Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №917/1717/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Харків Справа №917/1717/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Васильєв Є.О., суддя Істоміна О.А., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі судового засідання Горюшко В.С.,

за участю представників сторін: Коваля В.О., Плеханова І.О., Шинкаренко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду у місті Харкові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БестерУ" (вх. №1399 П/3)

на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2026 у справі №917/1717/25

(суддя Ківшик О.В., повне судове рішення складено 09.06.2026)

за позовом Приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича в інтересах Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БестерУ", Товариства з обмеженою відповідальністю «БестерК», Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРМА «ЮКЕЙ»

про визнання недійсними правочинів

ВСТАНОВИВ:

1. Стисле викладення історії справи

1.1. Приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник Володимир Леонідович (далі – приватний виконавець) в інтересах Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (далі – міська рада, позивач, стягувач) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Юкей" (далі – ТОВ "Фірма Юкей", відповідач-1, боржник), Товариства з обмеженою відповідальністю "БестерК" (далі – ТОВ "БестерК", відповідач-2) та Товариства з обмеженою відповідальністю "БестерУ" (далі – ТОВ "БестерУ", відповідач-3, апелянт), у якому просив визнати недійсними: акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "БестерК" від 21.11.2024, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гофман Е.Л. за реєстровим №3892, 3893, та акт прийому-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "БестерУ" від 27.03.2025, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гофман Е.Л. за реєстровим №698, 699.

1.2. В обґрунтування позову позивач послався на те, що на виконанні у приватного виконавця перебуває зведене виконавче провадження №78085936 щодо боржника – ТОВ "Фірма Юкей", стягувачем за яким є міська рада, а загальний розмір заборгованості за цим зведеним виконавчим провадженням становить 699 414,41 грн. За доводами позивача, під час перевірки майнового стану боржника встановлено, що належне йому нерухоме майно було відчужене шляхом внесення до статутних капіталів пов`язаних осіб з метою уникнення звернення стягнення на це майно, у зв`язку з чим відповідні правочини є фраудаторними та порушують права стягувача. Правовими підставами позову позивач зазначив, зокрема, статті 41, 129-1 Конституції України, статті 3, 13, 203, 204, 215 Цивільного кодексу України, статті 1, 2 Закону України "Про виконавче провадження".

1.3. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 02.06.2026 у справі №917/1717/25 позов задоволено повністю. Задовольняючи позов місцевий господарський суд виходив з того, що оспорювані акти з огляду на їх зміст, характер прав та обов`язків, які вони встановлюють, і за відсутності у матеріалах справи інших правочинів, що опосередковували б передачу нерухомого майна, за своєю правовою природою є правочинами у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, а оскарження правочину, оформленого актом, є належним способом захисту; при цьому суд першої інстанції послався на пункт 103 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №916/379/23.

Суд першої інстанції встановив систематичне неодноразове відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позовів про стягнення заборгованості, за наявності значної непогашеної заборгованості, що формувалася протягом тривалого періоду, на користь осіб, які мають ознаки пов`язаності, а також відсутність у боржника після відчуження іншого майна, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором, і на цій підставі виснував, що оспорювані правочини є фраудаторними та підлягають визнанню недійсними.

Стосовно права приватного виконавця на звернення з цим позовом місцевий господарський суд послався на висновки, викладені у пунктах 160, 161 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2025 у справі №367/252/24, зазначивши при цьому, що від правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №2-591/11, відступлено зазначеною постановою від 10.09.2025. Посилання відповідача-3 на ухвалу Верховного Суду від 10.07.2023 у справі №199/1895/23 суд першої інстанції відхилив з посиланням на частину четверту статті 236 Господарського процесуального кодексу України, а щодо постанови Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №199/1895/23 зазначив, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень така постанова відсутня.

Заперечення відповідача-3, які ґрунтувалися на розмірі статутного капіталу відповідачів, місцевий господарський суд оцінив критично, зазначивши, що інформація про задекларований на час заснування товариства розмір статутного капіталу не спростовує наявних у приватного виконавця даних про відсутність майна боржника, а відповідачі не надали жодного доказу на підтвердження своїх заперечень.

1.4. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ "БестерУ" 27.06.2026 через систему "Електронний суд" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, на недослідження зібраних у справі доказів, встановлення обставин на підставі недопустимих доказів, нез`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Узагальнені доводи апеляційної скарги та межі апеляційного перегляду справи

2.1. Доводи апеляційної скарги ТОВ "БестерУ" від 27.06.2026 в узагальненому вигляді зводяться до такого:

2.1.1. приватний виконавець не є учасником спірних правовідносин, наявний спір безпосередньо не стосується його прав та обов`язків, а тому він не вправі самостійно звертатися до суду з позовом в інтересах однієї зі сторін виконавчого провадження без належної правової підстави; на підтвердження цього доводу апелянт посилається на ухвалу Верховного Суду від 10.07.2023 у справі №199/1895/23 (провадження №61-9135ск23) та на постанову Верховного Суду від 06.06.2023 у тій самій справі;

2.1.2. приватний виконавець є суб`єктом владних повноважень, на якого поширюються приписи статті 19 Конституції України, а тому, звернувшись до суду в інтересах стягувача з позовом про визнання правочину недійсним, він діяв поза межами наданих йому законом повноважень;

2.1.3. згідно з відомостями сервісу "Опендатабот" статутні капітали відповідачів становлять 9 302 000 грн, що значно перевищує розмір заборгованості за зведеним виконавчим провадженням №78085936 (699 414,41 грн); відповідачі зареєстровані за законодавством України, не перебувають у стані припинення, а отже продовжують здійснювати підприємницьку діяльність;

2.1.4. позивачем проігноровано положення статті 62 Конституції України, згідно з якими відповідальність має індивідуальний характер; відповідальність за наказом Господарського суду Полтавської області від 12.02.2025 у справі №917/1757/24 має нести ТОВ "Фірма Юкей", а не ТОВ "БестерУ";

2.1.5. підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом (статті 42, 43 Господарського кодексу України), водночас будь-яка господарська операція повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення (постанова Верховного Суду від 10.08.2023 у справі №904/8850/14);

2.1.6. має місце недоведеність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів, виникненням боргу, неможливістю його погашення та станом примусового виконання; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях;

2.1.7. використані позивачем формулювання ("жонглювання нерухомим майном", "акумулювання заборгованості без здійснення господарської діяльності") не є стилістично нейтральними, є експресивними та містять упереджену суб`єктивну оцінку, спрямовану на формування в суду упередженості;

2.1.8. суд першої інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема надані відповідачем, встановив обставини, що мають значення для справи, на підставі недопустимих доказів (щодо моменту вчинення правочинів, пов`язаності контрагентів та відсутності іншого майна), не з`ясував обставин, що мають значення для справи, і виклав висновки, які не відповідають встановленим обставинам справи;

2.1.9. судом першої інстанції застосовано норми права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема викладених у рішеннях Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 та від 30.01.2003 №3-рп/2003, а також у постановах Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №642/4116/19, від 22.01.2019 у справі №912/1856/16, від 14.05.2019 у справі №910/11511/18, від 14.10.2019 у справі №910/6642/18 та від 10.01.2024 у справі №404/348/20; критерії подібності правовідносин наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19;

2.1.10. оскаржуване рішення не відповідає висновкам Європейського суду з прав людини, викладеним у рішенні у справі "Проніна проти України", оскільки апелянту не надано вичерпної відповіді на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

2.2. Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки під час апеляційного перегляду не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами доводів скарги, підстави для виходу за межі доводів апеляційної скарги в порядку частини четвертої статті 269 ГПК України відсутні.

3. Позиція інших учасників справи

3.1. Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області у відзиві на апеляційну скаргу від 20.07.2026 (вих. №06-14/769) просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, обґрунтовуючи свою позицію таким:

3.1.1. позивач з 24.09.2021 є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 5322484400:05:000:0505 та 5322484400:05:000:0506, на яких розташоване нерухоме майно, що послідовно переходило від ТОВ "НВП БЕСТЕР" до ТОВ "Фірма Юкей", далі до ТОВ "БестерК" і до ТОВ "БестерУ", а заборгованість зі сплати безпідставно збережених коштів за користування цими ділянками накопичувалася на кожному етапі та стягувалася з кожного наступного власника: з ТОВ "НВП БЕСТЕР" – у справах №917/460/22, №917/449/22, №917/454/24, №917/458/24; з ТОВ "Фірма Юкей" – у справах №917/1751/24, №917/1757/24, №917/554/25; з ТОВ "БестерК" – у справах №917/1476/25, №917/1477/25; з ТОВ "БестерУ" – у справі №917/1462/25 (247 312,09 грн), а ухвалою від 14.04.2026 відкрито провадження у справі №917/695/26 про стягнення з ТОВ "БестерУ" 739 831,46 грн за період з 01.07.2025 по 31.03.2026;

3.1.2. відповідачі є пов`язаними особами, контроль над якими належить ОСОБА_1 ;

3.1.3. приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення; зловживання правом проявляється у "використанні права на зло", у настанні негативних наслідків для інших осіб та з урахуванням правового статусу особи (постанова Верховного Суду від 10.02.2021 у справі №754/5841/17);

3.1.4. фраудаторним може бути будь-який правочин, який не відповідає загальним вимогам статті 203 Цивільного кодексу України, зокрема коли волевиявлення боржника спрямоване на завдання шкоди кредитору, а правочин не має економічної мети;

3.1.5. доводи апеляційної скарги не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції за результатами їх оцінки.

3.2. Приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник В.Л. у відзиві на апеляційну скаргу від 23.07.2026 (вих. №54206) просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, обґрунтовуючи свою позицію таким:

3.2.1. право виконавця звертатися до суду в інтересах стягувача з позовом про визнання недійсними вчинених боржником фраудаторних правочинів підтверджено висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №2-591/11, від 10.09.2025 у справі №367/252/24 та від 04.02.2026 у справі №910/6654/24; таке звернення здійснюється в порядку позовного провадження і може стосуватися правочинів, вчинених до відкриття виконавчого провадження, але після виникнення у боржника грошового зобов`язання перед стягувачем;

3.2.2. відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини вважається доведеною, якщо надані на її підтвердження докази є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 23.08.2016 у справі "J. K. and Others v. Sweden") та з висновками Верховного Суду (постанови від 29.01.2021 у справі №922/51/20, від 24.03.2021 у справі №320/4186/18, від 08.06.2022 у справі №757/18772/19-ц, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц);

3.2.3. номінальний розмір частки у статутному капіталі, зазначений у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, не тотожний реальній вартості майна товариства і сам по собі не підтверджує наявності у боржника майна, за рахунок якого може бути виконано судове рішення; жодного доказу на підтвердження наявності такого майна відповідачі не надали, попри те що всі три відповідачі підконтрольні одній особі;

3.2.4. апелянтом не спростовано вчинення правочинів після виникнення грошових зобов`язань перед позивачем, пов`язаності відповідачів та відсутності економічної доцільності і розумності вчинених правочинів, а доводи скарги зводяться до намагання надати власну оцінку доказам.

4. Рух справи в суді апеляційної інстанції

4.1. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "БестерУ" (вх. №1399 П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2026 у справі №917/1717/25 надійшла до Східного апеляційного господарського суду 27.06.2026 без матеріалів справи.

4.2. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2026 в порядку, регламентованому статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, визначено склад суду: головуючий (суддя-доповідач) Васильєв Є.О., суддя Істоміна О.А., суддя Хачатрян В.С. Відводів (самовідводів) складу суду не заявлялося.

4.3. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з несплатою судового збору у встановленому законом розмірі; апелянту встановлено десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 7 267,20 грн.

На виконання ухвали від 06.07.2026 апелянтом подано докази сплати судового збору у визначеному судом розмірі; зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України судом перевірено та підтверджено.

4.4. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "БестерУ" на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2026 у справі №917/1717/25; учасникам справи встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також заяв і клопотань у справі, та строк до 03.08.2026 для подання заперечень стосовно заяв і клопотань процесуального характеру інших учасників справи; витребувано у Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1717/25; справу призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням учасників справи на 03.09.2026 о 10:00. Цією ж ухвалою учасників справи поінформовано про наявну технічну можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до статті 197 Господарського процесуального кодексу України.

4.5. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2026 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "БестерУ" Плеханова І.О. від 18.07.2026 (вх. №7905 від 20.07.2026) про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2026 задоволено аналогічну заяву представника Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області Шинкаренко Н.М. від 20.07.2026 (вх. №7938 від 20.07.2026).

4.6. Представником Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області 20.07.2026 та приватним виконавцем 23.07.2026 через систему "Електронний суд" до суду апеляційної інстанції подано відзиви на апеляційну скаргу, зміст яких наведено у пунктах 3.1 та 3.2 цієї постанови.

4.7. У судовому засіданні, яке відбулося 03.09.2026, у режимі відеоконференції взяли участь представник приватного виконавця Коваль В.О., представник позивача Шинкаренко Н.М. та представник відповідача-3 (апелянта) Плеханов І.О. Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, явку своїх представників не забезпечили, що відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає розгляду справи.

5. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

5.1. Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області з 24.09.2021 є власником земельних ділянок, розташованих у межах Потоківського старостинського округу: з кадастровим номером 5322484400:05:000:0505 загальною площею 100,7943 га по вул. Леонова, 14-Б, та з кадастровим номером 5322484400:05:000:0506 загальною площею 671,1180 га по вул. Леонова, 14-В у с. Придніпрянське Кременчуцького району Полтавської області.

5.2. Власником розташованих на зазначених земельних ділянках будівель і споруд у період з 28.11.2018 по 18.01.2024 було Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП БЕСТЕР", з якого на користь міської ради рішеннями Господарського суду Полтавської області від 29.09.2022 у справі №917/460/22 та від 28.05.2024 у справі №917/454/24 стягнуто 54 549,05 грн і 240 977,98 грн, а рішеннями від 29.09.2022 у справі №917/449/22 та від 13.06.2024 у справі №917/458/24 – 363 203,55 грн і 1 604 502,09 грн безпідставно збережених коштів внаслідок використання земельних ділянок без оформлення права оренди.

5.3. На підставі акта приймання-передачі майна в статутний капітал від 18.01.2024, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гофман Е.Л. за реєстровим №257, 258, ТОВ "НВП БЕСТЕР" внесло зазначене нерухоме майно до статутного капіталу ТОВ "Фірма Юкей". Цей правочин предметом позову в цій справі не є.

5.4. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 22.10.2024 відкрито провадження у справі №917/1751/24 за позовом міської ради до ТОВ "Фірма Юкей" про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 90 071,68 грн, а ухвалою від 31.10.2024 – провадження у справі №917/1757/24 за позовом міської ради до ТОВ "Фірма Юкей" про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 599 723,65 грн (том 1, а.с. 24 на звороті, 25).

5.5. Після постановлення зазначених ухвал ТОВ "Фірма Юкей" на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "БестерК" від 21.11.2024, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гофман Е.Л. за реєстровим №3892, 3893, внесло належне йому нерухоме майно до статутного капіталу ТОВ "БестерК" (том 1, а.с. 25 на звороті – 26).

5.6. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 15.01.2025 у справі №917/1757/24 з ТОВ "Фірма Юкей" на користь міської ради стягнуто 599 723,65 грн безпідставно збережених коштів за період з 19.01.2024 по 30.09.2024 та 7 196,68 грн судового збору; рішення набрало законної сили 05.02.2025, на його примусове виконання 12.02.2025 видано наказ. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 28.02.2025 у справі №917/1751/24 з ТОВ "Фірма Юкей" на користь міської ради стягнуто 90 071,68 грн безпідставно збережених коштів за той самий період та 2 422,40 грн судового збору; рішення набрало законної сили 21.04.2025, на його примусове виконання 21.04.2025 видано наказ (том 1, а.с. 15 на звороті, 16, 26 на звороті – 30).

5.7. Постановою приватного виконавця від 11.03.2025 відкрито виконавче провадження №77460276, а постановою від 14.05.2025 – виконавче провадження №78066512; ці виконавчі провадження об`єднано у зведене виконавче провадження №78085936, загальний розмір заборгованості ТОВ "Фірма Юкей" перед стягувачем за яким становить 699 414,41 грн (том 1, а.с. 16 на звороті, 18 на звороті).

5.8. На підставі акта прийому-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "БестерУ" від 27.03.2025, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гофман Е.Л. за реєстровим №698, 699, ТОВ "БестерК" внесло це саме нерухоме майно до статутного капіталу ТОВ "БестерУ" (том 1, а.с. 31).

Перехід права власності на нерухоме майно за оспорюваними правочинами підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (том 1, а.с. 44-55).

5.9. Згідно з довідкою по зведеному виконавчому провадженню №78085936 протягом часу перебування цього провадження на виконанні в результаті вжитих приватним виконавцем заходів не було виявлено будь-якого майна, за рахунок якого можливо було б погасити заборгованість за виконавчим провадженням (том 1, а.с. 17 на звороті).

5.10. Власником ТОВ "НВП БЕСТЕР" на момент відчуження нерухомого майна був ОСОБА_1 ; власником ТОВ "Фірма Юкей" на момент відчуження нерухомого майна був та є ОСОБА_1 ; власником ТОВ "БестерК" є ОСОБА_1 ; учасниками ТОВ "БестерУ" є ОСОБА_2 (99,97 %), яка є директором ТОВ "Ю-ПРОЕКТ", кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 (0,03 %), якій спільно з ОСОБА_1 належать ТОВ "ЛЮКС-ПОЛТАВА 2009", ТОВ "АКВІТЕНС КОМПАНІ" і ТОВ "ВТК ЛАНГЕР". Ці обставини підтверджуються відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, наявними в матеріалах справи, у тому числі отриманими безпосередньо судом першої інстанції (том 1, а.с. 33-43, 88-103, 138-145). ТОВ "БестерК" і ТОВ "БестерУ" зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 .

5.11. Рішеннями Господарського суду Полтавської області від 26.11.2025 у справах №917/1476/25 та №917/1477/25 з ТОВ "БестерК" на користь міської ради стягнуто відповідно 48 099,32 грн та 320 259,38 грн безпідставно збережених коштів за користування земельними ділянками з кадастровими номерами 5322484400:05:000:0505 і 5322484400:05:000:0506 за період з 23.11.2024 по 28.03.2025; на виконання цих рішень 14.01.2026 видано накази (том 1, а.с. 32, 32 на звороті).

6. Позиція суду апеляційної інстанції

6.1. Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України); одним із них є визнання правочину недійсним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання; такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40)).

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Вимогу про визнання правочину недійсним може заявити особа, яка не є стороною відповідного правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №587/2135/16-ц (пункт 58), від 15.01.2020 у справі №587/2326/16-ц (пункт 42) та від 19.02.2020 у справі №387/515/18 (пункт 49)).

6.2. Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність у приватного виконавця права на звернення до суду з цим позовом (підпункти 2.1.1 та 2.1.2 цієї постанови) апеляційний господарський суд виходить з такого.

6.2.1. Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України "Про виконавче провадження" укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Тлумачачи наведену норму, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що у статті 9 цього Закону врегульовано алгоритм дій не учасників виконавчого провадження, а безпосередньо виконавця та уповноважених органів і установ, до яких звертається боржник.

6.2.2. У постанові від 08.06.2022 у справі №2-591/11 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що відсутність у виконавця окремо визначеного повноваження звертатися до суду з позовною заявою про оспорення фраудаторного правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору, не повинна перешкоджати реалізації права цього кредитора на виконання судового рішення; покладення тягаря щодо повернення майна боржника на кредитора, який уже виграв попередній судовий процес щодо стягнення суми боргу і правомірно очікує від держави вчинення всіх можливих дій на забезпечення виконання судового рішення, нівелює сутність конституційного права кредитора на судовий захист (пункти 58-61).

6.2.3. У постанові від 10.09.2025 у справі №367/252/24 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що правочини щодо майна боржника, які призвели до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, можуть бути визнані недійсними судом за зверненням виконавця, у провадженні якого перебуває виконавче провадження щодо конкретного боржника, і таке звернення повинне відбуватися в порядку позовного провадження (пункти 83, 84); засобом забезпечення виконання судового рішення може вважатися й звернення виконавця до суду з позовом про визнання вчиненого боржником на шкоду стягувачу правочину недійсним (пункт 85); виконавець має не особистий, а винятково службовий інтерес, а забезпечення найбільш сприятливої ситуації для виконання судового рішення відповідає й майновим інтересам стягувача (пункти 87-89); за захистом своїх прав насамперед має звертатися сам стягувач, проте якщо він з певних причин цього не робить, такий позов може пред`явити виконавець, оскільки таке право надано йому законом – частиною четвертою статті 9 Закону України "Про виконавче провадження" (пункти 92, 93); виконавець має право звернутися до суду з позовом щодо оспорення фраудаторного правочину саме в інтересах стягувача, а не боржника, у виконавчому провадженні (пункти 90, 117, 118).

6.2.4. У постанові від 04.02.2026 у справі №910/6654/24 Велика Палата Верховного Суду підтримала наведені висновки (пункти 150-158) та резюмувала, що право на звернення з позовом про визнання правочину боржника недійсним з підстав фраудаторності належить як виконавцю, так і особі, яка не була стороною цього правочину, проте є кредитором відповідача в іншому зобов`язанні та пред`явила майнову вимогу, зокрема набула або може набути статусу стягувача у виконавчому провадженні (пункт 159); стягувач самостійно як заінтересована особа має право на звернення з таким позовом (пункт 160).

6.2.5. У цій справі позов пред`явлено приватним виконавцем в інтересах міської ради – стягувача у зведеному виконавчому провадженні №78085936, а не в інтересах боржника; позивачем у справі визначено саме міську раду. Отже, як процесуальна форма звернення до суду, так і особа, в інтересах якої пред`явлено позов, відповідають наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Апеляційний господарський суд додатково зазначає, що право на звернення з позовом про визнання оспорюваних правочинів недійсними з підстав фраудаторності належить і самому позивачу – міській раді, яка є кредитором відповідача-1 у зобов`язанні з повернення безпідставно збережених коштів і набула статусу стягувача у виконавчому провадженні (пункти 159, 160 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2026 у справі №910/6654/24). Матеріально-правовий інтерес, на захист якого пред`явлено позов у цій справі, належить саме позивачу, а тому доводи апелянта щодо обсягу процесуальних повноважень приватного виконавця у будь-якому разі не могли б бути самостійною підставою для відмови в позові.

6.2.6. Довід апеляційної скарги з посиланням на статтю 19 Конституції України апеляційний господарський суд відхиляє, оскільки відповідне повноваження виконавця ґрунтується на законі – частині четвертій статті 9 Закону України "Про виконавче провадження", на що прямо вказала Велика Палата Верховного Суду у наведених вище постановах. Отже, звертаючись до суду з позовом в інтересах стягувача, приватний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

6.2.7. Довід апеляційної скарги з посиланням на ухвалу Верховного Суду від 10.07.2023 у справі №199/1895/23 не може бути врахований, оскільки відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, зазначену ухвалу постановлено до формулювання Великою Палатою Верховного Суду висновків у постановах від 10.09.2025 у справі №367/252/24 та від 04.02.2026 у справі №910/6654/24, які є чинними на час апеляційного перегляду цієї справи. Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №199/1895/23 не приймається, оскільки, як установив місцевий господарський суд і не спростував апелянт, відомості про таку постанову в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні. Єдиний державний реєстр судових рішень містить у переліку процесуальних документів у справі №199/1895/23 лише одну постанову – постанову Дніпровського апеляційного суду від 06.06.2023.

6.2.8. Водночас апеляційний господарський суд вважає за необхідне уточнити мотиви оскаржуваного рішення в частині характеру відступу, здійсненого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.09.2025 у справі №367/252/24. Відступ, про який ідеться у пункті 116 цієї постанови, стосується процесуальних наслідків виявлення спору про право під час розгляду подання виконавця, тоді як висновок про право виконавця звертатися до суду з позовом про оспорення фраудаторного правочину Велика Палата Верховного Суду підтримала і конкретизувала, вказавши, що такий позов пред`являється в інтересах стягувача, а не боржника (пункти 86, 117 зазначеної постанови). Наведене уточнення не впливає на правильність висновку суду першої інстанції по суті спору.

6.3. Щодо правової природи оспорюваних актів апеляційний господарський суд зазначає таке.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У постанові від 18.12.2024 у справі №916/379/23 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що документ, який сторони іменують актом приймання-передачі, може як бути документом первинного обліку, так і мати ознаки правочину, а його правову природу встановлює суд у кожній справі, оцінюючи, чи підтверджує такий акт волевиявлення сторін і чи створює він юридичні наслідки (пункти 93-95); акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу підтверджує волевиявлення сторін і має юридичний наслідок – перехід права власності (пункти 96, 97); прийняття рішень зборів і підписання акта становлять комплекс дій, результатом якого є правочин, оформлений актом приймання-передачі (пункти 98-101); може бути оскаржений та визнаний недійсним кінцевий результат комплексу дій з передачі майна до складу статутного капіталу – правочин, оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна (пункт 103); такий правочин визнається недійсним на підставі пункту 6 частини першої статті 3, частин першої – четвертої статті 13, частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України (пункт 135).

З огляду на зміст оспорюваних актів, характер прав та обов`язків, які вони встановлюють, та за відсутності у матеріалах справи інших правочинів, які б опосередковували передачу нерухомого майна до статутних капіталів ТОВ "БестерК" і ТОВ "БестерУ", місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оспорювані акти за своєю правовою природою є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України. Предметом позову в цій справі є виключно вимоги про визнання недійсними правочинів, оформлених актами приймання-передачі; вимог про визнання недійсними рішень органів товариств позивач не заявляв.

6.4. Щодо нормативної підстави недійсності фраудаторного правочину та критеріїв фраудаторності апеляційний господарський суд виходить з такого.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України).

У Рішенні від 28.04.2021 №2-р(II)/2021 Конституційний Суд України визнав такими, що відповідають Конституції України, частину третю статті 13 і частину третю статті 16 ЦК України, зазначивши, що встановлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, а мета цих приписів – стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав – є правомірною (легітимною).

У постанові від 04.02.2026 у справі №910/6654/24 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися для уникнення чи унеможливлення сплати боргу або виконання судового рішення, а правочин, який вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним і за наявності відповідної позовної вимоги має бути визнаний недійсним (пункти 88-92); вичерпного переліку обставин, які свідчать про фраудаторність, не існує, а остаточну кваліфікацію здійснює суд у кожній справі (пункти 93, 124); фраудаторним може бути як оплатний, так і безоплатний, як односторонній, так і багатосторонній правочин (пункти 109, 110).

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що одночасна кваліфікація правочину як фіктивного та як вчиненого всупереч принципу добросовісності й недопустимості зловживання правом не допускається (пункт 134), а кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на його виконання було передано майно чи відбувся перехід прав (пункт 131); нормативної підстави, передбаченої пунктом 6 статті 3 та частиною третьою статті 13 ЦК України, є достатньо для визнання фраудаторного правочину недійсним (пункт 136). Конкретизуючи висновок, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (пункти 169, 219).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду розмежувала конкурсне та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів і зазначила, що недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспоренні має гарантувати інтереси кредитора через можливість доступу до майна боржника, навіть і того, що знаходиться в інших осіб (пункти 126, 127), а оспорення правочину як фраудаторного можливе поза провадженням про неплатоспроможність боржника (пункти 142, 201, 202).

Критеріями, за якими правочин кваліфікується як фраудаторний, є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості або після виникнення обов`язку зі сплати боргу; відчуження майна на підставі безвідплатного правочину або за заниженою ціною; відчуження майна на користь пов`язаної особи; відсутність у боржника після відчуження майна іншого майна, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

З урахуванням наведеного апеляційний господарський суд виходить з того, що нормативною підставою недійсності оспорюваних у цій справі правочинів є пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 13, частина перша статті 203 та частина перша статті 215 ЦК України. Оскільки на виконання оспорюваних правочинів нерухоме майно було передано і відбувся перехід права власності (пункт 5.8 цієї постанови), кваліфікація цих правочинів як фіктивних виключається. Місцевий господарський суд, навівши в мотивувальній частині рішення підхід, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, у підсумкових висновках послався саме на пункт 6 частини першої статті 3 та частину третю статті 13 ЦК України і не кваліфікував оспорювані правочини ані як фіктивні, ані як такі, що порушують публічний порядок, а тому підстав вважати, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, немає.

6.5. Оцінюючи наявність ознак фраудаторності у правочині, оформленому актом приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "БестерК" від 21.11.2024 (реєстровий №3892, 3893), апеляційний господарський суд встановив таке.

Грошове зобов`язання ТОВ "Фірма Юкей" перед міською радою з повернення безпідставно збережених коштів за користування земельними ділянками виникло за період з 19.01.2024 по 30.09.2024, тобто до вчинення цього правочину. На час його вчинення (21.11.2024) вже було відкрито провадження у справах №917/1751/24 (ухвала від 22.10.2024) та №917/1757/24 (ухвала від 31.10.2024) про стягнення з боржника відповідної заборгованості, а отже боржник був обізнаний про пред`явлені до нього майнові вимоги. Правочин вчинено через три-чотири тижні після відкриття цих проваджень.

Апеляційний господарський суд також погоджується з доводами приватного виконавця про те, що зобов`язання внаслідок безпідставного збереження коштів виникло ще до звернення міської ради з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів внаслідок самого факту користування ТОВ "Фірма Юкей" земельною ділянкою комунальної власності.

Нерухоме майно передано до статутного капіталу ТОВ "БестерК", власником якого є ОСОБА_1 , який на час вчинення правочину був і залишається власником ТОВ "Фірма Юкей", тобто на користь пов`язаної особи. Після відчуження майна іншого ліквідного майна боржника, за рахунок якого можливо було б погасити заборгованість, приватним виконавцем не виявлено (пункт 5.9 цієї постанови). Розумного економічного пояснення мети та мотивів внесення всього належного боржнику нерухомого майна до статутного капіталу пов`язаної особи саме в цей період відповідачі не навели і жодних доказів на підтвердження ділової мети такого внеску суду не надали.

Доводи апелянта про наявність у ТОВ "Фірма Юкей" активів у вигляді корпоративних прав (частки у статутному капіталі іншої юридичної особи), що за їхньою балансовою вартістю перевищують суму заборгованості за виконавчим документом, апеляційний господарський суд також відхиляє, оскільки фраудаторність правочину не ставиться в залежність від оцінки майнового стану боржника, визначальним є саме факт спрямованості правочину на уникнення звернення стягнення на майно боржника.

Наведене у сукупності свідчить про те, що зазначений правочин вчинено з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника, а отже він є фраудаторним.

6.6. Стороною правочину, оформленого актом прийому-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "БестерУ" від 27.03.2025 (реєстровий №698, 699), боржник за зведеним виконавчим провадженням №78085936 не є, у зв`язку з чим апеляційний господарський суд окремо оцінює наявність підстав для визнання недійсним і цього правочину.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 181 постанови від 04.02.2026 у справі №910/6654/24 зазначила, що, розглядаючи спори про визнання недійсними договорів як таких, що вчинені боржником на шкоду кредитору, слід надавати оцінку наявності ознак фраудаторності як у кожному договорі, так і в договорах (якщо їх декілька) у сукупності як таких, що складають певну послідовність пов`язаних дій, спрямованих на виведення майна з власності боржника.

Оспорюваний правочин вчинено 27.03.2025 – через шістнадцять днів після відкриття виконавчого провадження №77460276 (11.03.2025) та після ухвалення рішень у справах №917/1757/24 (15.01.2025) і №917/1751/24 (28.02.2025). Предметом цього правочину є те саме нерухоме майно, що було внесено до статутного капіталу ТОВ "БестерК" за чотири місяці до цього. ТОВ "БестерК" і ТОВ "БестерУ" зареєстровані за однією адресою, а учасниками ТОВ "БестерУ" є особи, пов`язані з ОСОБА_1 – власником ТОВ "Фірма Юкей" і ТОВ "БестерК" (пункт 5.10 цієї постанови). Розумного економічного пояснення мети та мотивів цієї операції відповідачі також не навели.

Крім того, на час вчинення цього правочину ТОВ "БестерК" саме мало непогашене грошове зобов`язання перед міською радою з повернення безпідставно збережених коштів за користування тими самими земельними ділянками за період з 23.11.2024 по 28.03.2025, що згодом підтверджено рішеннями Господарського суду Полтавської області від 26.11.2025 у справах №917/1476/25 і №917/1477/25 (пункт 5.11 цієї постанови). За висновком, викладеним у пункті 178 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2026 у справі №910/6654/24, для застосування конструкції фраудаторного правочину не є обов`язковим, щоб на час його вчинення існувало судове рішення про стягнення боргу або був розпочатий судовий процес. Отже, міська рада є кредитором ТОВ "БестерК" в іншому зобов`язанні і в силу пунктів 159, 219 зазначеної постанови має право на оспорення вчиненого цим товариством правочину.

Висновок, викладений у пункті 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2026 у справі №910/6654/24, згідно з яким для повернення майна боржнику оспорення наступних правочинів щодо цього майна не вимагається, спрямований на недопущення покладення на кредитора надмірного тягаря і означає відсутність у кредитора обов`язку заявляти такі вимоги, а не заборону їх заявляти.

За наведених обставин апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність ознак фраудаторності і в цьому правочині, який є завершальною ланкою послідовності пов`язаних дій з виведення нерухомого майна з власності боржника.

6.7. Щодо доводів апеляційної скарги, наведених у підпунктах 2.1.3, 2.1.6 та 2.1.8 цієї постанови, апеляційний господарський суд зазначає таке.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Принцип змагальності не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона; таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19). Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (постанова Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/5408/21).

Водночас у пункті 194 постанови від 04.02.2026 у справі №910/6654/24 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що за наявності дійсного невиконаного зобов`язання, строк за яким настав, кредитор має право поставити під сумнів будь-який правочин, вчинений боржником, унаслідок якого останній відчужив власне майно, не виконавши свого зобов`язання перед кредитором, а тягар доведення того, що спірні правочини не спрямовані на завдання шкоди кредиторові та створення перешкод у погашенні заборгованості перед ним, покладається на боржника.

Відомості про номінальний розмір статутного капіталу відповідачів (9 302 000 грн), на які посилається апелянт, не є доказом наявності у боржника реальних активів, за рахунок яких може бути виконано судове рішення: номінальна вартість частки є обліковою величиною і не відображає ані складу, ані вартості майна товариства на час розгляду справи. Цим відомостям протиставлено довідку по зведеному виконавчому провадженню №78085936 про невиявлення майна боржника, за рахунок якого можливо було б погасити заборгованість, яку апелянт не спростував. Відповідачі-1 і -2 відзивів на позов не подали, а відповідач-3 обмежився роздруківками з відкритого джерела; жодного доказу наявності майна, руху активів, фінансової звітності чи оцінки внесеного до статутних капіталів майна суду не надано, попри те що всі три відповідачі перебувають під контролем однієї особи і не були позбавлені можливості такі докази надати. Обставина, що відповідачі не перебувають у стані припинення та продовжують здійснювати підприємницьку діяльність, сама по собі наведених вище висновків не спростовує.

Довід апелянта про встановлення обставин на підставі недопустимих доказів апеляційний господарський суд відхиляє, оскільки апелянт не зазначив, які саме докази він вважає недопустимими та які норми законодавства встановлюють спеціальні засоби доказування відповідних обставин (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України). Відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань і з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є відкритою інформацією в розумінні статті 20 Закону України "Про інформацію", а частину з них отримано безпосередньо судом першої інстанції. Відповідно до частини другої статті 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи; таких обставин у цій справі не встановлено.

Апеляційний господарський суд також відзначає, що обставини, які апелянт сам відносить до предмета доказування у цій категорії справ (момент вчинення правочину, вчинення правочину з пов`язаною або афілійованою особою, відсутність іншого майна, за рахунок якого можливо погасити заборгованість), встановлені судом першої інстанції на підставі наявних у справі доказів, і жодної з них апеляційна скарга по суті не спростовує: апелянт не заперечує ані дат вчинення правочинів, ані структури власності відповідачів, ані відсутності у боржника іншого майна.

6.8. Щодо доводів апеляційної скарги, наведених у підпункті 2.1.9 цієї постанови, апеляційний господарський суд зазначає таке.

У пунктах 148, 149 постанови від 04.02.2026 у справі №910/6654/24 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі звернення з позовом про визнання недійсним фраудаторного правочину третьої особи, яка не є стороною договору, з метою захисту прав та інтересів кредитора така вимога є належним та ефективним способом захисту, оскільки кредитор зазвичай заінтересований у поверненні йому грошових коштів, а не майна, яке в подальшому слід буде відчужувати для отримання цих коштів. У пунктах 171, 172 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила про відсутність підстав для відступу від висновків щодо можливості оскарження фраудаторного правочину особою, яка не є його стороною, від власного імені без поєднання такої вимоги з вимогою про витребування майна.

Отже, обраний у цій справі спосіб захисту – визнання оспорюваних правочинів недійсними – є належним та ефективним. Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 і від 30.01.2003 №3-рп/2003 та постанови Верховного Суду, на які посилається апелянт, містять висновки загального характеру щодо поняття охоронюваного законом інтересу, обов`язку суду з`ясовувати дійсну сутність позовних вимог і характер спірних правовідносин та щодо ефективності способу захисту; ці висновки судом першої інстанції враховано, а по суті питання вирішене наведеним вище пізнішим висновком Великої Палати Верховного Суду, який згідно з частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України підлягає врахуванню.

6.9. Інші доводи апеляційної скарги апеляційний господарський суд відхиляє з таких мотивів.

6.9.1. Стаття 62 Конституції України, на яку посилається апелянт (підпункт 2.1.4 цієї постанови), закріплює презумпцію невинуватості особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, і не регулює відносин щодо недійсності правочинів. Крім того, задоволення позову в цій справі не покладає на ТОВ "БестерУ" відповідальності за зобов`язаннями ТОВ "Фірма Юкей": правовим наслідком недійсності правочину є те, що він не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України), а не переведення боргу на іншу особу.

6.9.2. Свобода підприємницької діяльності та свобода договору, на які посилається апелянт (підпункт 2.1.5 цієї постанови), не є абсолютними і обмежені межами здійснення цивільних прав, установленими статтею 13 ЦК України, що узгоджується з Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 №2-р(II)/2021. При цьому наведений самим апелянтом висновок Верховного Суду про те, що будь-яка господарська операція повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення (постанова від 10.08.2023 у справі №904/8850/14), у цій справі свідчить не на користь апелянта, оскільки жодного економічного обґрунтування послідовного внесення того самого нерухомого майна до статутних капіталів двох товариств протягом чотирьох місяців відповідачі не навели.

6.9.3. Оціночні судження учасника справи, на які вказує апелянт (підпункт 2.1.7 цієї постанови), не є доказами у розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України і в основу оскаржуваного рішення не покладені; висновки місцевого господарського суду ґрунтуються на письмових доказах, наявних у матеріалах справи.

6.9.4. Посилання апелянта на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (підпункт 2.1.10 цієї постанови) не спростовує законності оскаржуваного рішення. Згідно з висновками Європейського суду з прав людини [зокрема, у справах "Проніна проти України" (заява №63566/00, пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04, пункт 58)] пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Апеляційний господарський суд вважає, що місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні від 02.06.2026 надано відповіді на ключові аргументи сторін у справі.

6.10. За результатами перегляду справи апеляційний господарський суд доходить висновку, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів і не спростовують правильності його висновків по суті спору.

7. Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

7.1. Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.2. За результатами апеляційного перегляду рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2026 у справі №917/1717/25 доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "БестерУ" не знайшли свого підтвердження. Наведене у пункті 6.2.8 цієї постанови уточнення мотивів оскаржуваного рішення не впливає на правильність вирішення спору по суті. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

7.3. З огляду на викладене Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого господарського суду від 02.06.2026 - без змін.

8. Щодо судових витрат

8.1. Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює рішення суду першої інстанції та не ухвалює нового рішення, новий розподіл судових витрат, понесених сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).

8.2. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, за наслідками залишення апеляційної скарги без задоволення покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись статтями 269, 270, пунктом 1 частини першої статті 275, статтями 276, 281 – 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БестерУ" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2026 у справі №917/1717/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови в порядку та у випадках, що передбачені статтями 286 – 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повну постанову складено 10.09.2026.

Головуючий суддя Є.О. Васильєв

Суддя О.А. Істоміна

Суддя В.С. Хачатрян