Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №360/1206/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 рокуСправа №360/1206/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

26 травня 2026 року до Луганського окружного адміністративного суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі – відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 123750004303 від 15.05.2026 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 07.05.2026 з урахуванням правової оцінки суду та зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 18.09.1986 по 25.06.1993, з 01.07.1993 по 20.12.1993, з 03.07.1995 по 31.03.2000.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 07.05.2026 звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, до якої додала копії необхідних документів, у тому числі трудових книжок. Проте рішенням відповідача від 15.05.2026 № 123750004303 їй відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, при цьому до страхового стажу не зараховано (зараховано частково) спірні періоди роботи з мотивів відсутності підпису відповідальної особи у трудовій книжці та ненадання уточнюючих довідок про період роботи, про перейменування підприємства і про кількість відпрацьованих трудоднів у колгоспі.

Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки саме факт виконання роботи та наявність відповідних записів у трудовій книжці мають пріоритетне значення при підтвердженні трудового стажу, тоді як формальні недоліки оформлення документів, допущені з вини роботодавця, не можуть бути підставою для обмеження конституційного права особи на пенсійне забезпечення. Зазначає також, що відповідачем не надано доказів повідомлення її про необхідність подання додаткових документів.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Рішенням Вищої ради правосуддя від 21 травня 2026 року № 960/0/15-26 «Про зміну територіальної підсудності судових справ Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, Донецького окружного адміністративного суду, Луганського окружного адміністративного суду» змінено із 1 червня 2026 року територіальну підсудність судових справ Луганського окружного адміністративного суду шляхом її передачі до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. На виконання зазначеного рішення цю справу передано на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року адміністративну справу прийнято до провадження, розгляд справи продовжено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) спочатку; копію ухвали надіслано учасникам справи до їх електронних кабінетів.

Відзиву на позовну заяву, як і будь-яких заяв, клопотань чи заперечень, від відповідача до суду не надійшло. Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване та фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Сватівським РВ УМВС України в Луганській області 26.02.1998.

07.05.2026 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, у якій просила виплачувати пенсію через банк. Заяву відповідно до принципу екстериторіальності розподілено для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 123750004303 від 15.05.2026, згідно з яким вік заявниці становить 60 років, страховий стаж складає 28 років 10 місяців 09 днів, у зв`язку з чим позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу.

Із зазначеного рішення вбачається, що до загального страхового стажу позивача не зараховано:

- період роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 18.09.1986 з 18.09.1986 по 25.06.1993, оскільки відсутній підпис відповідальної особи; рекомендовано надати уточнюючу довідку про період роботи, а також довідку про перейменування підприємства;

- період роботи в колгоспі згідно з трудовою книжкою № НОМЕР_4 від 01.07.1993 з 01.07.1993 по 20.12.1993, оскільки відсутня довідка про кількість відпрацьованих трудоднів у колгоспі; рекомендовано надати уточнюючу довідку про кількість відпрацьованих трудоднів у колгоспі, а також довідку про перейменування підприємства;

- період роботи з 03.07.1995 по 31.03.2000, оскільки відсутня довідка про кількість відпрацьованих трудоднів у колгоспі; цей період зараховано частково згідно з даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ф. ОК-5).

Судом досліджено копію трудової книжки серії НОМЕР_3 , дата заповнення 18 вересня 1986 року, оформленої на ім`я позивача, яка щодо спірного періоду містить такі записи у розділі «Відомості про роботу» під найменуванням «Сєвєродонецьке виробниче об`єднання «Азот»:

запис № 2 від 18.09.1986 – прийнята нянею-санітаркою дитячих ясел № 1 (наказ по ОК № 73к від 19.09.1986);

запис № 3 від 01.09.1988 – переведена санітаркою дитячих ясел (розпорядження № 50 від 02.09.1988);

запис № 4 від 01.11.1990 – переведена комірником дитячих ясел (розпорядження № 49 від 31.10.1990);

запис № 5 від 25.06.1993 – звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (наказ № 47к від 18.06.1993).

Наведені записи виконані послідовно, містять дати, найменування посад та підстави внесення (номери і дати відповідних наказів та розпоряджень), засвідчені відбитком печатки підприємства та штампом «Начальник відділу кадрів СВО «Азот». Крім того, розділ «Відомості про заохочення» цієї ж трудової книжки містить запис № 1 від 02.02.1992 про нагородження позивача за результатами роботи, внесений тим самим роботодавцем, що додатково підтверджує факт перебування позивача у трудових відносинах із Сєвєродонецьким виробничим об`єднанням «Азот» у спірний період.

Судом також досліджено копію трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_5 , дата заповнення 01 липня 1993 року, оформленої на ім`я позивача, яка щодо спірних періодів містить такі записи:

запис № 1 від 01.07.1993 – прийнята в члени колгоспу імені Першого Травня і на роботу на час декретної відпустки (наказ № 3 від 05.07.1993);

запис № 2 від 20.12.1993 – звільнена за власним бажанням (наказ від 20.12.1993);

запис № 3 від 03.07.1995 – прийнята в члени колгоспу і на роботу ваговиком (наказ № 13 від 03.07.1995);

запис № 4 від 07.02.2000 – колгосп імені Першого Травня ліквідовано (протокол загальних зборів № 1 від 07.02.2000);

запис № 5 від 31.03.2000 – звільнена у зв`язку з переведенням в агрофірму «Рудовська» за п. 5 ст. 36 КЗпП України (протокол загальних зборів № 2 від 31.03.2000);

запис № 6 від 01.04.2000 – прийнята по переведенню в агрофірму «Рудовська» Сватівського району ваговиком (наказ № 8-с від 09.06.2000).

Записи засвідчені відбитком печатки колгоспу імені Першого Травня та підписом голови колгоспу.

Надалі міститься запис: «Запис за № 4 недійсний».

Запис № 7 від 07.02.2000 – колгосп імені Першого Травня реформовано в приватне підприємство агрофірма «Рудовська».

Окремо суд звертає увагу, що трудова книжка колгоспника серії НОМЕР_5 містить заповнений розділ «Трудова участь у громадському господарстві», у якому за кожен рік зазначено прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі та фактичне його виконання, а саме: 1993 рік – мінімум 70, виконано 70; 1995 рік – мінімум 217, виконано 217; 1996 рік – мінімум 240, виконано 360; 1997 рік – мінімум 220, виконано 307; 1998 рік – мінімум 220, виконано 301; 1999 рік – мінімум 220, виконано 304; 2000 рік – мінімум 47, виконано 62.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Призначення, перерахунок та виплата пенсій регулюються Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі – Закон № 1788) та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058).

Згідно зі статтею 8 Закону № 1058 громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 33 років (станом на 2026 рік). Частиною другою цієї ж статті передбачено, що у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком така особа набуде після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу від 23 років, а за відсутності необхідного страхового стажу – після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу від 15 років.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058 страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно зі статтею 24 Закону № 1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац 1 частини четвертої статті 24 Закону № 1058).

Оскільки всі спірні періоди роботи мали місце до впровадження системи персоніфікованого обліку, їх підтвердження здійснюється на підставі документів у порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону № 1788, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі – Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, за наявності відповідних записів у трудовій книжці остання є основним та достатнім документом, що підтверджує стаж роботи. Витребування додаткових документів (уточнюючих довідок) є правомірним лише за відсутності трудової книжки або відсутності чи неправильності записів у ній, а також у випадках, коли підтвердженню підлягає спеціальний трудовий стаж, що дає право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача про неможливість зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 18.09.1986 по 25.06.1993, суд зазначає таке.

Єдиною підставою для незарахування цього періоду відповідач визначив відсутність підпису відповідальної особи, а також рекомендував надати уточнюючу довідку про період роботи та довідку про перейменування підприємства.

Разом з тим, як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, записи № 2-5 трудової книжки серії НОМЕР_3 виконані послідовно, без виправлень, містять усі передбачені формою трудової книжки реквізити – дати прийняття, переведень і звільнення, найменування посад, підстави внесення записів із зазначенням номерів та дат відповідних наказів (розпоряджень), і засвідчені відбитком печатки Сєвєродонецького виробничого об`єднання «Азот» та штампом начальника відділу кадрів цього підприємства. Титульний аркуш трудової книжки також засвідчено печаткою та підписом особи, відповідальної за видачу трудових книжок.

За таких обставин доводи відповідача про відсутність у трудовій книжці підпису відповідальної особи не знайшли свого підтвердження. Водночас відповідач у своєму рішенні не конкретизував, у якому саме записі та підпису якої саме посадової особи, на його думку, бракує, що позбавляє суд можливості перевірити обґрунтованість такого висновку.

Порядок ведення трудових книжок на час внесення записів № 2-5 регулювався постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06 вересня 1973 року № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців», а з 1993 року – Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110 (далі – Інструкція № 58).

Згідно з пунктом 18 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06 вересня 1973 року № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

Аналогічні за змістом положення закріплені у пункті 2.4 Інструкції № 58, згідно з яким усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення – у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); у пункті 2.6 Інструкції № 58, згідно з яким у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис; а також у пункті 4.1 Інструкції № 58, згідно з яким у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до пункту 2.15 Інструкції № 58, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим рядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: «Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване на таке-то», а у графі 4 проставляється підстава перейменування – наказ (розпорядження), його дата і номер.

Крім того, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що обов`язок правильного та повного заповнення трудової книжки особи, у тому числі щодо засвідчення записів підписами уповноважених осіб і внесення записів про перейменування чи реорганізацію юридичних осіб – працедавців, покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, а не на працівника. Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за правильністю ведення та заповнення роботодавцем його трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення такого порядку.

Отже, навіть у разі наявності окремих недоліків оформлення трудової книжки такі недоліки не можуть покладатися в негативні наслідки для працівника та бути підставою для відмови у зарахуванні відповідного періоду роботи до страхового стажу, якщо факт трудової діяльності підтверджується наявними документами.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 677/277/17, згідно з якою недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника.

У постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) Верховний Суд зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

У постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист.

У постанові від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд наголосив, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист (аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2019 року у справі № 593/283/17 та від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а).

Суд звертає увагу, що підставою для призначення громадянинові пенсії є встановлення наявності відповідного стажу роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Окремо суд враховує, що Сєвєродонецьке виробниче об`єднання «Азот» розташоване у м. Сєвєродонецьк Луганської області, а зареєстроване місце проживання позивача – с. Рудівка Сватівського району Луганської області. Зазначені населені пункти включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309. Ці обставини є загальновідомими та відповідно до частини третьої статті 78 КАС України не потребують доказування.

За таких умов витребування відповідачем від позивача уточнюючої довідки про період роботи та довідки про перейменування підприємства, які могли б бути видані виключно роботодавцем, його правонаступником або архівною установою за місцем розташування підприємства, є вимогою, виконання якої об`єктивно не залежить від волі позивача та є фактично неможливим.

Громадянин не повинен нести негативні наслідки, пов`язані з неможливістю надання всіх підтверджуючих документів внаслідок подій, які мають місце не з його вини, або з неврегульованістю державою певних життєвих ситуацій, пов`язаних із необхідністю підтвердження права особи на пенсію.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача щодо періодів роботи в колгоспі імені Першого Травня з 01.07.1993 по 20.12.1993 та з 03.07.1995 по 31.03.2000, суд зазначає таке.

Підставою для незарахування (часткового зарахування) цих періодів відповідач визначив відсутність довідки про кількість відпрацьованих трудоднів у колгоспі.

Проте відповідач не врахував, що документом, який підтверджує стаж роботи членів колгоспу, є трудова книжка колгоспника, форма якої, на відміну від трудової книжки робітників і службовців, передбачає окремий розділ «Трудова участь у громадському господарстві». Саме у цьому розділі відображаються прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі та фактичне його виконання за кожен рік.

Як установлено судом, трудова книжка колгоспника серії НОМЕР_5 , видана позивачу, зазначений розділ містить, він заповнений за кожен зі спірних років і засвідчений печаткою колгоспу. Наведені в ньому відомості свідчать, що встановлений колгоспом річний мінімум трудової участі позивачем виконано у кожному році спірних періодів, а у 1996-2000 роках – перевиконано.

Отже, відомості про кількість відпрацьованих позивачем трудоднів були наявні безпосередньо у трудовій книжці колгоспника, копію якої додано до заяви про призначення пенсії, а тому підстави для витребування у позивача окремої довідки про кількість відпрацьованих трудоднів були відсутні. Відповідач жодної оцінки цим відомостям у своєму рішенні не надав.

Крім того, вимога про надання довідки про перейменування підприємства щодо колгоспу імені Першого Травня також не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки трудова книжка колгоспника містить запис № 4 від 07.02.2000 про ліквідацію колгоспу з посиланням на протокол загальних зборів № 1 від 07.02.2000 та запис № 5 від 31.03.2000 про звільнення у зв`язку з переведенням в агрофірму «Рудовська», тобто відомості про припинення діяльності юридичної особи – роботодавця у трудовій книжці відображені.

Стосовно періоду з 03.07.1995 по 31.03.2000, який відповідач зарахував частково, суд зазначає, що оскаржене рішення не містить відомостей про те, яку саме частину цього періоду зараховано до страхового стажу, а яку – ні, і з яких саме мотивів. Такий підхід унеможливлює перевірку правильності обчислення страхового стажу як позивачем, так і судом.

Відповідно до пункту 4.7 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Оцінюючи оскаржене рішення за наведеними критеріями, суд доходить висновку, що воно прийнято без урахування всіх обставин, що мають значення, зокрема без надання оцінки записам у трудових книжках позивача та відомостям про її трудову участь у громадському господарстві, а тому не є обґрунтованим та розсудливим.

Суд також враховує, що доказів повідомлення позивача про необхідність подання додаткових документів та надання їй розумного строку для їх подання відповідачем до суду не надано.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

08 листопада 2021 року Верховний Суд у постанові у справі № 580/492/21 зазначив, що за загальним правилом суд повинен тлумачити національне законодавство у соціальній сфері таким чином, щоб результат цього тлумачення відповідав верховенству права з урахуванням усіх складових цього принципу, зокрема справедливості і розумності та, відповідно, у спосіб, що є найбільш сприятливим для захисту прав та інтересів особи.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач такого обов`язку не виконав, доказів правомірності оскарженого рішення не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для незарахування (часткового зарахування) до страхового стажу позивача періодів роботи з 18.09.1986 по 25.06.1993, з 01.07.1993 по 20.12.1993 та з 03.07.1995 по 31.03.2000, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 123750004303 від 15.05.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання про належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з такого.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, а також про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

При цьому обчислення страхового стажу, визначення права особи на пенсію та її призначення віднесені законом до повноважень органів Пенсійного фонду України, а суд не наділений повноваженнями підміняти собою суб`єкта владних повноважень та здійснювати за нього обчислення страхового стажу і призначення пенсії.

Виходячи з наведеного, а також з приписів Порядку № 22-1, згідно з якими рішення за результатами розгляду заяви приймається органом, що призначає пенсію, визначеним за принципом екстериторіальності, суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, як органу, що прийняв протиправне рішення, повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 07.05.2026 з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у рішенні, та із зарахуванням до страхового стажу спірних періодів роботи.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з матеріалами справи позивач при зверненні до суду з позовом сплатила 968,96 грн судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією АТ КБ «ПриватБанк» від 25.05.2026 (код документа 8416-2414-9386-8224).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позов задоволено, судові витрати зі сплати судового збору належать до стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 19, 20, 72, 77, 78, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код за ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: 21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 123750004303 від 15.05.2026 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.05.2026 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у рішенні, та із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи: з 18.09.1986 по 25.06.1993; з 01.07.1993 по 20.12.1993; з 03.07.1995 по 31.03.2000.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.О. Свергун