Рішення від 11 серпня 2026 р. у справі №472/1220/25 — Веселинівський районний суд Миколаївської області

Справа № 472/1220/25

Провадження №2/472/144/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2026 року селище Веселинове

Миколаївської області

Веселинівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді - Орленко Л.О.,

з участю секретаря

судового засідання - Чорної О.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Вовчанської Г.С.,

третіх осіб - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 у с-щі Веселинове Миколаївської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Вознесенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання батьківства,

ВСТАНОВИВ:

17 жовтня 2025 року до суду надійшла позовна заява за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Вознесенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання батьківства.

Позов мотивовано тим, що з 2011 року позивач перебувала у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_5 . При реєстрації сина у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Доманівського районного управління юстиції Миколаївської області, у зв`язку з не перебуванням у шлюбі з відповідачем, відсутністю спільної заяви батьків, запис про батька дитини було проведено у Книзі реєстрації народжень на підставі ст.135 СК України за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по-батькові батька дитини записано за вказівкою позивача, а саме « ОСОБА_5 ».

12 грудня 2012 року з відповідачем ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 02 та видано Порічанською сільською радою Веселинівського району Миколаївської області свідоцтво серії НОМЕР_1 .

До відділу ДРАЦС із заявою про визнання батьківства щодо сина ОСОБА_5 не звертались.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_7 .

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 23 грудня 2016 року шлюб було розірвано.

16 червня 2023 року ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 було призвано на військову службу по мобілізації.

25 серпня 2025 року батьки відповідача ОСОБА_4 отримали сповіщення № 1168 про те, що їх син солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зник безвісти 16.08.2025 року під час виконання обов`язків військової служби, завдань пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України в н.п. Новомиколаївка, Покровського району, Донецької області, внаслідок ворожого мінометного обстрілу.

У зв`язку з тим, що син ОСОБА_5 народився поза шлюбом, а батько ОСОБА_4 на даний час має статус особи, яка зникла безвісти за особливих обставин, виникла необхідність у встановленні факту батьківства для забезпечення дитині можливості реалізувати передбачені законом права та пільги. У зв`язку з цим позивач звернулася до суду із відповідною заявою.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Вовчанська Г.С. підтримали позовну заяву повністю та просили її задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

В судове засідання представник третьої особи Вознесенського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку судової повістки на 11.06.2026 року та 12.08.2026 року до електронного кабінету підсистеми "Електронний суд". Будь яких заяв та клопотань на адресу суду не надходило.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 в судовому засіданні зазначив, що проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 в судовому засіданні зазначила, що проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Відповідач ОСОБА_4 в судові засідання 11.06.2026 року та 12.08.2026 року не з`явився, про день час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням за місцем реєстрації та через оголошення опубліковане на офіційному веб-сайті суду на порталі Судова влада України.

Відповідно до сповіщення сім"ї № 1168, відповідач ОСОБА_4 , старший стрілець - оператор штурмового спеціалізованого відділення штурмового спеціалізованого взводу штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону в/ч НОМЕР_2 , зник безвісти 16.06.2023 року під час виконання бойового завдання в районі н.п. Новомиколаївка Порковського району Донецької області. Вказане сповіщення є підставою для подання документів для збереження грошового забезпечення і надання пільг в установленому законодавством порядку.

З Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин № ВГ/В-20251031-33 сформованого 31.10.2025 року, вбачається що дата набуття статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідача ОСОБА_4 є 26.08.2025 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

В інтересах дитини є розгляд справи в найкоротші строки, що відображено в пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, де вказано, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

За таких обставин, з метою забезпечення найкращих інтересів дитини, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю відповідача.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не повідомив суд про причини неявки в судові засідання, відзиву на позовну заяву не подав, то суд вважає за необхідне розглядати справу в заочному порядку на підставі наявних у справі доказів.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та наданих доказів, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 2011 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 та проживала з ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Під час фактичних шлюбних відносин у сторін народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.7)

Відповідач ОСОБА_4 визнавав своє батьківство щодо сина, але не звернувся до органу ДРАЦС для подання спільної заяви, а тому народження сина було зареєстроване відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

В актовому записі про народження дитини відомості про батька були записані зі слів матері за її заявою, що підтверджується Витягом з ДРАЦС про народження дитини № 00053974165 від 03.10.2025 року (а.с.8-9).

12 грудня 2012 року позивач ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 02 та видано Порічанською сільською радою Веселинівського району Миколаївської області свідоцтво серії НОМЕР_1 (а.с. 12).

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 23 грудня 2016 року шлюб було розірвано (а.с.13-14).

Ч.ч. 1,3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Вжите у зазначеній статті конвенції поняття "сімейне життя" має автономне значення і, виходячи із прецедентної практики ЄСПЛ, включає фактичні сімейні відносини, зокрема і ті, що виникли, або можуть виникнути між дітьми і їх біологічним батьком, а також ті, що виникають між партнерами, що підтримують фактичні шлюбні відносини. У разі встановлення існування сімейного зв`язку з дитиною, держава має діяти в порядку, розрахованому на надання можливості розвитку цього зв`язку і юридичні гарантії мають бути встановлені з моменту народження або якнайшвидше після інтеграції дитини до її сім`ї (Keegan v. Ireland, 44; Kroon and Others v. the Netherlands, § 30, 32).

Згідно ст.122 СК України, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

При цьому, згідно, ст.125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Порядок визначення походження батьківства за заявою матері та батька дитини регламентований ст.126 СК України, відповідно до якої походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно зі ст.128 Сімейного кодексу України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу.

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Відповідно до ст.135 Сімейного кодексу України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває в шлюбі, якщо немає спільної заяви батьків, заяви батька, або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Відповідно до положень ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" від 15 червня 2006 року, №3 роз`яснено, що питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це.

Походження дитини встановлюється судом з урахуванням усіх обставин. При цьому можуть застосовуватися будь-які засоби доказування, передбачені цивільним процесуальним законодавством: пояснення сторін та третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази, висновок експерта. В основу рішення суду не можуть бути покладені лише докази, отримані з порушенням закону, які не мають юридичної сили.

Доказами походження дитини від певної особи можуть бути будь-які фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, визнання особою батьківства, а також інші обставини, що засвідчують походження дитини від певної особи. Спільне проживання та ведення спільного господарства може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо).

Батьківство може бути визнано особою як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Вказані обставини та інші обставини, що стосуються справи, можуть бути підтверджені поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Зокрема, доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання батьківства.

Як вбачається з правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 373/2257/18, предметом доказування у справах про визнання батьківства або про встановлення факту батьківства є встановлення походження дитини від певної особи; тлумачення норм ст. 130 СК України свідчить, що законом не встановлено переліку доказів для встановлення факту батьківства; підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України (ст. 128 СК України); доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства.

У судовому засіданні знайшли підтвердження обставини, які дають підстави вважати, що батьком ОСОБА_5 є відповідач ОСОБА_4 , оскільки це підтверджується дослідженими судом доказами, зокрема: треті особи, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 суду пояснили, що вини є батьками відповідача ОСОБА_4 . Їхній син проживав у цивільному шлюбі з позивачкою ОСОБА_1 та в період їхнього проживання народився їх онук ОСОБА_5 . ОСОБА_4 визнав себе батьком дитини та піклувався про сина, також вони підтверджують, що ОСОБА_5 є їхнім онуком.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_5 суду пояснив, що ОСОБА_4 є його батьком. Після припинення спільного проживання батьків, батько продовжував підтримувати з ним зв`язок, піклувався про нього та надавав допомогу, мав з ним близькі родинні стосунки.

Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2021 року по справі № 676/1200/20 наголосив на тому, що для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема, призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.

Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із ч.4 ст.10 ЦПК України та ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зауважив, що "на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства" (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Калачова проти Росії" від 07 травня 2009 року, заява № 3451/05).

Таким чином, висновок судової молекулярно-генетичної (судово-біологічної, судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

16 червня 2023 року відповідача ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 було призвано на військову службу по мобілізації та 25 серпня 2025 року батьки відповідача ОСОБА_4 отримали сповіщення № 1168 про те, що солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зник безвісти 16.08.2025 року під час виконання обов`язків військової служби, завдань пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України в н.п. Новомиколаївка, Покровського району, Донецької області, внаслідок ворожого мінометного обстрілу.(а.с.16).

У зв`язку з тим, що відповідач ОСОБА_4 зник безвісти, для проведення молекулярно-генетичної експертизи було відібрано зразки ДНК у дитини ОСОБА_5 та третьої особи (батька відповідача) ОСОБА_3 .

Висновком молекулярно-генетичної експертизи № 49946 від 29.09.2025 року медико-генетичного центру «МАМА ПАПА», відповідно до якого ймовірність того, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є біологічним батьком батька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , складає 99,97%.

Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності вважає, що судом було достовірно встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Щодо внесення змін до актового запису про народження дитини, то Наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5, який зареєстровано 14 січня 2011 року за № 55/18793, затверджено Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, згідно з п.1.7 яких зміни до актового запису цивільного стану вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису.

Відповідно до п.п.20 п.1 Розділу III Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.

Згідно з п.2.13 Правил, підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є в т.ч. рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану.

Відповідно до п.2.13.1 Правил, рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану, є підставою для внесення відповідних змін до актового запису.

Згідно з п. п. 20 п. 1 Розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5 з відповідними змінами, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.

Відповідно до п. 2.16.4. Правил на підставі рішення суду про визнання батьківства (материнства) в актовому записі про народження змінюються відомості про батька та вносяться пов`язані з цим інші зміни згідно із зазначеними в рішенні суду.

За положеннями ст. 134 СК України на підставі заяви осіб, зазначених у статті 126 СК України або рішення суду, орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до Книги реєстрації народжень та видає нове свідоцтво про народження.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з вимог цієї статті та з врахуванням того, що позивач не просив стягнути з відповідача на свою користь сплачений нею судовий збір, то суд вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого ним судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 223, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Вознесенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання батьківства, - задовольнити повністю.

Визнати громадянина України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженця с-ща Веселинове Веселинівського району Миколаївської області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , батьком дитини: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , народженого від матері ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Внести зміни до актового запису № 48 від 07 серпня 2012 року про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , складеного Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Доманівського районного управління юстиції Миколаївської області, зазначивши батьком дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , - громадянина України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженця с-ща Веселинове Веселинівського району Миколаївської області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , змінивши прізвище дитини з " ІНФОРМАЦІЯ_10 " на " ІНФОРМАЦІЯ_10 ".

Судові витрати по справі покласти на позивача ОСОБА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення (або з дати складення повного тексту заочного рішення суду).

Учасник справи, якому заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення (або в день складення повного заочного рішення суду), має право на поновлення пропущеного строку, на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного тексту заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення, а в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення - після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення суду складено 24 серпня 2026 року.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області Л.О. Орленко