Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №703/1468/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/2131/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №703/1468/26 Категорія: 313000000 Овсієнко І. В.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л.

судді секретарСіренко Ю. В., Новіков О. М. Івануса А.Д.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Смілянської міської ради на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07.07.2026 (повний текст рішення складено 07.07.2026, суддя в суді першої інстанції Овсієнко І. В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби у місті Сміла Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Смілянської міської ради про зняття арешту з нерухомого майна,

в с т а н о в и в :

у березні 2026 позивачі звернулися до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Сміла Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Смілянської міської ради про зняття арешту з нерухомого майна, в якому просили суд:

зняти арешт із нерухомого майна – квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1 ;

Вилучити запис з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 1548395, зареєстрованого 10.12.2004 Смілянським відділом державної виконавчої служби, державним виконавцем Краснюк О. М. про обтяження вказаної квартири.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачам на підставі договору обміну квартири від 27.04.2001 на підставі спільної часткової власності належить квартира за адресою АДРЕСА_1 .

Маючи намір здійснити дарування належних співвласникам часток на користь однієї із них, позивачі довідались про те, що за відомостями Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна існує обтяження у вигляді арешту, що накладений постановою державного виконавця Смілянського відділу ДВС АА 829833 від 10.12.2004 на все майно, що належить ОСОБА_1 .

Обтяження зареєстроване 15.12.2004 за № 1548395. Підставою накладення арешту зазначене рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15.09.2004 у справі № 2-2534, відповідно до якого стягнуто з ОСОБА_1 на користь СКП «Варм» 93,13 грн. боргу за послуги з теплопостачання.

Посилаючись на погашення стягнутої судом заборгованості, а також припинення СКП «Варм» без правонаступництва, позивачі вказали, що безпідставним арештом порушуються їхні права співвласників на володіння та розпорядження належним їм майном. В позасудовому порядку арешт припинити неможливо, тому позивачі звернулися до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07.07.2026 позовні вимоги задоволено частково.

Скасовано арешт на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , що накладений постановою про арешт нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , серія та номер АА 829833 від 10.12.2004, видана Смілянським міським відділом державної виконавчої служби, реєстраційний номер обтяження 1548395, зареєстроване 15.12.2004 реєстратором Смілянської міської ради, номер запису про обтяження після перенесення 62308850 від 13.11.2025.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачі в інший спосіб ніж звернення до суду з відповідним позовом захистити своє право не можуть. Юридична особа, якій належало право вимоги до ОСОБА_1 припинена, тому подальше існування такого обтяження як арешт, порушує право власності позивачів, тому їхні вимоги підлягають захисту шляхом скасування такого арешту.

Відмовляючи в задоволенні вимоги про вилучення запису про обтяження, суд керувався тим, що задоволення такої вимоги не є належним та ефективним захистом прав позивачів.

В апеляційній скарзі Смілянська міська рада просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07.07.2026 в частині задоволення позовних вимог до Смілянської міської ради.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказано, що Смілянська міська рада не є належним відповідачем у справі, не оспорює та не порушує право позивачів на володіння та користування нерухомим майном. Фактично позивачі не погоджуються з діями посадових осіб органів державної виконавчої служби з приводу відмови у знятті арешту на майно, тому задоволення позову до відповідача Смілянської міської ради є помилковим і в цій частині рішення суду підлягає скасуванню.

Додатково вказано, що позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не доведено порушення своїх прав на користування належними їм частками квартири, оскільки арешт накладений лише на 1/3 частину, яка належить ОСОБА_1 .

Щодо пред`явлення позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що вона є боржником у виконавчому провадженні, тому не може пред`являти відповідний позов до суду, оскільки законом передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VІІ ЦПК України.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15.09.2004 у справі № 2-2534/2004 з ОСОБА_1 стягнуто на користь СКП «Варм» 93,13 грн. боргу за послуги теплопостачання.

Відповідно до договору обміну квартир від 27.04.2001 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 обміняли належну їм квартиру на належну ОСОБА_5 квартиру за адресою АДРЕСА_1 .

27.04.2001 вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Новіковим І. М., зареєстрований в реєстрі під № 2591.

З відомостей Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03.03.2026 вбачається, що за реєстраційним номером обтяження 1548395 від 15.12.2004 зареєстровано арешт нерухомого майна, квартири за адресою АДРЕСА_1 , особою, майно якої обтяжується, зазначено ОСОБА_1 , підставою обтяження – постанову про арешт майна боржника АА 829833 від 10.12.2004, винесену державним виконавцем Смілянського міського відділу державної виконавчої служби Краснюк О. М.

У відомостях про додаткові дані вказано рішення Смілянського міськрайонного суду № 2-2534 від 15.09.2004. Відповідно до рішення державного реєстратора від 13.11.2025, запис про зареєстроване обтяження перенесений під № 62308850.

Відповідно до повідомлення Відділу ДВС у м. Сміла Черкаського р-ну Черкаської обл. від 03.06.2026 за базою даних АСВП, сперозділу, що містить інформацію із Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, електронного архіву завершених виконавчих проваджень, не виявлено виконавчих проваджень щодо стягнення із ОСОБА_1 грошових коштів на користь СКП «Варм».

За повідомленням Відділу ДВС у м. Сміла Черкаського р-ну Черкаської обл. № 82342/2013-43 від 19.11.2025 вбачається, що на звернення ОСОБА_1 до відділу ДВС останній повідомив, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на не рухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна встановлено, що в записах з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відсутні відомості щодо виконавчого провадження, в межах якого накладено арешт на нерухоме майно, тому скасувати арешт на невизначене майно, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження серія АА № 829833, виданий Смілянським міським відділом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 10.12.2004 не має можливості.

Із відомостей ЄДРДР, що є відкритими, судом встановлено, що СКП «Варм» на підставі ухвали Господарського суду Черкаської області від 18.12.2004 в справі № 01/777 припинене у зв`язку із визнанням банкрутом.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається реєстрація припинення юридичної особи СКП «Варм» у зв`язку із визнанням її банкрутом. Вказана реєстр проведена 23.12.2014. Дані про правонаступників не зареєстровані. Засновником СКП «Варм» рахувалася Смілянська міська рада.

Такими є фактичні обставини справи, які мають наступне правове регулювання.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

У ч. 1 ст. 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 643/3614/17 дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний податковий орган, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постанові Верховного Суду від 05.11.2025 у справі № 345/6246/24.

У справі, що переглядається апеляційним судом, питання зняття арешту зі спірного майна позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які не є боржниками у виконавчому провадженні ставиться не у зв`язку з порушенням порядку його накладення виконавцем, а у зв`язку з порушенням їх прав як співвласників нерухомого майна. Позивачі звернулися до суду за захистом свого цивільного права. Враховуючи підстави позову та те, що предметом позову є зняття арешту з майна і позов вказаними фізичними особами поданий не як учасниками виконавчого провадження, тому вказаний спір за їхніми позовними вимогами підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Зазначене відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 08.11.2019 у справі № 643/3614/17.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (постанови від 26.11.2019 у справі № 905/386/18, від 05.05.2020 у справі № 554/8004/16, від 07.04.2021 у справі № 174/474/17).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 у справі № 905/386/18 зробила правовий висновок про те, що орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15 (пункт 49), від 21.11.2018 у справі № 127/93/17 (пункт 50), від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 71)).

Системний аналіз статей 51, 175 ЦПК України свідчить про те, що саме на позивача покладено обов`язок визначати належний склад відповідачів. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Така особа повинна мати безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі визначили відповідачами за своїми позовними вимогами Відділ державної виконавчої служби у місті Сміла Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та Смілянську міську раду.

Відділ державної виконавчої служби у місті Сміла Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не є ані боржником, ані особою в інтересах якої накладено арешт, тому він не може виступати відповідачем у даній справі. Крім того, згідно з усталеною практикою Верховного Суду органи ДВС можуть залучатися до участі у розгляді справи у таких спорах лише в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Стосовно вимог позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 колегія суддів вважає, що в частині їх позовних вимог до обох відповідачів має бути відмовлено за відсутності порушеного права, оскільки арешт за постановою державного виконавця було накладено лише на належне майно ОСОБА_1 , питання про арешт майна інших осіб – учасників даної справи, не вирішувався державним виконавцем взагалі. При цьому, з інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що частка в праві власності на вказану квартиру ОСОБА_1 чітко визначена – 1/3 частина. Отже доказів того, що вказаною постановою державного виконавця порушені права інших співвласників квартири сторонами суду не надано.

Що стосується рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , колегія виходить з наступних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 була боржником у виконавчому провадженні, в якому накладено арешт на квартиру.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2021 у справі № 712/12136/18 викладено висновок про те, що відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Розглядаючи спір за в частині позовних вимог ОСОБА_1 про скасування арешту, суд першої інстанції не врахував того, що остання хоч і є власником майна, однак саме вона виступає боржником у виконавчих провадженнях, тому не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VІІ ЦПК України. Тобто, вона не може бути позивачем у цій справі і її позовні вимоги не підлягають розгляду в позовному провадженні.

Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 27.03.2024 у справі № 303/6292/20, від 15.01.2025 у справі № 592/5020/24, від 22.05.2026 у справі № 606/1141/25.

Крім того, колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14.05.2025 у справі № 2/1522/11652/11, відповідно до яких виконавець знімає арешт з майна боржника у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду, який його видав (ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» у чинній на даний момент редакції. Також виконавець знімає арешт з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 11 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження».

У незакінченому виконавчому провадженні виконавець знімає арешт з майна боржника у випадках, визначених ч. 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження». Також, виконавець знімає арешт з майна боржника, якщо після повернення виконавчого документа стягувачу встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню (ч. 4 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 3 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу ДВС, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом.

В інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду ч. 5 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження.

Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у справі № 2/1522/11652/11 викладено позицію, в якій зазначено, що нормою пункту 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції від 01.11.2022) визначено, що у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним у тому числі від сторін виконавчого провадження.

Отже, отримавши заяву боржника про скасування арешту, накладеного у межах знищеного виконавчого провадження, Відділ державної виконавчої служби у місті Сміла Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України мав вжити заходів, зокрема, з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) та після цього прийняти рішення за результатами відповідної заяви боржника.

З наведеного слідує, що для належного вирішення вимог щодо скасування арешту, накладеному у виконавчому провадженні, яке на даний час знищене, є доцільним вчинити дії щодо відновлення відповідного виконавчого провадження, встановлення підстав завершення цього виконавчого провадження та, в залежності від цього, в подальшому звертатися до суду із скаргою на дії державного виконавця та з вимогою щодо скасування накладеного на майно боржника арешту.

Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що заявлені ОСОБА_1 вимоги спрямовані на усунення наслідків стадії виконання рішення (арешту/обтяження) у зв`язку з невчиненням посадовою особою ДВС дій щодо його скасування та повідомлення відповідних органів/реєстрів. За своєю правовою природою - це є оскарження бездіяльності (дій) державного виконавця під час виконання судового рішення, що підлягає розгляду в порядку Розділу VІІ ЦПК України, а не в позовному провадженні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Оскільки суд першої інстанції помилково розглянув справу в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 по суті та не врахував того, що арешт накладено на майно ОСОБА_1 , яка була боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому вона не може бути позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

При цьому, розглянувши спір в частині позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та задовольнивши такі вимоги частково, суд вищевикладеного не врахував, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У відповідності до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно платіжної інструкції № 653 від 30.07.2026 Смілянська міська рада сплатила судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 5 990,40 грн.

За наслідком розгляду справи апеляційним судом, витрати по сплаті судового збору повинні бути компенсовані Смілянській міській раді за рахунок стягнення їх з позивачів в рівних частках по 1 996,80 грн. з кожного з них.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В апеляційній скарзі Смілянська міська рада просила скасувати рішення суду лише в частині задоволення позовних вимог до неї,тому суд апеляційної інстанції вважає за можливе задовольнити апеляційну скаргу частково та врахувавши положення ч. 4 ст. 367 ЦПК України приходить до висновку про скасування рішення суду в повному обсязі, відмовивши в задоволенні в частині позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та відповідно закриття провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 . При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне роз`яснити ОСОБА_1 її право на звернення до суду із скаргою в порядку Розділу VІІ ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 377, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу Смілянської міської ради – задовольнити частково.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07.07.2026 – скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби у місті Сміла Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Смілянської міської ради про зняття арешту з нерухомого майна – відмовити.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Сміла Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Смілянської міської ради про зняття арешту з нерухомого майна закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Роз`яснити ОСОБА_1 її право на звернення до суду із скаргою в порядку Розділу VІІ ЦПК України.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 по 1996,80 грн з кожної на користь смілянської міської ради в рахунок відшкодування понесених судових витрат в суді апеляційної інтанції.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 10.09.2026.

Суддя-доповідач

Судді