Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №707/1115/26 — Соснівський районний суд м. Черкаси

Справа № 707/1115/26

Провадження № 2/712/3455/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого/судді - Троян Т.Є.

при секретарі – Чумак Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Плесюк Олексій Степанович, про визнання права власності на майно,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Плесюк Олексій Степанович, в якому просить перевести на нього права та обов`язки співвласника-боржника ОСОБА_2 щодо 1/8 частки садового будинку № 492 садівничого товариства «Труд» с. Благодатне Золотоніського району Черкаської області, 1/8 частки квартири АДРЕСА_1 та 1/4 частки земельної ділянки для індивідуального садівництва площею 0,1025 га, кадастровий номер 7121589400:08:004:0190, а також визнати за ним право власності на вказані частки нерухомого майна.

На обґрунтування позову позивач посилається на те, що 25.10.2017 року ОСОБА_5 було надано позику у розмірі 7380 доларів США, яка мала бути повернута до 25.02.2018 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, до складу якої, зокрема, увійшли 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 , 1/2 частка садового будинку АДРЕСА_2 та земельна ділянка площею 0,1025 га, кадастровий номер 7121589400:08:004:0190.

Позивач зазначає, що спадщину прийняли, зокрема, ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , у зв`язку з чим відповідач, на думку позивача, прийняв 1/8 частку квартири, 1/8 частку садового будинку та 1/4 частку земельної ділянки.

Також, позивач посилається на судові рішення, якими з відповідача стягувались грошові кошти як зі спадкоємця боржника та на наявність невиконаних виконавчих проваджень.

Посилаючись на положення статті 366 ЦК України, позивач вважає, що має право вимагати переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника та визнання за ним права власності на відповідні частки нерухомого майна.

Ухвалою судді Соснівського районного суду м. Черкаси Троян Т.Є. від 20.04.2026 відкрито провадженя по справі, розгляд призначено в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси Троян Т.Є. від 09.09.2026 закрито підготовче провадження.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його адвокат Бабич Т.Г. позов підтримали, просили задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час і місце судового розгляду повідомлений належним чином. Своїм правом надати суду відзив, заяву про розгляд справи за його відсутності, подати інші заяви та клопотання не скористався.

Третя особа ОСОБА_3 підтримала свої письмові пояснення, позовні вимоги визнала, зазначивши, що не заперечує проти погашення боргу шляхом передачі позивачу спадкових часток нерухомого майна відповідача та відмовляється від придбання таких часток.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільного права є, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі.

За змістом статті 366 ЦК України у разі недостатності у боржника іншого майна для задоволення вимог кредитора кредитор може пред`явити позов про виділ у натурі частки із спільного майна для звернення стягнення на неї. У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

Отже, передумовою застосування статті 366 ЦК України є наявність у боржника права на частку у праві спільної часткової власності та, відповідно, його статус співвласника такого майна.

Верховний Суд у своїй практиці звертав увагу на те, що тлумачення статті 366 ЦК України свідчить: тільки кредитор співвласника може заявляти вимоги про переведення прав та обов`язків співвласника боржника; у разі відсутності правового режиму спільної власності положення статті 366 ЦК України не застосовуються (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 766/12152/16-ц).

При цьому відповідно до статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Водночас частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено обов`язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке нерухоме майно.

Таким чином, сам факт прийняття відповідачем спадщини не є тотожним належному оформленню та державній реєстрації права власності відповідача на конкретні частки нерухомого майна, щодо яких позивач просить застосувати передбачений статтею 366 ЦК України спосіб захисту.

Судом встановлено, що первісним кредитором за зобов`язаннями, з яких виникли правовідносини щодо стягнення заборгованості у справі № 712/11784/18, була ОСОБА_7 . Саме на її користь рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 лютого 2019 року з відповідачів, у тому числі з ОСОБА_2 , було стягнуто грошові кошти.

У подальшому, на підставі договору про відступлення права вимоги від 20 січня 2022 року ОСОБА_7 відступила теперішньому позивачу ОСОБА_1 відповідні права вимоги, у зв`язку з чим ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 лютого 2024 року ОСОБА_1 було замінено як стягувача у відповідних виконавчих провадженнях.

Судом проаналізовано матеріали справи та встановлено, що ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину на зазначені у позові об`єкти нерухомого майна не отримував, а право власності на відповідні 1/8 частку квартири, 1/8 частку садового будинку та 1/4 частку земельної ділянки за ним у встановленому законом порядку не зареєстровано.

Вказана обставина підтверджується, зокрема, роз`ясненням приватного нотаріуса №556/02-14 від 28.12.2018, наданим за результатами звернення щодо оформлення спадкових прав, відповідно до якого спадкоємцям роз`яснено необхідність нотаріального оформлення спадкових прав та видачі свідоцтв про право на спадщину.

Отже, на час звернення до суду та розгляду справи відповідач не набув належним чином оформленого та зареєстрованого права власності на конкретні частки спірного нерухомого майна, які позивач просить передати йому шляхом переведення прав та обов`язків співвласника.

При цьому суд враховує, що прийняття спадщини має наслідком виникнення у спадкоємця прав на спадщину з часу її відкриття. Водночас, це не звільняє спадкоємця від передбаченого законом обов`язку оформити спадкові права на нерухоме майно та не означає, що положення статті 366 ЦК України можуть бути застосовані до особи, яка не має оформленого статусу співвласника конкретного об`єкта нерухомого майна.

Суд не ставить під сумнів наявність у позивача статусу правонаступника стягувача та відповідного права вимоги. Водночас, набуття статусу кредитора та стягувача не означає автоматичного виникнення у нього права власності на майно спадкоємця-боржника та не усуває передбачених законом способів і порядку звернення стягнення на таке майно.

Відповідно до статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора спадкодавця повністю, але в межах вартості майна, одержаного ними у спадщину. У разі відмови спадкоємця від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцю у натурі.

Таким чином, закон пов`язує відповідальність спадкоємця перед кредитором спадкодавця насамперед із виконанням грошового обов`язку в межах вартості успадкованого майна та передбачає спеціальний механізм звернення стягнення на таке майно. При цьому право кредитора на задоволення його вимог не трансформується саме по собі у право власності на спадкове майно.

Посилання позивача на статтю 366 ЦК України також не змінює зазначеного висновку.

Як вже зазначалось, зазначена норма встановлює спеціальний механізм реалізації прав кредитора щодо частки боржника у спільній частковій власності та не передбачає можливості безпосереднього визнання за кредитором права власності на частку майна лише на підставі факту існування заборгованості.

При цьому, передбачене статтею 366 ЦК України переведення на кредитора прав та обов`язків співвласника-боржника не є тотожним безпосередньому визнанню за кредитором права власності на належну боржнику частку майна. Таке переведення має відбуватися у межах передбаченої законом процедури звернення стягнення на частку боржника та з урахуванням установлених законом умов, у тому числі щодо її вартості та проведення відповідного перерахунку.

Натомість заявлені позивачем вимоги фактично спрямовані на досягнення іншого результату: припинення права власності відповідача на належні йому частки у праві власності на нерухоме майно та одночасне виникнення у позивача права власності на це майно в рахунок погашення існуючої заборгованості.

Такий спосіб захисту не може бути обґрунтований лише посиланням на статтю 366 ЦК України, оскільки суд не вправі підміняти передбачений законом механізм звернення стягнення на майно боржника прямим переходом права власності на це майно до кредитора.

Суд також звертає увагу, що позивач просить перевести на нього права та обов`язки співвласника-боржника, а водночас просить визнати за ним право власності на ті самі частки у праві власності на нерухоме майно. При цьому позовна заява не містить належного правового обґрунтування того, яким саме чином після переведення прав та обов`язків співвласника-боржника відповідно до статті 366 ЦК України виникає самостійна підстава для визнання за позивачем права власності на відповідні частки.

Фактично, позивач ототожнює дві різні правові конструкції: переведення прав та обов`язків співвласника-боржника та набуття права власності на його частку. Проте саме по собі судове рішення про задоволення вимоги за статтею 366 ЦК України не може бути підмінене резолютивним положенням про визнання права власності без встановлення передбачених законом юридичних підстав такого набуття.

Крім того, позивач обґрунтовує заявлені вимоги тим, що відповідач не отримав свідоцтва про право на спадщину та не зареєстрував за собою право власності на відповідне нерухоме майно, трактуючи такі дії як відмову від продажу своєї частки.

Проте така обставина сама по собі не свідчить про відмову відповідача від продажу частки у розумінні статті 366 ЦК України.

Відсутність державної реєстрації права власності спадкоємця на нерухоме майно не означає відсутності у нього права на спадщину, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Водночас, відсутність реєстрації не може автоматично прирівнюватися до волевиявлення спадкоємця щодо відмови від продажу частки.

Так само позивач не надав належних доказів того, що відповідачеві було запропоновано саме продаж належної йому частки у праві спільної часткової власності, оформленої та зареєстрованої відповідно до вимог цивільного законодавства, на умовах, передбачених статтею 366 ЦК України, та що відповідач від такого продажу відмовився.

Направлення відповідачу пропозицій щодо укладення мирової угоди не є тотожним пропозиції продати частку у праві спільної часткової власності та не підтверджує настання передбаченої статтею 366 ЦК України юридичної обставини - відмови боржника від продажу своєї частки.

Суд також враховує, що спірне майно є спадковим майном, яке перейшло до відповідача у порядку спадкування, а не майном, набутим ним унаслідок виникнення безпосередніх договірних відносин із позивачем.

За таких обставин право кредитора на задоволення грошової вимоги має реалізовуватися у межах та способом, визначеним законом для відповідного виду зобов`язання та з урахуванням обмеження відповідальності спадкоємця вартістю одержаного ним у спадщину майна.

Особливого значення набуває й те, що позивач сам зазначає про існування щодо відповідача декількох невиконаних виконавчих проваджень, у тому числі на користь самого ОСОБА_1 .

За таких, обставин безпосереднє визнання права власності за одним із кредиторів на конкретне нерухоме майно без застосування встановленої законом процедури його реалізації може вплинути на права та законні інтереси інших кредиторів, у тому числі щодо черговості та пропорційності задоволення їхніх вимог.

Суд не може не врахувати і послідовність наступних дій сторін щодо зазначеного майна.

Так, у 2024 році між ОСОБА_1 та одним із спадкоємців - ОСОБА_6 - уже укладалася мирова угода, відповідно до якої ті самі частки у праві власності на квартиру, садовий будинок та земельну ділянку передбачалося передати ОСОБА_1 у рахунок погашення заборгованості. У затвердженні цієї мирової угоди судом було відмовлено, зокрема з огляду на відсутність належних доказів правового статусу майна, відсутність актуальних відомостей про права та обтяження, а також неможливість у межах відповідної процедури встановити відсутність прав третіх осіб (Рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 06.09.2024 року, справа №712/11784/18).

Надалі, у 2025 році між тими ж сторонами було укладено практично аналогічну мирову угоду, якою знову передбачалося припинення грошового зобов`язання шляхом переходу до ОСОБА_1 права власності на відповідні частки у нерухомому майні. При цьому вартість зазначеного майна за проведеною оцінкою становила 133 833,14 грн при сумі заборгованості за відповідним виконавчим провадженням 183 585,22 грн. (Рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 02.09.2025 року, справа №712/11784/18).

Суд не надає оцінки законності ухвали суду про затвердження мирової угоди в іншій справі та не ставить під сумнів її обов`язковість. Разом з тим, наведені обставини мають значення для оцінки заявленого у цій справі способу захисту, оскільки свідчать про те, що позивач уже намагався отримати зазначене майно у рахунок погашення грошових вимог шляхом укладення мирової угоди, а тепер просить досягти фактично аналогічного майнового результату шляхом задоволення позову про переведення прав та обов`язків співвласника і визнання права власності.

Сам по собі такий збіг обставин не є доказом недобросовісності позивача або фраудаторності відповідних правочинів, оскільки питання про їх недійсність чи фраудаторний характер не є предметом розгляду у цій справі.

Водночас, суд не може ігнорувати спосіб, у який позивач намагається реалізувати свої вимоги, та повинен перевірити, чи відповідає обраний спосіб захисту змісту порушеного права та встановленому законом механізму його реалізації.

Стаття 366 ЦК України регулює спеціальний спосіб звернення стягнення на вже існуючу частку у праві спільної часткової власності боржника. Зазначена норма не передбачає можливості одночасного встановлення судом права власності спадкоємця на неоформлену частку спадкового нерухомого майна, припинення такого права та переведення прав та обов`язків співвласника на кредитора.

Інше тлумачення положень статті 366 ЦК України фактично призвело б до створення судом нового речового права відповідача на нерухоме майно виключно з метою його подальшого припинення та переходу до позивача, тоді як питання оформлення спадкових прав відповідача у встановленому законом порядку не завершено.

Крім того, відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України саме спадкоємець зобов`язаний звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно.

Отже, до моменту належного оформлення спадкових прав та державної реєстрації права власності відповідача на конкретні частки нерухомого майна відсутній визначений законом об`єкт, на який може бути спрямований передбачений статтею 366 ЦК України механізм переведення прав та обов`язків співвласника-боржника.

Посилання позивача на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2962цс16, зазначеного висновку не спростовує.

Так, правовий висновок про те, що спадщина належить спадкоємцеві з часу її відкриття, стосується правового наслідку прийняття спадщини та не означає автоматичного виникнення у спадкоємця зареєстрованого речового права на конкретний об`єкт нерухомого майна без його належного оформлення.

Відповідно, посилання позивача на прийняття відповідачем спадщини саме по собі не є достатньою правовою підставою для застосування статті 366 ЦК України.

Також не змінює висновків суду і та обставина, що рішеннями судів з відповідача стягнуто заборгованість як зі спадкоємця боржника та що на виконанні перебувають відповідні виконавчі провадження.

Наявність у відповідача грошових зобов`язань перед позивачем може бути підставою для застосування передбачених законом способів примусового виконання судових рішень, однак сама по собі не створює у позивача права вимагати переведення на нього прав та обов`язків співвласника щодо нерухомого майна, право власності на відповідні частки якого за відповідачем не оформлено та не зареєстровано.

Судом не ставляться під сумнів встановлені рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 квітня 2019 року обставини щодо існування заборгованості спадкодавця перед первісним кредитором, прийняття відповідачем спадщини та виникнення у нього обов`язку задовольнити вимоги кредитора спадкодавця у межах вартості одержаного спадкового майна.

Разом з тим, визнання відповідачами позову під час розгляду справи № 712/11784/18 та винесення кінцевого рішення, не означає визнання ними наперед будь-якого способу виконання судового рішення чи задоволення вимог кредитора, який останній може обрати у майбутньому. Зазначене визнання позову не може розглядатися як згода відповідача на припинення його права власності на конкретне майно та перехід такого права до кредитора без дотримання встановленого законом порядку звернення стягнення на майно боржника.

Не є підставою для задоволення позову і визнання позовних вимог у даній справі третьою особою ОСОБА_3 .

Визнання позову третьою особою не має для суду обов`язкового значення, оскільки відповідно до статті 206 ЦПК України суд приймає визнання позову відповідачем за умови наявності для цього передбачених законом підстав та за відсутності порушення прав, свобод чи інтересів інших осіб. У даному випадку позов заявлений не до третьої особи, а до ОСОБА_2 , який позовних вимог не визнавав, а сама згода іншого спадкоємця не усуває встановлених судом правових перешкод для застосування статті 366 ЦК України.

Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач пов`язує своє право вимагати переходу до нього належних відповідачу часток у праві власності на спадкове майно з наявністю у відповідача заборгованості перед ним та посилається на те, що така заборгованість виникла у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язків спадкоємця щодо задоволення вимог кредитора спадкодавця.

Разом з тим, сам по собі факт наявності у відповідача грошової заборгованості перед позивачем не є достатньою правовою підставою для визнання за кредитором права власності на майно боржника.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

У цій справі позивач не довів сукупності юридичних фактів, необхідних для застосування саме заявленого ним способу захисту, а саме не довів наявності передбачених статтею 366 ЦК України умов для переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника і, відповідно, правової підстави для подальшого визнання за ним права власності на спірні частки.

Посилання позивача на те, що вартість спадкового майна є меншою за загальний розмір його вимог до відповідача, не усуває необхідності дотримання встановленого законом порядку звернення стягнення на майно та саме по собі не створює у кредитора права вимагати передачі йому конкретного майна боржника у власність.

Так само, обставини щодо тривалості невиконання судових рішень, відсутності коштів на рахунках відповідача, наявності інших виконавчих проваджень та невикористання відповідачем спірного майна не є самостійними підставами для припинення його права власності та набуття цього права позивачем.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає передбаченому законом порядку реалізації права кредитора на задоволення грошової вимоги, а заявлені вимоги про переведення на позивача прав та обов`язків співвласника-боржника і визнання за ним права власності на спірні частки у праві власності на нерухоме майно не ґрунтуються на доведених у справі правових підставах.

Судові витрати відповідно до статті 141 ЦПК України слід залишити за позивачем.

Керуючись статтями 12, 13, 76–81, 89, 141, 258, 259, 263–265, 280–282 ЦПК України, статтями 15, 16, 182, 355, 356, 366, 1268, 1296, 1297 ЦК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Плесюк Олексій Степанович, про визнання права власності на майно – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 10.09.2026 року.

Головуючий Т.Є.Троян