Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №640/16484/21 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 року № 640/16484/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А. Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в м. Києві адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства "Артек" до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

Дочірнє підприємство «Артек» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської митниці, у якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 10.11.2020 №UA100020/2020/000091/2 про коригування митної вартості товарів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення є протиправним та таким, що прийняте відповідачем без наявності передбачених законом підстав для коригування заявленої митної вартості товару. Позивач вказує, що під час митного оформлення ним було подано митному органу всі наявні та необхідні документи, які підтверджують заявлену митну вартість товару та обраний метод її визначення за ціною договору. На думку позивача, подані документи містили достатні відомості щодо ціни товару, умов поставки, транспортних витрат та інших складових митної вартості, а тому у митного органу були відсутні обґрунтовані сумніви щодо достовірності заявленої митної вартості. Позивач наголошує, що відповідач формально послався на наявність розбіжностей у поданих документах та неподання окремих додаткових документів, однак не зазначив, які саме числові значення складових митної вартості залишилися непідтвердженими, чому надані документи не дають можливості перевірити заявлену митну вартість та яким чином наведені митницею зауваження впливають на правильність визначення митної вартості товару. Позивач вважає, що застосування резервного методу визначення митної вартості є передчасним, оскільки митний орган не довів неможливості застосування основного методу за ціною договору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем було подано до суду клопотання про залишення позову без розгляду з підстав пропуску позивачем шестимісячного строку звернення до суду з позовною заявою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2021 було замінено відповідача у справі на правонаступника.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2021 було встановлено позивачу строк для надання доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду.

13 червня 2023 р. від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла адміністративна справа №640/16484/21 на виконання Закону України №2825-IX від 13 грудня 2022 р. «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2023 року справу №640/16484/21 прийнято до провадження суддею Харченко С.В.

У зв`язку з звільненням судді, в провадженні якого перебувала справа №640/16484/21, остання передана на повторний автоматизований розподіл між суддями, за результатами якого для розгляду справи визначено суддю Діску А.Б.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року справу №640/16484/21 прийнято до провадження судді Діски А.Б.

Заперечуючи проти задоволення позову, Київська митниця Держмитслужби у відзиві зазначила, що оскаржуване рішення прийнято правомірно, у межах наданих повноважень та відповідно до вимог митного законодавства. Відповідач вказує, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів за митною декларацією у митного органу виникли сумніви щодо достовірності та повноти відомостей, заявлених декларантом. За позицією відповідача, документи, подані позивачем до митного оформлення, містили розбіжності та не підтверджували у повному обсязі числові значення складових митної вартості. Зокрема, митний орган посилається на те, що декларантом не підтверджено належним чином витрати на транспортування товару, оскільки до перевезення були залучені інші суб`єкти господарювання, однак документи від таких суб`єктів на підтвердження понесених транспортних витрат не подані. Також відповідач зазначає про недоліки прайс-листа, відсутність окремих відомостей щодо умов поставки, а також про неподання документів, витребуваних митним органом для підтвердження заявленої митної вартості. Відповідач вважає, що у зв`язку з неподанням декларантом повного переліку додаткових документів та неможливістю перевірити заявлені числові значення митної вартості, митниця правомірно відмовилася від застосування основного методу визначення митної вартості та визначила митну вартість із застосуванням резервного методу на підставі наявної у митного органу цінової інформації щодо раніше оформлених товарів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

У зв`язку з митним оформленням товару, що надійшов на адресу ДП «Артек» в межах зовнішньоекономічного контракту № AK 0416 від 14.04.2016, останнім до Київської митниці Державної митної служби України ВМО № 1 м/п «Київ-західний» було подано вантажну митну декларацію № UA100020/2020/049577 від 09.11.2020 та була заявлена митна вартість відповідного товару, яка визначена декларантом на підставі основного методу визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються.

На підтвердження заявленої митної вартості товару ДП «Артек» було подано митному органу, зокрема: контракт на поставку товарів № AK 0416 від 14.04.2016 з додатковою угодою № 3 від 20.06.2018, інвойс № KE12020000000230 від 28.10.2020, CMR № 382 від 05.11.2020, пакувальний лист б/н від 28.10.2020, коносамент № GCL/EVY/ODS/201018 від 31.10.2020, довідку про транспортні витрати № 05-11/3 від 05.11.2020, експортну декларацію країни відправлення № 410300EX112410 від 30.10.2020, договір про надання транспортно-експедиторських послуг № П-04/12 від 04.12.2019, а також інші документи на підтвердження вартості товару, умов поставки та понесених транспортних витрат.

Під час контролю за правильністю визначення декларантом митної вартості товару у митного органу виникли сумніви стосовно достовірності наданих декларантом до митного оформлення відомостей, необхідних для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Відповідно до вимог статті 53 Митного кодексу України митним органом було запропоновано подати додаткові наявні документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Проте, ДП «Артек» не мало можливості протягом 10 календарних днів надати додаткові документи, про що було вказано у відповідному листі.

Митний орган здійснив коригування митної вартості товару шляхом прийняття рішення № UA100020/2020/000091/2 від 10.11.2020 у зв`язку з тим, що, на думку відповідача, надані документи містять розбіжності та не містять відомостей щодо числових значень складових митної вартості.

У подальшому ДП «Артек» здійснило випуск товару у вільний обіг під гарантійні зобов`язання підприємства, з метою подальшого доведення правильності обрання методу визначення митної вартості за ціною договору.

Згідно з листом ДП «Артек» № 4 від 21.01.2021, позивачем, враховуючи аргументацію митного органу, викладену у рішенні про коригування митної вартості, були додатково надані документи, що підтверджують митну вартість, заявлену безпосередньо ДП «Артек», а саме: рахунок-фактура на оплату послуг перевезення № 2036 від 10.11.2020, платіжне доручення на оплату транспортно-експедиційних послуг № 2109 від 11.11.2020, акт надання транспортно-експедиційних послуг № 2050 від 10.11.2020, заява на купівлю іноземної валюти № 82 від 28.12.2020, платіжне доручення № 82 від 28.12.2020 на оплату товару згідно з контрактом.

Водночас, Київська митниця Держмитслужби листом-відповіддю № 7.8-6/15/11/1679 від 28.01.2021 зазначила про відсутність підстав для перегляду та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA100020/2020/000091/2 від 10.11.2020.

Не погоджуючись із рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з цією позовною заявою, суд зазначає наступне.

За приписами ч. 1, 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивачем оскаржується рішення відповідача від 10.11.2020.

З позовною заявою про визнання протиправним та скасування Рішення про коригування митної вартості товару до суду позивач звернувся 09.06.2021.

Відповідно до ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

У клопотання про поновлення строку звернення до суду представник позивача зазначає, що лист від 28.01.2021 № 786/15/11/1679 від відповідача про відсутність підстав для скасування спірного рішення був отриманий ДП «Артек» 10.02.2021, якраз саме в зазначений період переважна частина працівників підприємства знаходилась або на лікарняному з підтвердженим діагнозом короновірусної хвороби або на самоізоляції, тому відразу подати адміністративний позов не мали можливості.

Також, позивач зазначає, що з квітня 2021 року комісією з надзвичайних ситуацій міста Києва було ухвалено рішення про впровадження суворих обмежувальних заходів у Києві, в тому числі був обмежений рух транспорту, що унеможливило роботу підприємства, оскільки ДП «Артек» займається продажем непродовольчих товарів і не відноситься до критичної інфраструктури. У зв`язку з цим більша частина працівників забажала взяти відпустки на період посилених карантинних обмежень, а частина працівників по можливості була переведена на роботу вдома, а ще частина продовжувала хворіти. Ситуація нормалізувалась тільки в кінці травня. Адміністративний позов же змогли подати після виходу з відпустки без збереження заробітної плати за угодою сторін у зв`язку із запровадженням карантину співробітника, який займається підготовкою позовів, тільки 09.06.2021.

Таким чином, представник позивача зазначає, що починаючи з січня і до кінця травня 2021 року, Дочірне підприємство «АРТЕК» не мало можливості працювати в звичайному режимі, що було пов`язано із забезпеченням виконання вимог законодавства щодо запобігання виникнення і поширення короновірусної хвороби (COVID - 19). У зв`язку з чим просить суд поновити строк звернення до суду з цією позовною заявою.

Частиною 1 статті 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Приймаючи до уваги обставини, викладені позивачем на обґрунтування клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду та категорію спору, в якому заявлене зазначене клопотання, на підставі вищевказаних законодавчих норм, суд вважає за необхідне визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з даною позовною заявою та поновити позивачеві строк звернення до адміністративного суду.

У зв`язку з чим, клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду не підлягає судом задоволенню.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 49 Митного кодексу України (далі – МК України) (тут і далі по тесту всі нормативно-правові акти наведені в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 1 статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

За правилами частини 1 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною 2 статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

- декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

- зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

- рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

- якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

- за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

- транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

- ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

- якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини 3 статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

- договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

- рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

- рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

- виписку з бухгалтерської документації;

- ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

- каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

- копію митної декларації країни відправлення;

- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною 4 статті 53 МК України передбачено, що у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:

- виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;

- довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;

- розрахунок ціни (калькуляцію).

Частинами 1-3 статті 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною 5 статті 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:

- упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;

- у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;

- у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів;

- проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску;

- звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості;

- застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Зокрема, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. (частина 6 вказаної статті МК України).

Відповідно до частини 12 статті 264 МК України у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи митного органу.

Згідно з частини 1 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

У випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів митний орган за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів (частина 7 статті 55 МК України).

Положення статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

- основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

- другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є метод за ціною договору. Перехід митного органу до другорядних методів, у тому числі резервного методу, є допустимим лише за умови, якщо митний орган доведе неможливість визначення митної вартості за основним методом та наявність обґрунтованих підстав вважати, що заявлені декларантом відомості є неповними, недостовірними або документально не підтвердженими.

При цьому сама по собі наявність сумніву митного органу щодо правильності визначення митної вартості не є достатньою підставою для коригування митної вартості. Такий сумнів повинен бути обґрунтованим, тобто підтвердженим конкретними фактичними обставинами, які свідчать про те, що подані декларантом документи містять розбіжності, мають ознаки підробки, не містять відомостей щодо числових значень складових митної вартості або не дають можливості перевірити ціну, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.

Суд зазначає, що у цій справі декларантом до митного оформлення були подані документи, які у своїй сукупності підтверджують заявлену митну вартість товару та обраний метод її визначення, а саме: контракт, додаткова угода до контракту, інвойс, CMR, пакувальний лист, коносамент, довідка про транспортні витрати, експортна декларація, договір транспортно-експедиторського обслуговування та інші документи містять взаємопов`язані відомості щодо сторін зовнішньоекономічної операції, товару, його вартості, умов поставки, маршруту транспортування та витрат на перевезення.

Щодо доводів митного органу про те, що платіжне доручення № 82 від 28.12.2020 містить посилання лише на контракт та не дає можливості ідентифікувати поставку, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що перерахування коштів за платіжним дорученням № 82 від 28.12.2020 здійснювалося у межах контракту № AK 0416 від 14.04.2016.

Водночас, позивачем надано заяву про купівлю іноземної валюти № 82 від 28.12.2020, у якій як підстави для придбання валюти зазначено контракт, відповідний інвойс та митні декларації.

Отже, платіжне доручення не може оцінюватися ізольовано від інших документів, поданих декларантом, оскільки саме у сукупності з заявою на купівлю іноземної валюти, інвойсом та митними деклараціями воно дає можливість ідентифікувати господарську операцію, у межах якої здійснювалась оплата.

Суд бере до уваги, що у зовнішньоекономічних операціях оплата товару може здійснюватися одним платіжним документом за декількома інвойсами або поставками, якщо така оплата здійснюється у межах одного контракту. Саме по собі зазначення у платіжному дорученні лише реквізитів контракту не свідчить про неможливість ідентифікації платежу, якщо інші документи дозволяють встановити зв`язок платежу з відповідною поставкою.

Отже, доводи митного органу щодо неможливості ідентифікації платежу є необґрунтованим та не доводять недостовірності заявленої митної вартості.

Щодо доводів митного органу про те, що сума оплати за платіжним дорученням становить 23 368 євро, тоді як сума за інвойсом № KE12020000000230 від 28.10.2020 становить 16 618,6 євро, суд зазначає наступне.

Позивач пояснив, що оплата у сумі 23 368 євро здійснювалась не виключно за одним спірним інвойсом, а за двома митними деклараціями, що підтверджується заявою про купівлю іноземної валюти, у якій зазначено відповідні інвойси та митні декларації.

Отже, наведена митним органом різниця між сумою платежу та сумою інвойсу не свідчить про розбіжність у ціні товару, а зумовлена тим, що платіж охоплював більше ніж одну поставку.

Суд зазначає, що митний орган у такій ситуації мав оцінювати не лише платіжне доручення окремо, а всю сукупність поданих документів, зокрема заяву на купівлю іноземної валюти, інвойси, митні декларації та контракт.

Натомість, відповідач фактично ототожнив загальну суму платежу з вартістю товару за одним інвойсом, не врахувавши пояснення декларанта та зміст документів, які пов`язують цей платіж із кількома поставками.

За таких обставин зазначена митницею різниця у сумах не є розбіжністю, яка впливає на правильність визначення митної вартості спірного товару, і не може бути підставою для відмови у застосуванні основного методу.

Щодо доводів митного органу про порушення строку оплати за інвойсом, суд зазначає наступне.

Митний орган посилається на те, що відповідно до інвойсу № KE12020000000230 від 28.10.2020 строк оплати встановлено протягом 30 днів після відвантаження, граничний строк оплати сплив 30.11.2020, однак фактично оплата була здійснена 28.12.2020.

Разом з тим, суд звертає увагу, що строк здійснення оплати за товар сам по собі не є числовим значенням митної вартості та не змінює ціну товару, визначену сторонами у зовнішньоекономічному договорі та інвойсі. Порушення або зміна строку оплати може мати значення для приватноправових відносин між продавцем і покупцем, однак не доводить, що заявлена ціна товару є недостовірною або, що вона фактично була іншою.

Крім того, позивач зазначає, що відповідно до пункту 5.2 контракту оплата здійснюється на умовах передоплати згідно з інвойсом або проформою-інвойсом, а за окремою домовленістю сторін можуть застосовуватись інші умови оплати поставки товару. У спірному випадку сторони домовилися про оплату до кінця грудня 2020 року, що не впливає на визначену контрактом та інвойсом ціну товару.

Відповідач не довів, що здійснення оплати 28.12.2020 замість 30.11.2020 призвело до зміни ціни товару, виникнення додаткових платежів на користь продавця або невключення певної складової до митної вартості.

Щодо доводів митного органу про непідтвердження транспортних витрат, суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було подано договір про надання транспортно-експедиторських послуг № П-04/12 від 04.12.2019, укладений між ДП «Артек» та ТОВ «Дайрект Лайн», довідку про транспортні витрати № 05-11/3 від 05.11.2020, рахунок на оплату транспортних послуг № 2036 від 10.11.2020, акт надання транспортно-експедиційних послуг № 2050 від 10.11.2020 та платіжне доручення № 2109 від 11.11.2020 на оплату транспортно-експедиційних послуг.

Вказані документи у своїй сукупності підтверджують факт надання транспортно-експедиційних послуг, їх вартість, зв`язок таких послуг із перевезенням оцінюваного товару та понесення позивачем відповідних витрат.

При цьому, наявність у транспортному ланцюгу інших суб`єктів, зокрема морського перевізника або перевізника, який безпосередньо здійснював окрему частину перевезення, не свідчить про недостовірність заявлених транспортних витрат.

Суд зазначає, що декларант перебував у договірних відносинах саме з експедитором -ТОВ «Дайрект Лайн», а тому обов`язок декларанта підтвердити митному органу транспортні витрати не означає обов`язку надавати весь ланцюг внутрішніх документів між експедитором та кожною залученою ним особою, якщо вартість послуг, понесена декларантом, підтверджена документами від його безпосереднього контрагента.

Митний орган, посилаючись на непідтвердження транспортних витрат, не зазначив, яка саме частина таких витрат є непідтвердженою, у якій сумі вона мала бути додана до митної вартості, які саме витрати не були враховані декларантом та якими доказами це підтверджується.

За таких обставин доводи митного органу мають характер припущень та не спростовують документів, поданих позивачем.

Щодо доводів митного органу про розбіжності у маршруті транспортування, суд зазначає наступне.

Митниця посилається на те, що в довідці про транспортні витрати зазначено маршрут від фабрики KATSAN KIMYA SANAYI VE TICARET ANONIM SIRKETI до порту Одеса, тоді як коносамент містить відомості про відправлення з порту Istanbul, а відстань між фабрикою та портом Istanbul складає 43 км.

Разом з тим, позивач пояснив, що витрати на транспортування у сумі 19 385,03 грн були понесені транспортно-експедиційною компанією ТОВ «Дайрект Лайн» саме за маршрутом фабрика KATSAN KIMYA SANAYI VE TICARET ANONIM SIRKETI — порт Istanbul — порт Одеса, включаючи доставку до порту відвантаження, навантаження, розвантаження та морське перевезення, тобто зазначення в коносаменті порту Istanbul як порту відправлення не суперечить довідці про транспортні витрати, а лише відображає одну з ділянок загального маршруту перевезення.

Суд вважає, що наведені митницею обставини не свідчать про непідтвердження транспортних витрат, оскільки довідка експедитора деталізує загальний маршрут перевезення до порту Одеса, тоді як коносамент за своєю природою підтверджує морське перевезення від порту відвантаження до порту призначення.

Суд вважає, що відмінність у призначенні цих документів не є розбіжністю, яка впливає на числові значення митної вартості.

Крім того, митний орган посилається на необхідність урахування страхових витрат як складової митної вартості.

Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що страхування вантажу за межами митної території України не проводилось, що підтверджується довідкою про транспортні витрати. Натомість страхування відповідальності перевізника здійснювалося на території України, що підтверджується договором страхування відповідальності перевізника контейнерного обладнання, укладеним між перевізником та страховиком, у якому місцем дії договору визначено Україну.

Суд зазначає, що до митної вартості включаються витрати, понесені до митного кордону України, якщо вони не включені до ціни товару. Витрати зі страхування відповідальності перевізника, які стосуються території України та не є витратами покупця на страхування товару до митного кордону України, не можуть автоматично вважатися складовою митної вартості оцінюваного товару.

Відповідач не довів, що позивач поніс витрати на страхування товару до митного кордону України, які не були включені до заявленої митної вартості, а тому посилання митного органу на страхування не підтверджує наявності підстав для коригування митної вартості.

Крім того, відповідач зазначає, що документи, подані декларантом, не містять відомостей про окремі витрати, пов`язані з умовами поставки FCA, зокрема витрати на навантаження товару, доставку до визначеного місця та інші витрати, пов`язані з передачею товару.

Разом з тим, відповідно до умов FCA за правилами Інкотермс продавець зобов`язаний передати товар перевізнику або іншій особі, визначеній покупцем, у погодженому місці, а також несе відповідні витрати до моменту такої передачі, включаючи витрати, пов`язані з вивезенням товару. Якщо передача товару відбувається на площах продавця, продавець здійснює навантаження товару на транспортний засіб покупця; якщо передача відбувається в іншому погодженому місці, продавець забезпечує доставку товару до такого місця.

У цій справі позивач зазначає, що витрати, пов`язані з доставкою товару до порту відвантаження, навантаженням, розвантаженням та морським перевезенням, були включені до транспортних витрат, підтверджених довідкою експедитора та іншими документами. Водночас витрати, які відповідно до умов FCA покладалися на продавця до моменту передачі товару, не є витратами покупця, якщо митний орган не довів протилежного.

Суд зазначає, що митниця не може посилатися на умови поставки FCA як на підставу для коригування митної вартості. Митний орган повинен встановити конкретну невраховану складову митної вартості, визначити її розмір та довести, що така складова була фактично понесена покупцем і не була включена до заявленої митної вартості. У спірному рішенні такого обґрунтування не наведено.

Відтак доводи митного органу щодо умов FCA та витрат на навантаження/доставку не підтверджують наявності обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості.

Щодо доводів митного органу про зазначення у рахунку та акті транспортно-експедиційних послуг договору від 03.04.2017 № 03-04/17, який не надавався митному органу, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між ДП «Артек» та ТОВ «Дайрект Лайн» був укладений чинний договір транспортно-експедиторського обслуговування № П-04/12 від 04.12.2019, який був наданий митному органу. Позивач пояснює, що зазначення у рахунку № 2036 від 10.11.2020 та акті № 2050 від 10.11.2020 реквізитів старого договору від 03.04.2017 є технічною помилкою перевізника.

Суд бере до уваги, що така технічна помилка не спростовує факту надання транспортно-експедиційних послуг, не змінює їх вартості, не впливає на маршрут перевезення, не свідчить про іншу ціну послуг та не доводить недостовірності заявленої митної вартості, у сукупності з іншими документами, договором № П-04/12, довідкою про транспортні витрати, рахунком, актом і платіжним дорученням, відповідні витрати є ідентифікованими та документально підтвердженими.

Отже, зазначена обставина не має істотного значення для визначення митної вартості товару та не може бути самостійною підставою для застосування резервного методу.

Варто зазначити, що витребування додаткових документів є правом митного органу, однак реалізація цього права можлива лише за наявності обґрунтованого сумніву щодо достовірності заявленої митної вартості. При цьому митний орган має витребувати саме ті документи, які є необхідними для перевірки конкретних обставин, що викликали сумнів, а не весь можливий перелік документів, передбачених митним законодавством.

Неподання декларантом усіх витребуваних документів може бути підставою для відмови у застосуванні основного методу лише тоді, коли подані документи є недостатніми у своїй сукупності та не дають можливості перевірити числові значення складових митної вартості.

Водночас, у цій справі митний орган не довів, що подані позивачем документи не дозволяли перевірити вартість товару, транспортні витрати та інші складові митної вартості.

Крім того, після випуску товару під гарантійні зобов`язання позивач додатково подав митному органу документи на підтвердження оплати товару та транспортно-експедиційних послуг.

Проте митниця, відмовляючи у перегляді рішення, фактично знову навела формальні зауваження, не надавши належної оцінки поданим документам у їх сукупності.

Суд вважає, що такий підхід не відповідає обов`язку суб`єкта владних повноважень діяти обґрунтовано, добросовісно та розсудливо, оскільки митний орган не може ігнорувати документи, які усувають його сумніви, лише з підстав формальних неточностей, які не впливають на числові значення митної вартості.

Резервний метод є останнім у послідовності методів визначення митної вартості та може бути застосований лише у разі неможливості визначення митної вартості шляхом застосування попередніх методів.

Митний орган повинен не лише зазначити про неможливість застосування основного методу, а й обґрунтувати, чому неможливо застосувати кожний із попередніх другорядних методів, а також навести належне джерело цінової інформації, використане при визначенні митної вартості.

У спірному рішенні відповідач не навів достатнього обґрунтування неможливості застосування методу за ціною договору. Також відповідач не довів, що використана ним цінова інформація є належно порівнюваною з оцінюваним товаром за характеристиками товару, країною походження, виробником, умовами поставки, кількістю партії, комерційним рівнем та іншими істотними умовами.

Суд зазначає, що наявність у митного органу інформації щодо митної вартості подібних або раніше оформлених товарів може бути підставою для посиленого контролю, однак не є самостійною підставою для коригування митної вартості.

Така інформація повинна бути належним чином проаналізована та співставлена з оцінюваним товаром. Без такого аналізу використання резервного методу набуває формального характеру та не відповідає вимогам митного законодавства.

У цій справі митний орган фактично не довів, що документи позивача містили такі розбіжності, які унеможливлювали перевірку митної вартості, не визначив конкретної непідтвердженої складової митної вартості, не навів розрахунку неврахованих витрат та не обґрунтував перехід до резервного методу.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що надані позивачем документи підтверджують заявлену митну вартість товару та обраний метод її визначення за ціною договору. Натомість відповідачем не доведено наявності обґрунтованих підстав для відмови у застосуванні основного методу, не доведено недостовірності або неповноти відомостей, заявлених декларантом, та не обґрунтовано правомірності застосування резервного методу.

Судом відхиляються посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

У рішенні про коригування митної вартості також відсутні усі відомості про конкретні факти чи обставини, встановлені під час митного оформлення, оцінивши які в сукупності митниця прийняла рішення про неможливість застосування першого методу для визначення митної вартості імпортованого позивачем товару.

Враховуючи викладене, суд доходить до висновку, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів не відповідає вимогам правомірності, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

- чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

-на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

-з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

-обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

-безсторонньо (неупереджено);

-добросовісно;

-розсудливо;

-з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

-пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

-з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

-своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення не відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 2270,00 грн, що підтверджується відомостями квитанції наявної в матеріалах справи.

Відтак, враховуючи задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що сплачена позивачем сума судового збору підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Клопотання Дочірнього підприємства "Артек" про поновлення строку звернення до суду - задовольнити.

Поновити ДП "Артек" строк звернення до адміністративного суду з позовною заявою.

У задоволенні клопотання Київської митниці Держмитслужби про залишення позовної без розгляду - відмовити.

Адміністративний позов Дочірнього підприємства "Артек" до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці від 10.11.2020 №UA100020/2020/000091/2 про коригування митної вартості товарів.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (код ЄДРПОУ 43997555; місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, буд. 8-А) на користь Дочірнього підприємства «Артек» (код ЄДРПОУ 24936048, місцезнаходження: 03134, м. Київ, вул. Сім`ї Сосніних, 11) судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Діска А.Б.