Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №522/22094/23-Е — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 522/22094/23-Е

провадження № 61-3190св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Деснянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2024 року в складі судді Бондар В. Я. та постанову Одеського апеляційного суду від 29 січня 2026 року в складі колегії суддів Сєвєрової Є. С., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересована особа - Деснянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про оголошення фізичної особи померлою.

Заява обґрунтована тим, що сестра заявниці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , багато років тому виїхала до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії (далі - Велика Британія). Заявниця та її мати більше 12 років не мають від ОСОБА_2 жодної звістки.

ОСОБА_2 у дитинстві хворіла менінгоенцефалітом і протягом навчання в школі постійно лікувалася від наслідків хвороби. Після закінчення навчання в університеті ім. Мечникова в Україні не працювала і згодом поїхала до Великої Британії, де перебувала на медичному обліку і під постійним наглядом лікарів. ОСОБА_2 надавала своїй матері довіреності з Великої Британії від 23 вересня 2010 року та від 07 січня 2011 року (на 10 років). Заявниця указує, що згодом ОСОБА_2 зникла і ніхто не міг з нею більше спілкуватися.

Протягом 2015-2021 років заявниця з матір`ю подавали письмові заяви з проханням знайти ОСОБА_2 . Пошук результатів не дав.

29 листопада 2016 року Приморським районним судом м. Одеси у справі № 522/17440/16 ОСОБА_2 визнано безвісті відсутньою.

Оголошення ОСОБА_2 померлою необхідно для оформлення спадщини на частку квартири АДРЕСА_1 .

Враховуючи викладене, позивач просила суд оголосити ОСОБА_2 померлою, днем смерті ОСОБА_2 вважати ІНФОРМАЦІЯ_2 (від дати рішення суду про визнання останньої безвісті відсутньою).

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 27 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 29 січня 20126 року. заяву ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що надані заявницею докази не містять відомостей, які б беззаперечно свідчили про існування у цій справі передбачених законом підстав для оголошення ОСОБА_2 померлою. При цьому суд указав, що у справі № 522/17440/16, ухвалюючи рішення про оголошення ОСОБА_2 безвісти відсутньою, суд виходив виключно з того, що місце проживання чи перебування останньої були невідомі. Про існування у ОСОБА_2 тяжких захворювань та\або обставин, які б могли призвести до смерті, встановлено не було і відповідних доказів заявницею не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала

11 березня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подала

до Верховного Суду з касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 27 серпня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 29 січня 2026 року у цій справі, у якій заявниця, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.

Як на підстави касаційного оскарження судового рішення заявниця у касаційній скарзі посилається на:

- пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 46 ЦК України у справах про оголошення особи померлою, яка має статус «безвісно відсутньої» понад 9 років;

- пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Заявниця зазначає, що ОСОБА_2 з 2016 року визнана безвісно відсутньою, загальний термін відсутності складає 15 років, у зв`язку із чим висновки судів про недостатність доказів у цій справі призводять до правової невизначеності.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 11 червня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.

У червні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 29 листопада 2016 року у справі № 522/17440/16 визнав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , безвісти відсутньою.

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 16 березня 2017 року у справі № 522/23071/16-ц встановив факт усиновлення повнолітньої особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , усиновлювачем - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

08 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до посла України у Великій Британії з листом про розшук ОСОБА_2 , на що у відповідь отримала лист, що Посольство не володіє інформацією про місцезнаходження ОСОБА_2 , на консульському обліку остання не перебуває, до консульського відділу Посольства не зверталася.

Центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України листом від 26 грудня 2023 року повідомив, що відомості про перетин кордону з персональними даними, зокрема ОСОБА_2 , зберігалися до 08 листопада 2017 року, строк зберігання яких сплив.

Інформація стосовно ОСОБА_2 в Інформаційному порталі Національної поліції України за обліками УІАП ГУНП у м. Києві відсутня, про що свідчить лист від 03 січня 2024 року Управління інформаційно-аналітичної підтримки Головного управління Національної поліції у м. Києві.

В реєстрах Національного інформаційного бюро інформація про ОСОБА_2 відсутня, що вбачається з листа Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.

За відомостями з Державної податкової служби України, ОСОБА_2 з 02 грудня 2002 року до 09січня 2006 року отримувала дохід у Централізованій бухгалтерії управління охорони здоров`я Одеської міської ради.

У справі відсутні достатні докази для встановлення вірогідної смерті ОСОБА_2 , а заявницею не вичерпано всі заходи для встановлення місця перебування ОСОБА_2 у позасудовому порядку.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржувані судові рішення відповідають з огляду на таке.

Порядок розгляду судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначено в Главі 6 Розділу IV ЦПК України «Окреме провадження».

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Верховний Суд у постанові від 04 червня 2025 року в справі № 753/8049/24 (провадження № 61-17498св24) наголосив, що оголошення фізичної особи померлою (смерть in absentia) - це судове визнання померлою фізичної особи, щодо якої за місцем її постійного проживання немає будь-яких відомостей про місце перебування протягом встановленого законом строку.

У правовому контексті оголошення фізичної особи померлою є припущенням її смерті (praesumptio mortis), що має наслідком припинення правосуб`єктності. Суд під час оголошення фізичної особи померлою достеменно не може встановити факт її смерті, а лише припускає це на підставі непрямих доказів або у зв`язку із тривалою безвісною відсутністю.

Оголошення фізичної особи померлою є юридичною фікцією, техніко-правовим прийомом, за якого суд визнає дійсними юридичні факти і обставини, які не підтверджуються неспростовними доказами через брак останніх або їх недостатність.

Відповідно до частини першої статті 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Статтею 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

У постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 390/1443/19-ц (провадження № 61-6659св21) зазначено, що оголошення громадянина померлим має своїм призначенням усунення невизначеності, яка склалася у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.

Рішення про оголошення фізичної особи померлою може бути прийняте судом за наявності таких підстав: 1) відсутність особи в місці її постійного проживання; 2) відсутність відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона зникла безвісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців; 3) неможливість одержання відомостей про місце перебування особи, незважаючи на вжиті заходи.

Особливістю цієї категорії справ, є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.

Відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» громадянин може бути оголошений у судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина.

Згідно з частиною першою статті 306 ЦПК України у заяві про оголошення особи померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Системний аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що сама по собі відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи протягом трьох років у місці її постійного проживання не може бути достатньою підставою для оголошення цієї фізичної особи померлою. Суд повинен мати достатні докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина. Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою.

На наявність у суду саме права, а не обов`язку оголосити фізичну особу померлою за умови відсутності у місці її постійного проживання відомостей про місце її перебування протягом трьох років прямо вказує частина перша статті 46 ЦК України.

При розгляді справ цієї категорії судам слід, крім іншого, з`ясовувати, чи може бути відсутність особи умисною, тобто чи не переховується вона від правоохоронних органів з метою уникнення юридичної відповідальності. Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 226/3053/18 (провадження № 61-11048св19).

Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою (постанови Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 461/424/15-ц (провадження № 61-35636св18), від 07 липня 2021 року у справі № 390/1443/19-ц (провадження № 61-6659св21).

Такий висновок про застосування норм права викладено Верховним Судом у постанові від 23 червня 2026 року у справі № 727/12714/25 (провадження № 61-5879св26).

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що у цій справі відсутні відомості на підтвердження вірогідності смерті ОСОБА_2 , а також інформація, яка б підтверджувала, що ця особа пропала безвісти саме за обставин, що загрожували її життю або давали підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви.

З таким висновком судів колегія суддів Верховного Суду погоджується.

Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Заявниця у касаційній скарзі указує виключно на те, що ОСОБА_2 з 2016 року визнана безвісно відсутньою, загальний термін відсутності складає 15 років, у зв`язку із чим висновки судів про недостатність доказів у цій справі, на думку заявниці, призводять до правової невизначеності.

Такі доводи касаційної скарги є неспроможними, оскільки не доводять існування у цій справі обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість визнання особи померлою.

Доводи заявниці щодо створення ситуації правової невизначеності є безпідставними, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій і не спростовано заявницею, остання не вичерпала всі заходи для встановлення місця перебування ОСОБА_2 у позасудовому порядку.

Встановлення факту смерті фізичної особи є виключним механізмом і має застосовуватися тільки за дійсного існування обставин, які свідчать про вірогідність смерті цієї особи.

Верховний Суд дотримується своєї сталої та послідовної позиції, згідно з якою судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. При цьому необґрунтоване визнання фізичної особи померлою за своїми правовими наслідками для цієї особи є значно суттєвішим за бажання заявниці вирішити питання щодо майна, яке заявниця бажає успадкувати за наслідком задоволення заяви у цій справі.

Таким чином, доводи касаційної скарги зводяться виключно до незгоди із судовим рішенням про відмову у задоволенні заяви у цій справі і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскаржених рішень, які відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.

Колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України», рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03).

Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Щодо доводів про необхідність формування висновку Верховного Суду про застосування норм права

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявниця у касаційній скарзі посилається на- пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статі 46 ЦК України у справах про оголошення особи померлою, яка вже має статус «безвісно відсутньої» понад 9 років.

Оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а порушень норм процесуального права Верховний Суд не встановив, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах заявницею належним чином не обґрунтована, колегія суддів виснує про відсутність підстав для формування висновку у цій справі.

Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2024 року та постанови Одеського апеляційного суду від 29 січня 2026 року, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ. В. Сердюк

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара