Вирок від 07 вересня 2026 р. у справі №478/681/26 — Казанківський районний суд Миколаївської області

Справа № 478/681/26 Провадження № 1-кп/478/66/2026

В и р о к

І м е н е м У к р а ї н и

08 вересня 2026 року. с-ще Казанка

Казанківський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

потерпілого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-ще Казанка кримінальне провадження, внесене 10.03.2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026152270000060 за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с-ще Казанка, Миколаївської області, громадянина України, не одруженого, неповнолітніх дітей не має, не працює, має середньо-спеціальну освіту, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України вважається таким, що не має судимості,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.2 ст.15, п.5 ч.2 ст.115 КК України,

ВСТАНОВИВ:

06 березня 2026 року у вечірній час, ОСОБА_7 перебував на території СТОВ «Відродження», розташованого в селищі Казанка, Казанківської ТГ, Баштанського району, Миколаївської області, де збирав гілля в лісосмузі. В ході збирання гілля, біля одного з дерев ОСОБА_7 виявив полімерний пакет, при відкритті якого, всередині останній виявив вибуховий пристрій, а саме – ручну осколкову гранату виробництва Фінляндії (з підривачем типу «VRT JVA 1634»), та в цей час, у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, направлений на придбання даного вибухового пристрою, з метою подальшого його зберігання, без передбаченого законом дозволу, у зв`язку з чим, останній взяв даний вибуховий пристрій.

Так, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на придбання та зберігання вибухового пристрою, для власних цілей, ОСОБА_7 , порушуючи вимоги Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 року №576, Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і холощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.08.1998 № 622, достовірно знаючи, що у нього відсутній дозвіл на придбання та зберігання вибухового пристрою, розуміючи, що ручна осколкова граната, виробництва держави Фінляндії (з підривачем типу «VRT JVA 1634»), є вибуховим пристроєм, та її необхідно у встановленому законом порядку здати до відповідних органів влади, взяв зазначений вибуховий пристрій та того ж дня приніс його до домоволодіння за місцем свого проживання, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , де помістив до речового ящика, що влаштований у скутері, на території домоволодіння, тобто незаконно придбав зазначений вибуховий пристрій, без передбаченого законом дозволу, та в подальшому зберігав його за місцем проживання до 09.03.2026 року.

В подальшому, 09.03.2026 року, у вечірній час (точного часу під час досудового розслідування встановити не представилося можливим), ОСОБА_6 та ОСОБА_9 на автомобілі, марки «ВАЗ 21099», державний номерний знак НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_9 , приїхали до домоволодіння ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 .

В цей час ОСОБА_7 перебував на території господарчого подвір`я, розташованого позаду будинку. Побачивши його, ОСОБА_9 припаркував автомобіль біля огородженої території господарчого подвір`я домоволодіння, після чого ОСОБА_6 та ОСОБА_9 вийшли з автомобіля, та в ході спілкування між ними та ОСОБА_7 виник конфлікт.

09 березня 2026 року, у вечірній час (точного часу під час досудового розслідування встановити не представилося можливим), в ході раптово виниклого конфлікту, ОСОБА_6 , який перебував біля автомобіля «ВАЗ 21099», д.н.з. НОМЕР_1 , у провулку за територією даного домоволодіння (а саме – за огорожею у виді металевої сітки), підняв із землі камінь та кинув в напрямку ОСОБА_7 , влучивши в область голови, внаслідок чого утворилося садно в потиличній області зліва, після чого, ОСОБА_7 , перебуваючи на території господарчого подвір`я за вищевказаною адресою, дістав з речового ящика, що влаштований у скутері, який знаходився на цьому ж господарчому подвір`ї ручну осколкову гранату виробництва держави Фінляндії (з підривачем типу «VRT JVA 1634»), яка є вибуховим пристроєм, після чого, з метою привести її в дію, вирвав кільце з гранати, яку тримав в руці, та кинув зазначений вибуховий пристрій у провулок, де перебували зазначені особи (в напрямку домоволодіння, яке розташоване через дорогу провулку), в результаті чого стався вибух.

Внаслідок розриву ручної осколкової гранати виробництва Фінляндії (з підривачем типу «VRT JVA 1634»), яка є вибуховим пристроєм, ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження у виді уламкового поранення лівого плеча та правої ноги, голови ліворуч, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень , що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Обвинувачений у судовому засіданні вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України, визнав повністю та беззаперечно, у вчиненому щиро розкаявся.

Вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, п.5 ч.2 ст.115 КК України, обвинувачений визнав частково, зазначив про відсутність умислу на вбивство будь-яких осіб та пояснив, що 06.03.2026 року, перебуваючи в лісовій смузі, яка знаходиться на території СТОВ «Відродження», збирав сухі гілки та біля деревини виявив пакет, в якому знаходилась граната, яку вирішив забрати та в подальшому передати працівникам поліції. Забравши гранату він того ж дня приніс її додому, де зберігав її на подвір`ї в речовому ящику скутера.

Так, 09.03.2026 року, близько 19 години (точного часу він не пам`ятає) він перебував на задньому подвір`ї домоволодіння та смажив м`ясо, та побачив, як біля його домоволодіння зупинився автомобіль марки «ВАЗ», сірого кольору, з якого вийшли ОСОБА_9 та ОСОБА_6 підійшовши до огорожі домоволодіння, на якому перебував обвинувачений.

В ході спілкування між ними та обвинуваченим виник конфлікт, після чого ОСОБА_6 кинув камінням у голову обвинуваченого, внаслідок чого у нього пішла кров, і тоді він дістав з речового ящика скутеру гранату, після чого, тримаючи гранату в правій руці лівою рукою витяг металеве кільце гранати (чеку) та кинув гранату у провулок, в бік сусіднього домоволодіння, тобто в іншу сторону від місця перебування вказаних осіб. Пояснив суду, що хотів налякати осіб та припинити між ними конфлікт, щоб вони злякалися і поїхали додому. Смерті їм завдати, чи будь-кому іншому, не хотів. Після цього оскільки у нього була розбита голова і текла кров він побіг до знайомої, щоб вона обробила йому рану. Про те, що його шукає поліція, він не знав, та як тільки дізнався, відразу повідомив про своє місце знаходження.

Таким чином, обвинувачений свою вину в тому, що застосував бойову гранату, визнає та щиро кається.

Окрім часткового визнання обвинуваченим ОСОБА_7 своєї вини, його вина у вчиненні кримінальних правопорушень підтверджена сукупністю досліджених судом, належних, допустимих та узгоджених між собою доказів, достовірність яких учасниками судового провадження не оспорюється.

Так, потерпілий ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що 09.03.2026 року, у вечірній час (точного часу він не пам`ятає), він разом із ОСОБА_9 перебував у нього вдома, де вони відпочивали та вживали спиртні напої. В ході спілкування ОСОБА_9 повідомив, що у нього закінчилися гроші, та він знає, де їх можна взяти, і треба поїхати до знайомого. Він погодився та на автомобілі, марки «ВАЗ» 21099, який перебував у користуванні ОСОБА_9 , вони разом поїхали до ОСОБА_7 додому. ОСОБА_9 перебував за кермом автомобіля, ОСОБА_6 на передньому пасажирському сидінні. Також, з ними поїхав малолітній син ОСОБА_9 , віком 4-5 років.

Приїхавши до домоволодіння ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_9 зупинив автомобіль на узбіччі, збоку від домоволодіння ОСОБА_7 , передньою частиною до вул. Зарічна, після чого ОСОБА_9 вийшов з автомобіля та покликав ОСОБА_7 .

В ході спілкування між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 виник словесний конфлікт. В цей час він вийшов з автомобіля та став перед автомобілем. На той момент ОСОБА_7 перебував на території подвір`я, між господарчою будівлею та задньою стінкою будинку та спілкувався з ОСОБА_9 , який стояв біля передньої частини автомобіля.

В ході сварки, яка відбувалась між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 він почув, як ОСОБА_7 крикнув «Лови» та через декілька секунд відбувся вибух, по звуку він зрозумів, що вибухнула граната, після цього він відчув біль та в нього погіршилось самопочуття. Куди після цього пішов ОСОБА_7 він не бачив. Потім вони із ОСОБА_9 сіли до автомобіля та поїхали, пізніше ОСОБА_9 побачив на ньому кров та відвіз його до лікарні. ОСОБА_9 та його маленький син не постраждали.

Свідок ОСОБА_10 пояснила, що є матір`ю обвинуваченого та вони проживають разом. 09 березня 2026 року у вечірній час (точного часу не пам`ятає) вона разом із чоловіком ОСОБА_11 та дівчиною сина ОСОБА_12 перебувала в будинку. Син ОСОБА_12 смажив м`ясо на подвір`ї (задньому дворі) та ремонтував скутер, який там знаходився, і періодично заходив до будинку. Через деякий час вона почула глухий звук, в подальшому стало відомо, що стався вибух. Вийшла на вулицю, побачила свого сина, обличчя якого було у крові, син сказав, що йому розбили голову та побіг до сусідки, щоб та обробила йому рану. В подальшому повернувся додому, від працівників поліції не ховався. Пояснила, що коли вийшла у двір, побачила двох чоловіків, які шукали ОСОБА_12 . Про обставини події їй відомо від сина, розповів, що ті двоє чоловіків, ОСОБА_13 , син її чоловіка, та ще один невідомий чоловік, його спровокували. Син шкодує про вчинене.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 10.03.2026 року з додатком у вигляді ілюстративних таблиць та відеозаписом на флеш-носії, доданих до протоколу, у період з 00 години 38 хвилин до 01 години 55 хвилин оглянуто місце події, а саме: відкриту ділянку місцевості, що розташована в провулку між вулицями Зарічна та Перекопська в с-щі Казанка Баштанського району Миколаївської області. Під час огляду було виявлено вирву у землі, та за допомогою пошукового магніту виявлено металеві уламки; на асфальтованому покритті виявлено частини скла, схожого на скло від автомобіля. Також, в ході огляду місця події оглянуто територію домоволодіння по АДРЕСА_1 , в ході якого на подвір`ї виявлено та вилучено зразок ґрунту, металеві уламки, частини скла схожого на скло автомобіля, кільце з шплінтом, та запобіжний важіль з маркуванням VRT JVA 1634.

Даними протоколу огляду місця події від 10.03.2026 року з додатком у вигляді ілюстративних таблиць, доданих до протоколу про те, що об`єктом огляду є транспортний засіб марки «ВАЗ 21099», державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_9 . Під час огляду на даному транспортному засобі виявлено пошкодження, а саме : на склі правої задньої дверці у виді отвору розміром близько 1 см.; на водійській та задній лівій пасажирських дверях численні отвори ненаскрізні, розмірами від 0,4-0,6 см.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 10.03.2026 року з додатком у вигляді ілюстративних таблиць, доданих до протоколу, у період часу з 09:45 години до 10:05 години оглянуто місце події, а саме: приміщення палати №7 хірургічного відділення КНП «Новобузька багатопрофільна лікарня», що розташоване за адресою: м. Новий Буг, Миколаївська область, вул. Івана Огієнка, 14. Під час огляду потерпілий ОСОБА_6 добровільно видав працівникам поліції два уламки, вилучені під час його оперування у лікарні.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 12.03.2026 року з додатком у вигляді ілюстративних таблиць, доданих до протоколу, у період часу з 14:00 години до 14:20 годин оглянуто місце події, а саме: приміщення кабінету для перев`язки хірургічного відділення КНП «Новобузька багатопрофільна лікарня», що розташоване за адресою: м. Новий Буг, Миколаївська область, вул. Івана Огієнка, 14. Під час слідчої дії оглянуто речі (одяг) потерпілого ОСОБА_6 , а саме - куртку чорного кольору, штани чорного кольору, під час якого встановлено, що на одягу наявні пошкодження у виді отворів, та шапку чорного кольору, на внутрішній частині якої наявні плями речовини бурого кольору, які були вилучені.

Згідно із висновком комплексної судової вибухово-технічної експертизи КСЕ-19/112-26/3192 від 27.03.2026 року, 09.03.2026 на території провулку, розташованого між вул. Зарічна та Перекопська в с-щі Казанка Баштанського району Миколаївської області, вибухнула та нанесла ушкодження, виявлені на місці події, бойова ручна осколкова граната виробництва Фінляндії (з підривачем типу «VRT JVA 1634»). Зазначений предмет являється вибуховим пристроєм та відноситься до категорії боєприпасів. Граната зазначеного типу (в штатному режимі) вибухає після видалення кільця з защібкою (чеки) та вивільнення важеля на підривані гранати (в проміжок часу, в середньому - 4.0 сек.). В змивах з наданих на дослідження металевих фрагментах (уламках), виявлено бризантну вибухову речовину нормальної потужності - 2,4,6- тринітротолуол (ТНТ, тротил). Предмет, який вибухнув предмет 09.03.2026 на території провулку, розташованому між вул. Зарічна та Перекопська в с-щі Казанка Баштанського району Миколаївської області, являється вибуховим пристроєм та відноситься до категорії боєприпасів.

Згідно із висновком судово-медичної експертизи №30 від 21.04.2026 року (розпочата 21.04.2026 року, закінчена 28.04.2026 року), у ОСОБА_6 , згідно медичної документації, виявлені тілесні ушкодження у вигляді: ран лівої тім`яної області, грудної клітки зліва, правого стегна та синців навколо рани по задній поверхні грудної клітки. Характер, морфологічні особливості та локалізація всіх тілесних ушкоджень у вигляді наявності уламків в глибині ран, можуть свідчити про те, що дані тілесні ушкодження могли утворитись внаслідок вибухової хвилі та дії уламків при вибуху невідомого вибухового предмету. Утоврення даних тілесних ушкоджень 09.03.2026 не виключаються. За ступенем тяжкості вищеописані тілесні ушкодження відносяться до категорії тілесних ушкоджень легкого ступеню тяжкості за ознакою короткотривалого розладу здоров`я.

Згідно із висновком судово-медичної експертизи №15 від 12.03.2026 року (розпочата 12.03.2026 року, закінчена 23.03.2026 року), у ОСОБА_7 мають місце тілесні пошкодження у вигляді саден в потиличній ділянці зліва та на тильній поверхні правої кисті, опіків на обличчі та грудній клітці. Морфологічна характеристика, локалізація тілесних ушкоджень (опіків) свідчить про те, що вони утворились внаслідок вибухової хвилі та дії уламків при вибуху невідомого вибухового предмету, з давністю утворення не менш ніж 2-3 доби бо моменту огляду, не виключено утворення садна на голові в результаті дії вибухової хвилі з подальшим падінням. Морфологічна характеристика, локалізація вищеописаних тілесних ушкоджень ( саден ) свідчать про те. Що вони могли утворитися в наслідок 2 ударних дій тупим твердим предметом або тупими твердими предметами, з обмеженою контактуючою поверхнею , не виключено, що садно на голові могло утворитися в наслідок падіння з положення стоячи на тверду поверхню ( асфальт , земля ). З давністю утворення не менш ніж 2-3 доби до моменту огляду. За ступенем тяжкості вищеописані тілесні ушкодження відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Згідно із висновком додаткової судово-медичної експертизи №15 від 12.03.2026 року (розпочата 14.04.2026 року, закінчена 20.04.2026 року), утворення у ОСОБА_7 садна в потиличній області зліва за механізмом, зазначеним в питанні (в результаті нанесення йому удару (влучання внаслідок кидання) каміння, з відстані 6-10 м), не виключається. Садно в потиличній області зліва утворилося в наслідок не менше однієї ударної дії.

Під час слідчого експерименту від 10.03.2026 року за участю свідка ОСОБА_9 , останній в період часу з 15:16 години по 15:49 годин відтворив обставини вчинення кримінального правопорушення, що зафіксовано у протоколі від 10.03.2026 року з додатком у вигляді відеозапису на флеш-носії, доданому до протоколу. В ході слідчого експерименту свідку ОСОБА_9 запропоновано відтворити події, про які він повідомив, на що останній погодився та провів всіх учасників слідчої дії, до провулку з боку від домоволодіння ОСОБА_7 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , вказав на місце, після чого розмістив автомобіль з правої сторони від зазначеного домоволодіння на відстані 1,6 метр. Після цього ОСОБА_9 показав, що він перебував за кермом автомобіля, а ОСОБА_6 на передньому пасажирському сидінні автомобіля. Далі ОСОБА_9 показав, як він вийшов з автомобіля та став поряд з автомобілем і почав вести розмову з ОСОБА_7 , який в свою чергу перебував у дворі, на відстані 5 метрів від паркану та на відстані 6,6 метрів від автомобіля. Після цього ОСОБА_9 продемонстрував, що після першого негучного хлопка, який пролунав після того, як ОСОБА_7 кинув невідомий предмет у їхньому напрямку, ОСОБА_6 вийшов з автомобіля та став поряд із задніми лівими дверями. В цей час ОСОБА_7 , перебуваючи на тому ж місці, де стояв на території свого подвір`я, дістав правою рукою предмет, ззовні схожий на гранату, від`єднав від нього кільце та правою рукою кинув його у напрямку, де перебували ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , після чого пролунав вибух. З метою встановлення відстані від місця, де стався вибух було здійснено заміри та встановлено, що вибух відбувся на узбіччі з лівої сторони, на відстані 5,6 метрів від автомобіля та того місця, де перебував ОСОБА_6 . Після цього ОСОБА_9 розмістив статистів у місцях, де в момент вибуху перебували він та ОСОБА_6 , а сам пройшов до території подвір`я, за адресою: АДРЕСА_1 , де зайняв місце між господарчою будівлею та задньою стіною будинку, та зазначив, що в цьому місці в момент зазначених подій перебував ОСОБА_7 , від вказаного місця до паркану домоволодіння було здійснено заміри та встановлено, що відстань становить 5 метрів, після цього було здійснено заміри за територією подвір`я та встановлено, що відстань від місця, де перебував ОСОБА_7 , та здійснював кидання предмету, схожого на гранату, до епіцентру вибуху відстань становить 13,7 м.

Під час слідчого експерименту від 12.03.2026 року за участю підозрюваного ОСОБА_7 , останній в період часу з 13:31 години по 14:58 годин відтворив обставини вчинення кримінального правопорушення, що зафіксовано у протоколі від 12.03.2026 з додатком у вигляді відеозапису на флеш-носії, доданому до протоколу. В ході слідчого експерименту підозрюваному ОСОБА_7 запропоновано відтворити події, про які він повідомив, на що останній погодився та провів всіх учасників слідчої дії до господарчого подвір`я домоволодіння, де він проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та показав, де він стояв, коли кидав гранату. Відстань від даного місця до паркану склала 6,5 м. Вказав місце, де стояв ОСОБА_6 за парканом зі сторони домоволодіння АДРЕСА_2 , відстань від даного місця до паркану 5 м. Відстань від паркану, яким огороджене господарче подвір`я, до ОСОБА_9 , склала 1,30 м. Відстань між ОСОБА_9 і ОСОБА_6 3,1 м. Між даними особами стояв автомобіль. ОСОБА_7 показав вирву, яка утворилася в результаті вибуху гранати, яка знаходиться в землі біля домоволодіння АДРЕСА_3 . Відстань від вирви до дороги склала 2 м.

Під час слідчого експерименту від 01.04.2026 року за участю потерпілого ОСОБА_6 , останній в період часу з 12:12 години по 12:40 годин відтворив обставини вчинення кримінального правопорушення, що зафіксовано у протоколі від 01.04.2026 року з додатком у вигляді відеозапису на флеш-носії, доданому до протоколу. В ході слідчого експерименту потерпілому ОСОБА_6 запропоновано відтворити події, про які він повідомив, на що останній погодився та провів всіх учасників слідчої дії до провулку з боку від домоволодіння ОСОБА_7 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , вказав на місце та розмістив автомобіль з правої сторони від зазначеного домоволодіння. Після цього ОСОБА_6 показав, що він перебував на пасажирському сидінні, а ОСОБА_9 за кермом автомобіля. Далі потерпілий показав, як ОСОБА_9 вийшов з автомобіля та став поряд з автомобілем біля паркану і почав вести розмову з обвинуваченим, який, в свою чергу, перебував у дворі. Після цього ОСОБА_6 вказав, що він вийшов з автомобіля через водійські дверцята, які знаходились з боку паркану. Вийшовши з автомобіля, потерпілий ОСОБА_6 став попереду автомобіля, а ОСОБА_9 знаходився на попередньому місці. В цей час ОСОБА_7 знаходився на тому ж місці, де стояв раніше на території свого подвір`я, та останній крикнув «Лови», після чого пролунав вибух. Після цього ОСОБА_6 розмістив статиста у місці, де в момент вибуху перебував ОСОБА_13 , а сам пройшов до місця, де стояв він, та вказав як саме він стояв. Після цього ОСОБА_6 розмістив статиста в місці, де на території подвір`я знаходився ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме – місце між господарчою будівлею та задньою стіною будинку та зазначив, що в цьому місці в момент зазначених подій перебував ОСОБА_12 . Також, ОСОБА_6 пояснив, що з приводу чого був конфлікт між ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , він не знає, оскільки розмову між ними не чув, а також будь-яких погроз від ОСОБА_12 він не чув, лише чув, що останній кричав, щоб вони їхали від двору, а також почув фразу «Лови».

В ході судового розгляду прокурор та сторона захисту відмовилися від допиту свідка ОСОБА_9 . Також судом було досліджено постанову про об`єднання матеріалів досудового розслідування від 30.03.2026 року, згідно якої матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях за № 12026152270000060 від 10.03.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України, та № 12026152270000065 від 10.03.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України об`єднані та присвоєно номер 2026152270000060.

Згідно протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 10.03.2026, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було затримано в порядку ст. 208 КПК України о 03 годині 02 хвилини 10.03.2026 року.

Таким чином, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального даного провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд встановив, що своїми умисними діями, які виразилися у придбанні та зберіганні вибухового пристрою, без передбаченого законом дозволу, при обставинах, викладених у даному вироку, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК України.

Дії ОСОБА_7 , кваліфіковані стороною обвинувачення за ч. 2 ст. 15, п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України, як закінчений замах на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, що вчинене способом небезпечним для життя багатьох осіб, яке не було доведено до кінця з причин, які не залежали від його волі, підлягають перекваліфікації на ч. 2 ст. 125 КК України, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. При цьому відповідно до ч. 4 ст.17 КПК усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на користь такої особи.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.

З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 8 жовтня 2019 р. у справі № 195/1563/1 б-к, від 21 січня 2020 р. у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 р. у справі № 760/23459/17).

Таким чином, суди повинні ретельно перевіряти доводи сторони захисту, які обґрунтовано ставлять під сумнів версію сторони обвинувачення. У випадку, якщо суд після такої перевірки відхиляє доводи сторони захисту, він має навести переконливі мотиви такого висновку, які не залишають розумного сумніву у винуватості обвинуваченого. Разом з тим, якщо небезпідставні доводи сторони захисту не можуть бути спростовані з наведенням переконливих мотивів, які ґрунтуються на обставинах відповідного провадження, то це свідчить про існування розумного сумніву в доведеності винуватості особи.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, п.5 ч.2 ст.115 КК України, а саме в тому, що 09.03.2026 року близько 19:50 години, перебуваючи на території господарчого подвір`я, що розташоване за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_1 він в ході словесної сварки з ОСОБА_6 , яка виникла на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин, з метою реалізації раптово виниклого злочинного умислу, направленого на позбавлення життя ОСОБА_6 , дістав з речового ящика, що влаштований у скутері, який знаходився на цьому ж господарчому подвір`ї, ручну осколкову гранату виробництва Фінляндії (з підривачем типу «VRT JVA 1634»), яка є вибуховим пристроєм, після чого, з метою привести її в дію, вирвав кільце з гранати, яку тримав в руці, та, діючи умисно, маючи на меті та бажаючи настання наслідків у виді смерті ОСОБА_6 , діючи способом, небезпечним для життя багатьох осіб, усвідомлюючи, що на близькій відстані від ОСОБА_6 перебуває ОСОБА_9 та внаслідок його дій може бути створена загроза життю та здоров`ю останнього, кинув зазначений вибуховий пристрій в напрямку ОСОБА_6 , який перебував за парканом поряд з припаркованим автомобілем марки «ВАЗ 21099», державний номерний знак НОМЕР_1 , в результаті чого стався вибух. Внаслідок розриву ручної осколкової гранати виробництва Фінляндії (з підривачем типу «VRT JVA 1634»), яка є вибуховим пристроєм, постраждав ОСОБА_6 , отримавши тілесні ушкодження у виді уламкового поранення лівого плеча та правої ноги, голови ліворуч. Окрім того, внаслідок розриву ручної осколкової гранати виробництва Фінляндії (з підривачем типу «VRT JVA 1634»), яка є вибуховим пристроєм, пошкоджено автомобіль марки «ВАЗ 21099», державний номерний знак НОМЕР_1 , яким користувався ОСОБА_9 . Таким чином, ОСОБА_7 з незалежних від його волі обставин, не зміг довести свій злочинний умисел, направлений на протиправне заподіяння смерті іншій людині, до кінця.

У свою чергу, сторона захисту наголошувала, що умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_6 у ОСОБА_7 не було, гранату обвинувачений кидав не в потерпілого та свідка, а в бік від них, в напрямку домоволодіння, яке розташоване через дорогу провулку, наміру позбавити когось життя у нього не було, хотів лише налякати потерпілого та свідка, щоб вони поїхали з місця події, оскільки між ними виник конфлікт та один з них ( ОСОБА_6 ) шляхом влучання каменем розбив йому голову, погроз заподіяння смерті шляхом вчинення підриву ОСОБА_7 нікому не висловлював. Думки, що граната може заподіяти смерть потерпілому чи свідку, сусідам або випадковим перехожим, він не припускав, а тому, за версією сторони захисту, дії ОСОБА_7 не містять складу злочину, передбаченого ч.2 ст.15, п.5 ч.2 ст.115 КК України, та мають бути кваліфіковані за ч.2 ст.125 КК України.

Аналізуючи твердження сторони обвинувачення та сторони захисту, колегія суддів враховує, абз. 2 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи», згідно з яким для кваліфікації діяння як замаху на вбивство визначальним є наявність прямого умислу на позбавлення життя, який оцінюється з урахуванням характеру, локалізації та тяжкості наслідків.

Відповідно до ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Згідно зі ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Закінченим є замах, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова - наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.

Якщо умисне вбивство може бути вчинено як з прямим, так і з непрямим умислом, то замах на умисне вбивство можливий лише з прямим умислом, тобто коли вчинене свідчило про те, що винний усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав можливість або неминучість настання смерті іншої людини і бажав її настання, однак смертельний результат не настав з незалежних від нього обставин.

Отже, якщо винний діяв з непрямим умислом, він не може нести відповідальність за замах на вбивство.

Вказане узгоджується із з усталеною правовою позицією Верховного Суду щодо неможливості вчинення замаху на злочин із непрямим умислом, викладеною, зокрема, у постановах у справах № 639/5940/21 (провадження №51-1483км25), № 643/4662/23 (провадження № 51-243км25) та №939/2393/21 (провадження № 51-1346км25).

Також злочин не може бути кваліфікований як замах на вбивство у випадках, коли винний діє з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров`ю, так і настання смерті. Відповідальність у цих випадках повинна наставати лише за наслідки, які фактично було заподіяні.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 13.02.2020 року у справі № 164/1826/17.

Питання про наявність у діях особи умислу на вбивство слід вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, треба враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передували події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій (постанова ВС від 13 лютого 2020 року у справі №164/1826/17).

В ході судового розгляду стороною обвинувачення не була спростована версія сторони захисту про те, що ОСОБА_7 не мав прямого умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_6 .

Зокрема, як встановлено судом, ОСОБА_7 кинув гранату в бік від того місця, де на проїжджій частині розташовувався транспортний засіб марки «ВАЗ 21099», поряд з яким перебували ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , за її межами, а саме – поряд з парканом сусіднього домоволодіння, вибух відбувся саме перед парканом сусіднього домоволодіння, за його межами та за межами проїзної частини, з правого боку від того місця, де на проїжджій частині перебував автомобіль марки «ВАЗ 21099», що зафіксовано в протоколі огляду місця події від 10.03.2026 року. Місцезнаходження транспортного засобу, поряд з яким перебували свідок та потерпілий, зафіксовано під час проведення слідчих експериментів за участю обвинуваченого ОСОБА_7 , свідка ОСОБА_9 , потерпілого ОСОБА_6 .

Потерпілий ОСОБА_6 , умисел на заподіяння смерті якого, за версією сторони обвинувачення, виник у ОСОБА_7 , отримав легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я. ОСОБА_9 від вибуху не постраждав взагалі. Також, постраждав сам обвинувачений, який згідно із висновком судово-медичної експертизи №15 від 12.03.2026, отримав легкі тілесні ушкодження у виді опіків на обличчі та грудній клітині.

При цьому, колегія суддів враховує відносини між обвинуваченим та потерпілим, які раніше не були знайомі та мали між собою раптово виниклий конфлікт.

Зазначене свідчить про недоведеність версії сторони обвинувачення, що ОСОБА_7 кинув гранату саме з метою позбавлення життя потерпілого ОСОБА_6 , а є свідченням неконкретизованого умислу обвинуваченого, за неспростованою версією якого він діяв лише з метою залякування.

З огляду на вищенаведене суд зазначає наступне.

Так, ОСОБА_7 діяв із неконкретизованим умислом щодо наслідків своїх дій, тому повинен відповідати за фактичну шкоду здоров`ю потерпілого.

Частиною 2 статті 125 КК України передбачено кримінальну відповідальність за умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності.

Відповідно до статті 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Вказане має місце тоді, коли діяння особи, яке згідно з обвинувальним актом ставиться їй у провину, підлягає кваліфікації за менш тяжкий злочин, ніж це зазначено в обвинувальному акті. Якщо ж вчинення конкретного діяння органом досудового розслідування особі у провину не ставилося, то суд відповідно не може вийти за межі висунутого обвинувачення і додатково встановити обставини кримінального провадження, які не були зазначені в обвинувальному акті.

Так, Верховний Суд уже надавав висновки щодо виходу судів нижчих ланок за межі обвинувачення (постанова від 22 березня 2018 року № 51-1290 км 18, постанова від 21.05.2019, справа № 727/12/18, провадження № 51-10310 км18).

Таким чином, суд зазначає, що вина обвинуваченого ОСОБА_7 доведена повністю, його дії необхідно кваліфікувати за ч.2 ст.125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, а тому кваліфікацію дій ОСОБА_7 необхідно змінити та перекваліфікувати його дії з ч.2 ст.15, п.5 ч.2 ст.115 КК України на ч.2 ст.125 КК України.

Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Вимоги цієї норми є імперативними, тобто обов`язковими для застосування судом. Наведені в ній положення зобов`язують суд при призначенні покарання враховувати не лише ступінь тяжкості вчиненого злочину та обставини, що обтяжують покарання, а й особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові №362/4131/16-к від 25 вересня 2018 року.

Згідно з частиною другої статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належать, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо (постанова Верховного Суду від 01.02.2018 року по справі № 634/609/15-к).

За правилами кримінального закону покарання, призначене особі за скоєний злочин, має бути законним і справедливим. Законність покарання означає, що його має бути призначено особі відповідно до вимог цього закону, а справедливість покарання визначається принципом його домірності, тобто необхідності його визначення судом саме у тому вигляді й розмірі, яке з урахуванням ступеня тяжкості скоєного злочину, даних про особу винного та обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, буде необхідним та достатнім для її виправлення й попередження скоєння нових злочинів.

Обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд враховує вимоги ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання, межі санкції ч. 1 ст. 263 КК України та ч. 2 ст. 125 КК України, ступінь тяжкості вказаних діянь, які відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії тяжкого злочину та кримінального проступку, відповідно, дані щодо особи обвинуваченого, який є особою молодого віку, не одружений, неповнолітніх дітей не має. Згідно із ст. 89 КК України ОСОБА_7 вважається таким, що не має судимості. Строкову військову службу не проходив. Не був призваний/мобілізований на військову службу з 24.02.2022 по теперішній час. Відповідно до довідки-характеристики, ОСОБА_7 за місцем мешкання характеризується негативно, упродовж 2024-2025 років притягувався до адміністративної відповідальності. На обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , відповідно до ст. 66 КК України, колегія суддів визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, які б відповідно до ст. 67 КК України обтяжували покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , колегією суддів не встановлено.

Досягнення мети виправлення означає, що в особистості засудженого відбулись такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів. Виправлення засудженого, яке виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженого, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності і поваги до положень закону, в тому числі і кримінального, досягається таким впливом на свідомість особи, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення.

З огляду на вказані обставини, враховуючи ступень тяжкості вчинених ОСОБА_7 діянь, які відносяться до категорії тяжкого злочину та кримінального проступку, сукупність усіх обставин, що характеризують вказані кримінальні правопорушення, зокрема, форму вини, мотив, спосіб, характер вчинених діянь та тяжкість наслідків, беручи до уваги дані, що характеризують особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується негативно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, а також обставини, що пом`якшують його покарання, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину та відсутність обставин, які обтяжують його покарання, суд вважає що виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства із призначенням покарання у вигляді позбавлення волі, яке, відповідно до ст. 65 КК України, є необхідним та достатнім заходом примусу, що застосовується від імені держави згідно ст. 50 КК України.

Цивільний позов у справі не заявлено.

Арешт майна, накладений відповідно до ухвали слідчого судді Новобузького районного суду Миколаївської області від 13.03.2026 (справа №481/310/26, провадження №1-кс/481/101/2026) та ухвали слідчого судді Новобузького районного суду Миколаївської області від 13.03.2026 (справа №481/310/26, провадження №1-кс/481/102/2026), на предмети, визнані речовими доказами у кримінальному провадженні, підлягають скасуванню.

Процесуальні витрати за проведення комплексної судової вибухово-технічної експертизи № КСЕ-19/112-26/3192 від 27.03.2026 року у розмірі 7131.20 гривень (сім тисяч сто тридцять одна гривня 20 копійок) підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь держави.

Речові докази підлягають вирішенню згідно ст. 100 КПК України.

Запобіжний захід ОСОБА_7 залишити у виді тримання під вартою.

Строк відбування покарання підлягає обчисленню з дня затримання ОСОБА_7 .

Покарання ОСОБА_7 слід обчислювати з урахуванням ч. 5 ст. 72 КК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 370-371, 373, 374 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125 КК України, ч. 1 ст. 263 КК України та призначити покарання:

- за ч. 2 ст. 125 КК України у виді 1 (одного ) року обмеження волі;

- за ч. 1 ст. 263 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

До набрання вироку законної сили запобіжний захід ОСОБА_7 залишити у виді тримання під вартою.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з дня затримання, тобто з 10.03.2026 року.

Зарахувати ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк перебування під вартою із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі у період з 10.03.2026 року.

Арешт майна, накладений відповідно до ухвали слідчого судді Новобузького районного суду Миколаївської області від 13.03.2026 (справа №481/310/26, провадження №1-кс/481/101/2026), а саме на зразок ґрунту, в якому знаходяться металеві уламки; кільце з шплінтом; запобіжний важіль з маркуванням VRT JVA 1634; два металеві уламки розмірами 2 мм та 4 мм.; частини скла схожого на скло від автомобіля,- скасувати.

Арешт майна, накладений відповідно до ухвали слідчого судді Новобузького районного суду Миколаївської області від 13.03.2026 (справа №481/310/26, провадження №1-кс/481/102/2026), а саме на: мобільний телефон «Realme C25Y» ІМЕІ: НОМЕР_2 , ІМЕІ 2: НОМЕР_3 , із сім-картами НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , - скасувати.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати за проведення комплексної судової вибухово-технічної експертизи № КСЕ-19/112-26/3192 від 27.03.2026 року у розмірі 7131 (сім тисяч сто тридцять одна ) гривень 20 копійок.

Речові докази: зразок ґрунту, який було поміщено до спец-пакету № CRI11037372; спец-пакет № 6382299, в якому знаходяться металеві уламки з первинним упакуванням спец-пакет № CRI11037371; кільце з шплінтом з первинним упакуванням паперовий пакет Національної поліції №1; запобіжний важіль з маркуванням VRT JVA 1634, з первинним упакуванням паперовий пакет Національної поліції №2; два металеві уламки розмірами 2 мм та 4 мм з первинним упакуванням спец-пакет № WAR1117141, після дослідження; металеві уламки частини скла схожого на скло від автомобіля, які було поміщено до спец-пакету № WAR1126058, які передані до камери зберігання речових доказів ВП №1 Баштанського РВП ГУНП в Миколаївській області - знищити; куртку чорного кольору, штани чорного кольору та шапку чорного кольору зі слідами пошкоджень, які повернуті потерпілому ОСОБА_6 , залишити останньому, як законному володільцю; мобільний телефон «Realme C25Y» ІМЕІ: НОМЕР_2 , ІМЕІ 2: НОМЕР_3 , із сім-картами НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , який поміщено до спец-пакету СRI 1176107, переданий до камери зберігання речових доказів ВП №1 Баштанського РВП ГУНП в Миколаївській області, повернути власнику.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Вирок може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду через Казанківський районний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Головуючий суддя: ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3