Рішення від 12 серпня 2026 р. у справі №910/2470/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.08.2026Справа № 910/2470/26

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрвагон”

до міністерства юстиції російської федерації

про стягнення збитків

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Костюк А.С.

представники учасників справи:

від позивача: Корсун Ю.В.

від відповідача: не з`явився

В судовому засіданні 13.08.2026, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Укрвагон” (далі - ТОВ “Укрвагон”, позивач) до міністерства юстиції російської федерації (далі – мю рф, відповідач) про стягнення збитків у розмірі 3 741 873,05 грн., що еквівалентно 90 198,00 дол. США з яких: реальні збитки у вигляді втраченого майна у розмірі 1 975 354,52 грн., що еквівалентно 47 616,00 дол. США та упущена вигода у розмірі 1 766 518,53 грн., що еквівалентно 42 582,00 дол. США, у зв`язку з втратою майна (залізничного напіввагону).

У обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що ТОВ “Укрвагон” є власником напівагону № 64979636, який був придбаний у ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод», який у подальшому був переданий в оренду ТОВ «Ніка Транс Логістика» та перебував станом на 24.02.2022 на станції Рубіжне Донецької залізниці. У зв`язку з широкомасштабним вторгненням російської федерації на територію України та початком активних бойових дій, напіввагон № 64979636 був втрачений, у зв`язку з чим позивачу були завдані збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 за вказаним позовом було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

При цьому судом враховано, що до повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт – постанову Верховної Ради України “Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності” від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу російської федерації.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 “Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану” з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку росії та введенням воєнного стану АТ “Укрпошта” з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з російською федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам російської федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території рф та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється.

З огляду на викладене суд вважав, що належним повідомленням відповідача про дату, час та місце розгляду справи є розміщення на сайті Господарського суду міста Києва відповідного оголошення-повідомлення.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про розгляд справи, у строк, визначений законом, відзиву не надав, позиція відповідача з приводу заявленого позову суду не відома.

Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Ураховуючи, що відповідач не скористався наданим йому правом у межах визначеного законом процесуального строку на подання відзиву, суд дійшов висновку про можливість вирішення спору за відсутності відзиву відповідача.

У судовому засіданні під час розгляду справи по суті представник позивача підтримав та обґрунтував заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити.

У судове засідання представник відповідача не з`явився, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, заяв про відкладення справи чи про розгляд справи без його участі не подав, тому суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи у відсутність представника відповідача.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ “Укрвагон” здійснює свою діяльність в сфері залізничного транспорту та залізничних вантажних перевезень, за напрямками: надання послуг оренди залізничного рухомого складу (вагонів), надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.

ТОВ “Укрвагон” є власником залізничного напіввагону моделі 12-7023-02 ТУ У 35.2-05763814-065:2005, інвентарний № 00-000009, з восьмизначним номером 64979636 (далі – напіввагон № 64979636), який був придбаний у ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод», відповідно до договору постачання № 7621/010 095/с від 12.11.2021, про що свідчить акт приймання-передачі № 1 від 12.01.2022.

Зазначений напіввагон зареєстровано в Автоматизованому банку даних парку вантажних вагонів (АБД ПВ) філії «Головний інформаційно-обчислювальний центр» АТ «Українська залізниця».

20 січня 2022 напіввагон № 64979636 було передано в оренду (строкове платне орендне користування) ТОВ «Ніка Транс Логістика» на підставі договору № 291121 оренди залізничного рухомого складу від 29.11.2021, про що свідчить акт прийому-передачі вагонів в оренду від 20 01.2022.

24.02.2022 напіввагон № 64979636, в порожньому стані, прибув на станцію Рубіжне Донецької залізниці, на адресу ПрАТ «Сєвєродонєцьке Об`єднання Азот», що підтверджується залізничною накладною 43251552 з відміткою станції прибуття (24.02.2022) та інформацією про вагонні операції ГІОЦ УЗ від 10.07.2023.

Таким чином, станом на 24.02.2022 року напіввагон № 64979636 перебував на території активних бойових дій, а з 13.05.2022, на тимчасово окупованій території відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» № 376 від 28.02.2025, оскільки Рубіжанська міська територіальна громада (UA44120090000062828) Сіверськодонецького району Луганської області визнана з 24.02.2022 по 13.05.2022 територією активних бойових дій, а з 13.05.2022 є тимчасово окупованою територією. У подальшому, військовослужбовцями збройних сил російської федерації та учасниками контрольованих рф незаконних збройних формувань були вчинені дії з викрадення майна позивача, а саме – вказаного напіввагону № 64979636, що перебував на станції Рубіжне Донецької залізниці.

17.05.2024 та 11.06.2024 на підставі заяви представника ТОВ “Укрвагон”, ГУ НП Луганської області за вказаною подією у Єдиному реєстрі досудових розслідувань були зареєстровані кримінальні провадження № 12024130000000896 та № 22024130000000340 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України (порушення законів та звичаїв ведення війни).

12.06.2024 у кримінальному провадженні № 22024130000000340 старшим слідчим в ОВС була винесена постанова про визнання ТОВ “Укрвагон” потерпілою особою.

Звертаючись до суду з даним позовом, відповідачем, за яким визначено міністерство юстиції російської федерації, ТОВ “Укрвагон” посилається на норми міжнародного і національного законодавства України, на підставі яких просить стягнути з відповідача завдану його протиправними діями шкоду у вигляді вартості втраченого майна та упущеної вигоди.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

На підставі наведених положень чинного законодавства, захоплення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку із цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.

При цьому матеріалами справи підтверджується використання позивачем втраченого майна у господарській діяльності.

Відповідно до ст. 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, у розумінні наведених вище положень нормативно-правових актів позивач створений та здійснює свою господарську діяльність у формі товариства з обмеженою відповідальністю; здійснює свою діяльність у сфері залізничного транспорту та залізничних вантажних перевезень (зокрема, з наданням послуг оренди залізничного рухомого складу (вагонів)).

За таких обставин втрата майна ТОВ “Укрвагон” (напіввагону № 64979636), що належить на праві власності позивачу, унеможливлює реалізацію господарської діяльності позивача на основі такого майна, а отже, є порушенням прав позивача на здійснення ним господарської діяльності.

З огляду на викладене, спір з приводу заподіяння шкоди майну ТОВ “Укрвагон” є спором, пов`язаним зі здійсненням господарської діяльності позивача, відтак, на нього поширюється предметна юрисдикція господарських судів.

Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 428/11673/19, загальновідомим є (тобто таким, що не потребує доказування) те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.

Ураховуючи викладене, поданий на розгляд спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме – Господарському суду міста Києва.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності.

За змістом ч. 8 ст. 29 ГПК України для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме – наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право” суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами – можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ТОВ “Укрвагон” визначило відповідачем – мю рф.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України “Про міжнародне приватне право” пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 ст. 79 Закону України “Про міжнародне приватне право” передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України “Про міжнародне приватне право” встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас, як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.

Як Україна, так і рф, є учасницями міжнародних договорів, а саме:

- Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 (далі – Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і рф та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР; рф - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 № 16-ФЗ;

- Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 (далі – Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і рф та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII; рф - постановою верховної ради РФ від 9 жовтня 1992 року № 3620-1.

Згідно із ст. 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.

Відповідно до ст. 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб`єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.

Згідно із пп. “г” п. 1 ст. 4 Угоди компетентний суд держави – учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.

Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до п. 4 ст. 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб`єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов`язків по відношенню до господарюючих суб`єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.

Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі росія), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, пп. “г” п. 1 ст. 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб`єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання.

Відтак, з урахуванням положень статті 1, пп. “г” п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним за місцем заподіяння шкоди.

Таким чином, захоплення майна позивача не входить до меж, встановлених Угодою винятків, коли спір не може розглядатись судом за місцем заподіяння шкоди, оскільки така шкода не заподіяна недійсним актом органу державної влади рф, а також не заподіяна неналежним виконанням обов`язків будь-якого із державних органів рф по відношенню до позивача як суб`єкта господарювання, оскільки позивач, як суб`єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов`язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже, ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов`язків органів державної влади Росії перед позивачем неможливе. При цьому, заподіяння шкоди шляхом захоплення майна внаслідок прямої військової агресії не може бути проявом реалізації будь-яких обов`язків будь-якого із органів рф в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН. Відтак, відповідно до Угоди, судовий імунітет рф не поширюються на випадки заподіяння шкоди суб`єкту господарювання шляхом безпосереднього захоплення майна суб`єкта господарювання.

Із урахуванням положень ст. 42 Конвенції про правову допомогу, статті 1, пп. “г” п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4 Угоди, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова рф від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.

Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки майну позивача.

Також судом береться до уваги правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, яка полягає в тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 № 311/498/20, від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21; Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22.

Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України “Про міжнародне приватне право” права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Поряд з цим, відповідно до пп. “ж” ст. 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 права і обов`язки сторін за зобов`язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди (захоплення майна позивача) мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Одночасно, відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із ст. 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Також, згідно із ст. 19 Закону України “Про міжнародні договори України” чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст.ст. 1, 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 3 ГПК України встановлює, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України “Про міжнародне приватне право”, Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а просто включається та автоматично діє в складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною відразу інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що до спірних відносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Вирішуючи спір по суті та перевіряючи доводи позивача, суд виходив з наступного.

Згідно зі ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Згідно зі ст. 22 ЦК України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода – це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.

Так, відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Отже, на відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст. 1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

З огляду на вказане обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

Так, відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

У п. 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй “Визначення агресії” від 14 грудня 1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії рф проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування рф з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов`язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України “Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні” визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

Преамбулою Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є захоплення напіввагону, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання напіввагону позивача у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких було втрачено майно позивача, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність за це втрачене майно.

Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку “ex injuria non oritur jus” (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості “Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)”.

У цій справі протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.

Також позивачем доведено, а судом встановлено – заподіяння шкоди ТОВ “Укрвагон” діями відповідача та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою майну позивача шкодою.

Виходячи з викладеного, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.

Щодо розміру заявлених збитків суд зазначає наступне.

Приписами статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У позові ТОВ “Укрвагон” просить стягнути з відповідача збитки, заподіяні, внаслідок втрати напіввагону (реальні збитки) у сумі 1 975 354,52 грн., що еквівалентно 47 616,00 дол. США, та упущену вигоду у розмірі 1 766 518,53 грн., що еквівалентно 42 582,00 дол. США.

Звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов`язок довести реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/180.

Також позивач повинен довести факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів, тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів з одержання таких доходів. Вказані висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18.

Судом встановлено, що з метою визначення розміру збитків, на замовлення ТОВ “Укрвагон”, суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «ФК» була проведена експертиза. За результатами вказаного експертного дослідження був складений висновок (звіт) про оцінку збитків економічних втрат (реальних збитків), завданих ТОВ “Укрвагон” внаслідок втрати його майна (напіввагону), а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності ТОВ “Укрвагон” стосовно вказаного напіввагону № FC/2025/2105, відповідно до якого експерт дійшов висновку, що заподіяні, внаслідок втрати напіввагону (реальні збитки) становлять 1 975 354,52 грн., що станом на дату складання звіту (21.05.2025) еквівалентно 47 616,00 дол. США, а упущена вигода - 1 766 518,53 грн., що станом на 21.05.2025 еквівалентно 42 582,00 дол. США.

Оцінивши вказаний експертний висновок, суд вважає його належним та достовірним доказом розміру завданих позивачу реальних збитків та упущеної вигоди, у визначених експертом сумах, внаслідок протиправних дій відповідача.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що вимоги ТОВ “Укрвагон” про стягнення реальних збитків у сумі 1 975 354,52 грн., що еквівалентно 47 616,00 дол. США, та упущеної вигоди у розмірі 1 766 518,53 грн., що еквівалентно 42 582,00 дол. США., завданих позивачу внаслідок збройного вторгнення рф, є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин

Згідно зі ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому держава є специфічним суб`єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень. Реалізація функцій держави здійснюється через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус та повноваження якого визначаються самою державою.

Відповідно до Указу Президента російської федерації від 28.05.2018 року № 271 «Про внесення змін до Положення про міністерство юстиції російської федерації, затвердженого Указом Президента російської федерації від 13.10.2004 року № 1313» внесено в Положення про міністерство юстиції російської федерації, затверджене Указом президента російської федерації від 13.10.2004 року№ 1313 «Питання міністерства юстиції російської федерації» наступні зміни: а) пункт 1 доповнено підпунктом 5 наступного змісту: «5) функції щодо забезпечення в межах своїх повноважень представництва і захисту інтересів російської федерації в судах іноземних держав і міжнародних судових (арбітражних) органах, включаючи Європейський Суд з прав людини і Суд Євразійського економічного розвитку».

За таких обставин, міністерство юстиції російської федерації є тим компетентним органом, який уповноважений здійснювати повноваження щодо представництва і захисту інтересів російської федерації, у тому числі в межах цього спору. Також, зазначення міністерства юстиці російськоі федераціі чи іншого органу російськоі федераціі не впливає на вірність визначення відповідача/відповідачів у даній справі, так як належним відповідачем є країна агресор - російська федерація.

За таких умов, пред`явлення позовних вимоги до російської федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Отже, за висновком суду позов ТОВ “Укрвагон” підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі задоволення позову судові витрати у вигляді судового збору покладаються на відповідача та стягуються в дохід Державного бюджету, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у порядку п. 22 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, місто москва, вулиця житня, будинок 14) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрвагон” (01013, Україна, місто Київ, вулиця Будіндустрії, будинок 6, ідентифікаційний код 42895733) реальні збитки у вигляді втраченого майна у розмірі 1 975 354,52 грн. (один мільйон дев`ятсот сімдесят п`ять тисяч триста п`ятдесят чотири грн. 52 коп.), що еквівалентно 47 616,00 доларів США (сорок сім тисяч шістсот шістнадцять дол. США 00 центів) та упущену вигоду у розмірі 1 766 518,53 грн. (один мільйон сімсот шістдесят шість тисяч п`ятсот вісімнадцять грн. 53 коп.), що еквівалентно 42 582,00 доларів США (сорок дві тисячі п`ятсот вісімдесят два дол. США).

3. Стягнути з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, місто москва, вулиця житня, будинок 14) в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 56 128 (п`ятдесят шість тисяч сто двадцять вісім) грн 10 коп.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 10 вересня 2026 року.

Суддя О.В. Котков