Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №910/200/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2026 р. Справа № 910/200/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Горбасенка П.В.

суддів: Колесника Р.М.

Сковородіної О.М.

за участю секретаря судового засідання Байдрелової М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Міністерства юстиції України та Дніпровської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 (повний текст складено та підписано 25.05.2026) у справі № 910/200/26 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафто-Строй-Сервіс»

до 1. Дніпровської міської ради

2. Міністерства юстиції України

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 02.09.2026

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафто-Строй-Сервіс» (далі – позивач / ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс») звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Дніпровської міської ради (далі – відповідач 1) та Міністерства юстиції України (далі – відповідач 2 / Мін`юст), у якій, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просило визнати протиправним та скасувати наказ Мін`юсту № 3549/5 від 22.12.2025 «Про задоволення скарги», а також зобов`язати Мін`юст або державного реєстратора поновити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право власності ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» на автозаправні станції, розташовані на проспекті Слобожанському (проспекті Газети «Правда»), 1-І та 2-Г у місті Дніпрі (далі – спірні автозаправні станції).

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилався на те, що оскаржуваний наказ Мін`юсту, яким анульовано рішення державного реєстратора від 31.07.2025 про державну реєстрацію за ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» права власності на спірні автозаправні станції, прийнято з порушенням вимог законодавства у сфері державної реєстрації речових прав, оскільки під час розгляду скарги Дніпровської міської ради Мін`юст фактично надав оцінку наявності у позивача права на спірне нерухоме майно та вирішив спір про право, не встановивши при цьому порушень, допущених державним реєстратором під час проведення реєстраційних дій.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 27.01.2026 прийняв позовну заяву ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/200/26, призначив підготовче засідання та встановив строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.

Господарський суд міста Києва рішенням від 18.05.2026 у справі № 910/200/26 задовольнив позов повністю:

- визнав протиправним та скасував наказ Мін`юсту № 3549/5 від 22.12.2025 «Про задоволення скарги»;

- зобов`язав Мін`юст поновити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право власності ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» на: автозаправну станцію, що знаходиться на проспекті Слобожанському (проспекті Газети «Правда»), 1-І у м. Дніпро (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 964911312214); автозаправну станцію, що знаходиться на проспекті Слобожанському (проспекті Газети «Правда»), 2-Г у м. Дніпро (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 964972912101);

- стягнув з Дніпровської міської ради на користь ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 993, 60 грн;

- стягнув з Мін`юсту на користь ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 993, 60 грн.

Суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що державна реєстрація права власності ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» на спірні автозаправні станції була проведена державним реєстратором на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2008 у справі № 28/289-08, яке набрало законної сили та яким за позивачем визнано право власності на відповідне нерухоме майно.

Місцевий господарський суд установив, що Мін`юст, анулюючи рішення державного реєстратора, фактично виходив з обставин, встановлених судовими рішеннями у справах № 904/4338/21 та № 904/4339/21 щодо самочинного будівництва спірних автозаправних станцій, хоча ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» участі у зазначених справах не брало, а предметом їх розгляду були вимоги, заявлені до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗС-Будсервіс» (далі – ТОВ «АЗС-Будсервіс») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант» (далі – ТОВ «Атлант»).

Водночас Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації відповідач 2 уповноважений перевіряти дотримання державним реєстратором вимог законодавства під час проведення реєстраційних дій, однак не вправі вирішувати спір про належність права власності на нерухоме майно. За висновком суду першої інстанції, у висновку Центральної Колегії Мін`юсту від 05.11.2025 фактично підтверджено відсутність у державного реєстратора підстав для відмови у державній реєстрації права власності позивача.

З огляду на наведене місцевий господарський суд виснував, що наказ Мін`юсту № 3549/5 від 22.12.2025 «Про задоволення скарги» прийнято з порушенням статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015, у зв`язку з чим визнав його протиправним і скасував та зобов`язав відповідача 2 поновити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право власності ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» на спірні автозаправні станції.

Не погодившись із зазначеним вище рішенням суду, Мін`юст (далі – скаржник 1) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 у справі № 910/200/26 та ухвалити у цій справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги скаржник 1 посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам та неправильне застосування норм матеріального права.

За доводами Мін`юсту, під час розгляду скарги Дніпровської міської ради він діяв у межах повноважень, визначених статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та здійснював перевірку правомірності рішень державного реєстратора, а не вирішував спір про належність права власності на спірне нерухоме майно.

Скаржник 1 зазначає, що рішення державного реєстратора від 31.07.2025 прийняті з порушенням загальної засади державної реєстрації щодо гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права, оскільки на час їх прийняття існували судові рішення у справах № 904/4338/21 та № 904/4339/21, якими спірні автозаправні станції визнано самочинно збудованими, постановлено їх знесення та скасовано державну реєстрацію права власності на них за ТОВ «Атлант».

Мін`юст також вказує, що позивач не набув право власності на спірні об`єкти у порядку, визначеному статтею 376 Цивільного кодексу України, а державна реєстрація права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в інший спосіб не відповідає положенням цієї норми. У зв`язку з цим скаржник 1 вважає, що скасування наказу Мін`юсту та поновлення записів у Державному реєстрі речових прав не усуває існуючого спору щодо правового статусу спірних об`єктів, а тому обраний позивачем спосіб захисту не є належним та ефективним.

Дніпровська міська рада (далі – скаржник 2) також скористалася своїм правом на апеляційне оскарження та звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 у справі № 910/200/26 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Підтримуючи наведені Мін`юстом доводи щодо правового статусу спірних автозаправних станцій, меж повноважень Міністерства юстиції України та неефективності обраного позивачем способу захисту, Дніпровська міська рада додатково зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визнав рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2008 у справі № 28/289-08 належною та достатньою підставою для державної реєстрації права власності у 2025 році, не врахувавши подальшу історію спірних об`єктів та судові рішення, якими змінено їх правовий статус.

За твердженнями скаржника 2, місцевий господарський суд також порушив правила преюдиційності, оскільки, повторно дослідивши документи щодо будівництва та введення спірних об`єктів в експлуатацію, дійшов висновку про їх законне спорудження, фактично переоцінивши обставини, встановлені судовими рішеннями у справах № 904/4338/21 та № 904/4339/21.

Крім того Дніпровська міська рада покликається на те, що суд першої інстанції не з`ясував стан виконання судових рішень про знесення спірних автозаправних станцій, які на момент проведення реєстраційних дій та ухвалення оскаржуваного рішення залишалися невиконаними.

Скаржник 2 також наголошує на помилковості висновку Господарського суду міста Києва про внутрішню суперечність висновку Колегії Мін`юсту, зазначаючи, що відсутність формальних підстав для відмови у державній реєстрації не виключає можливості анулювання вже прийнятого реєстраційного рішення у разі порушення загальних засад державної реєстрації.

Окремо Дніпровська міська рада стверджує, що поновлення державної реєстрації права власності на спірні автозаправні станції порушує її права як власника земельних ділянок комунальної власності, позаяк реєстрація права на самочинно збудоване нерухоме майно створює додаткові юридичні обмеження у здійсненні права власності на землю.

Таким чином скаржники вважають, що все зазначене вище свідчить про наявність ґрунтовних підстав для задоволення їх апеляційних скарг.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2026 апеляційну скаргу Мін`юсту передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Горбасенка П.В., суддів Колесника Р.М., Сковородіної О.М.

Згідно із протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 22.06.2026 апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 у справі № 910/200/26 передано раніше визначеному автоматизованою системою складу суду.

Зважаючи на те, що суддя Колесник Р.М. з 15.06.2026 по 19.06.2026 та головуючий суддя Горбасенко П.В з 16.06.2026 по 19.06.2026 перебували у відпустці, вирішення питання щодо вказаних апеляційних скарг здійснювалося колегією суддів після повернення відповідних суддів з відпустки.

Так, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.06.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Мін`юсту на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 у справі № 910/200/26, призначив апеляційну скаргу до розгляду на 19.08.2026, витребував з Господарського суду міста Києва матеріали цієї справи та встановив учасникам апеляційного провадження строк для подання до суду у письмовій формі відзивів на апеляційну скаргу.

Поряд з тим Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 24.06.2026 залишив без руху апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 у справі № 910/200/26 та запропонував скаржнику 2 усунути допущені останнім при поданні апеляційної скарги недоліки протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.

Також Північний апеляційний господарський суд після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Мін`юсту дійшов висновку про невідповідність такої скарги вимогам Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим ухвалою від 24.06.2026 залишив без руху апеляційну скаргу Мін`юсту на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 у справі № 910/200/26 та запропонував скаржнику 1 усунути допущені останнім при поданні апеляційної скарги недоліки протягом п`яти днів з дня вручення зазначеної ухвали.

29.06.2026 та 30.06.2026 через підсистему «Електронний суд», на виконання вимог ухвал суду про залишення апеляційних скарг без руху, від Мін`юсту та Дніпровської міської ради надійшли заяви про усунення недоліків.

Крім того 29.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/200/26.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.06.2026 продовжив розгляд апеляційної скарги Мін`юсту на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 у справі № 910/200/26 та призначив апеляційну скаргу до розгляду на 19.08.2026.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 06.07.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 у справі № 910/200/26, призначив на 19.08.2026 спільний розгляд апеляційних скарг Мін`юсту і Дніпровської міської ради та встановив учасникам апеляційного провадження строк для подання до суду у письмовій формі відзивів на апеляційну скаргу.

07.07.2026 та 21.07.2026, в межах встановлених Північним апеляційним господарським судом строків, від ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» надійшли відзиви на апеляційні скарги Мін`юсту та Дніпровської міської ради, у яких позивач просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 у справі № 910/200/26 – без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційних скарг, ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» зазначає, що предметом спору у цій справі є законність наказу Мін`юсту № 3549/5 від 22.12.2025 та дотримання останнім визначених законом меж повноважень під час розгляду скарги Дніпровської міської ради, а не вирішення питання щодо правового статусу спірних автозаправних станцій чи належності позивачу права власності на них.

ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» вважає, що Мін`юст, анулюючи рішення державного реєстратора, фактично здійснив переоцінку судових рішень та вирішив спір про право, надавши перевагу обставинам, встановленим у справах № 904/4338/21 та № 904/4339/21, над судовими рішеннями у справах № 28/289-08 та № 904/5357/23. При цьому позивач звертає увагу, що він не був учасником справ № 904/4338/21 та № 904/4339/21, а тому встановлені у них обставини, за його твердженням, не мають для нього преюдиційного значення.

Позивач також посилається на те, що спірні автозаправні станції були збудовані та введені в експлуатацію на підставі відповідних рішень органу місцевого самоврядування, а право власності ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» на це майно було визнано рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2008 у справі № 28/289-08. Крім того, на переконання ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс», рішенням цього ж суду від 25.03.2024 у справі № 904/5357/23 спірне майно витребувано з незаконного володіння ТОВ «АЗС-Будсервіс» та ТОВ «Атлант» на користь позивача.

ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» наголошує, що висновок Колегії Мін`юсту є внутрішньо суперечливим, оскільки, анулювавши рішення про державну реєстрацію права власності позивача з посиланням на порушення загальних засад державної реєстрації, Колегія водночас установила відсутність у державного реєстратора підстав для відмови у проведенні такої реєстрації.

Заперечуючи проти посилань скаржників на статтю 376 Цивільного кодексу України, позивач зауважує, що питання легалізації самочинного будівництва не входить до предмета спору у цій справі, а право власності ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» на спірне майно вже було визнано судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Позивач не погоджується і з доводами апелянтів щодо неефективності обраного ним способу захисту, вказуючи, що скасування незаконного рішення Мін`юсту та поновлення відповідних записів у Державному реєстрі речових прав відповідає механізму відновлення порушеного права, передбаченому частиною 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». На підтвердження цієї позиції ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» посилається також на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22.

Отже, покликаючись на вказане, позивач стверджує, що наведені в апеляційних скаргах доводи не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного Мін`юстом та Дніпровською міською радою рішення Господарського суду міста Києва.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.08.2026, повідомивши про те, що у зв`язку із відпусткою головуючого судді Горбасенка П.В. з 19.08.2026 по 23.08.2026, судді Колесника Р.М. з 19.08.2026 по 01.09.2026 та судді Сковородіної О.М. з 19.08.2026 по 28.08.2026 судове засідання 19.08.2026 не відбудеться з поважних причин, призначив апеляційні скарги у справі № 910/200/26 до розгляду на 02.09.2026.

У судове засідання 02.09.2026 з`явився представник відповідача 2, який наполягав на задоволенні апеляційної скарги Мін`юсту та, відповідно, скасуванні рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 у справі № 910/200/26.

Також у судовому засіданні 02.09.2026 брав участь представник позивача, який підтримав доводи, викладені у відзивах на апеляційні скарги, просив суд залишити апеляційні скарги Мін`юсту та Дніпровської міської ради без задоволення, а відповідне рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Поряд з тим представник відповідача 1 у таке судове засідання не з`явився, тоді як про день, час та місце судового розгляду Дніпровська міська рада була повідомлена належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах означеної справи докази, зокрема довідка про доставку електронного документа – ухвали Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 у справі № 910/200/26 до електронного кабінету останньої.

Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

За змістом частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась, а їх участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача 1, який, зі свого боку, належним чином повідомлений про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом міста Києва норм права, судова колегія дійшла таких висновків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Переглядаючи оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг Мін`юсту та Дніпровської міської ради, колегія суддів виходить із того, що предметом судового контролю у цій справі є правомірність наказу Мін`юсту № 3549/5 від 22.12.2025 «Про задоволення скарги», прийнятого за результатами розгляду скарги Дніпровської міської ради, та, відповідно, наявність передбачених законодавством у сфері державної реєстрації речових прав підстав для анулювання рішень державного реєстратора від 31.07.2025, якими за ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» зареєстровано право власності на спірні автозаправні станції.

Разом із тим предметом спору у цій справі не є самостійне вирішення питання щодо правового статусу спірних об`єктів як самочинного будівництва чи встановлення наявності або відсутності підстав для виникнення у ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» права власності на них у порядку статті 376 Цивільного кодексу України.

Відтак доводи скаржників щодо самочинності будівництва спірних автозаправних станцій, правового режиму земельних ділянок, на яких вони розташовані, та можливості виникнення права власності на такі об`єкти підлягають оцінці у тій мірі, в якій відповідні обставини мають значення для перевірки правомірності оскаржуваного наказу Мін`юсту та наявності визначених законом підстав для анулювання рішень державного реєстратора.

Правові, організаційні та економічні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до пунктів 1, 2-1, 4 частини 1 статті 3 зазначеного Закону загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав, а також внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

За приписами частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих / отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Частиною 1 статті 27 цього Закону визначено перелік документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав. Зокрема, відповідно до пункту 9 цієї норми державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Водночас законодавець передбачив можливість адміністративного оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації.

Так, відповідно до частини 1 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

За результатами розгляду скарги Мін`юст у випадках та порядку, визначених частиною 7 статті 37 цього Закону, вправі, зокрема, визнати прийнятим з порушенням цього Закону та анулювати рішення державного реєстратора.

Підпунктом «а» пункту 1 частини 7 статті 37 зазначеного Закону передбачено, що підставою для визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є встановлення Мін`юстом того, що державний реєстратор прийняв відповідне рішення з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктами 1, 2-1, 4 частини 1 статті 3 цього Закону.

Процедуру розгляду відповідних скарг визначено Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015 (далі – Порядок № 1128).

Згідно з пунктом 8 Порядку № 1128 у разі, коли під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації не виявлено передбачених цим Порядком підстав для відмови в її задоволенні чи пересилання за належністю, Мін`юст або відповідний територіальний орган здійснює колегіальний розгляд такої скарги на предмет наявності або відсутності порушень закону в оскаржуваних рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації чи територіального органу Мін`юсту.

Приписами пункту 9 Порядку № 1128 унормовано, що під час розгляду скарги Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться у відповідних державних реєстрах, а в разі необхідності витребовує документи та інформацію. За результатами такої перевірки відповідний орган, серед іншого, вирішує питання про те, чи було оскаржуване рішення державного реєстратора прийнято на законних підставах та чи належить задовольнити скаргу або відмовити в її задоволенні.

Отже, повноваження Мін`юсту під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації не обмежуються перевіркою формального дотримання державним реєстратором послідовності реєстраційних дій. Мін`юст уповноважений перевіряти правомірність оскаржуваного рішення державного реєстратора, з`ясовувати обставини, що мають значення для такої перевірки, досліджувати відомості відповідних державних реєстрів та встановлювати наявність або відсутність передбачених законом порушень.

Водночас межі такого адміністративного контролю визначаються предметом повноважень Мін`юсту у сфері державної реєстрації та не передбачають вирішення цим органом спору про цивільне право.

Так, у постанові від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Мін`юст у межах своїх повноважень здійснює контроль у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та оцінює помилковість дій і рішень державного реєстратора. Водночас, розглядаючи скаргу на рішення державного реєстратора, Мін`юст оцінює законність проведеної ним адміністративної процедури, однак не вправі вирішувати спір між сторонами, зокрема робити висновки про належність сторонам прав на майно. Вирішення спору про право належить до компетенції суду.

Таким чином передбачене статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» повноваження Мін`юсту щодо перевірки правомірності рішення державного реєстратора не може ототожнюватися ані з виключно формальною перевіркою дотримання реєстраційної процедури, ані з повноваженням вирішувати цивільно-правовий спір щодо існування, належності чи припинення речового права.

З матеріалів означеної справи випливає, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2008 у справі № 28/289-08, яке набрало законної сили 01.07.2008, визнано дійсним договір купівлі-продажу автозаправних станцій № 77 від 28.01.2008, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Савалан ЛТД» та ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс», а також визнано за останнім право власності на автозаправні станції, розташовані на проспекті Газети «Правда» (нині – проспект Слобожанський), 1-І та 2-Г у місті Дніпрі.

У подальшому, 26.10.2008, між ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» та ТОВ «АЗС-Будсервіс» укладено договір № 8-Д, за умовами якого спірне майно було відчужено на користь останнього.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2008 у справі № 28/504-08 зазначений договір визнано дійсним та визнано за ТОВ «АЗС-Будсервіс» право власності на відповідні автозаправні станції.

Поряд з тим постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2009 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2008 у справі № 28/504-08 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. За результатами нового розгляду ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2010 відповідний позов залишено без розгляду.

Як установлено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2024 у справі № 904/5357/23, після відчуження спірного майна на користь ТОВ «АЗС-Будсервіс» останнім 23.02.2010 було укладено з ТОВ «Атлант» договори купівлі-продажу відповідних автозаправних станцій.

Звертаючись до суду з позовом про витребування майна, ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» посилалося на те, що у зв`язку зі скасуванням судового рішення, на підставі якого було визнано право власності ТОВ «АЗС-Будсервіс», правова підстава для вибуття спірного майна з володіння позивача відпала.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2024 у справі № 904/5357/23 позов ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» задоволено та витребувано з незаконного володіння ТОВ «АЗС-Будсервіс» і ТОВ «Атлант» на користь позивача автозаправні станції, розташовані на проспекті Слобожанському, 1-І та 2-Г у місті Дніпрі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.04.2025 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради на зазначене рішення, а постановою Верховного Суду від 03.07.2025 відповідну ухвалу суду апеляційної інстанції залишено без змін. Відтак рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2024 у справі № 904/5357/23 набрало законної сили 16.04.2025.

31.07.2025 державним реєстратором Виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області Верешком С.В. прийнято рішення № 80166083, яким проведено державну реєстрацію за ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» права власності на автозаправну станцію загальною площею 123,6 кв. м, розташовану на проспекті Слобожанському, 2-Г у місті Дніпрі, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 964972912101, та рішення № 80166353, яким проведено державну реєстрацію права власності позивача на автозаправну станцію загальною площею 90,5 кв. м, розташовану на проспекті Слобожанському, 1-І у місті Дніпрі, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 964911312214.

Підставою для проведення зазначених реєстраційних дій державним реєстратором визначено рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2008 у справі № 28/289-08, яке набрало законної сили.

Водночас на момент прийняття державним реєстратором рішень від 31.07.2025 існували також судові рішення у справах № 904/4338/21 та № 904/4339/21, на які Дніпровська міська рада посилалася у скарзі до Мін`юсту та яким скаржники надають істотного значення в межах апеляційного перегляду.

Так, у справі № 904/4338/21 заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду з позовом до ТОВ «АЗС-Будсервіс» та ТОВ «Атлант» про знесення самочинно збудованого нерухомого майна, демонтаж тимчасових споруд та скасування державної реєстрації права власності на автозаправну станцію, розташовану на проспекті Слобожанському, 1-І у місті Дніпрі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2023 у справі № 904/4338/21, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024 та постановою Верховного Суду від 11.06.2024, зокрема, зобов`язано ТОВ «АЗС-Будсервіс» та ТОВ «Атлант» знести самочинно збудоване нерухоме майно та демонтувати тимчасові споруди, а також скасовано державну реєстрацію права власності ТОВ «Атлант» на відповідний об`єкт нерухомого майна.

Під час розгляду зазначеної справи суди встановили відсутність належних правових підстав для будівництва та розміщення спірного об`єкта на земельній ділянці комунальної власності та дійшли висновку про його належність до самочинного будівництва.

Подібний спір був предметом розгляду у справі № 904/4339/21 щодо автозаправної станції, розташованої на проспекті Слобожанському, 2-Г у місті Дніпрі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 у справі № 904/4339/21, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.02.2024 та постановою Верховного Суду від 05.06.2024, зобов`язано ТОВ «АЗС-Будсервіс» та ТОВ «Атлант» знести самочинно збудоване нерухоме майно та демонтувати тимчасові споруди, а також скасовано державну реєстрацію права власності ТОВ «Атлант» на відповідний об`єкт нерухомого майна.

У цій справі судами, зокрема, встановлено, що рішення про надання земельної ділянки для розміщення відповідної автозаправної станції Дніпровською міською радою не приймалося, дозвільні документи на її будівництво компетентними органами не видавалися, а в експлуатацію такий об`єкт не приймався, у зв`язку з чим суди кваліфікували його як самочинне будівництво та дійшли висновку про наявність підстав для його знесення.

Отже, колегія суддів враховує обов`язковість судових рішень у справах № 904/4338/21 та № 904/4339/21, які набрали законної сили, а також юридичне значення встановлених у них обставин щодо спірних об`єктів та земельних ділянок, на яких вони розташовані.

Разом із тим обов`язковість судового рішення та преюдиційність установлених ним обставин не є тотожними правовими категоріями.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» не було учасником справ № 904/4338/21 та № 904/4339/21, позовні вимоги в яких були заявлені до ТОВ «АЗС-Будсервіс» та ТОВ «Атлант». Питання щодо наявності або відсутності права власності саме ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» на спірне майно не становило предмета розгляду цих справ та не було вирішене їх резолютивними частинами.

Зокрема, зазначеними судовими рішеннями скасовано державну реєстрацію права власності на відповідні об`єкти саме за ТОВ «Атлант» та покладено на визначених у них відповідачів обов`язок щодо знесення самочинно збудованого майна. Водночас ці рішення не містять висновку про припинення, відсутність чи недійсність права власності ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» та не скасовують судових рішень у справах № 28/289-08 і № 904/5357/23.

Тож, судові рішення у справах № 904/4338/21 та № 904/4339/21 підлягали врахуванню під час вирішення питання щодо спірних реєстраційних дій, однак сам факт їх існування не давав підстав без з`ясування правового співвідношення з іншими чинними судовими рішеннями поширити визначені ними наслідки на речове право ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс».

На час розгляду Мін`юстом скарги Дніпровської міської ради одночасно були чинними рішення у справах № 28/289-08, № 904/4338/21, № 904/4339/21 та № 904/5357/23.

Рішення у справах № 904/4338/21 та № 904/4339/21 не скасовували рішення у справі № 28/289-08, яким визнано право власності ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс», та не вирішували питання про припинення чи відсутність такого права у позивача. Водночас рішення у справі № 904/5357/23, яким спірне майно витребувано на користь ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс», не скасовувало рішень у справах № 904/4338/21 та № 904/4339/21, не усувало встановленого ними обов`язку щодо знесення відповідних об`єктів та не вирішувало питання про припинення прав Дніпровської міської ради як власника земельних ділянок.

Таким чином жодне із зазначених судових рішень не могло оцінюватися ізольовано від інших чинних судових актів, що стосувалися спірного майна.

Для висновку про те, що встановлений у справах № 904/4338/21 та № 904/4339/21 самочинний характер будівництва виключав наявність у ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» речового права, зареєстрованого на підставі рішення у справі № 28/289-08, необхідно було визначити матеріально-правові наслідки відповідних судових рішень для права саме позивача та їх співвідношення з рішенням у справі № 904/5357/23.

Таке питання виходить за межі встановлення факту існування відповідних судових рішень та перевірки їх змісту, оскільки потребує визначення того, яким чином установлені в одних судових провадженнях обставини та правові наслідки впливають на речове право особи, яка учасником цих проваджень не була, з урахуванням інших судових рішень, ухвалених безпосередньо щодо прав цієї особи.

Отже, наявність чинних судових рішень із різним суб`єктним складом, предметами спору та безпосередніми правовими наслідками свідчила про необхідність вирішення матеріально-правового питання щодо їх впливу на речове право ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс», що не належить до компетенції Мін`юсту в межах адміністративного розгляду скарги у сфері державної реєстрації.

Наведене не означає неврахування чи заперечення обов`язковості судових рішень у справах № 904/4338/21 та № 904/4339/21: вони залишаються чинними, а визначені ними правові наслідки – обов`язковими до виконання.

З урахуванням наведеного апеляційний господарський суд переходить до оцінки безпосередніх підстав, з яких Мін`юст анулював рішення державного реєстратора від 31.07.2025 № 80166353 та № 80166083.

Як випливає з висновку Центральної Колегії Мін`юсту від 05.11.2025, покладеного в основу наказу № 3549/5 від 22.12.2025, рішення державного реєстратора визнано прийнятими з порушенням загальної засади державної реєстрації прав щодо гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Обґрунтовуючи наявність такого порушення, Колегія Мін`юсту виходила з того, що судовими рішеннями у справах № 904/4338/21 та № 904/4339/21 встановлено обставини незаконного будівництва спірних автозаправних станцій на земельних ділянках комунальної власності, тоді як державний реєстратор під час проведення державної реєстрації права власності ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» не врахував зазначених судових рішень.

З огляду наведеного, Мін`юст визначив передбачену підпунктом «а» пункту 1 частини 7 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальну засаду державної реєстрації, порушення якої, за його висновком, допустив державний реєстратор.

Водночас зазначення відповідної засади державної реєстрації саме по собі не є достатнім для анулювання рішення державного реєстратора. Застосування передбаченого цією нормою правового наслідку потребує встановлення того, у чому конкретно полягало порушення державним реєстратором відповідної засади та яким чином установлені обставини свідчать про прийняття реєстраційного рішення з порушенням вимог закону.

Мін`юст не встановив прийняття оскаржуваних рішень за відсутності передбаченого законом документа, який міг бути підставою для проведення державної реєстрації, оскільки реєстраційні дії були вчинені на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2008 у справі № 28/289-08, яке набрало законної сили та яким за ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» визнано право власності на відповідне майно.

Так само зі змісту висновку від 05.11.2025 не вбачається, що Мін`юст установив наявність на момент проведення спірних реєстраційних дій судового рішення, резолютивною частиною якого було припинено, скасовано або визнано відсутнім право власності саме ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» на спірне майно.

Натомість висновок про порушення засади об`єктивності, достовірності та повноти відомостей Мін`юст пов`язав із неврахуванням судових рішень у справах № 904/4338/21 та № 904/4339/21 і, відповідно, з установленим ними самочинним характером будівництва спірних об`єктів.

Однак для висновку про те, що зазначені обставини зумовлювали недостовірність відомостей про зареєстроване за ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» право, необхідно було визначити правові наслідки цих судових рішень саме для речового права позивача з урахуванням одночасного існування рішень у справах № 28/289-08 та № 904/5357/23.

Таким чином фактичне обґрунтування порушення державним реєстратором відповідної засади державної реєстрації було побудоване Мін`юстом не на встановленні самостійного порушення реєстратором конкретного обов`язку у сфері державної реєстрації, а на матеріально-правовій оцінці правового статусу спірних автозаправних станцій та наслідків судових рішень у справах № 904/4338/21 і № 904/4339/21 для права ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс».

При цьому судова колегія не виходить із того, що Мін`юст взагалі не вправі враховувати зазначені судові рішення під час перевірки правомірності реєстраційних дій. Проте їх урахування не наділяло Мін`юст повноваженнями самостійно визначати цивільно-правові наслідки встановленого цими рішеннями самочинного характеру будівництва саме для речового права ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс».

Тож, Мін`юстом не встановлено такого самостійного порушення державним реєстратором вимог законодавства у сфері державної реєстрації, яке без вирішення зазначеного матеріально-правового питання становило б достатню підставу для анулювання рішень від 31.07.2025 № 80166353 та № 80166083.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при прийнятті наказу № 3549/5 від 22.12.2025 Мін`юст вийшов за межі адміністративного контролю у сфері державної реєстрації.

Окремо оцінюючи доводи Дніпровської міської ради щодо висновку місцевого господарського суду про суперечливість висновку Центральної Колегії Мін`юсту від 05.11.2025, судова колегія зазначає, що відсутність передбачених законом підстав для відмови у державній реєстрації та наявність підстав для анулювання вже прийнятого державним реєстратором рішення є різними за своїм змістом юридичними обставинами.

Тому встановлення Мін`юстом відсутності підстав для відмови у державній реєстрації саме по собі не виключало можливості анулювання реєстраційного рішення з іншої самостійної підстави, передбаченої частиною 7 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Поряд з тим це не звільняло Мін`юст від обов`язку належним чином установити та обґрунтувати наявність такої самостійної підстави. Як установлено вище, посилання на порушення засади об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у спірному випадку ґрунтувалося на матеріально-правовій оцінці наслідків судових рішень для речового права позивача, тоді як іншого самостійного порушення державним реєстратором вимог законодавства у сфері державної реєстрації Мін`юстом не встановлено.

Отже, відповідні доводи Дніпровської міської ради є обґрунтованими як загальне твердження щодо застосування положень зазначеного Закону, однак не спростовують висновку суду першої інстанції про протиправність наказу Мін`юсту № 3549/5 від 22.12.2025.

Апеляційний господарський суд також ураховує доводи скаржників, обґрунтовані положеннями статті 376 Цивільного кодексу України та правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.

Відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом, установленим частиною 2 статті 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що державна реєстрація права власності не є підставою набуття права власності, а становить офіційне визнання і підтвердження державою факту набуття, зміни або припинення речових прав, які виникли на передбачених законом підставах. Державна реєстрація права власності на самочинно збудований об`єкт не змінює його правового режиму та не є способом набуття права власності на нього поза порядком, визначеним статтею 376 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів не ставить під сумнів наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду та враховує встановлений судовими рішеннями у справах № 904/4338/21 та № 904/4339/21 самочинний характер будівництва відповідних об`єктів.

Водночас положення статті 376 Цивільного кодексу України та наведені правові висновки визначають матеріально-правові наслідки самочинного будівництва, однак не розширюють компетенцію Мін`юсту під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації.

Застосування зазначених положень у спосіб, запропонований скаржниками, вимагало б визначення того, які саме цивільно-правові наслідки встановлений у справах № 904/4338/21 та № 904/4339/21 самочинний характер будівництва спричиняє для речового права ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» з огляду на зміст судових рішень у справах № 28/289-08 та № 904/5357/23.

Означене питання стосується існування та належності речового права і за наявності відповідного спору підлягає вирішенню судом, а не Мін`юстом у межах адміністративного розгляду скарги.

Відтак посилання скаржників на статтю 376 Цивільного кодексу України та постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 не спростовують висновку про протиправність оскаржуваного наказу. Його скасування не означає визнання спірних автозаправних станцій такими, що не є самочинним будівництвом, і не є висновком про набуття ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» права власності на самочинно збудоване майно внаслідок самої лише державної реєстрації.

В контексті ж доводів Дніпровської міської ради про те, що спірні автозаправні станції розташовані на земельних ділянках комунальної власності, а поновлення державної реєстрації права власності на відповідні об`єкти створює перешкоди у здійсненні територіальною громадою правомочностей власника земельних ділянок, судова колегія вважає за необхідне зауважити таке.

Як зазначалося вище, у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що державна реєстрація права власності на самочинно збудоване нерухоме майно не легалізує таке будівництво та може створювати юридичні перешкоди власнику земельної ділянки у реалізації належних йому прав.

Колегія суддів не ставить під сумнів право Дніпровської міської ради як представника територіальної громади на захист комунальної власності на земельні ділянки, на яких розташовані спірні об`єкти, та враховує, що такий захист уже був реалізований у межах справ № 904/4338/21 та № 904/4339/21.

За результатами розгляду цих справ ухвалено судові рішення, які набрали законної сили та якими, зокрема, встановлено самочинний характер будівництва відповідних об`єктів і постановлено їх знесення.

Відповідно до частини 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Тож, невиконання станом на час проведення державної реєстрації або розгляду цієї справи судових рішень у справах № 904/4338/21 та № 904/4339/21 не припиняє їх дії, не змінює встановлених ними правових наслідків та не позбавляє Дніпровську міську раду права вимагати їх виконання у встановленому законом порядку.

Водночас обставина невиконання судового рішення про знесення об`єкта нерухомого майна не наділяє Мін`юст додатковими повноваженнями щодо вирішення спору про належність речового права на такий об`єкт та не може підміняти встановлені законом процедури виконання судового рішення.

Судова колегія наголошує, що визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту № 3549/5 від 22.12.2025 не скасовує, не змінює та не перешкоджає виконанню судових рішень у справах № 904/4338/21 та № 904/4339/21, а також не позбавляє Дніпровську міську раду права використовувати передбачені законом способи захисту права комунальної власності на земельні ділянки, у зв`язку з чим відповідні доводи відповідача 1 не спростовують висновку про протиправність оскаржуваного наказу Мін`юсту.

Колегія суддів відхиляє також доводи скаржників про обрання ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» неналежного та неефективного способу захисту.

Скаржники обґрунтовують це тим, що скасування наказу Мін`юсту та поновлення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності позивача не вирішує питання щодо правового статусу спірних автозаправних станцій, а належним способом захисту мало б бути звернення з вимогою про визнання права власності в порядку статті 376 Цивільного кодексу України.

Проте такі твердження не враховують характеру порушення, на усунення якого спрямовані заявлені у цій справі вимоги.

Оскаржуваним наказом Мін`юсту були анульовані рішення державного реєстратора та припинені відповідні записи про зареєстроване за позивачем право. Відтак вимога про поновлення таких записів є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту і спрямована на усунення реєстраційних наслідків його прийняття.

Частиною 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено механізм державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування відповідних рішень у сфері державної реєстрації, спрямований на приведення відомостей Державного реєстру прав у відповідність до правового стану, що виникає внаслідок такого скасування.

При цьому скасування наказу Мін`юсту та відновлення реєстраційного стану, який існував до його прийняття, не є тотожним визнанню судом права власності на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22, розмежовуючи спір про право та спір щодо правомірності рішення Мін`юсту у сфері державної реєстрації, звернула увагу на можливість захисту права шляхом оскарження відповідного рішення Мін`юсту та застосування передбаченого частиною 3 статті 26 зазначеного Закону механізму відновлення відомостей Державного реєстру прав.

Отже, задоволення вимог ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» у цій справі не є визнанням за ним права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в порядку статті 376 Цивільного кодексу України, а спрямоване на усунення наслідків протиправного адміністративного рішення.

Відтак посилання Мін`юсту і Дніпровської міської ради на те, що єдиним належним способом захисту для ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» є звернення з позовом про визнання права власності відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на ототожненні спору щодо правомірності рішення Мін`юсту та усунення спричинених ним реєстраційних наслідків зі спором про виникнення права власності на самочинно збудоване майно.

З огляду на викладене апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про належність та ефективність обраного ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» способу захисту.

Судова колегія вважає необґрунтованими також доводи Дніпровської міської ради щодо неповного з`ясування місцевим господарським судом обставин справи, неналежної оцінки наявних у матеріалах справи доказів та недостатньої мотивованості оскаржуваного рішення.

Наведені вище мотиви свідчать, що під час апеляційного перегляду колегією суддів перевірено обставини проведення спірних реєстраційних дій, зміст і значення судових рішень, на які посилаються учасники справи, безпосередні підстави прийняття наказу Мін`юсту № 3549/5 від 22.12.2025, а також доводи скаржників щодо застосування статті 376 Цивільного кодексу України, захисту прав Дніпровської міської ради як власника земельних ділянок та належності обраного позивачем способу захисту.

За результатами такої перевірки колегія суддів дійшла висновку, що наведені в апеляційних скаргах обставини та оцінка скаржниками окремих доказів не спростовують основного висновку Господарського суду міста Києва про протиправність наказу Мін`юсту.

До того ж незгода учасника справи з оцінкою судом окремих доказів чи обсягом наведеної у судовому рішенні аргументації не свідчить про його незаконність, якщо судом встановлені обставини, які мають визначальне значення для вирішення спору, а зроблені висновки відповідають застосованим до спірних правовідносин нормам права.

Приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Апеляційний господарський суд ураховує, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий судовий розгляд передбачає обов`язок суду належним чином мотивувати прийняте рішення, однак не вимагає надання детальної відповіді на кожен окремий аргумент учасника справи.

Зі змісту оскаржуваного рішення випливає, що суд першої інстанції визначив предмет спору, встановив обставини, які мають значення для його вирішення, навів застосовані норми матеріального права та мотиви, з яких дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу Мін`юсту та наявність підстав для задоволення позову.

Водночас судом апеляційної інстанції перевірено й ті доводи скаржників, яким, на їх переконання, суд першої інстанції не надав належної або достатньої оцінки, та встановлено, що вони не спростовують правильності вирішення спору.

За таких обставин доводи Дніпровської міської ради щодо неповного дослідження доказів та недостатньої мотивованості рішення Господарського суду міста Києва не свідчать про наявність передбачених Господарським процесуальним кодексом України підстав для його скасування.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційних скарг Мін`юсту та Дніпровської міської ради значною мірою зводяться до оцінки правового статусу спірних автозаправних станцій та можливості існування у ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс» речового права на них з огляду на положення статті 376 Цивільного кодексу України та судові рішення у справах № 904/4338/21 і № 904/4339/21.

Натомість визначальним для вирішення означеної справи є питання про дотримання Мін`юстом установлених законом меж адміністративного контролю у сфері державної реєстрації та наявність передбаченої законом самостійної підстави для анулювання рішень державного реєстратора від 31.07.2025.

За результатами апеляційного перегляду судова колегія дійшла висновку, що, пославшись на порушення загальної засади державної реєстрації щодо об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права, Мін`юст фактично пов`язав неправомірність реєстраційних рішень із матеріально-правовою оцінкою статусу спірних об`єктів та наслідків судових рішень для речового права ТОВ «Нафто-Строй-Сервіс», не встановивши при цьому такого самостійного порушення державним реєстратором вимог законодавства у сфері державної реєстрації, яке без вирішення зазначеного матеріально-правового питання становило б достатню підставу для анулювання його рішень.

Отже, доводи апеляційних скарг не спростовують висновку Господарського суду міста Києва про протиправність наказу Мін`юсту № 3549/5 від 22.12.2025 «Про задоволення скарги» та, як наслідок, наявність підстав для задоволення позову.

Згідно із статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Положеннями статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду цієї справи, а підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду міста Києва колегією суддів не встановлено, апеляційні скарги Мін`юсту та Дніпровської міської ради належить залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва – без змін.

У зв`язку із залишенням без змін рішення місцевого господарського суду, згідно із загальними правилами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційних скарг покладаються судом на скаржників.

Керуючись ст. 129, 236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційні скарги Міністерства юстиції України та Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 у справі № 910/200/26 залишити без змін.

3. Покласти витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на скаржника.

4. Повернути матеріали справи до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 10.09.2026.

Головуючий суддя П.В. Горбасенко

Судді Р.М. Колесник

О.М. Сковородіна