Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №380/12883/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 рокусправа № 380/12883/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлене протоколом №2 від 05.06.2026, в частині відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаному ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- зобов`язати комісію з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з тим, що самостійно виховує та утримує двох дітей віком до 18 років. Стверджує, що звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», до якої додав документи для підтвердження обставин, зазначених у ній, однак отримав відмову. Підставою для прийняття рішення про відмову у наданні відстрочки слугувало те, що долучена до заяви ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, не відповідає вимогам постанови КМУ №560 від 16.05.2024, додатку 5. Вважає, що рішення відповідача про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є протиправним, тому просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 25.06.2026 відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 29.06.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі вручено відповідачу, однак станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Позивач, ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 .

Відповідно до копії військово-облікового документа позивача, сформованого 27.07.2026 з додатку «Резерв+», позивач перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .

01.06.2026 позивач через Центр надання адміністративних послуг подав заяву про надання відстрочки від мобілізації відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв`язку з тим, що він самостійно виховує двох малолітніх дітей, до якої було подано: рішення Жовківського районного суду Львівської області про визначення місця проживання дітей з батьком від 23.02.2018 по справі №444/1955/17, про стягнення аліментів на утримання дітей з матері від 03.06.2019 по справі 444/858/19; довідку щодо заборгованості по сплаті аліментів з часу призначення ВП №59801118 від 06.05.2026; акти обстеження умов проживання від 18.09.2024, 11.02.2026 та від 13.05.2026; довідку характеристику про одноособове виховання та утримання дітей; характеристики зі школи про одноособове виховання дітей від 06.05.2026 №125 та №126; свідоцтво про народження дітей; серії НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 витяги про реєстрацію місця проживання дітей від 06.02.2026; тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_6 та копію ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 20.03.2026 у справі №444/1220/26.

Відповідно до копії повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_1 №7714 від 08.06.2026 позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особовий період відповідно до п. 14 ч. 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки долучена до заяви ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі не відповідає вимогам постанови КМУ №560 від 16.05.2024 (зі змінами), додатку 5.

Вважаючи протиправною відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022 року, №259/2022 від 18.04.2022 року, №341/2022 від 17.05.2022 року, №573/2022 від 12.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року строк дії воєнного часу продовжувався.

На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України», передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Так, зокрема, відповідно до частин третьої, п`ятої статті 22 Закону №3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Поряд з цим, статтею 23 Закону № 3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Так, Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. №560 (далі Порядок №560) визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Відповідно до п. 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Пунктом 57 Порядку №560 визначено, що для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.

Згідно п. 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 та пункту 5 додатка 5, військовозобов`язаних СБУ чи розвідувальних органів) особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

До заяви додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації відповідним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки або його відділом не пізніше ніж протягом одного робочого дня з дня її отримання.

Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі).

Відповідно до п. 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання.

Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.

Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. У разі позитивного рішення у протоколі окремо зазначається строк, на який надано відстрочку, та строк дії відповідних законних підстав (настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку). У разі відмови у наданні відстрочки у протоколі зазначаються причини такої відмови.

У разі позитивного рішення комісії відомості щодо надання відстрочки (строк відстрочки та строк дії відповідних законних підстав (настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку) протягом одного дня з дати прийняття такого рішення вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та відображаються в електронному кабінеті призовника, військовозобов`язаного, резервіста, а не пізніше двох днів з дати прийняття такого рішення заявникові повідомляється про це у способи, визначені цим пунктом, та видається роздрукований (оновлений) військово-обліковий документ, сформований відповідно до Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 49, ст. 2978), або довідка за формою згідно з додатком 6 (для військовозобов`язаних СБУ та розвідувальних органів).

У разі прийняття комісією рішення про відмову у наданні відстрочки за результатами розгляду заяви про надання відстрочки, поданої через центр надання адміністративних послуг, територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повідомляє відповідному центру надання адміністративних послуг та надсилає заявникові повідомлення про відмову у наданні відстрочки (додаток 7) на зазначену у заяві адресу електронної пошти.

Рішення комісії може бути оскаржене у судовому порядку.

Відповідно до Переліку документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (Додаток 5 до Порядку №560) частина перша статті 23 Закону 4) жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої (таких) дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України: свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України)

Згідно п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оцінюючи усі докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Із наявних обставин справи, судом встановлено, що позивач через Центр надання адміністративних послуг звернувся із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 у АДРЕСА_1 , оформленим протоколом № 102 від 05.06.2026 та повідомленням № 7714 від 08.06.2026, позивачу було відмовлено в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

На підтвердження наявності законних підстав на отримання відстрочки від призову разом з заявою позивачем були надані відповідачу копії документів, зокрема: рішення Жовківського районного суду Львівської області про визначення місця проживання дітей з батьком від 23.02.2018 по справі №444/1955/17, про стягнення аліментів на утримання дітей з матері від 03.06.2019 по справі 444/858/19; довідку щодо заборгованості по сплаті аліментів з часу призначення ВП №59801118 від 06.05.2026; акти обстеження умов проживання від 18.09.2024, 11.02.2026 та від 13.05.2026; довідку характеристику про одноособове виховання та утримання дітей; характеристики зі школи про одноособове виховання дітей від 06.05.2026 №125 та №126; свідоцтво про народження дітей; серії НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 витяги про реєстрацію місця проживання дітей від 06.02.2026; тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_6 та копію ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 20.03.2026 у справі №444/1220/26.

Вказану підставу для відмови суд вважає обґрунтованою в зв`язку з наступним.

З аналізу вищенаведених норм законодавства та встановлених обставин справи у їх сукупності вбачається, що одним із основних документів, який підтверджує факт самостійного виховання та утримання дитини до 18 років військовозобов`язаним та який, в свою чергу, дає йому законні підстави для отримання відстрочки на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ є саме: рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав або рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини, які визначені Додатком 5 Порядку №560, однак таких документів під час звернення до заяви позивачем додано не було, та в матеріалах справи такі документи відсутні.

Так, судом встановлено, що позивачем разом із заявою були надані ухвала суду про відкриття провадження у справі № 444/1220/26 про позбавлення батьківських прав.

Вивчивши надані позивачем документи, суд зазначає, що відкриття проваджень у цій справі не є належним доказом для підтвердження позивачем самостійного виховання та утримання дитини до 18 років, оскільки на момент розгляду ТЦК та СП заяви і станом на сьогодні відсутні судові рішення по цим справам, які набрали законної сили. Встановлені рішенням суду факти, вважаються доведеними та не потребують доказування тільки після набрання ним законної сили. Сам же факт відкриття провадження є не чим більшим, як ініціювання процедури судового розгляду та початковим етапом для встановлення відповідних обставин по справі, які підлягають доведенню сторонами та вивчення судом доказів на їх підтвердження, однак ухвали суду, на які посилається позивач, не несуть у собі визначених наперед результатів розгляду справи щодо позбавлення батьківських прав одного із батьків дитини або встановлення факту проживання дитини із батьком.

Між тим, із наявних матеріалів справи вбачається, що надана позивачем ухвала суду від 20.03.2026 у справі №444/1220/26 не передбачена переліком документів згідно Додатку 5 до Порядку №560, що не може вважатися достатнім доказом для підтвердження самостійного виховання та утримання позивачем дитини до 18 років.

Таким чином, перевіривши правомірність дій відповідача у даних спірних правовідносинах за критеріями, визначеними у ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства, суд приходить до висновку, що ненадання до відповідача разом із заявою рішень суду з набранням законної сили про позбавлення одного з батьків батьківських прав або про встановлення факту самостійного виховання дитини, визначених переліком документів Додатку 5 Порядку № 560, позивачем належними та достатніми доказами не доведено факт самостійного виховання та утримання дитини до 18 років, тому відповідач як суб`єкт владних повноважень діяв в межах наданих повноважень, у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Також, суд зазначає, що позивач не позбавлений свого права на реалізацію відстрочки на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ шляхом повторного звернення із відповідною заявою із долученням відповідних документів, а саме: рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав або про встановлення факту самостійного виховання дитини, які набрали законної сили, визначених переліком документів Додатку 5 Порядку № 560.

З урахуванням вищенаведеного, судом не встановлено, а позивачем не доведено жодними доказами порушення відповідачем прав та інтересів позивача у даних правовідносинах, оскільки позивачем не було надано до заяви рішень суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав або про встановлення факту самостійного виховання дитини, визначених переліком документів Додатку 5 Порядку № 560, а тому обґрунтовані правові підстави для визнання дій відповідача протиправними у спірних правовідносинах у цій справі, у адміністративного суду відсутні.

За таких обставин, з урахуванням того, що суд не знайшов обґрунтованих правових підстав для задоволення основної позовної вимоги (визнання протиправним та скасування рішення комісії відповідача), тому у задоволенні позовних вимог позивача про зобов`язання вчинити певні дії, які носять похідний характер від основної вимоги, позивачеві також слід відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є не обґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Сподарик Наталія Іванівна