Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №372/1624/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 372/1624/23

провадження № 61-392св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 , поданою адвокатом Базиком Олексієм Павловичем, на постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року у складі колегії суддів Поліщук Н. В., Мережко М. В., Соколової В. В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2023 року AT КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 05 квітня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № KIO0GK00830388, відповідно до умов якого позивач надав кредит у розмірі 50 820,00 дол. США, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

У зв`язку із неналежним виконанням кредитних зобов`язань позичальник станом на 17 березня 2023 року має заборгованість у розмірі 50 986,34 дол. США. що складається з: 21 624,82 дол. США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 11 440,05 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 2 112,00 дол. США - заборгованість з комісії за користування кредитом; 15 809,47 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Законодавством не передбачено обов`язку вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може визначати, яку саме частину заборгованості стягувати з боржника.

AT КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь AT КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № KIO0GK00830388 від 05 квітня 2007 року у розмірі 36 673,71 дол. США, що складається з: 21 624,82 дол. США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 11 440,05 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 2 112,00 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 1 496,84 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором за період з 21 серпня 2016 року по 21 лютого 2017 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 17 липня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно довідки №742 від 26 березня 2014 року, виданої начальником штабу військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 26 березня 2014 року зарахований до списків особового складу та проходив військову службу в Збройних Силах України. Вказана обставина також встановлена постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року у справі № 372/2174/22 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором від 05 квітня 2007 року № KIO0GK00830388, наданого позивачем, ОСОБА_1 в порушення статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та їх сімей» з 26 березня 2014 року нараховувалися штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом. Оскільки на відповідача з 26 березня 2014 року поширювалися пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», нарахування банком будь-яких штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитним є протиправним.

Враховуючи те, що у суду відсутні можливості самостійно визначити на підставі наявних у справі доказів розмір заборгованості ОСОБА_1 за тілом кредиту з врахуванням суми погашення без його детального розрахунку, у задоволенні позову з цих підстав слід відмовити повністю.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 липня 2023 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №KIO0GK00830388 від 05 квітня 2007 року, що складається з 21 624,82 дол. США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 11 440,05 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 2 112,00 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 1 496,84 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором за період з 21 серпня 2016 року по 21 лютого 2017 року, а всього 36 673,71 дол. США.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 20 111,86 грн на відшкодування судових витрат, пов`язаного із сплатою судового збору в суді першої інстанції, та 30 167,79 грн на відшкодування судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору в суді апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем доведено факт укладення кредитного договору на умовах, що визначені договором. Колегія суддів відхиляє заперечення відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу в частині того, що кредитні кошти ним не отримувались, оскільки такі твердження суперечать матеріалам справи.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у справі посилався на те, що він є військовослужбовцем. Разом з цим, на підтвердження наведеного надав довідку № 742 від 26 березня 2014 року, згідно з якої ОСОБА_1 з 26 березня 2014 року зарахований до списків особового складу та проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 . Колегія суддів констатує, що при наданні вказаної довідки позивачу (банку) такі дані були актуальні та враховані, про що свідчить лист АТ КБ «Приватбанк № 20.1.0.0.0/7-141021/1561 від 24 жовтня 2014 року. З розрахунку заборгованості убачається, що станом до березня 2015 року нарахування за кредитним договором не проводились.

Разом з тим, посилання відповідача на вказані довідки, з моменту видачі якої до звернення із цим позовом до суду пройшло 9 років, апеляційний суд відхиляє та констатує, що матеріали справи не містять відповідних документів як доказів звільнення ОСОБА_1 від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом в розумінні пункту 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».

Розрахунок заборгованості, наданий банком, відповідач не спростував, контррозрахунку не надав. За таких обставин доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, натомість висновки суду першої інстанції є помилковими.

Аргументи учасників справи

09 січня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявник просив оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи міститься довідка № 742 від 26 березня 2014 року, виданої начальником штабу в/ч НОМЕР_1 , про те, що ОСОБА_1 з 26 березня 2014 року зарахований до списків особового складу та проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 , а також міститься лист № 20.1.0.0.0/7-141021/1561 від 24 жовтня 2014 року, яким АТ КБ «ПриватБанк» повідомило ОСОБА_2 про те, що банк провів перерахунок заборгованості за кредитним договором №КЮ0СгК00830388 від 04 травня 2007 року та зупинив нарахування за договором позичальника, мобілізованого до лав ЗСУ, вказано, що станом на 24 жовтня 2014 року прострочена заборгованість відсутня. Тому ОСОБА_1 має право на визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільги, гарантії та компенсації, передбачені вказаним законом, зокрема, на звільнення від обов`язку сплачувати проценти за користування кредитом, штрафні санкції та пеню за невиконання зобов`язань за кредитним договором. В цій справі діє принцип незворотності законодавства в часі, що передбачено статтею 58 Конституції України, відповідно до змісту якої нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Тобто, на практиці, військовим, які мали пільгу щодо звільнення від сплати процентів та інших санкцій за кредитами і в подальшому її втратили, пільгове нарахування діє на відповідний період у попередній редакції. Отже, оскільки він є позичальником за кредитним договором і на момент кредитування був військовослужбовцем ЗСУ, з нього не підлягають стягненню грошові кошти зі сплати відсотків за користування кредитними коштами за вказаний позивачем період, оскільки особливий період розпочався 18 березня 2014 року та триває по теперішній час, що є підставою для відмови у задоволенні частини позовних вимог.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року № 661-VI, який набрав чинності 09 січня 2009 року, положення ЦК України доповнено статтею 1056-1, частиною другою якої передбачено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Наведена редакція статті 1056-1 ЦК України була чинною до 16 жовтня 2011 року. З аналізу зазначених норм можна дійти висновку про те, що якщо умовами кредитного договору передбачається право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним за умови, що рішення банку про таку зміну було прийняте до набрання чинності вказаним Законом. Оскільки банком було повідомлено відповідача про одностороннє підвищення процентної ставки за кредитним договором вже після 09 січня 2009 року, відповідно таке підвищення є незаконним. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитним договором, в якому банк застосовує підвищену проценту ставку вже з 06 квітня 2007 року.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість відповідача начебто становить 50 986,34 дол. США. Проте такий розрахунок не є належним доказом суми заборгованості, оскільки не містить інформації скільки і коли передавалися коштів відповідачу, з нього неможливо встановити формування заборгованості та її складові, в ньому не враховані сплачені відповідачем кошти, натомість незаконно нараховувалися штрафні санкції, враховуючи той факт, що кошти були сплачені і такі санкції не мали б нараховуватися. Розрахунок містить лише відомості щодо загального розміру несплаченого кредиту та відсотків, без зазначення детального розрахунку, який включав би суми погашеного позичальником тіла кредиту та відсотків по кожному платіжному періоду.

Позивачем не надано жодних доказів того, чи передавалися кошти позичальнику в кредит. Щодо посилання позивача на заяву на видачу готівки № 1, то наведене не може прийматися судом до уваги, оскільки така довідка не є первинним документом фінансової звітності, створена без участі (без підпису відповідача), а отже не може бути належним та допустимим доказом у справі. Крім того, надані АТ КБ «ПриватБанк» копії письмових доказів не містять прізвища, ім`я та по- батькові, а також посади особи, яка скала документи - меморіальні ордери та виписки по рахункам.

Навіть з наданої банком виписки вбачається, що відповідачем було сплачено на користь банка 64 849,42 дол. США. При цьому в розрахунку заборгованості банком не зазначено про те, що така сума була сплачена.

Судом апеляційної інстанції не були враховані вказані доводи відповідача.

21 лютого 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» через підсистему «Електронний суду» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивовано тим, що на підтвердження заборгованості за кредитним договором № KIO0GK00830388 від 05 квітня 2007 року АТ КБ «ПриватБанк» надав суду докази щодо наявності заборгованості за кредитним договором -розрахунок заборгованості, з якого чітко вбачається всі нарахування та погашення по кредиту, а також періоди даних нарахувань. Розрахунок заборгованості є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображає стан нарахувань в певні періоди часу. Відповідач, в свою, чергу, не спростував надані банком докази, не надав контррозрахунок, будь-яких аргументів щодо неправильності розрахунку банку в касаційній скарзі не навів, клопотання щодо призначення судово-економічної в судах не заявляв.

Згідно з розрахунком заборгованості (колонка 5 - поточна процентна ставка) та виписки по особовому рахунку позичальника, які містяться в матеріалах справи, вбачається, що: процентна ставка починаючи з 06 квітня 2007 року (момент укладення кредитного договору та видачі кредитних коштів) та на протязі дії всього кредитного договору не змінювалась та становила 10,8 % річних згідно з пунктом 7.1. кредитного договору (0,84% на місяць * 12 місяців); проценти та пеня не нараховувались в період з 26 березня 2014 року по 14 березня 2015 року. Отже, посилання скаржника на відсутність доказів отримання кредитних коштів та на неправомірне підняття відсоткової ставки є безпідставним та надуманим.

Пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено припинення нарахування відсотків та штрафних санкцій особам в статусі військовослужбовця. Згідно з довідкою №742 від 26 березня 2014 року ОСОБА_1 з 26 березня 2014 року зарахований до списків особового складу та проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 . Вказана довідка підтверджує статус військовослужбовця та проходження військової служби ОСОБА_1 станом на 2014 рік. Проценти та пеня не нараховувались в період з 26 березня 2014 року по 14 березня 2015 року. Докази того, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем в період по 17 березня 2023 року матеріали справи не містять. Зазначене має значення, оскільки пільги надаються військовослужбовцям, проте чи був відповідач військовослужбовцем весь спірний період нарахування процентів та пені за користування кредитом (а саме з 14 березня 2015 року по 17 березня 2023 року) скаржник відповідних доказів не надав. Колегія суддів апеляційного суду під час судових засідань неодноразово звертала на це увагу представника ОСОБА_1 та зобов`язувала його надати підтвердження, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі, натомість представник відповідача перестав з`являтися в судові засідання, підтвердженням цього є журнал судових засідань та звукозапис судових засідань.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року. Відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду: від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15, від 14 травня 2021 року у справі № 502/1438/18, від 24 лютого 2022 року у справі № 591/4698/20, від 12 травня 2022 року у справі № 336/512/18, від 18 січня 2023 року у справі № 642/548/21, від 30 травня 2018 року у справі № 521/12726/16, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2355цс15, від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17, від 01 лютого 2023 року у справі № 199/7014/20, суд не дослідив зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2025 року продовжено АТ КБ «ПриватБанк» строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 05 квітня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №KIO0GK00830388, відповідно до умов якого АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати кредит у розмірі 50 820,00 дол. США в термін до 05 квітня 2022 року, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, установленому кредитним договором.

Згідно з пунктом 7.1 кредитного договору за користування кредитом нараховуються відсотки у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати. Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти у сумі 567,00 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.

Відповідно до пункту 7.4 договору сторони визначили, що згідно зі статтею 212 ЦК України при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, передбачених пунктами 1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,09 % на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Пунктом 2.3.1 договору передбачено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон`юктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний фонд) або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті. При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вказаному порядку можливо в границях кількості пунктів, на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.

Відповідно до пункту 4.1 договору при порушенні позичальником будь-якого зобов`язання, передбачених пунктами 2.2.2, 2.2.3 договору, банк має право нараховувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки.

Згідно з відомостями заяви на видачу готівки, що містить підпис отримувача, убачається, що 06 квітня 2007 року ОСОБА_1 отримав з каси банку 44 000,00 дол. США. У графі призначення платежу вказано «видача кредиту згідно кредитного договору».

Листом № 20.1.3.2/6-52110 від 31 грудня 2008 року ОСОБА_1 направлено лист-повідомлення про зміну умов кредитного договору. Починаючи з 02 березня 2009 року відсоткова ставка за кредитним договором №КІО0GK00830388 від 04 травня 2007 року складатиме 15,05 % на рік.

Згідно з даних довідки №742 від 26 березня 2014 року, виданої начальником штабу в/ч НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 26 березня 2014 року зарахований до списків особового складу та проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 .

Листом № 20.1.0.0.0/7-141021/1561 від 24 жовтня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомило ОСОБА_2 про те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» провів перерахунок заборгованості за кредитним договором № КІО0GK00830388 від 04 травня 2007 року та зупинив нарахування за договором позичальника, мобілізованого до лав ЗСУ. Вказано, що станом на 24 жовтня 2014 року прострочена заборгованість відсутня.

З даних виписки по рахунку убачається, що ОСОБА_1 частково здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку і строки. За період з 18 травня 2007 року по лютий 2017 року відповідачем на погашення кредиту внесено 67 022,05 дол. США.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина перша статті 1050 ЦК України).

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває до цього часу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц, на яку посилається заявник, вказано:

«закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду. Водночас статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.

Системний аналіз наведених правових норм, а також загальновідомих обставин іноземної агресії щодо України дає суду підстави стверджувати, що у проміжки між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, врахувавши наведені положення законодавства, дійшов правильного висновку про те, що позивачу як військовослужбовцю Збройних сил України проценти та штрафні санкції за кредитним договором не повинні нараховуватися, оскільки на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 521/12726/16-ц, на яку є посилання в касаційній сказі, зазначено, що «для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. Тобто на вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2021 року у справі № 502/1438/18, на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «проценти (плата) за користування кредитом були нараховані ОСОБА_1, який є військовослужбовцем, в особливий період, тому, відповідно до вимог пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей» не підлягали ним до сплати, а здійснені платежі за період виконання умов договору мали зараховуватись на погашення заборгованості за тілом кредиту».

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) вказано, що:

«Велика Палата Верховного Суду зауважує, що практику застосування наведених приписів під час вирішення питання про недійсність (оспорюваність, нікчемність) умови про плату (комісію) за управління кредитом (за обслуговування кредиту), інші подібні платежі у договорах про споживчий кредит треба формувати на підставі сукупного аналізу законодавства, чинного на момент укладення відповідного договору, з урахуванням його неодноразової зміни: З 13 січня 2006 року також почали діяти нові редакції: статті 18 Закону № 1023-XII, яка визначила підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Такі умови є несправедливими тоді, якщо всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV). Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята вказаної статті);

Наведені вище приписи ЦК України, Закону № 1023-XII у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, та Закону № 2121-III прямо не вказували на недійсність умови кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом. Станом на час укладення кредитного договору частина перша статті 21 Закону № 1023-XII передбачала можливість визнання недійсними умов договорів, у тому числі про надання кредитів на споживчі цілі, якщо ці умови обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством.

Умова кредитного договору про щомісячне внесення позивачем на користь банку плати за управління кредитом обмежує права позивача як сторони договору та клієнта банку. Ця умова не була спрямована на незаконне заволодіння майном позивача. Її встановлення пов`язане з різним тлумаченням сторонами приписів частини першої статті 21 Закону № 1023-XII у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, та частини третьої статті 55 Закону № 2121-III. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні визначені частиною першою статті 228 ЦК України підстави вважати пункт 1.3.2 кредитного договору таким, що порушує публічний порядок і є нікчемним».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 зазначено, що «виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц(провадження №14-10цс18) зроблено висновок, що «припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити та інші (частина перша статті 264 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша, друга статті 367 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.

У справі, що переглядається:

суди встановили, що 05 квітня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого: банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу з 05 квітня 2007 року по 05 квітня 2022 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 50 820,00 дол. США на наступні цілі: придбання нерухомості у розмірі 44 000,00 дол. США, а також 6 820,00 дол. США на сплату страхових платежів у випадку та в порядку пунктів 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20 % від суми наданого кредиту щомісяця у період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 договору. Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти у сумі 567,00 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди (пункт 7.1. кредитного договору). При порушенні позичальником будь-якого зобов`язання, передбачених пунктами 2.2.2., 2.2.3. даного договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті;

АТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 36 673,71 дол. США станом на 17 березня 2023 року, що складається з: 21 624,82 дол. США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 11 440,05 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 2 112,00 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 1 496,84 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором за період з 21 серпня 2016 року по 21 лютого 2017 року;

заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_1 вказував, зокрема, що 26 березня 2014 року його було призвано на військову службу, а тому він має право на пільги, передбачені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». З огляду на це він звільнений від нарахування пені та процентів за користування кредитом;

суд першої інстанції виходив з того, що такі доводи відповідача підтверджені довідкою № 742 від 26 березня 2014 року, виданої начальником штабу військової частини НОМЕР_1 , що ОСОБА_1 з 26 березня 2014 року зарахований до списків особового складу частини та проходив військову службу в Збройних Силах України, і вказана обставина також встановлена постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року у справі № 372/2174/22 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню;

відхиляючи вказані доводи відповідача апеляційний суд виходив із того, що матеріали справи не містять відповідних доказів;

проте на підставі вказаної довідки № 742 від 26 березня 2014 року (а. с. 40) листом № 20.1.0.0.0/7-141021/1561 від 24 жовтня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомило ОСОБА_2 про те, що банк провів перерахунок заборгованості за кредитним договором № КІО0GK00830388 від 04 травня 2007 року та зупинив нарахування за договором позичальника, мобілізованого до лав ЗСУ. Станом на 24 жовтня 2014 року прострочена заборгованість відсутня (а. с. 88);

аналіз матеріалів справи свідчить, що апеляційний суд у судовому засідання запропонував представнику ОСОБА_1 надати актуальне підтвердження його перебування на військовій службі; представник відповідача на вимогу суду надав письмове пояснення, в якому вказав, що відповідач продовжує проходити службу в ЗСУ, проте на цей час не має можливості це підтвердити, оскільки ОСОБА_1 тривалий час не виходить на зв`язок, вважав, що належні докази з вказаної обставини були надані до справи (а. с. 147, 157 - 162);

апеляційний суд при ухваленні постанови відхилив вказані докази відповідача та вказав, що з моменту видачі довідки пройшло 9 років, а тому такі не підтверджують наявності у відповідача спеціальних пільг;

апеляційний суд не звернув увагу на те, що відповідна довідка є документом, який підтверджує наявність підстав для застосування пункту 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», була надана банку та врахована ним, що підтверджується також розрахунком заборгованості за договором, доданим АТ КБ «ПриватБанк» до позовної заяви (а. с. 6-10). Із зазначеного розрахунку слідує, що з 14 березня 2015 року банк відновив нарахування процентів на залишок простроченої заборгованості, проте у матеріалах справи відсутні докази підстав для такого відновлення, зокрема, на підтвердження втрати відповідачем спеціальних пільг, наданих йому як військовослужбовцю, і такі докази не надано позивачем. Позивач не заявляв і клопотань про витребування судом відповідних доказів;

колегія судів також звертає увагу, що 16 липня 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. на підставі договору іпотеки від 06 квітня 2007 року звернуто стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 . Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 09 листопада 2022 року у справі № 372/2174/22, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року та постановою Верховного Суду від 11 вересня 2024 року, задоволено позов ОСОБА_1 та визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 16 липня 2020 року № 571, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дніпровського нотаріального округу Бондар І. М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 05 квітня 2007 року № KIO0GK00830388. Суди в наведеній справі встановили, що 26 березня 2014 року ОСОБА_1 було призвано на військову службу, і починаючи з березня 2015 року почалися затримки зі сплатою платежів по кредитному договору. Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором від 05 квітня 2007 року № KIO0GK00830388 ОСОБА_1 в порушення статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та їх сімей» нараховувалися і пеня і проценти за користування кредитом;

за наведених обставин цієї справи апеляційний зробив передчасний висновок, відхиливши доводи відповідача про те, що він є військовослужбовцем та має право на відповідні спеціальні пільги;

крім того, банк просив стягнути з відповідача проценти за користування кредитом та комісію, які нараховані за період 26 березня 2015 року по 17 березня 2023 року. Апеляційний суд не звернув уваги, що за обставин, встановлених у справі № 372/2174/22, АТ КБ «Приватбанк» в 2020 році звернувся до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису на задоволення вимог кредитора, за яким 16 липня 2020 року вчинено виконавчий напис та звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 у рахунок погашення заборгованості в сумі 49 811,90 дол США. Таке звернення передбачає попереднє пред`явлення кредитором вимоги до боржника про усунення порушення виконання зобов`язання, що обумовлює зміну строку виконання зобов`язання. Після спливу визначеного договором строку кредитування у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші передбачені договором платежі за користування кредитом припиняється, а права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання;

апеляційний суд не з`ясував момент настання у відповідача строку виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, правомірність нарахування процентів та комісії після закінчення строку кредитування;

від з`ясування підстав для нарахування позивачем процентів,комісії та пені у спірний період залежить правильність визначення суми основної заборгованості відповідача.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Разом з тим, необґрунтованими є посилання в касаційній скарзі на те, що позивачем не надано доказів передачі йому грошових коштів, оскільки наведене спростовуються встановленими судами обставинами, а відповідач виконував умови кредитного договору та здійснював платежі на погашення кредиту.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постановаапеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року скасувати.

Передати справу № 372/1624/23 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року втрачає законну силута подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко