Вирок від 09 вересня 2026 р. у справі №936/1780/25 — Воловецький районний суд Закарпатської області

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 936/1780/25

Провадження № 1-кп/936/62/2026

10.09.2026 селище Воловець

Воловецький районний суд Закарпатської області в складі головуючої судді ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , які брали участь у судовому розгляді в режимі відеоконференції, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження про обвинувачення:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Старий Крим, Кіровоградського району, АРК, громадянина України, мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

24 лютого 2022 року указом Президента України №64/2022, у зв?язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України.

Строк проведення загальної мобілізації та дії воєнного стану неодноразово продовжувався Указами Президента України і триває дотепер.

Цього ж дня у зв?язку з військовою агресією РФ проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України Президентом України видано Указ №69/2022 «Про загальну мобілізацію», яким зокрема зобов?язано місцеві органи виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку своєчасне оповіщення громадян, які призиваються на військову службу.

Пунктом 9 ст. 1 Закону України «Про національну безпеку» визначено, що національна безпека України це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

У відповідності до п. 2 ст. 1 вказаного Закону, воєнна безпека це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від воєнних загроз.

Згідно з п.п. 44-45 рішення Ради національної безпеки та оборони України від 14.09.2020, основним завданням у сфері воєнної безпеки є розвиток потенціалу стримування. Безумовним пріоритетом є боєздатні Збройні Сили України (далі ЗСУ), підготовлений і вмотивований військовий резерв та ефективна територіальна оборона, які у поєднанні зі спроможностями інших органів сектору безпеки і оборони здатні завдати таких неприйнятних для противника втрат на землі, у повітрі, на морі та у кіберпросторі, що унеможливить реалізацію його агресивних намірів.

Так, положеннями ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України», Збройні Сили України це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» військовий обов?язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Виконання військового обов?язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об?єднані районні), міські (районні у містах, об?єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення), затвердженого Постановою КМУ від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов?язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до п.8 Положення визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов?язків є виконання законодавства з питань військового обов?язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов?язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов?язаних та резервістів на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, у виконанні завдань з підготовки та ведення територіальної оборони, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Положеннями ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з Метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно з п. 5 ст. 22 вказаного Закону призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов?язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади.

Пунктами 1, 3 цієї ж статті Закону зобов?язано громадян з?являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов?язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період; під час мобілізації з?явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин.

Пунктом 2 ст. 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено настання відповідальності громадян за невиконання своїх обов?язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов?язком громадян України.

Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров?я і віком, а жіночої статі також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов?язок згідно із законодавством.

Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов?язок у запасі відповідно до законодавства.

14.11.2025 близько 14 год. 43 хв. громадянин України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усвідомлюючи, що через збройну агресію російської федерації в Україні діє воєнний стан, оголошено загальну мобілізацію, а на територіальні органи СП та ТЦК покладено обов?язок здійснювати заходи щодо забезпечення проведення мобілізації, вчинив перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період за наступних обставин.

Так, ОСОБА_6 , перебуваючи в якості пасажира у автомобілі марки «Mercedes-Benz E220», д.р.н.з НОМЕР_1 з іншим громадянином України, матеріали щодо якого виділено в окреме кримінальне провадження та громадянами України, матеріали щодо яких також виділені в окреме кримінальне провадження, які слідували на мікроавтобусі марки «WOLKSWAGEN MULTIWAN», д.р.н.з НОМЕР_2 та на автомобілі марки «TOYOTA CAMRY», д.р.н.з НОМЕР_3 , з метою забезпечення ухилення від мобілізації своєму знайомому громадянину України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прибув на ділянку 717 кілометру +200 метрів траси М06 «Київ-Чоп» поблизу поліцейської станції «Нижні Ворота», Мукачівського району.

В цей час працівники ІНФОРМАЦІЯ_3 з дислокацією в селищі Воловець здійснювали законне транспортування військовозобов?язаного громадянина України ОСОБА_7 службовим автомобілем марки «Фольксваген Т5», д.н.з. НОМЕР_4 із с- ща Воловець, Мукачівського району до м. Свалява, Мукачівського району в медичний заклад для проходження останнім військово - лікарської комісії.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 , вийшовши з автомобіля «Mercedes-Benz E220», д.р.н.з НОМЕР_1 , вчинив дії, спрямовані на блокування роботи працівників РТЦК та СП, створивши при цьому фізичні перешкоди законному виконанню ними службових обов`язків шляхом утримання останніх.

Зазначеними діями ОСОБА_6 сприяв військовозобов?язаному ОСОБА_7 у незаконному залишені місця події та уникненні проходження військово - лікарської комісії, зокрема шляхом забезпечення його вивезення з місця події, чим перешкодив законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань в особливий період.

Обвинувачений ОСОБА_6 у судовому засіданні свою вину у вчиненому визнав повністю, щиро розкаявся, підтвердив обставини вчинення ним кримінального правопорушення, викладені в обвинувальному акті. Просив суд обрати міру покарання, не пов`язану з позбавленням волі.

Захисники обвинуваченого просили суд призначити покарання обвинуваченому із застосуванням ст.69 КК України у вигляді штрафу.

Беручи до уваги повне визнання обвинуваченим своєї вини, а також те, що він не піддавав сумніву фактичні обставини справи, правильно розумів зміст цих обставин, у суду не виникає сумнівів в добровільності позиції обвинуваченого, у зв`язку з чим, згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України суд, за згодою учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

При цьому, судом роз`яснено учасникам судового провадження, що вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини справи в апеляційному порядку.

Суд визнав можливим обмежити обсяг досліджуваних доказів допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, що стосуються особи обвинуваченого.

Зазначене узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з якими суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Суд належним чином проаналізувавши та оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення (злочину) поза розумним сумнівом, і його дії вірно кваліфіковано за ч.1 ст.114-1 КК України, як перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує вимоги ст. ст. 50, 65 КК України, згідно з якими особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації.

Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання для досягнення його цілей, визначених у ст. 50 КК України.

Правова позиція щодо дотримання справедливості висловлена в рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Відповідно до ст. 12 КК України обвинувачений вчинив тяжкий злочин.

З досліджених даних про особу обвинуваченого встановлено, що він раніше не судимий, на обліку на наркологічному та психіатричному обліку не перебуває, є внутрішньо переміщеною особою, релігійна організація "Духовне управління мусульман АР Крим" характеризує позитивно, одружений, має на утриманні п`ять неповнолітніх (в тому числі й малолітніх) дітей.

24.01.2026 перерахував 100 000 гривень благодійної допомоги для підтримання обороноздатності військовій частині НОМЕР_5 , що підтверджено копією платіжної інструкції АТ КБ "ПРИВАТБАНК" №1.503109713.1.

Згідно з ст.66 КК України обставиною справи, що пом`якшує покарання, суд визнає щире каяття обвинуваченого.

Обтяжуючих обставин справи згідно ст.67 КК України немає.

З досудової доповіді Бучанського районного відділу №2 філії Державної установи "Центр пробації" у м.Києві та Київській області від 29.04.2026 року вбачається, що ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі, для окремих осіб оцінюється як середній. Дослідження інформації, що характеризує особу за місцем його проживання, умови його життєдіяльності, відносин у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також імовірної небезпеки для суспільства свідчать про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, він враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Надаючи оцінку клопотанню захисників обвинуваченого щодо можливості призначення покарання обвинуваченому за ч.1 ст.114-1 КК України із застосуванням ст.69 КК України у вигляді штрафу, суд констатує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності у кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Правова конструкція ч. 1 ст. 69 КК законодавцем побудована таким чином, щоб суди в ході реалізації ними своїх дискреційних повноважень під час призначення винній особі покарання в кожному конкретному випадку вмотивовано аргументували істотність зниження ступеня тяжкості вчиненого діяння. Тобто встановлення лише факту наявності не менше двох пом`якшуючих обставин не може автоматично тягнути застосування ст. 69 КК України.

У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом із врахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.

Обгрунтовуючи призначення покарання на підставі ст.69 КК України, захисники посилаються на те, що наявні обставини, які відповідно до частини першої статті 66 Кримінального кодексу України, пом`якшують покарання обвинуваченого та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне перерахування коштів у розмірі 100 000 гривень на спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку Збройних Сил України, перебування на утриманні малолітніх дітей; відсутність збитків, відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Суд констатує, що ОСОБА_6 вчинив тяжке кримінальне правопорушення- (злочин), передбачений ч. 1 ст.114-1 КК України, який безпосередньо посягає на обороноздатність держави, становить підвищену суспільну небезпеку, особливо в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України.

Під час судового розгляду справи, встановлено обставину, передбачену ст.66 КК України, яка пом`якшує покарання- щире каяття обвинуваченого.

Активне сприяння розкриттю злочину, на яке посилається сторона обвинувачення, судом не встановлено.

Водночас відповідно до частини другої статті 66 Кримінального кодексу України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Наявність неповнолітніх (малолітніх) дітей на утриманні обвинуваченого, позитивна характеристика громадського активіста, члена релігійної громади та добровільне перерахування коштів у розмірі 100 000 гривень на спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку Збройних Сил України, попри свою наявність, не мають такого самостійного значення, щоб істотно знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину та не можуть слугувати чинником, який у сукупності з іншою інформацією про засудженого могли б відіграти ключову роль для застосування положень ст. 69 КК України.

Таким чином, враховуючи всі обставини справи в їх сукупності, з метою застосування загальних засад призначення покарання, передбачених ст.65 КК України, виходячи з принципів необхідності та достатності призначеного покарання, попередження вчинення нових злочинів, з урахуванням позиції прокурора ОСОБА_3 , яка не просила міру покарання, пов`язану з реальним позбавленням волі, суд приходить висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства, а тому приймає рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, з покладанням обов`язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст.76 КК України.

Цивільний позов не заявлено.

Процесуальних витрат немає.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2025 №308/17023/25 (провадження 1-кс/308/6653/25), накладено арешт на вилучений в ході огляду місця події транспортний засіб автомобіль марки «Mercedes-Benz E220», д.р.н.з НОМЕР_1 , власником якого згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 від 02.07.2024 є ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Враховуючи положення ч.4 ст.174 КПК України та клопотання представника власника майна ОСОБА_8 про скасування арешту транспортного засобу, суд вважає за необхідне скасувати арешт автомобіля марки «Mercedes-Benz E220», д.р.н.з НОМЕР_1 .

Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст.100 КПК України.

Запобіжний захід не застосовано і необхідність застосування такого до набрання вироком законної сили не вбачається.

Керуючись ст.ст. 371, 374 КПК України, суд

У Х В АЛ И В:

ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України і призначити йому покарання у виді п`яти років позбавлення волі.

Згідно з ст.75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку на один рік.

На підставі п.п. 1, 2 ч.1 ст 76 КК України зобов`язати ОСОБА_6 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

Скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2025 №308/17023/25 (провадження 1-кс/308/6653/25).

Речовий доказ- автомобіль марки «Mercedes-Benz E220», д.р.н.з НОМЕР_1 - повернути власнику ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Вирок може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду в 30-денний термін з часу його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1