Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №903/239/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

10 вересня 2026 року Справа № 903/239/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоудстар"

на рішення Господарського суду Волинської області від 03.06.2026

(ухвалене о 13:28 год. у м. Луцьку, повний текст складено 11.06.2026)

у справі № 903/239/26 (суддя Вороняк А.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоудстар"

до фізичної особи-підприємця Дикун Олени Василівни

про стягнення 97 974 грн 66 коп.

Відповідно до ч.13 ст.8, п. 12 ч.1 ст. 255, ч. 2 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвалу суду першої інстанції про зупинення провадження у справі розглядаються судом апеляційної інстанції без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лоудстар" звернулося до суду з позовом до фізичної особи-підприємця Дикун Олени Василівни про стягнення штрафу у сумі 78 177 грн 66 коп. та безпідставно отриманих коштів у сумі 19 797 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачкою договору на транспортні послуги №123 від 16.12.2025 в частині своєчасної доставки та розвантаження вантажу.

Крім того, позивачем сплачено відповідачці грошові кошти у сумі 19 797 грн за понаднормовий простій автомобіля, які з огляду на порушення останньою умов договору не мали сплачуватися, а відтак є безпідставно набутими грошовими коштами та підлягають поверненню.

Господарський суд Волинської області рішенням від 03.06.2026 у справі № 903/239/26 в задоволенні позову відмовив. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоудстар" на користь фізичної особи-підприємця Дикун Олени Василівни 12 300 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Таке судове рішення мотивоване тим, що сторони у договорі та відповідній заявці не передбачали чіткого строку (дати) розвантаження в місці призначення, а сторонами узгоджувалися лише строки прибуття на митний термінал, а відповідачка доставила вантаж у межах загального строку 60 днів, визначеного Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956.

З огляду на відсутність доказів погодження сторонами строку доставки вантажу до місця його розвантаження, суд виснував про відсутність підстав для застосування до відповідачки передбаченої договором відповідальності у вигляді штрафу за порушення строків перевезення, а тому відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення штрафу у сумі 78 177 грн 66 коп.

Відмовляючи в позові про стягнення 19 797 грн безпідставно набутих грошових коштів суд вказав, що позивач на виконання умов договору добровільно сплатив відповідачці такі кошти. Крім того суд зазначив про наявність договірних відносин між учасниками спору та, що позивачем не доведено недобросовісності з боку відповідача та наявності рахункової помилки, між сторонами існували договірні відносини.

Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 11, 526, 530, 549, 611, 612, 613, 626, 627, 628, 629, 631, 654, 908, 909, 919, 920, 929, 932, 934, 1212, 1215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", ст. ст. 1, 4, 6, 9, 17, 18, 19, 20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (далі – Конвенція від 19.05.1956).

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Лоудстар" із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Волинської області від 03.06.2026 у справі № 903/239/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована таким.

Відповідно до заявки на перевезення №0912/2АП від 09.12.2025 сторони недвозначно дійшли згоди про дату та місце розвантаження товару, а саме: до 18.12.2025 за адресою Saint-Ghislain, Бельгія.

В жодному документі, листі чи поясненні відсутнє посилання на "митний" термінал, як місце доставки вантажу. З рішення суду незрозуміло, на підставі якого документу суд дійшов висновку, що в заявці мова йде "митний" термінал.

Відповідно до відомостей зазначених в митній декларації "Строк доставки (дата)" вказана кінцева дата 20.12.2025, це кінцева дата, до якої діють зобов`язання за митним режимом "експорт", тобто дата до якої товар має бути вивезено з території України.

Проте, як вбачається з міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) №705004 від 11.12.2025, штемпель митної служби червоного кольору свідчить про проходження автомобілем перевізника митного кордону на виїзд з зазначенням на ньому дати вибуття лише 16.01.2026, тобто з порушенням митного режиму "експорт".

Обговорення сторонами строку доставки вантажу і його розвантаження в місті Saint-Ghislain (Бельгія) відбувалося на стадії укладення договору, що підтверджується перепискою у месенджері "Viber" між менеджерами сторін.

Місцевий господарський суд необґрунтовано відмовив у прийнятті листа-підтвердження №561 від 15.04.2026, оскільки такий лист було отримано позивачем лише 15.04.2026, тобто після подання позову до суду.

Суд безпідставно послався на ч. 1 ст. 1215 ЦК України та відмовив в задоволенні вимог позивача про стягнення з Відповідача грошових коштів у сумі 19 797 грн, оскільки правової підстави для їх нарахування у відповідачки були відсутні.

Щодо стягнутих судових витрат на професійну правничу допомогу відповідачці, позивач вказує, що така послуга адвоката, як "Вчинення інших дій для розгляду справи та її повного юридичного супроводу" не конкретизована, а отже не зрозуміло, які дії вчинено адвокатом та яким чином вони стосуються цього спору.

Також вказує, що суд не надав належної оцінки квитанції до прибуткового касового ордера №9-03 від 28.03.2026, оскільки остання є недійсним документом, так як операції з приймання готівки для виконання платіжної операції мають проводитися з використанням реєстраторів розрахункових операцій.

Продовжує, що вартість послуг адвокат котрі заявлені на відшкодування є явно завищеними, оскільки враховуючи досвід адвоката на час виникнення спору, суми позову та суть спору свідчать що дана справа не є досить складною для представника відповідачки.

Скаржник зазначає, що метою подання даного позову до суду було не матеріальне збагачення за рахунок відповідачки а притягнення відповідачки до відповідальності, яка спочатку надає згоду на перевезення, погоджується на умови перевезення, а потім в односторонньому порядку відмовляється від взятих на себе зобов`язань, абсолютно нехтуючи поняттями добропорядності, штучно створює, без будь-яких причин, умови за яких митними органами може бути застосовано штраф, безпідставно отримавши кошти у сумі 19 797 грн, при цьому звинувачуючи позивача в недобросовісності.

Повідомляє, що попередній орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу складає 10 000 грн.

Крім вказаного, позивач просить суд прийняти та долучити до матеріалів справи лист-підтвердження №561 від 15.04.2026, виданий ватажевідправником (ТОВ "Епіцентр К").

Відповідачка подала відзив, у якому заперечує проти доводів апеляційної скарги, з таких підстав.

Спірне міжнародне перевезення вантажу було погоджено та розпочато на підставі завершеного правочину у вигляді Заявки на перевезення №0912/2АП, яка за своєю правовою природою є окремим, повноцінним та самостійним договором перевезення. У вказаній Заявці сторони узгодили всі істотні умови, передбачені ст.50 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Спроба позивача застосувати штрафні санкції рамкового Договору №123 до раніше укладеної та виконуваної Заявки суперечить ст.5 ЦК України.

Позивач просив суд стягнути штраф на підставі п.6.5. Договору №123, який передбачає санкцію за несвоєчасне подання автомобіля в пункт завантаження/ розвантаження. Проте експедитор безпідставно ототожнює дату прибуття на митний термінал (погоджену в Заявці) із датою розвантаження авто.

Позивачем не надано жодного доказу отримання ним претензій від вантажовідправника чи кінцевого одержувача, або фактів реального стягнення з нього коштів через затримку доставки. Сама лише заява про "постраждалу ділову репутацію" не є належним доказом завдання збитків. Тому вимога про стягнення штрафу є не лише безпідставною але і незаконною.

Вимога позивача про повернення сплачених за рахунком 338 від 23.12.2025 коштів у сумі 19 797 грн як безпідставно набутих на підставі ст. 1212 ЦК України є юридично та фактично необґрунтованою.

Поведінка позивача, який спочатку просить виставити рахунок, добровільно його оплачує, а після завершення рейсу вимагає повернути кошти назад, є грубим порушенням принципу заборони суперечливої поведінки, що базується на статтях 3 та 13 ЦК України.

Суд першої інстанції цілком законно відмовив у задоволенні клопотання позивача про долучення листа-підтвердження №561 від 15.04.2026 на підставі ч.8 ст.80 та ч.2 ст. 118 ГПК України, оскільки цей документ був наданий із пропуском процесуальних строків.

За наведеного відповідачка вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та справедливим, ухваленим на підставі повного та всебічного дослідження всіх матеріалів справи, з правильним застосуванням норм матеріального права та господарської процедури.

Також зазначає про витрати на правову допомогу адвоката у загальній сумі 11 300 грн.

З врахуванням викладеного просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоудстар" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 03.06.2026 у справі № 903/239/26 – без змін. Провести розподіл судових витрат.

Щодо долучених скаржником доказу на стадії апеляційного провадження, а також неприйняття доказу до розгляду судом першої інстанції, колегія суддів вказує таке.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Як вбачається, із матеріалів справи позивач не долучав лист-підтвердження №561 від 15.04.2026 до позовної заяви, а подав його пізніше, через Електронний суд із клопотанням від 15.04.2026 (а. с. 100-105).

При цьому, позивач хоча і обґрунтовував неподання такого доказу разом із позовом, однак не просив суд першої інстанції поновити відповідний строк.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 10 ст. 80 ГПК України).

За приписами ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

В силу ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Тому суд першої інстанції правомірно не прийняв поданий позивачем доказ - лист-підтвердження №561 від 15.04.2026.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказує, що в подальшому, під час розгляду справи судом першої інстанції, позивачем не подавалося клопотання про поновлення строку на подання відповідного доказу.

Відповідно до ч. 3 ст.269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає. В той же час, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Суд апеляційної інстанції також бере до уваги висновок Верховного Суду викладений в постанові від 30.03.2018 у справі № 910/24486/16 за яким неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Проаналізувавши наведені скаржником підстави неподання відповідних доказів, апеляційний господарський суд вказує, що вони є суб`єктивними, не є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення заявника та не пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного подання у встановлений процесуальним законом строк.

Зокрема, скаржник не був позбавлений можливості при розгляді справи судом першої інстанції заявити про поновлення строку на подання доказу, однак вказаного не зробив.

Тому, суд апеляційної інстанції новий доказ не приймає та не надає йому оцінки.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 09.12.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лоудстар" (замовник) та фізичною особою-підприємцем Дикун Оленою Василівною (перевізник) було оформлено заявку на перевезення №0912/2АП, відповідно до якої перевізник зобов`язалася перевезти плитку керамічну на палетах у кількості 23,5 т., 86 куб. за маршрутом: Калинівка (Україна) - Saint-Ghislain (Бельгія); дата та час завантаження – 11.12.2025, адреса завантаження: Київська обл., Калинівка, вул. Індустріальна, 15; дата прибуття на термінал – Max до 18.12.2025 (включно); адреса розвантаження 7333 Saint-Ghislain Belgium, згідно CMR автомобілем Volvo № НОМЕР_1 / НОМЕР_2 (а. с. 16).

В подальшому, 16.12.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лоудстар" (далі - замовник) та фізичною особою-підприємцем Дикун Оленою Василівною (далі – перевізник) було укладено Договір на транспортні послуги №123 (далі – Договір № 123) за умовами п. 1.1. якого перевізник надає замовнику транспортно-експедиційні послуги з міжнародних і внутрішніх перевезень автомобільним транспортом згідно умов транспортного замовлення (заявки).

Конкретні умови кожного замовлення узгоджуються з перевізником та зазначаються у заявці замовника, яка є невід`ємною частиною цього договору (п. 2.2. Договору № 123).

Відповідно до п. 3.1.1. Договору № 123 у заявці зазначаються: точна адреса завантаження/ розвантаження, дата та час прибуття на завантаження/розвантаження, місце митного оформлення/очищення, назва митного переходу на кордоні України, строк доставки, контактні особи та їх телефони, відомості про вантаж, включаючи вагу брутто, вартість послуг, додаткові умови, узгоджена сторонами сума фрахту за перевезення.

До обов`язків замовника зокрема відноситься: забезпечення завантаження/розвантаження автомобіля (п.п. 3.1.3., 3.1.5., 3.1.6. Договору № 123) забезпечити своєчасне і правильне оформлення товаросупровідних документів (п. 3.1.4. Договору № 123); надавати перевізнику інструкції у випадку виникнення обставин, що перешкоджають виконати перевезення (ДТП, вилучення вантажу компетентними органами, черги чи перевірки на кордоні, відмова вантажоотримувача прийняти вантаж, технічна поломка, тощо) з обов`язковим наданням перевізником документів, що підтверджують факти затримки транспортного засобу у процесі перевезення, простої у відправника (одержувачу) товару, на митниці транзитних країн у разі їх виникнення з вищевказаних причин (п.п. 3.1.4., 3.2.10. Договору № 123); своєчасно оплачувати послуги надані за цим договором.

До обов`язків перевізника зокрема відноситься: подання автомобіля під завантаження, доставити і здати вантаж вантажоодержувачу за адресами та у термін, що визначено у заявці (п.3.2.3. Договору № 123); забезпечення наявності у водія необхідних документів для здійснення перевезень: медична книжка, необхідні дозволи/ліцензії тощо (п. 3.2.5. Договору № 123); подати транспортний засіб, що є відповідним для виконання перевезення згідно умов Заявки. Надання транспортного засобу у неналежному технічному стані дорівнюється до неподання автомобілю (транспортного засобу). У випадку невідповідності автомобілю вказаним у заявці вимогам (з урахуванням габаритів та ваги вантажу, його властивостей), технічної поломки тягача або напівпричепа, нездатності водія здійснювати керування автомобілем, відсутність віз, дозвільних документів, тощо, перевізник зобов`язаний власними силами та за власний рахунок здійснити заміну автомобілю чи окремо тягача/напівпричепа, у разі необхідності водія. Невиконання цієї умови є відмовою від перевезення з наслідками, що передбачено п.6.2 цього договору негайно повідомляти Замовника усіма можливим засобами про виникнення будь-яких перешкод що заважають виконанню перевезення: ДТП; вилучення вантажу компетентними органами; черги чи перевірки на кордоні; відмова вантажоотримувача прийняти вантаж; технічна поломка, тощо, з обов`язковим наданням перевізником документів, що підтверджують факти затримки транспортного засобу у процесі перевезення, простої у відправника (одержувачу) товару, на митниці транзитних країн у разі їх виникнення з вищевказаних причин (п. 3.2.10. Договору № 123).

За умовами п. 6.4. Договору № 123 у разі перевищення строку, вказаного у пункті 3.1.6 договору, замовник сплачує штраф за понаднормативний простій автомобіля на завантаженні/розвантаженні прикордонній митниці у зв`язку з неналежним оформленням документів (у т.ч. внаслідок несвоєчасного або неправильного оформлення заявником попереднього повідомлення/декларації) у розмірі, що становить: - при міжнародних перевезення: гривневий 50 євро за кожну добу простою, якщо інше не вказане в заявці.

Відповідно до п. 6.5. Договору № 123 у разі несвоєчасного подання автомобіля в пункт завантаження/розвантаження, за кожну добу запізнення Перевізник сплачує штраф у розмірі, що становить: - при міжнародних перевезеннях: гривневий 50 євро за кожну добу запізнення, якщо інше не вказано в заявці; - при внутрішніх перевезеннях: 500 грн. за кожну добу запізнення.

Відповідно до п. 6.9. Договору № 123 штрафи, що визначено у п. 6.2, 6.4., 6.5. Договору, нараховуються і сплачуються у гривнях, виходячи з офіційного курсу гривні до євро, встановленого НБУ на день складання акту виконаних робіт.

За змістом п. 9.3. Договору № 123 після укладення договору всі раніше укладені договори між сторонами щодо міжнародних та внутрішніх перевезень вважаються такими, що втратили силу. Якщо такі договори між сторонами не укладались, а відповідні відносини виникли між сторонами до моменту укладення даного договору, то умови договору поширюються на ці відносини.

При цьому, листом № 1112/1 від 11.12.2025 позивач повідомив відповідачку, що розвантаження товару можливе тільки до 18.12.2025, а наступний робочий день – 25.12.2025 (а. с. 18).

18.12.2025 позивач направив відповідачці запит № 1812/1, щодо місця знаходження вантажу (а. с. 14).

19.12.2025 позивач направив відповідачці вимогу про необхідність в найкоротший термін доставити вантаж та повідомити його місцезнаходження та дату його отримання (а. с. 9).

30.12.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Лоудстар" направило фізичній особі-підприємцю Дикун Олені Василівні запит № 3012/1 в якому просив надати дату перетину кордону та терміново направити водія для проходження через кордон (а. с. 15).

13.01.2026 позивач направив відповідачці запит № 1301/1 в якому вказував, що станом на 13.01.2026 автомобіль з вантажем так і не перетнув кордон. Просив терміново відправити водія для проходження кордону та надати письмове обґрунтування затримки вантажу (а. с. 13).

15.01.2026 ТОВ "Лоудстар" направило ФОП Дикун Олені Василівні вимогу про термінове доставлення товару вантажеотримувачу (а. с. 8).

Відповідно до міжнародної транспортної накладної (CMR) №705004 від 11.12.2025 вантаж за заявкою на перевезення №0912/2АП від 09.12.2025 до Договору був отриманий вантажеотримувачем 19.01.2026.

Матеріали господарської справи містять копію міжнародної транспортної накладної (CMR) №705004 від 11.12.2025, відповідно до якої 19.01.2026 вантаж був отриманий вантажоотримувачем (а. с. 6).

Крім того, в матеріалах справи наявний Акт № 7 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 19.01.2026 згідно заявки №0912/2АП до Договору № 123, який підписаний зі сторони відповідачки (а. с. 7).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач сплатив відповідачу грошові кошти у сумі 19 797 грн за понаднормовий простій автомобілю згідно рахунку №338 від 23.12.2025, що підтверджується платіжною інструкцією №1306 від 23.12.2025 (а. с. 25, 28).

Позивач зазначає, що 05.02.2026 на адресу відповідача було надіслано претензію №0402/2026-1 від 04.02.2026 про необхідність сплатити штраф за порушення строків доставки товару у сумі 78 177 грн 66 коп., а також повернути безпідставно отримані кошти у сумі 19 797 грн, яка залишена без належного реагування відповідача (а. с. 26-27).

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду із цим позовом.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України ).

В силу ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Статтею 932 ЦК України визначено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ст. 909 ЦК України).

За змістом ст. 919 ЦК України перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк. Вантаж, не виданий одержувачеві на його вимогу протягом тридцяти днів після спливу строку його доставки, якщо більш тривалий строк не встановлений договором, транспортними кодексами (статутами), вважається втраченим. Одержувач вантажу повинен прийняти вантаж, що прибув після спливу зазначених вище строків, і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором, транспортними кодексами (статутами).

У разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) (ст. 920 ЦК України).

Згідно із ст. 50 Законом України "Про автомобільний транспорт" договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Із матеріалів справи вбачається, що товар перевозився за маршрутом селище Калинівка (України) - Saint-Ghislain (Бельгія).

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються також Конвенцією від 19.05.1956.

Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

За змістом статей 1, 2 Конвенції від 19.05.1956, вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Для цілей цієї Конвенції "транспортний засіб" означає автомобілі, автопоїзди, причепи і напівпричепи як це визначено в статті 4 Конвенції про дорожній рух від 19.09.1949.

Статтями 4, 9 Конвенції від 19.05.1956 передбачено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.

Із вище встановлених обставин справи вбачається, що правовідносини між ТОВ "Лоудстар", як експедитором, та ФОП Дикун О.В., як перевізником, виникли на підставі підписаної між ними заявки № 0912/2АП від 09.12.2025, якою було погоджено умови перевезення/доставки вантажу.

Згодом, 16.12.2025, між сторонами укладено договір на транспортні послуги № 123, дія якого поширена на відносини, що виникли раніше на підставі заявки-договору № 0912/2АП від 09.12.2025.

Виходячи з характеру правовідносин сторін, вони містять ознаки, притаманні цивільно-правовим відносинам, що виникають з договорів надання послуг з перевезення вантажів.

Таким чином, договірні відносини сторін ґрунтуються одночасно на заявці на перевезення № 0912/2АП від 09.12.2025 та договорі на транспортні послуги № 123 від 16.12.2025.

Відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони мають право поширити дію умов договору на відносини, які виникли між ними до моменту його укладення.

Згідно з пунктом 9.3 Договору № 123, з моменту його укладення всі попередні договори сторін щодо міжнародних і внутрішніх перевезень втрачають чинність. У випадку, якщо такі договори раніше не укладались, а відповідні правовідносини вже існували на момент укладення цього договору, - на них поширюється дія його умов.

Суд зауважує: та обставина, що заявка на перевезення була складена до укладення договору, не дає підстав розглядати її окремо від договору. Умови договору на транспортні послуги № 123 від 16.12.2025, з урахуванням пункту 9.3 Договору № 123 та ч. 3 ст. 631 ЦК України, поширюються на договірні відносини, що виникли на підставі заявки № 0912/2АП від 09.12.2025.

З огляду на це, договір на транспортні послуги № 123 від 16.12.2025 та заявка на перевезення № 0912/2АП від 09.12.2025 є взаємопов`язаними документами, які у своїй сукупності відображають волевиявлення сторін щодо організації та виконання перевезення.

Крім того, суд відзначає, що факт укладення договору перевезення вантажу підтверджується оформленням CMR № 705004 від 11.12.2025.

Згідно із ч. ч. 1-3 статті 17 Конвенції від 19.05.1956 визначено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути. Перевізник не звільняється від відповідальності з причини несправності транспортного засобу, яким він користувався для виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, у якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої.

Частиною 1 статті 18 Конвенції від 19.05.1956 встановлено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Статтею 19 Конвенції від 19.05.1956 визначено, що мало місце прострочення доставки, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін або, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін, фактична тривалість перевезення з урахуванням обставин справи, і зокрема, у випадку часткового завантаження транспортного засобу, часу, необхідного при звичайних умовах для комплектації вантажів для повного завантаження, перебільшує час, який був би необхідний сумлінному перевізнику.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ч.1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 3.1.1 Договору № 123 у заявці зазначаються: точна адреса завантаження/ розвантаження, дата та час прибуття на завантаження/розвантаження, місце митного оформлення/очищення, назва митного переходу на кордоні України, строк доставки, контактні особи та їх телефони, відомості про вантаж, включаючи вагу брутто, вартість послуг, додаткові умови, узгоджена сторонами сума фрахту за перевезення.

До обов`язків перевізника зокрема відноситься: подання автомобіля під завантаження, доставити і здати вантаж вантажоодержувачу за адресами та у термін, що визначено у заявці (п.3.2.3. Договору №123).

Як вбачається із заявки на перевезення №0912/2АП від 09.12.2025, в останній зазначена дата та час завантаження – 11.12.2025, адреса завантаження: Київська обл., Калинівка, вул. Індустріальна, 15; дата прибуття на термінал – Max до 18.12.2025 (включно); адреса розвантаження: 7333, Saint-Ghislain, Belgium, згідно CMR автомобілем Volvo № НОМЕР_1 / НОМЕР_2 .

Суд звертає увагу, що зі змісту договору та заявки на перевезення вбачається погодження сторонами строку прибуття транспортного засобу на термінал - до 18.12.2025 включно.

При цьому, ні в заявці, ні в Договорів № 123 сторонами не обумовлено, що саме вони мають на увазі під поняттям "термінал" (митний вантажний комплекс, термінал тимчасового зберігання, склад отримувача, пункт пропуску тощо), а також не визначено конкретної адреси чи найменування такого терміналу.

Крім того, такі правочини не містять окремо визначеного та чітко погодженого строку доставки вантажу безпосередньо до місця його розвантаження у місті Saint-Ghislain (Бельгія).

За таких обставин суд доходить висновку, що умова договору та заявки щодо строку прибуття транспортного засобу "на термінал" є такою, що допускає неоднозначне тлумачення, оскільки поняття "термінал" може охоплювати як митний термінал (пункт митного оформлення вантажів, розташований в зоні діяльності митниці), так і термінал перевізника, логістичний склад чи безпосередньо територію вантажоодержувача, призначену для розвантаження транспортних засобів.

Слід врахувати, що прибуття на митний термінал є етапом виконання митних процедур на виїзд з України, на в`їзд до іншої держави, чи на внутрішню митницю країни призначення, тобто момент прибуття на термінал не є тотожним моменту подання авто на розвантаження.

Верховний Суд неодноразово наголошував (з урахуванням конкретних обставин справи) на необхідності застосовування принципу contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party).

Доктрина contra proferentem покликана захистити добросовісну сторону договору.

Колегія суддів зважаючи на практику виникнення договірних відносин між експедиторами та перевізниками, а також зважаючи на те, що в первісному правочині, котрий був оформлений між сторонами (Заявці на перевезення № 0912/2АП від 09.12.2025) у верхній частині містяться реквізити ТОВ "Лоудстар" та емблема останнього, відзначає, що оферентом у цьому випадку був саме позивач.

З врахуванням викладеного, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду, що сторони розмежували поняття "термінал" та "адреса розвантаження", виклавши їх як окремі, самостійні умови перевезення. З огляду на це, погодження строку прибуття транспортного засобу на термінал саме по собі не означає, що сторони тим самим узгодили й строк прибуття вантажу до місця його кінцевого розвантаження.

Більш того, матеріали справи свідчать, що така позиція узгоджується з поведінкою самого позивача, який також розрізняє поняття митного терміналу та місця розвантаження вантажу, фактично визнаючи їх відмінність.

Зокрема, у вимозі за вих. № 1501/1 від 15.01.2026 адресованій відповідачці, позивач вказує на необхідність термінової доставки товару або до терміналу у погоджений строк для подальшого перевантаження, або безпосередньо до Бельгії з метою виконання замовлення.

Таким чином, у договорі та заявці сторони не визначили конкретного строку (дати) розвантаження вантажу в місці призначення, а погодили виключно строк прибуття транспортного засобу на митний термінал.

За таких обставин суд не має підстав ототожнювати погоджений сторонами строк прибуття на термінал (18.12.2025) зі строком доставки вантажу до кінцевого пункту призначення.

Той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред`явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим (ч. 1 ст. 20 Конвенції від 19.05.1956).

Оскільки ні договором, ні заявкою строк доставки товару вантажоодержувачу сторонами погоджений не був, суд застосовує загальний строк доставки тривалістю 60 днів, передбачений статтею 20 Конвенції від 19.05.1956.

Як вбачається з міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № 705004 від 11.12.2025, вантаж, перевезення якого здійснювалося за заявкою № 0912/2АП від 09.12.2025 до договору, був отриманий вантажоодержувачем 19.01.2026, тобто через 39 днів з моменту завантаження, що не перевищує загальновстановленого шістдесятиденного строку доставки, визначеного ст. 20 Конвенції від 19.05.1956.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як вказано вище, відповідно до п. 6.5 Договору №123 у разі несвоєчасного подання автомобіля в пункт завантаження/розвантаження, за кожну добу запізнення перевізник сплачує штраф у розмірі, що становить: - при міжнародних перевезеннях: гривневий 50 євро за кожну добу запізнення, якщо інше не вказано в заявці; - при внутрішніх перевезеннях: 500 грн за кожну добу запізнення.

Як встановлено судом, конкретний строк прибуття транспортного засобу до місця розвантаження вантажу сторонами погоджений не був, а загально визначений шістдесятиденний строк доставки, передбачений ст. 20 Конвенції, відповідачем порушений не був.

Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що сторонами було погоджено строк розвантаження вантажу саме до 18.12.2025, а отже вина перевізника у цій частині не доведена.

Окрім цього, суд критично оцінює доводи позивача щодо погодження граничної дати розвантаження товару - 18.12.2025, оскільки, як вбачається з платіжної інструкції № 1306 від 23.12.2025, позивач добровільно, на виконання умов договору (згідно з рахунком № 338 від 23.12.2025), сплатив відповідачу кошти у розмірі 19 797 грн за понаднормовий простій автомобіля за період з 22.12.2025 по 29.12.2025, що прямо зазначено в призначенні платежу. Таким чином, дії позивача є суперечливими та непослідовними.

За відсутності належних та допустимих доказів погодження сторонами строку доставки вантажу до місця розвантаження, відсутні й правові підстави для застосування до відповідача передбаченої договором відповідальності у вигляді штрафу за порушення строків перевезення. Відповідно, позовні вимоги про стягнення штрафу в сумі 78 177 грн 66 коп. задоволенню не підлягають.

Щодо позову в частині стягнення 19 797 грн, як безпідставно отриманих, суд зазначає таке.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, урегульовані нормами, закріпленими у главі 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, що міститься у главі 83 ЦК України та в якій закріплені загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз положень ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що ця стаття стосується позадоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов`язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

При цьому, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Такі висновки щодо застосування положень глави 83 ЦК України та, зокрема статті 1212 ЦК України, є сталими у судовій практиці та викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.12.2021 у справі №911/1101/21, від 06.06.2022 у справі №903/142/21 та в інших.

Згідно зі статтею 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

В п. 6.4 Договору № 123 сторони погодили, що у разі перевищення строку, вказаного у пункті 3.1.6 договору, замовник сплачує штраф за понаднормативний простій автомобіля на завантаженні/розвантаженні прикордонній митниці у зв`язку з неналежним оформленням документів (у т.ч. внаслідок несвоєчасного або неправильного оформлення заявником попереднього повідомлення/декларації) у розмірі, що становить: - при міжнародних перевезення: гривневий 50 євро за кожну добу простою, якщо інше не вказане в заявці.

Відповідно до п. 3.2.10 договору, перевізник зобов`язаний негайно повідомляти замовника усіма можливими засобами про виникнення будь-яких перешкод виконанню перевезення (ДТП, вилучення вантажу компетентними органами, черги чи перевірки на кордоні, відмова вантажоодержувача прийняти вантаж, технічна поломка, тощо). Перевізник зобов`язаний надати замовнику документи, що підтверджують факти затримки транспортного засобу у процесі перевезення, простої у відправника (одержувача) товару, на митниці транзитних країн у разі їх виникнення з вищевказаних причин.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, платіжною інструкцією №1306 від 23.12.2025 позивач на виконання умов договору добровільно сплатив відповідачу грошові кошти у сумі 19 797 грн за понаднормовий простій автомобіля з 22.12.2025 по 29.12.2025, згідно рахунку №338 від 23.12.2025.

Разом з тим, при зверненні до суду позивач вважає, що сплачений штраф у розмірі 19 797 грн за понаднормовий простій автомобілю є безпідставно набутими коштами.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Справедливість та добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип добросовісності покладено, зокрема, в основу доктрини venire contra factum proprium, яка спрямована на унеможливлення суперечливої поведінки. Таким чином, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони договору чи відповідного правовідношення.

У випадку виникнення судового спору учасники цивільного обороту мають розуміти, що їхні дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 09.09.2024 у справі №466/3398/21).

Як вірно вказано судом першої інстанції позивачем не доведено ані недобросовісності відповідача, ані наявності рахункової помилки, при цьому між сторонами існували договірні відносини.

Суд зазначає, що грошові кошти, набуті за наявності зобов`язання, не підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України, а особа, яка усвідомлює відсутність такого зобов`язання, але добровільно здійснює платіж, діє суперечливо, вимагаючи згодом повернення сплачених коштів.

Судом встановлено, що саме договірний характер правовідносин сторін виключає застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.

За відсутності у матеріалах справи доказів помилки, обману, примусу чи недійсності правочину під час здійснення платежу за понаднормовий простій, такий платіж не може розцінюватися як здійснений без правової підстави, а наявність погоджених або фактично виконаних сторонами договірних умов унеможливлює застосування реституційного механізму, передбаченого статтею 1212 ЦК України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 19797 грн як безпідставно набутих коштів.

З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову в позові.

Щодо витрат відповідачки на професійну правничу допомогу, котрі понесені в судах першої та апеляційної інстанціях.

Відповідно до ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.

Реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у рішенні від 16.11.2000 №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.

Зокрема, в абзаці п`ятому пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення визначається, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".

Конституційне право кожного на правничу допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Положеннями статті 16 ГПК України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з приписами статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів у справі та повідомити про надання відповідних доказів у визначені ГПК України строки; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат з дотриманням вимог ч. 8 ст. 129, ст. 221 ГПК України.

Колегія суддів вказує, що у відзиві на позов та відзиві на апеляційну скаргу відповідачкою зазначений орієнтовний розрахунок витрат (12 300 грн у першій інстанції та 11 300 грн в апеляційній інстанції), вказано про їх розподіл та подані відповідні докази на підтвердження їх розміру (а. с. 47-50, 195-198).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, правнича допомога в місцевому господарському суді та апеляційному господарському суді фізичній особі-підприємцю Дикун Олені Василівні надавалася Адвокатським бюро "Лози".

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру, сторона відповідача долучила до матеріалів справи:

- Договір № 2 про правову допомоги від 25.03.2026 (далі – Договір № 2), укладений між Адвокатським бюро "Лози" (за текстом Договору № 2 - Повірений) та фізичною особою-підприємцем Дикун Оленою Василівною (за текстом Договору - Довіритель); Акт № 2 приймання-передачі наданих послуг від 28.03.2026; квитанцію до прибуткового касового ордеру № 9-03 від 28.03.2026; Акт № 3-07 приймання-передачі наданих послуг від 16.07.2026; квитанцію до прибуткового касового ордеру № 07-07 від 16.07.2026 (а. с. 51-52, 201-202).

Зокрема, у відповідності до п. 1.1 Договору № 2 Повірений зобов`язується від імені і за рахунок Довірителя здійснити наступні дії: надати правову допомогу у спорі, що виник з ТОВ "Лоудстар". З цією метою: Здійснити огляд, дослідження, аналіз та попередню правову оцінку позовних вимог та доданих до позову доказів (5 год.). Здійснити аналіз судової практики (2 год.). Підготувати пакет документів, необхідний для звернення до суду, підготувати відзив на позовну заяву (12 год.) 6. Вчинити інші дії необхідні для розгляду справи та її повного юридичного супроводу (5 год.).

Відповідно до п. 2.1. договору, за здійснення дій, що визначені у п. 1.1 цього договору, Довіритель сплачує Повіреному винагороду в розмірі 12 300 грн.

Згідно п. 2.2. договору, розрахунок здійснюється в наступному порядку: кошти у вказаній у п. 2.1. сумі сплачуються Повіреному в момент направлення в суд підготовленого відзиву.

У Акті приймання-передачі послуг №2 від 28.03.2026 зазначено, що повірений надав а представник довірителя Дикун О.В. прийняла наступні послуги:

- огляд, дослідження, аналіз та попередня правова оцінка позовних вимог та доданих до позову доказів. Тривалість 5 год.;

- аналіз судової практики. Тривалість 2 год.;

- підготовка пакету документів, необхідних для звернення до суду, підготовка відзиву на позовну заяву. Тривалість 12 год.;

- вчинення інших дії необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу Тривалість 5 год.

Згідно п. 1.2. Акту № 2, загальна вартість послуг складає 12 300 грн.

Також в Акті приймання-передачі послуг №3-07 від 16.07.2026 зазначено, що повірений надав а представник довірителя Дикун О.В. прийняла наступні послуги:

- огляд, дослідження, аналіз та попередня правова оцінка вимог апеляційної скарги. Тривалість 3 год.;

- аналіз судової практики. Тривалість 45 хв.;

- підготовка пакету документів, необхідних для звернення до суду, підготовка відзиву на апеляційну скаргу. Тривалість 7 год. 10 хв.;

- вчинення інших дії необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу. Тривалість 2 год.

Відповідно до п. 1.2. Акту № 3-07, загальна вартість послуг складає 11 300 грн.

Суд враховує, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Матеріали справи містять копії квитанцій до прибуткових касових ордерів № 9-03 від 28.03.2026, № 07-07 від 16.07.2026.

Апеляційний господарський суд враховує, що Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у п. 6.5 постанови від 03.03.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).

З врахуванням вказаного посилання скаржника на неналежність відповідних доказів не вказує на неможливість розподілу таких витрат, оскільки факт оплати не оплати не впливає на можливість розподілу витрат на професійну правничу допомогу за умови належного підтвердження обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості належними доказами, зокрема актами приймання-передачі послуг та детальним описом робіт.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

За ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат (див. постанови від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 20.05.2026 у справі № 911/969/24 зауважила, що розподіл витрат на професійну правничу допомогу підлягає здійсненню з урахуванням як норм статті 126 ГПК України, так і загальних правил розподілу судових витрат, визначених у статті 129 ГПК України та з урахуванням заперечень позивача щодо неспівмірності таких витрат.

За загальним правилом розподілу судових витрат (окрім судового збору) відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу, зокрема, з урахуванням співвідношення суми судових витрат, заявленої до відшкодування, з їх розміром, заявленим у попередньому (орієнтовному) розрахунку, та випадків зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо.

За змістом цих норм на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії /бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Окрім зазначених правил розподілу судових витрат процесуальний закон у ст. 126 ГПК України визначає додаткові критерії для оцінки співмірності розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та можливість їх зменшення за клопотанням іншої сторони, на яку покладається обов`язок доведення неспівмірності цих витрат.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Стосовно застосування критеріїв співмірності згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що за відсутності клопотання сторони про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відсутні підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19).

Аналізуючи зазначені норми у сукупності, Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 20.05.2026 у справі № 911/969/24 вказала, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності обґрунтованих заперечень сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема через їх неспівмірність відповідно до ч. ч. 4-6 ст. 126 ГПК України статті, та/або за власним розсудом, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Зокрема, суд може змінити розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу згідно з приписами ч. ч. 4-6 ст. 126 ГПК України як шляхом зменшення загальної суми таких витрат, зокрема у разі їх неспівмірності зі складністю справи, ціною позову чи значенням справи для сторони, так і шляхом відмови у відшкодуванні чи зменшення розміру витрат на оплату окремих послуг адвоката, зокрема у разі їх невідповідності критеріям реальності та розумності або через неспівмірність суми оплати із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) / обсягом наданих адвокатом послуг (коли одна послуга охоплюється і дублюється іншою послугою адвоката, внесеною до розрахунку) тощо.

Колегія апеляційного господарського суду враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Також суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20).

Суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, апеляційний господарський суд, при наданні оцінки послугам з правничої допомоги також врахував, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.10.2021 у справі № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19).

Водночас процедура стягнення витрат на правову допомогу не може використовуватися як інститут безпідставного збагачення та як інститут покарання за недобросовісну процесуальну поведінку одного з учасників провадження, оскільки таке стягнення не переслідуватиме легітимну мету та не відповідатиме процесуальній суті передбаченої положеннями ГПК України компенсації таких витрат (подібна позиція викладена в додаткових постановах Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 908/314/18, від 12.12.2024 у справі № 920/882/23(920/234/19), від 26.11.2024 у справі № 922/1792/24, від 19.11.2024 у справі № 873/103/24).

Тому, з огляду на викладене, враховуючи розумну необхідність судових витрат для цієї справи, оцінюючи надані юридичні послуги, критерій розумної необхідності судових витрат для конкретної цієї справи, апеляційний господарський суд враховує таке.

Суд зауважує, що за змістом наданих стороною позивача доказів, АБ "Лози" в судах першої та апеляційної інстанцій були надані послуги:

1. Огляд, дослідження, аналіз та попередня правова оцінка позовних вимог та доданих до позову доказів. Тривалість 5 год.;

2. Аналіз судової практики. Тривалість 2 год.;

3. Підготовка пакету документів, необхідних для звернення до суду, підготовка відзиву на позовну заяву. Тривалість 12 год.;

4. Вчинення інших дії необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу. Тривалість 5 год.

5. Огляд, дослідження, аналіз та попередня правова оцінка вимог апеляційної скарги. Тривалість 3 год.;

6. Аналіз судової практики. Тривалість 45 хв.;

7. Підготовка пакету документів, необхідних для звернення до суду, підготовка відзиву на апеляційну скаргу. Тривалість 7 год. 10 хв.;

8. Вчинення інших дії необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу. Тривалість 2 год.

Щодо послуг, які вище відображені в п. п. 1-3, 5-7 то суд апеляційної інстанції відмічає, що вони містять фактично одну і ту саму послугу, яка охоплюються єдиним процесом підготовки відзиву на позовну заяву та відзиву на апеляційну скаргу. Тому, наведені послуги фактично дублюють одна одну, а відповідні послуги не утворюють самостійного правового результату.

Відносно такої послуги як "Вчинення інших дії необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу", то колегія суддів відзначає, що її формулювання має абстрактний та узагальнений характер, оскільки не містить жодної конкретики щодо змісту, обсягу чи характеру фактично наданих послуг.

При цьому, апеляційний господарський суд зважає на те, що в суді першої інстанції представником відповідачки були подані:

- заперечення на відповідь на відзив (а. с. 88-89);

- заява на виконання ухвали суду та доповнення до неї (а. с. 138-139, 148-149);

- додаткові пояснення у справі (а. с. 141-143).

Крім того, представник відповідачки приймав участь в судових засіданнях суду першої інстанції, котрі відбулися 12.05.2026 та 03.06.2026 загальною тривалістю близько 2,5 год. (а. с. 121-124, 152-156).

Суд бере до уваги, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередню участь у судовому засіданні. Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому одночасно вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час. Такі стадії як прибуття до суду чи іншої установи та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами (постанови Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 01.12.2021 у справі №641/7612/16-ц, від 18.05.2022 у справі № 910/4268/21).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що в межах послуги "Вчинення інших дії необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу", наданої в суді першої інстанції, містяться послуги із підготовки вказаних вище процесуальних документів, а також участь в судових засіданнях.

В той же час, в суді апеляційної інстанції представник відповідачки не вчиняв інших дій, крім як підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу.

З огляду на викладене, враховуючи розумну необхідність судових витрат для цієї справи, її складність, обсяг наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, а також принципи пропорційності, співмірності, обґрунтованості та розумності витрат, апеляційний господарський суд, оцінивши заявлені витрати на професійну правничу допомогу крізь призму ч. 5 ст. 129 ГПК України та результати розгляду спору судом першої інстанції, перегляду його рішення судом апеляційної інстанції, дійшов таких висновків.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що заявлений обсяг наданих відповідачці юридичних послуг у суді першої інстанції в цілому підтверджений та відповідає критеріям розумності, реальності та співмірності з обсягом виконаних робіт, а їх вартість у розмірі 12 300 грн є обґрунтованою та підлягає стягненню з позивача на користь відповідачки.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, апеляційний господарський суд зазначає, що заявлений розмір таких витрат не повною мірою відповідає критеріям розумності, реальності та співмірності з обсягом виконаних робіт, у зв`язку з чим наявні підстави для їх часткового зменшення. Обсяг наданих позивачу юридичних послуг у суді апеляційної інстанції та їх вартість є обґрунтованими та підтвердженими частково, а саме у розмірі 6 269 грн 67 коп. (7 год. 10 хв. за підготовку відзиву на апеляційну скаргу), які підлягають стягненню з позивача на користь відповідачки. Решта заявлених витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 5 030 грн 33 коп. є необґрунтованою (безпідставною) та стягненню не підлягає.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В справі "Салов проти України" від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі "Hirvisaari v. Finland"). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі "Ruiz Torija v. Spain").

У пунктах 32, 34, 36 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими; підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими; вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутим і йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження.

З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову, стягнення на користь відповідачки із позивача 12 300 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Також за результатами апеляційного провадження до стягнення із позивача на користь відповідачки підлягають 6 269 грн 67 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Волинської області від 03.06.2026 у справі № 903/239/26 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоудстар" - без задоволення, а також стягнути зі скаржника на користь відповідачки 6 269 грн. 67 коп. витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоудстар" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 03.06.2026 у справі №903/239/26 - без змін.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоудстар" (61027, Україна, Харківська обл., місто Харків, вулиця Кричевського, будинок 41 квартира 50, код 38876353) на користь фізичної особи-підприємця Дикун Олени Василівни ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) – 6 269 грн. 67 коп. витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.

3. В стягненні 5 030 грн 33 коп. витрат на професійну правничу допомогу – відмовити.

4. Господарському суду Волинської області видати наказ на виконання цієї постанови.

5. Справу № 903/239/26 надіслати Господарському суду Волинської області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.