Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №752/6605/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

25 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 752/6605/23

провадження № 61-6588св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року у складі судді: Хоменко В. С., та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання відсутнім зобов`язань за договором позики та розпискою.

Позов мотивований тим, що з початку 2022 року ОСОБА_1 перебуває за кордоном, а наприкінці 2022 року йому стало відомо про існування цивільної справи в Солом`янському районному суді м. Києва № 760/7234/22, предметом в якій є стягнення заборгованості за невідомим йому договором позики та розпискою від 07 січня 2021 року та в межах цієї справи ним заперечувалися позовні вимоги, однак судом стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 9 366 241 грн та судові витрати у справі.

Позивач вказував, що не підписував вказаний договір та розписку від 07 січня 2021 року, та в цей день перебував за межами території України, в зв`язку із чим фізично не міг підписати вказані документи і отримати від відповідача будь-які кошти. В пункті 2 оспорюваного договору позики вказано про те, що ним отримано дозвіл дружини на укладення вказаного договору, однак відповідачем таких доказів не надано.

ОСОБА_1 зауважував, що має належний фінансовий стан доходів на відміну від відповідача, який не мав джерел для наявності грошових коштів у вказаній сумі, а в 2020 та 2021 роках він перераховував кошти відповідачу за надані консультаційні послуги за усною домовленістю та пов`язані з їх дружніми відносинами.

ОСОБА_1 просив:

визнати відсутніми в нього зобов`язання (обов`язків боржника) за договором позики та розпискою від 07 січня 2021 року, оформленими між ним та ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін. Підпис на правочині, для якого визначено обов`язкову письмову форму, виконує функцію підтвердження волевиявлення сторони, зафіксованого у тексті цього правочину. При цьому підпис є обов`язковим атрибутом письмової форми правочину;

суд враховує наявний у справі висновок експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № СЕ-19/111-24/70356-ПЧ від 04 березня 2025 року, здійснений на підставі призначеної судом судової почеркознавчої експертизи та дорученій експертній установі на розсуд суду у зв`язку з відсутністю згоди сторін щодо експертної установи. У вказаному висновку зазначено, що досліджуваний підпис від імені позивача ОСОБА_1 в графі «позичальник:» у договорі позики від 07 січня 2021 року, ймовірно, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, з наслідуванням його підпису. Вирішити питання в категоричній формі не виявилося можливим у зв`язку простотою будови досліджуваного підпису. Досліджуваний підпис від імені ОСОБА_1 в розписці від 07 січня 2021 року, - ймовірно, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, з наслідуванням його підпису. Вирішити питання в категоричній формі не виявилося можливим у зв`язку простотою будови досліджуваного підпису. Враховуючи вказаний висновок експерта, а також, з огляду на неспростовані стороною відповідача докази перебування позивача поза межами території України 07 січня 2021 року, наявність існування між сторонами фінансових взаємовідносин між сторонами ще з 2017 року, відсутність належного призначення платежів у переказах, на які посилається представник відповідача як на підставу часткового виконання договору, ненадання представником відповідача пояснень в судовому засіданні 04 вересня 2025 року щодо обставин підписання договору та підстав одержання відповідачем коштів від позивача за період з 2020 року, суд, встановивши фактичні обставини справи та перевіривши доводи позивача, дійшов висновку про неукладеність договору позики та розписки від 07 січня 2021 року, оформлених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тобто таких, що не породжують прав та обов`язків для сторін, адже відсутність волі сторони на укладення договору або недосягнення згоди щодо істотних умов призводить до того, що правочин не вважається вчиненим;

посилання представника відповідача на неналежність висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № СЕ-19/111-24/70356-ПЧ від 04 березня 2025 року судом відхиляються у зв`язку з необґрунтованістю поданих заперечень;

щодо надання оцінки наданого представником відповідача висновку експерта від 26 травня 2023 року № 45/23, складеного ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива», суд вважає за необхідне зазначити наступне. Судом встановлено, що у наданому представником відповідача висновку експерта від 26 травня 2023 року № 45/23, складеного за результатами проведення почеркознавчої експертизи експертом ТОВ «ЦСЕ «Альтернатива» Фраймович Л. В. не зазначено свідоцтва судового експерта. Враховуючи викладене, суд вважає вказаний висновок експерта від 26 травня 2023 року № 45/23 неналежним та недопустимим доказом у справі і відповідно не враховує його при прийнятті рішення по суті спору;

щодо надання оцінки консультативному висновку № 11/Р/25 за результатами рецензування висновку судового експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 04 березня 2025 року № СЕ-19/111-24/70356-ПЧ, наданому представником відповідача (т. 2, а. с. 218-233), суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до інформації з Реєстру атестованих судових експертів, який ведеться Міністерством юстиції України, свідоцтво № 19-11 про присвоєння кваліфікації експерта ОСОБА_4 з правом проведення почеркознавчої і автотоварознавчої експертизи, анульовано рішенням ЕКК КНДСІЕ від 03 лютого 2017 року № 1. Згідно відповіді Міністерства юстиції України від 26 травня 2025 року № 74222/88599-33-25/6.3 за даними Реєстру атестованих судових експертів ОСОБА_4 звільнена з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України згідно наказу № 15к від 23 січня 2017 року, свідоцтво анульовано рішенням експертно-кваліфікаційної комісії Київського НДІСЕ від 03 лютого 2017 року № 1. Процедуру проведення та оформлення результатів рецензування висновків судових експертів науково-дослідних установ судових експертів Міністерства юстиції України та судових експертів, які не є працівниками державних спеціалізованих установ визначено наказом Міністерства юстиції України від 05 лютого 2020 року № 131/34414. Рецензування висновків проводять співробітники НДУСЕ, які мають кваліфікацію судового експерта з тієї експертної спеціальності, за якою складено поданий на рецензування висновок та не менше ніж трирічний стаж практичної роботи судового експерта. Наразі ОСОБА_4 не є співробітником НДУСЕ. Матеріали справи інших доказів не містять, отже не доведено, що Бондар М.Є. відповідає положенням Порядку проведення рецензування висновків судових експертів, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 03 лютого 2020 року № 335/5 стосовно осіб, які мають право здійснювати рецензування висновків судових експертів. Суд не має право брати до уваги вказану рецензію як доказ, оскільки вона отримана з порушенням встановленого законом порядку, та не є допустимим доказом. Рецензія не є тим доказом в розумінні закону, який спростовує висновок експертизи, оскільки процедура рецензування висновків експертів не має за мету вплинути на його оцінку в судовому процесі. Інститут рецензування висновків судових експертів є інструментом внутрішньої процедури перевірки якості та обґрунтованості висновків, що подаються з метою отримання та підтвердження кваліфікації судового експерта. Таким чином, наданий відповідачем документ має пряму невідповідність вимогам підзаконного нормативно-правового акту Міністерства юстиції України до встановленого порядку проведення рецензування, мети рецензування, суб`єктного складу виконавців тощо. Аналогічна правова позиція про те, рецензування не є процесуальною дією і складений за його результатами документ не має доказового значення викладена постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 761/19866/14-ц. Враховуючи наведене, суд не може визнати надану відповідачем рецензію належним доказом у справі і відповідно не враховує її при прийнятті рішення по суті спору;

позивач просить суд визнати відсутніми зобов`язання за вказаними договором та розпискою, посилаючись на те, що оспорюваний договір він не підписував, відповідно не укладав, при цьому в матеріалах справи наявні докази перебування на розгляді Солом`янського районного суду міста Києва цивільної справи № 760/7234/22 про стягнення коштів за вказаним договором позики від 07 січня 2021 року. На переконання суду, у випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину або відсутність зобов`язань за договором, а під час вирішення спору про захист права, яке особа вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку в мотивувальній частині судового рішення про стягнення заборгованості. Порушенням права в такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право особи (наприклад, заявлення позову про стягнення заборгованості за неукладеним правочином);

посилання представника позивача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 554/11260/21 суд вважає необґрунтованим, оскільки спірні правовідносини не виникли із спадкових. У задоволенні позову необхідно відмовити в зв`язку із застосуванням позивачем способу захисту, який не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову та такі висновки містяться в постанові Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20.

Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року:

заяву представника відповідача - адвоката Стеценка Т. М. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково;

стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 30 000 витрат, понесених на правову допомогу;

в задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.

Додатковим рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

факт надання правничої допомоги та інших витрат підтверджується належними та допустимими доказами;

розмір витрат на правничу допомогу, визначений представниками відповідача в загальному розмірі 163 500 грн із розрахунку 3 000 грн за 1 годину роботи, є не співмірним із складністю справи, не відповідає критерію розумної та необхідності процесуальних дій сторони, в зв`язку із чим, оцінюючи витрати відповідача із урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат, враховуючи обґрунтованість та пропорційність розміру судових витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування витрат відповідача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 30 000,00 грн за рахунок позивача. Зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу є співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді;

враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також тривалість розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з позивача на користь ОСОБА_2 судові витрати на правову допомогу в розмірі 30 000,00 грн;

щодо заявлених представником відповідача до відшкодування витрат на складання висновку експерта № 45/23 від 26 травня 2023 року за наслідками проведення почеркознавчої експертизи в розмірі 20 000,00 грн, витрати на отримання консультативного висновку № 11/р/25 від 21 квітня 2025 року в розмірі 14 000,00 грн, то суд вказує, що витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат згідно з статтею 133 ЦПК України. Разом із тим, вказані висновки експертів судом не враховані як докази, а відповідні мотиви викладені в ухвалі від 02 липня 2025 року та рішенні від 04 вересня 2025 року Голосіївського районного суду м. Києва в указаній справі, в зв`язку із чим, суд відмовляє заявнику у відшкодуванні вказаних витрат;

щодо стягнення 1 629 грн витрат за отримання документів, що містяться в реєстраційних справах, то суд вказує, що з наявних квитанцій неможливо встановити факт надання таких послуг саме в межах вказаної справи, адже з частини з них не вбачається про здійснення оплати саме за отримання документів з конкретних реєстраційних справ, а інша частина стосується надання копій з реєстраційних справ ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , відомості щодо яких відсутні у доданих представником відповідача документах, отриманих з центрів надання адміністративних послуг. До того ж, в розрахунку (гонорарі) витрат від 08 вересня 2025 року на правову допомогу по справі № 752/6605/23 до Договору про надання правничої (правової) допомоги № АО-05/22 від 03 червня 2022 року та додаткової угоди від 08 травня 2023 року до вказаного Договору, вже визначено послуги із збору доказів із центрів надання адміністративних послуг (п. п. 16-21), тому їх оплата, яка проводиться окремо, по суті входить до складу наданої послуги як необхідної та пов`язаної із збором цих доказів.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року, з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року про виправлення описки:

апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 вересня 2025 року та на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року залишено без задоволення;

рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 вересня 2025 року та додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

відмовляючи у задоволені позовних вимог у справі №752/6605/23, що є предметом цього спору, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Позивач просить суд визнати відсутніми зобов`язання за вказаними договором та розпискою, посилаючись на те, що оспорюваний договір він не підписував, відповідно не укладав, при цьому в матеріалах справи наявні докази перебування на розгляді Солом`янського районного суду міста Києва цивільної справи №760/7234/22 про стягнення коштів за вказаним договором позики від 07 січня 2021 року. На переконання суду першої інстанції, у випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину або відсутність зобов`язань за договором, а під час вирішення спору про захист права, яке особа вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку в мотивувальній частині судового рішення про стягнення заборгованості. Порушенням права в такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право особи (наприклад, заявлення позову про стягнення заборгованості за неукладеним правочином). У підтвердження відповідності такого висновку суд першої інстанції послався на судову практику, зокрема постанову Верховного Суду від 26 липня 2023 року в справі №641/3893/20, та мотивував, що у задоволенні позову необхідно відмовити в зв`язку із застосуванням позивачем способу захисту, який не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №910/2592/19 від 13 лютого 2024 року зазначено: "якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність - можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача. Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні) (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 листопада 2023 року у справі №910/12832/21). Отже, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18). Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення - це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Інакше кажучи, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Саме в такому значенні має розумітися ефективний захист порушених прав особи;

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15 зазначено: «якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту»;

звернення позивача у цій справі з даним позовом було зумовлено тим, що він був позбавлений можливості довести свої заперечення у справі №760/7234/22, де були задоволені позовні вимоги про стягнення з нього грошових коштів. Справіу№760/7234/22 Верховний Суд скерував на новий розгляд до суду першої інстанції. Тому ОСОБА_1 має можливість довести в межах справи №760/7234/22 свої заперечення щодо відсутності у нього зобов`язань перед ОСОБА_2 . Колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме такий спосіб вирішення спору між учасниками цього спору та спору у справі №760/7234/22 буде відповідати ефективному захисту порушених прав особи (з дотриманням принципу процесуальної економії). Аналогічної думки щодо наявності підстав для відмови у позові з підстав неналежного способу захисту дотримується також ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15. При цьому, колегія апеляційного суду не може визнати обґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо наявності підстав для закриття провадження у справі, оскільки відповідач помилково вважає, що у цій справі відсутній предмет спору. Інших підстав для закриття провадження не заявлено;

в апеляційній скарзі ОСОБА_2 також просить змінити рішення шляхом виключення тексту з описової частини оскаржуваного рішення, в той же час, змінено може бути саме мотивувальну частину рішення. Крім того, апеляційна скарга не містить жодних обґрунтувань для внесення змін до оскаржуваного рішення щодо виключення з тексту рішення посилань суду першої інстанції на норми права, судову практику, які використано судом. Суд позбавлений можливості самостійно знаходити обґрунтування для заявлених у скарзі вимог. Також суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для надання оцінки доводам апеляційної скарги відповідача у цій справі щодо відхилення клопотань відповідача, які заявлялись в суді першої інстанції, оскільки судом було відмовлено у заявленому позові до відповідача, з чим відповідач погодився;

доводи апеляційної скарги адвоката Стеценка Т. М. на додаткове рішення з приводу того, що зменшуючи розмір витрат судом було знецінено роботу адвоката, є безпідставними, оскільки судом першої інстанції в оскаржуваному додатковому рішенні наведені обґрунтовані мотиви щодо врахування заперечень іншої сторони з приводу співмірності таких витрат та обґрунтованості необхідності понесених інших витрат. Відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги на додаткове рішення адвоката Мелехової О. С. про зменшення присуджених витрат на правничу допомогу з 30 000 грн до 11 000 грн, оскільки вони ґрунтуються на незгоді із оцінкою суду щодо визначення розумності та співмірності їх розміру. Підстав для переоцінки присудженого розміру витрат на правничу допомогу колегією апеляційного суду не встановлено.

Аргументи учасників справи

15 травня 2026 року ОСОБА_2 через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року, у якій просив:

рішення суду першої інстанції змінити - виключити з мотивувальної частини наступний текст: починаючи з абзацу «Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті)», включно по абзац - «Враховуючи наведене, суд не може визнати надану відповідачем рецензію належним доказом у справі і відповідно не враховує її при прийнятті рішення по суті спору»;

постанову апеляційного суду скасувати і задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_2 .

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд першої прийняв рішення, відповідно до якого відмовив у задоволенні позову у зв`язку з невідповідним способом захисту, оскільки між сторонами існує справа № 760/7234/22 і саме в тій справі позивач має доводити неукладеність спірного договору. Разом з тим, в мотивувальній частині рішення на підставі припущення експерта, суд дійшов висновку про неукладеність договору позики та розписки від 07 січня 2021 року;

позивач ОСОБА_1 не мав права подавати позов про відсутність зобов`язання за договором. Суди попередніх інстанцій ухвалили неправосудне рішення та не мали права досліджувати будь які інші предмет та/або підстави позу, а відмовити у позовних вимогах, оскільки це не є ефективним способом захисту. Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22 червня 2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155);

хоч судами в цій справі і відмовлено у позові, але встановлення юридичного факту про неукладеність договору позики та розписки від 07 січня 2021 року на підставі неоднозначного висновку судової експертизи (припущення експерта) - є втручанням суду у розгляд справи іншим судом та є порушенням принципу res judicata;

коли особа звернулася до суду по захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до відповідного порушення, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту (постанова ВП ВС від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). ОСОБА_1 звернувшись із позовом до Голосіївсього районного суду м. Києва створив невизначеність, при якому вже існує рішення про стягнення коштів, і паралельно існувало б рішення про відсутність зобов`язань. Таким чином суди постановили неправосудне рішення, у позові мало бути відмовлено у зв`язку з неефективним способом захисту, без розгляду інших підстав та проведення інших процесуальних дій (призначення експертизи). Ураховуючи те, що Верховний Суд, скасовуючи рішення судів у справі № 760/7234/22 та повертаючи на новий розгляд - вказав на необхідність проведення у справі судової експертизи. Відтак і з цих підстав також у суду першої інстанції відсутня була необхідність та законні підстави для призначення у справі № 752/6605/23 судової експертизи;

рішення судів підлягають зміні та підставою для відмови у позову - має бути неефективний спосіб захисту, без встановлення преюдиційних фактів. ОСОБА_1 , звернувшись із новим позовом до Голосіївсього районного суду м. Києва та зупинивши провадження у вже існуючій судовій справі № 760/7234/22, у якій розглядалось порушене право ОСОБА_2 - порушив принцип процесуальної економії, чим вчергове завдав збитків останньому. Рішення судів про відмову у позові, зі встановленням обставин у справі, є необґрунтованими та неправосудними, оскільки мало бути відмовлено у позові, як неналежний спосіб захисту та без встановлення предмету та/або підстав позову. Саме у справі № 760/7234/22, яка відкрита раніше ніж ця справа, Верховний суд зазначив (постанова від 30 травня 2024 року), про необхідність проведення судової експертизи, а не необхідності подання нового безпідставного позову;

позивач ОСОБА_1 достеменно обізнаний про існування справи № 760/7234/22, яка розпочалась майже за рік до початку розгляду цієї справи, та існування у справі № 760/7234/22 рішень судів про стягнення коштів - що підтверджує наявність у Ліхацького зобов`язань за договором позики! Відповідно подання нового позову - є зловживанням правами, і як наслідок зловживання - залишення позову без розгляду або повернення позову заявнику. Однак суд в рішенні, безпідставно висловив сумнів щодо наданих відповідачем доказів та зазначив про неприйняття консультативного висновку № 11/Р/25 від 21 квітня 2025 року та висновку № 45/23 від 26 травня 2023 року, та в мотивувальний частині, на підставі припущень експерта - виніс неправосудне рішення;

висновок суду апеляційної інстанції щодо того, що «в апеляційній скарзі ОСОБА_2 також просить змінити рішення шляхом виключення тексту з описової частини оскаржуваного рішення, в той же час, змінено може бути саме мотивувальну частину рішення. Крім того, апеляційна скарга не містить жодних обґрунтувань для внесення змін до оскаржуваного рішення щодо виключення з тексту рішення посилань суду першої інстанції на норми права, судову практику, які використано судом. Суд позбавлений можливості самостійно вишуковувати обґрунтування для заявлених у скарзі вимог» також не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справ та законодавством. Позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки позов про визнання відсутнім обов`язку може бути поданий, як превентивна дія, до існування судової справи про стягнення боргу за договором позики, відтак це є підставою для відмови у позові. З цих же підстав, рішення суду про встановлення інших підстав та/або предмету позову (встановлення преюдиційниного факту про неукладеність правочину та розписки - на підставі припущення, а не висновку експерта) та зазначення про це в описовій та/або мотивувальній частині рішення - є неправосудним та підлягає зміні в цій частині. Дії позивача, створили правову невизначеність у спорі, оскільки станом на момент звернення до суду по цій справі - вже існувало рішення суду першої інстанції про наявність зобов`язань ОСОБА_1 та стягнення з останнього коштів за договором позики. А на дату призначення судової експертизи - існувало рішення суду апеляційної інстанції яке набрало законної сили в день його проголошення. Дії позивача порушили принцип остаточності судового рішення. Подавши новий позов, замість того, що б доводити безпідставність вимог у справі № 760/7234/22, позивачем порушено принцип процесуальної економії, зупинено основну справу про порушене право ОСОБА_2 , чим завдано останньому збитків. І з цих же підстав - дії ОСОБА_1 є зловживання процесуальним правом. Порушення судами процесуального права призвело до ухвалення незаконного та неправосудного рішення у справі. Окрім того, подання нового позову, під час існування рішення суду про стягнення коштів - фактично є антиконституційною дією та невизнання інших законів України щодо обов`язковості судового рішення.

06 серпня 2026 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_7 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив:

у постановах Верховного Суду, на які посилається відповідач, не сформовано висновку про те, що суд при розгляді справи та відмови у позові у зв`язку з неналежним способом захисту не має права встановлювати обставини справи та оцінювати докази;

представник відповідача не відповів ані на питання суду, ані на питання представника позивача щодо того, на які саме питання представник відповідача бажає отримати відповіді від експерта згідно висновку, з яким він не погоджується, що може бути підтверджено аудіозаписом судового засідання у справі від 04 вересня 2025 року.

21 серпня 2026 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_8 подав відповідь на відзив, в якому просив задовольнити касаційну скаргу у повному обсязі.

ОСОБА_2 зазначає, що:

питання у цій справі полягає не лише в тому, чи є позов у справі № 752/6605/23 належним або ефективним способом захисту та чи підлягає він задоволенню. Принципове значення має також те, що в межах цієї справи суди здійснили повторне дослідження та встановлення обставин, які мають безпосереднє значення для справи № 760/7234/22, що наразі перебуває на новому розгляді;

посилання представника позивача на нібито неможливість належного встановлення обставин неукладеності договору позики у справі № 760/7234/22 не може бути підставою для їх повторного встановлення у справі № 752/6605/23. Наведені самим позивачем доводи підтверджують, що питання щодо укладеності спірного договору, його підписання, належності відповідних доказів та необхідності проведення експертизи вже порушувалися та розглядалися в межах справи № 760/7234/22. Тому перенесення цих питань до іншого судового провадження та їх повторне дослідження не забезпечує процесуальну економію, а навпаки - створює передумови для штучного подвоєння судового процесу та формування у справі № 752/6605/23 висновків, які можуть бути використані під час нового розгляду справи № 760/7234/22, де відповідні обставини мають встановлюватися безпосередньо судом у визначеному законом порядку. Саме тому доводи Відзиву в цій частині не спростовують доводів касаційної скарги, а навпаки додатково підтверджують необхідність зміни мотивувальної частини рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 вересня 2025 року у справі № 752/6605/23;

доводи позивача про нібито оскарження відповідачем у касаційному порядку частини рішення, яка не була предметом апеляційного перегляду, є необґрунтованими. Фактично вони ґрунтуються на надмірно формальному тлумаченні однієї технічної неточності в апеляційній скарзі, тоді як її зміст, наведені доводи та заявлена вимога однозначно свідчать про оскарження мотивувальної частини рішення. Надання визначального значення такій описці всупереч фактичному змісту апеляційної скарги суперечило б підходу Верховного Суду щодо недопустимості надмірного формалізму та переваги форми над змістом, а тому наведені у відзиві доводи позивача не можуть бути підставою для відмови у задоволенні вимог касаційної скарги.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.

27 липня 2026 року справу передано судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2026 року:

клопотання ОСОБА_1 , які підписані представником ОСОБА_7, про поновлення строку на подання відзиву задоволено;

продовжено ОСОБА_1 строк на подання відзиву;

справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2026 року:

клопотання ОСОБА_2 , яке підписано представником ОСОБА_8 , про зупинення дії рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року задоволено;

зупинено дію рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 12 червня 2026 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц; від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20; від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19; від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19; від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18; від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц; від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20; від 09 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20; від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17; від 27 березня 2019 року у справі № 2-431/11; від 04 березня 2019 року у справі № 913/64/2012; від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18; від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц; від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц; від 10 вересня 2021 року у справі № 766/20776/17; від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц; від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17; від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18; від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

До суду першої інстанції надано договір позики від 07 січня 2021 року на суму 11 005 241 грн, який підписаний від імені позикодавця ОСОБА_2 та від імені позичальника ОСОБА_1 , а також розписку від 07 січня 2021 року на суму 11 005 241 грн складену від імені позичальника ОСОБА_1 про отримання ним в позику від ОСОБА_2 вказаної суми коштів.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року в справі № 760/7234/22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107562219) з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за договором позики та розпискою від 07 січня 2021 року в сумі 9 366 241 грн і вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 30 травня 2024 року у справі № 760/7234/22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119628932) рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд вказав, що:

суди не врахували, що у справах про стягнення заборгованості на підставі договорів позики, укладених як у формі розписки, так і окремим документом, необхідно досліджувати відповідні боргову розписку та договір позики. Оскільки у відповідача виник сумнів щодо автентичності підпису на договорі позики та розписки ОСОБА_1 від 07 січня 2021 року, оригінали яких відсутні у матеріалах справи, дане питання підлягає з`ясуванню;

суд першої інстанції не з`ясував обставин, які належать до предмету доказування, не спростував доводів відповідача щодо автентичності підпису на договорі позики та розписки ОСОБА_1 від 07 січня 2021 року, не витребував та не долучив до матеріалів справи оригінали договору та розписки та, не вирішивши належним чином клопотання про призначення експертизи, яке було викладено у відзиві на позовну заяву, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи, яке було заявлене у судовому засіданні 29 листопада 2022 року, вважаючи що таке клопотання подано з порушенням процесуальних строків. Суд апеляційної інстанції на зазначені порушення уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Таким чином, у провадженні Солом`янського районного суду м. Києва на розгляді перебуває справа № 760/7234/22, предметом доведення якої є перевірка обставин щодо наявності підстав для стягнення заборгованості за договором позики та розпискою від 07 січня 2021 року. На цей час провадження у справі № 760/7234/22 зупинено (ухвала Солом`янського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122672456) до набрання законної сили судовим рішенням в указаній справі.

З відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 91-1416/18/23 від 12 січня 2023 року на адвокатський запит № б/н від 09 січня 2023 року, вбачається, що ОСОБА_1 03 січня 2021 року перетнув кордон України (виїзд) і 11 січня 2021 року перетнув кордон України (в`їзд).

Також з перекладеного з французької мови на українську мову договору оренди житла без меблів від 06 березня 2017 року, вбачається, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 орендують житлове приміщення: квартиру з трьома житловими кімнатами за місцем розташування: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є засновником та учасником низки юридичних осіб.

З повідомлення АТ «ОТП Банк» вих. № 012-1-012-01-012-1/181 БТ від 14 березня 2023 року вбачається, що за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2022 року списання з рахунків ОСОБА_1 сум коштів отримувачу ОСОБА_2 з призначенням платежів «переказ між картками» та «переказ на рахунок ОСОБА_2 ».

Відповідно до податкових декларацій про майновий стан і доходи, в 2019 році ОСОБА_1 задекларував 23 281 310,27 грн доходів, в 2020 році 42 682 589,54 грн доходів та в 2021 році 47 427 419,10 грн доходів.

З електронного листування вбачається, наявність між сторонами співпраці та грошових домовленостей, компенсації витрат, працевлаштування в 2016-2018 роках.

Згідно з висновком експерта від 26 травня 2023 року № 45/23, складеним ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» за замовленням відповідача: підпис від імені ОСОБА_1 у графі «позичальник» у договорі позики від 07 січня 2021 року, укладеному від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виконаний ОСОБА_1 ; рукописний запис « ОСОБА_1 » у графі «позичальник» у договорі позики від 07 січня 2021 року, укладеному від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виконаний ОСОБА_1 ; рукописний текст у розписці від імені ОСОБА_1 від 07 січня 2021 року виконаний ОСОБА_1 ; підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься в рядку «підпис позичальника» у розписці від імені ОСОБА_1 від 07 січня 2021 року, виконаний ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 88-96, оригінал т. 2, а.с. 64-72).

З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків, вбачається, що у 2015 році ОСОБА_2 отримав 6 273,21 грн і 263,50 грн доходу, в 2016 році задекларував 4 998 444 грн доходу, в 2017 році задекларував 4 967 026,00 грн доходу, в 2018 році задекларував 4 994 382 грн доходу, в 2019 році задекларував 4 984 438 грн доходу, та в 2020 році задекларував 6 479 554 грн.

З висновку експерта № СЕ-19/111-24/70356-ПЧ від 04 березня 2025 року за наслідками проведеної судової почеркознавчої експертизи на підставі ухвали суду від 06 листопада 2024 року вбачається, що досліджуваний підпис від імені ОСОБА_1 в графі «позичальник» у договорі від 07 січня 2021 року, - ймовірно, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його підпису. Вирішити питання в категоричній формі не виявилося можливими у зв`язку з простотою будови досліджуваного підпису. Досліджуваний підпис від імені ОСОБА_1 в розписці від 07.01.2021 року, - ймовірно, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, з наслідуванням його підпису. Вирішити питання в категоричній формі не виявилося можливими у зв`язку з простотою будови досліджуваного підпису.

Позивач, заперечує факт підписання та укладення вказаних договору позики та розписки, а також отримання грошових коштів у позику від відповідача.

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (стаття 1051 ЦК України).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже вказувала, що:

поряд із вимогою в правовідношенні існує й заперечення. Заперечення - це своєрідна субправомочність особи, яка бере участь у відповідному правовідношенні, заявити про те, що така особа з певної причини не є зобов`язана перед суб`єктом вимоги. Щонайменше можна вести мову про кілька видів заперечення: заперечення ipso jure та ексцепцію. Заперечення ipso jure стосується необґрунтованості вимоги іншої особи (наприклад, заперечення про нікчемність правочину), і таке заперечення може застосуватися навіть без посилання сторони. Ексцепція ж стосується обґрунтованої вимоги іншої особи (зокрема, заперечення про позовну давність). В такому разі потрібна відповідна заява;

стаття 1051 ЦК України хоча й має назву про оспорювання договору позики, проте про жодне оспорювання в традиційному його розумінні як оспорюваного правочину не йдеться. Заперечення позичальника, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця відбувається в порядку ексцепції. Заперечення про те, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця не піддається позовній давності, як і більшість інших заперечень. Це означає, що коли б позикодавець не подав позов до позичальника, останній завжди може заперечити про відсутність боргу;

тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою ексцепції заперечує проти позову. Експертиза про ймовірність виконання підпису на власноручній розписці про отримання позики позичальником не свідчить про те, що кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця, за наявності саме власноручної розписки, не спростовує отримання коштів позичальником. Така експертиза відповідає лише на питання автентичності підпису, а не про факт передачі грошей. Спірність підпису («ймовірно не відповідач») сама по собі не доводить відсутність позики, не веде до визнання не передавання коштів. Тягар доказування підробки підпису лежить на позичальникові (відповідачеві). Висновок експерта про ймовірність виконання підпису на власноручній розписці про отримання позики позичальником не підтверджує те, що кошти насправді не були отримані позичальником від позикодавця, як і не спростовує його;

коли боргова розписка складена власноручно позичальником, оспорюючи факт укладення договору позики (одержання грошових коштів у борг), спростуванню підлягає не лише належність підпису на розписці позичальнику, але й факт її виконання відповідачем. При цьому за наявності оригіналу розписки у позикодавця (позивача) простого заперечення позичальником (відповідачем) недостатньо (заперечення факту), якщо останній заперечує справжність підпису та факт отримання грошей, це заперечення потребує доведення цих обставин і тягар їх доведення лежить на відповідачеві (позичальникові) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026 року у справі № 368/1257/21 (провадження № 61-16707сво24)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зазначено, що:

«61. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.

62. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.

63. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.

64. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

65. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21) зазначено, що:

«42.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позов про визнання правочину недійсним є способом захисту прав позивача, а не способом захисту інтересу у правовій визначеності, на який вказує позивач. Натомість відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду інтерес позивача у правовій визначеності може захищатися, зокрема, позовом про визнання права або позовом про визнання відсутності права. […]

143. Так, у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 (пункти 58, 59) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що приписами, зокрема, статті 16 ЦК України, не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідносин, може відбуватися шляхом розірвання договору. На підставі наведеного Велика Палата Верховного Суду вказала, що позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав. Водночас згідно з абзацом другим частини другої статті 20 ГПК України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.

144.Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання права, що визначений у пункті 1 частини другої статті 16 ЦК України, означає як наявність права, так і його відсутність. Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Така правова позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.12) та від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункти 54-56).

145. У пункті 57 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема, у таких випадках:

кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;

особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити своє право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такого судового розгляду кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

146.Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

147.Отже, за наявності вказаних обставин власник майна не позбавлений права звернутися з вимогою, зокрема, про визнання права іпотеки відсутнім і саме такий спосіб захисту може бути належним та ефективним у спірних правовідносинах. Однак вказане не означає, що позивач зобов`язаний використати цей спосіб захисту. Як Велика Палата Верховного Суду зазначила вище (пункти 115-118 цієї постанови), позивач є юридично захищеним.

148.Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20) вказано, що:

«34. Для ефективного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, яка вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема, у таких випадках (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 57)):

34.1. Кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею боржника у позасудовому порядку.

34.2. Особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

35. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише тоді, якщо ця невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 64)). Саме за цих умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою, і такий спосіб захисту буде належним та ефективним. У разі задоволення цього позову суд у резолютивній частині визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку (вищевказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 4 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14). […]

46. Після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів поручитель не може окремо ініціювати вирішення спору про визнання відсутності у кредитора права вимоги (про визнання поруки припиненою). Такий окремий позов не є належним способом захисту, а тому його не можна задовольнити. Наявність у поручителя відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування банком боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення коштів. Оскільки банк ініціював вирішення такого спору, поручитель може ефективно захистити своє право саме у справі № 462/5579/15-ц, заперечуючи проти позову кредитора, наприклад, через те, що порука припинилася. Для цього непотрібно заявляти зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора (про визнання поруки припиненою) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункти 62-63)). Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про задоволення позову поручителя у справі № 462/5368/16-ц.

47. Вказане є підставою для відмови у позові. Тому нема потреби оцінювати інші аргументи касаційної скарги (зокрема, щодо застосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1539цс17) та відзиву на неї (зокрема, щодо застосування висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 липня 2019 року у справі № 758/13055/16-ц). З аналогічних мотивів відсутні підстави для врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 5 червня 2013 року у справі № 6-43цс13, від 25 вересня 2013 року у справі № 6-97цс13, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1161цс15 і від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, які застосували суди першої й апеляційної інстанцій. За наявності доводів про припинення поруки суд має їх оцінити у справі № 462/5579/15-ц, вирішуючи за вимогою банку питання про стягнення заборгованості з поручителя».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20 (провадження № 12-20гс22) зазначено:

«88. Зокрема, неефективними є такі способи захисту права чи законного інтересу, як визнання права вимоги виконання зобов`язання від відповідача або визнання наявності договірного обов`язку відповідача, оскільки такі способи не ведуть до виконання боржником свого зобов`язання, у тому числі в примусовому порядку, та отримання кредитором належного на виконання зобов`язання. У цьому випадку в позивача виникне потреба повторного звернення до суду.

89. Також слід ураховувати, що наведені вище способи захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань будуть належними лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. Зокрема, у таких випадках: кредитор у правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право в межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).

90. У разі якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора або кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту».

У справі, що переглядається:

у квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про визнання відсутнім зобов`язань за договором позики та розпискою. Позивач просив суд визнати відсутніми зобов`язання за договором позики та розпискою від 07 січня 2021 року, посилаючись на те, що оспорюваний договір він не підписував, відповідно не укладав;

суди встановили, що у червні 2022 року ОСОБА_2 звернувся із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. У провадженні Солом`янського районного суду м. Києва на розгляді перебуває справа № 760/7234/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики від 07 січня 2021 року;

суд першої інстанції не врахував, що предметом доказування у справі № 760/7234/22 є перевірка обставин щодо наявності підстав для стягнення заборгованості за договором позики та розпискою від 07 січня 2021 року. ОСОБА_1 має можливість довести в межах справи № 760/7234/22 свої заперечення щодо відсутності у нього зобов`язань перед ОСОБА_2 ;

суд першої інстанції необґрунтовано надав оцінку письмовій формі договору позики, факту підписання позивачем договору позики та безпідставно зробив висновок про неукладеність договору позики та розписки від 07 січня 2021 року;

в апеляційній скарзі ОСОБА_2 акцентував увагу на тому, що оскільки розгляд справи № 760/7234/22 розпочався раніше, то саме в межах цієї справи ОСОБА_1 має доводити відсутність у нього зобов`язань за договором позики (т.5, а.с.22-29);

апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 має можливість довести в межах справи № 760/7234/22 свої заперечення щодо відсутності у нього зобов`язань перед ОСОБА_2 . Колегія апеляційного суду погодилася із висновком суду першої інстанції, що саме такий спосіб вирішення спору між учасниками цього спору та спору у справі №760/7234/22 буде відповідати ефективному захисту порушених прав особи (з дотриманням принципу процесуальної економії);

проте апеляційний суд помилково не виключив із мотивувальної частини рішення мотиви суду першої інстанції, які стосуються оцінки письмової форми договору позики, факту підписання позивачем договору позики та висновку про неукладеність договору позики та розписки від 07 січня 2021 року.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції. Як наслідок рішення суду першої інстанціїналежить змінити шляхом виключення з мотивувальної частини тексту: починаючи з абзацу «Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті)», включно по абзац - «Враховуючи наведене, суд не може визнати надану відповідачем рецензію належним доказом у справі і відповідно не враховує її при прийнятті рішення по суті спору».

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (стаття 412 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково, судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Тому слід поновити дію рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року у незміненій частині.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Поновити дію рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року у незміненій частині.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року у зміненій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко