Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №300/4174/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2026 р. справа № 300/4174/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Григорука О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 кошти у сумі 3135,86 грн. за вчинення майнової шкоди.

Обґрунтовуючи позов, представник позивача вказав, що ОСОБА_1 був зарахований в списки особового складу частини НОМЕР_1 та призначений на посаду курсанта. Також даним наказом Відповідач поставлений на всі види забезпечення з 09 січня 2026 року, а на котлове забезпечення зі сніданку 10 січня 2026 року. Відповідач забезпечувався речовим майном. Відповідно до поданого рапорту від 03.03.2026 року №3413 стало відомо, що 03 березня 2026 року ОСОБА_1 , який 03.03.2026 вибув у медичний центр «Євроклінік» м. Львів на проходження МРТ за скеруванням лікаря, не повернувся до військової частини НОМЕР_1 . Позивачем встановлено факт нестачі інвентарного майна, а саме: наколінники тактичні – 1шт; налокітники тактичні – 1шт.; рюкзак бойовий індивідуальний – 1шт; окуляри захисні балістичні. Позивач посилається на положення статті 1212 Цивільного кодексу України, відповідно до яких особа, яка без достатньої правової підстави набула або зберегла майно за рахунок іншої особи, зобов`язана повернути таке майно. На думку позивача, відповідач, не повернувши ввірене йому військове майно після припинення фактичного виконання обов`язків служби, безпідставно зберігає його або його вартість, що є підставою для стягнення відповідної суми. З огляду на викладене, позивач вважає, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача вартості втраченого військового майна як шкоди, завданої державі, та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.06.2026 позовну заяву залишено без руху в зв`язку недоліками позовної заяви (а.с. 30,31). Позивачем усунуто недоліки у встановлений судом строк.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомленням (викликом) сторін (а.с. 28, 29).

Ухвала про відкриття провадження направлялась відповідачу за адресою його місця реєстрації, однак поштова кореспонденція повернулась з відміткою працівника УДППЗ Укрпошта "адресат відсутній" (а.с. 43,44).

09.07.2026 Івано-Франківським окружним адміністративним судом опубліковано оголошення на вебпорталі "Судова влада України" (а.с.45) .

У відповідності до частини 11 статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення, яке не вручене адресату з незалежних від суду причин, вважається, що останнє вручене належним чином. Заяв чи клопотань відповідач суду не подав, правом на подання відзиву на позов, у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, не скористався.

Згідно частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, керуючись частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, справа підлягає вирішенню за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши та оцінивши докази, судом встановлено наступне.

Наказом від 09 січня 2026 року № 10 ОСОБА_1 був зарахований в списки особового складу частини НОМЕР_1 та призначений на посаду курсанта. Також даним наказом Відповідач поставлений на всі види забезпечення з 09 січня 2026 року, а на котлове забезпечення зі сніданку 10 січня 2026 року (а.с.10).

Відповідно до рапорту від 03.03.2026 року №3413 за результатами службового розслідування встановлено, що солдат ОСОБА_1 , який 03.03.2026 вибув у медичний центр «Євроклінік» м. Львів на проходження МРТ за скеруванням лікаря, не повернувся в розташування військової частини НОМЕР_1 (а.с. 11-15).

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 796-ОД від 07.04.2026 “Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення лікувального закладу солдатом ОСОБА_1 ”, відповідача було зараховано в розпорядження командира з13.03.2026 року по день повернення.

Згідно Відомості щодо визначення залишкової вартості військового майна військової частини НОМЕР_1 , яке обліковується за солдатом ОСОБА_1 , за відповідачем обліковується неповернене майно, а саме: наколінники тактичні – 1шт; налокітники тактичні – 1шт.; рюкзак бойовий індивідуальний – 1шт; окуляри захисні балістичні загальною вартістю 3135,86 грн (а.с. 16).

Військовою частиною НОМЕР_1 з метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача було надіслано повідомлення про добровільне відшкодування завданої шкоди.

Станом на день подання позовної заяви, відповіді на вказане повідомлення від ОСОБА_1 отримано не було, кошти не відшкодовані в добровільному порядку, у зв`язку з чим військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно вимог статті 17 Закону України «Про оборону України» визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з частиною 9 статті 1 Закону №2232-XII, військовослужбовці це особи, які проходять військову службу.

Статтею 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється:

громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом;

іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно- правовими актами.

Статтею 3 Статуту внутрішньої служби України Збройних Сил України визначено, що військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із захистом України.

Згідно вимог пункту 4 частини першої статті 24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Згідно вимог частини другої статті 24 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Порядок та умови призупинення та продовження військової служби визначаються положеннями про проходження військової служби.

Судом встановлено, що відповідач з 03.03.2026 вибув у медичний центр «Євроклінік» м. Львів на проходження МРТ за скеруванням лікаря та не повернувся в розташування військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується актом службового розслідування за фактом самовільного залишення лікувального закладу солдатом ОСОБА_1 (а.с. 11-15).

Відповідно до Відомості щодо визначення залишкової вартості військового майна військової частини НОМЕР_1 , яке обліковується за солдатом ОСОБА_1 , за відповідачем обліковується неповернене майно, а саме: наколінники тактичні – 1шт; налокітники тактичні – 1шт.; рюкзак бойовий індивідуальний – 1шт; окуляри захисні балістичні загальною вартістю 3135,86 грн (а.с. 16).

Військовою частиною НОМЕР_1 з метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача було надіслано повідомлення про добровільне відшкодування завданої шкоди (а.с. 18, 19).

Станом на день розгляду справи вказані кошти не відшкодовані в добровільному порядку.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07.04.2026 №796 солдата ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності в розмірі 3135,86 грн (а.с. 20-22).

Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV, кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно із статтею 26 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Статтею 27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, встановлено, що військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Відповідно до частини першої статті 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

У статті 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, передбачено, зокрема, що солдат зобов`язаний: бути хоробрим та ініціативним, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців; своєчасно доповідати командирові відділення про захворювання, надзвичайні події та факти порушення військової дисципліни, випадки втрати чи несправності озброєння, техніки та інших матеріальних засобів.

Згідно із частиною третьою статті 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України».

Відповідно до ст.ст. 131, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці зобов`язані постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби в службовий час і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», інше майно - нерухоме та рухоме державне майно (крім військового майна, закріпленого за військовою частиною, установою, організацією, закладом), майно, залучене під час мобілізації, а також грошові кошти.

Підпунктом 5 частини першої статті 1 Закону Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено, що пряма дійсна шкода це збитки завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:

1) наявність шкоди;

2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

4) вина особи в завданні шкоди.

Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» особа несе матеріальне відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.

Статтею 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» прямо не врегульовано порядок відшкодування шкоди у випадку, коли військовослужбовець зарахований у розпорядження командира та знятий з усіх видів забезпечення у зв`язку із самовільним залишенням військової служби.

Фактично відповідач залишається у списках особового складу військової частини, однак на момент звернення з позовом він не виконує покладених на нього обов`язків військової служби та не отримує грошового забезпечення, з якого можна було б здійснити утримання.

Статтею 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено, що у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Згідно з приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї норми матеріального права зобов`язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.

У спірних правовідносинах, висновком службового розслідування встановлений факт самовільного залишення відповідачем військової частини без поважних на те причин та без дозволу безпосереднього керівника.

Суд вважає, що відповідач діяв недобросовісно, оскільки самовільно залишив військову службу, попередньо отримавши військове речове майно на загальну суму 3135,86 грн, яке не повернув військовій частині.

Відтак, у відповідача виник обов`язок відшкодувати вартість завданої позивачу матеріальної шкоди у вигляді неповернутого речового майна.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 139 КАС України судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 про стягнення коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) заподіяну матеріальну шкоду в сумі 3135 (три тисячі сто тридцять п`ять) грн. 86коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Григорук О.Б.