Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №120/16713/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 вересня 2026 р. Справа № 120/16713/25

Вінницький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

02.12.2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 06.11.2025 року №025350014070 про відмову в призначенні пенсії вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати їй до спеціального стажу період роботи за сумісництвом з 10.08.1988 року по 07.02.2003 року в СВК «Надія» с. Демівка Чечельницького (в даний час Гайсинського) району Вінницької області, провести розрахунок розміру пенсії з урахуванням вислуги років та виплачувати призначену пенсію згідно встановленого порядку.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області рішення від 06.11.2025 року №025350014070 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років.

Ухвалою суду від 08.12.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

25.12.2025 року представник Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подала до суду відзив на адміністративний позов, у якому вказав, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 06.11.2025 року №025350014070 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. 2-1 розділу ХV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки позивач не набула необхідного стажу вислуги років.

Вказує, що стаж особи як працівника освіти на 11.10.2017 року становить 15 років 07 місяців 25 днів.

Тому на думку відповідача, Головним управління Пенсійного фонду України в в Чернігівській області прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову у призначення пенсії за вислугу років.

Враховуючи наведене, представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову.

25.12.2025 року представник Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подала до суду відзив на адміністративний позов, у якому вказала, що станом на 11.10.2017 року спеціальний стаж роботи, який дає право за вислугу років, становить 15 років 7 місяців 25 днів.

До спеціального стажу не зараховано період роботи з 10.08.1988 року по 07.02.2003 року відповідно до трудової книжки від 04.04.1992, оскільки на титульній сторінці дописана дата народження та при прийнятті на роботу не зазначена посада. Архівна довідка від 07.02.2025 року №50 не відповідає додатку № 5 до Порядку підтвердження наявного стажу роботи.

Вказує, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній необхідний спеціальний стаж, що дає право на призначення даного виду пенсії ( встановлена норма спеціального стажу – 26 років 6 місяців).

Враховуючи наведене, представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив наступні обставини.

28.10.2025 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

За принципом екстериторіальності заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

За результатами розгляду заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області прийнято рішення від 06.11.2025 року №025350014070 про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки відсутній необхідний спеціальний стаж, що дає право на даний вид пенсії 26 років 06 місяців.

У рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 39 років 04 місяців 10 днів, спеціальний стаж за вислугу років станом 11.10.2017 року становить 15 років 07 місяців 25 днів.

Окрім іншого у рішенні вказано, що до спеціального стажу не зараховано період роботи з 10.08.1988 року по 07.02.2003 року відповідно до трудової книжки від 04.04.1992, оскільки на титульній сторінці дописана дата народження та при прийнятті на роботу не зазначена посада. Архівна довідка від 07.02.2025 року №50 не відповідає додатку № 5 до Порядку підтвердження наявного стажу роботи.

Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV, іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно зі статтею 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Так, Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", який набув чинності з 01.04.2015 пункт "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ викладений в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема, з 01.04.2017 по 31.03.2018 - не менше 26 років 6 місяців.

Вподальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ з 01.01.2016 року викладений у новій редакції, відповідно до якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема, станом з 01.04.2017 по 31.03.2018 - не менше 26 років 6 місяців.

У свою чергу, рішенням від 04.06.2019 № 2-р/2019 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII та № 911-VIII.

Конституційний Суд України вказав, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Таким чином, з 04.06.2019 пенсія за вислугу років на умовах пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII призначається незалежно від віку, але за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, не менше 25 років.

Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 по справі № 440/1286/20.

Отже, позивач має право на призначення пенсії за вислугою років на умовах пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII за наявності спеціального стажу роботи - не менше 25 років.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років 28.10.2025 року, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ в редакції, яка відновлена після визнання неконституційними змін, внесених Законами №213-VIII та №911-VIII.

Разом з тим, всупереч рішенню Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, відповідачем1 було прийнято рішення від 06.11.2025 року №025350014070 про відмову позивачу у призначенні пенсії з підстав відсутності у неї, станом на 11.10.2017, вислуги років згідно з п. «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ - 26 років 06 місяців.

Зважаючи на наведене, суд приходить до висновку про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 06.11.2025 року №025350014070 про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу суперечить чинному законодавству, а відтак, у суду наявні підстави для визнання його протиправним та скасування.

Що стосується позовних вимог стосовно зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до спеціального стажу позивачу періоду її роботиз 10.08.1988 року по 07.02.2003 року на посаді вихователя, то з цього приводу суд зазначає наступне.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 (далі - Перелік №909).

Відповідно до Переліку № 909 розділу "Освіта" дошкільні навчальні заклади директори (завідуючі), всіх типів вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи

Тобто, посада вихователя в дитячому садку, на якій працювала позивач дає право на пенсію за вислугу років.

Крім того, пунктом 2 примітки до Переліку № 909 визначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості закладів і установ.

Пунктом 1 ст. 39 Закону України "Про позашкільну освіту" зазначено перелік позашкільних закладів, на які поширюється дія даного Закону.

Статтею 10 Закону України "Про освіту" передбачено, що в структуру освіти входить дошкільна освіта.

Згідно статті 5 Закону України "Про дошкільну освіту" систему дошкільної освіти становлять заклади дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності.

В силу вимог статей 16, 18 Закону Української РСР "Про народну освіту" від 28.06.1974 року, з метою створення найсприятливіших умов для виховання дітей дошкільного віку і подання необхідної допомоги сім`ї створюються дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки загального і спеціального призначення та інші дитячі дошкільні заклади.

Дитячі дошкільні заклади організуються виконавчими комітетами районних, міських, селищних і сільських Рад народних депутатів, а також з їх дозволу державними підприємствами, установами та організаціями, колгоспами, іншими кооперативними та іншими громадськими організаціями.

Відповідно до статей 16, 27 Закону Української РСР "Про освіту" від 23.05.1991 року, навчально-виховні заклади створюються державними, кооперативними, громадськими організаціями, підприємствами, установами, приватними особами відповідно до соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб у них і при наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів.

Дошкільними виховними закладами є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки, школи-садки та інші.

Відповідно до статей 10, 13 Конституції УРСР від 20 квітня 1978 року основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Основу особистої власності громадян України становлять трудові доходи.

Статті 11, 12 Конституції УРСР визначали, що у виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв?язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави. При цьому, власністю колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об?єднань є засоби виробництва та інше майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Таким чином, в період роботи позивача в дитячому садку на посаді вихователя, визнавались дві форми власності: соціалістична та особиста. Колгоспи та інші кооперативні організації відносились до соціалістичної власності, а не до особистої. У вказаний період діяла Конституція УРСР від 20 квітня 1978 року.

Комунальна власність як самостійна форма власності в Україні з?явилася з ухваленням 28 червня 1996 року Конституції України, стаття 41 якої містить положення про три форми власності в Україні - державну, комунальну та приватну.

Зважаючи на те, що в період роботи позивача на посаді вихователя дитячого садка в колгоспі та інші кооперативні організації відносились до соціалістичної, а після 28.06.1996 року до комунальної власності, вказаний період її роботи прирівнюється до роботи в закладах державної та комунальної власності.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 31.01.2019 року у справі №466/2943/17, якою передбачено, що робота позивач вихователем дошкільної групи колгоспу є прирівняною до роботи в державних комунальних закладах дошкільної освіти.

Разом з тим, відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.04.1992 року позивач :

з 10.08.1988 по 08.12.1992 прийнята в члени колгоспу "Жовтнева перемога";

з 08.12.1992 переведена вихователем дитячого садка в КСП "Перемога", який реорганізовано в СВК "Надія" та по 07.02.2003 працювала вихователем дитячого садка в СВК "Надія".

Зважаючи на наведене, суд вважає, що період роботи позивача з 10.08.1988 по 07.02.2003 на посаді вихователя дитячого садка має бути зарахований до її спеціального стажу.

Окремо, суд зазначає, що на титульній сторінці трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.04.1992 року зазначено, що позивач працювала вихователькою дитячого садку у період з з 10.08.1988 по 07.02.2003, що скріплено печаткою СВК "Надія".

Щодо доводів відповідача про не зарахування до спеціального стажу не зараховано періоду роботи з 10.08.1988 по 07.02.2003 відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.04.1992 року, оскільки на титульній сторінці дописана дата народження та при прийнятті на роботу не зазначена посада, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 48 КЗпП України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка.

Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, законодавець визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Разом з тим, обов`язок щодо правильного внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

У свою чергу, Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Таким чином, відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, неточності у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу особи.

Окремо, суд зазначає, що прізвище, ім`я та по батькові, дата народження позивача повністю відповідають її паспортним даним, що підтверджує приналежність даної книжки саме позивачу.

Щодо не зазначення посади при прийнятті на роботу в колгосп "Жовтнева перемога", суд зазначає, що відповідно до архівної виписки із протоколу № 10 засідання правління колгоспу "Жовтнева перемога" від 09.08.1988 року вирішено призначити ОСОБА_2 (дівоче прізвище) наразі ОСОБА_1 вихователем дитячого садка.

Таким чином, безпідставними є посилання відповідача, як на підставу для неможливості врахування даних трудової книжки про те, що дата народження заявника на титульному аркуші дописана, а також те, що не зазначена посада позивача при прийнятті на роботу, оскільки такі обставини не можуть залежати від позивача.

Щодо доводів відповідача про те, що архівна довідка від 07.02.2025 року №50 не відповідає додатку № 5 до Порядку підтвердження наявного стажу роботи, суд зазначає таке.

Відповідно до положень пунктів 3, 20 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Отже, зміст наведених правових норм свідчить, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо.

Згідно довідки від 22.09.2025 року № 50, виданої Демівським закладом дошкільної освіти ясла-сад "Малятко"Ольгопільської сільської ради, ОСОБА_1 приступила до виконання обов`язків вихователем старшої групи (Наказ № 9 від 01.08.1988 року).

З огляду на вказане, невідповідність довідки від 22.09.2025 року № 50 формі, наведеній у додатку 5 до Порядку № 637, не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Враховуючи наведене, періоди роботи позивача з 10.08.1988 року по 07.02.2003 року вихователем, зазначені у трудовій книжці серії серії НОМЕР_1 від 04.04.1992 року, підлягають зарахуванню до спеціального (педагогічного) стажу роботи позивача.

Щодо вимоги про призначення пенсії, суд зазначає наступне.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Згідно з ч. 1 ст. 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

З урахуванням викладеного, з метою повного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити позивачу пенсію за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 28.10.2025 року.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки спір виник у зв`язку із прийняттям відповідачем 2 спірного рішення, тому сплачений при зверненні до суду судовий збір, належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 06.11.2025 року №025350014070 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 28.10.2025 року призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши до її спеціального стажу періоди роботи з 10.08.1988 року по 07.02.2003 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, 83а, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940);судовий збір в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, 83а, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940);

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)

Суддя Дончик Віталій Володимирович