Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №910/4632/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/4632/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Лесика Володимира Дмитровича

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 (колегія суддів: Кравчук Г. А. - головуючий, Тищенко О. В., Спаських Н. М.) та рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2025 (суддя Князьков В. В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Позняка Олександра Григоровича

до Фізичної особи-підприємця Лесика Володимира Дмитровича

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1 Фізична особа-підприємець (далі - ФОП) Позняк Олександр Григорович звернулася до господарського суду з позовом до ФОП Лесика Володимира Дмитровича про стягнення 51 991,00 грн заборгованості, з яких: 45 000,00 грн основного боргу, 4 458,00 грн штрафу, 2 400,00 грн інфляційних втрат та 133,00 грн 3% річних.

1.2 Позовні вимоги мотивовано порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором від 21.01.2025 № 2301 та заявкою від 21.01.2025 № 2301, в частині здійснення оплати виконаного перевезення.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1 Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026, позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 45 000,00 грн основного боргу, 4 458,00 грн штрафу, 133,00 грн 3% річних та 675,00 грн інфляційних втрат; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

2.2 За висновками судів, строк оплати спірного перевезення настав, однак відповідач таку оплату не здійснив, у зв`язку із чим, наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу, штрафу та 3% річних. У той же час, з огляду на доведений матеріалами справи період прострочення відповідачем свого обов`язку з оплати спірного перевезення, обґрунтованим є нарахування інфляційних втрат лише за березень 2025 року, тобто на суму 675,00 грн.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1 У касаційній скарзі відповідач просить рішення і постанову судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

3.2 На обґрунтування підстав подання касаційної скарги за виключним випадком, передбаченим пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували (не застосували) норму статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19.05.1956), до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 01.07.2006 № 57-V, норми статей 538, 916, 924 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та неправильно застосували норму пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, за відсутності висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, а саме: щодо співвідношення обов`язку оплати провізної плати та відповідальності перевізника за пошкодження вантажу в межах одного договору міжнародного перевезення, а також щодо обов`язку суду зупинити провадження за наявності пов`язаної справи про стягнення збитків з перевізника.

3.3 У відзиві позивач заперечує щодо доводів скаржника та вважає оскаржені судові рішення законними. Зазначає, що орієнтовна сума понесених судових витрат на оплату правничої допомоги в касаційному провадженні складає 20 000 грн, розрахунок яких, відповідно до положень статті 151 ГПК України буде поданий у встановлений законом строк - не пізніше ніж через п`ять днів після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Мотивувальна частина

4.1 Суди встановили, що 21.01.2025 між ФОП Позняком О. Г. (перевізник) та ФОП Лесиком В. Д. укладено договір № 2301 на організацію перевезення вантажу, який належить замовнику, за маршрутом: Україна-Румунія, автомобіль держ. № НОМЕР_1 н.р. НОМЕР_2 , дата завантаження 22.01.2015. Адреса завантаження та вид вантажу визначаються сторонами в заявці.

4.2 21.01.2025 сторонами погоджено заявку № 2301, за змістом якої датою завантаження є 22.01.2015, маршрут перевезення Україна-Румунія, визначені місце завантаження, місце митного оформлення та митницю місця призначення. Вид вантажу - герметик в бочках. Вартість перевезення (фрахтова сума) 45 000,00 грн. Узгоджені терміни доставки - 27.01.2025. Умови розрахунку: безготівковий розрахунок протягом 5 банківських днів після надання оригіналів документів.

4.3 Відповідно до пункту 7 заявки від 21.01.2025 № 2301 остання є невід`ємною частиною договору. Будь-які невиконання, або неналежне виконання умов заявки несе за собою штраф у розмірі 100 євро.

4.4 За наслідками здійснення перевезення за заявкою від 21.01.2025 № 2301, складено міжнародну товарно-транспортну накладну CMR 22/01 від 22.01.2025.

4.5 27.01.2025 позивачем направлено відповідачу рахунок-фактуру та акт надання послуг № 210.

4.6 Як стверджує позивач, відповідач від підписання акта надання послуг відмовився, про що повідомив 19.02.2025 засобами електронної пошти. Підставою для відмови від підписання акта є пошкодження вантажу під час перевезення. Зазначені обставини підтверджуються наявним в матеріалах справи електронним листом відповідача.

4.7 07.03.2025 позивачем направлено на адресу відповідача претензію від 27.02.2025 про негайне погашення заборгованості, проте, як стверджує позивач, відповідачем перевезення так і не було оплачено, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

4.8 За наслідками розгляду заявлено позову суди попередніх інстанцій дійшли єдиного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу, штрафу та 3% річних у повному обсязі; суми інфляційних втрат - в частині стягнення 675,00 грн, з чим і не погоджується скаржник.

4.9 Верховний Суд зазначає, що виходячи із доводів та вимог скаржника, викладених у касаційній скарзі, предметом касаційного перегляду є рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог.

4.10 Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.11 За приписами пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4.12 Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

4.13 Тобто положення пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

4.14 У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

4.15 Надаючи оцінку доводам скаржника, Верховний Суд виходить з того, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

4.16 Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

4.17 Згідно з частинами 1, 3 статті 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

4.18 За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (частина 1 статті 916 ЦК України).

4.19 Суди визнали доведеними обставини укладення сторонами договору, погодження 21.01.2025 заявки № 2301 на спірне перевезення, здійснення такого перевезення позивачем, отримання відповідачем акта надання послуг № 210 та рахунку-фактури, у зв`язку із чим виснували наявність у відповідача обов`язку з оплати наданих позивачем послуг з перевезення.

4.20 Відповідно до частини 1 статті 920 ЦК України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

4.21 Суди попередніх інстанцій відхилили заперечення відповідача щодо оплати наданих позивачем послуг з перевезення з посиланням на обставини пошкодження вантажу при здійсненні спірного перевезення, оскільки, ані нормами чинного законодавства, ані умовами договору не передбачено звільнення замовника від оплати фактично виконаного перевезення у разі пошкодження вантажу перевізником.

4.22 Як з`ясували суди, у цьому випадку перевізник відповідає саме у спосіб відшкодування шкоди, оскільки:

- відповідальність перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти передбачена статтею 924 ЦК України, відповідно до частини другої якої, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини;

- договором передбачено відповідальність перевізника за ушкодження вантажу у вигляді відшкодування збитків, що було предметом спору у справі № 927/556/25 за позовом ФОП Лесика В. Д. до ФОП Позняка О. Г., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ТОВ "Гран Поліхем", про стягнення 480 548,00 грн збитків.

4.23 Верховний Суд враховує, що у межах справи № 927/556/25 ФОП Лесик В. Д. стверджував про пошкодження лише частини доставленого вантажу, внаслідок здійснення вказаного перевезення, а саме: 46 з 53 бочок по 200 л та 44 з 58 бочок по 20 л і із встановлених судами обставин справи та доводів ФОП Лесик В. Д. не вбачається, що умовами договору було передбачено можливість звільнення замовника від оплати виконаного перевезення або її зменшення, зокрема, у разі часткового пошкодження вантажу при перевезенні.

4.24 За таких обставин Верховний Суд не вбачає неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм права, про які стверджує скаржник, та не вбачає підстав для формування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, у тому контексті, про який він просить.

4.25 Обґрунтовуючи доводи про відсутність висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, скаржник зазначає про неправомірне незастосування судами до спірних правовідносин норми статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19.05.1956; до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 01.07.2006 № 57-V), відповідно до частини першої якої, перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

4.26 Проте, за змістом норм цієї Конвенції, не вбачається звільнення замовника від оплати перевезення у разі, зокрема, часткового пошкодження вантажу перевізником, як безпідставно вважає скаржник у касаційній скарзі. При цьому із судових рішень у наведеній справі № 927/556/25 вбачається, що судами у межах вказаної справи вирішувалося питання про відповідальність перевізника у вигляді стягнення збитків.

4.27 Щодо доводів скаржника про неправильне застосування судами норми пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України у зв`язку із не вирішенням питання щодо зупинення провадження у цій справі до вирішення справи № 927/556/25, то колегія суддів звертає увагу на висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду щодо застосування пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, викладені у постанові від 01.03.2024 у cправі № 910/17615/20, про те, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення".

4.28 У касаційній скарзі скаржник не обґрунтував у чому полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи № 927/556/25.

4.29 Колегія суддів наголошує, що висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. Інакше кажучи, на відміну від парламенту, суд не встановлює абстрактні правила поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певної норми права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17).

4.30 Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

4.31 Розглянувши касаційну скаргу у межах доводів та вимог, викладених у скаржником, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, з огляду на положення частини другої статті 287 ГПК України та відповідно до статті 300 цього Кодексу, Суд не вбачає правових підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині. Підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження.

4.32 Оскільки в частині відмови у задоволенні позову у касаційній скарзі не міститься доводів та передбачених ГПК України та підстав і виключних випадків для касаційного перегляду судових рішень, у наведеній частині судові рішення відповідно до положень частини 1 статті 300 ГПК України судом касаційної інстанції не переглядаються.

4.33 Відповідно до положень статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

4.34 Ця постанова ухвалена Верховним Судом у розумні строки після виходу з відпустки суддів зі складу колегії суддів, визначеної для розгляду цієї справи.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Лесика Володимира Дмитровича у справі № 910/4632/25 залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 в частині задоволення позову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Л. І. Рогач

Є. В. Краснов