Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №140/4305/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року ЛуцькСправа № 140/4305/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Волдінера Ф.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов позов ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради, відповідно до якого просить:

1) визнати протиправним дії Департаменту соціальної політики Луцької міської ради щодо відмови у видачі довідки внутрішньо переміщеної особи №33.2-13/931/2026 від 04.03.2026;

2) зобов`язати Департамент соціальної політики Луцької міської ради видати довідку внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначена у відповіді відповідача підстава для відмови у видачі довідки внутрішньопереміщеній особі відсутня у ч. 10 ст. 4 Закону України ««Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Тобто, законом встановлено виключні підстави для відмови у видачі довідки внутрішньо переміщеної особи та покладено на уповноважений орган обов`язок розглянути заяву про отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи протягом 15 робочих днів та прийняти рішення.

З наведених підстав просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Вказав, що ОСОБА_1 не є власником (співвласником) зруйнованого житла та не був зареєстрований за адресою такого житлового приміщення на момент виникнення обставин, відтак відсутні правові підстави для взяття ОСОБА_1 на облік внутрішньо переміщеної особи.

На підставі наведеного просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач надав суду відповідь на відзив, згідно якої не погодився з аргументами відповідача та підтримав заявлені позовні вимоги.

У запереченнях на відповідь на відзив, відповідач також просить у задоволенні позовних вимог відмовити. Зауважив, що офіційні відомості Реєстру територіальної громади прямо спростовують позицію Позивача щодо його постійного проживання за адресою зруйнованого житла.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

04.03.2026 позивач звернувся із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та видачу відповідної довідки.

За результатами розгляду заяви відповідач листом від 04.03.2026 №33.2-13/931/2026 відмовив позивачу у взятті на облік внутрішньо переміщеної особи, посилаючись на те, що позивач не є власником (співвласником) зруйнованого житла та не був зареєстрований за адресою такого житлового приміщення на момент виникнення відповідних обставин.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є, зокрема, громадянин України, який був змушений залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру та перемістився в межах території України.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що визначальним для набуття статусу внутрішньо переміщеної особи є не наявність права власності на житлове приміщення, а факт проживання особи у відповідному місці, вимушеного залишення такого місця у зв`язку з обставинами, передбаченими законом, та переміщення в межах України.

Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509.

Відповідно до пункту 2 Порядку №509 на отримання довідки мають право, зокрема, особи, у яких внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації, знищене або пошкоджене до ступеня непридатного для проживання житлове приміщення.

Водночас пункт 2 Порядку №509 не встановлює, що право на отримання довідки у такому випадку мають виключно власники або співвласники відповідного житлового приміщення.

Також Порядок №509 не встановлює, що особа обов`язково повинна бути зареєстрована за адресою знищеного або пошкодженого житлового приміщення.

Навпаки, Порядком №509 прямо передбачено випадки, коли право на отримання довідки існує незалежно від наявності або відсутності реєстрації місця проживання.

Таким чином, відповідач, відмовляючи позивачу виключно з мотивів відсутності права власності (співвласності) на зруйноване житло та відсутності реєстрації за його адресою, фактично встановив додаткові умови для отримання довідки ВПО, які прямо не передбачені пунктом 2 Порядку №509.

При цьому відсутність у позивача права власності на житлове приміщення не спростовує факту його проживання у такому приміщенні.

Право власності та право проживання є різними за своїм змістом правовими категоріями. Особа може фактично проживати у житловому приміщенні, не будучи його власником або співвласником, зокрема як член сім`ї власника, наймач, орендар або на іншій законній чи фактичній підставі.

Отже, саме по собі встановлення відповідачем того, що позивач не є власником або співвласником зруйнованого житла, не спростовує факту проживання позивача за відповідною адресою та не свідчить про відсутність у нього права на отримання довідки ВПО.

Так само відсутність реєстрації місця проживання за відповідною адресою не є безумовним доказом того, що особа фактично там не проживала.

Реєстрація місця проживання має обліковий характер і не може ототожнюватися з фактом фактичного проживання особи.

Позивач фактично проживав у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , яке внаслідок збройної агресії російської федерації було знищене до ступеня непридатності для проживання, що підтверджується актом комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації.

Факт фактичного проживання позивача за вказаною адресою підтверджується такими доказами: корінцем медичного висновку №205 про дитину-інваліда віком до 18 років від 04.11.2015, декларацією про вибір лікаря №0000-07К9-НА2К від 04.06.2018, випискою із медичної картки амбулаторного хворого від 24.05.2019, медичною карткою амбулаторного хворого №1904 від 27.05.2019, випискою з медичної картки стаціонарного хворого №2203 від 31.05.2019, постановою про накладення адміністративного стягнення №000155 від 29.01.2020, постановою про накладення адміністративного стягнення №000492 від 03.02.2020, , заявою про приєднання до ТОВ «Волинські оптичні мережі» №30272 від 06.09.2023, додатковою угодою №1 до договору №30878 від 06.09.2023, протоколом про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 06.06.2025.

Усі вищезазначені документи містять інформацію про місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Внаслідок збройної агресії Російської Федерації позивач був змушений залишити зазначене місце проживання та переміститися до АДРЕСА_2 .

Таким чином, наявні обставини, які свідчать про фактичне проживання позивача у зруйнованому житловому приміщенні, вимушене залишення такого місця проживання внаслідок збройної агресії російської федерації та переміщення позивача в межах території України.

Відповідач, натомість, не встановив та не дослідив належним чином фактичне місце проживання позивача, не надав оцінки доказам такого проживання та фактично обмежився перевіркою наявності права власності та реєстрації місця проживання.

Такий підхід суперечить меті та змісту Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та Порядку № 509.

Особливо необґрунтованим є твердження відповідача про те, що «право на отримання довідки мають власники, співвласники такого житлового приміщення, особи, які мають місце реєстрації у цьому житловому приміщенні», оскільки наведена умова не міститься у пункті 2 Порядку № 509 як вичерпна вимога для отримання довідки.

Суб`єкт владних повноважень не вправі відмовляти особі у реалізації передбаченого законом права, посилаючись на умови, які ним самостійно сформульовані та не встановлені законом або відповідним нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суд при оскарженні рішення суб`єкта владних повноважень перевіряє, зокрема, чи прийняте воно на підставі та у межах повноважень, у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Отже, відповідач повинен довести не лише відсутність у позивача права власності або реєстрації за адресою зруйнованого житла, а саме наявність законної підстави для відмови у видачі довідки ВПО.

Оскільки відсутність права власності (співвласності) на житло та відсутність реєстрації місця проживання за відповідною адресою самі по собі не є встановленими пунктом 2 Порядку №509 підставами для відмови у видачі довідки особі, яка фактично проживала у такому житлі та була змушена його залишити внаслідок збройної агресії, оскаржувана відмова є необґрунтованою та протиправною.

Крім того, відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права, а відповідно до статті 9 КАС України суд при розгляді справи керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі.

Таким чином, відповідач мав встановити реальні обставини проживання позивача у зруйнованому житловому приміщенні, обставини його вимушеного переміщення та надати належну оцінку поданим доказам, а не робити висновок про відсутність права на довідку виключно через відсутність права власності та реєстрації.

З огляду на викладене рішення (відмова) відповідача у взятті позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи наведене, з метою ефективного захисту порушеного права позивача суд має зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з урахуванням правової оцінки суду та встановлених судом обставин.

Частиною третьою статті 139 КАС України обумовлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд задовольняє позов частково, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір у сумі 542,10 грн, сплачений платіжною інструкцією від 31.03.2026.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Митного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним дії Департаменту соціальної політики Луцької міської ради щодо відмови у видачі довідки внутрішньо переміщеної особи.

Зобов`язати Департамент соціальної політики Луцької міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Луцької міської ради судовий збір у розмірі 542 (п`ятсот сорок дві) гривні 10 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідач: Департамент соціальної політики Луцької міської ради (43025, Волинська область, місто Луцьк, проспект Волі, 4А, ідентифікаційний код юридичної особи 03191963).

Суддя Ф.А. Волдінер