Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №922/3526/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Харків Справа № 922/3526/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,

за участю представників:

прокурор – Ногіна О.М.,

від відповідача Харківської міської ради - не з`явився,

від відповідача Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради - не з`явився,

від відповідача Фізичної особи-підприємця Башевського Василя Васильовича - Бевзюк О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Башевського Василя Васильовича (вх.№1397Х від 29.06.2026) на рішення Господарського суду Харківської області від 14.01.2026 у справі №922/3526/25 (м. Харків, суддя Калантай М.В., повне рішення складено 26.01.2026)

за позовом Керівника Салтівської окружної прокуратури м.Харкова, м. Харків,

до Харківської міської ради, м. Харків,

Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,

Фізичної особи-підприємця Башевського Василя Васильовича, м. Харків,

про визнання договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Салтівської окружної прокуратури м.Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Фізичної особи-підприємця Башевського Василя Васильовича (надалі - третій відповідач), в якому просив:

1) Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.11.2015 № 5322-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Башевським Василем Васильовичем (код НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 2463;

2) Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Башевського Василя Васильовича (код НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 638630663101 - нежитлові приміщення цокольного поверху № 1-:-24 площею 272,5 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, вул.Тимурівців (нині- Владислава Зубенко), 36-А, літ. "А-5", а Харківську міську раду - прийняти у власність зазначені приміщення.

На підтвердження позовних вимог прокурор посилався на те, що оскільки Харківською міською радою незаконно обрано спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем (ФОП Башевським В.В.), відповідне рішення міської ради від 26.02.2014 №1481/14 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова" в частині пункту 7 додатку є незаконним, а спірний договір купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна від 20.11.2015 № 5322-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Башевським В.В., підлягає визнанню недійсним, як наслідок - майно - поверненню Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради.

Рішенням Господарського суду Харківської області позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.11.2015 № 5322-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Башевським Василем Васильовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 2463. Зобов`язано Фізичну особу-підприємця Башевського Василя Васильовича повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 638630663101 - нежитлові приміщення цокольного поверху № 1-:-24 площею 272,5 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців (нині- Владислава Зубенко), 36-А, літ. "А-5", а Харківську міську раду - прийняти у власність зазначені приміщення. Стягнуто з Харківської міської ради на користь Харківської обласної прокуратури 3171,95грн. судового збору. Стягнуто з Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради на користь Харківської обласної прокуратури 3171,95грн. судового збору. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Башевського Василя Васильовича на користь Харківської обласної прокуратури 3171,95 грн. судового збору.

Фізична особа-підприємець Башевський Василь Васильович з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить поновити Фізичній особі-підприємцю Башевському Василю Васильовичу строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 26.01.2026 у справі №922/3526/25. Прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження. Долучити до матеріалів справи подані разом з апеляційною скаргою докази як такі, що не могли бути подані до суду першої інстанції з причин, які не залежали від відповідача, а саме: копію Звіту про оцінку майна 2011 року; витяги з Єдиного державного реєстру станом на 30.09.2025 та станом на 25.06.2026; інформацію (скріншот) з офіційного сайту АТ «Укрпошта»; копію витягу з проекту приєднання до електричних мереж; копію договору про приєднання до електричних мереж; інші документи, додані до апеляційної скарги. Прийняти та розглянути заяву Фізичної особи-підприємця Башевського Василя Васильовича про застосування позовної давності, оскільки відповідач був позбавлений можливості заявити її під час розгляду справи судом першої інстанції через неналежне повідомлення про розгляд справи. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Башевського Василя Васильовича задовольнити. Рішення Господарського суду Харківської області від 26.01.2026 у справі №922/3526/25 скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Башевського Василя Васильовича про визнання договору купівлі продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги ФОП Башевський В.В. вказує про те, що:

- суд першої інстанції ухвалив рішення за відсутності належного повідомлення відповідача – ФОП Башевського В.В. та фактично позбавив його права на судовий захист.

Крім того, суд першої інстанції не перевірив належність виконання прокурором обов`язку, передбаченого статтею 172 ГПК України. В якості доказу відправлення копії позовної заяви з додатками Керівником Салтівської окружної прокуратури відповідачу Башевському В.В. в матеріалах справи міститься поштове відправлення № 6103800261452, а саме опис відправленого та поштова накладна – в описі зазначена адреса – вул. Немишлянська,буд.92А,м.Харків, 61168, в накладній взагалі тільки до відділення 61168. Тоді як, станом на дату відправлення (30.09.2025р. 14:20:01) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження фізичної особи-підприємця Башевського В.В.- АДРЕСА_1 . Зазначені адреси не є тотожними, а матеріали справи не містять доказів того, що поштове відправлення було здійснено саме за адресою місцезнаходження відповідача, яка була внесена до Єдиного державного реєстру на момент подання позову. Тобто, поштовий індекс та номер будинку інші. Більш того, в поштовій накладній взагалі відсутня поштова адреса, а зазначено інший номер поштого відділення, відсутній підпис одержувача та взагалі не зазначено, чи було воно повернуто без вручення та/або інше. Крім того в реєстрі Укрпошти взагалі не існує такого поштового відправлення із №6103800261452 – скріншот сторінки Укрпошти додається.

При цьому суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача та розглянув справу без його участі, що фактично позбавило його можливості: подати відзив; надати докази; заявити про застосування позовної давності; подати клопотання про витребування доказів; надати пояснення щодо здійснених невід`ємних поліпшень;

- суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність у ФОП Башевського В.В. права на приватизацію спірного майна шляхом викупу, оскільки суд не забезпечив повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, чим порушив вимоги статей 73, 74, 76, 77, 86 та 236 Господарського процесуального кодексу України.

Місцевий господарський суд не встановив факту відсутності невід`ємних поліпшень спірного майна. Натомість із мотивувальної частини оспорюваного рішення вбачається, що суд виходив із того, що у звіті про оцінку 2015 року та матеріалах приватизаційної справи відсутні відомості і документи щодо здійснення таких поліпшень. Отже, суд фактично ототожнив відсутність документального підтвердження у матеріалах приватизаційної справи з відсутністю самих невід`ємних поліпшень, хоча це не є тотожними поняттями. Суд першої інстанції не дослідив фактичний стан об`єкта нерухомості на момент передачі його в оренду та на момент приватизації, що призвело до передчасного висновку про відсутність підстав для викупу.

Однак, скаржник просить суд апеляційної інстанції врахувати, що в розпорядженні відповідача ФОП Башевського В.В. в наявності є звіт про оцінку 2011 року станом на передачу нерухомого майна в оренду і якщо б він був належним чином повідомлений та приймав участь в судових засіданнях він би долучив до матеріалів справи документи на підтвердження здійснення поліпшень нерухомого майна більше, ніж на 25%, як то зазначений звіт за 2011 рік, документи на підтвердження того, що їм було здійснено приєднання до електричних мереж, до водопостачання тощо.

Крім того, апелянт зазначає, що ринкова вартість спірного об`єкта за період його перебування в оренді істотно змінилася: якщо у 2011 році вона становила 272 500 грн, то відповідно до звіту про оцінку, складеного перед приватизацією у 2015 році, становила вже 492 600 грн., це майже на 81% більше.

Апелянт вважає, що однією з обов`язкових обставин, яка підлягала встановленню у даній справі, було з`ясування фактичного стану спірного об`єкта нерухомості на момент передачі його в оренду та на момент прийняття рішення про приватизацію шляхом викупу. Разом із тим суд першої інстанції такого дослідження не здійснив.

Суд першої інстанції фактично підмінив дослідження фактичних обставин припущенням про те, що відсутність документів є тотожною відсутності самих поліпшень. Такий підхід суперечить принципу повного та всебічного з`ясування обставин справи, закріпленому у статті 86 ГПК України та не відповідає вимогам статей 73, 74, 76, та 236 Господарського процесуального кодексу України щодо об`єктивного дослідження доказів та мотивованості судового рішення.

Таким чином, суд не встановив, що невід`ємні поліпшення об`єкта були відсутні. Суд лише констатував відсутність окремих документів у матеріалах приватизаційної справи, після чого без повного та всебічного дослідження всіх обставин зробив висновок про незаконність приватизації шляхом викупу та недійсність договору купівлі-продажу;

- прокурором не надано жодного належного доказу, який би безпосередньо підтверджував відсутність виконання робіт з реконструкції, капітального ремонту чи інших невід`ємних поліпшень спірного майна. Натомість суд першої інстанції фактично поклав на відповідача обов`язок довести протилежне, виходячи з того, що за відсутності відповідних документів у матеріалах приватизаційної справи право на викуп вважається недоведеним. Такий підхід суперечить принципу змагальності сторін та положенням статей 13, 74, 76, 77, 79 та 86 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд не вправі покладати на відповідача обов`язок спростовувати недоведені твердження позивача;

- висновок суду про недійсність договору купівлі-продажу не випливає із встановлених судом обставин. Фактично суд встановив лише одну обставину - відсутність у матеріалах приватизаційної справи окремих документів. Сам по собі висновок про те, що в матеріалах приватизаційної справи відсутні окремі документи, передбачені Порядком №377, не доводить автоматично: що такі документи не існували на момент прийняття Харківською міською радою рішення про приватизацію; що фактичні невід`ємні поліпшення не здійснювалися; що орган приватизації не перевіряв підстави для викупу; що ФОП Башевський В.В. подав недостовірні документи або приховав будь-які обставини; що відповідач діяв недобросовісно; що саме дії покупця спричинили порушення інтересів територіальної громади, стали причиною порушення вимог законодавства про приватизацію; що недійсність договору є пропорційним та необхідним наслідком виявлених порушень;

- фактично суд, не скасовуючи рішення Харківської міської ради від 26.02.2014 №1481/14, поклав висновок про його незаконність в основу визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.11.2015 №5322-В-С. Апелянт вважає, що такий підхід є помилковим, оскільки суд не встановив належного причинно-наслідкового зв`язку між можливими недоліками процедури прийняття рішення органом місцевого самоврядування та недійсністю саме договору купівлі-продажу, стороною якого був добросовісний покупець. Суд першої інстанції не встановив, які саме дії або бездіяльність ФОП Башевського В.В. спричинили порушення порядку приватизації. ФОП Башевський В.В. не був суб`єктом владних повноважень, не визначав спосіб приватизації, не затверджував приватизаційну справу, не приймав рішення про відчуження майна та не мав повноважень контролювати законність внутрішніх дій органу приватизації.

Крім того, суд не надав оцінки тому, що договір купівлі-продажу був укладений на підставі рішення компетентного органу місцевого самоврядування, яке не було скасоване, не було визнане недійсним у резолютивній частині судового рішення та формально залишалося чинною правовою підставою для укладення договору на момент його підписання.

Разом із тим прокурор не довів належними та допустимими доказами жодної з ключових обставин, необхідних для спростування презумпції правомірності цього договору, а саме: що на момент прийняття Харківською міською радою рішення про приватизацію були відсутні передбачені законом підстави для викупу; що невід`ємні поліпшення фактично не здійснювалися; що орган приватизації приймав рішення без дослідження відповідних документів; що ФОП Башевський В.В. діяв недобросовісно або знав про можливі порушення процедури приватизації; що укладений договір суперечив вимогам закону саме на момент його укладення.

Фактично у даній справі суд визнав недійсним договір не тому, що прокурором було доведено його незаконність, а тому, що відповідач не зміг підтвердити законність приватизації документами, які через десять років відсутні у матеріалах приватизаційної справи. Такий підхід прямо суперечить презумпції правомірності правочину, закріпленій статтею 204 ЦК України та принципу розподілу тягаря доказування, встановленому статтями 13 і 74 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин висновок суду про недійсність договору купівлі-продажу є передчасним, оскільки ґрунтується не на встановленні всіх елементів порушення, а на припущенні, що будь-який недолік у матеріалах приватизаційної справи автоматично тягне недійсність договору та повернення майна.

Таким чином, рішення суду в частині висновку про недійсність договору купівлі-продажу не ґрунтується на повному встановленні фактичних обставин справи та належному причинно-наслідковому зв`язку між виявленими судом обставинами і застосованим способом захисту;

- судом першої інстанції не враховано принцип добросовісності набувача, принцип правової визначеності та пропорційності втручання у право власності. При цьому судом не встановлено жодної обставини, яка б свідчила про недобросовісність дій ФОП Башевського В.В., його обізнаність про можливі порушення процедури приватизації або участь у таких порушеннях;

- керівником Салтівської окружної прокуратури міста Харкова при зверненні з позовом до Суду у справі № 922/3526/25 суттєво пропущений строк позовної давності.

Усі документи, які стали підставою для проведення приватизації, перебували у володінні Харківської міської ради та її структурного підрозділу — Управління комунального майна та приватизації. Саме ці органи приймали рішення щодо способу приватизації, формували приватизаційну справу, замовляли проведення оцінки, укладали договір купівліпродажу та здійснювали передачу майна. Отже, всі обставини, на які прокурор посилається як на підставу позову, були або повинні були бути відомі відповідним органам місцевого самоврядування ще у 2014– 2015 роках.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2026, для розгляду справи суддею – доповідачем визначено суддю Гетьмана Р.А. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Россолов В.В.

Від Харківської обласної прокуратури надійшли заперечення проти відкриття апеляційного провадження (вх.№7366 від 02.07.2026), в яких остання просить визнати неповажними причини пропуску процесуального строку на подання апеляційної скарги у справі №922/3526/25 разом з доданими до нього додатками. Відмовити у задоволенні клопотання відповідача-3 ФОП Башевського В.В. про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги та відмовити у відкритті апеляційного оскарження. Повернути без розгляду апеляційну скаргу ФОП Башевського В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2026 витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/3526/25. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.

07.07.2026 на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/3526/25 (вх.№7487).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Башевського Василя Васильовича (вх.№1397Х від 29.06.2026) на рішення Господарського суду Харківської області від 14.01.2026 у справі №922/3526/25 залишено без руху з підстав відсутності доказів доплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі, а також відсутності доказів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

В строк, наданий судом, апелянтом подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги (вх.№8140 від 23.07.2026).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2026 поновлено Фізичній особі-підприємцю Башевському Василю Васильовичу пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження у справі №922/3526/25. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Башевського Василя Васильовича (вх.№1397Х від 29.06.2026) на рішення Господарського суду Харківської області від 14.01.2026 у справі №922/3526/25.

Від Салтівської окружної прокуратури міста Харкова надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8669 від 06.08.2026).

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу Салтівська окружна прокуратура міста Харкова вказує про те, що:

- у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Крім того, судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвалу про відкриття провадження у справі № 922/3526/25 від 06.10.2025 та ухвали-повідомлення від 05.11.2025, 19.11.2025 та 24.12.2025. Крім цього, з розміщених у Єдиному державному реєстрі судових рішень документів у справі №922/3526/25 можливо достеменно встановити склад учасників справи, найменування відповідачів відображені в повному обсязі та не є прихованими.

Враховуючи викладене, відповідач був належним чином повідомленим про розгляд справи у суді та мав можливість, передбачену законом на реалізацію своїх прав та виконання обов`язків, однак жодних дій не вчинив.

Відповідач не навів поважних причин пропуску строку на подання відзиву на позовну заяву, водночас матеріали справи містили достатньо доказів для вирішення спору по суті, з огляду на що доводи скаржника в цій частині є необґрунтованими;

- доказів надання згоди орендодавця на проведення невід`ємних поліпшень або ремонту спірних нежитлових приміщень ФОП Башевському В.В. не надано, доказів зворотного матеріали справи не містять.

Згідно з паспортом-сертифікатом об`єкта оцінки (нерухомості), який додано до вказаного звіту, вартість покращень об`єкта становить 0,00 грн, а середньозважений фізичний знос складає 32 %. Скаржником на підтвердження факту здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна додано до апеляційної скарги звіт про оцінку нежитлових приміщень від 12.01.2011, виконаний суб`єктом оціночної діяльності ФОП Жарихіним Ю.В. Відповідно до наданого скаржником звіту вартість майна станом на 12.01.2011 склала 272 500,00 гривень. Згідно з паспортом-сертифікатом об`єкта оцінки (нерухомості) вартість покращень об`єкта склала 0,00 гривень. Отже, наданий скаржником звіт про оцінку нежитлових приміщень від 12.01.2011, виконаний суб`єктом оціночної діяльності ФОП Жарихіним Ю.В, жодним чином не підтверджує факту здійснення ФОП Башевським В.В. поліпшень орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду. Крім цього, вивченням матеріалів приватизаційної справи встановлено, що вказаний звіт в матеріалах відсутній.

Доданий до апеляційної скарги договір про приєднання до електричних мереж № 749/П від 18.05.2011 також не є належним доказом здійснення відповідачем невід`ємних поліпшень.

Роботи з приєднання спірного нерухомого майна до електричних мереж та водопостачання не дають ФОП Башевському В.В. жодних прав на викуп вказаного майна за оскаржуваним договором купівлі-продажу, а надані до суду докази не є належними доказами проведення невід`ємних поліпшень, які б надавали останньому право на приватизацію комунального майна шляхом викупу.

Отже, в порушення п. 2.2 Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затвердженого наказом ФДМУ від 27.02.2004 № 377, відповідачем не подано до органу приватизації жодних документів на підтвердження здійснення орендарем поліпшень орендованого приміщення, а висновок суду першої інстанції в цій частині є обґрунтованим та прийнятим на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів;

- беручи до уваги, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ФОП Башевським В.В. від 20.11.2015 № 5322-В-С укладений з порушенням вимог статті 18-1 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Закону України "Про місцеве самоврядування" та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки., затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання 23.12.2011 № 565/11, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, як такого, що суперечить вимогам статей 203, 215 Цивільного кодексу України;

- оскільки приватизація спірного майна проведена із порушенням норм чинного законодавства, рішення 31 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 26.02.2014 №1481/14 є незаконним в частині пункту 7 додатку, у зв`язку з тим, що прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст. 1, 2, 4, 29, Закону України «Про приватизацію державного майна», ст.ст. 11, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Однак, згідно сталої судової практики рішення 31 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 26.02.2014 № 1481/14 вичерпало свою дію, як наслідок визнання його незаконним та скасування є неефективним способом захисту порушеного права держави, тому окремо така вимога прокурором не заявлялась;

- воля та волевиявлення орендаря формується з чіткого розуміння меж його цивільних прав на комунальне майно та відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшення майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди. У свою чергу, таке волевиявлення виражається в юридично значущій дії – поданні заяви про приватизацію шляхом викупу. Крім того, подання цієї заяви є ініціативними діями особи щодо початку спрощеної процедури приватизації для органу місцевого самоврядування порівняно з проведенням аукціону.

Такі дії свідчать про їх недобросовісність у зв`язку з усвідомленням незаконності особою, що розраховує на помилку або співучасть у порушенні закону з боку органу місцевого самоврядування. Враховуючи вищевикладене, ФОП Башевський В.В. не є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, а доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Зважаючи на наявність допущених порушень органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшень майна, звернувся до органів місцевого самоврядування з заявою про приватизацію спірного майна шляхом викупу, свідчить про те, що позбавлення набувача його майна, шляхом визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність є пропорційним втручанням з боку держави, а отже є законним в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому покупець не буде нести "індивідуальний і надмірний тягар", оскільки визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність є єдиним законним та справедливим способом усунення виявленого судом порушення;

- об`єктивна можливість бути обізнаною про порушення своїх прав унаслідок укладення третіми особами правочину, який порушує публічний порядок, виникає у держави не в момент його вчинення, а пов`язана з моментом виявлення такого порушення конкретним повноважним органом, який має компетенцію на представництво держави у цих правовідносинах.

Якщо позовні вимоги визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу, тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право.

В даному випадку це право пов`язане, зокрема, з моментом встановлення прокурором порушень приватизаційного законодавства та виникнення підстав для звернення з даним позовом. Отже, дотримання строків позовної давності прокурором доводиться саме з моменту, коли здобуто достатніх підстав для встановлення порушень при здійсненні розпорядження спірним майном, а саме з моменту отримання ухвали слідчого судді про надання тимчасового доступу до приватизаційних справ - від 20.07.2023.

Встановити, чи додержано передбачену Законом процедуру приватизації у кожному конкретному випадку за кожною окремою адресою можливо лише шляхом безпосереднього вивчення матеріалів кожної приватизаційної справи, зокрема, встановленням наявності в останній звернення з метою надання дозволу на поліпшення, наявності або відсутності дозволу на поліпшення, документального підтвердження наявності проведених поліпшень, оцінки майна, відповідні договори.

Дослідження документів та матеріалів, що стали підставою для приватизації, на засіданні міськради не здійснювалося.

Таким чином, твердження скаржника про необхідність застосування у даній справі наслідків спливу строку позовної давності є безпідставними.

Від Харківської обласної прокуратури надійшло клопотання про зупинення розгляду справи (вх. № 9227 від 24.08.2026), у якому просить зупинити провадження у справі №922/3526/25 до закінчення розгляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду справи № 922/1414/20 та оприлюднення повного тексту постанови.

В обґрунтування клопотання про зупинення розгляду справи Харківська обласна прокуратура вказує на те, що рішення Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справи щодо земельних відносин та прав власності у справі № 922/1414/20 може безпосередньо вплинути на подальший розгляд даної справи № 922/3526/25, у разі визнання доводів касаційних скарг відповідачів обґрунтованими. Заявник вважає, що з метою дотримання єдності судової практики та зважаючи на те, що справи №922/3526/25 та №922/1414/20 є подібними за характером спору та сферою правового регулювання, а результати розгляду справи № 922/1414/20 будуть мати суттєве значення і сприятимуть прийняттю судом законного та обґрунтованого рішення, є необхідність зупинення провадження у справі № 922/3526/25 до закінчення перегляду у касаційному порядку Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду судових рішень у справі №922/1414/20 за касаційними скаргами Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Грань-Кор» та оприлюднення повного тексту постанови.

Від Фізичній особі-підприємця Башевського В.В. надійшло клопотання про долучення доказів (вх.№9366 від 26.08.2026), в якому просить, зокрема, долучити до матеріалів справи № 922/3526/25: документ КП «Жилкомсервіс» «Узгодження проекту»; лист КП «Жилкомсервіс» від 23.05.2011 № 8415/26/4-05; Довідку КП «Жилкомсервіс» про виконання технічних умов приєднання № 749/Е від 18.05.2011р.

В обґрунтування клопотання про долучення доказів апелянт вказує на те, що зазначені документи стосуються саме спірного об`єкта, мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки підтверджують, що питання електропостачання спірного об`єкта не вирішувалося відповідачем самовільно. КП «Жилкомсервіс», яке здійснювало експлуатацію та технічне обслуговування об`єктів комунального житлового фонду, у 2011 році безпосередньо погодило проект електроживлення та підключення електроустановки орендаря Башевського В.В. за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, 36-А. Таким чином, зазначені документи спростовують доводи позивача про відсутність будь-якого погодження робіт, пов`язаних з електропостачанням спірного приміщення, та мають оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами у справі. При цьому сам факт погодження КП «Жилкомсервіс» має істотне значення для оцінки добросовісності дій орендаря, оскільки свідчить про відкритий характер виконання відповідних робіт та обізнаність уповноваженої на експлуатацію об`єкта комунальної власності особи про їх проведення.

Від Фізичної особи-підприємця Башевського В.В. надійшли заперечення проти клопотання керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова про зупинення провадження у справі №922/3526/25 (вх.№9368 від 26.08.2026), в яких просить відмовити у задоволенні клопотання керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова про зупинення провадження у справі №922/3526/25, продовжити апеляційний розгляд справи № 922/3526/25. У вказаних запереченнях зазначає про те, що підстави вважати, що розгляд справи №922/3526/25 неможливий до завершення розгляду справи №922/1414/20 відсутні.

Крім того, апелянт зауважує, що необхідним є встановлення не лише формальної схожості спорів, а реальної юридичної залежності між результатом розгляду іншої справи та можливістю вирішення конкретного спору. Також вказує на те, що предмет розгляду у справі №922/1414/20 не вичерпується питанням позовної давності. Крім того, апелянт зазначає, що на теперішній час існує сформована практика Верховного Суду, відповідно до якої до відповідних позовів прокурора щодо договорів приватизації, укладених до 07.03.2018, поданих після цієї дати, застосовується загальна позовна давність за наявності відповідних встановлених обставин. Саме можливість відступлення від цієї практики і є предметом розгляду у №922/1414/20. Навіть очікуваний висновок у №922/1414/20 не звільняє апеляційний суд від необхідності встановити конкретний момент початку перебігу позовної давності саме у справі №922/3526/25.

Також апелянт стверджує, що саме у цій справі №922/3526/25 питання позовної давності має розглядатися з урахуванням процесуального порушення щодо відповідача. Наголошує на тому, що зупинення провадження у цій справі №922/3526/25 призведе до необґрунтованого відкладення розгляду вже поданої апеляційної скарги.

У судове засідання 27.08.2026 з`явилися представник апелянта та прокурор. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Зважаючи на те, що відповідно до ч. 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а явка сторін обов`язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про розгляд апеляційної скарги у даному судовому засіданні.

У судовому засіданні заявлене клопотання про зупинення розгляду справи прокурор підтримала та просила задовольнити. Представник апелянта проти задоволення клопотання про зупинення розгляду справи заперечувала.

Розглянувши у судовому засіданні клопотання Харківської обласної прокуратури про зупинення розгляду справи №922/3526/25 до закінчення розгляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду справи №922/1414/20 та оприлюднення повного тексту постанови (вх. № 9227 від 24.08.2026), колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.

Статтями 227, 228 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав, відповідно до яких суд зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

Зупинення провадження у справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.

Відповідно до п. 7 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі, зокрема, у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Так, колегія суддів зазначає, що у даному випадку, суд має право, а не обов`язок, зупиняти провадження з підстав, передбачених законом. Такими підставами можуть бути, зокрема, наявність обставин, що істотно ускладнюють розгляд справи або можуть спричинити невиправдані затримки.

Проте, у даному випадку заявником не обґрунтовано наявність підстав, що істотно ускладнюють розгляд справи та необхідність зупинення апеляційного провадження, не наведено обставин, які б суттєво ускладнювали вирішення спору або унеможливлювали апеляційний розгляд справи до ухвалення остаточного рішення у справі №922/1414/20. Заявник не навів належного правового та фактичного обґрунтування об`єктивної неможливості з`ясування істотних обставин цієї справи та оцінки питань, пов`язаних із застосуванням наслідків спливу позовної давності, без зупинення провадження.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі та відмову у задоволенні клопотання Харківської обласної прокуратури про зупинення розгляду справи №922/3526/25 до закінчення розгляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду справи №922/1414/20 та оприлюднення повного тексту постанови.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 квітня 2011 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, як орендодавцем, та Фізичною особою-підприємцем Башевським Василем Васильовичем, як орендарем, укладено договір оренди нежитлових приміщень № 1270 (надалі - Договір оренди), за умовами якого в строкове платне користування ФОП Башевському В.В. передані нежитлові приміщення цокольного поверху №1-:-24 загальною площею 272,5 кв.м, в житловому будинку літ. "А-5" по вул. Тимурівців (на теперішній час - Владислава Зубенка), 36-А, що перебували у комунальній власності територіальної громади м. Харкова, строком до 13.03.2014.

Додатковою угодою № 2 від 13.03.2014 вказаний Договір оренди викладено в новій редакції зі строком до 13.02.2017.

Згідно п. 3.1 додаткової угоди до Договору оренди вартість об`єкту оренди станом на 16.04.2014 рік складає 311 600 грн, без ПДВ.

Відповідно до умов Договору оренди Орендар зобов`язаний:

- змінювати стан орендованого Майна виключно за письмовою згодою Орендодавця (п.4.7).

- здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою Орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою Орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Здійснювати реконструкцію орендованого Майна за письмовою згодою Орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Після проведення перепланування або реконструкції, згідно встановленого порядку, що потягли за собою заміну конструктивних елементів приміщення (будівлі), замовити за свій рахунок в КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" технічний паспорт на це приміщення (будівлю) і не пізніше 1-го місяця після закінчення ремонтних робіт надати його Орендодавцю з метою внесення змін до договору оренди (п. 4.8).

Пунктом 5.2 Договору оренди передбачено право орендаря здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку при наявності письмової згоди орендодавця, за окремими проєктами, які розроблені спеціалізованими проєктними організаціями і узгоджені з Управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, а також за наявності відповідного рішення Харківської міської ради чи її виконкому.

Згідно з п. 5.3 Договору оренди орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта у власність.

У подальшому ФОП Башевський В.В. звернувся до Управління комунального майна та приватизації із заявою від 16.12.2013 до Управління (вх.№19244 від 16.12.2013), у якій просив дозволити приватизацію вказаних нежитлових приміщень.

Рішенням 31 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова" від 26.02.2014 №1481/14 вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком). Зокрема, пунктом 7 вказаного додатку передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу Орендарем - ФОП Башевським В.В. - підлягають нежитлові приміщення цокольного поверху в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, 36-А, літ. "А-5" площею 272,5 кв. м.

28 лютого 2014 року ФОП Башевський В.В. звернувся до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради з заявою № 3067 від 28.02.2014 про приватизацію орендованого майна.

На підставі заяви ФОП Башевського В.В. Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради листом від 19.08.2015 № 10664 доручено ФОП Копейко В.Л., як суб`єкту оціночної діяльності, провести оцінку Майна, з метою визначення вартості об`єкту для приватизації шляхом викупу.

За результатами проведеної оцінки спірних нежитлових приміщень суб`єктом оціночної діяльності ФОП Копейко В.Л. складено звіт про оцінку нежитлових приміщень цокольного поверху № 1-:-24 загальною площею 272,5 кв.м, в житловому будинку літ. "А-5" по вул. Тимурівців (на теперішній час - Владислава Зубенка), 36-А, відповідно до якого ринкова вартість нежитлових приміщень станом на 31.08.2015 склала 492 600 грн (без ПДВ).

При цьому, у вказаному звіті відсутні будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи або невід`ємні поліпшення, як того вимагає закон, у нежитлових приміщеннях цокольного поверху вказаної житлової будівлі.

20 листопада 2015 року між територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради, як Продавцем, та ФОП Башевським В.В., як Покупцем, укладено договір купівлі-продажу №5322-В-С (надалі - Договір купівлі-продажу), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. (реєстровий № 2463), відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти нежитлові приміщення цокольного поверху № 1-:-24 загальною площею 272,5 кв.м, в житловому будинку літ. "А-5" по вул. Тимурівців (на теперішній час - Владислава Зубенка), 36-А, орендовані ФОП Башевським В.В. згідно з договором оренди №1270 від 13.04.2011.

За умовами зазначеного Договору купівлі-продажу ФОП Башевський В.В. приватизував вказані нежитлові приміщення за 492600,00грн. без ПДВ (разом з ПДВ за 591120,00грн.)

На підставі Договору купівлі-продажу, а також акту прийому-передачі нерухомого майна №5322-В-С від 20.11.2015, рішенням державного реєстратора - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гаврилової С.А. №26862545 від 08.12.2015 проведено державну реєстрацію права власності Башевського Василя Васильовича на нежитлові приміщення цокольного поверху №1-:-24 в житловому будинку літ. "А-5" загальною площею 272,5 кв.м, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців (нині - Владислава Зубенка), 36-А (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 638630663101, номер запису про право власності: 12420888).

Згідно наявної у справі Довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.09.2025 № 445517812 власником спірного майна на даний час є Башевський Василь Васильович.

Звертаючись з даним позовом, прокурором зазначено, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме: Управління комунального майна, має укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме у випадку продажу шляхом викупу орендарем об`єктів, які вже перебувають у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Досудовим розслідуванням встановлено, що у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. А отже, орендарем до органу приватизації не подавались документи, що містять невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що приватизація спірного майна проведена із порушенням норм чинного законодавства, а тому рішення 31 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 26.02.2014 №1481/14 є незаконним в частині пункту 7 додатку, у зв`язку з тим, що прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 1, 2, 4, 29, Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Разом з цим, згідно сталої судової практики рішення 31 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 26.02.2014 № 1481/14 вичерпало свою дію, як наслідок визнання його незаконним та скасування є неефективним способом захисту порушеного права держави, тому окремо така вимога прокурором не заявляється. Водночас відповідно до абз. 2 ч. 6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

У зв`язку з цим, прокурор у своєму позові просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.11.2015 № 5322-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Башевським Василем Васильовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 2463;

- зобов`язати Фізичну особу-підприємця Башевського Василя Васильовича повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 638630663101 - нежитлові приміщення цокольного поверху № 1-:-24 площею 272,5 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, вул.Тимурівців (нині - Владислава Зубенко), 36-А, літ. "А-5", а Харківську міську раду - прийняти у власність зазначені приміщення.

За результатом розгляду позовної заяви судом першої інстанції прийнято рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.11.2015 № 5322-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Башевським Василем Васильовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 2463. Зобов`язано Фізичну особу-підприємця Башевського Василя Васильовича повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 638630663101 - нежитлові приміщення цокольного поверху № 1-:-24 площею 272,5 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців (нині- Владислава Зубенко), 36-А, літ. "А-5", а Харківську міську раду - прийняти у власність зазначені приміщення. Стягнуто з Харківської міської ради на користь Харківської обласної прокуратури 3171,95грн. судового збору. Стягнуто з Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради на користь Харківської обласної прокуратури 3171,95грн. судового збору. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Башевського Василя Васильовича на користь Харківської обласної прокуратури 3171,95 грн. судового збору.

Суд мотивував рішення тим, що ФОП Башевським В.В., до органу приватизації, документи, передбачені п.2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час оренди, під час приватизації, не подавав, що в свою чергу свідчить про те, що третій відповідач жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна у нього в оренді не здійснив. У Звіті про оцінку майна, складеному суб`єктом оціночної діяльності ФОП Копейко В.Л., за результатами проведеної оцінки нежитлових приміщень цокольного поверху № 1-:-24 загальною площею 272,5 кв.м, в житловому будинку літ. "А-5" по вул. Тимурівців (на теперішній час - Владислава Зубенка), 36-А, станом на 31.08.2015 відсутні будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у вказаних нежитлових приміщеннях, у тому числі невід`ємні поліпшення. Матеріали приватизаційної справи також не містять документів, що підтверджують факт поліпшення орендарем за рахунок власних коштів орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди. Враховуючи, що жодних поліпшень орендованих третім відповідачем нежитлових приміщень, останнім не проводилось, місцевий господарський суд погодився з доводами прокурора про те, що першим відповідачем було обрано спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування законодавчих обмежень.

Суд дійшов висновку про незаконність пункту 7 додатка до рішення від 26.02.2014 №1481/14 в частині відчуження спірних об`єктів комунальної власності, оскільки під час процедури викупу сторони допустили порушення вимог закону, зокрема статей 11 та 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Крім того, відповідно до абз. 2 ч. 6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога прокурора про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 20.11.2015 № 5322-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Башевським Василем Васильовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 2463, є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи спір в частині вимоги прокурора про повернення майна, суд враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 29.05.2025 у справі №922/3727/19 та вказав на те, що належним способом захисту права власності територіальної громади міста у цьому разі є застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину (реституції).

Місцевий господарський суд зауважив, що заявлену прокурором вимогу про зобов`язання ФОП Башевського В.В. повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення, відчужені йому на підставі недійсного договору купівлі-продажу, слід розглядати як вимогу про застосування наслідків недійсності цього правочину (реституцію), та її задоволення приведе до захисту порушеного права власності територіальної громади міста у належний та ефективний спосіб.

Зазначене одночасно свідчить про виконуваність відповідного судового рішення як щодо фактичного повернення майна у володіння власника, так і щодо забезпечення відновлення реєстраційного підтвердження його права володіння цим майном.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що вимога прокурора про зобов`язання третього відповідача повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради нерухоме майно підлягає задоволенню.

Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Одним з доводів апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції ухвалив рішення за відсутності належного повідомлення відповідача – ФОП Башевського В.В. та фактично позбавив його права на судовий захист. Крім того, суд першої інстанції не перевірив належність виконання прокурором обов`язку, передбаченого статтею 172 ГПК України. При цьому суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача та розглянув справу без його участі, що фактично позбавило його можливості: подати відзив; надати докази; заявити про застосування позовної давності; подати клопотання про витребування доказів; надати пояснення щодо здійснених невід`ємних поліпшень.

За змістом ч.3 ст. 2 ГПК України одним з основних засад господарського судочинства, є зокрема, рівність усіх часників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін, що забезпечує рівну можливість сторін реалізовувати свої процесуальні права.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про дату, час і місце судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про дату, час і місце судового засідання, але й основних засад (принципів) господарського судочинства.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Водночас, суд зазначає, що для фізичної особи реєстрація електронного кабінету є правом, а не обов`язком. Як вбачається з матеріалів справи, у Башевського В.В. відсутній зареєстрований Електронний кабінет ЄСІТС (т. 1 а.с. 137).

Відтак, оцінка доводів про повідомлення здійснюється з урахуванням фактичних даних про вручення процесуальних документів та реальної можливості участі особи у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до офіційної інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресою місцезнаходження фізичної особи-підприємця Башевського Василя Васильовича вказано: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 136).

Ухвалу про відкриття провадження у справі від 06.10.2025, якою, зокрема, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05 листопада 2025 року о 10:00, ФОП Башевському В.В. направлено засобами поштового зв`язку за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 163-164, 167-169), яка відповідно до довідки повернулася з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Ухвалу суду першої інстанції від 05.11.2025, якою повідомлялось про підготовче засідання на 19.11.2025 об 11:00; від 19.11.2025, якою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.12.2025 о 10:00 ФОП Башевському В.В. направлено на аналогічну адресу.

Отже, вказані ухвали суду першої інстанції направлялено на адресу відмінну від адреси відповідача ФОП Башевського В.В., яка зазначена у Єдиному державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та є офіційною.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ухвалу суду першої інстанції від 24.12.2025, якою повідомлялося учасників справи про наступне судове засідання на 14.01.2026 об 11:30, направлено на адресу, яка зазначена у Єдиному державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (61044, Харківська обл., місто Харків, вулиця Немишлянська, будинок 92, корпус А).

Вказана ухвала повернулася до суду першої інстанції, на конверті зі зворотного боку наклеєний бланк з трекінгом Укрпошти, вказано «З рекомендованим повідомленням. Судова повістка», надалі вказано «Від: Господарський суд Харківської області 61601 Харків 02.01.2026», у наступному блоці бланку вказано « 61601, Харків, майдан Свободи, 0,03 кг, кому: Господарський суд Харківської області», у наступному блоці бланку міститься позначка «адресат відсутній» (т. 1 а.с. 199 зі зворотного боку).

Водночас, відповідно до пункту 82 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05 квітня 2009 року рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка».

Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою «Судова повістка», працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.

Пунктом 83 вказаних Правил передбачено, що рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку “адресат відсутній за зазначеною адресою”, яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.

Крім того, 2.4.59 пунктом Регламенту надання послуг з пересилання відправлень, затвердженого Наказом АТ «Укрпошта» від 22.09.2025 №7009, передбачено, що при поверненні рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» або «Повістка ТЦК», працівник ОПЗ зазначає тільки одну з наступних причин повернення: «не вірна адреса», «відмова», «адресат відсутній». Зазначена причина повернення засвідчується підписом працівника ОПЗ із зазначенням його прізвища та проставлянням відбитка календарного штемпеля на вільному місці біля супровідної адреси.

Проте, вказаний бланк, який міститься у матеріалах справи (т. 1 а.с. 199 зі зворотного боку). не містить ані засвідчувального підпису працівника ОПЗ, ані прізвища працівника, що не відповідає вказаним положенням Правил та Регламенту, а відтак таке повернення не може свідчити про належне повідомлення особи. Додаткова інформація про вручення/невручення та причини невручення поштового відправлення, наприклад, роздруківка за трекінгом з сайту Укрпошта, у матеріалах справи відсутня.

Колегія суддів зазначає, розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час і місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження.

При цьому, при оцінці доводів про порушення права на участь у процесі суд враховує не лише формальні відмітки поштового оператора, а й інші обставини, які можуть свідчити про наявність у сторони реальної можливості реалізувати процесуальні права (зокрема, подання процесуальних документів, наявність або відсутність електронного кабінету). Такі обставини не підміняють вимог процесуального закону про повідомлення, однак можуть враховуватися при оцінці тверджень про повну необізнаність і неможливість участі у справі.

Проте, як вже зазначалося, зареєстрований Електронний кабінет ЄСІТС у відповідача ФОП Башевського В.В. відсутній, жодних процесуальних документів під час розгляду справи у суді першої інстанції ним не подавалося.

Крім того, до позовної заяви як докази її відправлення прокуратурою додано опис вкладення та поштову накладну №6103800261452. В описі вкладення зазначено адресу: вул. Немишлянська, буд.92А, м. Харків, 61168, тобто відмінну від офіційної адреси. При цьому, у накладній вказано «До відділення, Харків, 61168», точної адреси не зазначено.

Щодо доводів прокуратури про те, що судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвалу про відкриття провадження у справі №922/3526/25 від 06.10.2025 та ухвали-повідомлення від 05.11.2025, 19.11.2025 та 24.12.2025, крім цього з розміщених Єдиному державному реєстрі судових рішень документів у справі №922/3526/26 можливо достеменно встановити склад учасників справи, найменування відповідачів відображені в повному обсязі та не є прихованими, колегія суддів зазначає, що належним повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового розгляду є виключно надсилання відповідних судових викликів та повідомлень засобами поштового зв`язку (рекомендованою кореспонденцією) або в електронній формі до електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі. Інформація з Реєстру судових рішень має характер публічного ознайомлення, але не створює правових наслідків належного вручення судового повідомлення.

Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повідомлення ФОП Башевського В.В. у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку про відкриття провадження у справі, а також про дату, час і місце судових засідань у суді першої інстанції. Саме по собі оприлюднення процесуальних документів у Єдиному державному реєстрі судових рішень не є передбаченим процесуальним законом способом повідомлення учасника справи про її розгляд та не підтверджує факту його належного повідомлення.

Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України(далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ Гурепка проти України №2 наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що в межах даної справи не було дотримано вимог господарського процесуального законодавства щодо належного повідомлення учасника справи – відповідача ФОП Башевського В.В. про відкриття провадження у справці та її розгляд, не забезпечено останньому можливості реалізувати надані законом права, що згідно з пунктом 3 частини 3 статті 277 ГПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, оскільки Відповідач обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Отже, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з підстав зазначених у п. 3 ч. 3 ст. 277 ГПК України, з ухваленням нового рішення.

Розглянувши викладене в апеляційній скарзі ФОП Башевського В.В. клопотання про долучення до матеріалів справи доказів колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із частиною 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи».

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У скарзі апелянт просить долучити до матеріалів справи подані разом з апеляційною скаргою докази як такі, що не могли бути подані до суду першої інстанції з причин, які не залежали від його волі.

З огляду на те, що в межах даної справи не було дотримано вимог господарського процесуального законодавства щодо належного повідомлення учасника справи – відповідача ФОП Башевського В.В. про відкриття провадження у справці та її розгляд з підстав, викладених вище, а відтак неподання апелянтом відповідних доказів до суду першої інстанції було зумовлено об`єктивними обставинами, які не залежали від його волі, колегія суддів вважає за можливе долучити до матеріалів справи докази, подані разом з апеляційною скаргою.

Розглянувши клопотання ФОП Башевського В.В. про долучення доказів (вх.№9366 від 26.08.2026), в якому просить долучити до матеріалів справи № 922/3526/25: документ КП «Жилкомсервіс» «Узгодження проекту»; лист КП «Жилкомсервіс» від 23.05.2011 № 8415/26/4-05; Довідку КП «Жилкомсервіс» про виконання технічних умов приєднання №749/Е від 18.05.2011р. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ГПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції

Відповідно до ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Водночас, як вбачається зі змісту клопотання, відповідачем ФОП Башевським В.В. не зазначено об`єктивних причин неможливості подання доказів разом з апеляційною скаргою та не ставиться питання про поновлення строку на подання таких доказів.

З огляду на викладене, апеляційний суд залишає такі докази поза увагою та не приймає їх до розгляду.

Розглядаючи позовні вимоги по суті колегія суддів вказує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з п.7 додатку до рішення 31 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова" від 26.02.2014 №1481/14 вирішено провести приватизацію (відчуження) нежитлових приміщень цокольного поверху в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул.Тимурівців, 36-А, літ. "А-5" площею 272,5 кв.м., шляхом викупу ФОП Башевським В.В.

Дане рішення Харківської міської ради прийнято на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про особливості приватизації об`єктів незавершеного будівництва", "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11.

У договорі купівлі-продажу № 5322-В-С від 20.11.2015 також зазначено, що його укладено на підставі рішення 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11 "Про програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки" та рішення 31 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова" від 26.02.2014 №1481/14.

Відповідно до п.1.1 Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11 (надалі - Програма), її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.

Відповідно до п. п. 5.1, 5.23 Програми продаж об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи об`єктів. Продаж об`єктів комунальної власності на конкурентних засадах здійснюється відповідно до розділу IV Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Згідно з ч. 2 ст. 345 ЦК України та ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Приватизація об`єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що приватизація проводиться з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

За приписами ч.4 ст.3 Закону України "Про приватизацію державного майна", відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України (ч.6 ст.29 Закону України "Про приватизацію державного майна").

Відповідно до ч.1 ст.5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна", з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.

Частиною 2 ст.5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначено, що об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації.

Викуп об`єктів малої приватизації, за приписами ч.2 ст.16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна", здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Так, приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (ст.3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності є, відповідно, органи приватизації, створені місцевими Радами.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про приватизацію невеликих, державних підприємств (малу приватизацію)", з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об`єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: встановлюють ціну продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

За рішенням органів приватизації провадиться інвентаризація майна об`єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об`єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об`єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки (ст.9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)").

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст.11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", викуп застосовується щодо об`єкті в малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості Майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України та на час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі - Порядок № 439).

Згідно з п.8.1 Порядку № 439 викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до п.3.3 розділу III та п.7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Відповідно до п.8.2 Порядку № 439 ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.

Оцінка майна, яке підлягає приватизації, провадиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 №1891 (далі - Методика № 1891).

Відповідно до п. 63 Методики, вимоги цього розділу поширюються на випадки проведення оцінки об`єктів у матеріальній формі (крім земельних ділянок та об`єктів незавершеного будівництва) з метою їх приватизації як окремого індивідуально визначеного майна, застави та іншого відчуження відповідно до законодавства.

За змістом п. 64 Методики до об`єктів у матеріальній формі застосовується незалежна оцінка. Незалежна оцінка окремого індивідуально визначеного майна, що приватизується, проводиться у двомісячний строк від дати оцінки. При цьому звіт про оцінку та висновок про вартість подаються до державного органу приватизації на рецензування та затвердження не пізніше ніж за 15 календарних днів до закінчення вищезазначеного строку.

Згідно з п. 65 Методики вибір баз оцінки об`єктів у матеріальній формі регулюється вимогами національних стандартів з урахуванням особливостей, встановлених цією Методикою. При цьому враховується строк корисного використання таких об`єктів, належність їх до спеціалізованого майна, майна спеціального призначення або спеціальної конструкції. Вихідними даними про фізичні, технічні та функціональні характеристики об`єктів у матеріальній формі є дані, зазначені в документах згідно з пунктом 38.

Пунктом 38 Методики визначено, що вихідними даними про фізичні характеристики основних засобів, що можуть бути віднесені до нерухомого майна є: документи бюро технічної інвентаризації; проєктно-кошторисна документація щодо будівництва об`єкта оцінки у разі, якщо під час ідентифікації об`єкта оцінки оцінювачем не виявлено розбіжностей між фактичними фізичними характеристиками об`єкта оцінки та такою документацією; документи натурних обмірів об`єкта оцінки та документи, що засвідчують фізичний (технічний) стан поліпшень, здійснених спеціалізованими організаціями, які відповідно до вимог законодавства мають право проводити зазначені роботи; у разі відсутності будь-яких із зазначених вище документів - документ, що засвідчує здійснення натурних обмірів або обстеження фізичного (технічного) стану, що виконані власником майна (балансоутримувачем) або особою, що уповноважена управляти цим майном, скріплений печаткою та підписом керівника суб`єкта господарювання, або безпосередньо оцінювачем, який проводить оцінку, скріплений печаткою та підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. Зазначені вихідні дані додаються до звіту про оцінку майна.

Відповідно до абз. 6 п. 67 Методики, порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Цим Порядком також визначається процедура ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря.

Наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 № 377 затверджено Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації (далі - Порядок № 377).

Відповідно до п.1.1 Порядку №377, цей Порядок установлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід`ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Порядок застосовується для оцінки орендованого нерухомого майна, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, щодо якого прийнято рішення про приватизацію та компенсацію орендарю вартості невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Невід`ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.

За умовами п.2.1. Порядку, ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна є встановлення суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.

Відповідно до п.2.2 Порядку, підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають:

договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти;

погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо;

аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи;

довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв`язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень;

інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП Башевським В.В., до органу приватизації, документи, передбачені п.2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час оренди, під час приватизації, не подавав, що в свою чергу свідчить про те, що третій відповідач жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна у нього в оренді не здійснив.

У Звіті про оцінку майна, складеному суб`єктом оціночної діяльності ФОП Копейко В.Л., за результатами проведеної оцінки нежитлових приміщень цокольного поверху № 1-:-24 загальною площею 272,5 кв.м, в житловому будинку літ. "А-5" по вул. Тимурівців (на теперішній час - Владислава Зубенка), 36-А, станом на 31.08.2015 відсутні будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у вказаних нежитлових приміщеннях, у тому числі невід`ємні поліпшення.

Матеріали приватизаційної справи також не містять документів, що підтверджують факт поліпшення орендарем за рахунок власних коштів орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди.

Апелянтом на підтвердження факту здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна додано до апеляційної скарги звіт про оцінку майна нежитлових приміщень від 12.01.2011, виконаний суб`єктом оціночної діяльності ФОП Жарихіним Ю.В. Скаржник зазначає, що ринкова вартість спірного об`єкта за період його перебування в оренді істотно змінилася: якщо у 2011 році вона становила 272 500 грн, то відповідно до звіту про оцінку, складеного перед приватизацією у 2015 році, становила вже 492 600 грн., це майже на 81% більше.

Водночас, збільшення ринкової вартості об`єкта з 272 500 грн у 2011 році до 492 600 грн у 2015 році саме по собі не є доказом здійснення невід`ємних поліпшень орендарем. Ринкова вартість нерухомого майна є динамічною величиною, на яку впливають макроекономічні фактори, інфляційні процеси, зміна кон`юнктури ринку тощо, а саме збільшення вартості майна на 81% не є належним доказом здійснення відповідачем будь-яких поліпшень.

Крім того, колегія суддів зазначає, що з метою реалізації процедури приватизації норми спеціального законодавства покладають на орендаря обов`язок не лише фактично здійснити невід`ємні поліпшення об`єкта оренди, а й підтвердити їх належними та допустимими доказами, які у своїй сукупності свідчитимуть про відповідність таких поліпшень критерію, визначеному законом - понад 25 відсотків ринкової вартості майна.

При цьому законодавець визначив чіткий порядок для ідентифікації та перевірки таких поліпшень.

Процедурні аспекти визначення вартості об`єкта з урахуванням поліпшень, а також ідентифікації та підтвердження їхнього характеру, регламентовано, як вже зазначалося, Порядком оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 № 377(далі - Порядок), який підлягає застосуванню як базовий механізм підтвердження факту й вартості здійснених поліпшень.

Відтак, подані відповідачем ФОП Башевським документи на підтвердження того, що їм було здійснено приєднання до електричних мереж, до водопостачання тощо також не є належними доказами здійснення невід`ємного поліпшення об`єкта оренди.

Відповідно до приписів ч.5 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Положення статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначають, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Харківська міська рада.

Територіальна громада міста Харкова, як власник спірного об`єкта нерухомості, делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Як убачається з матеріалів справи, ФОП Башевським В.В. до органу приватизації документи, передбачені пунктом 2.2 Порядку №377, не подавалися, а матеріали приватизаційної справи таких документів не містять.

За таких обставин відсутнє передбачене спеціальним законодавством належне документальне підтвердження здійснення орендарем за згодою орендодавця та за рахунок власних коштів невід`ємних поліпшень орендованого майна у розмірі, необхідному для виникнення права на його приватизацію шляхом викупу.

Отже, суд дійшов висновку про незаконність пункту 7 додатка до рішення від 26.02.2014 №1481/14 в частині відчуження спірних об`єктів комунальної власності, оскільки під час процедури викупу сторони допустили порушення вимог закону, зокрема статей 11 та 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Згідно з вимогами чч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Так, визначеною ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності спірних правочинів є недодержання в момент їх вчинення вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 цього Кодексу, а саме: невідповідність змісту договорів вимогам ч. 2 ст. 345 ЦК України, якою передбачено, що приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом, який в даному випадку було порушено.

Крім того, відповідно до абз. 2 ч. 6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Таким чином, вимога прокурора про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 20.11.2015 № 5322-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Башевським Василем Васильовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 2463, є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Колегія суддів додатково вказує, що добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (постанови від 06.07.2020 у справі № 914/2618/16, від 20.07.2020 у справі № 923/196/20, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20).

Зокрема, не може вважатися добросовісною особа, якщо вона знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19).

Отже, ФОП Башевський В.В., беручи участь у відповідному процесі приватизації, повинен був враховувати вимоги законодавства, в тому числі щодо необхідності здійснення ним невід`ємних поліпшень спірного майна, та належного підтвердження таких поліпшень.

Вирішуючи спір в частині вимоги прокурора про повернення майна, суд враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 29.05.2025 у справі №922/3727/19, яка полягає в наступному.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) право на справедливий судовий розгляд полягає в тому, що кожна особа повинна мати можливість ініціювати судовий розгляд справи щодо своїх цивільних прав і свобод та отримати справедливий і ефективний судовий захист.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Перелік можливих способів захисту цивільних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб наведено в частині другій названої статті. Крім того, в цій частині зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Усі законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню лише з урахуванням того, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права при здійсненні судового провадження залежить від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, характеру його порушення, а також здатності відновити порушене право (усунути чи компенсувати наслідки цього порушення) у такий спосіб.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог та наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації їх прав. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально.

Такої позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду, про що свідчать висновки, наведені в її постановах від 30.06.2021 у справі №9901/172/20, від 01.07.2021 у справі №9901/381/20, від 26.10.2021 у справі №766/20797/18, від 01.02.2022 у справі №750/3192/14, від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі №233/4365/18, від 03.04.2024 у справі №917/1212/21.

Отже, у разі заявлення в позові вимоги про зобов`язання повернути майно, суд повинен визначити, яку саме вимогу по суті (а не за формою) пред`являє позивач, і залежно від цього застосувати належні норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Вибір між речово-правовими та зобов`язальними способами захисту права залежить від характеру порушення, правового статусу сторін та конкретних обставин справи.

Речово-правові способи захисту, одним з яких є віндикація (статті 387, 388 ЦК України), базуються на праві власності як абсолютному праві, що діє проти необмеженого кола осіб.

Водночас реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або визнаний недійсним.

Тобто вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яка пред`явлена саме стороні цього правочину, має розглядатися за правилами реституції.

У справі, що переглядається, правовідносини між відповідачами виникли на підставі укладеного ними договору купівлі-продажу нерухомого майна, який, як зазначалось, є недійсним, і прокурор у позові просить зобов`язати третього відповідача повернути на користь територіальної громади м. Харкова в особі першого відповідача майно, яке було передано йому на виконання цього договору.

З наведеного випливає, що належним способом захисту права власності територіальної громади міста у цьому разі є застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину (реституції).

Зазначений спосіб захисту також є ефективним, оскільки позивач (у цьому разі Прокурор), який заявляє вимоги про визнання недійсним договору, на підставі якого було відчужене майно, та повернення майна, має дві мети - повернути майно у фактичне володіння та реєстраційно підтвердити право володіння ним.

Статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Частиною першою статті 60 названого Закону визначено порядок передачі стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, а саме: під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу.

Тож повернення майна у фактичне володіння особи, на користь якої суд ухвалив рішення, здійснюється в межах виконавчого провадження у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Водночас відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається за принципом реєстраційного підтвердження володіння.

Абзацами другим та третім частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

За такого правового регулювання виконання приписів частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за наявності судового рішення про визнання недійсним документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав (у цьому разі договору купівлі-продажу нерухомого майна, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав відповідача-3 на нежитлові приміщення), приведе до вчинення у Державному реєстрі прав дій, що забезпечать відновлення реєстраційного підтвердження володіння відповідним майном територіальною громадою м. Харкова.

Про те, що визнання недійсним у судовому порядку оспорюваного договору, за яким відчужувалося нерухоме майно, є правовою підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру прав вже зазначалось у раніше ухвалених постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №712/4755/21 наведено висновок такого змісту:

"Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Зважаючи на приписи статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», визнання недійсним у судовому порядку оспорюваного договору дарування є достатнім способом захисту порушених прав ОСОБА_1 та правовою підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно."

Подібний висновок викладено і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №910/2592/19, у якій, зокрема, зазначено, що:

"268. Згідно із частиною третьою статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент нового розгляду справи судами) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком:

- державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, ? відповідні права чи обтяження припиняються (абзац 2);

- державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, - відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав (абзац 3).

269. Звідси, у разі визнання на підставі судового рішення недійсними результатів аукціону та укладених з переможцем аукціону договорів купівлі-продажу майна боржника, права та обтяження, а саме право власності боржника та обтяження іпотекою майна боржника, повертаються у попередній стан.

270. За наведеного, визнання недійсними у судовому порядку результатів оспорюваного аукціону та укладеного за його наслідком договору купівлі-продажу майна боржника є достатнім способом захисту порушених прав боржника та правовою підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно."

Отже, заявлену Прокурором вимогу про зобов`язання ФОП Башевського В.В. повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення, відчужені йому на підставі недійсного договору купівлі-продажу, слід розглядати як вимогу про застосування наслідків недійсності цього правочину (реституцію), і її задоволення приведе до захисту порушеного права власності територіальної громади міста у належний та ефективний спосіб.

Зазначене одночасно свідчить про виконуваність відповідного судового рішення як щодо фактичного повернення майна у володіння власника, так і щодо забезпечення відновлення реєстраційного підтвердження його права володіння цим майном.

З урахуванням вищевикладеного, вимога прокурора про зобов`язання третього відповідача повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради нерухоме майно підлягає задоволенню.

Водночас, відповідачем Башевським В.В. в апеляційній скарзі викладено заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності. Суд, вирішуючи вказану заяву, вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32; далі - Конвенція), право на доступ до суду (що є одним із елементів права на справедливий суд) не є абсолютним: воно допускає певні обмеження і, зокрема, часові ліміти, встановлювані інститутом позовної давності. «Існування позовної давності per se не є несумісним із Конвенцією» (рішення у справі «Фінікаріду проти Кіпра» (Phinikaridou v. Cyprus), заява №23890/02, від 20.12.2007).

ЄСПЛ у своїх рішеннях також зазначав, що для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі обмеження цього права строками давності) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови: 1) таке обмеження має мати національне підґрунтя; 2) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду у такий спосіб чи такою мірою, щоб зводили нанівець саму сутність цього права; 3) таке обмеження повинно мати легітимну мету; 4) має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою.

ЄСПЛ наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність; захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів; запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»).

Тобто застосування позовної давності має легітимну мету.

Так, стаття 256 ЦК визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).

Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК і за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК).

Отже, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених у статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Наслідки спливу позовної давності визначено у статті 267 ЦК, за змістом якої, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина 5).

При застосуванні наведених положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що правило щодо початку обчислення позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.03.2023 у справі №922/1974/19, від 08.02.2023 у справі №922/3589/21.

Прокурор у позовних вимогах просив суд визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду та поновити його, у зв`язку з чим наголошує, що прокурор не є учасником спірних правовідносин, а з документів, які подавалися для прийняття Харківською міською радою оскаржуваного рішення, як і з його змісту, зазначені вище порушення законодавства не вбачаються.

У даній справі прокурор захищає право власності Харківської міської територіальної громади на нерухоме майно, яка самостійно не може бути позивачем (а Харківська міська рада, як орган місцевого самоврядування, який здійснює представництво інтересів територіальної громади, сама допустила відповідні порушення та упродовж тривалого часу не вживає заходів до їх усунення, що є підставою для реалізації своєї представницької функції прокурором), і щодо обізнаності якої про протиправне відчуження нерухомого майна органом місцевого самоврядування матеріали справи не свідчать, так само як і про обізнаність про таке депутатів ради, які голосували за рішення.

Крім того, прокурор у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що об`єктивна можливість бути обізнаною про порушення своїх прав унаслідок укладення третіми особами правочину, який порушує публічний порядок, виникає у держави не в момент його вчинення, а пов`язана з моментом виявлення такого порушення конкретним повноважним органом, який має компетенцію на представництво держави у цих правовідносинах.

В даному випадку це право пов`язане, зокрема, з моментом встановлення прокурором порушень приватизаційного законодавства та виникнення підстав для звернення з даним позовом. Отже, дотримання строків позовної давності прокурором доводиться саме з моменту, коли здобуто достатніх підстав для встановлення порушень при здійсненні розпорядження спірним майном, а саме з моменту отримання ухвали слідчого судді про надання тимчасового доступу до приватизаційних справ - від 20.07.2023.

Водночас, у позовній заяві прокуратурою вказано про те, що прокурор є самостійним позивачем у цьому спорі, оскільки Харківська міська рада не може та не повинна бути позивачем за позовом прокурора, оскільки саме міська рада допустила порушення інтересів держави (територіальної громади) у спірних правовідносинах, а тому вона не є органом, який може здійснювати захист порушених інтересів у тих самих відносинах.

Також позивачем зазначено, що з урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси міської громади, однак, у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, прокурор самостійно подає вказаний позов. Звернення прокурора до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність.

У цій справі прокурор хоча й стверджує про те, що звертається з позовом як самостійний позивач, однак обґрунтовує позов необхідністю захисту інтересів територіальної громади міста Харкова. Про інтерес держави, який би виходив за межі інтересів територіальної громади, у позові не йдеться. А свою роль як позивача прокурор обґрунтовує необхідністю визначити Харківську міську раду як відповідача, оскільки вона, на його думку, «вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади», іншими словами, порушила ці інтереси.

Отже, оскільки прокурор у цій справі захищає інтереси територіальної громади міста Харкова, колегія суддів виходить з того, що прокурор представляє територіальну громаду міста Харкова в особі Харківської міської ради як колишнього власника Об`єкта приватизації і сторону Договору купівлі-продажу.

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року).

Суд зазначає, що враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.11.2024 у справі №922/2008/21, на які посилається прокуратура. Разом з тим, обов`язковими для застосування судами всіх інстанцій є правові висновки Великої Палати Верховного Суду. У зв`язку з цим колегія суддів вбачає за доцільне застосувати у даній справі вищевикладені висновки Великої Палати Верховного Суду як обов`язкові.

Як вже зазначалося, 20 листопада 2015 року між територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради, як Продавцем, та ФОП Башевським В.В., як Покупцем, укладено договір купівлі-продажу №5322-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. (реєстровий № 2463), відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти нежитлові приміщення цокольного поверху № 1-:-24 загальною площею 272,5 кв.м, в житловому будинку літ. "А-5" по вул. Тимурівців (на теперішній час - Владислава Зубенка), 36-А, орендовані ФОП Башевським В.В. згідно з договором оренди №1270 від 13.04.2011.

За умовами зазначеного Договору купівлі-продажу ФОП Башевський В.В. приватизував вказані нежитлові приміщення за 492600,00грн. без ПДВ (разом з ПДВ за 591120,00грн.)

На підставі Договору купівлі-продажу, а також акту прийому-передачі нерухомого майна №5322-В-С від 20.11.2015, рішенням державного реєстратора - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гаврилової С.А. №26862545 від 08.12.2015 проведено державну реєстрацію права власності Башевського Василя Васильовича на нежитлові приміщення цокольного поверху №1-:-24 в житловому будинку літ. "А-5" загальною площею 272,5 кв.м, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців (нині - Владислава Зубенка), 36-А (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 638630663101, номер запису про право власності: 12420888).

Таким чином, рішення про приватизацію спірного об`єкта шляхом викупу ФОП Башевським В.В. прийнято Харківською міською радою 26.02.2014. Реалізацію зазначеного рішення здійснювало Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, яке формувало матеріали приватизації, доручало проведення оцінки об`єкта та від імені територіальної громади уклало з ФОП Башевським В.В. договір купівлі-продажу від 20.11.2015 №5322-В-С.

Отже, органи місцевого самоврядування, наділені повноваженнями щодо розпорядження спірним комунальним майном та реалізації процедури його приватизації, безпосередньо брали участь у прийнятті та виконанні рішення про відчуження спірного об`єкта, володіли документами, на підставі яких здійснювалася приватизація, та об`єктивно мали можливість встановити дотримання передбачених законом умов застосування такого способу приватизації, як викуп.

У зв`язку з цим посилання прокурора на те, що відповідні порушення приватизаційного законодавства були фактично виявлені прокуратурою лише після отримання 20.07.2023 ухвали слідчого судді про надання тимчасового доступу до приватизаційних справ, не свідчить про початок перебігу позовної давності саме з цієї дати.

Момент фактичного виявлення прокурором обставин, які, на його думку, свідчать про порушення законодавства під час приватизації, не може змінювати встановлений статтею 261 ЦК України порядок визначення початку перебігу позовної давності, оскільки прокурор звертається до суду не за захистом власного цивільного права, а в інтересах територіальної громади.

Саме по собі отримання прокуратурою у 2023 році доступу до матеріалів приватизаційної справи також не доводить відсутності до цього часу об`єктивної можливості встановити відповідні обставини особами та органами, які безпосередньо приймали рішення щодо приватизації спірного майна та забезпечували його реалізацію.

З огляду на наведене колегія суддів виходить з того, що не пізніше моменту укладення договору купівлі-продажу від 20.11.2015 №5322-В-С уповноважені органи територіальної громади мали об`єктивну можливість знати як про факт вибуття спірного нерухомого майна з комунальної власності, так і про обставини та документи, на підставі яких було застосовано приватизацію шляхом викупу.

Таким чином, перебіг позовної давності за заявленими у цій справі вимогами розпочався не пізніше 20.11.2015 та на дату подання позову вже сплив.

Посилання прокурора на відсутність його власної обізнаності про порушення до 2023 року та на необхідність безпосереднього дослідження матеріалів приватизаційної справи не спростовують зазначеного висновку, оскільки матеріалами справи не підтверджено існування об`єктивних обставин, які до спливу позовної давності унеможливлювали виявлення відповідного порушення особою, в інтересах якої заявлено.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що прокурором пропущено строк позовної давність, а наведені ним обставини не свідчать про поважність причин її пропуску.

Оскільки ФОП Башевським В.В. заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності, а заявлені прокурором позовні вимоги є обґрунтованими по суті, сплив позовної давності відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у позові в повному обсязі з підстав спливу позовної давності за заявленими вимогами.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному рішення, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд керується положеннями ст.ст.123, 129 ГПК України, у зв`язку із задоволенням вимог апеляційної скарги, витрати апелянта за подання до суду апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, .п.2 ч.1 ст. 277, п. 3 ч. 3 ст. 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Башевського Василя Васильовича задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 14.01.2026 у справі №922/3526/25 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Стягнути з Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул.Богдана Хмельницького, буд.4, код ЄДРПОУ 02910108) на користь Башевського Василя Васильовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 14 273,76 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 07.09.2026.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук