Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №320/11033/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року м. Київ справа №320/11033/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1

проскасування рішення, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 про його звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з постійним доглядом ним його дружини - ОСОБА_2 , яка являється особою з інвалідністю II групи (інвалідність армії);

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби та з лав Збройних Сил України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з постійним доглядом ним його дружини - ОСОБА_2 , яка являється особою з інвалідністю II групи (інвалідність армії);

скасувати наказ №357 від 14.01.2025 року про призначення службового розслідування за самовільне залишення частини.

Аргументуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 17.12.2024 звернувся за місцем несення останнім військової служби до командира взводу та командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової частини та з лав Збройних Сил України відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з необхідністю медичного догляду за своєю дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Однак, листом від 24.01.2025 відповідачем повідомлено, що станом на 23.01.2025 до військової частини НОМЕР_1 рапорту у встановленому законом порядку від позивача не надходило та не реєструвалося, що, за твердженнями позивача не відповідає дійсності.

Таким чином, позивач зазначає, відмова від реєстрації рапорту позивача порушує вимоги закону та Положення про роботу з рапортами, затвердженого наказом Міністерства оборони України.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що 11.01.2025 було зруйновано місце дислокації його взводу та поранено командира взводу, командир батальйону, 12.01.2025 у зв`язку з неможливістю забезпечити військових житлом для проживання особового складу поблизу місця вибуху, дав усний наказ військовим перебувати протягом 2-х тижнів за місцем проживання та відпустив у тимчасову відпустку.

14.01.2025 позивачу стало відомо про те, що відповідно до наказу № 14 від 14.01.2025 відносно нього було порушено службове розслідування, а його визнано самовільно залишившим військову частину, що на його думку є незаконним та суперечить вимогам закону, оскільки він виконував наказ свого безпосереднього керівництва. А тому вважає наказ № 14 від 14.01.2025 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 відкрито провадження у справі №320/11033/25, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Даною ухвалою суд витребував від відповідача всі матеріали, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті рішення, вчинення дій, допущення бездіяльності, з приводу яких подано позов.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2025 залишено заяву представника ОСОБА_1 про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін без задоволення.

Відповідачем, 06.06.2025 через систему «Електронний Суд» подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позову заперечує у повному обсязі, з підстав того, що поданий рапорт позивачем погодженню не підлягає, оскільки надані ним додатки до рапорту про звільнення з військової частини та з лав Збройних Сил України відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» не свідчать про наявність у дружини позивача обставин необхідності здійснення постійного догляду, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Наданий висновок не свідчить про потребу дружини позивача у здійсненні постійного догляду, а лише підтверджує потребу у «соціальній послузі з догляду на непрофесійній основі», що на думку відповідача не є тотожним поняттю «постійний догляд». З урахуванням вищезазначеного, відповідач просить відмовити в задоволені позову у повному обсязі.

04.06.2025 представником позивача через систему «Електронний Суд» подано до суду відповідь на відзив, відповідно до якого позовні вимоги підтримує у повному обсязі та зазначає, що у відзиві відповідач визнає факт розгляду рапорту та відмову в його задоволенні, однак жодних доказів не надає.

Крім цього, зазначена інформація суперечить відповідям відповідача від 24.01.2025 та 13.03.2025.

З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , відповідно до Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) зарахований до списків особового складу частини на всі види забезпечення та призначений на посаду номера обслуги 2 кулеметного відділення кулеметного взводу 2 стрілецької роти І стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 .

17.12.2024 звернувся за місцем несення ним військової служби до командира взводу та командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової частини та з лав Збройних Сил України відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з необхідністю медичного догляду за своєю дружиною, яка являється особою з інвалідністю ІІ групи.

До рапорту на звільнення, позивачем надано наступні документи:

копію висновку КНП «Бориспільський МЦПСМД №43/10 від 20.11.2024;

копію довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ №849003 від 04.11.2024;

копію виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ №849003 від 04.11.2024;

копію свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_2 від 06.12.2013;

копію паспорта громадянина України виданого на ім`я ОСОБА_1 ;

копію картки платника податків виданої на ім`я ОСОБА_1 ;

копію паспорта громадянина України виданого на ім`я ОСОБА_2 ;

копію картки платника податків виданої на ім`я ОСОБА_2 ;

Станом на дату подання позовної заяви, доказів того, що рапорт розглянутий та прийнято рішення за результатам його розгляду матеріали справи не містять.

Крім того, позивач зазначає, що 11.01.2025 було зруйновано місце дислокації його взводу та поранено командира взводу, командир батальйону, 12.01.2025 у зв`язку з неможливістю забезпечити військових житлом для проживання особового складу поблизу місця вибуху, дав усний наказ військовим перебувати протягом 2-х тижнів за місцем проживання та відпустив у тимчасову відпустку. 14.01.2025 позивачу стало відомо про те, що відповідно до наказу № 14 від 14.01.2025 відносно нього було порушено службове розслідування, а його визнано самовільно залишившим військову частину, що на його думку є незаконним та суперечить вимогам закону, оскільки він виконував наказ свого безпосереднього керівництва.

Не погоджуючись із правомірністю наказу, та вважаючи його таким, що підлягає скасуванню, а також з тим, що його рапорт не розглянуто та не прийнято рішення, позивач, звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту - Закон №2232-ХІІ).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 Закону №2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Частинами першою, другою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина четверта статті 2 Закону).

Згідно частини шостої статті 2 Закону розрізняють такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" №3633-IX від 11.04.2024, що набув чинності 18.05.2024, статтю 26 Закону №2232-XII викладено в новій редакції, за якою пункт 2 частини четвертої цієї статті передбачає, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, зокрема, на підставах:

г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

В свою чергу, пунктом 3 частини дванадцятої цієї статті визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, на таких підставах:

необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Разом з тим, встановлюючи у цій справі наявність підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, суд враховує наступне.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-ХIV (далі — Статут).

Відповідно до статей 14, 31 Статуту із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатись до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців.

Наказом Міністерства оборони України № 531 від 06.08.2024, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за №1214/42559, затверджений Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (надалі - Порядок № 531), який набрав чинності 08.08.2024.

Порядок № 531 визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 531 з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника). За правилами пунктів 1, 2 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку.

Особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі регламентовані розділом ІІІ Порядку № 531.

Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9 розділу ІІІ Порядку № 531 у рапорті у паперовій формі військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис. Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, а саме: погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада безпосереднього командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою. Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті. Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника). Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства. Початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Водночас, згідно пункту 7 розділу ІІІ Порядку № 531 забороняється вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170.

Згідно з пунктом 14.28 Розділу ХІV Інструкції № 170 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Згідно абзацом четвертим пункту 241 Положення накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

З аналізу наведених норм вбачається, що військовослужбовець, який бажає звільнитися з військової служби, подає рапорт та документи, які підтверджують підстави звільнення. В свою чергу за результатом розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби приймається відповідне рішення.

Судом встановлено, що рапорт позивача про звільнення його з військової служби повинен був розглядатись у порядку, передбаченому Порядком № 531.

При цьому, наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.

Поряд з цим, з досліджених у справі доказів встановлено, що рапорт позивача разом з доданими до нього документами командиром військової частини по суті поставленого позивачем питання розглянуто не було, оцінки наведених військовослужбовцем підстав для звільнення з військової служби не надано, жодного рішення відповідачем не прийнято.

При цьому, суд вбачає, що у відповіді відповідача від 24.01.2025 №1/892 зазначено, що станом на 23.01.2025 до військової частини НОМЕР_1 рапорту у встановленому законом порядку від позивача не надходило та не реєструвалося.

Однак у відзиві, представником відповідача зазначено, що рапорт розглянуто, але він задоволенню не підлягає, при чому рішення про відмову за результатами розгляду рапорта, матеріали справи не містять.

З урахуванням цього, суд доходить висновку, що відповідачем не було розглянуто рапорт позивача про звльнення з військової служби у передбачений Законом спосіб.

Так, суд зазначає, що суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.

Згідно із загальними засадами права дії суб`єкта владних повноважень це - активна поведінка суб`єкта владних повноважень, а бездіяльність це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.04.2019 у справі № 342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Як підтверджується матеріалами справи, військовою частиною НОМЕР_1 не надано жодних доказів на підтвердження розгляду командиром військової частини НОМЕР_1 рапорту позивача по суті з обґрунтуванням підстав для відмови у звільненні позивача з військової служби, так само як і відсутні в матеріалах справи будь-які докази, що підтверджували б прийняття рішення на користь позивача.

Щодо позовних вимог про зобов`язання звільнити з лав ЗСУ з військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 з військової служби та з лав Збройних Сил України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» у зв`язку з постійним доглядом ним його дружини - ОСОБА_2 , яка являється особою з інвалідністю II групи (інвалідність армії) то в їх задоволенні слід відмовити, оскільки вони є передчасними і рапорт позивача ще не розглянутий, а належним способом захисту прав позивача буде зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт позивача від 17.12.2024 по суті.

В частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.01.2025 № 357 «Про призначення службового розслідування» за фактом самовільного залишення військової частини позивачем, суд відмовляє, оскільки такий сам по собі не створює безпосередньо для позивача будь-яких правових наслідків та не порушує їх права, свободи чи інтереси.

Наказ про призначення службового розслідування не є рішенням індивідуальної дії, яке створює для позивачів або для військовослужбовця будь-які права чи обов`язки.

Права чи законі інтереси, можуть бути порушені лише в разі реалізації акту службового розслідування, шляхом видання відповідного наказу.

При цьому, належним та допустимим способом захисту порушених прав, на думку суду, є саме визнання протиправним та скасування наказу, прийнятого на реалізацію акту службового розслідування.

Суд також застосовує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Частиною 1 статті 6 КАС України, передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 статті 77 КАС України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, дії якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності вчинених дій та не спростовано доводи позивача в цій частині.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1 211,20 грн. згідно платіжної інструкції від 03.03.2025 №7 та в розмірі 1 211,20 грн. згідно платіжної інструкції від 19.03.2025 №65. З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд зазначає, що судовий збір підлягає відшкодуванню у розмірі 1 000,00 грн., що є пропорційним задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 про його звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з постійним доглядом ним його дружини - ОСОБА_2 , яка являється особою з інвалідністю II групи (інвалідність армії).

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з постійним доглядом ним його дружини - ОСОБА_2 , яка являється особою з інвалідністю II групи та прийняти рішення по суті рапорту.

4. В решті позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 судовий збір у сумі 1 000,00 (одну тисячу гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.