Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №160/23185/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 рокуСправа №160/23185/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

03 серпня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням дня фактичної виплати 10 червня 2026 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням дня фактичної виплати 10 червня 2026 року.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.05.2015 № 126 позивача зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.02.2023 № 44 – виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби. Отже, у період з 28.05.2015 по 13.02.2023 позивач проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у відповідача.

Позивач зазначає, що під час проходження служби йому не було виплачено індексацію грошового забезпечення, у зв`язку з чим він був вимушений звернутися за захистом свого права до суду. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі № 360/832/25 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення, – січень 2008 року, у розмірі 85927,87 грн.

На виконання зазначеного судового рішення відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 лише 10 червня 2026 року, тобто з багаторічним порушенням установлених строків. Разом з тим, всупереч статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію втрати частини доходів у місяці виплати заборгованості відповідач позивачу не нарахував і не виплатив.

Позивач також зазначає, що ним вживалися заходи досудового врегулювання спору: на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 подані заяви від 12 червня 2026 року та повторна заява від 13 липня 2026 року з проханням нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів і надати відповідні документи. Відповіді на вказані заяви позивачу не надано. Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 10 серпня 2026 року відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також витребувано у відповідача докази у справі.

19 серпня 2026 року відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого послався на те, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира військової частини від 13.02.2023 № 44 виключений зі списків особового складу і всіх видів забезпечення у зв`язку з призначенням на посаду в іншу військову частину.

Відповідач послався на положення статей 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, зазначивши, що компенсація втрати частини доходів може бути обчислена лише з нарахованої особі до виплати суми, яка не була виплачена у встановлені законодавством строки.

Крім того, відповідач заявив про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, посилаючись на частини другу, п`яту статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та частину другу статті 233 Кодексу законів про працю України. На переконання відповідача, про всі складові розрахунку при звільненні позивач дізнався під час ознайомлення з наказом від 13.02.2023 № 44, а тому перебіг тримісячного строку звернення до суду розпочався саме з цієї дати. На підтвердження цих доводів відповідач послався на постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25 та постанову судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23. З урахуванням наведеного відповідач просив залишити позовну заяву без розгляду, а в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

21 серпня 2026 року позивач подав заперечення на відзив, в яких зазначив, що відповідач неправильно визначає предмет спору, ототожнюючи правовідносини щодо нарахування та виплати самої індексації грошового забезпечення з правовідносинами щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати такої індексації. Позивач наголосив, що предметом позову є бездіяльність відповідача, допущена після фактичної виплати заборгованості 10.06.2026, а тому дата виключення зі списків особового складу (13.02.2023) не може визначати ані момент виникнення права на компенсацію, ані початок перебігу строку звернення до суду. Позивач також послався на постанову Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 щодо застосування у цій категорії спорів шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, та просив позов задовольнити.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72– 76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , у період з 28.05.2015 по 13.02.2023 проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у відповідача.

Зазначені обставини підтверджуються витягом із наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.05.2015 № 126, згідно з пунктом 1.3.44 якого солдата ОСОБА_1 з 28 травня 2015 року зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення, а також витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.02.2023 № 44 капітана юстиції ОСОБА_1 , помічника командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи – начальника юридичної служби, з 13 лютого 2023 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби на посаді в управлінні військової частини НОМЕР_4 .

Наведені обставини підтверджуються також довідкою військової частини НОМЕР_1 від 11.08.2026 № 4533 та витягом із послужного списку позивача і сторонами не оспорюються.

Позивач є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 .

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі № 360/832/25 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення, – січень 2008 року, у розмірі 85927,87 грн.

На виконання вказаного судового рішення фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_1 складено довідку-розрахунок від 10.02.2026 № 849/ФЕС, згідно з якою сума індексації грошового забезпечення, нарахована позивачу за розрахункові місяці з грудня 2015 року по лютий 2018 року включно (базовий місяць – січень 2008 року), становить 85927,87 грн.

Згідно з розрахунково-платіжною відомістю військової частини НОМЕР_1 за травень 2026 року позивачу нараховано індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у сумі 85927,87 грн, утримано податок на доходи фізичних осіб у сумі 15467,02 грн та військовий збір у сумі 4296,39 грн (усього утримано 19763,41 грн), у зв`язку з чим на картковий рахунок позивача підлягало перерахуванню 81631,48 грн.

Факт виплати підтверджується випискою з рахунка військової частини НОМЕР_1 (клієнт НОМЕР_6 ) Державної казначейської служби України за 10.06.2026, згідно з реєстром документів якої на рахунок отримувача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) перераховано 81631,48 грн з призначенням платежу «Стягн. індекс. грош. заб. за пер. 01.12.2015 по 28.02.2018 рр. зг. в/л Луг. окр. адм. суду по спр. № 360/832/25», а також перераховано податок на доходи фізичних осіб у сумі 15467,02 грн та військовий збір у сумі 4296,39 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджено та відповідачем не заперечується, що виплата позивачу заборгованості з індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року здійснена 10 червня 2026 року, тобто з порушенням установлених строків виплати грошового забезпечення більш ніж на вісім років.

12 червня 2026 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати донарахованих сум індексації, а також надати відповідні документи (довідку, платіжне доручення). Направлення заяви підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 12.06.2026 та трекінгом поштового відправлення № 6470101337179, згідно з яким відправлення вручено відповідачу 25.06.2026.

13 липня 2026 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з повторною заявою аналогічного змісту, направлення якої підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 13.07.2026 та трекінгом поштового відправлення № 6470101348243, згідно з яким відправлення вручено відповідачу 23.07.2026.

Доказів надання позивачу відповідей на зазначені заяви, як і доказів нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідачем суду не надано. Не заперечує відповідач факт невиплати спірної компенсації і у відзиві на позовну заяву.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 06.07.1999 № 8-рп/99, зауважив, що служба, яка передбачає ряд специфічних вимог, пов`язаних з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткими вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей, повинна компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення; ці положення поширюються і на службу у Збройних Силах України.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону України від 20.11.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з пунктами другим – третім статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі – Порядок № 159).

Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі – компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян (частина друга статті 2 Закону № 2050-ІІІ).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-ІІІ).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-ІІІ).

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку (абзац перший статті 7 Закону № 2050-ІІІ).

Порядок № 159 відтворює положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизує підстави та механізм виплати компенсацій. Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 159 компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року; компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема сума індексації грошових доходів громадян.

Пунктом 4 Порядку № 159 передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

З наведених правових норм слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств усіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Подібна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 461/1390/16-а та від 15 травня 2024 року у справі № 200/5032/20-а.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та в пункті 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації – невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема і на підставі судового рішення.

При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1– 3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14 травня 2020 року у справі № 816/379/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 280/676/19, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20 та від 31 серпня 2021 року у справі № 264/6796/16-а.

Слід зазначити, що наведені правові висновки викладені і в самому відзиві відповідача, який, посилаючись на них, водночас стверджує про відсутність підстав для виплати компенсації. Такі доводи є суперечливими та не спростовують заявлених позовних вимог.

У постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду виснував, що умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів (у тому числі за рішенням суду), а виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. Норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили дохід, обов`язку додатково звертатися за виплатою такої компенсації, а відмова у виплаті компенсації у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки невиплата компенсації у визначений законом строк сама по собі свідчить про відмову виплатити таку компенсацію.

Суд вважає за необхідне застосувати наведені висновки Верховного Суду у цій справі: нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк – у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, а отже, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Додаткового звернення позивача із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не вимагають.

Судом установлено, що виплату заборгованості з індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року у сумі 85927,87 грн (до виплати – 81631,48 грн) здійснено відповідачем 10 червня 2026 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/832/25.

Відповідачем не заперечується та не спростовано належними доказами, що компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати зазначеної індексації у червні 2026 року (як і в подальшому) позивачу не нараховано та не виплачено.

Ураховуючи, що несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення відбулася у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо її своєчасного нарахування і виплати, що встановлено рішенням суду у справі № 360/832/25, тобто з вини органу, який виплачує грошове забезпечення, суд доходить висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року за весь час затримки її виплати по день фактичної виплати – 10 червня 2026 року.

Крім того, суд зауважує, що згідно зі статтею 1 Закону № 2050-ІІІ компенсація здійснюється у випадку порушення встановлених строків виплати доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Тобто наявність або відсутність вини суб`єкта, який допустив затримку виплати, не впливає на обсяг права громадянина на компенсацію, а тому доводи відповідача про відсутність його вини у спірних правовідносинах правового значення не мають.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відтак, невиплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 10.06.2026 на виконання рішення суду у справі № 360/832/25 свідчить про відмову відповідача виплатити таку компенсацію згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, а бездіяльність відповідача у цій частині є протиправною.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У пункті 35 постанови від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, відступивши від попередніх висновків щодо застосування строків звернення до суду у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів, сформулював висновки про те, що нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк – у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, а тому особі, права якої порушені невиконанням обов`язку нарахувати і виплатити компенсацію, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості; з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів, і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду.

Отже, у спорах щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів на підставі Закону № 2050-ІІІ застосовується шестимісячний строк звернення до суду, перебіг якого починається з першого дня місяця, наступного за місяцем фактичного отримання заборгованості.

У цій справі заборгованість з індексації грошового забезпечення виплачена позивачу 10 червня 2026 року, а отже, перебіг шестимісячного строку звернення до суду розпочався з 10 червня 2026 року. Позовну заяву подано до суду 03 серпня 2026 року, тобто у межах установленого строку.

Доводи відповідача про те, що перебіг строку звернення до суду слід обчислювати з 13.02.2023 – дати ознайомлення позивача з наказом про виключення зі списків особового складу військової частини, – суд відхиляє, оскільки вони ґрунтуються на помилковому визначенні предмета спору.

Предметом цього позову не є ані виплата грошового забезпечення чи інших сум, належних військовослужбовцю при звільненні (виключенні зі списків особового складу), ані виплата самої індексації грошового забезпечення, право на яку вже підтверджено рішенням суду у справі № 360/832/25 та реалізовано 10.06.2026. Предметом спору є бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати похідної виплати – компенсації втрати частини доходів, обов`язок щодо здійснення якої, за приписами статті 4 Закону № 2050-ІІІ, виникає у місяці виплати заборгованості. Станом на 13.02.2023 така заборгованість позивачу виплачена не була, а тому й обов`язку виплатити компенсацію в цю дату у відповідача не існувало і порушення права позивача на компенсацію не відбулося.

З огляду на це посилання відповідача на частину другу статті 233 Кодексу законів про працю України та на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 і від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25, є безпідставними, оскільки вони сформульовані у правовідносинах щодо виплати всіх сум, належних працівникові при звільненні, та щодо обчислення строку звернення до суду з дня одержання письмового повідомлення (грошового атестата) про такі суми, тоді як спірні правовідносини врегульовані спеціальним Законом № 2050-ІІІ, а щодо них Верховним Судом сформовано окремий правовий висновок у справі № 560/8194/20.

Водночас суд зазначає, що навіть у разі застосування до спірних правовідносин тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України, такий строк позивачем не пропущено, оскільки з дня фактичної виплати заборгованості (10.06.2026) до дня подання позову (03.08.2026) минуло менше двох місяців.

Щодо способу захисту порушеного права суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Оскільки обчислення суми компенсації втрати частини доходів у порядку, визначеному статтею 3 Закону № 2050-ІІІ та пунктом 4 Порядку № 159, належить до дискреційних повноважень відповідача як суб`єкта, що здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення, суд не підміняє відповідача у здійсненні відповідних розрахунків, а зобов`язує його вчинити передбачені законом дії з нарахування та виплати компенсації.

Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач як суб`єкт владних повноважень правомірності своєї бездіяльності не довів.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За встановлених у цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241– 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням дня фактичної виплати – 10 червня 2026 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, за весь час затримки виплати з 01 грудня 2015 року по день фактичної виплати – 10 червня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.О. Свергун