Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №168/421/23 — Волинський апеляційний суд

Справа № 168/421/23 Головуючий у 1 інстанції: Малюта А. В.

Провадження № 22-ц/802/1020/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів: Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання – Губарик К. А.,

прокурора – Рішко А. В.,

представника відповідача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Ліси України», до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 21 вересня 2023 року

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року керівник Ковельської окружної прокуратури Волинської області (далі – прокурор) в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації (далі – Волинська ОДА, Волинська ОВА) звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (далі – ГУ Держгеокадастр у Волинській області) від 24 травня 2016 року передано у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку, кадастровий номер 0725082200:02:000:0205, площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, право власності на яку 01 липня 2016 року зареєстровано за ОСОБА_3

07 жовтня 2021 року за договором купівлі-продажу право власності на спірну земельну ділянку набула відповідач ОСОБА_2 .

Прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, рішень про вилучення її із земель лісового фонду не приймалось уповноваженим органом. Отже, зміна цільового призначення спірної земельної ділянки та передання земельної ділянки із державної у приватну власність відбулась з порушенням законодавства.

Прокурор стверджував, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах лісогосподарського призначення, у кварталі 28 виділ НОМЕР_1 Любохинівського лісництва Державного підприємства «Ковельське лісове господарство» (далі – ДП «Ковельське лісове господарство»).

Позивач стверджував, що позов подано до суду у межах строків позовної давності, оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який мав відповідні повноваження щодо спірного майна, тому перебіг позовної давності почався не з дня виявлення прокурором порушень законодавства (під час здійснення перевірки), а з моменту, коли орган, в інтересах якого звернувся прокурор до суду, довідався або міг довідатись про порушення своїх прав.

Волинській ОДА про вказані порушення не було відомо раніше, оскільки розпорядником спірної земельної ділянки фактично був Кабінет Міністрів України. Вказує, що Кабінет Міністрів України листом від 20 лютого 2023 року повідомив про те, що про зміни цільового призначення та передачу із державної у приватну власність спірної земельної ділянки йому стало відомо із запиту Ковельської окружної прокуратури від 07 лютого 2023 року, оскільки рішення про передачу із державної у приватну власність земельної ділянки та зміну її цільового призначення приймались без участі Кабінету Міністрів України. Про необхідність захисту прав та інтересів держави у судовому порядку прокурору стало відомо лише 15 лютого 2022 року із повідомлення Державного проектного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» (далі – ВО «Укрдержліспроект»).

Враховуючи, що органами, уповноваженими державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, не вжито заходів щодо захисту інтересів держави, що свідчить про їх бездіяльність, тому позов пред`явив прокурор. На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Ковельська окружна прокуратура листом від 13 березня 2023 року повідомила Волинську ОДА про звернення до суду в її інтересах із позовом.

Ураховуючи наведене, прокурор просив суд витребувати у власність держави в особі Волинської ОДА з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 0725082200:02:000:0205 площею 2,0 га та стягнути з неї на користь Волинської обласної прокуратури понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684 грн.

Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 21 вересня 2023 року позов керівника Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської ОДА (військової) задоволено.

Витребувано у власність держави в особі Волинської ОДА (військової) з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 0725082200:02:000:0205 площею 2,0 га, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 964049807250, вартістю 3 591 грн 95 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові прокурора.

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову у цій справі. Вважає, що судом неправильно застосовано норми п. 5 розділу VIII Прикінцевих положень ЛК України. Фактично лише у 2022 році за державою належним чином було зареєстровано право користування земельними ділянками у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, в матеріалах справи не міститься жодних планшетів матеріалів лісовпорядкування і судом було залишено поза увагою і іншу обставину – реєстрацію права користування земельними ділянками лісового фонду за державою. Рішенням Волинської обласної ради №13/2 від 18 серпня 2000 року надано дозвіл на складання проектів відведень земель лісового фонду, які знаходились у користуванні колишніх сільськогосподарських підприємств державним лісгоспам лісогосподарського об`єднання «Волиньліс». Відповідно до додатку № 13 до вказаного рішення проект землеустрою щодо земель Кримненської сільської ради охоплював 408,4 га. Проект землеустрою, складений на виконання цього рішення обласної ради був відсутній станом на день виділення ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0205, а отже і жодних прав ніхто не набував на підставі цього рішення. Таким чином, згідно із згаданим рішенням обласної ради землі лісового фонду не передавалися державним лісгоспам, а лише було надано дозвіл на розроблення проектів відведення.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор, посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов у цій справі. Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують встановлених рішенням суду висновків про те, що ГУ Держгеокадастру у Волинській області спірну земельну ділянку незаконно вилучено із земель лісового фонду, змінено її цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення та передано із державної власності в комунальну, і, як наслідок, земельну ділянку лісового фонду було незаконно передано у приватну власність. Земельна ділянка лісового фонду вибула з державної власності поза волею власника – держави Україна, без дотримання передбаченої законом процедури вилучення у постійного користувача. При цьому не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону. Повернення державі земельної ділянки лісового фонду, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном.

Постановою Волинського апеляційного суду від 01 вересня 2025 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 21 вересня 2023 року – без змін.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2026 року постанову Волинського апеляційного суду від 01 вересня 2025 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Представник третьої особи ДП «Ліси України», будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився. Про причини неявки апеляційний суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв.

Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності вказаного учасника справи згідно з вимогами ст. 372 ЦПК України, оскільки його неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції належить скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові, виходячи з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Волинської обласної ради від 18 серпня 2000 року № 13/2 «Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств» надано дозвіл на складання проектів відведення земель лісового фонду, які знаходилися у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, державним лісгоспам державного лісогосподарського об`єднання «Волиньліс». Згідно з додатком № 13 рішення Кримненська сільська рада Волинської області передала 408,4 га Держоб`єднанню «Волиньліс».

Із листа № 08-10/181-22, складеного 09 лютого 2022 року ДП «Ковельське лісове господарство», земельна ділянка, кадастровий номер 0725082200:02:000:0205, площею 2,0 га, згідно з матеріалами лісовпорядкування 2012 року, знаходиться в межах лісогосподарського призначення у кварталі НОМЕР_2 виділ НОМЕР_1 Любохинівського лісництва.

Із плану лісонасаджень Любохинівського лісництва Державне підприємство «Старовижівське лісове господарство» лісовпорядкування 2004 року встановлено, що спірна земельна ділянка знаходилася у межах лісогосподарського призначення Любохинівського лісництва.

ГУ Держгеокадастру у Волинській області рішенням від 24 травня 2016 року затвердило проект землеустрою та передало у приватну власність фізичної особи ОСОБА_3 спірну земельну ділянку площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства.

З 01 липня 2016 року до 07 жовтня 2021 року ця земельна ділянка перебувала у приватній власності ОСОБА_3 .

На підставі договору купівлі-продажу від 07 жовтня 2021 року ОСОБА_3 відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_2

Волинська ОДА, як розпорядник спірної земельної ділянки, не надавала згоду на передачу земельної ділянки, кадастровий номер 0725082200:02:000:0205, площею 2,0 га, з державної власності у комунальну.

Установлено, що на час формування спірної земельної ділянки, передачі її у приватну власність та подальшого відчуження відповідачу, спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні відповідного державного підприємства і відносилась до земель лісового фонду.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0205, площею 2,0 га, з 07 жовтня 2021 року перебуває у приватній власності ОСОБА_2 .

Із листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2023 року встановлено, що рішення про вилучення вказаної земельної ділянки із земель лісового фонду не приймалось уповноваженим органом. Кабінет Міністрів України повідомив прокуратуру про те, що про факт зміни цільового призначення та передачу із державної у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0205, площею 2,0 га, йому стало відомо із запиту Ковельської окружної прокуратури від 07 лютого 2023 року №52-456 вих. № 23. Рішення про передачу із державної у приватну власність земельної ділянки та зміну її цільового призначення приймались без участі Кабінету Міністрів України. Відповідно і заходи щодо захисту прав та інтересів держави не вживались.

Волинська ОДА заходів захисту прав та інтересів держави у зв`язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0205, площею 2,0 га, із державної у приватну власність, яка відбулась з порушенням законодавства, не вживала.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року у цій справі задоволено клопотання ОСОБА_2 , призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, та на вирішення якої поставлено питання: Чи розташована земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0205 площею 2,0 га, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , у межах земель лісового фонду?

Із висновку експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 5125-Е, складеного 25 липня 2025 року, вбачається, що встановити, чи знаходиться (розташована) зазначена земельна ділянка, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , у межах земель лісового фонду, не надається за можливе.

У цій справі при попередньому апеляційному розгляді справи було задоволено клопотання прокурора, долучив до матеріалів справи доказ – висновок експерта № 5193, складений 26 січня 2024 року за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи, на виконання постанови прокурора відділу Волинської обласної прокуратури від 12 грудня 2023 року у кримінальному провадженні № 420230300000000038, із якого встановлено, що 8 земельних ділянок, у тому числі і земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0205, та землі лісогосподарського призначення – квартали 19 – 28 Любохинівського лісництва накладаються, площі накладання земельних ділянок не обраховувалися, оскільки плями накладання відповідають контурам об`єктів дослідження та не виступають за їх межі.

Верховний Суд скасовуючи постанову Волинського апеляційного суду від 01 вересня 2025 року у своїх вказівках зазначив, що апеляційний суд прийняв, дослідив, оцінив та взяв до уваги новий доказ, поданий позивачем. Проте, суд апеляційної інстанції у порушення норм процесуального права, приймаючи від позивача новий доказ, який не був поданий до суду першої інстанції, не навів мотивів такого рішення ні окремим процесуальним документом, ні у своїй постанові по суті спору.

На виконання вказівок касаційного суду при новому апеляційному розгляді справи встановлено наступне.

13 серпня 2025 року керівник Волинської обласної прокуратури подав до суду апеляційної інстанції висновок експерта № 5193, складений 26 січня 2024 року експертами Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Волинське відділення за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи на виконання постанови прокурора від 12 грудня 2023 року у кримінальному провадженні.

Своє клопотання прокурор обґрунтував тим, що цей доказ Ковельською окружною прокуратурою отримано лише 01 лютого 2024 року, він не був поданий до суду першої інстанції з об`єктивних причин, так як провадження у справі було зупинено 23 листопада 2023 року, і було поновлено ухвалою Волинського апеляційного суду від 01 серпня 2025 року. Просив долучити зазначений висновок експертизи до матеріалів справи.

Частиною 3 ст. 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Під час нового апеляційного розгляду справи апеляційним судом наведена прокурором у клопотанні причина неможливості подання зазначеного висновку експертизи визнана поважною і даний доказ долучений до матеріалів справи ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка лісового фонду вибула з державної власності поза волею власника держави Україна, без дотримання передбаченої законом процедури вилучення у постійного користувача. Також вважав, що повернення державі земельної ділянки лісового фонду, незаконно відчуженої фізичній особі, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду, враховуючи наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі ст. 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до ст. 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (п. «е» ч. 1 ст. 19 ЗК України).

Частиною 1 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Пункт 12 Перехідних положень ЗК України встановлює, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений ст. 118 ЗК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває в його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Частиною 6 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Підставою відмови у наданні дозволу на розробку документації може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (ч. 7 ст. 118 ЗК України).

Згідно зі ст. 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Частинами 1 та 2 ст. 20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Норми статей 149-150 ЗК України визначали порядок вилучення земельних ділянок наданих у постійне користування із земель державної та комунальної власності.

Зокрема, згідно з ч. 7 ст. 149 ЗК України обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами 5, 9 цієї статті.

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених ч. 9 цієї статті;

в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо), крім випадків, визначених ч. 9 цієї статті.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами 5 – 8 цієї статті, та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу. Норми ст. 150 ЗК України передбачали порядок вилучення особливо цінних земель, наданих в користування із земель державної та комунальної власності.

З матеріалів справи вбачається, що жодних порушень чи невідповідності чинному законодавству при розробці технічної документації та її затвердженні і виділенні спірної земельної ділянки в 2016 році первинному набувачу ОСОБА_3 встановлено не було.

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (п. «е» ч. 1 ст. 19 ЗК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (ст. 63 ЛК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 5 ЛК України).

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (ч. 3 ст. 1 ЛК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До невкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

За загальним правилом, закріпленим у ст. 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.

Набувач визнається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про відсутність законних підстав набуття ним майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей відчужувача спірного майна. У набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для дійсного власника.

Обставини обізнаності набувача з тим, що він отримує майно не від власника, підлягають доведенню в порядку доказування.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, п. 70) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Необхідність виправлення старої «помилки» не повинна зумовлювати непропорційне втручання в нове право, яке було набуте особою, що добросовісно покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок інших третіх осіб. У контексті позбавлення права власності на майно, передане помилково, принцип належного урядування може не лише накладати на органи влади обов`язок оперативно виправити свою помилку, але й вимагати виплати адекватної компенсації або іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власнику (наприклад, рішення від 11 червня 2020 року у справі «Фортеця проти України», заява № 68946/10, п. 42).

Помилки з боку державних органів мають слугувати на користь потерпілих осіб, особливо за відсутності конфлікту інших приватних інтересів (рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2007 року у справі «Ґаші проти Хорватії», № 3257/05, пункт 40).

Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ особа не може відповідати за помилки державних органів під час виконання ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони під час виконання своїх повноважень припустилися помилки.

Принцип належного урядування, як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої власної недбалості. З іншого боку, потреба у виправленні попередньої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалася на законність дій державного органу (рішення від 31 травня 2016 року «Вукушич проти Хорватії», № 69735/11, § 64; від 12 червня 2018 року «Бейнарович та інші проти Литви», № 70520/10, 21920/10, 41876/11, п. 140).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України, за умови, що таке володіння нерухомим майном останнім набувачем посвідчено державною реєстрацією.

Майнове право особи можна припинити в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства і таке втручання у мирне володіння майном є пропорційним до цілей, які це втручання переслідувало.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, відповідно до ст. 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна в розумінні цього положення Конвенції (рішення у справах «Кривенький проти України» ( № 43768/07, п. 41) від 16 лютого 2017 року, «Ґаші проти Хорватії» (№ 3257/05, пункти 27-40) від 13 грудня 2007 року, «Пирантієне проти Литви» (№ 45092/07, п. 42) від 12 листопада 2013 року).

Позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника (рішення у справах «Кривенький проти України» № 43768/07, п. 45, «Святі монастирі проти Греції» від 09 грудня 1994 року, п. 71, Серія А № 301-А, та «Колишній король Греції та інші проти Греції», заява № 25701/94, п. 89, ЄСПЛ 2000-XII).

Отже, позбавлення права власності має бути здійснене відповідно до закону, необхідне в демократичному суспільстві і спрямоване на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника.

«Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Перевіряючи дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» констатував порушення такого балансу у зв`язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ зробив висновок, що відбулось непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Право власності та право користування земельною ділянкою набуваються в порядку, визначеному ЗК України, який також передбачає вичерпний перелік підстав для припинення таких прав.

Отже, під час розгляду справ, пов`язаних із захистом права власності на землю, слід дотримуватися положень ЗК України щодо підстав для припинення прав на землю та гарантій, установлених ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, стосовно захисту права власності.

Верховний Суд у постанові від 04 лютого 2026 року у справі №554/10397/16-ц вказував, що позбавлення права власності можливе лише за умови, що власник, повідомлений про обмеження у користуванні земельною ділянкою, такі обмеження порушить. Указані порушення мають бути належним чином зафіксовані, а наслідком таких порушень може бути передбачене законом вилучення земельної ділянки. В іншому випадку позбавлення права власності на земельну ділянку без відповідної майнової компенсації незалежно від того, чи заявляв про неї відповідач, узаконює порушення органів державної влади чи місцевого самоврядування при розпорядженні землею та звільняє їх від будь-якої відповідальності перед особою, яка потерпіла від їх неправомірних дій.

У справі, що переглядається, апеляційним судом встановлено, що ГУ Держгеокадастру у Волинській області рішенням від 24 травня 2016 року затвердило проект землеустрою та передало у приватну власність фізичній особі ОСОБА_3 спірну земельну ділянку площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства.

З 01 липня 2016 року до 07 жовтня 2021 року ця земельна ділянка перебувала у приватній власності ОСОБА_3 .

На підставі договору купівлі-продажу від 07 жовтня 2021 року ОСОБА_3 відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_2 .

Встановлено, що Волинська ОДА, як розпорядник спірної земельної ділянки, не надавала згоду на передачу земельної ділянки, кадастровий номер 0725082200:02:000:0205, площею 2,0 га, з державної власності у комунальну.

На час формування спірної земельної ділянки, передачі її у приватну власність та подальшого відчуження відповідачу, спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні відповідного державного підприємства і відносилась до земель лісового фонду.

Із листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2023 року встановлено, що рішення про вилучення вказаної земельної ділянки із земель лісового фонду не приймалось уповноваженим органом.

Разом з тим, відповідно до вищенаведеної прецедентної практики ЄСПЛ особа не може відповідати за помилки державних органів під час виконання ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони під час виконання своїх повноважень припустилися помилки.

У розглядуваному випадку спірна земельна ділянка була виділена у власність ОСОБА_3 , яку він у подальшому за договором купівлі-продажу відчужив відповідачу ОСОБА_2 . При цьому прокурором у даному спорі не доведено недобросовісність відповідача ОСОБА_2 як набувача спірної земельної ділянки, яку прокурор просить витребувати без жодної компенсації.

Принцип належного урядування, як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої власної недбалості. З іншого боку, потреба у виправленні попередньої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалася на законність дій державного органу.

Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок інших третіх осіб. У контексті позбавлення права власності на майно, передане помилково, принцип належного урядування може не лише накладати на органи влади обов`язок оперативно виправити свою помилку, але й вимагати виплати адекватної компенсації або іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власнику.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що виправлення помилок, допущених державними органами не повинні вправлятися за рахунок відповідача ОСОБА_2 , оскільки матиме наслідком порушення принципу «належного урядування», а позбавленням її права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ, призведе до непропорційного втручання у право відповідача на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що з урахуванням досліджених доказів відсутні підстави для витребування у власність держави з володіння ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

Оскільки апеляційний суд прийшов до висновку про відмову в позові прокурора з підстав добросовісності набуття ОСОБА_2 спірної земельної ділянки та застосування до спірних правовідносин принципу належного урядування, а тому не надає оцінку висновку експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Волинське відділення № 5193, складеного 26 січня 2024 року за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи на виконання постанови прокурора від 12 грудня 2023 року у кримінальному провадженні та висновку експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 5125-Е, складеного 25 липня 2025 року на підставі ухвали апеляційного суду у цій справі, які є суперечливими за своїм змістом та не впливають на підстави відмови в позові прокурора.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, належить скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові прокурора. Зважаючи на наведене, апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 21 вересня 2023 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В позові керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Ліси України», до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки, відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: