Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №380/5039/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 рокусправа № 380/5039/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-1), 46 комендатури охорони та обслуговування (далі - відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправними дії Військової частині НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 07.03.2022 року по 04.02.2026 року грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року;

- зобов`язати Військову частині НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 07.03.2022 року по 04.02.2026 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати.

Позивач в обґрунтування позовних вимог вказав, що після виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 , в нього виникли сумніви щодо вірності нарахованого йому грошового забезпечення. Представник позивача звернувся до відповідача із заявою, у якій просив здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 29.01.2020 до моменту виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року виплати, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум. Військова частина НОМЕР_1 відмовилась від отримання поштового відправлення із зверненням досудового врегулювання та відповідно не надала відповідь на звернення. Позивач вважає дії відповідача протиправними, тому звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 30.03.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 06.04.2026 відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 27.04.2026 залучено до участі у справі як співвідповідача 46 комендатуру охорони та обслуговування

На адресу суду від відповідача-1 надійшов відзив. Вказав, що позивач проходив військову службу у відповідача у період з 07.03.2022 по 04.02.2026 на посаді офіцера відділу безпеки військової служби військової частини НОМЕР_1 . Зазначив, що відповідач перебуває на фінансовому забезпеченні у 46 комендатури охорони та обслуговування і всі нарахування та виплати грошового забезпечення, а також видача грошового атестату позивачу здійснювала саме 46 комендатура охорони та обслуговування. Відповідач ствердив, що не є розпорядником бюджетних коштів, не нараховував та не виплачував грошове забезпечення позивачу. Крім того, відповідач не має відкритих рахунків та не обслуговується в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області. Таким чином, вважає, що відсутній предмет спору по відношенню до відповідача, оскільки позивач перебував на грошовому забезпеченні саме у 46 комендатури охорони та обслуговування. Просив залучити 46 комендатуру охорони та обслуговування до участі у справі як співвідповідача та відмовити у задоволенні позову.

Відповідач-2 на адресу суду подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Вказав, що Кабінетом Міністрів України внесено відповідні зміни в Постанову № 704, а саме пункт 4 Постанови № 704 викладений у редакції Постанови КМУ № 481 від 12.05.2023 (набрання чинності 20.05.2023): установити, що розміри посадових окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Отже, наразі, всім військовослужбовцям Збройних Сил України та ін. категоріям встановлені розміри посадових окладів у відповідності до пункту 4 Постанови № 704 в редакції Постанови КМ № 481 від 12.05.2023. Відповідач-2 зазначив, що Постанова № 704 є чинною, поточна редакція - від 28.02.2026, та пункт 4 діє у редакції: “Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”. Окрім того, зміни до приміток № 1, 12, 13, і 14 Постанови № 704 чинні та діють у відповідності до пункту 4 у редакції Постанов КМУ № 1041 від 20.12.2017, № 1038 від 28.10.2020 - застосовується з 1 жовтня 2020 року у редакції – посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 Постанови № 704. Кабінет Міністрів України жодних інших нормативно-правових актів з цього приводу не ухвалював.

Таким чином, підстави для висновку, про наявність у відповідача 2 підстав застосовувати при визначенні складових грошового забезпечення п. 4 Постанови № 704, відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, - відсутні. А тому, в діях відповідача-2 (як і в усіх інших військових частинах, установах, закладах) немає протиправності, а навпаки всі дії відповідають вимогами чинної редакції Постанови № 704.

Вказав, що визначення розрахункової величини для визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців відноситься до дискреційних повноважень саме Кабінету Міністрів України (окрім того, саме Уряд готує проєкт наказу про Державний Бюджет, який затверджується Верховною Радою України), то як наслідок, відповідач-2 діяв у встановлений спосіб та у визначених (чинною редакцією Постанови № 704) межах.

Відповідач-2 також покликається у відзиві на те, що Постановою № 704 затверджені, зокрема, тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14. Так, пунктом 4 Постанови № 704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Зазначив, що позивач просить зобов`язати Відповідача 2 нарахувати та виплатити грошове забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 та 01.01.2026, однак застосовує не цілком норму, а лише частину, а саме без вказівки на 50% мінімальної заробітної плати . Саме в цьому і полягає вибірковість застосування норми пункту 4 Постанови № 704, чинному на момент її прийняття, бо одне неможливе без іншого.

Звернув увагу на те, що не можна застосовувати лише частину означеної норми, тобто без урахування того, що розмір посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу мають бути не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року. Зазначене не відповідає принципу, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідач-2 вважає, що до спірних правовідносин не може бути застосована норма, за якою обчислення грошового забезпечення позивача за період з 07.03.2022 по 04.02.2026 здійснюється із використанням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

На адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій виклав свої заперечення щодо доводів відповідачів. Зокрема, зазначив, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 саме у частині, що не суперечить законам України, тобто із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. При цьому законами України про Державний бюджет України встановлено: станом на 01.01.2021 -2270 грн; станом на 01.01.2022 -2481 грн; станом на 01.01.2023 -2684 грн; станом на 01.01.2024 -2684 грн; станом на 01.01.2025 -3028 грн; станом на 01.01.2026 -3328 грн. Отже, законодавець щорічно змінював базовий державний соціальний стандарт - прожитковий мінімум для працездатних осіб, що унеможливлює використання сталої величини 1762 грн для визначення грошового забезпечення військовослужбовців. Фактично застосування відповідачем сталої величини 1762 грн призвело до систематичного та багаторічного заниження грошового забезпечення позивача. Просив суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідач-2 на адресу суду подав заперечення на відповідь на відзив. Вказав, що не погоджується з твердженнями, викладеними позивачем у відповіді на відзив та знову наголошує, що відповідно до даних сайту zakon.rada.gov.ua, Постанова № 704 є чинною, поточна редакція від 28.02.2026, та пункт 4 діє у редакції: “Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”. Окрім того, зміни до приміток № 1, 12, 13, і 14 Постанови № 704 чинні та діють у відповідності до пункту 4 у редакції Постанов КМУ № 1041 від 20.12.2017, № 1038 від 28.10.2020 - застосовується з 1 жовтня 2020 року у редакції – посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 Постанови № 704. Кабінет Міністрів України жодних інших нормативно-правових актів з цього приводу не ухвалював. Таким чином, підстави для висновку, про наявність у відповідача-2 підстав застосовувати при визначенні складових грошового забезпечення п. 4 Постанови № 704, відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, - відсутні. Просив відмовити у задоволенні позову.

Щодо тверджень відповідача про пропущений позивачем строк суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого згаданим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 2 згаданої статті для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи згаданим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 122 КАС України).

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення згаданим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 згаданого Кодексу.

Суд звертає увагу, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною першою та другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Згідно з п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Суд звертає увагу, що згідно з витягом із послужного списку позивачка проходить військову службу по теперішній час, що не заперечується сторонами. Відповідачем не надано доказів про звільнення позивачки з військової служби.

Натомість позивачка, як діючий військовослужбовець вправі розраховувати на проведення з нею усіх необхідних розрахунків до дати звільнення з військової служби, з огляду на вказане, доводи відповідача щодо пропуску позивачкою строку звернення до адміністративного суду є помилковими.

Більше того, суд звертає увагу на правову позицію Конституційного суду України, викладену у рішенні від 11.12.2025 № 1-р/2025, за змістом якої установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Враховуючи вищенаведене, Конституційний суд України вирішив визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Суд всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами.

Згідно Витягу із Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.02.2026 № 35 підполковника ОСОБА_1 з 04.02.2026 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Представник позивача звернувся до відповідача-1 із запитом, у якому просив здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 29.01.2020 до моменту виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року виплати, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.

Заяву скеровано на адресу відповідача, однак відповіді він не надав.

Позивач не погоджується з обчисленням та виплатою грошового забезпечення із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018, тому звернувся до суду з цим позовом.

Суд при вирішенні спору по суті керується таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється, зокрема, Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За приписами частини 2 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення — підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 3 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності й умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня та вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України й інших утворених відповідно до законів України військових формувань кваліфікованим особовим складом, ураховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України та керівниками інших центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018.

Пунктом 1 постанови № 704 затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовими званнями згідно з додатком 14.

Пунктом 2 постанови № 704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У первинній редакції пункту 4 постанови № 704 було передбачено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 пункт 4 постанови № 704 викладено в редакції, згідно з якою розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103.

Отже, з 29.01.2020 пункт 4 постанови № 704 підлягав застосуванню в редакції, що існувала до внесення до нього змін постановою № 103 та передбачала використання для визначення посадового окладу й окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року.

Відповідно до статті 6 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, установлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сфері доходів населення.

Пунктом 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати та грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 01.01.2018.

Водночас, закони України про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки подібного застереження не містили.

Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 встановлено у розмірі 2481,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 встановлено у розмірі 2684,00 грн.

Таким чином, починаючи з 01.01.2022 установлений законом прожитковий мінімум для працездатних осіб перевищував прожитковий мінімум, установлений на 01.01.2018, а закони про Державний бюджет України на 2022– 2023 роки не передбачали застосування для визначення грошового забезпечення показника, встановленого на 01.01.2018.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 сформулював висновок, відповідно до якого з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 у частині використання як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018, не відповідає нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт змінено на відповідний календарний рік.

Верховний Суд зазначив, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб у військовослужбовців виникає право на визначення посадового окладу й окладу за військовим званням із використанням прожиткового мінімуму, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, шляхом його множення на належний тарифний коефіцієнт.

Аналогічні висновки щодо застосування пункту 4 постанови № 704 викладено Верховним Судом у постановах від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21, від 28.02.2023 у справі № 380/18850/21, від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21 та від 30.04.2025 у справі № 620/9741/24.

Суд відхиляє покликання відповідача на неможливість застосування первинної редакції пункту 4 постанови № 704 без одночасного застосування 50 відсотків мінімальної заробітної плати.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат.

Проте, наведене обмеження не впливає на застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб як розрахункової величини, оскільки мінімальна заробітна плата і прожитковий мінімум є різними за своєю правовою природою державними соціальними стандартами.

У спірних правовідносинах мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина. Такою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня відповідного календарного року. Положення про 50 відсотків мінімальної заробітної плати передбачало лише нижню межу розрахункової величини, однак після набрання чинності Законом № 1774-VIII не може бути застосоване для визначення розмірів посадових окладів.

Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21.

Суд також відхиляє покликання відповідача на ненормативний характер приміток до додатків 1 і 14 постанови № 704.

Право позивача на визначення посадового окладу й окладу за військовим званням із використанням прожиткового мінімуму на 01 січня календарного року виникло не на підставі приміток до відповідних додатків, а на підставі пункту 4 постанови № 704 у редакції, яка підлягала застосуванню після скасування пункту 6 постанови № 103.

Додатки 1 і 14 постанови № 704 визначають відповідні тарифні коефіцієнти та правила округлення одержаних у результаті множення сум, однак не змінюють установленої пунктом 4 постанови № 704 розрахункової величини.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що в період з 07.03.2022 по 19.05.2023 включно посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача повинні були обчислюватися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на тарифні коефіцієнти, передбачені додатками 1 і 14 до постанови № 704, з урахуванням установлених цією постановою правил округлення.

Отже, для визначення розміру грошового забезпечення позивача підлягали застосуванню: за період з 07.03.2022 по 31.12.2022 у розмірі 2481,00 грн; за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 у розмірі 2684,00 грн.

Відповідач не заперечує, що при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача застосовувалася стала розрахункова величина 1762,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву, щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Щодо позовних вимог за період з 20.05.2023 по 04.02.2026 суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704», яка набрала чинності 20.05.2023, абзац перший пункту 4 постанови № 704 викладено в новій редакції.

Відповідно до цієї редакції розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762,00 грн і визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, починаючи з 20.05.2023 пункт 4 постанови № 704 прямо передбачав застосування фіксованої розрахункової величини 1762,00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, пункт 2 постанови № 481 щодо внесення змін до пункту 4 постанови № 704 було визнано протиправним та нечинним.

Однак, постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Верховний Суд у вказаній Постанові виходив із того, що частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлення розміру грошового забезпечення військовослужбовців делеговано Кабінету Міністрів України. До повноважень Уряду належить також визначення базової величини, яка використовується для обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями.

Верховний Суд зазначив, що профільні законодавчі акти не визначають обов`язкового базового критерію для обчислення посадових окладів військовослужбовців. Тому, за відсутності такого визначення на рівні закону структура, складові, порядок розрахунку та розміри грошового забезпечення військовослужбовців регулюються актами Кабінету Міністрів України.

Уряд, реалізовуючи повноваження, надані йому частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII, вправі визначати базову розрахункову величину, зокрема, встановлювати її у фіксованому розмірі.

Верховний Суд визнав помилковим ототожнення правовідносин щодо безпосереднього обчислення грошового забезпечення діючих військовослужбовців із правовідносинами щодо визначення грошового забезпечення для перерахунку пенсії відповідно до Закону України № 2262-XII.

Зокрема, у справі № 440/6017/21 спір виник щодо оформлення довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, тоді як у справі № 320/29450/24 Верховний Суд надавав оцінку повноваженням Кабінету Міністрів України визначати базову величину для обчислення грошового забезпечення діючих військовослужбовців.

Спір у справі, яка розглядається, стосується безпосереднього нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу під час проходження ним військової служби. Тому, до спірних правовідносин за період починаючи з 20.05.2023 підлягають застосуванню висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24.

Крім того, у постанові від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24 Верховний Суд, вирішуючи саме спір між військовослужбовцем та органом, який нараховував йому грошове забезпечення, дійшов висновку про правомірність застосування з 20.05.2023 фіксованої величини 1762,00 грн, установленої постановою № 481.

Отже, застосування відповідачем із 20.05.2023 фіксованої розрахункової величини 1762,00 грн відповідало пункту 4 постанови № 704 у чинній на той час редакції та повноваженням Кабінету Міністрів України, установленим частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 04.02.2026 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, задоволенню не підлягають.

Щодо перерахунку інших складових грошового забезпечення суд зазначає, що Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення включає щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать посадовий оклад, оклад за військовим званням і надбавка за вислугу років.

Розміри надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомоги для оздоровлення та інших виплат у передбачених законодавством випадках визначаються з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням або їх суми.

Отже, неправильне визначення посадового окладу й окладу за військовим званням впливає на розмір тих щомісячних додаткових та одноразових виплат, які обчислюються з урахуванням цих окладів.

Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Враховуючи те, що відповідно до листа від 31.05.2021 № 350/147/1/779/ПС військову частину НОМЕР_1 зараховано на фінансове забезпечення НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування, суд вважає, що зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення слід 46 комендатуру охорони та обслуговування.

Отже, належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача є визнання протиправними дій 46 комендатури охорони та обслуговування щодо обчислення та виплати позивачу з 07.03.2022 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року та зобов`язання 46 комендатури охорони та обслуговування здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення (а також інших похідних видів грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу з 07.03.2022 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, з урахуванням виплачених сум.

Приписами статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору за подання цього позову, відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 256, 293, 295 КАС України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 07.03.2022 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року

3. Зобов`язати НОМЕР_2 комендатуру охорони та обслуговування здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (а також інших похідних видів грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу з 07.03.2022 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, з урахуванням виплачених сум.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач-1: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Відповідач-2: 46 комендатура охорони та обслуговування ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ 26621649)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.П. Качур