Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №160/13127/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 рокуСправа №160/13127/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

15.05.2026 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач-1), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач-2), у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації" від 13.10.2025 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини № НОМЕР_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини № НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Військову частину № НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу Військової частини № НОМЕР_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 займає посаду механіка. Позивач має дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка має статус дитини з інвалідністю до 18 років. ОСОБА_1 , 17.12.2024 ІНФОРМАЦІЯ_4 засобами поштового зв`язку «Укрпоштою» були відправлені документи про надання останньому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абз. 1 п. 5 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповіді від ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 щодо надання останньому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації довідка форми (додаток 6) останньому не надходило. Мобілізація позивача була здійснена без повного, всебічного та об`єктивного розгляду поданих ним документів і заяв, що свідчить про порушення принципів законності, належного урядування та права особи на справедливий адміністративний розгляд. Дії відповідача фактично звелися до формального ігнорування поданих позивачем документів та невиконання обов`язку щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації. Відсутність відповіді на звернення позивача та прийняття рішення про мобілізацію без завершення перевірки свідчать про передчасність та протиправність такого рішення. Добровільної згоди щодо проходження військової служби під час дії воєнного стану ОСОБА_1 не надавав. Також, під час затримання 13.10.2025 приблизно о 08:00 годині останнього працівниками ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 неодноразово повідомляв про те, що останній має підстави для відстрочки від призову на військову службу, надавав всі підтверджуючі документи, які вказували на те, що ОСОБА_1 намагався набути право на відстрочку, звернення до ІНФОРМАЦІЯ_5 , відповіді на адвокатський запит, чеки про відправку. Однак працівниками ІНФОРМАЦІЯ_6 було проігнороване вищезазначене. У подальшому, 13.10.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 винесено незаконний, на думку позивача, наказ про призов ОСОБА_1 на військову службу за мобілізацією. Позивач вказує, що хоч Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу" не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте, проходження військової служби є безпосереднім наслідком від наказу про мобілізацію, а отже з метою ефективного захисту порушеного права ОСОБА_1 та повного його відновлення буде зобов`язання військової частини № НОМЕР_1 в особі командира цієї в/ч ухвалити рішення про звільнення позивача від проходження військової служби та виключення. На звернення позивача щодо звільнення зі служби відповідач самостійно визнав відсутність у нього повноважень щодо перевірки дій ІНФОРМАЦІЯ_4 , однак фактично здійснив оцінку правомірності мобілізації позивача та наявності або відсутності підстав для звільнення. За таких обставин висновок про відсутність підстав для звільнення є передчасним, необ`єктивним та таким, що зроблений без повного з`ясування всіх істотних обставин.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

09.06.2026 від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що 13.10.2026 позивач пройшов військово-лікарську комісію та був визнаний придатним до військової служби (довідка ВЛК №2026-1013-1155-4615-7). У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 згідно висновку ВЛК визнаний придатним до військової служби під час мобілізації, у встановленому законом порядку не заброньований, а також не має права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації прийнято рішення про призов його на військову службу під час мобілізації.

15.06.2026 від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що листом від 15.01.2025 №284 ІНФОРМАЦІЯ_7 було повідомлено позивача про те, що його заява розглянута, Довідка форми 6 (додаток 6 до постанови Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024) на адресу ОСОБА_1 – АДРЕСА_1 , відправлена. Будь-якої інформації про підстави надання відстрочки та строк дії такої відстрочки позовна заява не містить, підтверджуючих документів щодо наявності відстрочки станом на дату призову позивача на військову службу під час мобілізації позовна заява не містить. 13.10.2025 Позивача наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 було призвано на військову службу під час мобілізації та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 . 26.01.2026 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення його з військової служби. На адвокатський запит від 03.04.2026 позивача було повідомлено листом від 25.04.2026 №609/5674 про відмову у задоволенні вказаного рапорту про звільнення з військової служби на підставі наступного: звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на час дії воєнного стану здійснюється на підставі ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», однією із підстав відповідно до пункту 3 частини 12 абзацу 8, є виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати. З доданих документів до рапорту на звільнення солдата ОСОБА_1 відсутні відомості, що підтверджують відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину, а також не завірені належним чином копії медичних документів, що підтверджують наявність захворювання. Щодо звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням порядку мобілізації командуванням частини не погоджено, оскільки така підстава для звільнення чинним законодавством не передбачена, а командування військової частини НОМЕР_1 не наділено повноваженнями призначати службові розслідування або перевірки з питань порушення військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_7 порядку мобілізації, підстави вважати мобілізацію незаконною відсутні. Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.12.2025 №370 був виданий командиром військової частини у встановлених Конституцією України межах повноважень і у суворій відповідності до діючого законодавства України, на виконання розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 15.12.2025 №300/ПУ/4708/П/дск, а тому протиправних дій відносно Позивача під час його зарахування до списків особового складу та призначення відповідну посаду військова частина НОМЕР_1 не вчиняла, а тому підстави для його скасування відсутні. Відповідач-1 зазначає, що після видання спірного наказу РТЦК між позивачем та державною України виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-XII, Положенням №1153/2008 та іншими нормативно-правовими актами військового законодавства. Наказ про зарахування позивача до списків особового складу військової частини реалізований та виконаний. У разі скасування наказу про зарахування військовослужбовця до списків особового складу у командира військової частини будуть відсутні повноваження видати відповідний наказ (по особовому складу) про звільнення особи, яка не перебуває у списках особового складу військової частини, а відповідно визначений позивачем спосіб захисту порушених прав зазначений позивачем з урахуванням вимог про визнання протиправним та скасування наказу про зарахування особи до списків особового складу є такий що суперечить закону. Позивачем наявність підстав для звільнення з військової служби під дії воєнного стану у зв`язку з виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати – не доведено, доказів що підтверджують вказані обставини до позовної заяви не додано, та зобов`язання звільнити позивача у зв`язку із вихованням них дитини з інвалідністю (доказів на підтвердження таких обставин не надано) є неналежним способом захисту порушених прав, який суперечить закону.

Також, відповідач-1 зазначив про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивачем до позовної заяви долучено копію військового квитка військовослужбовця ОСОБА_1 , який містить запис про призов військовослужбовця за мобілізацію на підставі відповідного Указу Президента України 13.10.2025, здійсненого ІНФОРМАЦІЯ_7 , та про проходження ним ВЛК під час призову на військову службу 13.10.2025. Таким чином, позивач був обізнаний про свою мобілізацію та про прийняття відповідних рішень суб`єктами владних повноважень з моменту здійснення фактичних дій щодо його мобілізації та внесення таких відомостей до його військового квитка під час перебування в ІНФОРМАЦІЯ_4 . При цьому як вбачається з підсистеми "Електронний суд" позовна заява до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії була подана 15.05.2026, тобто після спливу більше 7 місяців з моменту внесення записів до військового квитка про призов громадянина на військову службу. В свою чергу будь-яких обставин і фактів, які об`єктивно перешкодили йому своєчасно звернутися до суду з даним позовом протягом розумного строку матеріали справи не містять.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 .

Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_4 позивач до моменту призову на військову службу мав військово-облікову спеціальність – солдат резерву.

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 від 16.12.2011 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб 16.12.2011.

У шлюбі у ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 від 25.05.2012.

08.07.2024 ОСОБА_1 звернувся із заявою до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_8 , в якій повідомив, що він є особою, яка на підставі п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

На підставі викладеного, просив оформити у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

До заяви надав: копії паспорта; ідентифікаційного коду; довідки №52, виданої Мігдалинівським райвіськкомом; медичного висновку №23/235/18 про дитину-інваліда підгрупа «А» до 18 років ОСОБА_2 від 25.09.2018; індивідуальної програми реабілітації інваліда №78 ОСОБА_2 від 01.08.2022; свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_6 ; свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 .

Відповідно до наданих позивачем до заяви індивідуальної програми реабілітації інваліда ОСОБА_2 та медичного висновку встановлено, що син позивача ОСОБА_2 є дитиною з інвалідністю, причина інвалідності – загальне захворювання.

Направлення заяви підтверджується квитанцією АТ «Укрпошта» та описом вкладення від 08.07.2024 за номером відправлення 4900003255439.

Доказів надання відповіді на заяву позивача від 08.07.2024 матеріали справи не містять.

16.12.2024 позивач повторно звернувся до Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявою про оформлення довідки про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

До заяви позивачем повторно надано копії: медичного висновку №23/235/18 від 25.09.2018; індивідуальної програми реабілітації інваліда №78 ОСОБА_2 від 01.08.2022; свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_6 .

Направлення повторної заяви підтверджується описом вкладення у цінний лист, датованим 17.12.2024.

Доказів надання відповіді на повторну заяву позивача, матеріали справи не містять.

У відповідь на адвокатський запит ІНФОРМАЦІЯ_9 надано відповідь, оформлену листом від 15.01.2025 №284, в якій повідомлено, що:

- заява ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 16.12.2024 зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_4 за вхідним номером 17686 від 18.12.2024;

- 24.12.2024 спеціально створеною комісією ІНФОРМАЦІЯ_5 з питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації заява ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 16.12.2024 розглянута;

- довідка форми (додаток 6) постанови Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 на адресу ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , направлена.

В подальшому, 13.10.2025 позивача було призвано на військову службу під час мобілізації, що підтверджується розділом 9 військового квитка позивача серії НОМЕР_4 .

Ухвалою суду від 02.06.2026 витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчену копію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .

Проте, відповідачем-2 вимоги ухвали не виконано, оскаржуваний наказ до суду не надано.

Під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивачем було подано рапорт про звільнення з військової служби через вихованням ним дитини з інвалідністю.

25.04.2026 військовою частиною НОМЕР_1 було надано відповідь, оформлену листом №609/5674, в якій повідомлено, що звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на час дії воєнного стану здійснюється на підставі ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», однією із підстав відповідно до пункту 3 частини 12 абзацу 8, є виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати. З доданих документів до рапорту на звільнення солдата ОСОБА_1 відсутні відомості, що підтверджують відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину, а також не завірені належним чином копії медичних документів, що підтверджують наявність захворювання. Також, зазначено, що звільнення у зв`язку з порушенням порядку мобілізації командуванням частини не погоджено, оскільки дане порушення не є підставою для звільнення.

Не погоджуючись з наказом про призов та зарахуванням ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини № НОМЕР_1 , позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Абзацом 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, та передбачає надання відповідним органам влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відведення загрози, відсічі збройній агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався відповідними указами Президента України, зокрема і в період виникнення спірних правовідносин. При цьому, Указом №69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон №3543-XII. У ст. 1 Закону №3543-XII містяться визначення понять «мобілізація» та «особливий період», відповідно до яких:

- мобілізація – це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу; Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

- особливий період – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Загальна мобілізація, згідно з ч. 2 ст. 4 Закону №3543-XII, проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Частиною 5 ст. 4 Закону №3543-XII регламентовано, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Відповідно до ст. 2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Згідно із ст. 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Частина 9 ст. 1 Закону №2232-ХІІ визначає такі категорії громадяни України щодо військового обов`язку: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України – у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (ч. 2 ст. 2 Закону №2232-ХІІ).

Пунктом 4 ч. 1 ст. 24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом №3543-XII.

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.

Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до пункту 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі - Порядок №1487) військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з підпунктом 8 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у ст. 7 Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Отже, військовозобов`язані повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних та надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» від 23.02.2022 №154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення №154).

Відповідно до пункту 1 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Пунктом 8 Положення №154 визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу в резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Згідно абзаців 5 та 9 пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань призову громадян на строкову військову службу, службу у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від призову на строкову військову службу, службу у військовому резерві; оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Підстави звільнення від призову на військову службу під час мобілізації передбачені ст. 23 Закону № 3543-XII.

Разом з тим, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та право на звільнення з військової служби після набуття особою статусу військовослужбовця є різними за своїм змістом, підставами виникнення та порядком реалізації правовими категоріями.

Право на відстрочку виникає та реалізується до моменту призову особи на військову службу та регулюється, зокрема, ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Натомість після набуття особою статусу військовослужбовця припинення проходження військової служби здійснюється виключно з підстав та в порядку, встановлених ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Зміст наведеної норми не ставить право батька або матері, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років, на відстрочку від призову під час мобілізації у залежність від відсутності інших осіб, які зобов`язані виховувати таку дитину.

Така додаткова умова передбачена законодавцем для іншої правової ситуації - звільнення з військової служби військовослужбовця під час дії воєнного стану відповідно до статті 26 Закону №2232-XII.

Згідно з п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

Отже, на стадії вирішення питання про призов позивача під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_9 повинен був керуватися саме положеннями ст. 23 Закону №3543-XII.

Порядок реалізації права на відстрочку на момент виникнення спірних правовідносин визначався Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560.

Відповідно до положень Порядку №560 комісія на підставі розгляду отриманих заяви та документів ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному видавалась довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6 до Порядку №560, тоді як у разі відмови військовозобов`язаному надсилалось письмове повідомлення із зазначенням причин відмови за формою згідно з додатком 7.

До ухвалення комісією відповідного рішення військовозобов`язаний не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2025 №519 Порядок №560 доповнено положенням, відповідно до якого відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надана (оформлена) відповідно до пунктів 57-58-1 цього Порядку, у разі продовження строку проведення мобілізації продовжується районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки без повторного надання військовозобов`язаним документів, що підтверджують право на відстрочку, за наявності у нього законних підстав на відстрочку, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку.

Таким чином, після набрання чинності зазначеними змінами продовження строку проведення мобілізації саме по собі не припиняло раніше оформлену відстрочку та не покладало на військовозобов`язаного обов`язку повторно подавати документи на підтвердження тієї самої підстави, якщо обставини, з якими закон пов`язував право на відстрочку, продовжували існувати.

Застосовуючи наведені положення до спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач завчасно до його призову на військову службу вчиняв активні дії, спрямовані на реалізацію передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII права на відстрочку.

Так, 08.07.2024 ОСОБА_1 звернувся із заявою про оформлення відстрочки, до якої додав, серед іншого, медичний висновок про дитину з інвалідністю, індивідуальну програму реабілітації сина, свідоцтво про його народження та свідоцтво про шлюб.

У подальшому, 16.12.2024, позивач повторно звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про оформлення відстрочки з тієї самої підстави, повторно надавши документи, які підтверджували наявність у його сина статусу дитини з інвалідністю.

Факт отримання та розгляду цієї заяви безпосередньо підтверджений самим ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Так, у листі від 15.01.2025 №284 відповідач-2 зазначив, що заява ОСОБА_1 від 16.12.2024 зареєстрована 18.12.2024 за вхідним №17686, 24.12.2024 розглянута спеціально створеною комісією з питань надання відстрочки, а довідка за формою згідно з додатком 6 до Порядку №560 направлена позивачу поштовим зв`язком.

Суд звертає особливу увагу, що за правовим регулюванням, чинним на момент розгляду заяви позивача, довідка за формою згідно з додатком 6 видавалась саме у разі прийняття комісією позитивного рішення про надання відстрочки.

У випадку відмови у наданні відстрочки заявникові мало бути направлене повідомлення за іншою формою - згідно з додатком 7 до Порядку №560.

Тому повідомлена самим відповідачем-2 обставина направлення позивачу довідки за формою згідно з додатком 6 підтверджує прийняття комісією позитивного рішення за заявою ОСОБА_1 та оформлення йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Будь-якого рішення про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки матеріали справи не містять.

Так само відповідачем-2 не надано доказів скасування раніше наданої відстрочки, припинення її дії у зв`язку із втратою позивачем законних підстав для її отримання чи виникнення інших обставин, за яких право позивача на відстрочку припинилось до 13.10.2025.

Навпаки, матеріалами справи підтверджено, що син позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , станом на дату призову позивача не досяг 18-річного віку та мав статус дитини з інвалідністю.

Отже, законна підстава, у зв`язку з якою позивачу було оформлено відстрочку, станом на 13.10.2025 продовжувала існувати.

Верховний Суд у постанові від 14.05.2026 у справі №620/183/23 наголосив, що правовий статус особи, яка реалізувала право на відстрочку у визначеному законом порядку, та особи, яка такого права до моменту призову не реалізувала, не є тотожним.

Особа, яка до моменту призову звернулась із заявою та документами, що підтверджують наявність підстав для відстрочки, набуває правового становища особи, щодо якої територіальний центр комплектування та соціальної підтримки зобов`язаний перевірити наявність відповідних підстав та прийняти рішення з урахуванням установленої законом гарантії звільнення від призову під час мобілізації.

Обставини цієї справи відрізняються від обставин справи №620/183/23 у частині реалізації права на відстрочку.

У справі №620/183/23 Верховний Суд виходив із відсутності доказів того, що військовозобов`язаний до моменту призову звернувся до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою і документами для оформлення відстрочки.

Натомість ОСОБА_1 не лише звернувся із відповідною заявою до моменту призову, а й отримав позитивне рішення комісії, що підтверджується повідомленням самого відповідача-2 про направлення йому довідки за формою згідно з додатком 6 до Порядку №560.

Отже, у спірних правовідносинах має місце не нереалізоване суб`єктивне право особи на відстрочку, а має місце призов військовозобов`язаного, який до моменту мобілізації реалізував це право у встановленому порядку та щодо якого уповноваженим органом було оформлено відстрочку.

Посилання ІНФОРМАЦІЯ_1 у відзиві на те, що станом на дату мобілізації позивач не мав права на відстрочку жодними належними доказами не підтверджено та суперечить змісту листа відповідача-2 від 15.01.2025 №284.

Ухвалою суду від 02.06.2026 у відповідача-2 було витребувано належним чином засвідчену копію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.

Проте зазначену вимогу суду відповідачем-2 не виконано, оскаржуваний наказ до матеріалів справи не надано, причин неможливості його подання, які суд міг би визнати поважними, не повідомлено.

Відповідно до ч. 9 ст. 80 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд залежно від значення такого доказу може, зокрема, розглянути справу за наявними в ній доказами.

За таких обставин саме на відповідача-2 покладаються негативні процесуальні наслідки неподання документів, які перебувають у його володінні та мають визначальне значення для підтвердження правомірності оскаржуваного рішення.

Доводи відповідача-2 про проходження позивачем військово-лікарської комісії та визнання його придатним до військової служби не спростовують наведених висновків суду.

Придатність особи до військової служби за станом здоров`я та наявність у неї передбаченої ст. 23 Закону №3543-XII відстрочки є самостійними юридичними обставинами.

Визнання військовозобов`язаного придатним за станом здоров`я не припиняє та не скасовує оформлену йому відстрочку з сімейних підстав.

Більше того, встановлений Порядком №560 механізм проведення медичного огляду не надавав територіальному центру комплектування та соціальної підтримки права ігнорувати чинну відстрочку особи та призвати її лише з тієї підстави, що за результатами ВЛК вона визнана придатною до військової служби.

Отже, станом на 13.10.2025 відповідач-2 не довів наявності правових підстав для призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.

За встановлених обставин наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.10.2025 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення його для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 прийнятий без урахування чинного права позивача на відстрочку, а тому в цій частині є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог, заявлених до Військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 стало безпосереднім наслідком його призову на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до зазначеної військової частини на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.10.2025.

При цьому за результатами розгляду цієї справи суд робить висновок про протиправність зазначеного наказу в частині призову ОСОБА_1 , оскільки на момент його прийняття позивач мав оформлене у встановленому законодавством порядку право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Отже, правова підстава, яка зумовила направлення позивача до Військової частини НОМЕР_1 та його подальше зарахування до списків особового складу цієї військової частини, є протиправною.

Суд враховує доводи Військової частини НОМЕР_1 про те, що після прибуття позивача до військової частини та зарахування його до списків особового складу між ним та державою виникли правовідносини проходження військової служби, припинення яких регулюється ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Разом з тим наведене не може бути підставою для збереження правових наслідків акта, який судом визнано протиправним.

Право на судовий захист передбачає не лише констатацію факту протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, а й реальне усунення негативних наслідків, які виникли для особи внаслідок такого рішення та продовжують існувати на час розгляду справи.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод та інтересів особи.

При цьому відповідно до ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд при задоволенні позову вправі застосувати такий спосіб захисту, який забезпечує фактичне відновлення порушеного права особи.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (Заява №21722/11) звернуто увагу на те, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд звертає увагу, що визнання протиправним та скасування акта індивідуальної дії (наказу про призов) має наслідком його недійсність з моменту прийняття. Тобто такий акт індивідуальної дії від моменту прийняття не породжує жодних правових наслідків, крім тих, що пов`язані з його скасуванням.

Суд зазначає, що скасування наказу про призов позивача без усунення його безпосереднього наслідку у вигляді подальшого проходження військової служби не призведе до реального поновлення становища, яке існувало до порушення його права.

За такого підходу судове рішення мало б виключно декларативний характер: фактично суд визнаючи, що особа не підлягала призову на військову службу та була мобілізована всупереч установленій законом забороні, залишає в силі всі наслідки саме такого незаконного призову.

Відповідне рішення не відповідало би завданню адміністративного судочинства та принципу ефективного судового захисту.

Суд також не приймає доводи відповідача-1 про те, що вимога про звільнення ОСОБА_1 може бути задоволена виключно за наявності однієї з підстав, передбачених ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Дійсно, наведена норма визначає підстави звільнення з військової служби особи, яка правомірно набула статусу військовослужбовця та проходить військову службу на законних підставах.

Позивач не обґрунтовує необхідність припинення проходження ним військової служби виключно виникненням після мобілізації певної сімейної обставини та не просить суд підмінити командира військової частини при вирішенні питання про звільнення за однією з підстав ст. 26 Закону №2232-XII.

Підставою для відповідної вимоги у цій справі є встановлена судом протиправність самого первинного акта про призов особи, яка на момент мобілізації відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягала призову на військову службу.

Отже, зобов`язання припинити проходження позивачем військової служби у цьому випадку є не застосуванням судом не передбаченої ст. 26 Закону №2232-XII підстави для звільнення, а є способом усунення триваючих правових наслідків протиправного індивідуального акта суб`єкта владних повноважень та відновлення порушеного права позивача.

Інше тлумачення фактично означало б, що незаконно призвана особа після фактичного виконання протиправного наказу позбавляється можливості отримати повне поновлення порушеного права лише внаслідок того, що суб`єкт владних повноважень реалізував власне протиправне рішення.

При цьому суд враховує правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, щодо наслідків порушення процедури призову особи на військову службу під час мобілізації.

Разом з тим фактичні обставини цієї справи істотно відрізняються від обставин справи №160/2592/23.

У справі №160/2592/23 спір виник у зв`язку з порушеннями під час проведення військово-лікарського огляду, тобто йшлося про недотримання окремого етапу процедури призову та необхідність належного встановлення придатності особи до військової служби за станом здоров`я.

У цій же справі судом встановлено не процедурний недолік окремого етапу мобілізації, який міг бути усунений шляхом повторного проведення відповідної процедури, а існування на момент призову самостійної встановленої законом обставини, за якої ОСОБА_1 взагалі не підлягав призову на військову службу під час мобілізації.

Більше того, позивач до його мобілізації належним чином реалізував своє право на відстрочку: звернувся із заявою та підтверджуючими документами, його звернення було розглянуто уповноваженою комісією, а самим ІНФОРМАЦІЯ_9 підтверджено направлення йому довідки про відстрочку за формою згідно з додатком 6 до Порядку №560.

Тобто в цій справі незаконність призову полягає не у відступі від певної процедури, після належного проведення якої результат міг би бути іншим, а у призові особи всупереч чинному юридичному факту - оформленій відстрочці, яка прямо виключала можливість її призову.

Аналогічна правова позиція викладена П`ятим апеляційним адміністративним судом у постанові від 03.06.2025 у справі №400/11496/24, в якій зазначено, що незаконна мобілізація може порушувати права громадян, зокрема право на свободу та право на обрання форми служби. Захист цих прав може включати звернення до суду, а також право на звільнення з військової служби, якщо незаконна мобілізація є наслідком порушення закону. Так, суд першої інстанції правомірно звернув увагу, що хоч Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу" не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте, проходження військової служби є безпосереднім наслідком від наказу про мобілізацію, а отже з метою ефективного захисту порушеного права позивача та повного його відновлення буде зобов`язання військової частини в особі командира цієї в/ч ухвалити рішення про звільнення позивача від проходження військової служби та виключення його зі списків особового складу. При цьому, висновки Верховного суду про визнання процедури призову незворотною, не є зразковим, а стосується конкретного випадку військовослужбовця, який майже через рік звернувся до суду з позовом про не проходження ВЛК, а тому колегія суддів не вбачала підстав для прийняття до уваги такі посилання апелянта.

Зазначений підхід є застосовним і до спірних правовідносин у цій справі, оскільки право ОСОБА_1 не бути призваним під час мобілізації існувало та було реалізоване ним до моменту прийняття оскаржуваного наказу.

Суд також враховує, що саме Військова частина НОМЕР_1 є суб`єктом, у межах повноважень якого перебуває оформлення припинення проходження позивачем військової служби та виключення його зі списків особового складу.

Той факт, що Військова частина НОМЕР_1 не приймала первинного рішення про призов позивача та могла не мати інформації про порушення, допущені ІНФОРМАЦІЯ_9 , не виключає можливості покладення на неї обов`язку вчинити дії, необхідні для виконання судового рішення та усунення наслідків встановленого судом порушення.

Щодо наказу командира Військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу суд зазначає, що такий наказ є безпосередньо похідним від наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов і направлення позивача до військової частини.

Самостійної правової підстави для зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу, відмінної від його призову під час мобілізації та направлення до відповідної військової частини, матеріали справи не містять.

Визнання протиправним та скасування первинного рішення про призов усуває правову основу, на якій ґрунтувалось подальше зарахування позивача до списків особового складу.

За таких обставин збереження чинності похідного наказу військової частини не узгоджувалося б з висновком суду про протиправність самої підстави набуття позивачем статусу військовослужбовця.

Тому наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 також підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Суд окремо відхиляє посилання відповідача-1 на відсутність у позивача доказів того, що відсутні інші особи, які зобов`язані виховувати його дитину з інвалідністю.

Зазначена обставина має юридичне значення при вирішенні питання про звільнення військовослужбовця за самостійною сімейною підставою, передбаченою п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII.

Однак, як зазначено судом, у межах цієї справи вимога щодо припинення військової служби є похідною від встановленої судом незаконності мобілізації позивача та спрямована на усунення її наслідків.

Тому наявність у ОСОБА_1 дружини не усуває встановленої судом обставини, що до його призову він мав належним чином оформлену відстрочку відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII.

При цьому положення п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII, у редакції чинній у спірний період, для реалізації батьком права на відстрочку у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років не містили умови щодо відсутності іншої особи, яка зобов`язана виховувати таку дитину.

Суд також враховує, що позивач звертався до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення та повідомляв про обставини його мобілізації, однак у припиненні проходження військової служби йому було відмовлено.

Отже, без покладення судом на військову частину конкретного обов`язку щодо припинення проходження позивачем військової служби встановлене порушення не буде усунуте.

Враховуючи встановлену судом протиправність призову ОСОБА_1 , похідний характер його зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та необхідність забезпечення ефективного і повного поновлення порушеного права, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 в повному обсязі.

За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу, а також зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Застосування саме такого способу захисту забезпечує не лише формальне визнання допущеного порушення, а й усуває його триваючі правові наслідки та відновлює становище позивача, порушене внаслідок прийняття протиправного наказу про його призов.

Стосовно доводів представника відповідача-1 про порушення строку звернення до суду та залишення позовної заяви без розгляду, суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Військова служба є різновидом публічної служби, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальний місячний строк звернення до адміністративного суду.

Суд враховує, що позивача призвано на військову службу під час мобілізації 13.10.2025, а із цим позовом він звернувся до суду 15.05.2026.

Разом з тим вирішення питання про дотримання строку звернення до суду не може ґрунтуватися виключно на механічному співставленні дати фактичного призову та дати подання позову без оцінки конкретних обставин реалізації особою права на судовий захист.

Відповідно до положень ст. ст. 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання щодо наслідків пропуску строку звернення до суду підлягають установленню не лише момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а й обставини, які впливали на можливість своєчасного звернення до суду, поведінка особи після виникнення спірних правовідносин та наявність об`єктивних причин, що зумовили відповідний проміжок часу.

Матеріалами справи підтверджено, що спірний наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.10.2025 позивачу не вручався.

Більше того, навіть на вимогу суду, викладену в ухвалі від 02.06.2026, ІНФОРМАЦІЯ_9 належним чином засвідчену копію зазначеного наказу суду не надано.

Отже, на момент фактичного призову ОСОБА_1 був обізнаний про сам факт його мобілізації, однак матеріали справи не містять доказів того, що йому було вручено або доведено зміст індивідуального акта, яким оформлено його призов, із зазначенням фактичних та правових підстав прийняття такого рішення.

Водночас поведінка позивача після призову не свідчить про його байдужість до стану своїх прав або тривалу пасивність.

Під час проходження військової служби ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби, посилаючись, зокрема, на обставини, пов`язані з наявністю у нього дитини з інвалідністю та порушенням порядку його мобілізації.

Лише листом Військової частини НОМЕР_1 від 25.04.2026 №609/5674 позивачу було повідомлено про відмову у задоволенні його рапорту, зокрема з тієї підстави, що командування військової частини не вбачає підстав вважати його мобілізацію незаконною та не вважає порушення порядку мобілізації підставою для припинення проходження військової служби.

Саме після отримання зазначеної відповіді для позивача стало очевидним, що правові наслідки його призову не будуть усунені суб`єктами владних повноважень у позасудовому порядку та що для реального захисту свого права необхідним є звернення безпосередньо до адміністративного суду.

Із позовною заявою ОСОБА_1 звернувся 15.05.2026, тобто менш ніж через місяць після надання Військовою частиною НОМЕР_1 відповіді від 25.04.2026 №609/5674.

Суд також враховує, що з моменту призову позивач набув статусу військовослужбовця, а тому вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду у цій справі, суд враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 29.11.2024 у справі №120/359/24, в якій колегія суддів сформувала наступний правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов`язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов`язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна, проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:

1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.

2. Виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.

3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.

4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.

5. Обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку.

Враховуючи наведене у сукупності, суд не встановив підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду на підставі ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду у встановленому розмірі 2129,92 грн, що документально підтверджується платіжною інструкцією від 25.05.2026.

З огляду не те, що позов задоволено, судовий збір, сплачений позивачем у розмірі вставленої ставки 2129,92 грн, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2, як суб`єкта владних повноважень, яким порушені права позивача.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації" від 13.10.2025 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини № НОМЕР_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини № НОМЕР_1 .

Зобов`язати Військову частину № НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу Військової частини № НОМЕР_2 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в розмірі 2129 (дві тисячі сто двадцять дев`ять) грн 92 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський