Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №380/13931/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 рокусправа № 380/13931/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонік Плюс» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення.

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сонік Плюс» (місцезнаходження: 79066, м.Львів, вул.Зелена, буд.301, код ЄДРПОУ 42438930) звернулося до суду з позовом до Львівської митниці (місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка Т., буд. 1 ЄДРПОУ 43971343), в якому просить суд:

-визнати протиправним та скасувати Рішення Львівської митниці про визначення митної вартості товарів №UA209000/2026/000181/2 від 09.02.2026;

-визнати протиправним та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення від 09.02.2026 №UA209230/2026/000366.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що ним було подано достатньо доказів на підтвердження заявленої митної вартості товару за основним методом. На думку позивача, Львівською митницею, усупереч вимогам діючого законодавства за результатами опрацювання поданої митної декларації та документів, протиправно було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначає, що в оскаржуваному рішенні не наведено достатнього обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано та не зазначено інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості і, як наслідок - до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом. Позивач не погоджується із зазначеними у спірному рішенні доводами митного органу та стверджує, що подані ним документи містять усі відомості, що визначають та підтверджують митну вартість товару.

Ухвалою від 07.07.2026 відкрито провадження у справі за даним позовом, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

Відповідач, Львівська митниця, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Відзив обґрунтований тим, що під час розгляду документів, поданих до митного оформлення товару, митним органом було опрацьовано інформацію, що міститься у поданих до митного оформлення документах та було виявлено невідповідність складових митної вартості. У зв`язку з чим Львівська митниця, надсилала декларанту пропозиції, відповідно до частини третьої, четвертої статті 53 Митного кодексу України, про надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості. Так, відповідачем пропонувалося надати, зокрема: - рахунок-фактура (інвойс) або рахунок проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі продажу);- якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; - якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування;- транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення товару; - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; копію митної декларації країни відправлення. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. Відтак, Львівська митниця, направляючи електронні повідомлення, вимагала подати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару, шляхом подання визначеного переліку документів, а також документів, які на думку позивача можуть підтвердити заявлену митну вартість. На вимогу митного органу не надано відомостей, які підтверджують заявлений рівень митної вартості. У зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій – четвертій статті 53 МК України, Львівська митниця правомірно не визнала заявлену митну вартість. Також представник відповідача зазначив, що вирішуючи вимогу позивача про визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, прийнятих на підставі оскаржуваного рішення, суд повинен виходити з того, що відповідно до ст. 264 Митного кодексу України у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів. Отже, картка відмови лише містять інформацію про причини відмови та роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує здійснення митного оформлення, не є за своєю природою рішенням контролюючого органу та не породжує жодних правових наслідків. Враховуючи наведене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.

Суд встановив таке.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальності «Сонік Плюс», зареєстровано 05.09.2018 як юридична особа з присвоєнням ідентифікаційного коду 42438930. Місцезнаходження: 79066, м.Львів, вул.Зелена, буд.301.

Видами діяльності є: 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, Транспортне оброблення вантажів, Виробництво інших текстильних виробів технічного та промислового призначення, Виробництво готових текстильних виробів, крім одягу, Виробництво дорожніх виробів, сумок, лимарно-сідельних виробів зі шкіри та інших матеріалів, Виробництво іншого верхнього одягу, Виробництво робочого одягу, Виробництво килимів і килимових виробів, Вантажний автомобільний транспорт, Оптова торгівля хімічними продуктами, Неспеціалізована оптова торгівля, Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, Оптова торгівля парфумними та косметичними товарами, Оптова торгівля фармацевтичними товарами, Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення, Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами

09.10.2024 між Компанією «STORM-GROUP Sp.z.o.o.» (Продавець) та ТзОВ «Сонік Плюс» (Покупець) укладено контракт поставки № SP 2024/10/09, за умовами якого продавець зобов`язується продати, а покупець купити Товар відповідно до інвойсів.

Згідно з п.5.3 контракту поставки №SP 2024/10/09 покупець здійснює оплату вартості Товару відповідно до умов вказаних у інвойсі на кожну поставку. Поставка товарів здійснюється на умовах DAP місто Львів Україна.

09.02.2026 декларант позивача, з метою митного оформлення вказаного товару, подав до Львівської митниці електронну митну декларацію №26UA209230011116U0, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації.

Одночасно декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією №26UA209230011116U0 від 09.02.2026 , в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, зазначені у графі 44 митної декларації: контракт поставки №SP 2024/10/09 від 09.10.2024; копію інвойса №SP 2026/02-056 від 06.02.2026; копія пакінг листа від 06.02.2026; CMR від 06.02.2026.

За наслідками опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала повідомлення від митниці декларанту такого змісту: «Необхідне подання додаткових документів для підтвердження митної вартості відповідно до ст.53 МКУ, а саме: зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної деклараціїкраїни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару».

Декларант позивача просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів, а також на вимогу надав витребувані документи: копію митної декларації країни відправлення №26PL402010000IOSB3 від 06.02.2026; прайс-лист від 06.01.2026; каталоги; копії проформ інвойсів №PRSP2026/01-061 від 06.01.2026, №PRSP2026/01-064 від 07.01.2026; копію платіжної інструкції №3 від 12.01.2026.

Однак, Львівською митницею було відмовлено у митному оформленні задекларованого товару, у зв`язку з чим оформлено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від №UA 209230/2026/000366.

Підставою для відмови у митному оформленні було прийняте митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 09.02.2026 № UA209000/2026/000181/2 в графі 33 якого було вказано: ««Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI (надалі МКУ) здійснено контроль підтверджуючих документах усіх відомостей в цілях реалізації положень статей 52, 53, 54, 55, 58, 335 МКУ. За результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана з наступних причин: - подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; -надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена. За результатами встановлено наступне:

пунктом 3.1 Контракту поставки від 09.10.2024 № SP2024/10/09 (далі — Контракт) передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах DAP, м. Львів, що має підтверджуватися відповідними товарно-транспортними документами. Проте в наданих декларантом документах (інвойс, митна декларація країни відправлення, CMR та пакувальний лист) відсутня інформація щодо умов поставки товару, що не відповідає умовам Контракту;

відповідно до пункту 3.4 Контракту Продавець зобов`язаний надати товар Покупцю для відправлення не пізніше ніж через 45 днів після здійснення замовлення Покупцем, однак документальне підтвердження такого замовлення декларантом до митного оформлення не надано.

Крім того, пунктом 5.1 Контракту визначено, що Продавець надає Покупцю товар в асортименті і за цінами, вказаними в інвойсі (проформі), проте проформу декларантом до митного оформлення також не надано.

наданий декларантом до митного оформлення інвойс NSP 2026/02-056 від 06.02.2026 р., не містить відомостей щодо уповноваженої особи експортера, що суперечить вимогам ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 р., у якому передбачається, що первинний обліковий документ повинен обов`язково містити, зокрема, «особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції». Вищевикладене може свідчити про недостовірність заявлених документів та наявність іншого первинного облікового документа.

Положеннями п. 4.1 та п. 4.2 Контракту передбачено, що приймання товарів за якістю здійснюється відповідно до технічних специфікацій товару. Товар повинен відповідати вимогам до якості товару згідно з його призначенням, що вказане в технічній інформації і регулюється стандартами ISO. Декларантом не надано документ, що підтверджує такі норми, а також не надано документів, що підтверджують виробника товару та ТМ. У сукупності перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність усіх відомостей щодо обставин купівліпродажу товару.

Отже, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 58 Митного кодексу України.

Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. У сукупності всі перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність усіх відомостей щодо обставин купівліпродажу товару.

Відповідно до ч. 3– 4 ст. 53 Митного кодексу України митним органом надано вимогу декларанту щодо надання таких додаткових документів для підтвердження числових складових митної вартості товарів: 1. рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 2. якщо рахунок сплачено — банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 3. за наявності — інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 4. транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 5. якщо здійснювалося страхування — страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 6. договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 7. рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 8. рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 9. виписку з бухгалтерської документації; 10. каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 11. копію митної декларації країни відправлення; 12. висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару. За бажанням декларант може подати додаткові наявні у нього документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

На вимогу митного органу декларантом додатково надано: прайс-лист, каталоги, рахунки-проформи (асортимент не співпадає) та платіжну інструкцію, яка не може бути взята до уваги, оскільки кошти не були переказані. Документи, подані на вимогу митного органу, не усувають вищезазначені невідповідності. Інших документів на вимогу митного органу не надано.

За результатами розгляду всіх наданих документів встановлено неподання таких документів, а саме: висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини; виписки з бухгалтерської документації; інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч. 2– 3 ст. 53 МКУ, або відсутністю у цих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, є підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість. Проведено консультації з декларантом згідно зі ст. 57 МКУ.

Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме метод 2а (ст. 59 МКУ) та метод 2б (ст. 60 МКУ) з причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, а також метод 2в (ст. 62 МКУ) та метод 2г (ст. 63 МКУ) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості у митного органу. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ) Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, розділ III.

Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД 25UA100100456302U8 від 29.12.2025 р., де митна вартість товару «Лакофарбові вироби на основі синтетичних акрилових полімерів» становить 2,27 дол. США/кг. Коригування на обсяг партії товару, комерційні рівні та умови поставки не здійснювалося.».

Не погоджуючись із рішеннями відповідача про коригування митної вартості товарів та прийнятими за їх наслідками картками відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.

Митний Кодекс України (далі - МК України) визначає засади організації та здійснення митної справи в У країні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб`єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Частиною 1 статті 246 МК України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територіюУкраїни, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (частина 1 статті 248 МК України).

Частиною1 статті 257 МК України визначено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Відповідно до частини 6 статті 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Приписами статті 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частинами 1, 2 статті 51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до частини 4 статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини 10 цієїстатті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Платежі необов`язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо) (частини 5, 7 статті 58 МК України).

Відповідно до частини 2 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості. У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина 1 статті 53 МК України).

Згідно з частиною 2 статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частина 5 статті 53 містити норми, відповідно до яких забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до частини 3 статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Отже, митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.

Єдиними підставами, які надають контролюючому органу право відійти від встановлених обмежень, які пов`язані із перевіркою основного переліку документів що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме, у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №813/1229/16.

При цьому, ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Тобто, наведені приписи зобов`язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

У свою чергу, не наведення відповідачем в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 № 826/997/16, від 20.02.2015 №826/8799/16, від 17.04.2018 №815/329/17, від 14.09.2018 №821/1617/17.

Аналізуючи вищезазначені положення Митного кодексу України, слід відмітити, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної і вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 826/5959/17.

Частиною 1статті 55 МК України визначено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною 6 статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Під час митного оформлення при прийнятті органом доходів і зборів письмового рішення про коригування митної вартості товарів декларант або уповноважена ним особа може здійснити коригування заявленої митної вартості у строк, встановлений частиною 2 статті 263 цього Кодексу. Декларант може провести консультації з органом доходів і зборів з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в органі доходів і зборів (частина 4, 5 статті 55 МК України).

Відповідно до частини 1 статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Частиною 2 статті 57 МК України визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина 3 статті 57 МК України). Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина 4 статті 57 МК України).

Частиною 8 статті 57 МК України визначено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).

Частиною 2 статті 64 МК України визначено, що митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Як зазначено в частині 4 статті 64 МК України у разі якщо ця стаття застосовується органом доходів і зборів, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов`язаний письмово поінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.

Відповідно до частини 7 статті 55 МК України у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарнихднів з дня випуску товарів.

Згідно з частиною 2 статті 55 МК України прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною 3 статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини 7 цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Відповідно до статті 55 МК України наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012 серед іншого затверджено Правила заповнення рішення про коригування митної вартості товарів. В пункті 2.1 цих Правил у розділі заповнення графи 33 «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» зазначено, що у графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі. Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При вирішенні цього спору суд враховує такі висновки Веховного Суду:

- «…органи доходів і зборів мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає органу доходів і зборів право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів», постанова від 18.12.2018 у справі № 821/110/18;

-«…витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України […] Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатнімичи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації», постанова від 17.07.2019 у справі № 809/872/17;

- «… у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов`язкових відомостей визначених частиною другою статті 55 Митного кодексу України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод. При цьому, сама лише інформація з бази даних ЄАІС ДФС про вантажну митну декларацію, яка була взята митним органом за основу при коригуванні митної вартості товару, не може бути достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару, за такою декларацією, дійсно було імпортовано до України. При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не булла відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом», постанова від 05.02.2019 у справі № 816/1199/15;

- «… у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів», постанова від 05.03.2019 у справі № 815/143/174;

- «… в силу частини другої статті 55 Митного кодексу України та вимог наказу Міністерства фінансів України № 598 від 24 травня 2012 року «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору» - рішення про коригування митної вартості товару повинно містити обґрунтування причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, а також обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування. Зазначення в рішенні лише формальних посилань на неможливість перевірки задекларованої митної вартості суперечить наведеним вимогам законодавства», постанова від 21.12.2018 у справі № 815/1670/17. В цій постанові Верховний Суд зазначив, що відсутність в рішеннях обґрунтувань розрахунку скоригованої митної вартості є самостійною підставою для їхскасування.

Отже, посадова особа митного органу для прийняття рішення про витребування в декларанта додаткових документів (з метою підтвердження заявленої митної вартості) зобов`язана встановити та чітко викласти обставини, що свідчать про: обґрунтованість сумніву щодо вказаної декларантом митної вартості; причини, що унеможливлюють перевірку заявленої митної вартості на підставі наданих декларантом документів.

Основним способом реалізації повноважень митного органу в цій ситуації є процедура консультацій з декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.

При цьому єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов:

1) подання суб`єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України;

2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості;

3)виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору);

4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.

Як встановив суд, декларантом одночасно із митною декларацію було надано відповідачу документи для підтвердження митної вартості товару і обраний основний метод її визначення за ціною договору купівлі-продажу, а саме надано: контракт поставки №SP 2024/10/09 від 09.10.2024; прайс-лист від 06.01.2026; каталоги; копії проформ інвойсів №PRSP2026/01-061 від 06.01.2026, №PRSP2026/01-064 від 07.01.2026р.; копію платіжної інструкції №3 від 12.01.2026, Пакувальний лист (Packing list) б/н 06.02.2026, Рахунок-фактуру (iнвойс) (Commercial invoice) №SP2026/02-056 від 06.02.2026, Автотранспортну накладну (Road consignment note) б/н від 06.02.2026, Декларацiю про походження товару (Declaration of origin) №SP2026/02-056 від 06.02.2026, Статус особи, яка подає митну декларацію, 1 Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів (крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів №SP2024/10/09 від 09.10.2024, копія митної декларації країни відправлення №26PL402010000IOSB3 від 06.02.2026.

Суд ураховує, що митний орган має повноваження вимагати додаткові документи лише у разі, коли подані декларантом для митного оформлення документи містять розбіжності, ознаки підробки або відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Водночас суд зазначає, що основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, то банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (ст. 53 МК України) заборонено (Постанова ВС КАС від 05 березня 2019року у справі №815/5791/17, адміністративне провадження №К/9901/55081/18 (ЄДРСРУ№ 80269839).

Суд проаналізував зміст наданих декларантом документів та встановив, що такі містять необхідні відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена за товар.

Суд наголошує, що повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всіх, передбачених статтею 53 МК України, документів. Ненадання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об`єктивних сумнівів щодо достовірності наданої декларантом інформації.

Такий висновок щодо застосування норм статей 53, 54 МК України Верховний Суд зробив, зокрема в постановах від 27.03.2020 (справа №540/2605/18), від 06.05.2020 (справа №140/1713/19), від 21.10.2021 (справа №420/4820/19).

Як видно з оскаржуваного рішення, то в ньому відсутнє належне обґрунтування того, що виявлені митним органом розбіжності у поданих декларантом документах впливають на митну вартість товарів, та суд вважає, що розбіжності, про які зазначено у рішенні про коригування митної вартості товару, не можуть впливати на митну вартість товару та не могли бути правовою підставою для витребування відповідачем додаткових документів у декларанта.

Однак оцінюючи аргументи відповідача у цій справі на підтвердження обґрунтованості сумніву посадової особи митниці в задекларованій митній вартості товару суд ураховує, що ТОВ «Сонік Плюс» на електронне повідомлення митного органу щодо надання додаткових документів на підтвердження заявленої вартості товару надіслало митниці повідомлення про надання додаткових документів.

Тобто відповідач витребував визначені у ст. 53 Митного кодексу України документи, однак не надав доказів того, що подані позивачем документи для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів в недостовірності наданої інформації.

Натомість відповідач прийняв оскаржуване рішення у зв`язку із неподанням декларантом всіх витребуваних у нього документів. Такі дії митного органу не узгоджуються з положеннями п. 2 ч. 4 ст. 54 МК України та спричиняють те, що декларант, будучи необізнаним стосовно фактичних причин, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана, не має можливості адекватно реагувати та усунути такі розбіжності (недоліки) на стадії здійснення митного контролю правильності визначення задекларованої ним митної вартості товарів.

Щодо твердження відповідача, що «пунктом 3.1 Контракту поставки від 09.10.2024 № SP2024/10/09 (далі — Контракт) передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах DAP, м. Львів, що має підтверджуватися відповідними товарно-транспортними документами. Проте в наданих декларантом документах (інвойс, митна декларація країни відправлення, CMR та пакувальний лист) відсутня інформація щодо умов поставки товару, що не відповідає умовам Контракт;, то суд зазначає таке.

До митного оформлення було надано Контракт поставки № SP2024/10/09 від 09.10.2024, у якому Сторони погодили умови поставки товарів -DAP м. Львів, Україна (Incoterms 2010).

Відповідно до правил Incoterms 2010, за умов DAP продавець несе всі витрати та ризики, пов`язані з доставкою товару до узгодженого місця призначення. Вантаж передається покупцеві готовим до розвантаження, а митне оформлення (імпорт) та оплата митних зборів покладаються на покупця. Таким чином, усі транспортні витрати вже включені до ціни товару.

Інвойс є розрахунково-платіжним документом, що відображає вартість товару та зобов`язання щодо його оплати. Чинне законодавство України не містить імперативних вимог щодо обов`язкового дублювання в інвойсі умов поставки, оскільки вони є предметом регулювання саме зовнішньоекономічного контракту. Відсутність умов поставки в інвойсі не є розбіжністю та не може бути підставою для сумніву в митній вартості.

Таким чином, суд вважає, що митний орган, ігноруючи положення додаткової угоди та вимагаючи дублювання інформації про умови поставки в інвойсі, неправильно витлумачив зміст поданих документів, чим не дотримався вимог статей 53 та 54 Митного кодексу України.

Крім того, зміна умов поставки є виключним правом сторін зовнішньоекономічного договору. Митний орган не наділений повноваженнями втручатися у господарську діяльність суб`єктів господарювання чи на власний розсуд оцінювати законність погоджених сторонами умов поставки. Ні Митним кодексом України, ні іншими нормативно-правовими актами не передбачено право митного органу тлумачити погоджені сторонами умови поставки. При цьому в оскаржуваному рішенні відсутнє будь-яке обґрунтування того, яким чином зазначені зауваження впливають на визначення митної вартості товару. Фактично митний орган обмежився лише формальними посиланнями.

Щодо твердження відповідача, що «відповідно до пункту 3.4 Контракту Продавець зобов`язаний надати товар Покупцю для відправлення не пізніше ніж через 45 днів після здійснення замовлення Покупцем, однак документальне підтвердження такого замовлення декларантом до митного оформлення не надано. Крім того, пунктом 5.1 Контракту визначено, що Продавець надає Покупцю товар в асортименті і за цінами, вказаними в інвойсі (проформі), проте проформу декларантом до митного оформлення також не надано» то суд зазначає таке.

Вимога митного органу щодо надання додаткового документа («замовлення») є безпідставною та суперечить принципу свободи договору й засадам підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 2.1 контракту поставки № SP2024/10/09 від 09.10.2024 продавець зобов`язується продати покупцю товар, а покупець — придбати його відповідно до інвойсів. До митного оформлення декларантом було подано інвойс № SP 2026/02-056 від 06.02.2026, який містить відомості про найменування товару, його кількість, вартість за одиницю, загальну вартість, умови поставки та умови оплати.

Пунктом 3.4 зазначеного контракту передбачено, що продавець зобов`язується поставити товар не пізніше ніж через 45 днів після здійснення покупцем замовлення. Водночас контракт не визначає форми такого замовлення — письмової чи усної. За таких обставин у декларанта не виникло обов`язку подавати митному органу окремий документ «замовлення», оскільки поданий пакет документів був достатнім для підтвердження митної вартості товару за ціною інвойсу.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 53 МК України, саме рахунок-фактура (інвойс) є основним документом, що підтверджує митну вартість товарів.

У митного органу не було правових підстав вимагати «замовлення», оскільки наданий пакет документів дозволяв чітко та однозначно визначити вартість товарів за ціною інвойсу.

Натомість відповідач жодним чином не обґрунтував як саме та на які саме складові митної вартості ввезених товарів вплинуло відсутність проформи.

З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги відсутність будь-яких належних доказів на підтвердження позиції митного органу, суд вважає, що позивачем для митного оформлення було надано всі документи, необхідні для підтвердження заявленої митної вартості імпортованих товарів, які містили необхідні числові показники митної вартості.

Суд також наголошує на тому, що митний орган має повноваження вимагати додаткові документи лише у разі, коли подані декларантом для митного оформлення документи, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, містять розбіжності, ознаки підробки або відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Водночас на вимогу контролюючого органу декларант надав, зокрема проформи.

Щодо твердження відповідача, що «наданий декларантом до митного оформлення інвойс NSP 2026/02-056 від 06.02.2026 р., не містить відомостей щодо уповноваженої особи експортера, що суперечить вимогам ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 р., у якому передбачається, що первинний обліковий документ повинен обов`язково містити, зокрема, «особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції». Вищевикладене може свідчити про недостовірність заявлених документів та наявність іншого первинного облікового документа», то суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 9.4 та 9.8 Рекомендацій Європейської економічної комісії ООН від 29.03.2001 №18 «Заходи щодо спрощення процедур міжнародної торгівлі» (ECE/TRADE/271) передбачено рекомендації уникати внесення «від руки» підписів на паперових документах, якщо це можливо. Відтак, у випадку інвойсу відсутній обов`язковий реквізит у вигляді підпису. Це означає, що у рахунках, які використовуються у зовнішньоекономічній діяльності (ЗЕД), підпис не є обов`язковим, і тому при митному оформленні рахунок може бути прийнятий без підпису.

Крім цього, листом Державної митної служби від 01.03.2011 №11/3- 10.10/3339-ЕП «Щодо необхідності наявності підпису особи на рахунках», з посиланням на Рекомендації Ради Митного Співробітництва від 16.05.79, рекомендації ЄЕК ООН 1982 року №18 «Заходи щодо спрощення процедур міжнародної торгівлі» та 1983року «Формуляр-зразок уніфікованого рахунку для міжнародної торгівлі»), Рекомендацією ЄЕК ООН 2001 №18 «Заходи щодо спрощення процедур міжнародної торгівлі», роз`яснено про те, що відсутність підпису на поданому для здійснення митного контролю й оформлення товарів рахунку (Invoice), складеному нерезидентом, не є підставою для відмови в митному оформленні товарів.

Таким чином, інвойс №SP 2026/02-056 від 06.02.2026, оформлений продавцем товару із зазначенням у ньому усіх необхідних для ідентифікації товару (та його вартості) реквізитів. Відсутність у інвойсі підпису продавця не може свідчити про його функціональну не чинність та безпосередньо не впливає на визначення митної вартості товару на основі вказаного інвойсу.

Щодо твердження відповідача, що «Положеннями п. 4.1 та п. 4.2 Контракту передбачено, що приймання товарів за якістю здійснюється відповідно до технічних специфікацій товару. Товар повинен відповідати вимогам до якості товару згідно з його призначенням, що вказане в технічній інформації і регулюється стандартами ISO. Декларантом не надано документ, що підтверджує такі норми, а також не надано документів, що підтверджують виробника товару та ТМ. У сукупності перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність усіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару.», то суд зазначає таке.

Суд зазначає, що згідно зі статтями 264 (ч. 2) та 335 (ч. 3) Митного кодексу України при здійсненні митного оформлення товарів разом з митною декларацією подаються лише рахунок або інший документ, який визначає вартість товару, та у випадках, встановлених МКУ, декларація митної вартості. Відомості про документи, визначені статтями 257 (ч. 8) та 335 (ч. 3) МКУ, зазначаються у встановленому порядку в митній декларації. Таким чином, митним законодавством, у т. ч. главами 6-11 МКУ, врегульовано питання щодо необхідності надання під час декларування товарів тільки тих документів, що містять відомості, необхідні для митного оформлення.

Виходячи з викладеного, зауваження митниці про ненадання позивачем документів, що підтверджують якість оцінюваних товарів, разом з ЕМД суперечить положенням Митного кодексу, оскільки відповідачем не доведено, яким чином відомості, зазначені у документах, які стосуються якості товару, можуть вплинути на обчислення митної вартості товарів, що подаються до декларування

Крім того, суд зазначає, що відповідно до вимог п. 2.1, 5.1 та 5.3 Контракту №SP2024/10/09 від 09.10.2024, Продавець постачає товар в асортименті та за цінами, вказаними в інвойсі (проформі), а Покупець здійснює оплату відповідно до умов, визначених у цих документах. У фінальному комерційному інвойсі № NSP 2026/02-056 від 06.02.2026 визначено умову здійснення «передоплати».

На виконання вимог МК України та у межах процедури митних консультацій декларантом 09.02.2026 було надано копії проформ-інвойсів № PRSP2026/01-061 від 06.01.2026 р. та № PRSP2026/01-064 від 07.01.2026 та копію платіжної інструкції № 3 від 12.01.2026 р., яка підтверджує факт здійснення передоплати за загальне замовлення по вказаних проформах.

При цьому найменування (асортимент), кількість, ціна за одиницю та загальна вартість товарів, а також умови їх оплати, зазначені у фінальному інвойсі №NSP 2026/02-056 від 06.02.2026., повністю та ідентично відповідають даним, що містилися у проформі-інвойсі № PRSP2026/01-064 від 07.01.2026.

Таким чином, декларант надав вичерпний ланцюжок фінансово-комерційних документів, які чітко підтверджують заявлену митну вартість. Погодження умов розрахунків (передоплата, післяплата, відстрочення або частковий платіж) є виключно вільним комерційним вибором сторін договору. Спосіб та часові рамки оплати жодним чином не змінюють фіксовану ціну товару та не можуть впливати на його митну вартість.

Тому посилання відповідача на відсутність документа, який підтверджує виробника товару та технічних специфікацій товару є безпідставним, оскільки такі не є обов`язковими в розумінні частин 2 та 3 статті 53 Митного кодексу.

Крім того, суд зазначає, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості. Умови термінів та розміри оплати безпосередньо на ціну товару не впливають. Відомості про умови та терміни оплати товару не повинні братися митним органом до уваги під час контролю за митною вартістю, а суперечності між цими даними не можуть бути підставою для твердження про розбіжності у митній вартості товару.

Верховний Суд у постанові від 29.07.2020 у справі №420/1709/19 дійшов висновку, що терміни оплати не впливають на числові значення митної вартості товару.

Суд звертає увагу, що відповідач фактично не встановив наявності розбіжностей у документах, які безпосередньо підтверджують числові значення складових митної вартості товару, не вказав, які саме відомості є недостовірними або неповними, а також не довів неможливості визначення митної вартості за першим методом – за ціною договору.

Враховуючи наведене, суд вважає, що під час розгляду справи, відповідачем не спростовано та не надано належних доказів неможливості застосування для визначення митної вартості товару основного методу, а також не обґрунтовано застосування до визначення митної вартості товару резервного методу.

Суд також не бере до уваги посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Інші підстави, зазначені у спірному рішенні про коригування митної вартості суд не бере до уваги, оскільки такі підстави не передбачені частинами 2 - 4 статті 53 МК України.

Позивачем, разом з митною декларацією, подано згідно з переліком та відповідно до умов визначених ст. 53 МКУ документи, які ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, вказували на ціну товару, тобто підтверджували митну вартість товару за ціною договору. Положення статті 53 Митного кодексу України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару (така ж позиція викладена постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019 у справі №1.380.2019.001982).

Декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено органом доходів і зборів.

В свою чергу, митним органом не наведені обставини та докази, яким чином документи, надані позивачем, порушують чи не відповідають вимогам вказаної статті.

Більш того, відповідно до положень Митного кодексу України, застосування Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, можливе лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у ст. ст. 58-63 цього кодексу.

Оскільки позивачем подано митниці достатній пакет документів на підтвердження кількісних і вартісних показників імпортованого товару, повноти і достовірності митної вартості товару, заявленої позивачем за першим методом, то заявлена митна вартість за ціною договору відповідає вимогам ст. 58 Митного кодексу України.

Враховуючи наведе, митним органом здійснено формальний підхід до аналізу документів, наданих декларантом для підтвердження складової митної вартості товару за основним методом та не проаналізовано їх повній мірі, крім того акцентовано увагу на даних, які не мають впливу на визначення складової митної вартості товару в розумінні норм ст.ст. 49-50, 53, 54, 55, 58 МКУ, а посилання митного органу на порушення позивачем митного законодавства при декларуванні товару не можуть вважатись розбіжністю у розумінні частини 3 ст.53 МК України і не можуть бути підставою коригування митної вартості.

Відтак, суд вказує, що вищевказані зауваження митного органу є безпідставними.

Так, Верховний Суд у постанові від 23.07.2019 року по справі № 1140/3242/18 вказав на те, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Отже, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

При цьому, такі посилання митного органу не заслуговують на увагу, оскільки визначаючи зазначені недоліки, відповідач не наводить посилань на розбіжності у числових значеннях складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягала сплаті за ці товари.

Суд також звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не можуть слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.

Суд зазначає, що досліджені первинні документи, які також були подані позивачем до митного органу, повністю підтверджують митну вартість товару, задекларовану за основним методом. Крім того, за результатами опрацювання наданих позивачем документів митний орган повинен був застосувати метод визначення митної вартості за ціною угоди (контракту) щодо товару, який імпортується, оскільки позивачем при декларуванні митної вартості зазначені усі складові числового значення митної вартості, а відповідачем не доведено, що позивачем неправильно здійснено розрахунок, а також, що до декларації внесено недостовірні або неточні відомості, що надані митному органу документи містять не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

Рішення відповідача не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Враховуючи встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що подані позивачем до митного оформлення документи були достатніми для підтвердження заявленої за ціною договору митної вартості товару.

Також оцінюючи рішення про коригування митної вартості товару в частині, що стосується визначення митної вартості товару за резервним методом, суд враховує, що письмове рішення митниці про коригування заявленої митної вартості товарів відповідно до закону має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

В оскарженому рішенні про коригування митної вартості товарів:

- відсутнє належне обґрунтування неможливості застосування методів 2а, 2б, 2в, 2г;

- Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала: тов.1 - МД 25UA100100456302U8 від 29.12.2025 р., де митна вартість товару " 1. Лако-фарбові вироби на основі синтетичних акрилових полімерів….» становить 2,27 дол.США/кг.

В графі 33 оскаржених рішень про коригування митної вартості вказані номер та дата митних декларацій, що слугували джерелом інформації для прийняття рішення про коригування митної вартості. При цьому відповідач не пояснив аргументацію обрання саме цих декларацій в якості джерела інформації для визначення митної вартості, а не будь-яких інших. Суд констатує, що митний орган не навів жодних пояснень чи розрахунків щодо здійснених коригувань, а також детальної інформації про товари, які було використано в якості джерела інформації, про числові значення митної вартості таких товарів, умови поставки, країну походження, фактурну вартість, діапазон декларованих цін за ідентичні чи подібні товари тощо.

Тому зазначення лише номера та дати митної декларації, яка з неочевидних суду причин була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, без будь-якого обґрунтування її вибору, без пояснення критеріїв відбору, а також докладної інформації щодо номенклатури, характеристик товару, умов поставки тощо не підтверджує обґрунтованість визначеної відповідачем митної вартості товару та свідчить про свавільність оскаржуваного рішення.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 08.02.2019 в справі № 825/648/17 (№ К/9901/16592/18).

При вирішенні спору суд також ураховує, що за усталеною та послідовною практикою Верховного Суду (постанови від 10.06.2021 у справі №815/6854/17, від 14.07.2020 у справі №809/1734/16) приписами МК України встановлено, що митний орган, здійснюючи митний контроль, зокрема, при визначені митної вартості, має діяти у спосіб, який визначено МК України. При цьому наявна інформація, яка міститься в Автоматизованій системі аналізу та управління ризиками (АСАУР), повинна мати лише допоміжний характер. Митним законодавством встановлений вичерпний перелік документів, які зобов`язаний надати декларант на підтвердження митної вартості товару. Наявність в АСАУР інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначення за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).

Тож вартість аналогічних чи подібних товарів може істотно відрізнятись з огляду на технічний стан транспортного засобу, пробіг, умови поставки тощо. Тому формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за обраним декларантом методом.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів. Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами (таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі №300/784/24).

Разом з тим, у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 МК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що подані позивачем до митного оформлення документи були достатніми для підтвердження заявленої за ціною договору митної вартості товару, а тому рішення про коригування митної вартості №UA209000/2026/000181/2 від 09.02.2026 та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2026/000366 не відповідають встановленим у частині 2 статті 2 КАС України критеріям обґрунтованості та розсудливості, а тому підлягають скасуванню як протиправні.

На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України сплачений позивачем судовий збір за подання позову до суду в сумі 5324,80грн підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає таке.

Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Судом при розгляді питання щодо стягнення витрат на правову допомогу враховується висновок, зроблений у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №813/481/18: « 17. Зважаючи на положення частини сьомої статті 139 КАС України, суд касаційної інстанції констатує помилковість посилання суду апеляційної інстанції у якості аргументу для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, адже у пункті 2 вищенаведеного додатку від 11 лютого 2019 року до договору про надання правової допомоги від 11 лютого 2019 року №01/2019-02 сторони узгодили, що клієнт (позивач) зобов`язаний сплатити гонорар протягом шести місяців після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті».

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, який у постанові від 18.08.2021 у справі №640/11204/19 зазначив: «У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складу суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зроблено висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Не зважаючи на те, що судами різних юрисдикцій тлумачилися норми ЦПК і ГПК України, вищенаведена практика є застосовною до обставин цієї справи, оскільки у ЦПК, ГПК і КАС України вище аналізовані норми є однаковими за змістом».

Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Представник позивача у позовній заяві зазначив, що позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 гривень.

Суд встановив, що 20.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОНІК ПЛЮС» та Адвокатським об`єднанням «ЛЮРЦ» укладено Договір №24/19 про надання правової допомоги.

Відповідно до умов Договору №24/19 про надання правової допомоги від 20.12.2024, додаткової угоди №18 від 20.04.2026 до договору про надання правової допомоги №24/19 від 20.12.2024, судом встановлено, що АО «ЛЮРЦ» було надано правову допомогу у спорі про визнання протиправним та скасування рішення Львівської митниці про визначення митної вартості товарів №UA209000/2026/000181/2 від 09.02.2026 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2026/000366.

Згідно з п. 3 додаткової угоди №23 від 15.06.2026 до договору про надання правової допомоги №24/19 від 20.12.2024, орієнтовна вартість послуг за ведення справи у судових органах становить 10 000,00 грн. Остаточна вартість наданих юридичних послуг визначається в акті приймання-передачі наданих послуг, що складається АО та підписується сторонами після завершення надання послуг за звітний період або повного завершення справи.

При визначенні остаточної вартості послуг, сторони погоджуються, що розрахунок здійснюється виходячи з фактичного витраченого авдокатським об`єднанням часу на надання послуг за ціною у розмірі 2 000,00 гривень за одну годину роботи адвоката.

Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 03.08.2026 за договором про надання правової допомоги №24/19 від 20.12.2024, АО надано, а позивачем прийнято такі послуги:

- зібрання в клієнта документів та їх аналіз – 1 год. – 2000,00 грн;

- підготовка проєкту позовної заяви з відповідним обґрунтуванням – 3 год. – 6000,00 грн;

- формування додатків до позовної заяви та організація їх подання до суду – 0,5 год. – 1000,00 грн.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі /WestAllianceLimited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Суд також бере до уваги заперечення відповідача викладені у відзиві на позовну заяву. Відповідач заперечив проти стягнення заявлених витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт. Зазначив, що дана справа є справою незначної складності, розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а окремі послуги, зазначені в акті приймання-передачі наданих послуг, фактично охоплюються підготовкою позовної заяви та штучно виділені для збільшення розміру гонорару. У зв`язку з цим відповідач просив суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до розумного та співмірного розміру.

Відтак, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 5000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд

в и р і ш и в :

адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонік Плюс» (місцезнаходження: 79066, м.Львів, вул.Зелена, буд.301, код ЄДРПОУ 42438930) до Львівської митниці (місцезнаходження: 79000, м.Львів, вул.Костюшка, 1, код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, картки відмови в прийнятті митної декларації задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000181/2 від 09.02.2026.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 09.02.2026 №UA209230/2026/000366.

Стягнути з Львівської митниці (місцезнаходження: 79000, м.Львів, вул.Костюшка, 1, код ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонік Плюс» (місцезнаходження: 79066, м.Львів, вул.Зелена, буд.301, код ЄДРПОУ 42438930) судовий збір в сумі 5324(п`ять тисяч триста двадцять чотири) грн. 80коп.

Стягнути з Львівської митниці (місцезнаходження: 79000, м.Львів, вул.Костюшка, 1, код ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонік Плюс» (місцезнаходження: 79066, м.Львів, вул.Зелена, буд.301, код ЄДРПОУ 42438930) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 10.09.2026.

Суддя Лунь З.І.