Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №910/12993/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2026 р. Справа № 910/12993/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Ходаківської І.П.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Мельничука О.С.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Марченко О.Г. (у режимі відеоконференції)

від відповідача: Ненахов О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Грета"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 (повний текст рішення складений 30.07.2026) (суддя Ковтун С.А.)

у справі № 910/12993/25 Господарського суду міста Києва

за позовом Приватного акціонерного товариства "Грета"

до Акціонерного товариства "Таскомбанк"

про визнання недійсними правочину та в частині акта

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

У жовтні 2025 року Приватне акціонерне товариство (далі - ПрАТ "Грета", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Таскомбанк" (далі - АТ "Таскомбанк", Банк, відповідач), в якому просило суд:

- визнати недійсним додаток 20 І від 23.10.2023 до генерального договору про надання банківських послуг (мультивалютний) № Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018 (далі також - Генеральний договір, Кредитний договір) (в редакції договору № 9 від 23.10.2021), укладений між АТ "Таскомбанк" та ПрАТ "Грета";

- визнати акт АТ "Таскомбанк" - протокольне рішення засідання комітету з управління непрацюючими активами АТ "Таскомбанк" від 23.12.2022 (протокол № 231222/1) частково недійсним у тій частині, що стосується прийняття у власність АТ "Таскомбанк" майна ПрАТ "Грета" в рахунок часткового погашення заборгованості, у першу чергу за основним боргом та процентами за кредитною лінією в Євро за субкредитною угодою - додатком 20 І від 23.10.2023 до генерального договору про надання банківських послуг (мультивалютний) № Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018.

Позовні вимоги про недійсність додатку 20 І від 23.10.2023, який є субкредитною угодою до генерального договору про надання банківських послуг (мультивалютний) № Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018 (далі також - Субкредитна угода), мотивовані невідповідністю її Фінансовій угоді (Проект "Основний кредит для малих та середніх підприємств та компаній з середнім рівнем капіталізації") між Україною та Європейським інвестиційним банком, що ратифікована Законом України від 15.07.2015 № 601-VIII (далі - Міжнародна угода), а тому є частиною національного законодавства України. Обґрунтовуючи таку невідповідність, позивач зазначає, що: Субкредитна угода, всупереч підпунтків b-c пункту 6.03 Міжнародної угоди, не містить прямого посилання на міжнародну угоду та спеціального формулювання; процентна ставка за Субкредитною угодою становить 7 %, що майже у 2 рази вище, ніж середня ставка по ринку; всупереч Міжнародній угоді (підпунтків "f", "iv" пункту 6.03, пункту 6.5) Субкредитна угода не передбачає проведення відкритого міжнародного тендеру; Субкредитна угода, всупереч підпунтку "x" пункту 6.03 Міжнародної угоди, не містить умови про необхідність застосування стандартів законодавства ЄС у тій мірі, в якій вони впроваджені законами України, або в тій мірі, в якій вони визначені банком (Європейський інвестиційний банк). Вказані обставини, на переконання позивача, свідчать про те, що зміст Субкредитної угоди суперечить актам цивільного законодавства (ст. 202, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)), що є підставою її недійсності.

Обґрунтовуючи вимогу про визнання частково недійсним протокольного рішення засідання комітету з управління непрацюючими активами АТ "Таскомбанк" від 23.12.2022 (протокол № 231222/1) у частині, що стосується прийняття у власність АТ "Таскомбанк" майна ПрАТ "Грета" в рахунок часткового погашення заборгованості, у першу чергу за основним боргом та процентами в євро, в другу чергу за основним боргом та процентами по траншах у гривні, позивач послався на те, що всупереч Субкредитній угоді та нормам чинного законодавства: АТ "Таскомбанк" неправомірно визначено черговість погашення боргу за Кредитним договором; відповідач не мав права змінювати строки повернення кредиту в односторонньому порядку без погодження з Міністерством фінансів України; відповідачем змінено порядок повернення позики за Міжнародною угодою; відповідачем не було розміщено на власному вебсайті інформаційної сторінки про Проект Європейського інвестиційного банку; відповідачем не виконано умови надання субкредитів; невідповідність АТ "Таскомбанк" обов`язковим вимогам до банків - учасників проекту "Основний кредит для малих та середніх підприємств та компаній з середнім рівнем капіталізації", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 1054.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі № 910/12993/25 у позові ПрАТ "Грета" до АТ "Таскомбанк" відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, оскільки не призводить до поновлення майнових прав позивача, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову про визнання недійсною Субкредитної угоди.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення про прийняття у власність предметів іпотеки, місцевий господарський суд врахував, що в межах справи № 905/781/22 судом було встановлено фактичні обставини справи щодо часткового погашення заборгованості позивача за Кредитним договором за рахунок позасудового набуття Банком права власності на нерухоме та рухоме майно за іпотечними договорами та договорами застави в розмірі 1 060 781,96 євро та 41 441 864,39 грн, відтак, за висновками суду, в разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного права та такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання недійсним рішення Банку, яким ініційовано прийняття майна у власність, не є належним способом захисту, оскільки ПрАТ "Грета" повинно було захищати свої права щодо наявного розміру заборгованості в межах справи № 905/781/22.

Суд також виснував, що вимоги про визнання недійсним рішення про прийняття у власність предметів іпотеки, як і вимоги про визнання недійсною Субкредитної угоди, є спробою створити вигадані передумови для переоцінки обставин щодо наявності заборгованості, стягнутої в межах судової справи № 905/781/22 та у справі № 910/1091/24 про оскарження набуття АТ "Таскомбанк" права власності на іпотечне та заставне майно.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі № 910/12993/25, ПрАТ "Грета" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ПрАТ "Грета" задовольнити повністю. Одночасно скаржник, альтернативно, в разі якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про неможливість ухвалення нового рішення без дослідження доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, просить скасувати оскаржуване рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Крім того, субсидіарно, у разі залишення рішення без змін по суті, просить суд змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення, виключивши з неї висновки щодо неналежності (неефективності) обраного позивачем способу захисту та щодо мети подання позову.

За доводами скаржника, оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, зокрема, ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст. 4.01, підп. "е" п. 6.03 ст. 6 Міжнародної угоди, ст. 15, ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 203, ч. 1, 3 ст. 215, ст. 217, 526, 627 ЦК України, ст. 207, 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України), та процесуального права, а саме ст. 5, ч. 1 ст. 14, ч. 1-3 ст. 50, ст. 74, 76, ч. 1 ст. 79, ст. 81, 86, 207, ч. 1, 4 ст. 236, п. 6 ч. 1, п. 2, 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Скаржник, зокрема, вказує, що мотивувальна частина оскаржуваного рішення не містить оцінки: доводу позивача про невідповідність фінансових умов Субкредитної угоди вимозі підпункту "е" пункту 6.03 Міжнародної угоди; комісій, передбачених додатком № 5 до Генерального договору; Угоди про субфінансування та додатка № 5 до неї; пункту 6.05 Міжнародної угоди; підпункту "d" пункту 6.03; статті 4.01 Міжнародної угоди у поєднанні з пунктом 3.33 Субкредитної угоди та пунктом 8.4 частини № 2 Генерального договору; вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 1054; статей 207 і 208 ГК України.

Також скаржник наголошує на тому, що суд: не дослідив долучені до позовної заяви копії угоди про субфінансування № 13010-05/113 від 26.07.2019 (додаток № 8) та додатка № 5 до неї - "Обов`язкові положення Субкредитної угоди" (додаток № 9), не вирішив клопотання про витребування доказів (додаток № 11 до позовної заяви), відповідно до якого позивач просив витребувати копії угоди про субфінансування № 13010-05/113 від 26.07.2019 з усіма додатками; не дослідив підстави позову (позовна вимога № 2) щодо черговості погашення заборгованості за Субкредитною угодою та щодо відсутності погодження з Міністерством фінансів України; не надав оцінки решті наведених позивачем самостійних підстав недійсності; неправильно застосував правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21; не застосував статті 207 і 208 ГК України; відмовив у залученні третіх осіб - Міністерства фінансів України, Міністерства закордонних справ України та Європейського інвестиційного банку, що призвело до неповного з`ясування обставин справи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Ходаківської І.П., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ "Грета" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі № 910/12993/25; розгляд апеляційної скарги призначено на 25.08.2026 об 11:30; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 21.08.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2026 задоволено заяву ПрАТ "Грета" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Позиції учасників справи

Відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги заперечує і просить суд залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, вказуючи, зокрема, що суд першої інстанції ґрунтовно та детально дослідив обставини кредитних правовідносин між ПрАТ "Грета" та АТ "Таскомбанк" з урахуванням Кредитного договору та всіх додаткових угод та договорів до нього, у тому числі Субкредитної угоди, а також з урахуванням судових процесів, які завершені та які на сьогодні тривають між сторонами, та ухвалив законне рішення; суд першої інстанції детально під час розгляду справи дослідив та проаналізував всі докази, які були додані до позовної заяви, у тому числі угоду про субфінансування № 13010-05/113 від 26.07.2019 з додатками до неї; твердження апелянта про необхідність витребування нових доказів у справі № 910/12993/25 є безпідставними, оскільки були відсутні підстави для задоволення даного клопотання про витребування доказів, які вже були наявні в матеріалах справи; апелянт не включив до змісту апеляційної скарги на оскаржуване рішення заперечення щодо протокольних ухвал від 08.12.2025, якими відмовлено в задоволенні його клопотань про залучення третіх осіб, та не просить суд апеляційної інстанції про їх скасування; відмовляючи в задоволенні вказаних клопотань, суд обґрунтовано вказав, що заявник не зазначив, яким чином рішення суду може вплинути на права та обов`язки Міністерства фінансів України, Міністерства закордонних справ та Європейського інвестиційного банку.

Також у відзиві на апеляційну скаргу відповідачем повідомлено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які АТ "Таскомбанк" поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи в апеляційній інстанції, складає 60 000,00 грн.

21.08.2026 від ПрАТ "Грета" до Північного апеляційного господарського суду надійшли пояснення на відзив АТ "Таскомбанк".

Явка представників учасників справи

У судовому засіданні 25.08.2026 взяли участь представник позивача (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду) та представник відповідача (в залі суду).

У судовому засіданні представник позивача (скаржника) вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 27.03.2018 Публічне акціонерне товариство "Таскомбанк" (Банк) та ПрАТ "Грета" (Позичальник) уклали генеральний договір про надання банківських послуг № Т 09.12.2014 К 1874 (Кредитний договір), що складається з двох частин, які нероздільно пов`язані між собою, та додатків.

За умовами Кредитного договору Банк зобов`язався надавати Позичальнику банківські послуги на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, визначених цим договором, а Позичальник зобов`язався сплачувати кредит у строки/терміни та в порядку, визначених цим договором, сплачувати проценти та комісії у розмірі та у порядку, визначених цим договором, а також виконувати інші обов`язки, передбачені цим договором та чинним законодавством.

Сторони погодили генеральний ліміт: 41 000 000,00 грн; генеральний строк: з 27.03.2018 по 31.07.2020 включно.

Згідно з договором № 9 від 23.10.2021 про внесення змін та доповнень до генерального договору про надання банківських послуг (мультивалютний) № Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018 (далі - Договір № 9 про внесення змін та доповнень) Кредитний договір було викладено в новій редакції, відповідно до якої генеральний ліміт становить 153 600 000,00 грн; генеральний строк: з 27.03.2018 по 31.12.2026; валюти надання банківських послуг: гривня/Євро; процентна ставка та тип (фіксована/змінювана): розмір та тип процентної ставки за банківською послугою (кредитом) визначається у відповідному додатку щодо надання банківської послуги (кредиту). У будь-якому випадку розмір процентної ставки (максимальний розмір збільшення - для змінюваної процентної ставки) незалежно від її типу (змінювана процентна ставка або фіксована процентна ставка) не може перевищувати 40 % річних.

Фінансування та послуги, яке (які) надається (ються) Банком позичальнику за цим договором у валюті та на строки, визначені умовами цього договору, відповідними додатками щодо надання окремої банківської послуги, у тому числі - надання невідновлювальної кредитної лінії з графіком зменшення ліміту (кредит за рахунок позики Європейського інвестиційного банку в рамках спільного з Україною Проекту "Основний кредит для МСП та установ з середнім рівнем капіталізації", далі "Субкредитна угода") - (пункт 3 частини № 1 Кредитного договору в редакції Договору № 9 про внесення змін та доповнень).

У п. 4 частини № 1 Кредитного договору в редакції Договору № 9 про внесення змін та доповнень наведено визначення термінів, що використовуються в Кредитному договорі для Субкредитної угоди з урахуванням особливостей позики Європейського інвестиційного банку в рамках спільного з Україною Проекту "Основний кредит для МСП та установ з середнім рівнем капіталізації".

У додатку № 20 І від 23.10.2021 до Кредитного договору - Субкредитній угоді, сторони погодили умови надання невідновлювальної кредитної лінії на суму 1 000 000 Євро із процентною ставкою 7 % річних і терміном користування банківською послугою - до 22.10.2024 включно.

У Субкредитній угоді зазначено, що кредит надається за рахунок позики Європейського інвестиційного банку в рамках спільного з Україною Проекту "Основний кредит для МСП та установ з середнім рівнем капіталізації".

Фінансова угода "Проект щодо Основного кредиту для малих та середніх підприємств та компаній з середнім рівнем капіталізації" між Україною та Європейським інвестиційним банком підписана у м. Києві 24.12.2014 (Міжнародна угода).

16.08.2015 набрав чинності Закон України від 15.07.2015 № 601-VIII, який ратифікував цю угоду та з дати набрання чинності якого набрала чинність угода.

Відповідно до пункту 6.03 статті 6 Міжнародної угоди Позичальник (яким є Україна) забезпечує, щоб кожен Посередник (у цьому випадку таким є АТ "Таскомбанк"):

- забезпечував, щоб кожному Кінцевому бенефіціару було повідомлено в кожній Субкредитній угоді про походження коштів або інвестицій, що надійшли в розпорядження останнього відповідно до цієї Угоди (підпункт "b");

- забезпечував, відповідно до вимог Банку (Європейського інвестиційного банку), щоб кожна Субкредитна угода містила заяву, яка чітко відображає те, що фінансування було надане з використанням, повністю або частково, коштів, наданих Банком відповідно до цієї Угоди (підпункт "c");

- забезпечував, щоб фінансові умови, які застосовуються до кожної Субкредитної угоди, відображали вигоду фінансування, що надається Банком, та щоб така вигода (яка має періодично визначатися Банком для кожного Посередника) чітко визначалася та прозоро вказувалася для відповідного Кінцевого бенефіціара шляхом включення в кожну Субкредитну угоду наступної статті:

"Участь Європейського інвестиційного банку.

Європейський інвестиційний банк, фінансуюча установа Європейського Союзу, створена Статтею 308 Договору про функціонування Європейського Союзу, бере участь разом з місцевими фінансовими установами у фінансуванні інвестиційних програм, які відповідають цілям Європейського Союзу. Позика, що надається, відповідає всім критеріям прийнятності для фінансування Європейським інвестиційним банком. ( ) надає ( ) фінансову вигоду, що відображується на процентній ставці. Така фінансова вигода становить мінімум 25 базисних пунктів (що становить 0,25% річних) у порівнянні з річною процентною ставкою, яку ( ) застосовував би до цієї позики без участі ЄІБ." (підпункт "е");

- забезпечував, щоб у кожній Субкредитній угоді Кінцевий бенефіціар зобов`язався купувати обладнання, забезпечувати надання послуг та замовляти роботи для Субпроекту шляхом проведення відкритого міжнародного тендеру або інших прийнятних процедур закупівель, як визначено у відповідному Додатковому листі (підпункт "іv" підпункту "f");

- оформлювати та реалізовувати Субпроект відповідно до належних стандартів законодавства ЄС в тій мірі, в якій вони впроваджені законами України, або в тій мірі, в якій вони визначені Банком до дати цієї Угоди, а також згідно відповідних законів України (підпункт "x" підпункту "f").

На виконання наведених вище вимог Міжнародної угоди у Субкредитній угоді:

- зазначено, що кредит надається за рахунок позики Європейського інвестиційного банку в рамках спільного з Україною Проекту "Основний кредит для МСП та установ з середнім рівнем капіталізації";

- включено статтю (пункт 2.1) відповідно до підпункту "е" пункту 6.03 статті 6 Міжнародної угоди;

- передбачено обов`язок Кінцевого бенефіціара (позивача) купувати обладнання, замовляти послуги та роботи для Субпроекту шляхом проведення процедури закупівель, яка забезпечить належний вибір товарів, робіт та послуг за конкурентною ціною та у встановлені строки (п. 3.9);

- зобов`язано Кінцевого бенефіціара (позивача) реалізовувати Субпроект відповідно до екологічного законодавства та чинного законодавства України з охорони навколишнього середовища (п. 3.5), підтримувати дійсність всіх дозволів, необхідних для реалізації Субпроекту (п. 3.15), оформлювати та реалізовувати Субпроект відповідно до належних стандартів законодавства ЄС в тій мірі, в якій вони впроваджені законами України, або в тій мірі, в якій вони визначені Європейським інвестиційним банком, до дати цієї Субкредитної угоди, а також згідно відповідних законів України (п. 3.16).

У забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором Банк та ПрАТ "Грета" уклали:

1) іпотечний договір (із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя), посвідчений 27.03.2018 Радіоновим Ю.В., приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Донецької області, зареєстровано в реєстрі за № 553 (об`єкт нерухомості, загальною площею 51 820,6 кв.м, що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Дружківка, вул. Чайковського, буд. 1; земельна ділянка, загальною площею 7,7345 га, кадастровий № 1411700000:00:002:0495, яка знаходиться за адресою: Донецька область, м. Дружківка, вулиця Чайковського, будинок 1 (один);

2) іпотечний договір (із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя), посвідчений 27.03.2018 Радіоновим Ю.В., приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Донецької області, зареєстровано в реєстрі за № 555 (об`єкт нерухомості, загальною площею 5 196,4 кв.м, що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Дружківка, вулиця Хмельницького Б., будинок 32 ; земельна ділянка, загальною площею 2,2317 га, кадастровий № 1422481500:01:000:0015, яка знаходиться за адресою: Донецька область, Костянтинівський район, Білокузминівська сільська рада).

3) іпотечний договір (із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя), посвідчений 27.03.2018 Радіоновим Ю.В., приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Донецької області, зареєстровано в реєстрі за № 557 (нежитлове приміщення, загальною площею 169,5 кв.м, що знаходиться за адресою: Донецька область. м. Дружківка, вулиця Чайковського, 10);

4) договір застави від 26.02.2020, посвідчений Радіоновим Ю.В., приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Донецької області та зареєстрований у реєстрі за № 313 (лінія штампування на основі багатопрофільного пресу моделі DM 100 LEVOR 4, потужністю 1000 тн., інвентарний номер 3177, а також обладнання у кількості 334 найменувань);

5) договір застави від 26.02.2020, посвідчений Радіоновим Ю.В., приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Донецької області та зареєстрований у реєстрі за № 314 (маніпулятор координатний для нанесення клею 2 МЄК 001-02 та обладнання і споруди у кількості 235 найменувань);

6) договір застави від 29.05.2020, посвідчений Радіоновим Ю.В., приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Донецької області та зареєстрованого в реєстрі за № 678 (котел опалювальний твердопаливний водогрійний "ALTER" KBT-SHF-600 кВт (ВІО), заводський номер KBT-SHF-100001019);

7) договір застави від 09.11.2020, посвідчений Радіоновим Ю.В., приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Донецької області та зареєстрований у реєстрі за № 1623 (устаткування у кількості 538 найменувань (735 одиниць);

8) договір застави від 29.11.2021, посвідчений Радіоновим Ю.В., приватним нотаріусом Краматорського районного нотаріального округу Донецької області та зареєстрований у реєстрі за № 2252 (обладнання, яке використовується у виробництві побутових плит, у кількості 21 одиниця);

9) договір застави від 24.06.2021, посвідчений Радіоновим Ю.В., приватним нотаріусом Краматорського районного нотаріального округу Донецької області та зареєстрованого в реєстрі за №1016 (обладнання у кількості 40 найменувань та технологічний транспортний засіб автонавантажувач TOYOTA 32- 8FG30).

23.12.2022 комітет з управління непрацюючими активами Банку провів засідання щодо затвердження плану заходів за генеральним договором про надання банківських послуг № Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018 та прийняв рішення, оформлені протоколом від 23.12.2022 № 231222/1, про прийняття у власність Банку предметів іпотеки в рамках Закону України "Про іпотеку" в рахунок часткового погашення заборгованості в першу чергу за основним боргом та за процентами по лінії Євро, в другу чергу за основним боргом по траншах у гривні, далі за процентами траншів у гривні за генеральним договором про надання банківських послуг № Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018 позичальника ПрАТ "Грета", шляхом реєстрації права власності на підставі іпотечного застереження або укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя за вартістю згідно із звітом про оцінку від 19.12.2022 суб`єкта оціночної діяльності ПП "Академія оцінки і права", з метою подальшої реалізації майна з балансу Банка; після оформлення права власності на предмети іпотеки, визначені в п. 1 цього розділу протокольного рішення, прийняти у власність Банку майно, передане в заставу, в рахунок часткового погашення заборгованості в першу чергу за основним боргом та за процентами лінії в Євро, в другу чергу за основним боргом по траншах у гривні, далі за процентами траншів у гривні за генеральним договором про надання банківських послуг № Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018 позичальника ПрАТ "Грета", за вартістю згідно із звітом про оцінку від 20.12.2022 суб`єкта оціночної діяльності ПП "Академія оцінки і права", з метою подальшої реалізації майна з балансу Банку.

27.12.2022 Банк звернув стягнення на предмети іпотеки шляхом реєстрації права власності на предмети іпотеки в рахунок виконання зобов`язання за Кредитним договором у порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку", п. 61 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та умовами іпотечних договорів, за ринковою вартістю в розмірі 39 495 400,00 грн, визначеною ПП "Академія оцінки і права" у звіті від 19.12.2022.

Звернення стягнення на предмети застави відбулось шляхом переходу до заставодержателя права власності на предмети застави в рахунок виконання зобов`язання за Кредитним договором у порядку, встановленому статтями 24-29 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та умовами договорів застави, за ринковою вартістю в розмірі 43 346 904,00 грн, визначеною ПП "Академія оцінки і права" у звіті від 20.12.2022.

Таким чином, за рахунок майна, набутого у власність Банку, була погашена частково заборгованість ПрАТ "Грета" за Кредитним договором у сумі 1 060 781,96 Євро та 41 441 864,39 грн, що в гривневому еквіваленті становить 82 842 304,00 грн.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив, що додаток 20 І від 23.10.2023, який є субкредитною угодою до генерального договору про надання банківських послуг (мультивалютний) № Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018, не відповідає Міжнародній угоді, а тому є частиною національного законодавства України. Обґрунтовуючи таку невідповідність, позивач зазначає, що: Субкредитна угода, всупереч підпунтків b-c пункту 6.03 Міжнародної угоди, не містить прямого посилання на Міжнародну угоду та спеціального формулювання; процентра ставка за Субкредитною угодою становить 7 %, що майже в 2 рази вище, ніж середня ставка по ринку; всупереч Міжнародній угоді (підпунтків "f", "iv" пункту 6.03, пункту 6.5) Субкредитна угода не передбачає проведення відкритого міжнародного тендеру; Субкредитна угода, всупереч підпунтку "x" пункту 6.03 Міжнародної угоди, не містить умови про необхідність застосування стандартів законодавства ЄС у тій мірі, в якій вони впроваджені законами України, або в тій мірі, в якій вони визначені банком (Європейський інвестиційний банк). Вказані обставини, на переконання позивача, свідчать про те, що зміст Субкредитної угоди суперечить актам цивільного законодавства (ст. 202, ст. 215 ЦК України), що є підставою її недійсності.

Обґрунтовуючи вимогу про визнання частково недійсним протокольного рішення засідання комітету з управління непрацюючими активами АТ "Таскомбанк" від 23.12.2022 (протокол № 231222/1) у частині, що стосується прийняття у власність АТ "Таскомбанк" майна ПрАТ "Грета" в рахунок часткового погашення заборгованості у першу чергу за основним боргом та процентами в Євро, в другу чергу за основним боргом та процентами по траншах у гривні, позивач послався на те, що всупереч Субкредитній угоді та нормам чинного законодавства: АТ "Таскомбанк" неправомірно визначено черговість погашення боргу за Кредитним договором; відповідач не мав права змінювати строки повернення кредиту в односторонньому порядку без погодження з Міністерством фінансів України; відповідачем змінено порядок повернення позики за Міжнародною угодою; відповідачем не було розміщено на власному вебсайті інформаційної сторінки про Проект Європейського інвестиційного банку; відповідачем не виконано умови надання субкредитів; невідповідність АТ "Таскомбанк" обов`язковим вимогам до банків - учасників проекту "Основний кредит для малих та середніх підприємств та компаній з середнім рівнем капіталізації", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 1054.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, послався на обрання позивачем неналежного способу захисту, оскільки останній повинен був захищати свої права щодо відсутності заборгованості за генеральним договором про надання банківських послуг (мультивалютний) № Т 09.12.2014 К 1874 від 27.03.2018, складовою якого є Субкредитна угода, у межах справи № 905/781/22, що розглядалась Господарським судом Донецької області, за позовом АТ "Таскомбанк" до ПрАТ "Грета" про стягнення заборгованості за цим договором. У цій справі 27.02.2024 судом ухвалено рішення, що набрало законної сили, про часткове задоволення позову АТ "Таскомбанк" на суму 47 873 981,03 грн. Під час розгляду справи № 905/781/22 Господарський суд Донецької області дослідив Кредитний договір, забезпечувальні договори до нього, розрахунки заборгованості, виписки по рахункам та встановив преюдиційні обставини правомірності надання АТ "Таскомбанк" кредитних коштів позивачу, часткового погашення заборгованості за рахунок позасудового набуття АТ "Таскомбанк" права власності на іпотечне нерухоме та заставне рухоме майно, та залишок заборгованості за Кредитним договором у розмірі 47 873 981,03 грн. Такі дії позивача, на думку відповідача, суперечать принципу правової визначеності, оскільки фактично мають на меті переглянути висновки суду у справі № 905/781/22.

Також відповідач навів чисельні інші судові провадження між сторонами у спірних правовідносинах, в яких ухвалені рішення, що набрали законної сили, а саме:

- у справі № 910/11799/23 за позовом ПрАТ "Грета" до АТ "Таскомбанк" про внесення змін до Кредитного договору. Господарський суд міста Києва у ній 01.11.2023 відмовив у задоволені позову. Суд вказав на застосування неналежного способу захисту, оскільки захищати своє право з приводу наявності чи відсутності заборгованості за Кредитним договором ПрАТ "Грета" мало у справі № 905/781/22;

- у справі № 910/6171/23 за позовом ПрАТ "Грета" до АТ "Таскомбанк" про визнання одностороннього правочину (вимоги від 26.09.2022 про дострокове стягнення боргу за Кредитним договором) недійсним. Господарський суд міста Києва 07.09.2023 відмовив у задоволенні позову;

- у справі № 910/5899/23 за позовом ПрАТ "Грета" до АТ "Таскомбанк" про стягнення пені. Господарський суд міста Києва 20.09.2023 відмовив у позові;

- у справі № 910/3648/23 за позовом ПрАТ "Грета" до АТ "Таскомбанк" про оскарження набуття АТ "Таскомбанк" права власності на заставлене майно. Господарський суд міста Києва 29.11.2023 позов залишив без розгляду;

- у справі № 910/5058/23 за позовом ПрАТ "Грета" до АТ "Таскомбанк" про визнання зобов`язань за кредитним договором припиненими. Господарський суд міста Києва 15.07.2024 відмовив у задоволенні позову, що залишено без змін 16.04.2025 Верховним Судом;

- у справі № 910/1091/24 за позовом ПрАТ "Грета" до АТ "Таскомбанк", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Горбурова Кирила Євгеновича про оскарження набуття АТ "Таскомбанк" права власності на іпотечне та заставне майно, зокрема: визнання недійсними (незаконними) рішень, у тому числі протокольного рішення засідання комітету з управління непрацюючими активами АТ "Таскомбанк" від 23.12.2022 (протокол № 231222/1). Господарський суд Донецької області 24.09.2024 відмовив у задоволенні позову.

Відповідач вважає, що повторне намагання оскаржити протокольне рішення засідання комітету з управління непрацюючими активами АТ "Таскомбанк" від 23.12.2022 (протокол № 231222/1) у частині, що стосується прийняття у власність АТ "Таскомбанк" майна ПрАТ "Грета" в рахунок часткового погашення заборгованості, є спробою переглянути висновки суду у справі № 910/1091/24, в якій відмовлено у задоволенні позову про оскарження набуття права власності на предмети забезпечення. Оскаржуване протокольне рішення АТ "Таскомбанк" прийнято в повній відповідності до внутрішніх нормативних актів відповідача та відповідає вимогам чинного законодавства.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статті 15, 16 ЦК України визнають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Одним із загальних способів захисту цивільного права або інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, правом оспорювати правочин законодавець наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, які не є сторонами правочину, визначаючи статус цих осіб як "заінтересовані особи".

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 зазначено, що вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

За статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2). Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей (ч. 6).

Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/5425/18).

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права особи чи інтересу. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи чи інтерес, за захистом якого позивач звернувся до суду; яке саме право порушено чи інтерес та в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права чи інтересу, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного або оспорюваного права особи чи інтересу є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Зі змісту статей 16, 203, 215 ЦК України вбачається, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці (подібні висновки містяться в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16).

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено кредитний договір.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (Позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (стаття 1054 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У додатку № 20 І від 23.10.2021 до Кредитного договору - Субкредитної угоди, який позивач просить суд визнати недійсним, сторони погодили умови надання невідновлювальної кредитної лінії на суму 1 000 000 Євро з процентною ставкою 7 % річних і терміном користування банківською послугою до 22.10.2024 включно.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що згідно з пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Частинами другою та третьою статті 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до статей 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як уже було зазначено, у Субкредитній угоді вказано, що кредит надається за рахунок позики Європейського інвестиційного банку в рамках спільного з Україною Проекту "Основний кредит для МСП та установ з середнім рівнем капіталізації".

Фінансова угода "Проект щодо Основного кредиту для малих та середніх підприємств та компаній з середнім рівнем капіталізації" між Україною та Європейським інвестиційним банком підписана у м. Києві 24.12.2014 (Міжнародна угода).

На виконання вимог Міжнародної угоди у Субкредитній угоді:

- зазначено, що кредит надається за рахунок позики Європейського інвестиційного банку в рамках спільного з Україною Проекту "Основний кредит для МСП та установ з середнім рівнем капіталізації";

- включено статтю (пункт 2.1) відповідно до редакції підпункту "е" пункту 6.03 статті 6 Міжнародної угоди;

- передбачено обов`язок Кінцевого бенефіціара (позивача) купувати обладнання, замовляти послуги та роботи для Субпроекту шляхом проведення процедури закупівель, яка забезпечить належний вибір товарів, робіт та послуг за конкурентною ціною та у встановлені строки (п. 3.9);

- зобов`язано Кінцевого бенефіціара (позивача) реалізовувати Субпроект відповідно до екологічного законодавства та чинного законодавства України з охорони навколишнього середовища (п. 3.5.), підтримувати дійсність всіх дозволів, необхідних для реалізації Субпроекту (п. 3.15), оформлювати та реалізовувати Субпроект відповідно до належних стандартів законодавства ЄС в тій мірі, в якій вони впроваджені законами України, або в тій мірі, в якій вони визначені Європейським інвестиційним банком, до дати цієї Субкредитної угоди, а також згідно відповідних законів України (п. 3.16).

Згідно із частинами першою та другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частин першої та другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У постанові від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.

Отже, коли особа звернулася до суду по захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до відповідного порушення, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Такий правовий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20.

Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Таким чином, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Суди повинні встановити, настання яких дійсних правових наслідків прагне досягнути позивач шляхом подання позову і чи за встановлених обставин обраний позивачем спосіб захисту призведе до поновлення його прав та інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.12.2022 Банк звернув стягнення на предмети іпотеки шляхом реєстрації права власності на предмети іпотеки в рахунок виконання зобов`язання за Кредитним договором у порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку", п. 61 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та умовами іпотечних договорів, за ринковою вартістю в розмірі 39 495 400,00 грн, визначеною ПП "Академія оцінки і права" у звіті від 19.12.2022.

Звернення стягнення на предмети застави відбулось шляхом переходу до заставодержателя права власності на предмети застави в рахунок виконання зобов`язання за Кредитним договором у порядку, встановленому статтями 24-29 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та умовами договорів застави за ринковою вартістю в розмірі 43 346 904,00 грн, визначеною ПП "Академія оцінки і права" у звіті від 20.12.2022.

Таким чином, за рахунок майна, набутого у власність Банку, була погашена частково заборгованість ПрАТ "Грета" за Кредитним договором у сумі 1 060 781,96 Євро та 41 441 864,39 грн, що в гривневому еквіваленті становить 82 842 304,00 грн.

У межах справи № 905/781/22 судом було встановлено фактичні обставини справи щодо часткового погашення заборгованості ПрАТ "Грета" за Кредитним договором за рахунок позасудового набуття Банком права власності на нерухоме та рухоме майно за іпотечними договорами та договорами застави в розмірі 1 060 781,96 Євро та 41 441 864,39 грн.

Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків, з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 16.04.2025 у справі № 910/5058/24, про те, що у разі якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання недійсним рішення Банку, яким ініційовано прийняття майна у власність, не є належним способом захисту; таким чином, позивач (ПрАТ "Грета") мав захищати свої права щодо наявного розміру заборгованості за Кредитним договором, у тому числі припинення зобов`язань за Кредитним договором, у межах справи № 905/781/22, яка була ініційована Банком у жовтні 2022 року (провадження відкрито 10.10.2022).

Дослідивши зміст позовної заяви та матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про звернення позивача до суду з неефективним способом захисту, оскільки вимога про визнання недійсним рішення про прийняття у власність предметів іпотеки, щодо наявної заборгованості, стягнутої у межах судової справи № 905/781/22 та у справі № 910/1091/24 про оскарження набуття АТ "Таскомбанк" права власності на іпотечне та заставне майно, а також вимога про визнання виконаного правочину недійсним без застосування наслідків його недійсності не відновить становище, яке існувало до цього, без необхідності повторного звернення до суду, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Враховуючи, що позовні вимоги формує позивач, посилання скаржника на незастосування місцевим господарським судом статей 207 (виключена на підставі Закону № 2275-VIII від 06.02.2018) і 208 ГК України відхиляються колегією суддів за неспроможністю.

Щодо аргументів скаржника, що мотивувальна частина оскаржуваного рішення не містить оцінки доводу позивача про невідповідність фінансових умов Субкредитної угоди вимозі підпункту "е" пункту 6.03 Міжнародної угоди; комісій, передбачених додатком № 5 до Генерального договору; Угоди про субфінансування та додатка № 5 до неї; пункту 6.05 Міжнародної угоди; підпункту "d" пункту 6.03; статті 4.01 Міжнародної угоди у поєднанні з пунктом 3.33 Субкредитної угоди та пунктом 8.4 частини № 2 Генерального договору; вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 1054; статей 207 і 208 ГК України; суд не дослідив підстави позову (позовна вимога № 2) щодо черговості погашення заборгованості за Субкредитною угодою та щодо відсутності погодження з Міністерством фінансів України, не надав оцінки ще трьом наведеним позивачем самостійним підставам недійсності, колегія суддів зазначає, що оскільки місцевим господарським судом було встановлено, що вимога про визнання недійсним рішення про прийняття у власність предметів іпотеки, як і вимога про визнання недійсною Субкредитної угоди, є неналежним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, вказане виключає необхідність надавати оцінку іншим аргументам позивача, які стосуються передусім з`ясування обставин обґрунтованості/необґрунтованості позову, оскільки дослідженню цих обставин має передувати встановлення ефективності обраного позивачем способу захисту, а саме чи відповідає заявлена вимога змісту порушеного права, характеру правопорушення та чи забезпечить вона поновлення порушеного права.

З урахуванням зазначеного вище, висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог є правильними.

Ураховуючи встановлене, колегія суддів відхиляє вимогу скаржника щодо зміни мотивувальної частини оскаржуваного рішення та виключення з неї висновків щодо неналежності (неефективності) обраного позивачем способу захисту та щодо мети подання позову.

Також підлягають відхиленню доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині відмови в залученні третіх осіб - Міністерства фінансів України, Міністерства закордонних справ України та Європейського інвестиційного банку, з огляду на те, що скаржником не наведено жодних обґрунтувань, яким чином ухвалення судом рішення вплине на права, інтереси та (або) обов`язки таких осіб, яких не було залучено до участі у справі.

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що у статті 255 ГПК України наведено перелік ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду першої інстанції. До них не віднесено ухвалу про відмову в залученні третьої особи.

За загальним правилом, закріпленим у частині третій статті 255 ГПК України, заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

У рішенні від 27.01.2010 № 3-рп/2010 Конституційний Суд України, надаючи тлумачення припису про те, що заперечення на ухвали, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду, виснував, зокрема, що це положення слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду.

Тобто ухвала про відмову в залученні третьої особи може бути переглянута в апеляційному порядку лише в разі включення заперечень на неї до апеляційної скарги на рішення суду, яке підлягає оскарженню.

Натомість апеляційна скарга ПрАТ "Грета" не містить заперечень на ухвалу, занесену до протоколу судового засідання від 08.12.2025, якою відмовлено позивачу в задоволенні клопотання про залучення до участі у справі як третіх осіб Міністерства фінансів України, Міністерства закордонних справ та Європейського інвестиційного банку, в розумінні частини третьої статті 255 ГПК України.

Щодо доводів скаржника про невирішення судом першої інстанції клопотання позивача про витребування копії угоди про субфінансування № 13010-05/113 від 26.07.2019 з усіма додатками та посилання на недослідження долученої до позовної заяви копії угоди про субфінансування № 13010-05/113 від 26.07.2019 (додаток № 8), тобто однієї і тієї ж копії, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень передбачає неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи з конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинне порушувати права та свободи інших осіб.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже, приватноправовий інструментарій (як у договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин.

Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документа чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Отже, за умови долучення скаржником до позовної заяви копії угоди про субфінансування № 13010-05/113 від 26.07.2019 (додаток № 8), заявлення клопотання про витребування судом цієї ж копії угоди про субфінансування № 13010-05/113 від 26.07.2019 (додаток № 8) свідчить про порушення принципу добросовісності.

Враховуючи правильні висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зауважує, що вказані доводи не є підставами, визначеними ст. 277 ГПК України, для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Колегія суддів також зауважує, що повноваження суду апеляційної інстанції, визначені ст. 275 ГПК України, є вичерпними, у зв`язку із чим альтернативна вимога скаржника про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції відхиляється за відсутності в суду таких повноважень.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати зі сплати судового збору за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Грета" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі № 910/12993/25 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, передбачені ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 08.09.2026.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.П. Ходаківська

С.В. Владимиренко