Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №320/12393/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року справа №320/12393/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (адреса Україна, Київська область, м.Фастів, вул.Саєнка Андрія, буд.10, 08500 ЄДРПОУ 22933548) та до Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса Одеська область, місто Одеса, вул. Канатна, 83, 65012 (для листування 65609) ЄДРПОУ 20987385) про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

- Визнати незаконним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії від 11.03.2026 №104550010329, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

- Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням періоду навчання з 01.09.1988 р. по 26.06.1993 р. та періоду з 01.09.1988 но 01.10.1988 згідно з довідкою №42 від 03.02.2026 р., з моменту звернення із заявою про призначення пенсії 03.03.2026 року.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю – Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2026 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі.

Позиція позивача полягає в тому, що позивач с особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, має посвідчення серії НОМЕР_2 від 26.02.1991 року (Категорія 4) та має право на призначення йому пенсії за віком з урахуванням ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тобто зі зниженням пенсійного віку. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 03.03.2026 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». 11.03.2026 Головним управлінням на підставі заяви та наданих документів було винесено Рішення № 104550010329 про відмову в призначенні пенсії згідно ст. 55 Закону України №796-ХІІ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року у зв`язку з відсутністю періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю - 4 роки. ОСОБА_1 не погоджується з такою відмовою, тому звернувся до суду із даним позовом, який просить задовольнити.

08.04.2026 року від уповноваженого представника Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області надійшов письмовий відзив на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що останній просить суд у задоволенні позову відмовити.

Так, сторона відповідача зазначила, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом евакуації особи із зони відчуження. Посилання позивача на порушення норм пенсійного законодавства є безпідставними, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області є правомірними та повністю відповідають вимогам чинного законодавства України. Органи Пенсійного фонду України наділені дискреційними повноваженнями і вони є єдиним органом, на який покладено функції з нарахування, призначення, перерахунку, обчислення та виплати пенсій. Враховуючи положення ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які Конституцією України віднесені до компетенції цього органу державної влади. На сьогоднішній день нормативно-правові акти, на які посилається Головне управління в обґрунтування своєї позиції є чинними, законними, Конституційним Судом України неконституційними не визнавалися, а відтак підлягають застосуванню та дотриманню учасниками пенсійних правовідносин. Згідно із пенсійним законодавством України прийняття рішень про поновлення виплати пенсії, про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії та визначення її розміру відноситься виключно до компетенції Пенсійного фонду.

У встановлений судом строк відповідач 2 (Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області) не подав відзив на позовну заяву відповідно до вимог статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України та не повідомив про поважні причини його неподання.

Матеріали справи містять довідку про доставку електронного листа, яка підтверджує отримання відповідачем 02.03.2026 копії ухвали суду про відкриття провадження через електронний кабінет.

Станом на день ухвалення рішення строк, встановлений судом для подання відзиву, сплив. Будь-яких заяв, клопотань чи пояснень від відповідача (Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області) до суду не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд встановив наступні обставини.

Позивач с особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, має посвідчення серії НОМЕР_3 від 26.02.1991 року (Категорія 4).

03.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

11.03.2026 Головним управлінням на підставі заяви та наданих документів було винесено Рішення № 104550010329 про відмову в призначенні пенсії згідно ст. 55 Закону України №796-ХІІ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року у зв`язку з відсутністю періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю - 4 роки. Зокрема, у рішенні вказано, що вік позивача 55 років. Період проживання (роботи) в зоні посиленого радіологічного контролю становить на 01.01.1993 - 02 роки 04 місяці 06 днів. Страховий стаж позивача становить 34 роки 04 місяці. За доданими документами до страхового стажу не зараховано:- період навчання з 01.09.1988 по 26.06.1993, оскільки даний період перетинається з періодом проходження військової служби. До періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю не враховано період з 01.09.1988 по 01.10.1988 згідно довідки №42 від 03.02.2026, оскільки позивач в цей період навчався в Самбірському технікумі, який не розташований в зоні посиленого радіологічного контролю

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, застосовує такі норми законодавства.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом № 796-XII, Законом № 1058-IV, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (надалі - Порядок № 22-1).

Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Приписами статті 9 Закону № 796-XII передбачено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;

4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

Пунктом 4 частини першої статті 11 Закону № 796-XII встановлено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року проживали або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Відповідно до частини третьої статті 15 Закону № 796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на них територіях

Відповідно до частини третьої статті 65 Закону № 796-XII посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та потерпілого від Чорнобильської катастрофи з документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок: Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і адміністраціями за поданням районних Севастопольською міськими посвідчень встановлюється Кабінетом державних адміністрацій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (надалі - Порядок № 51), яким визначено, зокрема, правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, коло осіб, яким вони видаються.

Так, відповідно до пунктів 2 та 6 Порядку № 51 особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.

Відповідно до статті 55 Закону № 796-ХII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше.

Відповідно до статті 15 Закону № 796-ХII підставою для визначення статусу евакуйованих із зони відчуження, відселених і тих, які самостійно переселилися, відповідно до статті 4 є довідка про евакуацію, відселення, самостійне переселення.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Щодо неврахування періоду навчання позивача з 01.09.1988 по 26.06.1993 суд зазначає таке.

Статтею 24 Закону №1058-IV встановлено, зокрема, наступне: страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цьогоЗаконуза даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Нормативно-правовим актом, який регулював надання трудових і соціальних пенсій всім непрацездатним громадянам України, до набрання чинності Законом №1058-IV, єЗакон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 N 1788-XII(далі - Закон N 1788-XII; тут та надалі - в чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції).

Відповідно до статті 56 Закону N 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

З аналізу наведених норм можна зробити висновок, що з 01.01.2004 законодавцем запроваджено поняття «страховий стаж», для отримання якого обов`язковою умовою є сплата страхових внесків; трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, прирівнюється до страхового.

Відповідно до статті 62 Закону №1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 № 637(далі - Порядок № 637).

Відповідно до пункту 1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).

Згідно пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналізуючи чинні нормативно-правові акти України, які регулюють умови пенсійного забезпечення, суд дійшов висновку, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальнім по відношенню до Закону № 1788-XII, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Отже, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках, а саме за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 7 березня 2018 року у справі №233/2084/17.

Так, до страхового стажу прирівнюється весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004. Зокрема, й періоди навчання за денною (очною) формою у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Час навчання підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, згідно п. 1.1 якої, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Відповідно до копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 підтверджується період навчання з 01.09.1988 по 26.06.1993 в Самбірському технікумі.

Суд звертає увагу, що відповідач як підставу для неврахування всього періоду навчання з 01.09.1988 по 26.06.1993 зазначив лише його перетин із періодом проходження позивачем військової служби.

Разом із тим сам по собі факт наявності перетину періодів навчання та військової служби не свідчить про те, що весь період навчання з 01.09.1988 по 26.06.1993 не підлягає зарахуванню до стажу.

Період навчання та період проходження військової служби є самостійними юридично значимими періодами, а тому пенсійний орган повинен був встановити конкретні дати проходження військової служби, визначити фактичний період їх перетину та надати правову оцінку можливості зарахування до стажу частини періоду навчання, яка не охоплюється періодом військової служби.

Однак з оскаржуваного рішення не вбачається, що відповідачем проведено таке розмежування.

Натомість пенсійний орган фактично виключив із страхового стажу весь період навчання з 01.09.1988 по 26.06.1993, пославшись лише на факт його перетину з військовою службою.

Такий підхід не відповідає вимогам обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки наявність перетину окремих періодів не може автоматично зумовлювати неврахування всього періоду навчання.

При цьому відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в справах щодо протиправності рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Отже, відповідач повинен був довести не лише факт перетину відповідних періодів, а й наявність правових підстав саме для неврахування всього періоду навчання позивача з 01.09.1988 по 26.06.1993.

Таких доказів та належного обґрунтування оскаржуване рішення не містить.

Відтак висновок відповідача про неможливість зарахування до страхового стажу всього періоду навчання позивача з 01.09.1988 по 26.06.1993 лише з підстави його перетину з періодом проходження військової служби є необґрунтованим.

Відповідно до частини 1 статті 8 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа працювала за професією, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час навчання зараховується до стажу роботи на пільгових умовах, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, не перевищує трьох місяців.

Щодо неврахування періоду з 01.09.1988 по 01.10.1988 до періоду проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Закону № 796-XII особам, які постійно проживали або постійно працювали у зоні посиленого радіоекологічного контролю, за умови проживання або роботи у цій зоні протягом установленого законом строку, пенсійний вік зменшується у порядку, визначеному цією статтею.

Зі змісту статті 55 Закону № 796-XII вбачається, що юридично значимим для вирішення питання про право на відповідне зменшення пенсійного віку є встановлення факту проживання або роботи особи на території, віднесеній до відповідної зони, протягом визначеного законом періоду.

При цьому місце проживання особи та місце знаходження навчального закладу, в якому така особа навчається, є різними фактичними обставинами.

Сам факт навчання особи в населеному пункті, який не належить до зони посиленого радіологічного контролю, не означає автоматичної зміни місця її проживання та не свідчить про припинення проживання у населеному пункті, віднесеному до відповідної зони.

Судом встановлено, що період з 01.09.1988 по 01.10.1988 підтверджується довідкою № 42 від 03.02.2026.

Водночас відповідач не заперечує достовірність самої довідки № 42 та не зазначає, що відомості, які в ній містяться щодо місця проживання позивача, є недостовірними або спростовані іншими доказами.

Фактично єдиною підставою для неврахування зазначеного періоду стало те, що позивач у цей час навчався у Самбірському технікумі, розташованому поза межами зони посиленого радіологічного контролю.

Однак такий висновок ґрунтується на ототожненні місця навчання з місцем проживання позивача, що є помилковим.

Закон № 796-XII не містить положень, відповідно до яких факт навчання особи поза межами зони посиленого радіологічного контролю припиняє або виключає можливість її проживання у такій зоні.

Положення Закону № 796-XII розмежовують такі юридично значимі обставини, як проживання, робота та навчання особи на відповідній території. Відтак встановлення місця навчання особи саме по собі не дає підстав для висновку щодо її місця проживання.

За таких обставин відповідач, не встановивши та не довівши факту зміни позивачем місця проживання у спірний період, безпідставно виключив період з 01.09.1988 по 01.10.1988 із періоду проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю.

Таким чином, довідка № 42 від 03.02.2026 підлягає оцінці як належний доказ відповідного періоду проживання позивача, а обставина навчання у Самбірському технікумі не спростовує зазначених у ній відомостей.

Суд також враховує, що позивач має посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 4 серії НОМЕР_3 від 26.02.1991.

Зазначене посвідчення є чинним, доказів його скасування, визнання недійсним або зміни визначеного ним статусу позивача матеріали справи не містять.

Отже, при вирішенні питання про право позивача на пенсію відповідно до статті 55 Закону № 796-XII пенсійний орган повинен був оцінити всі подані документи у їх сукупності та надати належну оцінку доказам щодо періодів проживання позивача на території зони посиленого радіологічного контролю.

Натомість відповідач обмежився формальним посиланням на місце розташування навчального закладу та не встановив фактичного місця проживання позивача у спірний період.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не враховано період з 01.09.1988 по 01.10.1988 до періоду проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю.

Таким чином, при визначенні права позивача на пенсію відповідно до статті 55 Закону № 796-XII пенсійний орган неправильно визначив як страховий стаж позивача, так і період його проживання у зоні посиленого радіологічного контролю.

З урахуванням зарахування періоду навчання позивача з 01.09.1988 по 26.06.1993 до страхового стажу та періоду з 01.09.1988 по 01.10.1988 до періоду проживання у зоні посиленого радіологічного контролю, суд дійшов висновку про доцільність визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11 березня 2026 року № 104550010329 про відмову ОСОБА_1 .

При цьому суд враховує, що позивач на момент звернення до пенсійного органу мав вік 55 років та страховий стаж 34 роки 04 місяці, тобто відповідав установленим законодавством вимогам щодо віку та страхового стажу, а спірним залишалося питання врахування зазначених вище періодів.

Щодо належного відповідача у цій справі суд зазначає таке.

Як встановлено судом, із заявою про призначення пенсії за віком на умовах, передбачених статтею 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач звернувся 03 березня 2026 року.

За результатами розгляду поданої позивачем заяви та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області 11 березня 2026 року прийнято рішення № 104550010329 про відмову у призначенні пенсії за віком.

Відповідно до частини першої статті 44 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду України.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі – Порядок № 22-1).

Згідно з пунктом 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб.

Відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів та електронну пенсійну справу.

Згідно з пунктом 4.3 розділу IV Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів приймається органом, що призначає пенсію, та підписується керівником відповідного органу або іншою визначеною посадовою особою.

Отже, сутність принципу екстериторіальності полягає у тому, що заява про призначення пенсії опрацьовується та розглядається по суті визначеним засобами програмного забезпечення структурним підрозділом територіального органу Пенсійного фонду України незалежно від місця проживання заявника та місця подання ним відповідної заяви.

Водночас пунктом 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Таким чином, Порядком № 22-1 розмежовано повноваження територіального органу Пенсійного фонду України, який за принципом екстериторіальності розглядає заяву та приймає відповідне рішення, та територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання особи, до якого після призначення пенсії передається електронна пенсійна справа для здійснення її виплати.

У спірних правовідносинах саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача від 03 березня 2026 року про призначення пенсії за віком на умовах статті 55 Закону № 796-XII та прийнято рішення від 11 березня 2026 року № 104550010329 про відмову у її призначенні.

Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області є органом, рішення якого є предметом оскарження у цій справі, та належним відповідачем у спірних правовідносинах щодо вирішення питання про призначення позивачу пенсії за віком на умовах статті 55 Закону № 796-XII.

При цьому місце проживання позивача не змінює наведеного висновку, оскільки передача електронної пенсійної справи до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання особи передбачена Порядком № 22-1 вже після призначення пенсії та має на меті забезпечення її подальшої виплати.

З огляду на встановлену судом протиправність рішення відповідача (Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області ) від 11 березня 2026 року № 104550010329 та неповне з`ясування ним обставин щодо місця проживання позивача у спірний період, саме на цього відповідача необхідно покласти обов`язок повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 березня 2026 року з урахуванням висновків суду у цій справі.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь– які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими в частині, а вимоги такими, що підлягають задоволенню частково.

Судові витрати по справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня, 20 коп.), що підтверджується платіжною інструкцією від 20.03.2026 року, копія якої долучена до матеріалів справи.

Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню частково, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області витрати по сплаті судового збору у розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).

На підставі наведеного та керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд, -

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (адреса Україна, Київська область, м.Фастів, вул.Саєнка Андрія, буд.10, 08500 ЄДРПОУ 22933548) та до Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса Одеська область, місто Одеса, вул. Канатна, 83, 65012 (для листування 65609) ЄДРПОУ 20987385) про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11 березня 2026 року № 104550010329 про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 березня 2026 року про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення, у тому числі щодо зарахування до відповідного періоду періоду навчання з 01 вересня 1988 року по 26 червня 1993 року та періоду з 01 вересня 1988 року по 01 жовтня 1988 року згідно з довідкою № 42 від 03 лютого 2026 року, та прийняти за результатами такого розгляду відповідне рішення.

4. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області на користь ОСОБА_1 пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).

5. У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

6. Копію рішення вручити (надіслати) учасникам справи в порядку, передбаченому статтею 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.