Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №911/683/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2026 р. Справа№ 911/683/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Крижного О.М.

Сітайло Л.Г.

за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,

від позивача: Миргородова О.Ю. – адвокатка (в режимі ВКЗ);

від відповідача: Безрукова С.О. – адвокатка (в режимі ВКЗ);

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Мостобудівельний загін №112”

на рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2026 (повний текст – 19.06.2026)

у справі № 911/683/26 (суддя – Конюх О.В.)

за позовом Акціонерного товариства “Українська залізниця”

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Мостобудівельний загін №112”

про стягнення 469 242,69 грн

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст поданої заяви та рух справи

Акціонерне товариство «Українська залізниця», м. Київ (далі по тексту – АТ «Укрзалізниця») 11.03.2026 через систему «Електронний суд» звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельний загін №112», м. Бровари Київської області (далі по тексту – ТОВ «Мостобудівельний загін №112»), в якій просить суд стягнути з відповідача збитки, завдані втратою права на податковий кредит, у розмірі 469 242,69 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджував, що між сторонами був укладений договір позики від 31.10.2022 №ОД/Т-22-290дНЮ, за яким АТ «Укрзалізниця» передала у позику ТОВ «Мостобудівельний загін №112» 47,682 тон дизельного палива. За умовами договору позичальник мав обов`язок повернути отриману позику протягом 180 днів. У зв`язку тим, що відповідачем не виконувались умови договору позики, рішенням Господарського суду Київської області від 16.06.2023 у справі №911/615/23 зобов`язано ТОВ «Мостобудівельний загін №112» повернути АТ «Укрзалізниця» дизельне паливо у кількості 47,682 тонни вартістю 2 815 456,16 грн. Однак, через нереєтрацію податкової накладної позивачу було завдано збитків в розмірі 469 242,69 грн.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.06.2026 позов Акціонерного товариства «Українська залізниця» задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельний загін №112 на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» 469 242,69 грн збитків, 5 630,91 грн судового збору.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельний загін №112» 09.07.2026 (через Електронний суд) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (була зареєстрована 10.07.2026), в якій просило поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2026 у справі №911/683/26. Відкрити апеляційне провадження у справі №911/683/26. Скасувати рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2026 у справі №911/683/26 у повному обсязі. Прийняти нове рішення, яким відмовити Акціонерному товариству «Українська залізниця» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

16.07.2026 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Мостобудівельний загін №112” на рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2026 у справі № 911/683/26. Розгляд справи призначено на 03.09.2026.

17.07.2026 (через Електронний суд) до суду апеляційної інстанції від адвоката позивача надійшла заява про вступ у справу як представника.

05.08.2026 (через Електронний суд) до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції, в судовому засіданні 03.09.2026, до спільного провадження в порядку ст. 263 ГПК України.

28.08.2026 (через Електронний суд) до суду апеляційної інстанції від позивача надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду.

31.08.2026 (через Електронний суд) до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду.

31.08.2026 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою задоволено заяву позивача та відповідача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції. Повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься в режимі відеоконференції.

В судове засідання 03.09.2026 з`явилась адвокатка позивача (в режимі ВКЗ) та адвокатка відповідача (в режимі ВКЗ). Адвокатка відповідача підтримала подану скаргу, рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2026 у справі №911/683/26 просила скасувати у повному обсязі. Прийняти нове рішення, яким відмовити Акціонерному товариству «Українська залізниця» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Адвокатка позивача заперечувала стосовно поданої скарги, просила залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2026 у справі № 911/683/26 без змін.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

Скаржник вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2026 у справі №911/683/26 незаконним та необґрунтованим, ухваленим із неправильним застосуванням норм матеріального права та істотним порушенням норм процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції не встановив усіх обставин справи, не надав належної оцінки доказам відповідача, не перевірив правильність розрахунку збитків у сумі 469 242,69 грн та помилково дійшов висновку про наявність усіх елементів цивільно-правової відповідальності.

Апелянт посилається на невідповідність позовної заяви вимогам статті 162 ГПК України, оскільки позивач не навів належного та обґрунтованого розрахунку заявлених збитків, не пояснив походження суми 469 242,69 грн, базу її обчислення, застосування ставки ПДВ 20 %, а також не підтвердив її первинними документами. На думку апелянта, позивач не довів реального виникнення збитків саме в заявленому розмірі, оскільки не надав декларацій з ПДВ, витягів із системи електронного адміністрування ПДВ, розрахунку податкового кредиту, доказів фактичного погіршення фінансового стану чи сплати до бюджету відповідної суми.

Апелянт зазначає, що зареєстровані позивачем податкові накладні підтверджують суму ПДВ лише 150 498,23 грн, яка більш ніж утричі менша за заявлені збитки. При цьому позивач не пояснив походження різниці між цими сумами та їх співвідношення із зареєстрованими податковими накладними. Також апелянт наголошує, що вартість дизельного пального при його передачі становила 2 300 472,25 грн із ПДВ за ставкою 7 %, що підтверджується податковими накладними, видатковою накладною №142/68 від 30.06.2023 та платіжною інструкцією №104 від 18.07.2023. Відповідач сплатив цю суму, однак позивач згодом повернув кошти, після чого дизельне пальне було передано йому на виконання рішення суду за актом приймання-передачі від 16.10.2024.

На думку апелянта, позивач, погодивши ціну товару та зареєструвавши податкові накладні за ставкою ПДВ 7 %, не може надалі посилатися на іншу вартість товару та застосовувати ставку 20 %, що суперечить його попередній поведінці. Апелянт також посилається на статтю 192 ПК України та зазначає, що розрахунок коригування до податкової накладної має відповідати параметрам первинної накладної, зокрема ставці ПДВ 7 %, а зміна законодавчої ставки після здійснення первинної операції не є підставою для застосування нової ставки до коригування. При цьому різниця у вартості товару, встановлена рішенням суду, на думку апелянта, є компенсацією за користування майном або відшкодуванням збитків у зв`язку зі зміною ринкових цін, не є об`єктом оподаткування ПДВ та не підлягає відображенню в ЄРПН.

Скаржник вважає, що позивач не довів причинного зв`язку між діями відповідача та заявленими збитками, оскільки не підтвердив, що саме дії відповідача призвели до втрати податкового кредиту в сумі 469 242,69 грн. Також зазначає, що позивач не вжив усіх залежних від нього заходів для запобігання або мінімізації збитків, зокрема не довів звернення до контролюючого органу із заявою (скаргою) на постачальника (додатком Д8), у зв`язку з чим, посилаючись на постанову Верховного Суду від 03.12.2020 у справі №911/3043/19, вважає відсутніми підстави для покладення відповідальності на відповідача. У зв`язку з цим апелянт вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а рішення ухвалено без повного та всебічного дослідження доказів і з порушенням статей 73– 86, 162, 236 тау відповідності до ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню.

Через що апелянт просить скасувати рішення в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити АТ «Українська залізниця» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

5. Вимоги відзиву на апеляційну скаргу та короткий зміст наведених у ній доводів

Позивач у поданому відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Так, заперечуючи доводи апелянта про невідповідність позовної заяви вимогам ст. 162 ГПК України через відсутність обґрунтованого розрахунку сум, позивач зазначає, що позовна заява чітко визначає складові заявленої суми – 469 242,69 грн ПДВ, на яку відповідач мав зареєструвати податкову накладну. Розрахунок цієї суми, на переконання позивача, є простим і легко перевіряється: 59 046,52 грн (вартість палива з ПДВ за п. 1.2 договору) поділено на 6 та помножено на 47,682 тонни повернутого майна. Позивач звертає увагу, що жодних питань щодо самого розрахунку у відповідача не виникало ні під час розгляду справи, ні у відзиві на позовну заяву, де спірним залишалося лише питання застосованої ставки ПДВ (20% чи 7%), а контррозрахунку відповідач так і не надав.

Разом з цим, позивач заперечує довід апелянта про недоведеність розміру збитків через відсутність декларацій з ПДВ, витягів з системи електронного адміністрування тощо. Позивач посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/556/21, згідно з яким право на податковий кредит виникає саме з фактом складення й реєстрації податкової накладної, а тому в цій категорії справ доведенню підлягає саме відсутність такої зареєстрованої накладної, а не факт сплати відповідної суми до бюджету. При цьому позивач посилається на наявний у матеріалах справи скріншот з електронного кабінету платника податків, який підтверджує, що відповідач не зареєстрував жодної податкової накладної за спірною операцією.

Не погоджується позивач і з доводами апелянта щодо необхідності застосування ставки ПДВ 7% та складання розрахунку коригування. Позивач наголошує, що повернення товару, визначеного родовими ознаками (за договором товарної позики), для цілей оподаткування розглядається як окрема операція з постачання товару, а не як повернення у розумінні п. 192.1 ст. 192 ПК України, а тому розрахунок коригування не складається. Позивач підтримує висновок суду першої інстанції про те, що обов`язок відповідача зареєструвати податкову накладну виник на дату виконання рішення суду про повернення палива та підлягав виконанню за ставкою ПДВ 20%, чинною на той момент, незалежно від ставки 7%, застосованої позивачем при первісній поставці товару.

Також позивач заперечує доводи апелянта про відсутність доказів вжиття ним заходів щодо мінімізації збитків, посилаючись на практику Верховного Суду (зокрема, постанову об`єднаної палати КГС ВС від 03.08.2018 у справі № 917/877/17), згідно з якою відсутність поданої покупцем скарги на постачальника не є підставою для відмови у стягненні збитків, оскільки чинне законодавство не пов`язує право на відшкодування шкоди з обов`язковим використанням адміністративних скарг.

З огляду на викладене, позивач вважає, що апеляційна скарга зводиться лише до незгоди з оцінкою доводів і доказів, наданою судом першої інстанції, та не містить обґрунтованих доводів про порушення норм матеріального чи процесуального права.

6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи; обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначення відповідно до них правовідносин

Як правомірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 31.10.2022 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельний загін №112» (позичальник) був укладений договір позики №ОД/Т-22- 290дНЮ (далі – договір), відповідно до умов якого позикодавець передає у позику позичальнику речі, визначені родовими ознаками, а саме: нафта і дистиляти (дизельне паливо), найменування, кількість і якість яких вказується в розділі 2 договору (далі - річ або об`єкт позики), а позичальник приймає річ та зобов`язується повернути позикодавцеві річ того ж найменування, у тій же кількості, тієї ж якості або еквівалент у строки, визначені цим договором.

Згідно з п.1.2 договору оціночна вартість 1 (однієї) тони речі, що передається у позику станом на дату укладання договору становить 59 046,52 грн. з ПДВ, що є звичайною ціною на дату укладання договору.

На виконання договору АТ «Укрзалізниця» передала ТОВ «Мостобудівельний загін №112» 47,682 тон дизельного пального, що підтверджується копіями актів приймання-передачі: №1 від 15.06.2022; №2 від 16.06.2022; №3 від 16.06.2022; №100 від 19.06.2022; №208 від 19.06.2022; №214 від 21.06.2022; №136 від 21.06.2022; №142 від 23.06.2022; №147 від 26.06.2022; №148 від 26.06.2022; №105 від 29.06.2022; №227 від 30.06.2022; №231 від 02.07.2022; №234 від 04.07.2022; №254 від 12.07.2022; №273 від 21.07.2022; №294 від 01.08.2022; №321 від 15.08.2022; №348 від 05.09.2022.

За результатами здійснених операцій АТ «Укрзалізниця» зареєструвала відповідні податкові накладні в ЄРПН, а саме №5 від 15.06.2022 до акту №1; №6 від 16.06.2022 до актів №2 та №3; №7 від 19.06.2022 до акту №208; №20 від 19.06.2022 до акту №100; №9 від 21.06.2022 до акту №214; №10 від 21.06.2022 до акту №136; №11 від 21.06.2022 до акту №142; №12 від 26.06.2022 до актів №147 та №148; №14 від 29.06.2022 до акту №105; №21 від 30.06.2022 до акту №227; №1 від 02.07.2022 до акту №231; №2 від 04.07.2022 до акту №234; №12 від 12.07.2022 до акту №254; №18 від 21.07.2022 до акту №273; №14 від 01.08.2022 до акту №294; №15 від 15.08.2022 до акту №321; №4 від 05.09.2022 до акту №348.

Податок на додану вартість розраховувався за ставкою 7%, а загальна сума нарахованого податку за вказаними операціями становить 150 498,18 грн.

Відповідно до п.3.2 договору, позичальник повертає позикодавцеві кожну річ у кількості та якості, що відповідає фактично отриманій у позику речі протягом 180 днів з дати передачі такої речі у позику. Строки повернення позики можуть бути продовжені за взаємною згодою сторін шляхом оформлення додаткової угоди.

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.06.2023 у справі №911/615/23 встановлено факт прострочення ТОВ «Мостобудівельний загін №112» строків повернення отриманого від АТ «Укрзалізниця» дизельного палива, у зв`язку з чим вказаним рішенням зобов`язано ТОВ «Мостобудівельний загін №112» повернути АТ «Українська залізниця» дизельне паливо літнє (Л), Євро 5, ВО (ДП-Л-Євро5-ВО) у кількості 47,682 тонни вартістю 2 815 456,16 грн.

Разом з цим, на виконання вказаного рішення відповідач запропонував позивачу змінити спосіб виконання рішення і повернути не майно, вказане в рішенні суду, а сплатити вартість цього майна грошовими коштами.

Позивач прийняв дану пропозицію, тому склав та направив відповідачу накладну №142/68 від 30.06.2023. В даній накладній зазначено той самий об`єм дизельного палива, який було передано відповідача за актами приймання-передачі, а саме 47,682 тонни. Також, вказана ціна та загальна вартість пального 2 300 472, 25грн, яка розрахована з ПВД за ставкою 7% в розмірі 150 498,18грн.

Відповідач оплатив вказану накладну, що підтверджується платіжною інструкцією №104 від 18.07.2023, однак згодом позивач відмовився від такої форми виконання рішення, і повернув кошти. Тому на виконання рішення суду, відповідач передав позивачу дизельне паливо об`ємом 47,682 тонни за актом прийому-передачі від 16.10.2024.

Звертаючись із даним позовом, позивач стверджує, що відповідач, за результатами операції з повернення спірного дизельного палива, повинен був зареєструвати в ЄРПН відповідну податкову накладну із нарахованим за актуальною ставкою податком на додану вартість, однак вказаного не зробив, чим завдав позивачу збитки, які виражені у втраті права на податковий кредит.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов`язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.

Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Вирішуючи питання про стягнення збитків, заподіяних неналежним складенням та реєстрацією податкових накладних, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення.

Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21.Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Податкового кодексу України (пункт 1.1 статті 1 ПК України).

Відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю.

Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Під поняттям «товари» розуміються матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення (підпункт 14.1.244 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

Відповідно до п.14.1.181 ст.14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розд.V цього Кодексу.

За змістом пп."а" п.198.1 ст.198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені / нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі ввезення їх на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів / послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів / послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів / послуг, зазначені в податкових накладних / розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в ЄРПН, але не пізніше ніж, зокрема, через 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Як вже зазначалось, згідно з п.201.10 ст.201 ПК на продавця товарів / послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Для цілей оподаткування ПДВ передача товару, визначеного родовими ознаками, із правом розпорядження ним, є здійсненням позикодавцем операції з передачі товару у власність позичальника. При цьому позичальником повертається позикодавцю не безпосередньо той самий товар, який був попередньо отриманий від такого позикодавця, а інший товар (того самого роду, однакової якості та кількості), тому таке повернення товару (об`єкту позики) позикодавцю не є поверненням товару у розумінні пункту 192.1 статті 192 ПК України, та розрахунок коригування при такому поверненні не складається.

Операція з повернення товару згідно з договором товарної позики з метою оподаткування ПДВ розглядається як окрема операція з постачання товару, за якою особа, що повертає (постачає) такий товар (позичальник), зобов`язана нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ та скласти і зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, що підтверджується індивідуальною податковою консультацією від 15.12.2025 №6648/ІПК/99-00-21-03-02.

Разом з цим, як вбачається з рішення Господарського суду Київської обславті від 16.06.2023 у справі №911/615/23 ТОВ «Мостобудівельний загін №112» було зобов`язано повернути дизельне паливо у кількості 47,682 тонни загальною вартістю 2 815 456,16 грн. Зазначена вартість визначена виходячи з ціни, погодженої сторонами у пункті 1.2 договору, а саме 59 046,52 грн. за 1 тонну з урахуванням ПДВ.

Суд апеляційної інстанції на підстав ч. 4 ст. 75 ГПК України (обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом) враховує зазначені вище обставини справи як преюдиційні обставини.

В цій частині, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц зазначила про те, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53).

Отже, при виконанні рішення суду відповідач був зобов`язаний скласти та зареєструвати податкову накладну на операцію з повернення дизельного палива виходячи із загальної вартості товару 2 815 456,16 грн. із застосуванням ставки ПДВ 20%, що діяла на момент виникнення відповідного податкового зобов`язання. При цьому сума податку на додану вартість у складі зазначеної вартості становить 469 242,69 грн.

В цій частині відхиляючи доводи скаржника про необхідність застосування ставки ПДВ 7%, яка використовувалась позивачем під час первісної поставки товару відповідачу, суд апеляційної інстанції приймає доводи відзиву на апеляційну скаргу та зазначає наступне.

Відповідно до п. 82 підрозділу 2 Перехідних положень ПК України тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, але не довше ніж до 1 липня 2023 року, операції з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України бензинів моторних, важких дистилятів, скрапленого газу, біодизелю, палива моторного альтернативного, що класифікуються за кодами УКТ ЗЕД, визначеними пунктом 41 підрозділу 5 цього розділу, яким встановлено ставки акцизного податку на такі товари, а також нафти або нафтопродуктів сирих, одержаних з бітумінозних порід (мінералів), що класифікуються за кодами УКТ ЗЕД 2709 00 10 00 та 2709 00 90 00, оподатковуються за ставкою у розмірі 7 відсотків.

Обов`язок позивача та відповідача скласти та зареєструвати податкові накладні не є взаємопов`язаними, як і не є взаємопов`язаним ставки ПДВ, які застосовувались позивачем. Обов`язок щодо складання та реєстрації податкової накладної виник у відповідача на дату виконання рішення суду про повернення дизельного палива та підлягав виконанню із застосуванням чинної на той момент ставки ПДВ, на відміну від позивача, обов`язок якого виник на дату передачі дизельного палива відповідачу. А тому обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що позивач правомірно застосував пільгову ставку ПДВ у розмірі 7%, що відповідало нормам чинного законодавства станом на дату події.

Однак, з огляду на те, що обов`язок з повернення майна був виконаний відповідачем лише 16.10.2024, при визначенні ставки ПДВ для оподаткування господарської операції з постачання палива, відповідач не мав право застосувати ставку ПДВ у розмірі 7% і зобов`язаний був застосувати ставку ПДВ у розмірі 20%, та скласти і зареєструвати податкову накладну саме на суму ПДВ 469 242,69 грн. Доводи скаржника в цій частині відхиляються через необґрунтованість.

В цій частині відхиляються також доводи скаржника, що позивач не довів причинного зв`язку між діями відповідача та заявленими збитками, оскільки не підтвердив, що саме дії відповідача призвели до втрати податкового кредиту в сумі 469 242,69 грн. Оскільки саме через нереєстрацію відповідачем податкової накладної позивачу було спричинено збитки, такі доводи скаржника є безпідставними.

Щодо доводів скаржника про відсутність розрахунку збитків та незрозумілість походження ціни позову, суд апеляційної інстанції відхиляє такі доводи та зазначає наступне.

Сума ПДВ у складі цінника з ПДВ становить: 20% від 100% = 20/120=1/6. Тобто сума ПДВ дорівнює 1/6 від загальної вартості (з ПДВ).

2 815 456,16 / 6 = 469 242,69 грн.

Таким чином, розрахунок ціни позову як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції є зрозумілим. Водночас, жодних заперечень щодо самого розрахунку у відповідача в суді першої інстанції не подано, спірним залишалося лише питання застосованої ставки ПДВ (20% чи 7%). Тоді як контррозрахунку відповідач так і не надав. А тому доводи апелянта в цій частині відхиляються судом апеляційної інстанції через необґрунтованість.

Таким чином, порушене право позивача правомірно задоволено судом першої інстанції в розумінні ст. 4 ГПК України. З урахуванням наведеного, доводи апелянта в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції через необґрунтованість в розумінні ст. 74, 76, 80, 86, 269 ГПК України. Інші доводи скаржника фактично направлені на переоцінку правильно встановлених обставин справи, а тому відхиляються через безпідставність. Підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги – суд апеляційної інстанції в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України не встановив.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених до стягнення позовних вимог. Судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права.

Таким чином, на підставі ст. 2, 4, ч. 4 ст. 236, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України – суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

9. Судові витрати

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, понесений скаржником судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 2, 4, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, ст. 281 – 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Мостобудівельний загін №112” на рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2026 у справі № 911/683/26 – залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2026 у справі № 911/683/26 – залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.09.2026.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Крижний

Л.Г. Сітайло