Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №320/50814/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року справа № 320/50814/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Щавінського В.Р., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Служби безпеки України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Суд витребовував матеріали, які стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень. Після повідомлення СБУ про секретний характер документів справу передано до Черкаського окружного адміністративного суду.

Ухвалою від 13.05.2025 Черкаський окружний адміністративний суд прийняв справу до свого провадження, залишив позов без руху та запропонував усунути його недоліки. Представник позивача 20.05.2025 подав заяву про зміну предмета позову. Ухвалою від 22.05.2025 строк усунення недоліків продовжено. У вересні 2025 року подано остаточну редакцію позову. Ухвалою від 11.09.2025 справу передано до Київського окружного адміністративного суду, який ухвалою від 10.11.2025 прийняв її до провадження.

Позивач є громадянином Сирійської Арабської Республіки. За заявою від 27.09.2016 Голосіївський районний відділ ГУ ДМС України в м. Києві надав йому дозвіл на імміграцію №16 від 13.01.2017 на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» як батькові громадянина України. Ці обставини підтверджують заява, висновок від 13.01.2017 та копія дозволу в особовій справі. У висновку зазначено сина позивача — ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Надалі позивача документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 27.01.2017, а в порядку обміну — посвідкою № НОМЕР_2 від 10.03.2023.

01.04.2024 Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області прийняло рішення №81 про скасування дозволу на імміграцію з посиланням на пункт 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», а також рішення №80112500092880/81-1 про скасування посвідки на постійне проживання.

Того самого дня прийнято рішення №8010130100015313 про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни, яким установлено строк виїзду до 29.04.2024. У його тексті зазначено скасування дозволу на імміграцію та посвідки, наведено посилання на частину першу статті 13 Закону України «Про імміграцію» і статтю 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Підставою для розгляду питання про скасування дозволу стало подання Департаменту захисту національної державності СБУ №14/3/2-4172, підписане першим заступником начальника Департаменту Сергієм Дукою. Копії цього документа містяться в особовій справі. На копії з читабельним реквізитом дати зазначено 13.03.2023; реєстраційна відмітка ДМС — №6162-24 від 18.03.2024. У супровідному листі ДМС від 19.03.2024 №8.1/772-24 та у висновку про скасування дозволу цей самий за номером, адресатом і змістом документ названо поданням від 13.03.2024.

У поданні СБУ зазначено, що за отриманими у передбачений законом спосіб відомостями ОСОБА_3 відкрито підтримує повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну та пропагує погляди «російського світу». Крім того, СБУ повідомила про підтримання ним зв`язку з особами на тимчасово окупованих територіях, які співпрацюють із ФСБ російської федерації, та про пов`язаний із цим ризик використання позивача для розвідувально-підривної діяльності й здобуття розвідданих для передачі спецслужбам російської федерації. На цій підставі СБУ просила розглянути питання про скасування дозволу на імміграцію та посвідки.

Листом від 19.03.2024 №8.1/772-24 Департамент у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС направив подання для розгляду територіальному органу, доручив перевірити викладені факти та підготувати проєкт висновку. Листом від 21.03.2024 №8010.6.1/26998-24 територіальний орган направив проєкт висновку, скановану копію подання й матеріали особової справи на погодження. Листом від 28.03.2024 №8.1/884-24 Департамент підтримав проєкт і рекомендував його до затвердження, запропонувавши доповнити правове обґрунтування положеннями про компетенцію СБУ.

Висновок за результатами розгляду подання затверджено 01.04.2024 заступником начальника ЦМУ ДМС Дмитром Лемешем. У ньому відтворено зміст повідомленої СБУ загрози, перевірено підставу надання дозволу, історію документування та реєстрацію місця проживання позивача. У висновку зазначено про відсутність перетинань кордону за період з 20.03.2018 до 20.03.2024. ДМС також виклала причини, з яких не запрошувала позивача для пояснень: ризик завдання шкоди захисту національних інтересів, приховування або знищення відомостей про відповідну діяльність. Це є мотивуванням міграційного органу, оцінка якого надається судом нижче.

Копії рішень від 01.04.2024 про скасування дозволу №81 і посвідки №80112500092880/81-1 підписані Дмитром Лемешем. Рішення про примусове повернення №8010130100015313 складене головним спеціалістом Манучехром Азімовим та затверджене заступником начальника ЦМУ ДМС Дмитром Петровим. Особова справа містить також лист від 03.04.2024, адресований позивачу, про направлення рішень, лист до ДПСУ від 02.04.2024 про скасування посвідки та лист до Макарівської селищної ради від 03.04.2024 про зняття з реєстрації місця проживання.

Водночас поля про ознайомлення позивача з рішенням щодо посвідки та про вручення рішення щодо примусового повернення не заповнені. Поштових документів, які підтверджували б дату відправлення та вручення листа від 03.04.2024, особова справа не містить. Суд не встановлює факту своєчасного вручення лише з наявності копії супровідного листа.

У березні 2025 року СБУ повідомила суд про секретний характер наявних документів. У подальших відповідях і відзиві СБУ зазначила про знищення документів за актом від 09.01.2024 №5/6/3-415. Сам акт із переліком документів та первинні матеріали отримання інформації суду не надано; їх не містить і особова справа на 111 аркушах. Наявне в ній подання СБУ є окремим документом, що зберігся. Суд розмежовує можливість дослідження цього подання та неможливість перевірити зміст первинних матеріалів, про знищення яких повідомила СБУ.

Правомірність рішень від 01.04.2024 підлягає оцінці за законодавством, чинним на дату їх прийняття. Подальші зміни термінології та процедур припинення імміграційного статусу не можуть самі собою визначати правомірність уже прийнятих актів.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.

Пункт 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-III визначає таку підставу скасування дозволу: «дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні».

Юридичне значення цього припису полягає в тому, що для застосування зазначеної підстави належить оцінити загрозу, пов`язану з діями конкретної особи. Саме по собі законне отримання дозволу у минулому не виключає його подальшого скасування за виникнення передбачених законом обставин.

Частина перша статті 1 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 №2229-XII визначає: «Служба безпеки України — державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України». Частина перша статті 5 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» від 26.12.2002 №374-IV установлює: «Спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності є Служба безпеки України».

Отже, виявлення відповідних загроз і надання їм професійної оцінки належать до компетенції СБУ. Міграційний орган реалізує власні повноваження щодо імміграційного статусу, використовуючи інформацію органу, уповноваженого виявляти загрози державній безпеці. Цей розподіл функцій допускає покладення в основу міграційного рішення результатів діяльності СБУ та не вимагає від ДМС самостійного проведення контррозвідувальних заходів.

У пункті 62 постанови від 17.04.2025 у справі №600/6944/21-а Верховний Суд зазначив, що саме Служба безпеки України наділена виключною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз національній безпеці.

Наведена справа стосувалася заборони в`їзду, тому її висновки не замінюють застосування спеціальних норм про скасування дозволу на імміграцію. Значення цього підходу для даного спору полягає у розмежуванні професійної оцінки безпекового ризику та судової перевірки законності реагування на нього. Суд перевіряє компетенцію, зміст повідомленої загрози, її зв`язок із позивачем та співмірність заходу, не підміняючи спеціально уповноважений орган у виборі методів контррозвідувальної діяльності.

Відомості в поданні СБУ стосуються конкретно ідентифікованої особи та визначеного характеру ризику. СБУ пов`язує загрозу не лише з висловлюваннями позивача, а й із зв`язками з особами, які співпрацюють із ФСБ російської федерації, та можливістю використання цих зв`язків для отримання розвідувальних даних в Україні. Суд оцінює зміст подання саме як повідомлення про результат діяльності компетентного органу щодо виявлення загрози; подання не містить висновку про вже здійснену передачу позивачем розвідданих.

Суд виходить із того, що оцінка ризику має попереджувальне призначення. Вимога обов`язкового попереднього засудження особи або реалізації загрози у завершеному правопорушенні не випливає з наведеної підстави скасування дозволу. Водночас можливість превентивного реагування не надає суду підстав визнавати доведеними будь-які конкретні злочини позивача. Таких висновків у цій справі суд не робить.

Витяг МВС про відсутність судимості, відомостей про кримінальне переслідування та розшук підтверджує стан відповідних обліків. Він не містить оцінки інформації, отриманої СБУ у сфері державної безпеки, і тому самостійно не усуває повідомлений нею ризик.

Лист ДПСУ про відсутність відомостей щодо перетинання кордону у визначений у ньому період суд враховує у межах предмета цього документа. Відсутність зареєстрованих поїздок була відома і ДМС: відповідні результати перевірки системи «Аркан» наведено у висновку від 01.04.2024. Подання СБУ не пов`язує підтримання зазначених у ньому зв`язків виключно з особистими поїздками позивача. Тому дані прикордонного обліку самі собою не спростовують зміст повідомленого ризику. Водночас суд не встановлює факту дистанційного спілкування лише на підставі його теоретичної можливості.

Документи про освіту, підприємницьку діяльність і характеристика за місцем проживання підтверджують соціальні зв`язки позивача та мають значення для оцінки пропорційності. Проте предмет обізнаності установи, яка видала характеристику, відрізняється від предмета діяльності органу державної безпеки. Відсутність негативних відомостей у місцевої ради не є висновком про відсутність загроз, виявлення яких належить до компетенції СБУ.

Суд окремо оцінює аргумент позивача про знищення документів. Сам факт повідомлення про знищення не означає, що відповідна інформація була неправдивою або спростована. Водночас він не доводить і достовірності знищених матеріалів. Суд не надає повідомленню про знищення значення доказу правдивості інформації щодо поведінки позивача.

Для оцінки оскаржуваного рішення суд розмежовує первинні матеріали отримання інформації та письмове подання, у якому СБУ повідомила результат її оцінки. Подання наявне в особовій справі, містить ідентифікаційні дані позивача, опис характеру загрози, підпис посадової особи та реєстраційну відмітку ДМС. Його отримання і розгляд до прийняття рішення підтверджує листування від 19, 21 та 28 березня 2024 року, а використання як підстави рішення — висновок від 01.04.2024. Отже, походження подання та його місце в процедурі прийняття рішення перевіряються за документами, створеними до виникнення судового спору.

Розбіжність у зазначенні року подання не дає підстав ігнорувати надходження цього документа до ДМС у березні 2024 року та його фактичний розгляд. Збіг номера, змісту, анкетних даних особи та відомостей про подальший рух документа дозволяє ідентифікувати подання, покладене в основу рішення. Місячний строк розгляду подання за пунктом 23 Порядку №1983 оцінюється з урахуванням його надходження до міграційного органу, а не лише дати, зазначеної автором. Між зафіксованим надходженням у березні 2024 року та рішенням від 01.04.2024 місяць не сплив.

Повідомлення СБУ про знищення первинних матеріалів та її попередня відповідь про їх наявність не узгоджені між собою. Наявність подання в особовій справі цього протиріччя не усуває. Проте воно не означає знищення самого подання і не спростовує документально підтвердженого факту його використання міграційним органом. Суд оцінює достатність збережених документів, не припускаючи ані змісту знищених матеріалів, ані їх дослідження судом.

Відповідно до статей 77 і 90 КАС України обов`язок доведення правомірності оскаржуваних рішень покладається на відповідачів, а жодний доказ не має для суду наперед установленої сили. Тому саме лише посилання на компетенцію СБУ не звільняє від оцінки змісту її подання. Суд також не вважає висновок ДМС та лист про його погодження незалежними підтвердженнями контактів чи висловлювань позивача: у цій частині вони відтворюють інформацію одного джерела — СБУ.

Оцінивши збережене подання у зв`язку з іншими обставинами справи, суд надає визначальне значення повідомленій спеціально уповноваженим органом оцінці ризику, пов`язаного з конкретною особою, визначеним характером її зв`язків та можливими наслідками для державної безпеки. У межах оцінки превентивного заходу суд визнає цю інформацію достатньою підставою для реагування міграційного органу. Такий висновок стосується достатності підстав для скасування імміграційного дозволу за встановлених обставин і не є встановленням вини позивача у кримінальному правопорушенні. Ненадання первинних матеріалів у цій справі суд не вважає обставиною, яка сама по собі позбавляє збережене письмове подання доказового значення.

Відповідно до абзацу першого пункту 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983, у редакції від 25.01.2024, ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС всебічно вивчають у місячний строк подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Отже, особисте запрошення не визначено цим приписом безумовною передумовою кожного рішення. У висновку від 01.04.2024 ДМС виклала причини відмови від попереднього запрошення, пов`язані з характером повідомленої загрози та ризиком приховування відповідної діяльності. При цьому матеріали щодо підстав імміграції, наявності сина — громадянина України, документування, місця проживання і відсутності перетинань кордону були у розпорядженні ДМС та відображені у висновку. З огляду на зміст відомостей, покладених в основу рішення, суд не визнає сам факт незапрошення достатньою підставою для його скасування.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує: «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції». Частина друга цієї статті допускає передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві втручання, зокрема в інтересах національної безпеки.

Тривале проживання позивача в Україні, здобуття освіти, підприємницька діяльність та родинні зв`язки свідчать про істотність втручання у його приватне життя. Суд не зводить їх значення до формальної наявності документів. Водночас сімейні зв`язки не виключають можливості застосування передбаченого законом заходу за наявності загрози державній безпеці.

На дату прийняття рішень діти позивача 1993 та 2001 років народження були повнолітніми. Ця обставина не припиняє сімейного зв`язку, проте має значення для оцінки інтенсивності залежності та наслідків зміни місця проживання. Наведені позивачем загальні відомості про сім`ю не дають підстав вважати, що повідомлена СБУ загроза може бути залишена без реагування лише через тривалість його проживання в Україні.

Відсутність заперечень СБУ під час оформлення дозволу у 2016– 2017 роках та висновок ДМС у березні 2023 року про відсутність підстав для його скасування суд також бере до уваги. Вони характеризують результати відповідних перевірок на той час. Отримання міграційним органом у березні 2024 року окремого подання про загрозу є самостійною підставою для нового розгляду питання; попереднє позитивне документування не виключає такого розгляду. Водночас суд не робить із цього висновку про точний час виникнення обставин, які стали джерелом інформації СБУ.

Метою рішень є захист державної безпеки в умовах збройної агресії, а їх зміст пов`язаний із припиненням дозволеного постійного проживання особи, щодо якої повідомлено про відповідний ризик. Враховуючи зміст цього ризику та зазначені особисті обставини, суд за результатами їх зіставлення доходить висновку, що застосований міграційний захід не виходить за межі необхідного реагування на повідомлену загрозу.

Вимога про скасування подання СБУ обґрунтована тими самими запереченнями проти повідомленої загрози. СБУ, ініціюючи розгляд питання про імміграційний статус, діяла у сфері покладених на неї завдань. За наведеної оцінки змісту інформації суд не встановив підстав для задоволення цієї вимоги. При цьому суд не виходить із того, що будь-яке подання органу державної безпеки має обов`язкову для суду силу.

Відповідно до підпункт 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321, посвідка скасовується ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Оскільки підстав для скасування рішення №81 суд за наведеними мотивами не встановив, зберігається і передбачена цим приписом підстава для скасування посвідки.

Щодо примусового повернення суд ураховує передбачений частиною першою статті 13 Закону України «Про імміграцію» зв`язок цього рішення зі скасуванням імміграційного статусу: орган «одночасно приймає рішення про примусове повернення». Оскаржуваний акт прийнято 01.04.2024 одночасно з рішеннями щодо дозволу та посвідки, а строк виїзду визначено до 29.04.2024.

Особова справа підтверджує прийняття рішення про примусове повернення, однак не підтверджує його вручення позивачу у встановлений строк. Ця обставина не змінює зафіксованої у рішенні правової підстави — скасування дозволу на імміграцію, але має значення для оцінки виконання рішення та реалізації права на його оскарження. Суд не покладає на позивача негативних наслідків недоведеної дати вручення та не встановлює його ухилення від виконання рішення у строк до 29.04.2024.

Прийняття цього рішення не означає встановлення судом можливості повернення позивача до країни, де існують заборонені законом ризики. Передбачені статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» заборони примусового повернення мають самостійне значення. Посилання на державну безпеку не усуває цих заборон.

За змістом заявлених вимог позивач пов`язує протиправність примусового повернення насамперед із безпідставністю скасування дозволу та втручанням у сімейне життя. З огляду на наведену оцінку цих доводів суд не встановив підстав для скасування рішення про примусове повернення з указаних позивачем причин.

Вимоги про поновлення дозволу та обмін посвідки заявлені як спосіб усунення наслідків оскаржуваних рішень. Вимога про повідомлення Адміністрації ДПСУ також має відновлювальний характер: особова справа містить лист до Головного центру обробки спеціальної інформації ДПСУ від 02.04.2024 щодо скасування посвідки № НОМЕР_2 . Оскільки суд за наведеними мотивами не встановив підстав для скасування оскаржуваних рішень, підстав для покладення на ДМС обов`язків, спрямованих на усунення їх наслідків, також немає.

Наведений висновок ґрунтується на оцінці повідомленої уповноваженим органом загрози та характеру застосованого заходу. Суд не покладає на позивача обов`язку доводити відсутність будь-якої можливої загрози та не встановлює його винуватості у кримінальному правопорушенні.

З огляду на викладені мотиви суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову. У зв`язку з відмовою у задоволенні позову підстав для відшкодування позивачу понесених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів немає.

Керуючись статтями 2, 9, 72– 77, 90, 139, 241– 246 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.