Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №725/8795/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 725/8795/25

провадження № 61-6360св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 квітня 2026 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Височанської Н. К., Одинака О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та встановлення факту, що має юридичне значення.

Позовну заяву обґрунтував тим, що перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач з донькою проживають окремо від відповідачки.

Вказав, що наразі самостійно займається вихованням та матеріальним утриманням дитини, добросовісно виконує свої батьківські обов`язки, створює для неї необхідні умови для проживання та розвитку, забезпечує її всім необхідним.

Встановлення факту самостійного виховання та утримання, йому необхідне для можливості пересування з дитиною без документальної згоди матері, зняття дочки з реєстрації місця проживання, та реєстрації його за новим місцем проживання, можливості забезпечити дитину відпочинком та оздоровленням, оформлення та отримання належних соціальних виплат. Іншим шляхом не може підтвердити вказаний факт.

Посилаючись на зазначене, просив суд стягнути з відповідачки на його користь аліменти на утримання доньки та встановити факт, що позивач самостійно виховує та утримує доньку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 12 грудня 2025 року прийнято відмову позивача ОСОБА_1 від позову до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Провадження у справі у частині позовної вимоги про стягнення аліментів закрито.

Позовну вимогу про встановлення факту, що має юридичне значення задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує свою неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалюючи рішення в частині встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено належними доказами, що у зв`язку з окремим проживанням матері від чоловіка та доньки, вихованням та утриманням неповнолітньої доньки займається батько самостійно.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), як особа, яка не брала участі у розгляді справи, у січні 2026 року звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 18 листопада 2025 року.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 04 лютого 2026 року задоволено заяву ІНФОРМАЦІЯ_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження; поновлено строк на апеляційне оскарження; апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 залишено без руху, для усунення недоліків.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 12 лютого 2026 року задоволено клопотання про відстрочення сплати судового збору; відстрочено ІНФОРМАЦІЯ_2 сплату судового збору у розмірі 1 453,44 грн за подання до суду апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_2 на рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 18 листопада 2025 року; зупинено дію оскаржуваного рішення; роз`яснено учасникам справи право подати відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 12 лютого 2026 року залучено до участі у справі в якості третьої особи Службу у справах дітей Чернівецької міської ради, як орган опіки та піклування.

Зобов`язано Службу у справах дітей Чернівецької міської ради надати висновок про розв'язання спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання дітей та участі батька у їх вихованні.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження у справі.

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 задоволено.

Рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 18 листопада 2025 року в частині встановлення факту, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує свою неповнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасовано та в задоволенні вказаної вимоги відмовлено.

Змінено розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позов ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком у цій справі може бути пред`явлено штучно, з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Апеляційний суд дійшов висновку, що надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом із батьком, проте відсутні докази ухилення матері від участі у вихованні дитини. При цьому, проживання ОСОБА_2 за іншою адресою не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання та утримання дочки батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та приймати участь у вихованні дитини.

Суд апеляційної інстанції вважав помилковим висновок районного суду про наявність підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, оскільки матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 позбавлена батьківських прав відносно своєї доньки, як і відсутні докази, що свідчать про неможливість останньої виконувати свої батьківські обов`язки.

Колегія суддів також звернула увагу на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не дотримався вимог статті 19 СК України, оскільки справа розглянута без участі органу опіки та піклування, а в оскаржуваному рішенні відсутня будь-яка інформація, яка б дозволяла встановити безпосередню обов`язкову участь органу опіки та піклування в розв`язанні цього спору.

Суд апеляційної інстанції застосував відповідні норми ЦК України, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та судову практику Верховного Суду у даній категорії справ.

Розподіл судових витрат здійснено з урахуванням статті 141 ЦПК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги,

У травні 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 квітня 2026 року, яку в подальшому уточнив, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту, що має юридичне значення.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає положенням статей 352, 362, 367, 376, 382 ЦПК України та підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції не урахував, що спірні правовідносини є сімейними, а рішення у даній справі не порушує права, свободи, інтереси та обов`язки ІНФОРМАЦІЯ_2

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 зазначає застосування судом апеляційної інстанцій норм права, а саме статей 352, 362, 376 ЦПК України, без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 2-1426/08, від 24 лютого 2021 року у справі № 351/592/18, від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц, від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21, від 25 вересня 2024 року у справі № 621/626/18, від 09 грудня 2024 року у справі № 404/7235/22, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також, заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 352 та пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України у подібних правовідносинах, щодо наявності в ІНФОРМАЦІЯ_3 права на апеляційне оскарження рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини з мотивів можливого майбутнього використання такого рішення в процедурі отримання відстрочки від призову під час мобілізації (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

У червні 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, яка відповідає вимогам статей 263-265 ЦПК України.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 11 травня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2026 року касаційну скаргуОСОБА_1 залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2026 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, визначених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано суду першої інстанції матеріали справи № 725/8795/25; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.

У червні 2026 року матеріали справи № 725/8795/25 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

У сторін під час спільного проживання народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 10).

Відповідно до Довідки № 22 від 31 липня 2025 року ОСОБА_3 проживає разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 13).

Відповідно до характеристики з Чернівецького ліцею № 18, шкільним життям доньки займається та цікавиться батько ОСОБА_1 (а. с.14-15).

Також відповідно до письмових пояснень доньки ОСОБА_3 , вона проживає з батьком, її виховання та утримання здійснює батько (а. с. 21).

Відповідно до характеризуючих даних ОСОБА_1 має стабільний дохід, до кримінальної відповідальності не притягувався (а. с. 16-20).

Згідно з заявою від 10 квітня 2026 року Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, як орган опіки та піклування, на виконання ухвали Чернівецького апеляційного суду від 12 лютого 2026 року про зобов`язання надати висновок стосовно розв`язання спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання дитини та участі батьків у її вихованні, повідомила про відсутність спору між батьками, а тому вважає за недоцільне підготовку відповідного висновку (а. с. 125-127).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).

Відповідно до статті 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Загальний підхід щодо права на апеляційне оскарження особою, яка не брала участі у справі, врегульований частиною першою статті 17, частиною першою статті 352 ЦПК, відповідно до яких право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції гарантовано особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Згідно із частиною третьою статті 18 ЦПК обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Верховний Суд у постанові від 20 січня 2020 року у справі № 2-1426/08 вказав, що особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують або припиняють права або обов`язки цих осіб. Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки цих осіб. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи.

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 351/592/18 зазначено, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Під час вирішення питання чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде в зв`язку з прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому (постанова Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 621/626/18).

За змістом статті 352 ЦПК України право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції особи, яка не брала участі у справі, ґрунтується не на гіпотетичній зацікавленості, а на правовій зацікавленості, яка обумовлюється змістом норм матеріального права (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 404/7235/22).

Відповідно до частини дев`ятої статті 7 СК України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ІНФОРМАЦІЯ_2 не є учасником сімейних відносин. Водночас ІНФОРМАЦІЯ_3 забезпечують виконання військового обов`язку громадянами України (частина сьома статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Установивши, що позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей пред`явлений військовозобов'язаним у період дії воєнного стану та загальної мобілізації, а тому може призвести до виникнення або підтвердження підстав для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (що входить до компетенції ІНФОРМАЦІЯ_3) та/або звільнення з військової служби, що перебуває у сфері виконання конституційного обов`язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України, тобто стосується інтересів держави, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 , як орган військового управління, що забезпечує виконання військового обов`язку, мобілізаційної підготовки та мобілізації, є особою, яка має право апеляційного оскарження такого судового рішення.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду щодо права військової частини на оскарження судового рішення, яким встановлено факт самостійного виховання та утримання дитини військовослужбовцем, викладеними у постановах від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23, від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23, від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25, від 24 грудня 2025 року у справі № 725/2192/25.

Також у постанові від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25 Верховний Суд звернув увагу на те, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави (зокрема, військової частини).

Позов військовослужбовця про визначення місця проживання дитини, поданий з метою штучного створення підстав для звільнення з військової служби під час особливого періоду, є зловживанням правом та використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню. Судові рішення повинні відповідати принципам справедливості та не можуть використовуватися для уникнення виконання встановлених законом обов`язків Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23.

Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій (частина друга статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України»).

Згідно з пунктами 1, 3, 7 Положення про ІНФОРМАЦІЯ_3, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, ІНФОРМАЦІЯ_3 є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) ІНФОРМАЦІЯ_3.

Районні ІНФОРМАЦІЯ_3 як структурні підрозділи ІНФОРМАЦІЯ_3 Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному ІНФОРМАЦІЯ_3 Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

ІНФОРМАЦІЯ_3 Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Районні ІНФОРМАЦІЯ_3 є відокремленими підрозділами відповідних ІНФОРМАЦІЯ_3 Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що у спірних правовідносинах саме ІНФОРМАЦІЯ_2 наділений повноваженнями із забезпечення виконання позивачем військового обов`язку.

Подібні правові висновки щодо права ІНФОРМАЦІЯ_2 на апеляційне оскарження рішення районного суду в аналогічних справах викладено Верховним Судом у постановах від 06 травня 2026 року у справі № 725/9013/25 (провадження № 61-3738св26), від 20 травня 2026 року у справі № 725/6080/25 (провадження № 61-4800св26), від 01 червня 2026 року у справі № 725/5985/25 (провадження № 61-5194св26).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги вказаних висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до власного тлумачення заявником норм процесуального права, а тому відхиляються Верховним Судом.

Посилання заявника на правові висновки Верховного Суду, зроблені у постановах від 20 січня 2020 року у справі № 2-1426/08, від 24 лютого 2021 року у справі № 351/592/18, від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц, від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21, від 25 вересня 2024 року у справі № 621/626/18, від 09 грудня 2024 року у справі № 404/7235/22, Верховний Суд відхиляє, як необґрунтовані, оскільки у зазначених заявником справах встановлено інші обставини, відмінні від справи, яка переглядається.

Посилання заявника як на підставу касаційного оскарження на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки Верховний Суд неодноразово висловлював подібні за змістом висновки.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не розглянув належним чином клопотання про долучення доказів, яке було викладено у клопотанні про закриття провадження, як необґрунтовані, оскільки у судовому засіданні 16 квітня 2026 року колегія суддів на місці ухвалила відмовити у задоволенні клопотання про долучення доказів з відповідним обґрунтуванням мотивів відмови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками суду, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим рішенням суду про відмову в задоволенні позову.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник