, до якого законодавець удався в пункті 7 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4059-IX, за своїм змістом є тим самим, що вже був предметом оцінки Конституційного Суду України і визнаний таким, що не відповідає Конституції України.

Суд враховує, що чинна редакція статті 7 Закону №203/98-ВР текстуально містить частину четверту такого змісту: «Пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередніх шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».

Ця частина з`явилася у тексті Закону №203/98-ВР унаслідок того, що пунктом 5 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» від 28.01.2021 №1150-IX статтю 7 Закону №203/98-ВР викладено в новій редакції, у якій відтворено і положення, що вже було визнане неконституційним.

Наведене відтворення не поновило чинності припису, який втратив її на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008: за частиною другою статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання, а поновлення дії положення, визнаного неконституційним, потребувало б окремого волевиявлення законодавця, вираженого як зміна до Закону №203/98-ВР по суті, а не як технічне перевидання статті у зв`язку з перейменуванням державного органу.

Тому суд виходить з того, що на час виникнення спірних правовідносин стаття 7 Закону №203/98-ВР не встановлювала додаткової умови для отримання пільги, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 цього Закону.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Пункт 7 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4059-IX не вносить змін до Закону №203/98-ВР, проте встановлює для пільги, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 цього Закону, додаткову умову, якої спеціальний закон не містить, і тим самим звужує обсяг гарантованого ним права. Таке регулювання суперечить наведеній юридичній позиції Конституційного Суду України про предмет і зміст закону про Державний бюджет України. Підпункт 1 пункту 1-1 Постанови №389, прийнятий на виконання цього припису, з тієї самої причини не відповідає пункту 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР, який умови про дохід сім`ї не містить.

За таких обставин, вирішуючи цей спір, суд застосовує пункт 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР і не застосовує пункт 7 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4059-IX та підпункт 1 пункту 1-1 Постанови №389. Цей висновок суд зробив на підставі норм Закону №203/98-ВР, положень Конституції України та юридичних позицій Конституційного Суду України.

Разом з тим суд враховує, що ця справа є типовою в розумінні пункту 21 частини першої статті 4 КАС України та відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи. Позивач є особою зі статусом ветерана органів внутрішніх справ відповідно до Закону №203/98-ВР та має право на виплату пільги для оплати житлово-комунальних послуг; позовні вимоги заявлені до територіального органу Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебуває позивач; спірні правовідносини стосуються припинення з 01 травня 2025 року виплати пільги на підставі пункту 7 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4059-IX через перевищення середньомісячним сукупним доходом сім`ї величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу; позовні вимоги є тотожними.

Згідно з частиною третьою статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

У рішенні від 11.02.2026 у зразковій справі №440/11441/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виклав такий правовий висновок: «оскільки зміни порядку призначення пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, які фактично встановлюють додаткову умову - вимогу щодо розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, були введені не у спеціальному Законі № 203/98-ВР, а через положення Закону про Держбюджет та підзаконний нормативно-правовий акт (Постанова № 389 у редакції Постанови № 1553), то застосуванню підлягають положення спеціального закону - Закону № 203/98-ВР, а отже, відмова ГУ ПФУ в Полтавській області у поновленні ОСОБА_1 виплати соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг з 01 травня 2025 року є протиправною».

Наведений висновок є застосовним до спірних правовідносин у цій справі, оскільки він сформульований щодо тієї самої пільги, того самого правового регулювання і того самого періоду. Цей висновок Верховного Суду збігається з висновком, якого суд дійшов у цій справі на підставі норм права, та підтверджує його.

Аргумент позивача про те, що дія Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженого Постановою №389, не поширюється на осіб, які мають право на пільги за Законом №203/98-ВР, суд враховує лише частково. Пункт 2 названого Порядку справді не називає Закон №203/98-ВР серед законодавчих актів, на які поширюється його дія. Проте умову, що стала підставою відмови, містить не пункт 2 цього Порядку, а підпункт 1 пункту 1-1 самої Постанови №389 та пункт 7 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4059-IX, які прямо називають пункт 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР. Це, однак, не змінює висновку суду, оскільки названі приписи не застосовуються з підстав, викладених вище.

Натомість, суд вважає помилковим посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2018 №12-р/2018. Цим Рішенням визнано неконституційними положення Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII, а також частину шосту статті 14 і частину другу статті 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач не є ветераном війни, і Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до спірних правовідносин не застосовується, а тому назване Рішення безпосередньо їх не врегульовує.

Суд також враховує посилання позивача на практику Європейського суду з прав людини щодо захисту законних очікувань як складової права власності. Право позивача на пільгу в цій справі знаходить достатню підставу в національному законі, а тому потреби у зверненні до наведених рішень для обґрунтування висновку суду немає.

Суд відхиляє заперечення відповідача про те, що позивач втратив право на пільгу через перевищення середньомісячним сукупним доходом його сім`ї величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, а також про те, що підпункт 1 пункту 1-1 Постанови №389 застосовується після закінчення опалювального сезону 2024/25 року. Обидва заперечення ґрунтуються на приписах, які суд з наведених вище підстав до спірних правовідносин не застосовує. Сам по собі розмір доходу сім`ї позивача за пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР правового значення не має.

Суд відхиляє також посилання відповідача на статтю 58 Конституції України. Питання про зворотну дію в часі нормативно-правового акта у цій справі не виникає: жодна зі сторін не ставить його, а суд вирішує спір за нормами, чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Суд вважає помилковим посилання відповідача на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 у справі №440/8290/25. Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, названим рішенням суд задовольнив позов повністю: визнав протиправними дії пенсійного органу щодо скасування виплати соціальної пільги за користування комунальними послугами з 01 травня 2025 року та зобов`язав поновити її виплату з цієї дати. Отже, це рішення позиції відповідача не підтверджує. Крім того, рішення суду першої інстанції не є правовою позицією, обов`язковою для врахування іншим судом; висновки щодо застосування норм права, які суд враховує при виборі і застосуванні норми, викладаються в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України), а у типовій справі - також у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи (частина третя статті 291 КАС України).

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідач цього обов`язку не виконав: він не довів, що відмова у наданні позивачу пільги з 01 травня 2025 року ґрунтується на приписах спеціального закону, який регулює спірні правовідносини.

Вирішуючи питання про те, чи були і ким порушені права та інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд виходить з такого. Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відмовою у наданні пільги, оформленою листами від 10.10.2025 №1500-0203-8/169172 та від 24.10.2025 №31849-29320/Ш-02/8-1500/25, позбавило позивача права на 50-відсоткову знижку плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги, гарантованого пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР. Отже, права та інтереси позивача порушив саме відповідач, і таке порушення полягає у припиненні з 01 травня 2025 року надання пільги, право на яку позивач не втрачав.

Визначаючи період, за який позивачу підлягає поновленню виплата пільги, суд виходить з такого.

Позивач просить зобов`язати відповідача призначити пільги з 01.04.2025. Проте з листа відповідача від 10.10.2025 №1500-0203-8/169172 вбачається, що пільги на оплату житлово-комунальних послуг за Законом №203/98-ВР нараховані позивачу до квітня 2025 року включно, а право на їх отримання відсутнє «з травня 2025 року».

Отже, за квітень 2025 року право позивача відповідач не порушував, і підстав для зобов`язання відповідача призначити пільгу за цей місяць немає. Виплата пільги підлягає поновленню з 01 травня 2025 року.

Позивач просить також зобов`язати відповідача призначити пільгу на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. За пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР 50-відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого, надається в межах норм, встановлених для продажу населенню, «для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення». Пункт 3-1 Порядку №373 передбачає, що до заяви про надання пільг у разі потреби додається довідка про наявність у житловому приміщенні пічного опалення та/або кухонного вогнища на твердому паливі. Доказів того, що житловий будинок за адресою проживання позивача не має центрального опалення, або довідки про наявність пічного опалення матеріали справи не містять, а до заяви від 18.08.2025 позивач такої довідки не додавав. За таких обставин, позовна вимога в частині зобов`язання відповідача призначити пільгу на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива є недоведеною і задоволенню не підлягає.

Суд наголошує, що відмова в цій частині не позбавляє позивача права звернутися до відповідача із заявою про надання пільги на придбання твердого палива і скрапленого газу з поданням документів, передбачених пунктом 3-1 Порядку №373.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд враховує частину четверту статті 245 КАС України, за якою суд може зобов`язати відповідача прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі визначені законом умови і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Право позивача на пільгу, передбачену пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР, виникає з наявності у нього статусу ветерана органів внутрішніх справ, який підтверджений посвідченням від 07.08.2018 №018451. Інших умов цей Закон не встановлює, а надання пільги не передбачає дискреції відповідача. Тому належним способом захисту є зобов`язання відповідача поновити позивачу виплату пільги, а не повторний розгляд його заяви.

Суд оцінив усі доводи, що мають істотне значення для вирішення спору, та навів мотиви, з яких дійшов висновків у цій справі, як того вимагає стаття 242 КАС України. Інші доводи учасників справи є тотожними за змістом тим, яким суд надав оцінку в цьому рішенні, а тому не спростовують наведених висновків суду.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач відмовив у наданні позивачу пільги з 01 травня 2025 року на підставі приписів, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково: в частині визнання протиправною відмови відповідача та зобов`язання поновити виплату пільги на оплату житлово-комунальних послуг з 01 травня 2025 року. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 1938,00 грн (за дві позовні вимоги немайнового характеру з розрахунку 3028 х 0,4 х 0,8 х 2 = 1937,92 грн).

Позов задоволено частково, проте обидві позовні вимоги є вимогами немайнового характеру, судовий збір за кожну з яких сплачується у фіксованому розмірі й не залежить від обсягу її задоволення. Обидві вимоги задоволені по суті, а відмова стосується не самих вимог, а обсягу поновлення пільги. Тому пропорційний розподіл судових витрат не зменшує розміру судового збору, і сплачені позивачем 1937,92 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Що стосується надмірно сплаченого судового збору у розмірі 0,08 грн, він підлягає поверненню позивачу у порядку ст.7 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись статтями 2, 7, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 291, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, оформлену листами від 10.10.2025 №1500-0203-8/169172 та від 24.10.2025 №31849-29320/Ш-02/8-1500/25, у наданні ОСОБА_1 з 01 травня 2025 року пільги на оплату житлово-комунальних послуг, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24 березня 1998 року №203/98-ВР.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити ОСОБА_1 з 01 травня 2025 року виплату у грошовій формі пільги на оплату житлово-комунальних послуг, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24 березня 1998 року №203/98-ВР, без урахування розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1937,92 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, місцезнаходження: вул.Канатна, буд.83, м. Одеса, Одеська обл., 65012, код ЄДРПОУ 20987385.

Суддя Дмитро БАБЕНКО