Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №754/6757/26 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/8552/26

Справа №754/6757/26

РІШЕННЯ

Іменем України

31 серпня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді - Сенюти В. О.,

секретаря судового засідання - Каба А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Укр кредит фінанс» звернувся через систему «Електронний суд» до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.01.2024 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1330-8334. На виконання зазначених вимог, відповідачу було надано наступний одноразовий ідентифікатор С2802, для підписання кредитного договору 1330-8334 від 13.01.2024, підтвердження ознайомлення з правилами та інших супутніх документів. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачці кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 20000,00 грн.; строк кредитування - 300 днів; базовий період* -30 днів; промо-ставка - 2,25 % в день; знижена % ставка - 2,50 % в день; стандартна % ставка - 2,50 % в день. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачці кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору та додаткових угод. Проте, відповідачка свої зобов`язання не виконує належним чином. Отже, станом на 06.03.2026 загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить: 168500,00 грн., що складається з простроченої заборгованості за кредитом - 20000,00 грн.; простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 148500,00 грн. Разом з тим, кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами у сумі 68500,00 грн. за умови погашення позичальником решти заборгованості за Кредитним договором в розмірі 100000,00 грн. Враховуючи вищезазначене, позивач просить суд стягнути з відповідачки не повну суму заборгованості за Кредитним договором, а лише її частину, у зв`язку з чим звертається до суду.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 16.04.2026 відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачка ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала відзив на позовну заяву, відповідно до якого - не погоджується із сумою заборгованості за кредитним договором та із нарахованими відсотками за користування кредитом. Свої заперечення відповідачка мотивує тим, що позивачем не доведено факту укладення кредитного договору в електронній формі з дотриманням вимог Закону України "Про електронну комерцію", не надано належних первинних бухгалтерських документів на підтвердження перерахування кредитних коштів, а номер банківської картки є прихованим (маскованим), що унеможливлює ідентифікацію її власника. Крім того, відповідачка зазначає, що пункт договору про встановлення процентної ставки на рівні 2,5% на день є нікчемним у силу прямої вказівки Закону України "Про споживче кредитування", який діяв на момент підписання правочину та обмежував ставку на рівні 1%. Підсумовуючи, відповідчка вказує, що позивач не довів обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема не довів укладення договору позики на умовах, що вказані в наданій копії договору позики, не довів перерахування тіла кредиту, не довів розмір фактично наданих у кредит коштів та законність розміру відсотків, які він просить стягнути за період користування кредитними коштами, а тому у задоволенні позову варто відмовити повністю.

У відповідь на відзив, від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі, у яких вказує, що відповідач попередньо ознайомився з Договором та Правилами надання споживчих кредитів, Паспортом споживчого кредиту Інформацією, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит та Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за Договором № 1330-8334, відповідно до Методики Національного банку України, які складають єдиний договір в якому визначаються всі його істотні умови. Крім того, перерахування кредитних коштів відбувалось на картковий рахунок вказаний відповідачкою під час заповнення заявки. Крім того, денна процентна ставка за Кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства та не перевищує встановлених законодавчих обмежень на момент укладення договору.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, письмові матеріали справи містять клопотання про розгляд справи у відсутність представника.

Відповідачка в судове засідання не з`явилась, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Через неявку в судове засідання учасників справи, судом у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 13.01.2024 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (https://creditkasa.com.ua) було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1330-8334.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію».

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

На виконання зазначених вимог, відповідачу було надано наступний одноразовий ідентифікатор АС2802 для підписання кредитного договору № 1330-8334 від 13.01.2024.

Відповідно до умов кредитного договору позивач взяв на себе зобов`язання надати Відповідачці кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту - сума кредиту - 20000,00 грн.; строк кредитування - 300 днів; базовий період - 30 днів; проио-ставка - 2,25% в день; знижена % ставка -2,50 % в день; стандартна % ставка: 2,50% за кожен день користування кредитом.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши Відповідачці кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору а Відповідачка підтвердила виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов укладеного Кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов`язання Кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти Відповідачка не скористалась своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення Кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання нею грошових коштів.

Відповідачка не визнає факт отримання на свою банківську картку грошових коштів, що вказано у поясненнях до позовної заяви.

З договору про відкриття кредитної лінії № 1330-8334 від 13.01.2024 встановлено, що кредитний договір укладений в електронній формі.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 ЦК України).

Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Відповідно до п. 3.1 Договору, цей правочин укладено сторонами у вигляді електронного договору в розумінні Закону України "Про електронну комерцію". Згідно з розділом 13 Договору, укладення та підписання договору з боку Відповідачки здійснено шляхом прийняття пропозиції (акцепту) та використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (паролем С2802), що за правовими наслідками прирівнюється до документа у письмовій формі, підписаного власноручно.

Відповідно до пункту 3.5 Договору про відкриття кредитної лінії, до моменту його укладення кредитодавець здійснив дистанційну ідентифікацію та верифікацію позичальника з метою надання фінансових послуг шляхом отримання ідентифікаційних даних саме через Систему BankID НБУ.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 по справі № 127/33824/19 зробив правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Відповідно до п 4.12 кредитного договору №1330-8334 від 13.01.2024 - строк кредитування, тобто, строк на який надається Кредит Позичальнику: 300 (триста) календарних днів з моменту перерахування Кредиту Позичальнику. Надання додаткових грошових коштів Позичальнику у рахунок Кредиту на підставі Додаткової угоди не змінює Строк кредитування. Дата повернення (виплати) Кредиту 07.11.2024 року. Строк дії Договору є рівним Строку кредитування.

Позивач виконав взяті на себе зобов`язання своєчасно та в повному обсязі, надавши Відповідачці кредитні кошти у розмірі 20000,00 грн. Перерахування кредитних коштів на картковий рахунок (за маскованим номером НОМЕР_1 ), що був вказаний відповідачкою в особистому кабінеті, було здійснено через систему платежів LiqPay (на підставі договору № 4010 від 02.12.2019, укладеного між Кредитодавцем та АТ КБ "ПРИВАТБАНК"), що підтверджується квитанцією платіжної системи Liqpay АТ КБ "Приватбанк" про перерахування коштів від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», довідкою про перерахування суми кредиту №1330-8334 від 13.01.2024 року та розрахунком заборгованості за договором 1330-8334 від 13.01.2024.

Суд відхиляє доводи сторони відповідача про те, що факт видачі кредиту може підтверджуватися виключно платіжною інструкцією.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина дев`ята статті 89 ЦПК України).

Оцінюючи надані позивачем докази (довідку оператора платіжної системи LiqPay та відповідну квитанцію), Суд враховує, що згідно з нормами частини четвертої статті 31 Закону України "Про платіжні послуги" після виконання платіжної операції надавач платіжних послуг платника зобов`язаний надати платнику у спосіб та в порядку, визначені договором, таку інформацію:

1) відомості, які дають змогу платнику ідентифікувати виконану платіжну операцію та інформацію про отримувача (за наявності технічної можливості);

2) суму платіжної операції у валюті рахунку платника та у валюті платіжної операції;

3) суму всіх комісійних винагород та зборів, що утримані з платника за виконання платіжної операції (за наявності технічної можливості розмір кожної комісійної винагороди зазначається окремо);

4) курс перерахунку іноземної валюти (якщо платнику надавалися послуги з виконання операцій з обміну іноземної валюти);

5) дату і час прийняття до виконання платіжної інструкції, дату валютування (у разі її зазначення).

Також у статті 46 Закону України "Про платіжні послуги" надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією зобов`язаний перевірити в платіжній інструкції відповідність: 1) реєстраційного номера облікової картки платника податків - фізичної особи, або серії (за наявності) та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); або 2) унікального ідентифікатора отримувача.

Надавач платіжних послуг приймає рішення щодо перевірки в платіжній інструкції інформації, зазначеної в пунктах 1 або 2 цієї частини, самостійно, а якщо він є учасником платіжної системи - згідно з правилами платіжної системи.

Надавач платіжних послуг отримувача зараховує кошти за платіжною операцією на рахунок отримувача лише у разі, якщо зазначена у пункті 1 або 2 цієї частини інформація, яку він перевіряє відповідно до вимог цієї частини, відповідає тій інформації про отримувача, що зберігається у такого надавача платіжних послуг.

У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг отримувача має право:

1) зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного отримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення;

2) не уточнювати номер рахунку та/або код отримувача. У такому разі надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення.

Тобто, зважаючи на наведені норми Закону про платіжні послуги у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів Відповідачу, відомості про нього, як про належного утримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась.

Отже, довідка та квитанція, видані через фінансову компанію (суб`єкта господарювання у сфері надання платіжних послуг), яка має відповідну ліцензію, мають офіційний характер. Вони містять інформацію про здійснення платежу в рамках договірних відносин між первісним кредитором і Відповідачкою, що безпосередньо свідчить про проведення фінансової операції та повністю відповідає вимогам законодавства щодо належності, допустимості та достовірності доказів.

Керуючись принципом змагальності сторін, Суд враховує, що відповідачка, маючи безперешкодний доступ до виписок за власним банківським рахунком, не надала жодних доказів чи заперечень на спростування позовних вимог, клопотання про витребування доказів не заявляла. Перед укладенням договору була здійснена ідентифікація та верифікація Відповідачки через Систему BankID НБУ. За таких обставин відомості надавача платіжних послуг про успішну транзакцію на картку Відповідачки визнаються Судом належним, допустимим і достатнім доказом реального перерахування кредитних коштів у розумінні Закону України "Про платіжні послуги".

Оцінивши докази в сукупності, суд встановив, що позивач своєчасно та в повному обсязі виконав свої зобов`язання з надання кредиту. Натомість відповідачка, отримавши кошти, не скористалася закріпленим у частині першій статті 15 Закону України "Про споживче кредитування" правом на відмову від договору та не повернула гроші Кредитодавцю, чим фактично підтвердила прийняття належного виконання зобов`язання з боку позивача.

Суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку заборгованості, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми заборгованості та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначення позивачем максимального розміру заборгованості та інших нарахувань (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15; постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.10.2020 у справі № 911/19/19 (пункт 33), постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 925/872/21 (пункт 76); постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 320/8618/15-ц).

Разом з тим, кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами у сумі 168500,00 грн. за умови погашення позичальником решти заборгованості за Кредитним договором в розмірі 68500,00 грн. Враховуючи вищезазначене, позивач просить суд стягнути з відповідача не повну суму заборгованості за Кредитним договором, а лише її частину, а саме: прострочену заборгованість за кредитом - 20000,00 грн.; прострочену заборгованість за нарахованими процентами - 80000,00 грн., що разом становить 100000,00 грн.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок заборгованості та встановив, що Відповідачка протягом дії договору не здійснила жодного платежу на погашення кредитної заборгованості та процентів за користування кредитом. Згідно з розрахунком позивача, нарахування процентів здійснювалося в межах обумовленого Договором 300-денного строку кредитування із застосуванням ставки 2,50% на день

Водночас суд бере до уваги, що пунктом 5 розділу І Закону України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон № 3498-IX), який набрав чинності 24 грудня 2023 року, було внесено зміни до Закону України "Про споживче кредитування". Зокрема, відповідними абзацами підпункту 6 пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX статтю 8 Закону України "Про споживче кредитування" було доповнено новими частинами, серед яких частина п`ята, яка імперативно встановлює загальне правило: "Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %".

Цим же пунктом 5 розділу І Закону № 3498-IX (а саме відповідними абзацами його підпункту 13) розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" було доповнено пунктом 17 такого змісту: "17. Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %".

Отже, обидві вказані зміни - як щодо встановлення загального ліміту ставки в 1 %, так і щодо тимчасового перехідного періоду та лімітів у 2,5 % та 1,5 %, були врегульовані єдиною законодавчою нормою: пунктом 5 розділу І Закону № 3498-IX. Порядок застосування вказаних норм у часі визначений окремо. Так, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3498-IX чітко визначено, що дія пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX (зокрема, норма про те, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %, та норма щодо тимчасового періоду) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Ураховуючи загальні принципи дії актів цивільного законодавства у часі, норма частини п`ятої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після 24 грудня 2023 року.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що з огляду на приписи частини третьої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони підлягає особливому правовому захисту (Рішення від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013). Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін, через встановлення особливого порядку укладення договорів споживчого кредиту та обмеження свободи цивільного договору.

З огляду на таку об`єктивну нерівність сторін, під час застосування та тлумачення норм законодавства суди зобов`язані керуватися загальноправовим принципом, викладеним у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 240/4894/23. Згідно з висновками Верховного Суду принцип тлумачення закону на користь особи (in dubio pro persona) вказує, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи. У контексті спірних правовідносин цей принцип реалізується через імператив in dubio pro consumatore (принцип сприятливого тлумачення для споживача).

Суд бере до уваги, що в межах одного законодавчого акта (Закону № 3498-IX) існує загальне імперативне правило про обмеження максимальної денної процентної ставки в 1% поряд із тимчасовим дозволом на застосування ставки 2,5% та 1,5%. Одночасна наявність вказаних норм створює колізію норм права щодо тих кредитних договорів, що були укладені з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року.

Водночас під час запровадження обмежень процентної ставки пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3498-IX було визначено, що дія нових імперативних обмежень поширюється навіть на ті договори про споживчий кредит, які були укладені до набрання чинності цим Законом, у разі продовження строку їх дії. З цього логічно випливає, що якщо законодавець визнав, що дія пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX застосовується також до раніше укладених договорів при їх пролонгації, то тим більше (a fortiori) ця імперативна норма є обов`язковою для застосування до нових договорів, укладених після набрання Законом чинності.

Здійснюючи системний аналіз наведених норм крізь призму принципу in dubio pro consumatore, Суд доходить висновку, що тимчасовий період, передбачений пунктом 17 Перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування", нерозривно пов`язаний із пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 3498-IX. Поступове зниження процентної ставки до 2,5% та 1,5% було запроваджено для врегулювання правовідносин за договорами, які були укладені до 24 грудня 2023 року, але строк дії яких продовжувався після цієї дати. Натомість при укладенні нових договорів з 24 грудня 2023 року фінансові установи зобов`язані дотримуватися імперативної вимоги частини п`ятої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування", встановлюючи ставку не більше 1% на день.

У справі, що розглядається, кредитний договір був укладений 13.01.2024 року, тобто після набрання чинності Законом № 3498-IX.

З огляду на викладене, пункт 17 Перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування" щодо дозволеної ставки 2,5% та 1,5% не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки це погіршує становище споживача. Правомірним є застосування виключно загальної норми - обмеження денної процентної ставки на рівні 1%. Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України "Про споживче кредитування").

Відповідачка не здійснювала жодних оплат. Суд визначив, що належний розмір заборгованості зі сплати процентів за весь період кредитування (з 13.01.2024 по 07.11.2024), що становить 300 днів, за ставкою 1% на день становить 60000,00 грн (20000,00 грн х 1% х 300 днів).

Отже, суд встановив, що загальний обсяг правомірно нарахованих за ставкою 1% (відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування") процентів у межах строку кредитування становить 60000,00 грн, а сума неповернутого тіла кредиту - 20000,00 грн. Загальна сума доведеної заборгованості становить 80000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

В подальшому, відповідачка всупереч умов кредитного договору, ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» та ст.ст. 525, 526, 530, 536, 610, 612 ЦК України, порушив вищезазначені умови кредитного договору і в кінцевому підсумку не повернула в повному обсязі кредит кредитодавцю, а також не виконала в повному обсязі всі інші свої грошові зобов`язання перед кредитодавцем за кредитним договором.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно розрахунку боргу відповідачка не сплатила жодного платежу за кредитним договором.

Разом з тим, відповідачка заперечуючи щодо розміру заборгованості, всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надала суду доказів на спростування розрахунку заборгованості, наведеного позивачем.

Згідно із ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене вище, керуючись принципом змагальності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу 20000,00 грн, процентів 60000,00 грн., є доведеними позивачем та підлягають задоволенню.

З огляду на викладене вище, встановивши фактичні обставини справи та перевіривши їх наданими доказами, суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково, тому з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2129,92 грн. (80000,00 грн.*2662,40 грн./100000,00 грн.)

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 7, 10-13, 18, 43,44, 49, 76-83, 133, 141, 174, 175, 179, 187, 258, 263, 265, 268 ЦПК України, ст. ст. 525-526, 530, 551, 536, 610, 625, 631,629, 1046-1056 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1330-8334 від 13.01.2024 у розмірі 80000,00 грн. та судовий збір у розмірі 2129,92 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», код ЄДРПОУ: 38548598, місцезнаходження м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 407.

Відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду складено - 09.09.2026.

Суддя: В.О.Сенюта