Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №320/17068/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року справа №320/17068/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Зміст позовних вимог та процесуальні дії у справі.

ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

-Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.

-Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за період з 15.08.2017 по 27.03.2026 року (день виконання рішення суду, виплату коштів).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.07.2026 постановлено витребувати докази по справі.

28.07.2026 сторона відповідача скерувала до суду витребувані докази, а саме довідки про розмір грошового забезпечення.

Правова позиція сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 у період з 26.06.2013 по 15.08.2017, обіймаючи різні посади. 15.08.2017 він здав посаду та був виключений зі списків особового складу військової частини. Посилаючись на пункт 242 Указу Президента України “Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України”, позивач зазначає, що на день виключення зі списків особового складу військової частини він мав бути повністю забезпечений усіма належними видами грошового, продовольчого та речового забезпечення, однак повного розрахунку при звільненні з ним проведено не було. У зв`язку з непроведенням остаточного розрахунку позивач звернувся до суду, за результатами розгляду справи № 320/50148/24 військову частину НОМЕР_2 було зобов`язано нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 15.08.2017 із застосуванням базового місяця січень 2008 року. На виконання зазначеного судового рішення у 2026 році відповідачем було нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення, при цьому остаточний розрахунок проведено 27.03.2026, коли на його рахунок було перераховано 44 019,69 грн. На підтвердження виплати та дати зарахування коштів позивач посилається на виписку з банківського рахунку. Позивач вважає, що відповідач навмисно затягував виконання судового рішення, а після його виконання, 30.03.2026, звернувся до відповідача в телефонному режимі із проханням нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки проведення остаточного розрахунку за період з 15.08.2017 по 27.03.2026. За результатами такого звернення відповідач у телефонному режимі відмовив у задоволенні вимоги, пославшись на те, що норми трудового законодавства не поширюються на відносини, пов`язані з проходженням військової служби. Позивач зазначає, що письмово до відповідача не звертався, оскільки чинне законодавство України не встановлює обов`язковості досудового врегулювання такого спору, посилаючись на рішення Конституційного Суду України у справі № 1-2/2002 від 09.07.2002. На думку позивача, непроведення з ним повного розрахунку у день виключення зі списків особового складу військової частини є протиправним, а протиправність дій відповідача та його право на відповідні виплати вже встановлені рішенням суду у справі № 320/50148/24. Оскільки індексація грошового забезпечення була виплачена лише 27.03.2026, позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки проведення остаточного розрахунку - з 15.08.2017 по 27.03.2026, а також зазначає, що обставини, встановлені рішенням суду у справі № 320/50148/24, повторному доказуванню не підлягають.

08.05.2026 року від уповноваженого представника відповідача письмовий відзив на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що останній просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування своєї позиції відповідач вказує, що відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає лише за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Водночас відповідач наголошує, що положення статті 117 КЗпП України не поширюються на правовідносини, які виникають під час виконання судових рішень про присудження виплати заробітної плати чи інших належних сум. На підтвердження зазначеної позиції відповідач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27.06.2018 у справі №810/1543/17, від 18.11.2019 у справі №0940/1532/18, від 28.01.2020 у справі №822/2663/15, а також у постанові від 06.12.2018 у справі №635/6277/14-ц. Крім того, відповідач посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі “Меньшаков проти України” від 08.04.2010, у якому зазначено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може бути стягнута лише за період до присудження відповідної заборгованості судом. Після ухвалення судового рішення обов`язок роботодавця щодо виплати заборгованості трансформується в обов`язок виконати судове рішення, який не регулюється нормами трудового законодавства. У зв`язку з цим відповідач вважає, що виплата індексації грошового забезпечення позивачу 27.03.2026 року була здійснена на виконання судового рішення у справі №320/50148/24, а тому відсутні правові підстави для застосування статті 117 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за період з 15.08.2017 по 27.03.2026. Також відповідач зазначає, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України. У новій редакції зазначеної статті передбачено, що середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні може бути стягнутий не більш як за шість місяців. На думку відповідача, з моменту набрання чинності вказаним Законом саме ця редакція статті 117 КЗпП України підлягає застосуванню до всіх спорів щодо відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні. Відповідач вказує, що навіть у разі наявності спору між працівником та роботодавцем можливий розмір відшкодування був би обмежений шестимісячним строком, встановленим частиною першою статті 117 КЗпП України. З огляду на наведене відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, у зв`язку з чим просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Встановлені судом обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 у період з 26.06.2013 по 15.08.2017, обіймаючи різні посади.

15.08.2017 він здав посаду та був виключений зі списків особового складу військової частини.

Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просив суд: визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_4 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 15.08.2017 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року; зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 15.08.2017 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 у справі № 320/50148/24 ухвалено адміністративний позов задовольнити:

-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 15.08.2017 включно;

-зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 15.08.2017 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.

На виконання зазначеного судового рішення у 2026 році відповідачем було нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення, при цьому остаточний розрахунок проведено 27.03.2026, коли на його рахунок було перераховано 44 019,69 грн.

З матеріалів позову судом встановлено, що після виконання рішення суду у справі № 320/50148/24 позивач 30.03.2026 у телефонному режимі звернувся до відповідача з проханням нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки проведення остаточного розрахунку за період з 15.08.2017 по 27.03.2026.

За результатами такого звернення відповідач у телефонному режимі повідомив про відмову у задоволенні зазначеної вимоги, пославшись на те, що норми трудового законодавства не поширюються на правовідносини, пов`язані з проходженням військової служби.

Також встановлено, що з письмовою заявою щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку позивач до відповідача не звертався.

Оскільки індексація грошового забезпечення була виплачена лише 27.03.2026, позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки проведення остаточного розрахунку з 15.08.2017 по 27.03.2026, а також зазначає, що обставини, встановлені рішенням суду у справі № 320/50148/24, повторному доказуванню не підлягають.

Окрім цього, судом встановлено, що в матеріалах справи наявна довідка військової частини НОМЕР_2 від 27.07.2026 № 183, видана ОСОБА_1 про розмір грошового забезпечення за видами виплат.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 27.07.2026 № 183 про розмір грошового забезпечення за видами виплат за червень 2017 року та липень 2017 року посадовий оклад становив 970,00 грн, оклад за військовим званням (майор) - 125,00 грн, надбавка за вислугу років (35 %) - 383,25 грн, надбавка за виконання особливо важливих завдань (50 %) - 739,13 грн, надбавка за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці (15 %) - 145,50 грн, надбавка за кваліфікацію (2,5 %) - 24,25 грн, надбавка за особливості служби - 0,00 грн, надбавка за особливе проходження служби - 0,00 грн, винагорода за бій - 0,00 грн, премія (450 %) - 4365,00 грн, щомісячна додаткова грошова винагорода - 4051,28 грн, загальна сума грошового забезпечення становила 10803,41 грн, утримання - 162,05 грн, сума виплаченого на руки грошового забезпечення - 10641,35 грн за кожен із зазначених місяців.

Відповідно до розрахунку середньомісячного грошового забезпечення колишньому військовослужбовцю військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 , оклад за військовим званням (майор) становить 125,00 грн, посадовий оклад - 970,00 грн, надбавка за вислугу років (35 %) - 383,25 грн, надбавка за виконання особливо важливих завдань (50 %) - 739,13 грн, надбавка за роботу з державною таємницею (15 %) - 145,50 грн, надбавка за класність (2,5 %) - 24,25 грн, премія (450 %) - 4365,00 грн, щомісячна додаткова грошова винагорода - 4051,28 грн, загальна сума грошового забезпечення визначена у розмірі 10803,41 грн х 2 місяці / 61 день, а середньомісячне грошове забезпечення зазначено у розмірі 354,21 грн.

Як встановлено з розрахунку середньоденного грошового забезпечення колишньому військовослужбовцю військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 , оклад за військовим званням (майор) становить 125,00 грн, посадовий оклад - 970,00 грн, надбавка за вислугу років (35 %) - 383,25 грн, надбавка за виконання особливо важливих завдань (50 %) - 739,13 грн, надбавка за роботу з державною таємницею (15 %) - 145,50 грн, надбавка за класність (2,5 %) - 24,25 грн, премія (450 %) - 4365,00 грн, щомісячна додаткова грошова винагорода - 4051,28 грн, загальна сума грошового забезпечення визначена як 10803,41 грн / 30 днів, а середньоденне грошове забезпечення зазначено у розмірі 360,11 грн.

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування, висновки суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України). Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами (пункт 1 частини 1 статті 92 Конституції України).

Спеціальні закони, які регулюють службу (зокрема Закони України “Про військовий обов`язок і військову службу” та “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”), детально визначають порядок виплати грошового забезпечення, але не містять норм про відповідальність військової частини за затримку розрахунку при звільненні.

Через відсутність спеціальної норми Велика Палата Верховного Суду та Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду неодноразово зазначали: до правовідносин щодо розрахунку при звільненні військовослужбовців застосовуються загальні норми трудового законодавства, зокрема статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Частиною 1 статі 47 Кодексу законів про працю України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

На підставі частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина 2 статті 117 Кодексу законів про працю України).

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті”.

Судом встановлено, що позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за весь період з 15.08.2017 по 27.03.2026.

До набрання чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-IX (тобто до 19.07.2022) частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України не встановлювала жодного обмеження строку, за який міг стягуватися середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, - відповідальність роботодавця поширювалася на весь фактичний період затримки незалежно від його тривалості.

Відповідно, період з 15.08.2017 по 19.07.2022 підпадав під дію норми, яка не передбачала часового обмеження.

Водночас Законом №2352-IX частину першу статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції, якою запроваджено максимальне обмеження періоду нарахування такої компенсації - не більш як шість місяців.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 (пункти 90, 92, 105-106) роз`яснила, що встановлене статтею 117 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону №2352-IX) шестимісячне обмеження є максимальною межею відповідальності роботодавця, спрямованою на забезпечення правової визначеності та недопущення надмірного, неспівмірного розміру відповідальності. При цьому Велика Палата вказала, що принципи розумності, справедливості та пропорційності застосовуються при визначенні розміру компенсації незалежно від того, коли виникло чи тривало відповідне порушення.

Керуючись наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду, суд відступає від формального підходу, за яким період до 19.07.2022 підлягав би врахуванню без будь-якого часового обмеження, а лише період після цієї дати - з обмеженням шість місяців.

Застосування такого формального підходу в цій справі призвело б до явно неспівмірного результату (нарахування середнього заробітку за майже дев`ять років затримки), що суперечить принципу пропорційності, сформульованому Великою Палатою Верховного Суду.

Тому суд застосовує до всього періоду фактичної затримки розрахунку (з 15.08.2017 по 27.03.2026) максимальну межу відповідальності відповідача, встановлену чинною редакцією частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України - не більш як шість місяців.

Щодо розміру належної до стягнення компенсації.

Відповідно до правової позиції, сформульованої Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 (пункти 58, 60) та підтвердженої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 (пункти 116-117), розмір відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України має визначатися пропорційно розміру заборгованості роботодавця з таким розрахунком, щоб компенсація забезпечувала справедливий баланс інтересів сторін і не покладала на роботодавця несправедливих та непропорційних майнових втрат.

Судом встановлено, що предметом невиконаного своєчасно зобов`язання відповідача була сума індексації грошового забезпечення позивача, присуджена рішенням у справі №320/50148/24 та фактично виплачена лише 27.03.2026 - 44 019,69 грн. Інших сум, належних позивачеві при звільненні та невиплачених своєчасно, судом не встановлено.

Оскільки розмір заборгованості відповідача, яка стала предметом затримки розрахунку, становить 44 019,69 грн, а середній заробіток, обчислений із застосуванням середньоденного грошового забезпечення позивача (360,11 грн) за шестимісячний період, перевищував би розмір самої заборгованості, суд, керуючись принципом пропорційності та компенсаційним (а не каральним) характером відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України, дійшов висновку, що справедливий та пропорційний розмір компенсації не повинен перевищувати розміру простроченої заборгованості відповідача, за затримку виплати якої вона нараховується.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 44 019,69 грн, що дорівнює розміру простроченої заборгованості за індексацією грошового забезпечення, як такого, що відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності, сформульованим у практиці Великої Палати Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За результатами системного аналізу норм чинного законодавства та оцінки доказів, наявних у матеріалах справи, у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд вважає за доцільне задовольнити вимоги частково.

Судові витрати по справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1331,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 7818-7233-7260-6848 від 03.09.2025 року, копія якої долучена до матеріалів справи.

Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню частково, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за період затримки проведення остаточного розрахунку в межах шестимісячного строку, встановленого частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, обчисленого з дня набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 у справі №320/50148/24.

3. Стягнути з військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 44 019 (сорок чотири тисячі дев`ятнадцять) грн 69 коп.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).

5. У решті позовних вимог відмовити.

6. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.