Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №280/5647/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 вересня 2026 року (15:30)Справа № 280/5647/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ); Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

08.06.2026 через підсистему «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 1); Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України (далі – відповідач 2), в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ відповідача 1 №1339 від 10 квітня 2026 року, яким позивача призвано на військову службу під час мобілізації;

зобов`язати відповідача 2 прийняти рішення про звільнення позивача від проходження військової служби та виключити позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 09.04.2026 був затриманий працівниками відповідача 1 та працівниками поліції, доставлений до приміщення ТЦК та СП та 10.04.2026 призваний на військову службу за мобілізацією. Згодом зарахований до списків особового складу ВЧ НОМЕР_3 НГУ. Свій призов позивач вважає протиправним, оскільки був виключений з військового обліку у 2001 році. У 2024 році отримав у ІНФОРМАЦІЯ_2 військово-облікових документ із відміткою про виключення. Також вказує, що в ЕВОД сформованому 09.04.2026 також зазначено, що позивач не є військовозобов`язаним. Вказує, що виключення громадянина з військового обліку засудженого за вчинення тяжкого злочину свідчить про те, що Держава прийняла остаточне рішення про звільнення особи від виконання військового обов`язок. Посилається на приписи ст. 58 Конституції України. Вважає, що повторному взяттю на облік позивач не підлягає. Просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 15.06.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідач 1 надав відзив на позовну заяву (вх. №35632 від 25.06.2026). Із позовом не погоджується та зазначає, що 09.04.2026 в результаті перевірки військово-облікових даних ОСОБА_1 було виявлено порушення законодавства України з мобілізаційної підготовки та мобілізації та порушення правил військового обліку, а саме: несвоєчасне проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби. Позивач 09.04.2026 був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_3 працівником поліції ДОП МРУП ГУНП в Запорізькій області. До взяття на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 (09.04.2026), ОСОБА_1 , згідно інформації зазначеної в Єдиному електронному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг», перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що зазначено в обліковій картці ОСОБА_1 . Відтак, твердження представника ОСОБА_1 у позовній заяві, що на момент затримання, доставки до ІНФОРМАЦІЯ_3 та призову на військову службу не був військовозобов`язаним також не відповідає дійсності. Також зазначає, що особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів про основ національної безпеки України, підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач 2 відзиву на позовну заяву суду не надав.

Згідно зі ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

У період часу з 27.07.2026 по 28.08.2026 суддя Калашник Ю.В. була відсутня на роботі, що підтверджується відповідною довідкою Запорізького окружного адміністративного суду від 28.08.2026, яка міститься в матеріалах справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступні обставини.

Перевіривши письмовими доказами доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов`язаного від 22.05.2024, ОСОБА_1 31.05.2001 ІНФОРМАЦІЯ_5 виключений з військового обліку за ст. 37 п. 5 «г» ЗУ «ПЗВОіВС».

Відповідно до облікової картки до військового квитка (тимчасового посвідчення) позивача виключено з військового обліку як особу, яка була раніше засуджена за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Відповідно до ЕВОД «Резерв+» позивач, ОСОБА_1 виключений з військового обліку, не військовозобов`язаний, перебуває на обліку ІНФОРМАЦІЯ_6 , звання – рядовий, придатний, постанова ВЛК 18.03.2022.

09.04.2026 позивач доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 та направлений на ВЛК, що підтверджується Довідкою від 09.04.2026 №1780 про доставлення (супроводження) громадянина до ТЦК та СП.

10.04.2026 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 видано наказ №1339 про призов позивача на військову службу та направлення до ВЧ НОМЕР_3 НГУ.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_3 НГУ від 10.04.2026 №104 ОСОБА_1 зараховано в списки особового складу ВЧ НОМЕР_3 НГУ.

Не погоджуючись із вищевказаними рішеннями, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини 5 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з абзацом другим частини 2 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Відповідно до абзацу 3 частини 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 № 2105-ІХ (далі - Указ №65/2022, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Статтею 3 Указу №65/2022 встановлено, що мобілізація проводиться протягом 90 днів із дня набрання чинності цим Указом. Строк проведення загальної мобілізації в подальшому продовжувався.

Згідно зі статтею 4 Указу №65/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані, зокрема з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Згідно з абзацом 1 частини 5 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у редакції, чинній на момент виключення позивача з військового обліку, було передбачено, що виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягають громадяни: які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів.

Приписи статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» неодноразово зазнавали законодавчих змін.

Так, згідно з пунктом 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у редакції, чинній до 18.05.2024, було передбачено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які: були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

У наступному, Законом України 11 квітня 2024 року №3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» статтю 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» викладено в новій редакції.

Відповідно до 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у редакції, чинній у момент спірних правовідносин, установлено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запас; 5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом; 6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів «й» або «к» пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону. У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Указаний перелік підстав для виключення з військового обліку є вичерпним.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм суд зазначає, що законодавство не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Водночас такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов`язаних, на загальних підставах, передбачених частиною 1 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», якщо відсутні передбачені діючою редакцією частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підстави для виключення з військового обліку.

Крім того, 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок №560).

Згідно з пунктом 4 розділу "Загальні питання" Порядку №560 на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади". Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.

Отже, з 18 травня 2024 року редакція статті 37 Закону №2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, більш того, з цього часу передбачена можливість особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі, за вчинення тяжкого злочину призову на військову службу.

Підстава "які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину" виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення з військового обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Проте, перебування особи на військовому обліку не є відповідальністю особи, а тому зміна правового регулювання щодо військового обліку не є підставою для не застосування діючої на час виникнення спірних правовідносин норм права.

Законне взяття позивача на військовий облік не може вважатися звуженням змісту та обсягу його існуючих конституційних прав і свобод.

У спірних правовідносинах відсутні підстави стверджувати про наявність зворотної дії закону або іншого нормативно-правового акта в часі, оскільки спірні між сторонами в цій справі правовідносини виникли після 18.05.2024, тобто після внесення відповідних змін до Закону №2232-XII.

В абзацах першому і другому пункту 2 мотивувальної частини рішення від 09.02.1999 №1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правових актів в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З наведеного слідує, що з 18.05.2024 громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку та були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку.

З огляду на наведені вище положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Порядку № 560, з 18.05.2024 особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Ураховуючи зазначене, суд не вбачає в діях відповідача 1 порушення норм чинного законодавства в частині призову ОСОБА_1 на військову службу.

Таким чином підстави для задоволення позовних вимог в частині скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов позивача на військову службу є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Також відсутні і підстави для зобов`язання відповідача 2 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби.

Так, суд зазначає, що частиною четвертою статті 26 Закону №2232-XII, визначено вичерпний перелік підстав, коли військовослужбовці, що проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період під час дії правового режиму воєнного стану звільняються з військової служби. Підстави, які б надавали позивачу можливість звільнення з військової служби в зазначеному переліку наразі відсутні.

Процедура проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України регламентована Положенням №1153/2008; “Інструкцією про організацію виконання Положення №1153/2008”, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі Інструкція №170); “Інструкцією з організації обліку особового складу Збройних Сил України”, затвердженою наказом Міністра Оборони України від 26.05.2014 №333 (далі - Інструкція №333)

Такий вид військової адміністративної процедури як "виключення зі списків особового складу військової частини" можливий лише у окремих випадках, а саме: направлення військовослужбовця для проходження військової служби до інших військових формувань у тому числі за кордон (пункт 10 Положення №1153/2008, абзац 8 підпункту 1 пункту 1.5 розділу І Інструкції №170, абзац 2 пункту 2.9. розділу 2 Інструкції №333); звільнення з військової служби (пункти 34-37 Положення №1153/2008, пункт 14.10 Інструкції №170, абзац 2 пункту 2.9 Інструкції №333); на підставі вироку суду у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання (пункт 77 Положення №1153/2008, абзац 2 пункту 3.22 Інструкції №170, абзаци 7, 8 пункту 2.9 Інструкції №333); зарахування військовослужбовця на навчання до військового навчального закладу (абзац 6 пункту 144 Положення №1153/2008, абзац 9 пункту 4.8 Інструкції №170, абзац 5 пункту 2.9 Інструкції №333); смерті (загибелі) військовослужбовця або визнання безвісти відсутнім на підставі рішення суду про таке визнання (пункт 230, 247 Положення №1153, абзаци 10, 11 пункту 2.9 Інструкції №333).

Зазначені вище випадки застосування процедури "виключення зі списків особового складу" вказують на те, що виключити військовослужбовця зі списків військової частини можливо здійснити на підставі рішення суду лише: 1) про визнання безвісти відсутнім та 2) визнання винним у вчиненні кримінального правопорушення та засудження до позбавлення / обмеження волі та/або позбавлення військового звання. Інших підстав, де б рішення суду було підставою для виключення зі списків військової частини законодавство у сфері регулювання правовідносин проходження військової служби не містить.

Враховуючи викладене, підстави для виключення позивача із списків особового складу в/ч відсутні.

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» №10373/05).

Суд зауважує, що решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої и статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи усі вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ); Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 08.09.2026.

Суддя Ю.В. Калашник