Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №279/884/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/884/26 Головуючий у 1-й інст. Невмержицька О. А.

Категорія 36 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого – судді Галацевич О.М.

суддів: Григорусь Н.Й.,

Панкеєвої В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Житомирі цивільну справу №279/884/26 за позовом Комунального підприємства теплозабезпечення до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за послуги з теплопостачання

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Невмержицької О.А., у місті Коростені,

в с т а н о в и в :

У лютому 2026 року Комунальне підприємство теплозабезпечення (далі — КП Теплозабезпечення) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання у розмірі 93 795,16 грн, а також судових та поштових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачі проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира розташована у житловому будинку, приєднаному до централізованої системи теплопостачання, а відповідачі є споживачами послуг з централізованого теплопостачання. Позивач зазначав, що між сторонами існують договірні відносини щодо надання та оплати послуг з теплопостачання. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачами обов`язку з оплати отриманих послуг за період з 01 жовтня 2021 року по 01 січня 2026 року утворилася заборгованість у розмірі 93 795,16 грн, яку позивач просив стягнути з відповідачів солідарно.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 травня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь КП Теплозабезпечення заборгованість за надання послуг з централізованого опалення у розмірі 93 795,16 грн за період з 01 жовтня 2021 року по 01 січня 2026 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь КП Теплозабезпечення по 1 109,33 грн судового збору та по 40 грн поштових витрат з кожного.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій просять його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Також заявили про застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості, заявлених поза межами встановленого законом строку.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що не були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, унаслідок чого були позбавлені можливості реалізувати свої процесуальні права, зокрема подати відзив на позов, заперечення, контррозрахунок, заяви та клопотання, надати докази і пояснення щодо заявлених вимог.

Вказують, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, фактично обмежився посиланням на наданий позивачем розрахунок заборгованості, не перевіривши належним чином його складові та правильність нарахувань. На думку апелянтів, матеріали справи не містять належного аналізу помісячного формування заборгованості, обсягів фактично наданих та спожитих послуг, правильності застосованих тарифів, а також відомостей щодо наявності чи відсутності пільг та інших обставин, які можуть впливати на розмір плати за послуги.

Також зазначають, що судом не досліджено належним чином підстави покладення саме солідарного обов`язку на всіх відповідачів та не встановлено щодо кожного з них обставин, які підтверджують статус споживача відповідних житлово-комунальних послуг.

Крім того, апелянти посилаються на те, що позов подано у 2026 році, тоді як частина заявленої до стягнення заборгованості виникла значно раніше. Вважають, що суд першої інстанції не дослідив питання перебігу позовної давності щодо кожного щомісячного платежу, не навів мотивів щодо правових наслідків запровадження карантину та впливу воєнного стану на перебіг відповідних строків.

Звертають увагу й на те, що серед відповідачів є особи з інвалідністю та студентка, на підтвердження чого надали відповідні документи, зокрема довідки МСЕК, пенсійні посвідчення та документи щодо навчання. Зазначають, що ці обставини судом першої інстанції також не досліджувалися.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7, частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі є споживачами послуг з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , однак належним чином обов`язку з оплати отриманих послуг не виконували, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до статті 5 цього Закону до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до статей 6, 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері житлово-комунальних послуг є, зокрема, споживачі та виконавці комунальних послуг; споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами (тарифами), встановленими відповідно до законодавства, у строки, визначені договором або законом.

Згідно зі статтею 9 цього Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Частиною шостою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено обов`язок споживача щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до статті 25 цього Закону у разі відмови споживача оплачувати спожиту теплову енергію заборгованість стягується в судовому порядку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Матеріалами справи встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , за яким КП Теплозабезпечення здійснювало нарахування плати за послуги з постачання теплової енергії.

З наданого позивачем розрахунку за особовим рахунком № НОМЕР_1 вбачається здійснення щомісячних нарахувань за послуги з постачання теплової енергії. За розрахунком позивача за період з 01 жовтня 2021 року по 01 січня 2026 року заборгованість становить 93 795,16 грн (а.с.8).

Розмір плати за надані послуги визначався відповідно до тарифів, установлених у передбаченому законом порядку та чинних у відповідні розрахункові періоди, а також з урахуванням установленої плати за абонентське обслуговування. Зазначене підтверджується наявними у матеріалах справи рішеннями виконавчого комітету Коростенської міської ради про встановлення тарифів на теплову енергію та документами КП Теплозабезпечення щодо їх застосування у спірний період (а.с.16).

Відповідачі не навели конкретних заперечень щодо застосованого у певному розрахунковому періоді тарифу, правильності окремих нарахувань чи врахування здійснених платежів, а також не подали іншого розрахунку заборгованості або доказів здійснення оплати у розмірі, який би спростовував заявлену до стягнення суму.

За таких обставин наданий позивачем розрахунок у сукупності з іншими матеріалами справи підтверджує наявність заборгованості за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 93 795,16 грн.

Водночас колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для солідарного стягнення зазначеної заборгованості з усіх трьох відповідачів.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються житлово-комунальними послугами нарівні зі споживачем та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Отже, для покладення на особу солідарного обов`язку з оплати житлово-комунальних послуг має бути встановлено, що у відповідний період така особа була дієздатною та проживала та/або була зареєстрована у житлі споживача.

З наданих відділом реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради відомостей убачається, що станом на лютий 2026 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим зазначені відомості не містять даних про дату їх реєстрації за цією адресою. Інших доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали та/або були зареєстровані у цьому житловому приміщенні протягом заявленого позивачем періоду з 01 жовтня 2021 року по 01 січня 2026 року, матеріали справи не містять.

Крім того, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже на початок періоду, за який заявлено заборгованість, була неповнолітньою та вісімнадцятирічного віку досягла лише 19 червня 2023 року.

Згідно з частиною першою статті 34 ЦК України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). Матеріали справи не містять відомостей про набуття ОСОБА_3 повної цивільної дієздатності до досягнення нею вісімнадцятирічного віку з підстав, передбачених законом.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, самі лише відомості про реєстрацію ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спірній квартирі станом на лютий 2026 року не підтверджують їх проживання та/або реєстрацію в ній упродовж періоду, за який виникла заявлена до стягнення заборгованість. Позивач не довів обставин, з якими частина третя статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» пов`язує виникнення у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарного обов`язку з оплати спірних житлово-комунальних послуг.

Натомість особовий рахунок № НОМЕР_1 , за яким здійснювалися нарахування за спірний період, відкритий на ім`я ОСОБА_1 . Саме щодо нього наявні у справі докази в сукупності підтверджують статус споживача та обов`язок оплатити фактично отримані послуги.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про стягнення 93 795,16 грн солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не відповідає встановленим обставинам справи. Зазначена заборгованість підлягає стягненню з ОСОБА_1 , а у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід відмовити.

Доводи апеляційної скарги про відсутність укладеного між сторонами договору не спростовують обов`язку ОСОБА_1 оплатити фактично отримані житлово-комунальні послуги.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, а також у пункті 79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, відповідно до якої споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично ними користувалися, а відсутність договору не є підставою для звільнення від оплати таких послуг.

Також є помилковими доводи апеляційної скарги про сплив позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання - зі спливом строку виконання.

Оскільки обов`язок з оплати житлово-комунальних послуг має періодичний характер, позовна давність обчислюється окремо щодо кожного щомісячного платежу.

Разом з тим при визначенні спливу позовної давності підлягають урахуванню спеціальні положення законодавства, які діяли у період карантину та воєнного стану.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин на території України діяв до 30 червня 2023 року.

Надалі пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у редакції Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX, було передбачено, що у період дії воєнного стану строки, визначені, зокрема, статтями 257–259 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-IX пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, згідно з якою у період дії воєнного стану перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Цей Закон набрав чинності 30 січня 2024 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 дійшла висновку, що строк позовної давності, який не сплив до запровадження відповідного спеціального регулювання, був продовжений до 30 червня 2023 року на час дії карантину, надалі - до 29 січня 2024 року на час дії воєнного стану, а з 30 січня 2024 року його перебіг зупинився на строк дії воєнного стану.

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено. Цей Закон набрав чинності 04 вересня 2025 року, у зв`язку з чим з цієї дати поновився перебіг позовної давності.

У цій справі позивач просить стягнути заборгованість за період з 01 жовтня 2021 року по 01 січня 2026 року. Позовну заяву сформовано та подано через підсистему «Електронний суд» 10 лютого 2026 року.

Отже, навіть щодо зобов`язань з оплати, строк виконання яких настав на початку заявленого позивачем періоду, трирічна позовна давність на момент звернення позивача до суду не спливла, оскільки її перебіг у спірний період підлягав продовженню та подальшому зупиненню відповідно до наведених положень закону, а після поновлення її перебігу з 04 вересня 2025 року до подання позову 10 лютого 2026 року минуло лише близько п`яти місяців.

Щодо доводів апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідачів про розгляд справи колегія суддів зазначає таке.

На виконання вимог частини шостої статті 187 ЦПК України суд першої інстанції звернувся до відповідного органу реєстрації місця проживання та перебування осіб для отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідачів.

Згідно з отриманими судом відомостями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 128 ЦПК України у разі ненадання учасником справи інформації щодо його адреси судова повістка фізичній особі, яка не має статусу підприємця, надсилається за адресою її місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Пунктом 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Матеріалами справи підтверджується, що суд першої інстанції двічі направляв відповідачам судову кореспонденцію за їх зареєстрованим місцем проживання. Поштові відправлення повернулися до суду з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.48-52,59-61).

Крім того, судом розміщувалося оголошення про виклик відповідачів на офіційному вебсайті судової влади України (а.с.53,55,57).

За таких обставин суд першої інстанції вжив передбачених процесуальним законом заходів щодо повідомлення відповідачів про розгляд справи, а тому доводи апеляційної скарги про те, що вони не були належним чином повідомлені та внаслідок цього були позбавлені можливості подати відзив і заперечення проти позову, є безпідставними.

Посилання апелянтів на інвалідність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не свідчать про неправильність здійснених позивачем нарахувань. Матеріали справи не містять доказів того, що у спірний період зазначеним особам у встановленому законом порядку відповідно до Порядку надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 373, було призначено пільги з оплати житлово-комунальних послуг, які підлягали врахуванню при визначенні розміру плати за послуги з постачання теплової енергії. Не надано також доказів поширення таких пільг на інших членів сім`ї та їх застосування за адресою спірного житлового приміщення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав установленими, та неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 травня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

З ОСОБА_1 на користь КП Теплозабезпечення підлягає стягненню заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 93 795,16 грн. У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід відмовити.

У зв`язку з ухваленням нового рішення суд відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України змінює розподіл судових витрат.

За подання позовної заяви КП Теплозабезпечення сплатило судовий збір у розмірі 3 328 грн та понесло поштові витрати у розмірі 120 грн - по 40 грн щодо кожного з відповідачів.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості у розмірі 93 795,16 грн підлягає задоволенню у повному обсязі шляхом її стягнення з ОСОБА_1 , з останнього на користь КП Теплозабезпечення підлягає стягненню 3 328 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, та 40 грн поштових витрат.

За подання апеляційної скарги розмір судового збору щодо кожного з апелянтів становив 1 664 грн. ОСОБА_1 сплатив 1 663,50 грн, ОСОБА_3 - 1 664 грн.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 відмовлено, сплачений нею за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1 664 грн підлягає стягненню з КП Теплозабезпечення на її користь.

ОСОБА_2 відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Оскільки за результатами апеляційного перегляду у задоволенні позовних вимог до нього відмовлено, судові витрати в цій частині відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки апеляційна скарга в частині позовних вимог до ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, понесені ним витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають. З огляду на те, що ним сплачено 1 663,50 грн із належних до сплати 1 664 грн, з ОСОБА_1 в дохід держави підлягає стягненню 0,50 грн судового збору.

Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судове рішення у справі не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов комунального підприємства Теплозабезпечення задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства Теплозабезпечення 93 795,16 грн заборгованості за послуги з постачання теплової енергії.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства Теплозабезпечення 3 328 грн судового збору та 40 грн поштових витрат, понесених у суді першої інстанції.

Стягнути з комунального підприємства Теплозабезпечення на користь ОСОБА_3 1 664 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 0 грн 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: