Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №904/2684/25 (212/10507/25) — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2026 року м. Дніпро Справа № 904/2684/25 (212/10507/25)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:Кощеєва І.М. ( доповідач )

суддів: Чередка А.Є., Мороза В.Ф.

секретар судового засідання: Скородумова Л.В.

представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2026 р.

( суддя Примак С.А., м. Дніпро, повний текст рішення складено 21.05.2026 р.)

у справі

за позовом

ОСОБА_1

до

Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат"

про відшкодування моральної шкоди,

заподіяної ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків

в межах справи № 904/2684/25

за заявою

Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНИК",

м.Київ

до боржника

Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат",

м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до Покровського районного суду міста Кривого Рогу з позовом до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків, у сумі 691 200,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач перебував у трудових відносинах з Відповідачем протягом 23 років 2 місяців, працюючи в шкідливих умовах праці, внаслідок чого у нього виникли три професійні захворювання ( вібраційна хвороба, хронічне обструктивне захворювання легень, приглухуватість ), що призвело до встановлення 40% втрати професійної працездатності, звільнення з роботи у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я та заподіяння моральних і фізичних страждань.

Ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу цивільну справу № 212/10507/25 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків передано до Господарського суду Дніпропетровської області.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2026 р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок ушкодження його здоров`я, у розмірі 160 000,00 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на користь державного бюджету 1 589,76 грн. судового збору. В решті позовних вимог - відмовлено.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся ОСОБА_1 , в якій просить змінити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2026 р. у справі № 904/2684/25 ( 212/10507/25 ) у частині розміру стягуваної суми, збільшити розмір стягуваної суми на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків, з 160 000,00 грн. до 691 200 грн.. В іншій частині рішення залишити без змін.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вважає рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру суми відшкодування моральної шкоди необґрунтованим, що було спричинено неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Розмір відшкодування визначено без повного урахування роз`яснень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування визначається залежно від характеру та обсягу страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини Відповідача та інших обставин.

Водночас, на думку Скаржника, суд першої інстанції не взяв до уваги, що станом на день ухвалення рішення ( 21.05.2026 р. ) стан здоров`я Позивача суттєво погіршився порівняно з тим, який було встановлено на момент подання позову. Згідно з Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ( номер витягу 125/26/928/В, дата прийняття рішення 04.06.2026 р. ), Позивачеві при повторному огляді з 21.05.2026 р. було встановлено 3-ю групу інвалідності та 65% втрати професійної працездатності ( замість попередніх 40% ). Тобто на час винесення оскаржуваного рішення Позивач вже мав значно вищий ступінь втрати працездатності, ніж той, який враховував суд першої інстанції.

При цьому, Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував характер та обсяг заподіяних Позивачеві моральних страждань, вимушених змін у його повсякденному житті, необхідність постійного лікування, переживань з приводу здоров`я. Суд, задовольняючи позовні вимоги частково, не навів мотивів, що свідчили б про безпідставність суми заявленого Позивачем відшкодування, хоча у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з ушкодженням здоров`я, суди повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена сума відшкодування була співмірною цій шкоді, а сума відшкодування має бути аргументованою судом з урахуванням критеріїв, визначених у ч. 3 ст. 23 ЦК України, і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив Позивач.

Скаржник наголошує на неможливості відновлення попереднього фізичного стану, тяжкості та незворотності змін у буденному житті, необхідності щорічної реабілітації. У Позивача тяжкий ступінь ушкодження здоров`я, причиною виникнення трьох професійних захворювань стало те, що протягом 23 років 2 місяців на його організм впливали шкідливі виробничі фактори. Позивач у працездатному віці ( 45 років ) втратив 65% професійної працездатності, з 21.05.2026 р. став інвалідом 3-ої групи. У березні 2024 року Позивача було визнано непридатним до роботи за своєю спеціальністю та звільнено на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України. Позивач не може працювати за спеціальністю, не може виконувати навіть домашню роботу, потребує сторонньої допомоги у багатьох звичайних життєвих ситуаціях, що спричиняє додаткові моральні страждання.

Скаржник зазначає, що фізичний біль та страждання полягають у тому, що Позивач щоденно зазнає болю та обмеження рухів у попереково-крижовому відділі хребта з іррадіацією у ліву ногу, болю та обмеження руху у плечових, ліктьових та колінних суглобах, судом у литкових м`язах, болю та оніміння рук, мерзлякуватості кистей, побіління пальців рук на холоді, задишки при незначному фізичному навантаженні, сухого кашлю, болю за грудиною, загальної слабкості, головного болю, запаморочення, хиткості при ході, втоми, набряків гомілок. Через кашель, задишку та біль у нічний час Позивач часто не висипається. До отримання професійного захворювання Позивач займався бігом для підтримання здоров`я, тепер позбавлений такої можливості. Передумовою для поліпшення стану здоров`я є постійне санаторно-курортне та медикаментозне лікування, що вимагає додаткових зусиль для організації життя.

На переконання Скаржника - суд першої інстанції стягнув суму у розмірі майже в 4 рази меншу порівняно із заявленою, проте не відкинувши жодних аргументів Позивача про обставини, які свідчать про глибину його фізичного болю та страждань, не навів мотивів для такого визначення розміру відшкодування. Сума 160 000,00 грн не є «справедливою» компенсацією за завдану моральну шкоду з огляду на те, що Позивач вимушений буде щоденно зазнавати та терпіти фізичний біль протягом наступних багатьох років.

Апелянт посилається на ч. 1 ст. 2 ГПК України, згідно якої завданням господарського судочинства є справедливе вирішення спорів, та на абз. 2 ч. 3 ст. 23 ЦК України, згідно якої розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Апелянт також посилається на п. 9 постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 р. № 4, рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 № 1-рп/2004, ст. 16 Конвенції МОП від 22.06.1981 р. № 155.

Апелянт також посилається на п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ, зокрема рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» (№ 42310/04, від 21.04.2011 р., пп. 280, 281), «Проніна проти України» (№ 63566/00, від 18.07.2006 р., п. 25), «Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії», STANKOV v. BULGARIA (№ 68490/01, § 62, від 12.07.2007 р.), зазначаючи, що суд при ухваленні рішення не повинен ігнорувати специфічні, конкретні, доречні і важливі аргументи та доводи позивача, а також має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Суд першої інстанції, на думку Апелянта, не звернув уваги на вищевказані обставини та не навів мотивів для такого визначення розміру суми відшкодування моральної шкоди, чим порушив право позивача на справедливий судовий розгляд.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Акціонерне товариство "Криворізький залізорудний комбінат" не скористалося правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2026 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді – Чередко А.Є., Мороз В.Ф..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.07.2026 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 07.09.2026 р. Витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/2684/25 (212/10507/25).

Сторони не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників Сторін.

У судовому засіданні 07.09.2026 р., була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

ОСОБА_1 ( Позивач ) перебував у трудових відносинах з Відповідачем, що підтверджується відомостями трудової книжки, долученої до матеріалів справи.

Відповідно до акта від 16.04.2025 р. розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) форми П-4, затвердженого Т.в.о. начальника Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Бланк С.В. 16.04.2025 встановлено наявність у працівника професійного захворювання, визначено причини та умови його виникнення, надано характеристику умов праці та їх відповідність нормативним вимогам, з`ясовано наявність причинно-наслідкового зв`язку між умовами праці та захворюванням.

Пунктом 20 акта осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи не встановлено, через тривалий час роботи в умовах дії шкідливих факторів та зміною керівників структурних підрозділів та керівників дільниць.

Згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ( номер витягу 74/25/1435/В, дата прийняття рішення 25.06.2025 р., номер рішення 74/25/1435/Р ) Позивачу встановлено відсоток та причину втрати професійної працездатності - професійне захворювання, 40%, встановлено з 19.03.2025 р. (пункти 17.2.3 - 17.2.5.).

Обґрунтування рішення експертної команди за результатами оцінювання: встановлено 40% втрати непрацездатності з професійного захворювання на 1 рік з них 20% - вібраційна хвороба, 10% - ХОЛЗ, 10% - приглухуватість (згідно медичного висновку лікарсько-експертної комісії від 19.03.2025 р., протокол №11/92) ( наказ МОЗУ № 420 від 05.06.2012 р. "Про встановлення стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я пов`язане з виконанням трудових обов`язків) (пункт 16 витягу).

Дата, з якої визначено відсоток втрати професійної працездатності - 12.05.2025 р. (пункт 17.2.2. витягу).

Відповідно до пункту 17.2.6. дата повторного оцінювання відсотка непрацездатності 01.06.2026 р.

На підтвердження погіршення стану здоров`я, Позивачем долучено до матеріалів справи медичний висновок закладу охорони здоров`я лікарсько-експертної комісії № 11/92 від 19.03.2025 р. та випису з медичної картки.

Також Позивач зазначає, що внаслідок професійних захворювань у нього виникли незворотні зміни стану здоров`я, що свідчить про настання для нього негативних явищ. Фізичний бідь та страждання, полягають у тому, що Позивач має біль у попереково-крижовому відділах хребта з іррадіацією у ліву ногу, біль та обмеження руху у плечових, ліктьових та колінних суглобах, судоми а ліктьових м`язах, біль та оніміння рук, мерзлякуватість кистей, побіління пальців рук на холоді, задишку при незначному фізичному навантаженні, сухий кашель та біль за грудиною, загальну слабкість, головний біль, запаморочення, втому, набряки гомілок.

Вищезазначені обставини і стали причиною звернення Позивача з позовом до суду.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що Позивач перебував у трудових відносинах з Відповідачем, що підтверджується відомостями трудової книжки. Відповідно до акту від 16.04.2025 р. розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ( форми П-4 ) встановлено наявність у працівника професійного захворювання, визначено причини та умови його виникнення, з`ясовано наявність причинно-наслідкового зв`язку між умовами праці та захворюванням. Суд першої інстанції зазначив, що ушкодження здоров`я, заподіяне Позивачу під час виконання трудових обов`язків, спричиняє йому моральні й фізичні страждання, які полягають у перенесенні фізичного болю, суттєвому порушенні функцій організму, обмеженні можливості вести звичний спосіб життя, повною мірою реалізовувати свої наміри в професійній сфері. Суд, посилаючись на ч. 3 ст. 23 ЦК України, ст. 237-1 КЗпП України, ст. 1167 ЦК України, рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 р. та практику ЄСПЛ, визначив розмір моральної шкоди, у сумі 160 000,00 грн., виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи, зокрема, що ступінь втрати професійної працездатності визначено на період до проведення повторного оцінювання, за результатами якого він може бути змінений.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 оскаржує рішення місцевого господарського суду виключно у частині визначення судом розміру суми відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків, колегія суддів здійснює апеляційний перегляд судових рішень лише у межах зазначених доводів та вимог апеляційної скарги.

Апелянт зазначає про неповноту встановлення обставин, які мають значення для справи, та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, зокрема: суд не врахував погіршення стану здоров`я позивача ( збільшення відсотка втрати професійної працездатності з 40% до 65% та встановлення 3-ої групи інвалідності з 21.05.2026 р.); суд не навів мотивів для визначення розміру відшкодування у сумі, що майже в 4 рази менша за заявлену, не відкинувши при цьому жодних аргументів позивача; суд не в повній мірі врахував характер та обсяг фізичних і моральних страждань, тяжкість та незворотність змін у житті позивача, необхідність постійного лікування та реабілітації. Апелянт також подає новий доказ — Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 04.06.2026 р., який підтверджує погіршення стану здоров`я, обґрунтовуючи неможливість його подання до суду першої інстанції тим, що рішення експертної команди було прийнято після ухвалення оскаржуваного рішення.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні суду - при вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди суд першої інстанції послався на враховання глибини фізичних та моральних страждань Позивача, істотність вимушених негативних змін в його житті, а також те, що ступінь втрати професійної працездатності визначено на період до проведення повторного оцінювання, за результатами якого він може бути змінений, тривалість його роботи у шкідливий умовах, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості та визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 160 000,00 грн, що за висновком господарського суду буде співмірним спричиненій Позивачу шкоді та достатнім для її відшкодування.

Щодо додаткових доказів доданих Скаржником до апеляційної скарги ( копії медичного висновку лікарсько-експертної комісії Відокремленого підрозділу «Науково-практичний медичний центр професійного здоров`я національного університету охорони здоров`я України імені П.Л. Шупика» НУОЗ України імені П.Л. Шупика про наявність хронічного професійного захворювання (отруєння) від 29.04.2026 р., протокол № 16/259; копії Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ( номер витягу 125/26/928/В, дата прийняття рішення 04.06.2026 р., номер рішення 125/26/928/Р); копію Рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю від 04.06.2026 р. (номер витягу 125/26/928/Г ) слід зазначити про таке.

Враховуючи, що учасник судового процесу додав вказані документальні докази під час розгляду апеляційної скарги, на дату ухвалення оскаржуваного рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Колегія суддів зауважує учасникам судового процесу на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасників судового процесу.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює апелянтові більш сприятливі, аніж позивачу умови в розгляді конкретної справи.

У постанові Верховного Суду від 21.04.2021 р. у справі № 906/1179/20 викладено правовий висновок, що приписи частини 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи».

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України.

Скаржником не наведене обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання в до суду першої інстанції доданих до апеляційної скарги нових доказів: копії медичного висновку лікарсько-експертної комісії Відокремленого підрозділу «Науково-практичний медичний центр професійного здоров`я національного університету охорони здоров`я України імені П.Л. Шупика» НУОЗ України імені П.Л. Шупика про наявність хронічного професійного захворювання (отруєння) від 29.04.2026 р., протокол № 16/259, що виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України.

Крім того, рішення господарського суду, що оскаржується у цій справі було проголошено 21.05.2026 р., а низка нових доказів ( копія Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ( номер витягу 125/26/928/В, дата прийняття рішення 04.06.2026 р., номер рішення 125/26/928/Р; копію Рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю від 04.06.2026 р. (номер витягу 125/26/928/Г ) датовані 04.06.2026 р., відтак колегія суддів зазначає про те, що вказані документи фактично на дату винесення оскаржуваного рішення суду не існували, в той час як за приписами ГПК Україна надання учасником судового процесу нових доказів у справі, які станом на дату винесення судового рішення не існували, не віднесено до підстав для скасування такого судового рішення, а відтак такий документ не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції як додатковий доказ.

За таких обставин, додані Апелянтом під час апеляційного перегляду копії: медичного висновку лікарсько-експертної комісії Відокремленого підрозділу «Науково-практичний медичний центр професійного здоров`я національного університету охорони здоров`я України імені П.Л. Шупика» НУОЗ України імені П.Л. Шупика про наявність хронічного професійного захворювання (отруєння) від 29.04.2026 р., протокол № 16/259; Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ( номер витягу 125/26/928/В, дата прийняття рішення 04.06.2026 р., номер рішення 125/26/928/Р); Рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю від 04.06.2026 р. (номер витягу 125/26/928/Г ) як додаткові докази колегією суддів не приймаються.

Щодо визначення судом першої інстанції розміру суми відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків, колегія суддів зазначає наступне.

Ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з частинами першою, другою ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно з частинами першою та третьою ст. 13 Закону України "Про охорону праці" роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до положень ст. 38 Гірничого закону України власник (керівник) гірничого підприємства зобов`язаний забезпечувати: безпеку гірничих робіт, охорону праці та довкілля, додержання встановлених нормативів у сфері проведення гірничих робіт, правил безпеки, правил технічної експлуатації та єдиних правил безпеки при підривних роботах; медичне та санітарно-побутове обслуговування працівників гірничих підприємств, а працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, - спеціальним одягом, взуттям, засобами індивідуального захисту; відшкодування шкоди, завданої гірничим підприємством фізичним та юридичним особам і довкіллю.

У ст. 173 КЗпП України закріплено право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частиною першою ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодування моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві Відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань ( постанова Верховного Суду від 12.04.2022 р. у справі № 225/4242/21 ).

У Рішенні Конституційного Суду України від 27.01.2004 р. № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини 3 ст. 34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" було зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Створення неналежних умов виробництва призводить до порушення особистих немайнових прав особи на життя, на охорону здоров`я тощо.

Частинами першою та другою ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з пунктом 3 частини 2 ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання моральної шкоди іншій особі.

Тлумачення статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.

Установивши, що неналежне виконання Відповідачем вимог законодавства щодо створення і підтримання безпечних умов праці спричинило виникнення у Позивача професійного захворювання, суд попередньоїі інстанції дійшов правильного висновку про спричинення Відповідачем моральної шкоди Позивачеві, який внаслідок набутого професійного захворювання відчуває фізичний біль, душевні страждання та потребу в додаткових зусиллях для організації свого життя.

Також суд дійшов правильного висновку про те, що обов?язок відшкодувати завдану позивачеві моральну шкоду покладається на роботодавця, що відповідає вимогам ст. 1167 ЦК України та ст. 237-1 КЗпП України.

Такі висновки не оспорюються сторонами, ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо розміру суми відшкодування завданої внаслідок порушення трудових прав моральної шкоди, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з частиною третьою ст. 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить, що оцінка такої шкоди за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.

Зокрема у рішеннях ЄСПЛ неодноразово було застережено, що деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами, але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування ( рішення у справі Abdulaziz, Cabales. TheUnited від 28.05.1985 р., серія А, № 94, п.96).

З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.

У переважній більшості випадків ЄСПЛ: а) наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; б) виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого; в) при визначенні розміру моральної шкоди керується власною практикою в аналогічних справах.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28.03.2007 р., затвердженої Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, звертає увагу також на те, що в справах про присудження морального відшкодування суд має визначити розмір моральної шкоди також і з огляду на розміри присуджених компенсацій у подібних справах.

За відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, у подібних справах № 185/114/22, № 185/15094/23, № 185/110/22, № 185/7743/23 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, потерпілим зі ступенем втрати професійної працездатності 60% Дніпровський апеляційний суд погоджувався із розміром відшкодування моральної шкоди в сумі 120 000 грн, у справах № 185/2061/22, № 194/1651/21 потерпілим зі ступенем втрати професійної працездатності 50% - 100 000 грн; у справах № 185/6488/25, № 185/5105/25 потерпілим зі ступенем втрати професійної працездатності 65% - 130 000 грн.

Постановою від 17.08.2023 р. у справі № 185/2356/22 Верховний Суд погодився, зокрема з постановою Дніпровського апеляційного суду щодо стягнення на користь Позивача зі ступенем втрати професійної працездатності 60% відшкодування моральної шкоди в сумі 150 000 грн.

З огляду на наведене, аналізуючи судову практику в подібних правовідносинах, а також враховуючи глибину фізичних та моральних страждань Позивача, істотність вимушених негативних змін в його житті, а також те, що ступінь втрати професійної працездатності визначено на період до проведення повторного оцінювання, за результатами якого він може бути змінений, тривалість його роботи у шкідливий умовах, суд першої інстанції дійшов загалом правильного висновку про те, що розумним і справедливим розміром відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди в цьому випадку буде 160 000 грн.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2026 р. у справі № 904/2684/25 (212/10507/25) - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.09.2026 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз