Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №643/23221/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 643/23221/25

провадження № 22-ц/818/3984/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Мальований Ю.М., Яцина В.Б.,

сторони справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС»

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 16 березня 2026 року ухвалене у складі судді Афанасьєва В.О.,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2025 року ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 677095360 від 09.10.2024 у розмірі 12948,00 грн, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем 09.10.2024 укладено договір кредитної лінії, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» надав відповідачу кредит в сумі 5 200,00 грн , а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки. 10.12.2024 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № МВ-ТП/12, у відповідності до умов якого ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» передає ТОВ «Таліон Плюс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» приймає належні ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» права вимоги до боржників. 28.05.2025 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 28/0525-01. 16.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено Договір факторингу № 16/07/25-Е відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором. Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань по вказаному кредитному договорах у відповідача перед позивачем виник борг.

Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 16 березня 2026 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» суму заборгованості за кредитним договором № 677095360 від 09.10.2024 у розмірі 12 948,00 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.

Рішення мотивовано тим, що позивач надав суду належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідач уклав електронний договір та підписав такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Позивачем доведено розмір нарахованої заборгованості в сумі 12948,00 грн, з огляду на погоджені сторонами умови кредитування, з урахуванням тіла кредиту, розміру відсоткової ставки за кожен день прострочення та періоду кредитування. Враховуючи, що відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «ФК «ФЕЙС» залишити без задоволення.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, позивачем не доведено належним та допустимими доказами факту переходу до нього права вимоги, позивач не підтвердив безперервність правонаступництва, не довів реальність факторингових операцій саме щодо спірного кредитного договору. Разом з тим відповідач вказує що позивачем не було дотримано вимог закону щодо належного його повідомлення про відступлення права вимоги. Крім того апелянт заперечує проти розміру заборгованості, вказує що відповідно до умов договору кредитна лінії надавалась строком на 30 днів, та нарахування процентів поза межами строку кредитування є неправомірним та суперечить чинному законодавству. Зазначає що суд першої інстанції проігнорував положення Закону № 2120-IX, допустивши стягнення відсотків та штрафних санкцій у розмірі, що значно перевищує граничні межі, встановлені для періоду дії воєнного стану, не перевіривши при цьому розрахунок позивача через відсутність Відповідача у процесі. Апелянт також не погоджується із розміром судових витрат на професійну правничу допомогу, зазначає що заявлена позивачем вимога у стягнення 7000,00 грн на відшкодування таких витрат при сумі стягнення 5 200 грн прямо суперечить принципу співмірності (ст. 137 ЦПК) та сталій практиці Верховного Суду, оскільки витрати на адвоката перевищують суму самого боргу в типовій справі, що не потребувала значних інтелектуальних зусиль.

03.06.2026 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, зазначає суд першої інстанції всебічно дослідив наявні в матеріалах справи докази та ухвалив законне та обґрунтоване рішення суду. Наголошує що в матеріалах справи наявні усі докази на підтвердження факту укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів так і переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 09.10.2024 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір № 677095360 від 09.10.2024, на підставі якого відповідач мав отримати кредит у сумі 5200,00 грн.

Відповідно до п.2.3 договору кредитодавець надає Позичальнику перший Транш за Договором в сумі 5200,00 грн, 09.10.2024 року (що є датою надання Кредиту).

Пунктом 5.1 договору визначено що кожен окремий Транш за цим Договором надається Позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку Кредитодавця, на рахунок Позичальника, використовуючи реквізити Платіжної картки 4627-05XX-XXXX-0063, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання чергового Траншу за Договором.

Згідно п.3.1 договору позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може збільшувати суму кредиту а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення договору строк дисконтного періоду складає 30 днів від дати отримання першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду вираховується в порядку передбаченому п.3.2 договору.

Відповідно до п.3.2 договору встановлений в п.3.1 договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом дисконтного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Відповідно до п.8.3. встановлено що Базова процентна ставка складає 1,00% в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожен день користування ним, що становить 365% річних.

Кінцева дата повернення кредиту – 08.11.2029 року (п.7.3 договору).

Пунктом 3.3 – 3.4 визначено що для здійснення першої Пролонгації Дисконтного періоду за цим Договором, Позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 30 (тридцять) днів Дисконтного періоду проценти у розмірі 780,00 грн. Про суму нарахованих процентів, що Позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступних пролонгацій Позичальник інформується через Особистий кабінет. Продовження строку Дисконтного періоду не призводить до зміни істотних умов Договору в бік погіршення для Позичальника. Всі істотні умови які застосовуються протягом всього строку дії цього Договору зазначенні в цьому Договорі в момент його укладення. Оскільки Пролонгація не є зміною істотних умов Договору, зокрема строку дії Договору, то вона не потребує укладення додаткових угод до Договору, в тому числі Пролонгація не потребує застосування електронного підпису Одноразовим ідентифікатором. Ініціювання Позичальником Пролонгації є конклюдентною дією спрямованою на застосування тих чи інших передбачених цим Договором умов користування Кредитом без зміни строку дії Договору.

Відповідно до заявки на отримання грошових коштів в кредит від 09.10.2024, довідки щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» ОСОБА_1 звернулась із заявкою на отримання грошових коштів в кредит у сумі 5200,00 грн зі сплатою процентів; строк кредитування 30 днів; номер карти 4627-05XX-XXXX-0063; акцепт оферти позичальником (підписання договору одноразовим ідентифікатором) здійснено за допомогою одноразового ідентифікатора «AJXW-3895» відправленого на номер телефону позичальника НОМЕР_1 та введеного 09/10/2024 року о 23:30:02 год.

Відповідно до платіжного доручення №550bd54e-186a-4c6c-826e-b7b9a7ea723e від 09.10.2024 ОСОБА_1 перераховані грошові кошти у сумі 5200,00 грн на її платіжну картку № НОМЕР_2 згідно з договором № 677095360 від 09.10.2024.

Згідно з листом АТ КБ «ПриватБанк» від 29.12.2025 року вбачається що на ім`я ОСОБА_1 . у банку була емітована платіжна картка №4627055114220063 та 09.10.2024 року на вказану платіжну картку було здійснено зарахування коштів у сумі 5200,00 грн.

Згідно з розрахунком ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 677095360 від 09.10.2024 складає 10972,00 грн, з яких: 5200,00 грн – тіло кредиту; 3224,00 грн – нараховані проценти, 2600,00 грн – неустойка.

10.12.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено Договір факторингу № МВ-ТП/12 пунктом 2.1 якого передбачено, що згідно умов цього договору клієнт зобов`язується відступити фактору прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

У п.п.1.3 Договору визначено, що «право вимоги» - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржника по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строку платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, в саме Реєстрах прав вимоги.

Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку (п. 4.1 Договору).

10.12.2024 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» складено та підписано Реєстр прав вимоги від 10.12.2024 до договору факторингу №МВ-ТП/12 від 10.12.2024, за яким передані (відступлені) права вимоги до боржника №106 ОСОБА_1 , кредитний договір № 677095360 від 09.10.2024 заборгованість за тілом – 5200,00 грн, за процентами – 3224,00 грн, за неустойкою – 2600,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості складеного ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 677095360 від 09.10.2024 складає 15548,00 грн, з яких: 5200,00 грн – тіло кредиту; 7748,00 грн – нараховані проценти, 2600,00 грн – неустойка.

Згідно договору факторингу № 28/0525-01 від 28.05.2025 року ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

28.05.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» складено та підписано Реєстр прав вимоги № 2 від 28.05.2025 до договору факторингу № 28/0525-01 від 28.05.2025 року, за яким передані (відступлені) права вимоги до боржника №1699 ОСОБА_1 , кредитний договір № 677095360 від 09.10.2024 заборгованість за тілом – 5200,00 грн, за процентами – 7748,00 грн, за неустойкою – 2600,00 грн.

16.07.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» уклали договір факторингу №16/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. За цим договором фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб – боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

16.07.2025 між ТОВ «Юніт Капітал» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» складено та підписано Реєстр боржників до договору факторингу №16/07/25-Е від 16.07.2025, за яким передані (відступлені) права вимоги до боржника №579 ОСОБА_1 , кредитний договір № 677095360 від 09.10.2024 заборгованість за тілом – 5200,00 грн, за процентами – 7748,00 грн, за неустойкою – 2600,00 грн.

Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором № 677095360 від 09.10.2024 наданою ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС», заборгованість ОСОБА_1 станом на 01.11.2025 складає 15548,00 грн, з яких: заборгованість за тілом – 5200,00 грн, за процентами – 7748,00 грн, за неустойкою – 2600,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 1054ЦКУкраїни за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частиною першою статті 638ЦКУкраїни встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Нормою статті 639ЦКУкраїни передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Пунктами 5-7 статті 3Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.

Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи ,якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким,що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З договору № 677095360 від 09.10.2024 укладеного ОСОБА_1 з ТОВ Манівео швидка фінансова допомога» вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства. Оскільки без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19.

За загальним правилом, належними та допустимими доказами на підтвердження обставини видачі кредитних коштів позичальнику є первинні бухгалтерські документи про видачу готівки або перерахування коштів.

Так, у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19 (провадження № 61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Факт отримання грошових коштів відповідачем підтверджується відповідним платіжним дорученням №550bd54e-186a-4c6c-826e-b7b9a7ea723e від 09.10.2024 ОСОБА_1 відповідно до якого вбачається що 09.10.2024 були перераховані грошові кошти у сумі 5200,00 грн на її платіжну картку №4627-05XX-XXXX-0063 згідно з договором № 677095360 від 09.10.2024.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного суду які викладені у постанові від 12 лютого 2025 року по справі 679/1103/23 в яких викладено що довідка про перерахування за допомогою платіжної системи кредиту на вказану позичальником картку є належним доказом отримання відповідачем кредитних коштів.

Вказане також підтверджується листом АТ КБ «ПриватБанк» від 16.01.2026 року відповіно до якого вбачається що на ім`я ОСОБА_1 . у банку була емітована платіжна картка №4627055114220063 та 09.10.2024 року на вказану платіжну картку було здійснено зарахування коштів у сумі 5200,00 грн.

Відповідно до п.10 ст.1 ЗУ «Про платіжні послуги», еквайринг платіжних інструментів (далі - еквайринг) - платіжна послуга, що полягає у прийнятті платіжних інструментів, результатом якої є переказ коштів отримувачу та/або видача коштів у готівковій формі.

Відповідно до ст.22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі – Закон), яким керувався Кредитор на момент укладення договору, ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Платіжна інструкція (платіжне доручення) — це розпорядження ініціатора надавачеві платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.

Згідно п. 22.4 ст. 22 Закону при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.

Згідно абз. 2 п. 22.6 ст. 22 вищезгаданого Закону обслуговуючий отримувача банк зобов`язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо), що містяться в розрахунковому документі, та зараховувати кошти на рахунок отримувача виключно у разі їх збігу. У противному разі банк, що обслуговує отримувача, має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів для встановлення належного отримувача цих коштів. У разі неможливості встановлення належного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов`язаний повернути кошти, переказані за цим документом, банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини їх повернення.

Згідно з пунктом 8.1 статті 8 Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Враховуючи вище викладене колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо доведеності належними та допустимими доказами факту отримання відповідачем кредитних коштів. Відсутність детальної інформації від банку-еквайра не спростовує факту емітування платіжної картки та зарахування коштів на рахунок відповідача.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Колегія суддів вважає доведеним позивачем перехід прав вимог до відповідача за кредитним договором № 677095360 від 09.10.2024 що підтверджується, зокрема: копією договору факторингу № МВ-ТП/12 від 10.12.2024 та додатковими угодами до, копією витягу з реєстру боржників, копією договору факторингу №16/07/25-Е від 16.07.2025 копією витягу з реєстру боржників №2, копією договору факторингу №28/0525-01 від 28.05.2025, копією витягу з реєстру боржників до договору факторингу №28/0525-01 від 28.05.2025.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суду не надано доказів на спростовування презумпції правомірності договору факторингу № МВ-ТП/12 від 10.12.2024, договору факторингу №16/07/25-Е від 16.07.2025, договору факторингу №28/0525-01 від 28.05.2025.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі суд першої інстанції виходив з того що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт пролонгації відповідачем строку кредитного договору, а отже нараховані попередніми кредиторами проценти повністю узгоджуються із умовами укладеного кредитного договору та підлягають стягненню на користь позивача.

Проте судова колегія не може погодитись з вказаними висновками суду з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 526ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст.1048та ч. 1 ст.1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Отже, припис абзацу 2 ч.1ст.1048ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

За змістом ч.1ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Як визначено ч. 1, 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень статей 77-80 ЦПК України докази мають бути належними, допустимим, достовірними та достатніми.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89ЦПКУкраїни суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Юніт Капітал», надало виписку з особового рахунку за Кредитним договором № 677095360 від 09.10.2024, згідно якої заборгованість ОСОБА_1 складає 15548,00 грн, з яких: заборгованість за тілом – 5200,00 грн, за процентами – 7748,00 грн, за неустойкою – 2600,00 грн.

Згідно з розрахунком ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 677095360 від 09.10.2024 складає 10972,00 грн, з яких: 5200,00 грн – тіло кредиту; 3224,00 грн – нараховані проценти, 2600,00 грн – неустойка.

Відповідно до розрахунку заборгованості складеного ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 677095360 від 09.10.2024 складає 15548,00 грн, з яких: 5200,00 грн – тіло кредиту; 7748,00 грн – нараховані проценти, 2600,00 грн – неустойка.

Отже як вбачається з наданих розрахунків первісний кредитор ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» здійснював нарахування відсотків з 09.10.2024 року по 10.02.2024 року (дата продажу), ТОВ «Таліон Плюс» здійснювало нарахування відсотків з 10.12.2024 року по 28.05.2025 (дата продажу).

Разом з тим умовами кредитного договору визначено:

Згідно п.3.1 договору позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може збільшувати суму кредиту а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення договору строк дисконтного періоду складає 30 днів від дати отримання першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду вираховується в порядку передбаченому п.3.2 договору.

Відповідно до п.3.2 договору встановлений в п.3.1 договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом дисконтного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Відповідно до п.8.3. встановлено що Базова процентна ставка складає 1,00% в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожен день користування ним, що становить 365% річних.

Кінцева дата повернення кредиту – 08.11.2029 року (п.7.3 договору)

Пунктом 3.3 – 3.4 визначено що для здійснення першої Пролонгації Дисконтного періоду за цим Договором, Позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 30 (тридцять) днів Дисконтного періоду проценти у розмірі 780,00 грн. Про суму нарахованих процентів, що Позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступних пролонгацій Позичальник інформується через Особистий кабінет. Продовження строку Дисконтного періоду не призводить до зміни істотних умов Договору в бік погіршення для Позичальника. Всі істотні умови які застосовуються протягом всього строку дії цього Договору зазначенні в цьому Договорі в момент його укладення. Оскільки Пролонгація не є зміною істотних умов Договору, зокрема строку дії Договору, то вона не потребує укладення додаткових угод до Договору, в тому числі Пролонгація не потребує застосування електронного підпису Одноразовим ідентифікатором. Ініціювання Позичальником Пролонгації є конклюдентною дією спрямованою на застосування тих чи інших передбачених цим Договором умов користування Кредитом без зміни строку дії Договору.

Здійснивши аналіз зазначених умов кредитного договору та наданих позивачем розрахунків заборгованості колегія суддів зазначає що первісним кредитором правомірна нараховувались відсотки за користування кредитними коштами за період з 09.10.2024 року по 08.11.2024 року тобто в перші 30 днів дисконтного періоду відповідно до п.3.1 договору у загальному розмірі 780,00 грн відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості.

Разом з тим проценти нараховані первісним та наступними кредиторами за період з 07.11.2024 є неправомірними оскільки були нараховані кредиторами за межами строку кредитного договору. Матеріали справи не містять доказів вчинення позичальником дій відповідно до п.3.3 договору щодо пролонгації строку кредитування.

Колегія суддів зазначає що зі змісту положення кредитного договору що визначені п.8.8 та п.7.4.2 договору, вбачається що зазначені проценти кредитор пов`язує з неповерненням у встановлений договором строк кредитних коштів, а відтак по суті це є санкцією для позичальника.

У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Враховуючи споживчий характер правовідносин, апеляційний суд виходить із того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з фінансовою установою фактично не є рівними.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача відсотків, нарахованих за межами строку кредитування, що визначений в п.3.1 з урахуванням його пролонгації на наступні 30 днів, оскільки підставою для їх нарахування фактично є неналежне виконання позичальником умов договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений кредитним договором строк кредитування визначеного п.3.1, що має наслідком відповідальність, визначену ст. 625 ЦК України, а не право нараховувати відсотки на підставі ст. 1048 ЦК України.

Враховуючи викладене позивачем доведено належними та допустимими доказами заборгованість відповідача за кредитним договором № 677095360 від 09.10.2024 у загальному розмірі 5980,00 грн що складається з тіла кредиту – 5200,00 грн та відсотків – 780,00 грн, що підлягають стягненню з відповідача на корить позивача.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про повне стягнення процентів за користування кредитом на вищезазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про повне задоволення позову в частині стягнення відсотків, відтак рішення в зазначеній частині підлягає зміні.

Крім того, ОСОБА_1 звернувся до Апеляційного суду із заявою про постановлення окремої ухвали, у якій просив визнати подані позивачем пояснення як системне зловживання процесуальними правами, що перешкоджає правильному розгляду справи оскільки позивач маніпулює висновками та зазначає нерелевантну судову практику та постановити окрему ухвалу і направити її до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури для порушення дисциплінарного провадження.

Статтею 420 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у випадку і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Частиною першою статті 262 ЦПК України передбачено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Відповідно до частини другої статті 262 ЦПК України суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Відповідно до частини восьмої статті 262 ЦПК України окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.

Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 800/500/16 (провадження № 11-1156заі18) зазначено: «окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду».

Окрема ухвала це рішення, яким суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону, причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушників.

Необхідність їх винесення зумовлена завданнями адміністративного судочинства захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових, службових осіб у процесі здійснення ними управлінських функцій.

Слід зазначити, що суд має право, але не зобов`язаний, постановляти окрему ухвалу. Проте, виходячи з особливого статусу суду в системі органів, що забезпечують правовий порядок, суд зобов`язаний реагувати на випадки очевидних, умисних або системних порушень закону.

Дослідивши матеріали справи, колегія прийшла до висновку що вимоги ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали щодо представника позивача - адвоката Сахарової О.І. не підлягають задоволенню, оскільки окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. При цьому апеляційний суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали, оскільки заявлені відповідачем порушення не знайшли свого фактичного підтвердження, а дії представника позивача щодо надання додаткових пояснень та заперечень по справі повністю відповідають цивільно-процесуальному закону зокрема ст. 178-182 ЦПК України.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що сума сплаченого позивачем судового збору за подання позову становить 2422,40 грн, сума збору що підлягала сплаті відповідачем за подання апеляційної скарги становить 2906,88 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 01 червня 2026 року клопотання відповідача ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору або відстрочення сплати судового збору задоволено, відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 16 березня 2026 року до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме (46,18%) а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а саме (53,82%) отже з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» судовий збір у сумі 1118,66 грн за подачу до суду позовної заяви та на користь Держави 1342,39 грн за подачу до суду апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).

Із положень ч.ч. 1-5ст.137ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В силу ч.ч. 2, 3, 8ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг).

Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу до суду надано: копію договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025, укладеного між Адвокатським бюро «Соломко та партнери» та ТОВ «ФК «ЕЙС», копію додаткової № 25771188245 до Договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025, копію акта прийому-передачі наданих послуг від 25.11.2025, відповідно до якого входить: складання позовної заяви на що витрачено 2 години на суму 5000,00 грн; вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з боржника, за кредитним договором № 677095360 від 09.10.2024 на що витрачено 2 години на суму 1000 грн, підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором на суму 500 грн., підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів на суму 500 грн. Загальна вартість наданих послуг становить 7000,00 грн.

Дослідивши надані докази витрат на професійну правничу допомогу враховуючи часткове задоволення позовних вимог, принцип співмірності та розумності судових витрат, відповідність критеріям реальності адвокатських витрат, а також критеріям розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів вважає що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача 3000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст.367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 16 березня 2026 року – змінити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» (ЄДРПОУ 42986956) суму заборгованості за кредитним договором № 677095360 від 09.10.2024 в загальному розмірі 5980 (п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят) гривень 00 коп.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» (ЄДРПОУ 42986956) судовий збір за подачу позовної заяви у сумі 1118 (одна тисяча сто вісімнадцять) гривень 66 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Держави судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 1342 (одна тисяча триста сорок дві) гривні 39 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» (ЄДРПОУ 42986956) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді Ю.М. Мальований

В.Б. Яцина