Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №640/14835/20 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 року м. Київ справа №640/14835/20

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва

Пилипчука Віталія Григоровича

до 1) Дисциплінарної комісії приватних виконавців при Міністерстві юстиції

України;

2) Міністерства юстиції України

про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

I. Зміст позовних вимог.

Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Пилипчук Віталій Григорович (далі - позивач, приватний виконавець) звернувся до суду з позовом до Дисциплінарної комісії приватних виконавців при Міністерстві юстиції України (далі - Дисциплінарна комісія, Комісія) та Міністерства юстиції України (далі - Міністерство, Мін`юст), у якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Дисциплінарної комісії, оформлене пунктом 8 протоколу засідання від 12.06.2020 № 33, яким задоволено подання Міністерства юстиції України від 03.06.2020 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді догани;

визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 25.06.2020 № 2199/5, яким зазначене рішення Дисциплінарної комісії введено в дію.

II. Виклад позиції позивача та заперечень відповідачів.

Позов обґрунтовано тим, що 06.11.2019 до позивача надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фавор» про примусове виконання наказу Господарського суду Полтавської області у справі № 917/127/17. У заяві стягувач повідомив про наявність у боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Техмолпром» - відкритих у банківських установах міста Києва рахунків. На думку позивача, така інформація давала йому право прийняти виконавчий документ до виконання за місцезнаходженням майна боржника відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та частини другої статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» у редакціях, чинних на час відкриття виконавчого провадження.

Позивач зазначає, що на дату відкриття виконавчого провадження законодавство не вимагало додавати до заяви стягувача документальне підтвердження місцезнаходження майна боржника. Відповідні зміни до пункту 3 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень внесено наказом Міністерства юстиції України від 09.12.2019 № 3940/5, який набрав чинності 24.12.2019, тобто після відкриття виконавчого провадження № 60530499.

Також позивач посилається на постанову Верховного Суду від 27.12.2019 у справі № 905/584/19, у якій зроблено висновок, що приватний виконавець має право прийняти виконавчий документ до виконання за місцезнаходженням коштів боржника на рахунках у банках, а інформацію про наявність та стан рахунків він вправі отримувати вже під час виконавчого провадження, тобто після його відкриття.

Щодо двох різних заяв стягувача позивач пояснив, що заява від 01.11.2019 була помилково зареєстрована приватним виконавцем Пишним А.В., який працював у тому самому офісі. Після виявлення помилки стягувач 06.11.2019 подав заяву безпосередньо позивачеві. Під час проведення перевірки помічник позивача, за його твердженням, помилково надіслав Міністерству копію заяви від 01.11.2019 замість заяви від 06.11.2019. Останню внесено до автоматизованої системи виконавчого провадження 09.06.2020 після виявлення помилки.

Позивач вважає, що Комісія не встановила належними доказами події та складу дисциплінарного проступку, не врахувала зміст правового регулювання на дату відкриття провадження і фактично поклала на нього обов`язок, установлений нормативним актом, який набрав чинності пізніше. Окремо позивач заперечує правильність процедури голосування, посилаючись на те, що перша пропозиція про застосування стягнення у виді зупинення діяльності строком на один місяць не набрала необхідної кількості голосів, після чого Комісія повторно голосувала за інший вид стягнення.

Міністерство юстиції України проти позову заперечило. Вказує, що на час відкриття виконавчого провадження достовірних даних про належні боржникові кошти на рахунках у банках міста Києва у позивача не було. Заява від 01.11.2019 не містила відомостей про залишки коштів, була зареєстрована іншим приватним виконавцем, а заява від 06.11.2019 з`явилась в автоматизованій системі лише 09.06.2020, напередодні засідання Комісії. На думку відповідача, сама наявність рахунку в банку не тотожна наявності майна боржника в межах виконавчого округу.

Міністерство посилається також на судові рішення у справі № 917/1785/16, якими визнано неправомірним відкриття позивачем іншого виконавчого провадження № 60405347 щодо цього самого боржника, а також на постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 420/10502/20 і від 09.09.2021 у справі № 160/1611/21 щодо необхідності документального підтвердження місцезнаходження майна боржника.

Міністерство наголошує, що Дисциплінарна комісія дослідила матеріали перевірки, заслухала пояснення позивача, обговорила характер порушення, обставини його вчинення, наслідки, особу приватного виконавця та ступінь його вини. Рішення про догану прийнято більшістю голосів, а наказ Міністерства лише ввів це рішення в дію. Крім того, відповідач зазначає, що строк дії дисциплінарного стягнення сплинув, а Дисциплінарна комісія не є юридичною особою.

У відповіді на відзив та запереченнях на додаткові пояснення позивач підтримав позовні вимоги. Зазначив, що матеріали дисциплінарного провадження підтверджують наявність коштів боржника на рахунках у банківських установах міста Києва, а наведені Міністерством постанови Верховного Суду стосуються виконавчих проваджень, відкритих після набрання чинності наказом Міністерства юстиції України від 09.12.2019 № 3940/5, тому не можуть бути застосовані до спірних правовідносин без урахування їх часових меж.

III. Заяви (клопотання) учасників справи, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2020 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Міністерства юстиції України від 25.06.2020 № 2199/5 відмовлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2020 відмовлено у задоволенні клопотання Міністерства юстиції України про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

На виконання Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» справу передано до Київського окружного адміністративного суду.

За результатами повторного автоматизованого розподілу справу передано судді Жуку Р.В. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 справу прийнято до провадження, її розгляд розпочато спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та запропоновано сторонам подати додаткові пояснення.

12.12.2023 Міністерство юстиції України подало додаткові пояснення, на які позивач подав заперечення. Також, відповідач просив суд розгляд справи здійснювати у судовому засіданні за участю особи, яка діє від імені та в інтересах Міністерства юстиції України та Дисциплінарної комісії приватних виконавців.

Щодо вказаного клопотання суд зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”;

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Отже, частиною четвертою вищевказаної статті імперативно визначено категорії справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження.

Із положеннями наведеної правової норми процесуального закону перекликаються й приписи частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Частина ж друга статті 257 КАС України визначає, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Предметом позову у даній справі є оскарження бездіяльності відповідача, що полягає у невидачі розпоряджень з питань відряджень позивача та ненадані відповідей на подання позивача.

Оскільки дана справа не віднесена до імперативно визначеного переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, процесуальні перешкоди для розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження відсутні.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.07.2021 у справі №340/1901/20, від 28.07.2021 у справі №160/6740/20, від 22.07.2021 у справі №460/6542/20, від 29.07.2021 у справі №340/1727/20, від 05.08.2021 у справі №200/5490/20-а, від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020 та багатьох інших.

Також суд зазначає, що оцінити значення справи для сторін і значний суспільний інтерес має суд в рамках конкретних правовідносин, з яких виник спір. Це означає, що вказані підстави (для розгляду справи за правилами загального позовного провадження) повинні мати своєрідне конкретизоване пояснення у вимірі певної справи; посилання на ці підстави безвідносно до конкретних фактичних підстав не достатньо для того, щоб вимагати розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в численних постановах, зокрема, від 26.05.2022 у справі №640/594/20, від 22.10.2021 у справі №200/6491/20-а, від 07.10.2021 у справі №640/23517/20, від 05.10.2021 у справі №640/23385/20, від 05.08.2021 у справі №200/5490/20-а, від 22.07.2021 у справі №460/6542/20, від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020 тощо.

Отже клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні не підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Пилипчук Віталій Григорович здійснює діяльність приватного виконавця виконавчого округу міста Києва на підставі посвідчення № 0158, виданого Міністерством юстиції України 01.03.2018.

06.11.2019 позивачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60530499 з примусового виконання наказу Господарського суду Полтавської області у справі № 917/127/17 про стягнення з ТОВ «Техмолпром» на користь ТОВ «Фавор» 1 592 062,62 грн.

Місцезнаходженням боржника за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є Полтавська область, місто Гадяч. Територіальну компетенцію для прийняття виконавчого документа позивач пов`язав із місцезнаходженням майна боржника - коштів на рахунках у банківських установах міста Києва.

У матеріалах справи наявна заява ТОВ «Фавор» від 06.11.2019, адресована приватному виконавцю Пилипчуку В.Г. та зареєстрована за вхідним № 670. У заяві стягувач зазначив банківські рахунки боржника, відкриті, зокрема, в АТ «ОТП Банк» та АТ «Райффайзен Банк Аваль», а також повідомив про залишок 697,50 грн на рахунку в АТ «ОТП Банк» і 100,00 грн на рахунку в АТ «Райффайзен Банк Аваль».

В автоматизованій системі виконавчого провадження ця заява зареєстрована 09.06.2020.

Також у матеріалах дисциплінарного провадження міститься заява ТОВ «Фавор» від 01.11.2019, зареєстрована приватним виконавцем Пишним А.В. У ній наведено перелік рахунків боржника в банківських установах міста Києва, однак конкретні залишки коштів не зазначено.

З листа АТ «ОТП Банк» від 12.11.2019 № 25-4/14689-бт вбачається, що на рахунку ТОВ «Техмолпром» обліковувались кошти у сумі 697,50 грн, а постанова приватного виконавця від 07.11.2019 про арешт коштів боржника була прийнята банком до виконання.

05.03.2020 ТОВ «Техмолпром» звернулося до Міністерства юстиції України зі скаргою № 50 на дії приватного виконавця у виконавчому провадженні № 60530499.

За результатами проведеної Міністерством позапланової невиїзної перевірки складено довідку від 28.04.2020. У ній зроблено висновок про порушення позивачем частини другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та частини другої статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» у зв`язку з відкриттям виконавчого провадження поза межами виконавчого округу.

03.06.2020 Міністерство внесло до Дисциплінарної комісії подання про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Дії позивача кваліфіковано за пунктом 4 частини другої статті 38 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» як невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків.

12.06.2020 Дисциплінарна комісія розглянула зазначене подання. Хід обговорення та результати голосування зафіксовані у пункті 8 протоколу засідання № 33.

З витягу з протоколу вбачається, що член Комісії ОСОБА_2 звернув увагу на те, що зміни до Інструкції з організації примусового виконання рішень щодо подання разом із заявою документів, які підтверджують місцезнаходження майна боржника, внесено наказом Міністерства юстиції України від 09.12.2019 № 3940/5, тобто після відкриття позивачем виконавчого провадження 06.11.2019.

Водночас інші члени Комісії виходили з того, що майном є саме кошти, а не банківський рахунок як спосіб їх обліку, та що станом на час відкриття провадження позивач не мав належного підтвердження фактичної наявності коштів боржника у межах міста Києва. Під час обговорення також зверталась увага на існування двох заяв стягувача, їх реєстрацію різними приватними виконавцями, спільне використання приміщення та внесення заяви від 06.11.2019 до автоматизованої системи лише 09.06.2020.

Перша поставлена на голосування пропозиція - задовольнити подання і застосувати до позивача дисциплінарне стягнення у виді зупинення діяльності строком на один місяць - отримала чотири голоси «за» і чотири голоси «проти», у зв`язку з чим рішення за цією пропозицією не прийнято.

За результатами наступного голосування сімома голосами «за» при одному голосі «проти» Комісія вирішила задовольнити подання Міністерства юстиції України від 03.06.2020 та застосувати до приватного виконавця дисциплінарне стягнення у виді догани.

Наказом Міністерства юстиції України від 25.06.2020 № 2199/5 зазначене рішення Дисциплінарної комісії введено в дію.

Судом також установлено, що 23.10.2019 позивач відкрив інше виконавче провадження № 60405347 щодо ТОВ «Техмолпром» на користь іншого стягувача та за іншим виконавчим документом - наказом у справі № 917/1785/16. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 26.11.2019, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.03.2020, дії з відкриття того провадження визнано неправомірними. Ухвалою Верховного Суду від 21.04.2020 у відкритті касаційного провадження відмовлено.

V. Оцінка суду.

Суд застосовує норми законодавства на час виникнення спірних правовідносин, враховуючи зміст конституційного принципу незворотності дії закону у часі.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України, з використанням повноваження з метою, з якою воно надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, пропорційно, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення та своєчасно.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

За пунктом 4 частини другої статті 38 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» підставою для притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності є невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків.

Застосування дисциплінарного стягнення передбачає встановлення конкретного порушеного обов`язку, фактичних обставин його невиконання чи неналежного виконання, вини приватного виконавця та зв`язку між встановленим діянням і обраним заходом відповідальності. Саме ці обставини мають бути підтверджені матеріалами дисциплінарного провадження та відображені у рішенні Комісії настільки, щоб особа і суд могли встановити фактичні та правові підстави відповідальності.

Аналогічний підхід висловлено Верховним Судом у постанові від 11.08.2022 у справі № 320/1642/20: для притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності Дисциплінарна комісія має ретельно дослідити всі обставини справи та встановити факт порушення законодавства, який і становить мотив застосування дисциплінарного стягнення.

Спірне рішення ґрунтується на висновку про порушення позивачем правил територіальної компетенції, установлених частиною другою статті 24 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» та частиною другою статті 25 Закону № 1403-VIII.

На час відкриття виконавчого провадження № 60530499 частина друга статті 24 Закону № 1404-VIII передбачала, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Відповідно до частини другої статті 25 Закону № 1403-VIII приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Отже, місцезнаходження майна боржника було і залишається самостійним критерієм визначення місця виконання рішення та територіальної компетенції приватного виконавця.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону № 1404-VIII у заяві про примусове виконання рішення стягувач мав право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема рахунок боржника, місцезнаходження його майна.

Відповідно до частини сьомої вказаної статті, у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.

Пункт 21 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII надає виконавцю під час здійснення виконавчого провадження право одержувати від банків та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків і стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками.

Наведені норми у взаємозв`язку свідчать, що законодавець допускав зазначення стягувачем рахунків боржника як інформації, яка може сприяти виконанню рішення, а перевірку їх стану відносив до повноважень виконавця, які реалізуються вже після відкриття виконавчого провадження.

Пунктом 3 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, у редакції, чинній 06.11.2019, не було встановлено обов`язку стягувача додавати до заяви документальне підтвердження того, що майно боржника, у тому числі кошти на рахунках, знаходиться в межах виконавчого округу приватного виконавця.

Вимогу про долучення такого документального підтвердження запроваджено наказом Міністерства юстиції України від 09.12.2019 № 3940/5, який набрав чинності 24.12.2019. Тому ця вимога не могла визначати зміст обов`язків позивача 06.11.2019.

Зі змісту витягу з протоколу № 33 суд убачає, що Комісія звернула увагу на пізнішу дату внесення змін до Інструкції. Тому формально позивачеві не інкриміновано безпосереднє порушення пункту 3 розділу III Інструкції у редакції наказу № 3940/5. Водночас висновок про порушення статей 24 та 25 Законів № 1404-VIII і № 1403-VIII фактично побудований на тому, що саме до відкриття виконавчого провадження приватний виконавець мав одержати документальне підтвердження наявності коштів боржника у межах міста Києва.

Такий підхід не відповідає змісту правового регулювання, чинного на час виникнення спірних відносин.

У постанові від 27.12.2019 у справі № 905/584/19 Верховний Суд, застосовуючи наведені норми у редакції до запровадження обов`язку документального підтвердження, дійшов висновку, що приватний виконавець мав право прийняти виконавчий документ до виконання за місцезнаходженням коштів боржника на рахунках у банках міста Києва. Верховний Суд окремо зазначив, що висновок про необхідність установлення наявності коштів саме на момент відкриття виконавчого провадження є помилковим, оскільки відповідну інформацію від банків виконавець має право одержувати під час здійснення виконавчого провадження, тобто після його відкриття.

Для цієї справи зазначений висновок є релевантним не через тотожність усіх фактичних обставин, а тому, що він роз`яснює зміст тих самих норм матеріального права у редакції, яка діяла на дату відкриття провадження № 60530499.

Постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 420/10502/20 та від 09.09.2021 у справі № 160/1611/21, на які посилається Міністерство, ухвалені щодо виконавчих проваджень, відкритих після набрання чинності наказом № 3940/5, за іншого нормативного регулювання. Тому сформульована у них вимога про долучення документів, які підтверджують місцезнаходження майна, не може бути ретроспективно застосована до дій позивача 06.11.2019.

Висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 21.05.2021 у справі № 905/64/15, також мають оцінюватися з урахуванням часу виникнення конкретних правовідносин. У цій постанові Верховний Суд розмежував ситуації залежно від нормативного регулювання та наявних у стягувача відомостей про майно боржника; нею не скасовано правового висновку у справі № 905/584/19 щодо повноважень виконавця за редакцією законодавства до 24.12.2019.

Матеріалами справи підтверджено, що у заяві, датованій 06.11.2019, стягувач не лише перелічив рахунки боржника у банках міста Києва, а й указав конкретні залишки коштів. Подальша відповідь АТ «ОТП Банк» від 12.11.2019 підтвердила наявність на рахунку боржника 697,50 грн та прийняття постанови про арешт коштів до виконання.

Сума 797,50 грн, зазначена стягувачем як сукупний залишок на двох рахунках, є незначною порівняно із сумою стягнення 1 592 062,62 грн. Проте закон у редакції, чинній 06.11.2019, не встановлював мінімальної вартості майна боржника, достатньої для визначення місця виконання рішення, та не ставив територіальну компетенцію приватного виконавця у залежність від співвідношення вартості такого майна із сумою боргу.

Суд не вправі доповнювати закон критерієм «достатності» або «співмірності» вартості майна для визначення територіальної компетенції, якого законодавець не передбачив.

Разом з тим, сукупність установлених обставин - незначний розмір коштів порівняно із сумою стягнення, наявність двох різних заяв стягувача, реєстрація заяви від 01.11.2019 іншим приватним виконавцем та внесення заяви від 06.11.2019 до автоматизованої системи виконавчого провадження лише 09.06.2020 - викликає певні обґрунтовані сумніви щодо того, чи не були штучно створені умови для відкриття виконавчого провадження з територіальною прив`язкою до міста Києва.

Однак такі сумніви не можуть підміняти собою встановлення факту дисциплінарного проступку та доказування його складу. Матеріали дисциплінарного провадження не містять доказів того, ким, коли та з якою метою кошти були зараховані на рахунки боржника, узгодженості дій стягувача і приватного виконавця або виготовлення заяви від 06.11.2019 після відкриття виконавчого провадження. Комісія не сформулювала створення штучної територіальної прив`язки як окреме дисциплінарне обвинувачення та не встановила відповідних фактичних обставин.

Так само внесення заяви від 06.11.2019 до автоматизованої системи виконавчого провадження із суттєвим запізненням може свідчити про порушення правил реєстрації вхідної кореспонденції. Водночас у поданні Міністерства та спірному рішенні ця обставина не кваліфікована як самостійний дисциплінарний проступок. Адміністративний суд не може замість дисциплінарного органу формулювати нове обвинувачення, установлювати його склад і використовувати його як підставу для збереження застосованого стягнення.

Отже, наведені обставини могли бути підставою для додаткової перевірки, витребування первинних документів у стягувача та банків, з`ясування часу і підстав зарахування коштів, перевірки реєстраційних даних та оцінки можливого узгодження дій. Проте припущення, які не були підтверджені результатами такої перевірки та не набули форми конкретного дисциплінарного обвинувачення, не відповідають стандарту обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень.

Посилання відповідача на судові рішення у справі № 917/1785/16 не змінює цього висновку. Виконавче провадження № 60405347 було відкрито за іншим виконавчим документом, на користь іншого стягувача та за окремою заявою. Встановлені у тій справі обставини можуть характеризувати загальний контекст, але не мають преюдиційного значення щодо факту наявності майна, змісту заяви стягувача та правомірності відкриття провадження № 60530499.

Суд звертає увагу й на те, що у додаткових поясненнях Міністерство пов`язує спірне провадження № 60530499 з наказом у справі № 917/1785/16, тоді як з постанови про відкриття провадження та позовних матеріалів убачається, що воно відкрито на виконання наказу у справі № 917/127/17. Така неточність додатково підтверджує необхідність чіткого відмежування двох виконавчих проваджень.

Суд відхиляє довід позивача про неправомірність повторного голосування Комісії. Перша пропозиція охоплювала одночасно висновок про задоволення подання та конкретний вид стягнення - зупинення діяльності строком на один місяць. Через рівний розподіл голосів рішення за цією пропозицією не було прийнято. Наступне голосування стосувалося іншого можливого виду стягнення - догани. Отже, позивача не було двічі притягнуто до відповідальності, а відбулося послідовне обговорення альтернативних варіантів рішення.

Протокол засідання свідчить, що Комісія обговорювала характер можливого порушення, пояснення приватного виконавця та вид дисциплінарного стягнення. Тому суд не вбачає підстав визнавати спірне рішення протиправним виключно через відсутність розгорнутої мотивувальної частини в його резолютивному формулюванні, якщо зміст мотивів можливо встановити із сукупності подання, довідки перевірки та протоколу засідання.

Вирішальним є інше: встановлені Комісією факти за правового регулювання, чинного 06.11.2019, не підтверджують інкримінованого позивачеві порушення частини другої статті 24 Закону № 1404-VIII і частини другої статті 25 Закону № 1403-VIII. Відповідачі не довели, що право прийняти виконавчий документ за місцезнаходженням коштів боржника залежало від попереднього документального підтвердження їх наявності або від співмірності залишку коштів із сумою стягнення.

З огляду на це висновок про невиконання чи неналежне виконання позивачем своїх обов`язків, покладений в основу дисциплінарного стягнення, не є доведеним.

Той факт, що строк дії догани сплинув, не усуває предмета спору. Оскаржувані акти встановлюють факт дисциплінарного проступку та можуть впливати на професійну репутацію приватного виконавця, оцінку його діяльності й інші правові інтереси. Виконання індивідуального акта саме по собі не позбавляє особу права на судову перевірку його законності.

Заперечення щодо процесуального статусу Дисциплінарної комісії також є необґрунтованим. Комісія є утвореним при Міністерстві колегіальним органом, який на підставі закону приймає владні рішення про дисциплінарну відповідальність приватних виконавців. Відсутність у неї статусу юридичної особи не змінює владного характеру оскаржуваного рішення та не виключає можливості його перевірки адміністративним судом.

Оскільки рішення Дисциплінарної комісії, оформлене пунктом 8 протоколу від 12.06.2020 № 33, не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, воно підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Наказ Міністерства юстиції України від 25.06.2020 № 2199/5 має похідний характер, оскільки ним лише введено в дію зазначене рішення Комісії. Після скасування правової підстави цей наказ також не може зберігати чинність і підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

VI. Судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, що підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який виступав відповідачем у справі.

За подання позову позивач сплатив судовий збір у сумі 4204,00 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним документом.

Зважаючи на те, що Дисциплінарна комісія не є окремою юридичною особою, організаційне та матеріально-технічне забезпечення її діяльності здійснює Міністерство юстиції України, а завершальний акт про введення дисциплінарного рішення в дію прийнято Міністерством, судові витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича до Дисциплінарної комісії приватних виконавців при Міністерстві юстиції України та Міністерства юстиції України - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців при Міністерстві юстиції України, оформлене пунктом 8 протоколу засідання від 12.06.2020 № 33, про задоволення подання Міністерства юстиції України від 03.06.2020 та застосування до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича дисциплінарного стягнення у виді догани.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 25.06.2020 № 2199/5, яким введено в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, оформлене пунктом 8 протоколу засідання від 12.06.2020 № 33, щодо приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича.

Стягнути на користь приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича (01054, місто Київ, вулиця Дмитрівська, будинок 35-В; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 4 204 (чотири тисячі двісті чотири) гривні 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Архітектора Городецького, будинок 13; код ЄДРПОУ 00015622).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Жук Р.В.