Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №640/19501/21 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 року м. Київ справа №640/19501/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Центральної бази виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії

України

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центральної бази виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період з 26.11.2018 до 14.05.2021 включно;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за вказаний період, виходячи із середньоденного грошового забезпечення 518,63 грн за кожний календарний день затримки.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позов мотивовано тим, що на день виключення позивача зі списків особового складу відповідач не нарахував і не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016– 2018 роки. Право на таку виплату встановлено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2021 у справі № 640/24713/20, яке набрало законної сили.

На виконання цього рішення 14.05.2021 відповідач нарахував компенсацію у розмірі 22 145,67 грн. На переконання позивача, з огляду на остаточний розрахунок лише 14.05.2021 до спірних правовідносин підлягають субсидіарному застосуванню статті 116, 117 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній на час фактичного розрахунку.

Позивач зазначає, що спеціальне законодавство про проходження військової служби не врегульовує відповідальності за несвоєчасний остаточний розрахунок. Середньоденний розмір грошового забезпечення він визначив за вересень і жовтень 2018 року: 31 636,80 грн : 61 календарний день = 518,63 грн.

Відповідач проти позову заперечив. Послався на те, що порядок проходження військової служби та виплати грошового забезпечення врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які не передбачають виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Вказав, що рішення у справі № 640/24713/20 виконано добровільно після набрання ним законної сили; на день звільнення позивач зауважень щодо розрахунку не заявляв, а вперше звернувся за компенсацією невикористаної додаткової відпустки лише 10.09.2020.

Крім того, відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду, оскільки остаточний розрахунок проведено 14.05.2021, тоді як позов подано 09.07.2021, тобто після спливу місячного строку, встановленого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповіді на відзив позивач наполягав, що відсутність у спеціальному законодавстві правила про відповідальність за затримку розрахунку зумовлює застосування загальних гарантій КЗпП України. Також позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, обґрунтовану станом здоров`я та лікуванням.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено строки для подання заяв по суті справи та витребувано у відповідача відомості про грошове забезпечення позивача.

05.08.2021 відповідач подав відзив на позов та окрему заяву про залишення позовної заяви без розгляду. Позивач, отримавши ці документи 31.08.2021, подав відповідь на відзив, заперечення проти заяви відповідача та заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Відповідач подав заперечення, а позивач 16.09.2021 - додаткові письмові пояснення.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано. Матеріали справи передано до Київського окружного адміністративного суду та за результатами автоматизованого розподілу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2024 справу прийнято до провадження, її розгляд розпочато спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2026 заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду – задоволено. Визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду та поновити йому строк звернення з позовом до Центральної бази виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. У задоволенні заяви ІНФОРМАЦІЯ_1 про залишення позовної заяви без розгляду – відмовлено.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Суд установив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Національній гвардії України з 10.08.1998 до 26.11.2018, має статус учасника бойових дій та є особою з інвалідністю II групи внаслідок війни.

Наказом командувача Національної гвардії України від 16.11.2018 № 186 о/с позивача звільнено з військової служби у відставку за станом здоров`я. Наказом тимчасово виконуючого обов`язки начальника Бази виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України від 27.11.2018 № 240 позивача з 26.11.2018 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Наказом № 240 передбачено виплату премії за період з 01.11.2018 до 26.11.2018 у розмірі 65 відсотків посадового окладу та одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік військової служби. Календарна вислуга позивача на 26.11.2018 становила 30 років 3 місяці 25 днів. Цим самим наказом зафіксовано, що щорічну основну відпустку за 2018 рік тривалістю 45 календарних днів використано, допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік отримано.

Водночас грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016– 2018 роки на день виключення позивача зі списків особового складу не нараховано і не виплачено.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2021 у справі № 640/24713/20, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Бази виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати позивачу цієї компенсації та зобов`язано її нарахувати і виплатити, виходячи з грошового забезпечення станом на 26.11.2018.

На виконання зазначеного судового рішення відповідач 14.05.2021 нарахував позивачу 22 145,67 грн компенсації. Отже, остаточний розрахунок у цій частині проведено 14.05.2021.

16.06.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку. Листом від 01.07.2021 № 83/770 відповідач відмовив у такій виплаті, пославшись на відсутність відповідної норми у спеціальному законодавстві. Довідкою від 01.07.2021 № 50 відповідач повідомив, що грошове забезпечення позивача без одноразових виплат становило по 15 818,40 грн за вересень і жовтень 2018 року, разом — 31 636,80 грн.

V. Оцінка суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Військова служба є державною службою особливого характеру. Норми Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 15.03.2018 № 200, визначають порядок проходження служби та виплати грошового забезпечення, проте не встановлюють відповідальності за несвоєчасний остаточний розрахунок при звільненні. Така прогалина заповнюється загальними гарантіями статей 116, 117 КЗпП України. Аналогічний підхід послідовно застосовано Верховним Судом, зокрема у постановах від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 та від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.

У редакції, чинній на день фактичного розрахунку, частина перша статті 116 КЗпП України передбачала: «При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок».

За частиною першою статті 117 КЗпП України у тій самій редакції: «У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку». Частина друга цієї статті поширювала таку відповідальність і на випадок, коли спір про належні суми вирішено на користь працівника.

У постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 Верховний Суд зазначив: « 56. під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

У вказаній постанові Верховним Судом було вирішено питання про наявність чи відсутність підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Верховний Суд зробив висновок, що: « 54. Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України. 55. Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.».

Хоча вид компенсації у цій справі та справі № 480/3105/19 відрізняється, наведений висновок має значення для застосування відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби.

У цій справі, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій є належною при звільненні сумою у розумінні статті 116 КЗпП України. Обставини виникнення права позивача на цю компенсацію та протиправності її невиплати на день звільнення встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, у справі № 640/24713/20 і відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України повторного доказування не потребують.

Посилання відповідача на виконання попереднього судового рішення після набрання ним законної сили не усуває відповідальності за статтею 117 КЗпП України. Ухвалення рішення про стягнення належної при звільненні виплати не припиняє відповідного обов`язку роботодавця; період затримки завершується саме днем фактичного розрахунку.

Оскільки позивача виключено зі списків особового складу 26.11.2018, першим днем прострочення є 27.11.2018, а не день звільнення. Останнім днем затримки є 14.05.2021, коли компенсацію фактично виплачено. Тривалість цього періоду становить 900 календарних днів. Тому бездіяльність відповідача щодо ненарахування і невиплати відшкодування за період з 27.11.2018 до 14.05.2021 є протиправною; вимога стосовно 26.11.2018 задоволенню не підлягає.

Щодо розміру відшкодування, суд зазначає таке.

Для визначення середнього заробітку суд застосовує Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100. Абзац третій пункту 2 у редакції на час звільнення визначав розрахунковий період: «останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата». У цьому випадку такими місяцями є вересень і жовтень 2018 року; обчислення здійснюється з урахуванням календарних днів військової служби.

Згідно з довідкою відповідача від 01.07.2021 № 50 грошове забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед звільненням становило 31 636,80 грн: 15 818,40 грн за вересень та 15 818,40 грн за жовтень 2018 року. Позивач визначив середньоденний розмір як 31 636,80 грн : 61 календарний день = 518,63 грн. Відповідач іншого розрахунку не надав і вихідні дані не спростував.

Номінальний середній заробіток за 900 календарних днів затримки становить 466 767,00 грн (518,63 грн Ч 900). Разом із тим, основну частину належних при звільненні виплат відповідач виплатив своєчасно.

У постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 Верховний Суд сформулював обов`язковий для врахування висновок: « 60. в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку». Верховний Суд уточнив: « 61. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку».

При визначенні розміру відшкодування суд ураховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо необхідності забезпечення справедливості та співмірності відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні. У пункті 94.6 постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначена компенсація «…є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників».

З огляду на наведений висновок суд при застосуванні статті 117 КЗпП України має оцінити співмірність відшкодування з розміром простроченої заборгованості, її характером, тривалістю затримки та діями сторін. Зменшення відшкодування потребує обґрунтування конкретними обставинами справи, які пояснюють як необхідність такого зменшення, так і визначений судом розмір компенсації.

У цій справі зазначений підхід застосовується для оцінки того, чи забезпечує розрахована сума відшкодування належну компенсацію наслідків несвоєчасної виплати позивачу належних при звільненні коштів та справедливий баланс інтересів сторін.

Прострочена компенсація становила 22 145,67 грн, тоді як середній заробіток за 900 днів - 466 767,00 грн, тобто приблизно у 21,08 рази більше. Борг стосувався компенсації додаткової відпустки за 2016-2018 роки; основну частину остаточного розрахунку проведено своєчасно. Ці обставини свідчать про необхідність оцінити співмірність повної розрахункової суми, але не дають підстав обмежити відшкодування самим розміром боргу.

Водночас 900-денна затримка є істотною. Звернення позивача за основною компенсацією у вересні 2020 року саме собою не свідчить про зловживання правом чи навмисне збільшення відшкодування. Виконання відповідачем рішення у справі № 640/24713/20 після набрання ним законної сили визначає момент припинення затримки, однак не виправдовує попередньої невиплати. Суд не використовує ці обставини як самостійні підстави для додаткового зменшення суми.

Для застосування пропорційного підходу суд виходить із установлених за наказом № 240, довідкою № 50 та відомостями про виплачену компенсацію складових остаточного розрахунку: 237 276,00 грн одноразової грошової допомоги при звільненні; 13 709,28 грн грошового забезпечення за 26 днів листопада 2018 року; 22 145,67 грн компенсації додаткової відпустки. Загальна сума становить 273 130,95 грн. Усі суми для порівняння враховано до утримання податків і зборів. Відпустка, використана в натурі, та допомоги, отримані раніше, повторно до остаточного розрахунку не включаються.

Пропорційна частина середнього заробітку становить: 466 767,00 грн Ч 22 145,67 грн ч 273 130,95 грн = 37 845,83 грн. Частка простроченої виплати дорівнює приблизно 8,11 відсотка.

Суд оцінює результат цього розрахунку разом з обставинами справи: він охоплює весь 900-денний період затримки, враховує частку невиплаченої суми в остаточному розрахунку та перевищує прострочений борг приблизно у 1,71 рази. З урахуванням істотної тривалості невиплати підстав для подальшого зменшення немає. Водночас присудження повних 466 767,00 грн за затримку окремої виплати у розмірі 22 145,67 грн, за своєчасної виплати решти розрахунку, не забезпечувало б належної співмірності відповідальності. Тому суд визначає відшкодування у сумі 37 845,83 грн. Це сума відповідальності за статтею 117 КЗпП України, визначена за пропорційним розрахунком та оцінкою обставин справи, а не встановлений судом розмір фактичних кредитних витрат чи інших конкретних збитків позивача.

Розмір суми, який належить до виплати позивачу, визначений судом на підставі наявних доказів і не потребує дискреційної оцінки відповідача. Для забезпечення ефективного захисту та запобігання новому спору належним способом захисту є безпосереднє стягнення 37 845,83 грн, а не повторне покладення на відповідача обов`язку провести розрахунок.

Отже, позов належить задовольнити частково: визнати протиправною бездіяльність відповідача за період з 27.11.2018 до 14.05.2021 та стягнути на користь позивача 37 845,83 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У задоволенні решти вимог слід відмовити.

VI. Судові витрати.

Позивач звільнений від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять, тому підстав для їх розподілу відповідно до статті 139 КАС України немає.

Керуючись статтями 2, 9, 72– 78, 121– 123, 139, 242– 246, 255, 257– 263, 293, 295– 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, —

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центральної бази виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Центральної бази виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 листопада 2018 року до 14 травня 2021 року включно.

3. Стягнути з Центральної бази виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України (02093, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 40-А; код ЄДРПОУ 14323014) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 37 845 (тридцять сім тисяч вісімсот сорок п`ять) гривень 83 копійок, з утриманням під час виплати встановлених законом податків і обов`язкових платежів.

4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частин рішення або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жук Р.В.