Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №914/416/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року Справа № 914/416/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Манюка П.Т., суддів Прядко О.В. та Кравчук Н.М., за участю секретаря судового засідання Левус О.М., розглянувши матеріали справи

за апеляційною скаргою: Фермерського господарства Галевича Федора Антоновича,

на рішення:Господарського суду Львівської області від 14.05.2026 (суддя Стороженко О.Ф., повний текст рішення складено 25.05.2026),

у справі:№ 914/416/25,

за позовом:Фермерського господарства Галевича Федора Антоновича, с. Поториця Львівської області,

до відповідача:Сокальської міської ради Львівської області, м. Сокаль,

третя особа 1 на стороні відповідача:Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, м. Львів,

третя особа 2 на стороні відповідача:Шептицька районна державна адміністрація Львівської області, м. Шептицький,

про:визнання права постійного користування земельною ділянкою

Представники учасників справи: не з`явились.

встановив:

Короткий зміст позовних вимог.

Фермерське господарство Галевича Федора Антоновича (надалі - позивач, апелянт) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Сокальської міської ради (надалі - відповідач) та Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою, визнання недійсним рішення Сокальської міської ради, визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, визнання незаконною та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки.

Апеляційним господарським судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.10.2025 задоволено клопотання представника позивача про відмову від частини позовних вимог. Відтак, предметом позову у цій справі є вимога позивача до Сокальської міської ради про визнання за Фермерським господарством Галевича Ф. А. права постійного користування земельною ділянкою площею 9, 3045 га, відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії Б № 04139 від 1992 року, а саме земельною ділянкою площею 9, 3045 га, що розташована на території Шептицького району Львівської області Сокальської територіальної громади (колишньої Поторицької сільської ради Сокальського району) і яка входить до земельної ділянки площею 16,553 га з кадастровим номером 4624885500:15:000:0505.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право постійного користування спірною земельною ділянкою площею 15 га було надано засновнику фермерського господарства ОСОБА_1 на підставі державного акта від 02.10.1992 серії Б № 041392, яке після державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи перейшло до самого господарства і не припиняється у зв`язку зі смертю засновника ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), оскільки чинним земельним законодавством такої підстави припинення права постійного користування не передбачено.

Господарський суд Львівської області рішенням від 14.05.2026 у справі № 914/416/25 у задоволені позовних вимог відмовив повністю, з мотивів припинення з 16.04.2004 існування спірної земельної ділянки площею 15 га як об`єкта цивільних прав у зв`язку з її поділом, а частина земельної ділянки площею 9, 3045 га, що залишилась (після поділу первинної ділянки і набуття права приватної власності на три земельні ділянки загальною площею 5,6955 га) не є об`єктом цивільних прав у зв`язку з її несформованістю відповідно до вимог чинного законодавства.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду, оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що таке рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, окрім того, суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно оцінив докази долучені до матеріалів справи.

В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт зазначає, що Державний акт на право постійного користування землею від 10.02.1992 року серії Б № 041392 є чинним та посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, яке після державної реєстрації фермерського господарства перейшло до нього як юридичної особи. При цьому смерть засновника фермерського господарства, на ім`я якого видано державний акт, не припинила права постійного користування земельною ділянкою.

Також апелянт вказує, що виділення у 2004 році членам фермерського господарства із вказаної земельної ділянки земельних часток загальною площею 5, 6955 га не припинило права постійного користування рештою земельної ділянки площею 9,3045 га. На його думку, суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про припинення існування первинної земельної ділянки площею 15 га як об`єкта цивільних прав та про несформованість її залишку, оскільки стаття 79-1 Земельного кодексу України не могла застосовуватися до правовідносин, що виникли у 2004 році.

Позивач також звертає увагу, що спірна земельна ділянка площею 9,3045 га була включена до складу іншої земельної ділянки площею 16,5530 га з кадастровим номером 4624885500:15:000:0505, а її цільове призначення змінено без згоди землекористувача. Вважає, що такі дії відповідача є порушенням прав фермерського господарства.

Посилаючись, зокрема, на статті 92, 141, пункт 7 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 та практику Верховного Суду, апелянт зазначає, що державний акт є чинним, а право постійного користування земельною ділянкою площею 9, 3045 га зберігається за фермерським господарством.

З огляду на вказані обставини, позивач просить суд скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Сокальська міська рада у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами апелянта та зазначає, що спірна земельна ділянка площею 9, 3045 га не може вважатися такою, що перебуває у постійному користуванні фермерського господарства на підставі Державного акта від 10.02.1992 року, оскільки такий був виданий на ім`я ОСОБА_1 , а не фермерського господарства. Вказує, що право постійного користування, набуте на підставі такого акта, припинилося зі смертю особи, якій воно належало.

Також відповідач посилається на те, що у 2004 році первинна земельна ділянка площею 15 га була поділена, внаслідок чого частину ділянки загальною площею 5, 6955 га передано у приватну власність членам фермерського господарства, а земельна ділянка площею 9, 3045 га, яка залишилася після поділу, не була сформована як самостійний об`єкт цивільних прав. У зв`язку з цим, на думку відповідача, право постійного користування первинною земельною ділянкою припинилося, а право постійного користування земельною ділянкою площею 9, 3045 га у ОСОБА_1 не виникло.

Крім того, Сокальська міська рада зазначає, що ОСОБА_1 мав намір отримати залишок земельної ділянки в оренду, однак відповідного проєкту землеустрою не розробив та рішення про надання цієї земельної ділянки йому у користування не було прийнято. Щодо припинення існування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав унаслідок її поділу, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу посилається на положення статей 79-1, 92, 116, 118, 125 Земельного кодексу України та правові позиції Верховного Суду.

Відповідач також вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що розпаювання частини земельної ділянки не припинило права постійного користування рештою площі земельної ділянки, а також, що фермерське господарство може користуватися такою земельною ділянкою на підставі державного акта без вчинення додаткових дій.

За таких обставин, позивач просить відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги, в оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

У надісланих на адресу апеляційного суду письмових поясненнях третя особа 2 - Шептицька районна державна адміністрації Львівської області повідомляє що вона є правонаступником Сокальської районної державної адміністрації. В матеріалах справи наявне розпорядження голови Сокальської районної державної адміністрації від 16.06.2004 № 224 «Про затвердження проекту відведення земельних ділянок членам та голові Фермерського господарства Галевича Федора Антоновича», однак оскарження вказаного розпорядження не є предметом спору.

На даний час спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності Сокальської територіальної громади, що є відповідачем у справі, відтак питання обгрунтованості апеляційної скарги третя особа залишає на розсуд суду.

Процесуальні дії апеляційного господарського суду у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2026 справу № 914/416/25 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Манюка П.Т., суддів Кравчук Н.М., та Прядко О.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.06.2026 апеляційну скаргу Фермерського господарства Галевича Федора Антоновича залишено без руху з підстав викладених у цій ухвалі.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 17.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства Галевича Федора Антоновича від 09.06.2026 на рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2026 у справі № 914/416/25, витребувано з Господарського суду Львівської області матеріали справи № 914/416/25.

18.06.2026 представник третьої особи 2 через підсистему Електронний суд подав пояснення на апеляційну скаргу та клопотання про проведення судового засідання без його участі.

23.06.2026 до апеляційного суду надійшли матеріали справи № 914/416/25.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 розгляд справи призначено на 06.07.2026 року.

02.07.2026 відповідач через підсистему Електронний суд подав відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 розгляд апеляційної скарги відкладено на 31.08.2026 року.

У судове засідання 31.08.2026 представники учасників справи не з`явилися, причин неявки не повідомили.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України. Так, за змістом ч. 1 та п. 1 ч. 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку в судове засідання учасників справи, участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком учасника, тому відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України справу може бути розглянуто за відсутності учасників справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши апеляційну скаргу та відзив на апеляційну скаргу, дослідивши наявні у справі докази, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до положень статті 7 ЗК України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення Фермерського господарства Галевича Федора Антоновича), користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 ЗК України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення Фермерського господарства Галевича Федора Антоновича), право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно із частиною першою статті 51 ЗК України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення Фермерського господарства Галевича Федора Антоновича), громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство " (у редакції, чинній на дату створення позивача), селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. При цьому Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею видавався на ім`я фермера - фізичної особи, зазвичай, голови селянського (фермерського) господарства.

Як встановлено місцевим господарським судом, Поторицькою сільською радою народних депутатів рішенням від 10 вересня 1992 року вирішено виділити 15 гектарів орної землі в полі № 6 бувшої першої сівозміни громадянину ОСОБА_1 , мешканцю села Поториця.

На підставі вказаного рішення, виконавчим комітетом Сокальської раи?онної ради народних депутатів громадянину ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування землею із цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства серії Б № 041392 від 1992 року (позивачем помилково зазначено 10.02.1992 або 02.10.1992 як дату видачі Державного акта), відповідно до якого за землекористувачем закріплюються в постіийне користування 15,0 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування.

Розпорядженням Сокальської райдержадміністрації Львівської області від 29 вересня 1992 № 334 затверджено межі землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства на території Поторицької сільської ради (Сокальського району, Львівської області).

24.10.1994 Сокальською державною адміністрацією зареєстровано статут Фермерського господарства Галевича Федора Антоновича, засновником та головою якого був ОСОБА_1 .

Державна реєстрація Фермерського господарства Галевича Федора Антоновича проведена 24.10.1994 року, що підтверджується витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

З наведеного вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства надавалась як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

У відповідності до частини 1 статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію.

За приписами частин 2, 3 статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

Тобто, законодавством, чинним на момент створення Фермерського господарства Галевича Федора Антоновича було передбачено одержання засновником земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності фермерським господарством як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації фермерського господарства. Таким чином, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства.

Після отримання державного акта на право постійного користування землею ОСОБА_1 вчинено передбачені законом дії щодо створення та державної реєстрації фермерського господарства. Зокрема, 24.10.1994 Сокальською державною адміністрацією зареєстровано статут Фермерського господарства Галевича Федора Антоновича, засновником та головою якого визначено ОСОБА_1 . Цього ж дня здійснено державну реєстрацію зазначеного фермерського господарства як суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи.

Таким чином, послідовність вчинених ОСОБА_1 та відповідними органами дій відповідає порядку створення селянського (фермерського) господарства, визначеному законодавством, чинним на відповідний час, а саме вимогам частини першої статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство».

Апелянт зазначає, що після створення фермерського господарства земельна ділянка використовувалася ним відповідно до її цільового призначення та вимог земельного законодавства для здійснення сільськогосподарської діяльності, зокрема для вирощування зернових культур, картоплі та цукрових буряків.

Крім того, фермерське господарство зазначає, що користувалося відповідною земельною ділянкою відкрито, безперервно та протягом понад 25 років, не змінюючи її цільового призначення.

Місцевим господарським судом встановлено, що у 2002 році ОСОБА_1 звернувся до Сокальської районної державної адміністрації із заявою про виділення йому земельного паю на полі Фермерського господарства та про надання решти земельної ділянки в оренду, а члени господарства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 04.11.2002 подали аналогічні заяви про виділення їм земельних паїв.

За результатами розгляду цих заяв Сокальська районна державна адміністрація розпорядженням від 16.09.2003 № 520 надала ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність у розмірі земельної частки (паю) та на умовах оренди для ведення фермерського господарства, а членам фермерського господарства ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - дозвіл на розроблення проектів відведення земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у власність у розмірі земельних часток (паїв).

На виконання цього розпорядження зазначені особи надали районній адміністрації на затвердження відповідні проекти відведення земельних ділянок площами 1,8450 га, 2, 0055 га та 1,8450 га (загальною площею 5,6955 га), які розпорядженням від 16.04.2004 № 224 було затверджено з одночасним вирішенням питання про видачу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 державних актів на право власності на землю в розмірі вказаних земельних часток (паїв).

Відтак, вказане оформлення права власності на земельні ділянки загальною площею 5, 6955 га свідчить про зменшення площі земельної ділянки щодо якої у позивача було право постійного користування, а саме до 9, 3045 га.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області № 59 - ОТГ від 21.12.2020 року «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3447, 9816 га, які розташовані на території Сокальської міської ради, були передані у комунальну власність Сокальській територіальній громаді згідно з актом прии?мання-передачі.

Як вбачається із акту прии?мання - передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення у комунальну власність від 22.12.2020 року, відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 21.12.2020 року № 59- ОТГ Головне управління Держгеокадастру передає із державної власності, а Сокальська міська рада (Сокальська територіальна громада) прии?має у комунальну власність Сокальської міської ради (Сокальської територіальної громади) земельні ділянки згідно з додатком. Зокрема, відповідно до вказаного додатку (за порядковим номером 250) до складу переданих ділянок увійшла земельна ділянка з кадастровим номером 4624885500:15:000:0503 площею 21, 5530 га.

Вказана земельна ділянка з кадастровим номером 4624885500:15:000:0503 була сформована на підставі Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробник ДП ЦДЗК, Ватаманюк Олег Валентинович та зареєстрована в Державному земельному кадастрі 16.12.2019 року державним кадастровим реєстратором Відділу у Сокальському раи?оні Міськраи?онного управління у Сокальському раи?оні та м. Червонограді Головного управління Держгеокадастру у Львівськіи? області

Рішенням Сокальської міської ради Львівської області від 23.02.2022 №741 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об?єднання земельних ділянок комунальної власності за межами населених пунктів на території Сокальської міської ради Львівської області та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок зі зміною цільового призначення» вищевказана земельна ділянка площею 21, 5530 га була поділена на дві земельні ділянки:

- площею 5, 0000 га з кадастровим номером 4624885500:15:000:0504;

- площею 16, 5530 га з кадастровим номером 4624885500:15:000:0505.

Крім того, відповідачем змінено цільове призначення земельної ділянки площею 16, 5530 га з кадастровим номером 4624885500:15:000:0505 на землі житлової та громадської забудови (вид цільового призначення 16.00), що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ – 9976795162025.

Зважаючи на наведені обставини, позивач у своїй апеляційній скарзі зазначає, що земельна ділянка площею 9, 3045 га, яка перебувала у його постійному користуванні та входила до єдиного земельного масиву площею 15, 0000 га, межі якого визначені межовими знаками, входить до складу земельної ділянки площею 16, 5530 га з кадастровим номером 4624885500:15:000:0505, включеної до переліку земельних ділянок або прав на них для підготовки лотів для продажу на конкурентних засадах (на земельних торгах у формі електронного аукціону), що підтверджується пунктом 3 рішення Сокальської міської ради від 23.02.2022 № 743.

При цьому зазначені доводи позивача відповідачем не спростовані. Більше того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач фактично не заперечує, а підтверджує розташування земельної ділянки площею 9, 3045 га в межах земельної ділянки площею 21, 5530 га з кадастровим номером 4624885500:15:000:0503, яка, як вже зазначалось вище, рішенням Сокальської міської ради від 23.02.2022 № 741 була поділена на дві земельні ділянки, та в подальшому, після поділу перебуває в межах земельної ділянки площею 16, 5530 га з кадастровим номером 4624885500:15:000:0505.

Водночас Сокальська міська рада на спростування доводів позивача зазначає, що земельна ділянка площею 15,0000 га, надана ОСОБА_1 у постійне користування, у зв`язку з її поділом та передачею частини площею 5, 6955 га у приватну власність членам фермерського господарства припинила існування як об`єкт цивільних прав на підставі частини 13 статті 79-1 Земельного кодексу України. На думку відповідача, відповідно припинилося і право постійного користування нею у ОСОБА_1 , а право користування земельною ділянкою площею 9, 3045 га не виникло, оскільки така земельна ділянка залишилась несформованою та щодо неї відсутнє рішення уповноваженого органу про надання у користування. Крім того, відповідач посилається на те, що ОСОБА_1 не скористався можливістю оформлення права користування зазначеною землею на умовах оренди.

Місцевий господарський суд погодився з такими доводами відповідача та дійшов висновку, що твердження позивача про наявність у нього права постійного користування земельною ділянкою є безпідставні, оскільки земельна ділянка площею 9, 3045 га, є несформованою та не є об`єктом цивільних прав на підставі ст. 79-1 ЗК України.

Щодо аргументів відповідача та висновку місцевого господарського суду про припинення права постійного користування позивача земельною ділянкою площею 9, 3045 га у зв`язку з припиненням існування земельної ділянки площею 15, 0000 га як об`єкта цивільних прав, колегія суддів вказує на наступне.

Положеннями частин 1 та 2 статті 79-1 Земельного кодексу України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частина 4 статті 79-1 вказаного Кодексу).

Абзацом 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» № 3613-VI в редакції від 19.10.2016, визначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» № 3613-VI в редакції від 19.10.2016, встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Відповідно до частини 5 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до частини 13 статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, поділу або об`єднання земельних ділянок.

Згідно з пунктом б) частини 1 статті 20 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV "Про землеустрій" землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі, зокрема, встановлення та зміни меж об`єктів землеустрою.

Відповідно до пункту й) частини 2 статті 25 Закону України "Про землеустрій" одним із видів документації із землеустрою є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі (частина 1 статті 26 Закону України "Про землеустрій").

Статтею 30 Закону України "Про землеустрій" визначено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 31 Закону України "Про землеустрій" зміни до документації із землеустрою вносяться особою, яка відповідно до вимог цього Закону може бути розробником документації із землеустрою, за рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, які затвердили проекти землеустрою. Погодження та затвердження змін до документації із землеустрою здійснюються в порядку, передбаченому для погодження та затвердження документації із землеустрою.

Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 24 Закону України від 07.07.2011 № 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи. Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, поділу чи об`єднання земельних ділянок (абзац 1 частини 10 статті 24 вказаного Закону).

Положеннями частин 1, 2 статті 27 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що у разі поділу або об`єднання земельних ділянок запис про державну реєстрацію земельної ділянки та кадастровий номер земельної ділянки скасовуються, а Поземельна книга на таку земельну ділянку закривається. У Поземельній книзі на земельні ділянки, сформовані в результаті поділу або об`єднання земельних ділянок, здійснюється запис про такий поділ чи об`єднання із зазначенням скасованих кадастрових номерів земельних ділянок.

За змістом пункту 49 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17.10.2012 №1051, Поземельна книга ведеться за формою згідно з додатком 8 під час державної реєстрації земельної ділянки, внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про зареєстровані земельні ділянки (в тому числі у разі їх поділу чи об`єднання, а також відновлення їх меж) відповідно до пунктів 107 - 137 цього Порядку.

Згідно з пунктом 136 цього Порядку відомості до Державного земельного кадастру про земельну ділянку в разі її поділу чи об`єднання з іншою земельною ділянкою вносяться на підставі заяви про державну реєстрацію земельної ділянки, яка утворилася в результаті такого поділу чи об`єднання, шляхом здійснення Державним кадастровим реєстратором таких дій:

1) скасування державної реєстрації земельної ділянки шляхом закриття Поземельної книги відповідно до пункту 60 цього Порядку із скасуванням кадастрового номера земельної ділянки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру;

2) здійснення державної реєстрації земельної ділянки, яка утворилася в результаті поділу чи об`єднання, згідно з пунктами 107 - 111 і 113 цього Порядку;

3) внесення до Поземельної книги на земельну ділянку, сформовану в результаті поділу чи об`єднання земельних ділянок, запису про такий поділ чи об`єднання із зазначенням скасованого кадастрового номера земельної ділянки шляхом: проставлення на титульному аркуші Поземельної книги в паперовій формі позначки про утворення земельної ділянки в результаті поділу чи об`єднання за формою згідно з додатком 28, в якій зазначаються скасований кадастровий номер земельної ділянки, підстава для поділу чи об`єднання земельної ділянки, дата такого поділу чи об`єднання, відомості про Державного кадастрового реєстратора, який зробив позначку;

Зазначені норми права, що набули чинності після поділу земельної ділянки вказують на те, що у разі поділу земельної ділянки змінюються межі, площа та кадастровий номер цієї земельної ділянки, проте обсяг прав попереднього землекористувача, набутий на таку земельну ділянку у встановленому законом порядку на підставі Державного акта на право постійного користування землею, не змінюється, у зв`язку з чим зміна кадастрового номера, здійснена з дотриманням вищенаведених норм законодавства, не є правовою підставою, передбаченою положеннями статті 141 Земельного кодексу України для припинення права постійного користування земельною ділянкою. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 904/6059/19.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє аргументи відповідача та висновок місцевого господарського суду про припинення права постійного користування позивача виключно у зв`язку з припиненням існування земельної ділянки площею 15, 0000 га як об`єкта цивільних прав.

Сам по собі поділ земельної ділянки, скасування її кадастрового номера та формування нових земельних ділянок не є підставою для припинення набутого у встановленому законом порядку права постійного користування, оскільки такі обставини характеризують зміну об`єкта земельних відносин, а не припинення речового права землекористувача.

Відтак, відсутність окремого кадастрового номера на земельну ділянку площею 9, 3045 га та її невизначеність як самостійного об`єкта цивільних прав не свідчать про припинення права постійного користування позивача та не можуть самі по собі бути підставою для відмови у захисті такого права.

Отже, колегія суддів зазначає, що припинення права постійного користування частиною земельної ділянки у зв`язку з виділенням земельних часток (паїв) у приватну власність не є підставою для припинення права користування всією земельною ділянкою.

Щодо тверджень Сокальської міської ради про те, що право постійного користування за державним актом серії Б № 041392 від 1992 року припинилось у зв`язку із смертю його засновника ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Поторицької сільської ради Сокальського району Львівської області, про що 29 серпня 2019 року складено відповідний актовий запис № 26.

Після смерті ОСОБА_1 за законом його спадкоємцями були діти - члени Фермерського господарства ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), які прийняли спадщину та отримали відповідні свідоцтва про право на спадщину на майнові права щодо статутного капіталу фермерського господарства, які належали спадкодавцю як його засновнику.

У зв`язку з цим 06.09.2023 зареєстровано нову редакцію статуту Фермерського господарства Галевича Федора Антоновича, ідентифікаційний код 22381741.

Водночас Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області спірну земельну ділянку було передано у комунальну власність Сокальської міської ради, а в подальшому змінено її цільове призначення, що фактично позбавило Фермерське господарство можливості реалізовувати належне йому право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом частини 1 статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина 2 статті 95 вказаного Кодексу).

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, який діяв з 01 січня 2002 року до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. Громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (що узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання права, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відтак, право постійного користування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

З наведеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності відповідного фермерського господарства як юридичної особи. Водночас ані законодавством, чинним на момент створення Фермерського господарства Галевича Федора Антоновича, ані чинним земельним законодавством, смерть засновника фермерського господарства не визначена як підстава припинення права постійного користування земельною ділянкою, набутого таким господарством.

Колегія суддів звертає увагу, що правове становище фермерського господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття фермерським господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення фермерського господарства і подальшої державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 05.11. 2019 у справі № 906/392/18 та у постанові ВП ВС від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства. Зазначений правовий висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц.

За обставинами даної справи, після отримання громадянином ОСОБА_1 державного акта на право постійного користування землею та його державної реєстрації, останнім засновано юридичну особу - Фермерське господарство Галевича Федора Антоновича. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації позивача саме він набув права та обов`язки землекористувача і відповідне право землекористування позивача не є таким, що припинилось. Вказане право належить фермерському господарству до його належного переоформлення незалежно від отримання правовстановлюючих документів.

Колегія суддів звертає увагу, що у разі смерті громадянина - засновника фермерського господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

При цьому колегія суддів враховує, що після оформлення у 2004 році ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на земельні ділянки загальною площею 5, 6955 га площа земель, щодо яких зберігалося право постійного користування, фактично становила 9, 3045 га.

Водночас матеріалами справи не підтверджується вчинення Сокальською міською радою до смерті ОСОБА_1 у 2019 році будь-яких дій, спрямованих на припинення права користування цими землями, їх витребування, оформлення права на них за іншим суб`єктом або зобов`язання користувача укласти договір оренди щодо земель, які залишилися у постійному користуванні.

Таким чином, протягом тривалого періоду після оформлення права власності на частину земельних ділянок із переданої позивачу земельної ділянки, Сокальська міська рада не ставила під сумнів право постійного користування рештою земель та не вчиняла жодних дій, які б свідчили про припинення такого права.

За таких обставин апеляційний господарський суд відхиляє доводи Сокальської міської ради щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою у зв?язку із смертю ОСОБА_1 та зазначає, що сама по собі смерть особи, якій земельну ділянку було надано у постійне користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії Б № 041392 від 1992 року, не є підставою для припинення такого права.

Враховуючи вказані норми права, правові позиції Верховного Суду та встановлені у цій справі обставини, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що місцевий господарський помилково відмовив у задоволенні позовних вимог Фермерського господарства Галевича Федора Антоновича щодо визнання за ним права постійного користування земельною ділянкою площею 9, 3045 га, розташованою на території Сокальської територіальної громади призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії Б № 041392 від 1992 року, на підставі рішення Поторицької сільської ради народних депутатів від 10 вересня 1992 року.

Позивачем правомірно обраний спосіб захисту порушеного права шляхом визнання прав, що передбачений статею 152 Земельного кодексу України.

За змістом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищенаведене, в ході здійснення апеляційного провадження у цій справі доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження та є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення і прийняття нового, яким позовні вимоги слід задоволити повністю.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи усе вищенаведене, Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги Фермерського господарства Галевича Федора Антоновича та скасування рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2026 у справі № 914/416/25 з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Судові витрати.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір сплачений апелянтом за розгляд справи в місцевому господарському суду та суді апеляційної інстанції покладається на відповідача.

Керуючись, ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства Галевича Федора Антоновича від 09.06.2026 задоволити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2026 у справі № 914/416/25 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.

3. Визнати за Фермерським господарством Галевича Федора Антоновича (80003, Львівська область, Шептицький район, с. Поториця, вул. Куліша 8, код ЄДРПОУ 22381741) право постійного користування земельною ділянкою площею 9,3045 га, відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії Б № 041392, виданого 1992 року, а саме земельною ділянкою площею 9, 3045 га, що розташована на території Шептицького району Львівської області Сокальської територіальної громади (колишньої Поторицької сільської ради Сокальського району) і яка входить до складу земельної ділянки площею 16, 553 га з кадастровим номером 4624885500:15:000:0505.

4. Стягнути з Сокальської міської ради (80001, вул. Шептицього, 44, м.Сокаль Львівської області, код ЄДРПОУ 26205171) на користь Фермерського господарства Галевича Федора Антоновича (80003, Львівська область, Шептицький район, с. Поториця, вул. Куліша 8, код ЄДРПОУ 22381741) 3 028 грн судового збору за розгляд справи в місцевому господарському суді та 3 633, 60 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду згідно зі ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10 вересня 2026 року.

Головуючий суддяМанюк П.Т.

СуддяКравчук Н.М.

СуддяПрядко О.В.