Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №286/1457/26 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 286/1457/26 Головуючий у 1-й інст. Гришковець А. Л.

Категорія 69 Доповідач Миколайчук П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Миколайчука П.В.,

суддів Галацевич О.М., Панкеєвої В.А.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 15.07.2026

у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

01.05.2026 ОСОБА_2 звернулася до Овруцького районного суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) відповідача на кожну дитину, але не менше встановленого законодавством прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дітьми повноліття.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що від спільного проживання з відповідачем має двох неповнолітніх дітей, які проживають з нею та перебувають на її повному утриманні; матеріальної допомоги на утримання дітей відповідач не надає. Позивачка також зазначила, що відповідно до ухвали Овруцького районного суду від 08.04.2026 у справі № 286/930/26 їй було відмовлено у видачі судового наказу про стягнення аліментів з підстав відсутності в органу реєстрації відомостей про місце проживання відповідача, у зв`язку з чим вона змушена звернутися до суду з позовною заявою. Ціна позову становить 20 000 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

15.07.2026 Овруцький районний суд Житомирської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково та стягнув з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання обох дітей у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) відповідача, починаючи з 01.05.2026 і до 04.02.2029 (до досягнення ОСОБА_3 повноліття), а надалі — у розмірі 1/6 частки на утримання ОСОБА_4 до досягнення ним повноліття, а також стягнув з відповідача судовий збір у сумі 1331,20 грн у дохід держави.

Рішення мотивоване тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, розірваному рішенням суду від 11.12.2025, від якого мають двох дітей; згідно з відомостями відділу ЦНАП Овруцької міської ради № 532 від 02.03.2026 позивачка та обидва сини зареєстровані за однією адресою; відповідач доказів, які б спростовували обставини, викладені позивачкою, не надав. Суд дійшов висновку про доведеність факту проживання дітей з позивачкою та про наявність підстав для стягнення аліментів у розмірі, визначеному відповідно до статей 182, 183 Сімейного кодексу України.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням суду в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування скарги зазначив, що:

- позивачкою не доведено фактичного проживання дітей разом із нею, оскільки надані нею відомості про реєстрацію місця проживання самі по собі не є доказом фактичного проживання дітей з позивачкою;

- суд першої інстанції неправильно розподілив між сторонами обов`язок доказування, поклавши на відповідача обов`язок спростування обставин, на яких ґрунтується позов, чим порушив частину першу статті 81 ЦПК України;

- суд не встановив обставин, необхідних для визначення розміру аліментів відповідно до статті 182 Сімейного кодексу України (матеріальне становище платника, стан здоров`я, наявність інших утриманців), обмежившись цитуванням цієї норми;

Заперечення інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу від позивачки до суду апеляційної інстанції не надходив, що відповідно до положень частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою від 14.08.2026 Житомирський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у справі.

Після проведення підготовчих дій Житомирський апеляційний суд ухвалою від 18.08.2026 призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 11.12.2025 у справі № 286/4105/25 розірвано.

Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження.

Згідно з відомостями відділу ЦНАП виконавчого комітету Овруцької міської ради № 532 від 02.03.2026 та відмітками в паспорті позивачки, позивачка та обидва сини зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , безперервно з 23.05.2017 і по теперішній час.

Відповідач на час розгляду справи проживає окремо, за адресою: АДРЕСА_2 , без реєстрації місця проживання.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою–п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини третьої статті 181 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з вимогою про стягнення аліментів на дитину має той із батьків, разом з яким дитина фактично проживає. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до положень ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Положеннями ч. ч. 1-3 ст. 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Згідно з ч.1 ст.191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, визначених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції по суті встановлено сукупність доказів, які у своїй єдності підтверджують факт проживання дітей з позивачкою: тривалу (з 23.05.2017, тобто майже дев`ять років) і безперервну реєстрацію позивачки та обох дітей за однією адресою, що передує виникненню цього спору; відсутність спору щодо місця проживання дітей на момент розірвання шлюбу сторін; окреме проживання відповідача за іншою адресою; відсутність з боку відповідача аргументованих доводів щодо іншого фактичного місця проживання дітей, а не з матір`ю. Колегія суддів враховує підхід, викладений у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 642/80/18 (провадження № 61-10971св19), відповідно до якого визначальним для права на аліменти є встановлення того, з ким із батьків дитина фактично проживає, що визначається за сукупністю доказів, а не одним документом.

У справі, що переглядається відповідач не заперечує факт проживання дітей з матір`ю по суті, обмежуючись виключно запереченням достатності поданих доказів.

Колегія суддів додатково зазначає, що довід апеляційної скарги про виключно обліковий характер реєстрації дітей та її непов`язаність із фактом їх проживання не враховує спеціального регулювання реєстрації неповнолітніх дітей, встановленого Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05.11.2021 № 1871-IX. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 5 цього Закону задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років, а також дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) того з батьків або інших законних представників, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників. Отже, реєстрація неповнолітньої дитини за прямою вказівкою закону нерозривно пов`язана із фактом її спільного проживання з відповідним із батьків, а не є формальністю. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент виникнення спірних правовідносин мав вік 13 років, тобто підпадає під дію частини четвертої статті 5 зазначеного Закону. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на той час досяг 15 років, тобто підпадає під дію частини другої статті 7 цього Закону, згідно з якою дитина віком від 14 до 18 років самостійно декларує місце свого проживання за місцем проживання батьків або одного з них без надання згоди такими особами. Обидва сини зареєстровані за адресою позивачки безперервно з 23.05.2017, а реєстрація дитини віком до 14 років відповідно до частин третьої, четвертої статті 5 Закону та пункту 33 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265, здійснюється за згодою іншого з батьків. Відповідач протягом усього періоду реєстрації не оспорював і не заперечував її в порядку, встановленому законом, що є додатковим підтвердженням відсутності з його боку спору щодо фактичного укладу проживання дітей.

Відтак неточність мотивування суду першої інстанції щодо розподілу обов`язку доказування, на що вказував апелянт, не вплинула на правильність кінцевого висновку по суті спору і в силу частини другої статті 376 ЦПК України не є підставою для скасування рішення.

Щодо доводу про недослідженість обставин, необхідних для визначення розміру аліментів (стаття 182 Сімейного кодексу України), колегія суддів зазначає, що частка аліментів у розмірі 1/3 доходу на двох дітей, застосована судом першої інстанції, не є довільно обраною величиною, а відповідає розміру, який сам законодавець визначив як типовий для випадку стягнення аліментів на двох дітей. Відповідно до частини п`ятої статті 183 Сімейного кодексу України той із батьків, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей -половини заробітку (доходу) платника аліментів. Тобто частка в розмірі 1/3 доходу на двох дітей є розміром, встановлення якого не потребує судового розгляду по суті і дослідження обставин, передбачених статтею 182 Сімейного кодексу України, а здійснюється судом у спрощеному наказному провадженні за самою лише заявою одержувача. Позивачка вже зверталася до суду саме в порядку наказного провадження (справа № 286/930/26) з вимогою про стягнення аліментів у тому самому розмірі - 1/3 частки на двох дітей, і в задоволенні цієї заяви їй було відмовлено виключно з причин відсутності в органу реєстрації відомостей про місце проживання відповідача, а не з підстав недостатньої обґрунтованості розміру вимог.

Крім того, відповідно до частини другої статті 182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, при цьому мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а мінімальний рекомендований розмір становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Присуджений судом першої інстанції розмір аліментів (1/3 частки доходу на двох дітей, тобто по 1/6 частки на кожну дитину) перебуває в межах цього законодавчо визначеного орієнтовного діапазону і не є явно завищеним, що додатково знімає потребу в розгорнутому дослідженні всіх обставин, перелічених у частині першій статті 182 Сімейного кодексу України: такі обставини мають визначальне значення насамперед для обґрунтування відступу від типової, законодавчо орієнтованої частки в той чи інший бік, а не для самого факту її застосування судом.

Обов`язок доведення обставин, які можуть бути підставою для встановлення аліментів у меншому розмірі, ніж стандартна частка, покладається на відповідача, який на них посилається (частина перша статті 81 ЦПК України). Як убачається з відзиву на позовну заяву, відповідач, заперечуючи проти позову з підстав недослідженості обставин, передбачених статтею 182 Сімейного кодексу України, сам не навів і не надав суду жодних відомостей про власні доходи, стан здоров`я, наявність інших осіб на утриманні, майновий стан чи інші обставини, які могли б бути підставою для відступу від типової частки. За таких обставин застосування судом першої інстанції стандартної частки, законодавчо орієнтованої частинами другою та п`ятою статті 183 і частиною другою статті 182 Сімейного кодексу України, є правомірним.

Доводи апеляційної скарги за своїм змістом зводяться до тверджень про недоведеність факту проживання дітей з позивачкою, неправильний розподіл обов`язку доказування та недослідженість обставин для визначення розміру аліментів, які апеляційний суд відхиляє з мотивів, викладених вище.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, які є наслідком повного та всебічного встановлення обставин справи, правильного тлумачення та застосування норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Розподіл судових витрат

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін, підстав для нового розподілу судових витрат немає, а судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги, компенсації не підлягає.

Керуючись статтями 141, 259, 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381–384 ЦПК України, Житомирський апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 15 липня 2026 року у справі № 286/1457/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає

Повний текст постанови складено 10 вересня 2026 року.

Судді

П.В. Миколайчук О.М. Галацевич В.А. Панкеєва