Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №642/7365/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 642/7365/25

провадження № 22-ц/818/4102/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Савенка М.Є., Яцини В.Б.,

сторони справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт»

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» на рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2026 року ухвалене у складі судді Пашнєва В.Г.

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2025 року ТОВ «Укрфінстандарт» звернулось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №AG6541302 від 06.03.2020 у сумі 10500,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

В обґрунтування позову представник позивача вказує, що 06.03.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» укладено договір кредитної лінії № AG6541302 з Відповідачем. Первісний кредитор виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти, в свою чергу, позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, внаслідок чого виникла заборгованість. 03 квітня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» укладений Договір факторингу №571/ФК-25. Згідно даного Договору факторингу 03.04.2025 відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № AG6541302 від 06.03.2020. Згідно Договору факторингу сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ "ФК "УКРФІНСТАНДАРТ") є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 17561,21грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 10500грн.; заборгованість за відсотками становить 7061,21грн. Додатково позивач зазначив, що кредитний договір № AG6541302 укладено з відповідачем у електронній формі відповідно до положень статей 3, 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію», статей 5, 6, 7 та 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», статей 639, 652 та 1054 Цивільного кодексу України.

На веб-сайті первісного кредитора розміщено публічний договір кредитної лінії, до якого приєднався відповідач, уклавши спеціальні умови договору кредитної лінії в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Таким чином, відповідачем було укладено договір у порядку, передбаченому чинним законодавством, а саме Законом України «Про електронну комерцію». Окрім того, представник позивача просить суд стягнути на свою користь з відповідача судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Рішенням Холодногірського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2026 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що із наданих суду позивачем доказів не вбачається, що відповідач вчинив певну сукупність дій спрямовану на отримання кредиту від позивача, а саме, зареєструвався в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію, отримав повідомлення від суб`єкта електронної комерції із одноразовим ідентифікатором, та прийняв пропозицію (оферту) позивача шляхом використання (підписання) надісланого йому позивачем одноразового ідентифікатора. Зі змісту наданих позивачем документів неможливо достовірно встановити, що вони були підписані сторонами, які зазначені у договорі в електронній формі. Відповідно, відсутні підстави вважати, що між сторонами виникли зобов`язання за Договором кредиту.

Не погодившись з рішенням суду ТОВ «Укрфінстандарт» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача заборгованість з кредитним договором №AG6541302 від 06.03.2020 у сумі 10 500,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому розгляду справи, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог. Зазначає що 06.03.2020 року між ТОВ «ФК «ДІНЕРО» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № AG6541302. У розділі 2 спірного Кредитного договору № AG6541302 від 06.03.2020 визначений порядок його укладення «укладення договору за допомогою дистанційних засобів». За змістом п. 2.4. Договір, включаючи його Додаткові угоди, укладений за допомогою дистанційних засобів, має таку ж силу, як і договір, підписаний у паперовому вигляді.

Апелянт вказує що відсутність електронних доказів генерації одноразового ідентифікатора за кредитним договором не може бути підставою для відмови у позовних вимогах, оскільки відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі та не ставить під сумнів достовірність електронного доказу.

Зазначає що серед матеріалів справи відсутні докази на підтвердження факту, що персональні дані Відповідача – РНОКПП, реквізити банківської картки, на яку первісним кредитором здійснено перерахування позичених грошових коштів, номер телефону, адреса електронної пошти, а також копія паспорта громадянина України , були використані неправомірно для укладення кредитного договору від її імені.

Разом з тим, апелянт наголошує що відповідно до умов Кредитного договору № AG6541302 від 06.03.2020 року Кредитодавцем відповідачу було надано кредит в загальному розмірі 10500 грн., які перераховані відповідачу на картковий рахунок № НОМЕР_1 . Із наданих АТ КБ «ПриватБанк» до суду листа та виписки по рахунку відповідача вбачається, що 06.03.2020 року на її картковий рахунок були зараховані кошти в розмірі 10500,00 грн, що відповідає умовам укладеного між ТОВ «ФК «ДІНЕРО» та ОСОБА_1 кредитного договору.

Таким чином, враховуючи, що відповідач в добровільному порядку кредит не повертає позивачем подано до суду позов у якому він просив стягнути із відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором яка складається із заборгованості за тілом кредиту та становить 10500 грн

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи позивачем на підтвердження своїх позовних вимог долучено копію договору № AG6541302 від 06.03.2020 про надання кредиту (далі – договір) між ТОВ «Фінансова Компанія "Дінеро" та ОСОБА_1 відповідно до якого на умовах договору товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Відповідно до умов вказаного договору визначено: сума кредиту 10500 грн, з потенційним лімітом кредитної лінії 20 000,00 грн, орієнтовна реальна річна відсоткова ставка 558,45 %; відсоткова ставка в день - 1,53 %; строк оплати – 14 днів/місяців; штраф, якщо є - 50 %; дата повного погашення - 20.03.2020.

Відповідно до пунктів 1.2, 2, 3 та 4 спеціальних умов для короткострокового кредиту договору кредитної лінії останні створені у тому випадку, коли позичальник прочитав, оцінив та прийняв правила, регламентують порядок надання фінансових послуг ТОВ «Дінеро», паспорт споживчого кредиту, загальні умови договору кредитної лінії та пропозицію кредитора щодо спеціальних умов для короткострокового кредиту договору кредитної лінії, що були надані позичальнику через особистий кабінет на порталі; включають терміни, які визначаються та регулюються загальними умовами договору кредитної лінії; є невід`ємною частиною договору кредитної лінії та виконуватимуться сторонами відповідно до загальних умов договору кредитної лінії; укладаються дистанційно та мають юридичну силу без будь-якого підпису на папері.

Аналогічні умови договору кредитної лінії зазначені у копії паспорта споживчого кредиту інформації, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма).

На виконання вимог ухвали суду про витребування доказів суду надана писка за рахунком відповідача відповідно до якої вбачається що на ОСОБА_1 у АТ КБ ПриватБанк емітовано картку № НОМЕР_2 на яку 06.03.2020 року було здійснено зарахування коштів у розмірі 10500,00 грн.

03 квітня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» укладений Договір факторингу №571/ФК-25. Згідно даного Договору факторингу 03.04.2025 відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № AG6541302 від 06.03.2020. Згідно Договору факторингу сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ "ФК "УКРФІНСТАНДАРТ") становить 17561,21грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 10500грн.; заборгованість за відсотками становить 7061,21грн.

Відповідно до Витягу з додатку № 1 до Договору факторингу №571/ФК-25 від 03.04.2025 до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № AG6541302 від 06.03.2020 в розмірі 17561,21грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 10500грн.; заборгованість за відсотками становить 7061,21грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до пунктів 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідно до ч. 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до пункту 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

-електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

-електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

-аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

У постанові Верховного суду від 29 травня 2024 року в справі № 545/1750/21 зроблено висновок, що для укладення електронного кредитного договору необхідно пройти ідентифікацію особи та зробити електронний підпис через смс-повідомлення чи через підтвердження, яке надходить у формі листа до електронної пошти, або у банківському застосунку, що виключає підписання позивачем спірного кредитного договору через будь-який із зазначених способів та взагалі подання заявки на отримання кредитних коштів.

Отже, виходячи із вказаних висновків можливо зазначити, що підписання кредитного договору одноразовим ідентифікатором – це:

-отримання певного набору літер та/або цифр за допомогою смс-повідомлення на фінансовий номер позичальника, прив`язаний до банківської картки;

-реєстрація в особистому кабінеті з допомогою логіна та пароля на сайті продавця товарів/надавача послуг;

-отримання електронного листа на електронну пошту позичальника, за допомогою якого підтверджується реєстрація в особистому кабінеті шляхом здійснення входу на вебсайт продавця/надавача.

Лише вчинення таких дій з ідентифікацією особи позичальника за ПІБ, фінансовим номером телефону, прив`язаним до банківської картки, та e-mail вказують на укладення електронного договору, підписаного електронним підписом одноразового ідентифікатора.

Так, із наявних в матеріалах справи доказів, наданих позивачем на підтвердження позовних вимог, не вбачається, що відповідач вчинив певну сукупність дій спрямовану на підписання кредитного договору а саме: зареєструвався в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію, отримав повідомлення від суб`єкта електронної комерції (в даному випадку від ТОВ «ФК Дінеро») із одноразовим ідентифікатором, та прийняв пропозицію (оферту) позивача шляхом використання (підписання) надісланого їй позивачем одноразового ідентифікатора.

В позовній заяві ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» посилалось на те, що позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор, шляхом направлення для підписання кредитного договору №AG6541302 від 06.03.2020 року позичальнику на номер телефону електронного повідомлення, однак колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаних позивачем обставин щодо видачі відповідачу одноразового ідентифікатора для підписання вищезазначеного договору позики та самого факту його підписання таким одноразовим ідентифікатором.

Відтак, апеляційний суд приходить до висновку, що договір про надання кредиту не підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто, позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладення з відповідачем договору позики.

Роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.

Статтею 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено умови договору про споживчий кредит.

Паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» є інформацією, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, який повинен відповідати формі, визначеній ст. 13 цього Закону. Включення позивачем паспорту споживчого кредиту в Умови та правила надання банківських послуг, суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20).

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, тарифи, відсутність в кредитному договору №AG6541302 від 06.03.2020 домовленості сторін щодо порядку нарахування та обчислення процентів інших супутніх витрат за кредитом, строку на який укладається кредитний договір та порядку продовження строку кредитної лінії, порядку повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів, надані позивачем документи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

З огляду на зазначене відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із відповідачем Товариство дотримувалось вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими кредитодавець.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Тобто, навіть за відсутності факту дотримання сторонами письмової форми договору, головним для визначення правовідносин між сторонами є факт повного або часткового його виконання сторонами, наявність конклюдентних дій сторін, спрямованих на його укладення та виконання.

За загальним правилом, належними та допустимими доказами на підтвердження обставини видачі кредитних коштів позичальнику є первинні бухгалтерські документи про видачу готівки або перерахування коштів.

Так, у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19 (провадження № 61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Згідно зі статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» та частинами першою, другою статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Згідно з пунктом 5.4 цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

Пунктом 5.6 вказаного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 214/1423/15-ц (провадження № 61-8821св24).

На виконання вимог ухвали суду першої інстанції про витребування доказів суду надана писка за рахунком відповідача відповідно до якої вбачається що на ОСОБА_1 у АТ КБ ПриватБанк емітовано картку № НОМЕР_2 на яку 06.03.2020 року було здійснено зарахування коштів у розмірі 10500,00 грн.

Оскільки матеріали справи не містять підтверджень того, що ОСОБА_1 прийняла пропозицію укласти кредитний договір, тому за відсутності належних та допустимих доказів погодження умов договору, Позивач має право вимагати захисту своїх прав шляхом стягнення з відповідачки фактично отриманої та не повернутої суми кредитних коштів.

Зазначений висновок відповідає правовому висновку викладеному Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17-ц (провадження №14-131цс19).

Згідно даних виписки по рахунку відповідачка отримала 10500,00 грн.

Даних, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором погасив, матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку щодо доведеності позовних вимог саме в частині заборгованості за тілом кредиту у розмірі 10500,00 грн що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі суд першої інстанції на викладене вище уваги не звернув чим припустився помилкового висновку щодо недоведеності позивачем факту отримання відповідачем кредитних коштів та відсутності обов`язку відповідача щодо повернення фактично отриманих ним коштів.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Колегія суддів вважає доведеним позивачем перехід прав вимог до відповідача за кредитним договором №AG6541302 від 06.03.2020, що підтверджується, зокрема : копією договору факторингу №571/ФК-25 від 03.04.2025 року та копією витягу з реєстру боржників до договору факторингу №571/ФК-25 від 03.04.2025.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суду не надано доказів на спростовування презумпції правомірності договору факторингу № 571/ФК-25 від 03.04.2025.

Оскільки, суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ТОВ «ФК «Укрфінстарндарт» підлягає задоволенню а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрфінстарндарт» заборгованість за кредитним договором №AG6541302 від 06.03.2020 у сумі 10500,00 грн що становить виключно тіло кредиту.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову 2422,40 грн. та апеляційної скарги 3633,60 грн а всього 6056,00 грн.

Згідно з ч. 1ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).

Із положень ч.ч. 1-5ст.137ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В силу ч.ч. 2, 3, 8ст.141ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг).

Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Вартість виконаних робіт згідно акту №AG6541302 про підтвердження факту надання правничої допомоги від 13.11.2025 року становить 6000,00 грн. Крім того з вказаного акту вбачається детальний перелік послуг та робіт виконаних адвокатом зокрема: правовий аналіз правовідносин – 1,5 год. – 2250,00 грн, складання позовної заяви – 3 год. – 3000,00 грн, формування додатків до позову – 1 год – 750,00 грн, загальна сума наданих послуг становить – 6000,00 грн.

Отже, враховуючи що зазначений представником позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, судова колегія вважає що з ОСОБА_1 слід стягнути 6000 грн витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» - задовольнити.

Рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2026 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» (ЄДРПОУ 41153878) заборгованість за кредитним договором №AG6541302 від 06.03.2020 в загальному розмірі 10500 (десять тисяч п`ятсот) гривень 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» (ЄДРПОУ 41153878) судовий збір у розмірі 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість) гривень 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» (ЄДРПОУ 41153878) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) гривень 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.Ю.Тичкова

Судді М.Є. Савенко

В.Б. Яцина