Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №635/10680/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 635/10680/25 Головуючий І-ї інстанції – Базов О.В.

Провадження № 33/818/1789/26

Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Гєрцика Р.В.

секретаря судового засідання Костенко Ю.С.

за участю захисника Халупка С.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника Халупка С.В. на постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 28 травня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 ,-

УСТАНОВИВ:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

Згідно постанови судді, 28.11.2025 року о 12 год. 20 хв. за адресою: Харківська обл., Харківський район, м.Мерефа, вул. Дніпровська, буд. 293, ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 110307, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкіри обличчя та очей, тремтіння пальців рук. Від проходження огляду у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу Drager 6820 та огляду в закладі охорони здоров`я КНП ХОР «Обласна клінічна наркологічна лікарня» ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР України.

Постановою судді Харківського районного суду Харківської області від 28 травня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік та стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 665 грн. 60 коп.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзізахисник Халупко С.В. просить поновити строк на апеляційне оскарження та постанову судді, як незаконну та необґрунтовану, скасувати та винести нову, якою провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

В обгрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження посилається на те, що зі змітом оскаржуваного судового рішення він ознайомився у ЄДРСР, забезпечення загального доступу до якого було забезпечено 01.06.2026 року, після чого ним було сформовано правову позицію, підготовлено та 09.06.2026 року подано апеляційну скаргу.

Звертає свою увагу, що постановою Харківського районного суду Харківської області від 13.04.2026 року йому було відмовлено у задоволенні клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції, що призвело до звуження процесуальних можливостей сторони захисту.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що наявним відеозаписом не зафіксовано момент зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 та її підстави. При цьому, наявність постанови, винесеної щодо його підзахисного за ч.5 ст.121 КУпАП, та на яку у своєму рішенні послався районний суд, на його думку, не звільняє суд від обов`язку перевірити її законність.

Також, на його переконання, у даному випадку мали місце неналежна фіксація відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння та порушення процедури огляду. Водночас, суд першої інстанції не встановив, чи було до фіксації нібито відмови запропоновано конкретний порядок огляду, чи було продемонстровано належність технічного засобу Драгер, його повірку, та належним чином роз`яснено альтернативу проходження огляду у медичному закладі та наслідків відмови від його проходження.

Крім того, суд не перевірив, чи була відеофіксація події безперевною, без пропусків її ключових моментів.

Мотиви суду

Перевіряючи доводи, викладені захисником у клопотанні пропоновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Харківського районного суду Харківської області від 28 травня 2026 року, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст.294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.

Як вказує у поданій заяві захисник, зі змістом оскаржуваного рішення суду він ознайомився самостійно 01.06.2026 року після його оприлюднення у ЄДРСР.

При цьому, звертає свою увагу, що районним судом йому було відмовлено у задоволенні клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції, у зв`язку із чим участі у судовому розгляді він не приймав.

Так, як убачається з матеріалів судового провадження, 31.01.2025 року захисником Халупком С.В. було подано до суду першої інстанції заяву, в якій він, поміж іншим, просив проводити судові засідання через підсистему ВКЗ, посилаючись при цьому на те, що мешкає та працює він у м.Київ. (а.с.17-21)

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні клопотання захисника про проведення судових засідань в режимі відеоконференції, суд першої інстанції виходив, зокрема, із того, що у даному випадку відсутні виключні обставини для здійснення судового розгляду у режимі відеоконференції, а норми КУпАП (ст.268 та ст.304) не передбачають обов`язкову участь особи, яка притягається до адміністартивної відповідальності, чи її захисника, а посилання адвоката на ст.336 КПК України є недоречними.

Проте, погодитися з такими висновками районного суду не можна за таких підстав.

Так, відповідно до вимог ст.268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право, зокрема, користуватися юридичною допомогою адвоката,

іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Відповідно до ч.7 ст. 11 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», учасникам судового процесу на підставі судового рішення забезпечується можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку, встановленому законом. Обов`язок забезпечити проведення відеоконференції покладається на суд, який отримав судове рішення про проведення відеоконференції, незалежно від спеціалізації та інстанції суду, який прийняв таке рішення.

Положеннями статті 336 КПК України, які у даному випадку, всупереч висновків районного суду, можуть бути застосовані за аналогією, судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі, яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 336 КПК України, судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі: 1) неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров`я або з інших поважних причин; 2) необхідності забезпечення безпеки осіб; 3) проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; 4) необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження; 4-1) введення воєнного стану або під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України; 5) наявності інших підстав, визначених судом достатніми.

Частиною 2 статті 336 КПК України встановлено, що суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану.

Згідно Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням ВРП від 17.08.2021 року №1845/0/15-21, за наявності в суді технічної можливості, учасник справи у порядку, встановленому процесуальним законом, може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів. Ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву. За наявності в суді технічної можливості учасник справи може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні іншого суду за допомогою технічних засобів суду. Технічну можливість участі у відеоконференції, належну якість зображення та звуку, інформаційну безпеку тощо забезпечує такий суд.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого ЗУ «про затвердження Указу Президента України «про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102/ІХ, введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на цей час.

Враховуючи те, що відеоконференція є прийнятною формою участі в судовому розгляді, вона передбачена процесуальним законом і низкою міжнародних документів, не суперечить принципам справедливості і публічності судового розгляду, забезпечує дотримання розумного строку судового розгляду, забезпечення участі заявника у судовому розгляді в режимі відеоконференції не ставить сторону у невигідне становище порівняно з іншими його учасниками, що узгоджується з постановами Європейського суду у справах «Шугай про росії», «Шулепов проти росії», «Григорівських проти росії».

Разом із тим, окремо слід зазначити, що матеріали справи не містять жодних даних щодо сповіщення ОСОБА_1 про час та місце судового розгляду, обмежившись направленням судових повідомлень виключно на електронну адресу захисника.

Відповідно до ст.277-2 КУпАП, повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що суд розглянув справу без участі ОСОБА_1 , при цьому, в матеріалах справи не міститься жодних відомостей про будь-яке його повідомлення про час та місце розгляду справи щодо нього.

Водночас, повідомлення, зокрема, особи, яка притягається до адміністративної відповідальності про час та місце розгляду справи є прямим обов`язком суду, визначеним процесуальним законом для забезпечення її права на справедливий суд. При цьому, суд не може на власний розсуд вирішувати, повідомляти особу про розгляд справи чи ні, оскільки учасники мають право на інформацію про час та місце її розгляду.

При цьому, відповідно до чинного законодавства України та сталої судової практики, належне повідомлення захисника про час і місце розгляду справи не звільняє суд від обов`язку окремо повідомити саму особу, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Обізнаність захисника про дату слухання не означає автоматичної обізнаності його клієнта. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 482/9/17)

З урахуванням цього слід визнати, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо доцільності відмови у задоволенні клопотання захисника Халупка С.В. про розгляд справи в режимі відеоконференції та можливість розгляду справи у відсутність ОСОБА_1 та сторони захисту, у зв`язку із чим ОСОБА_1 був позбавлений можливості реалізувати в суді свої права, передбачені ст.268 КУпАП, якими наділена особа, що притягається до адміністративної відповідальності, зокрема, користуватися юридичною допомогою, тобто, фактично був позбавлений права на захист, а в решті й на справедливий суд, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин апеляційний суд вважає за необхідне поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Харківського районного суду Харківської області від 28 травня 2026 року, а також убачає підстави для часткового задоволення вимог апеляційної скарги та скасування вказаного рішення суду внаслідок істотного порушення процесуальних прав ОСОБА_1 відповідно до ст.268 КУпАП.

Разом з цим, розглядаючи справу стосовно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, апеляційний суд дійшов висновку, що в його діях наявний склад інкримінованого йому правопорушення.

Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Так, п.2.5 ПДР України зобов`язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність за ст.130 КУпАП.

Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Так, як встановлено апеляційним судом, 28.11.2025 року о 12 год. 20 хв. за адресою: Харківська обл., Харківський район, м.Мерефа, вул. Дніпровська, буд. 293, ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 110307, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкіри обличчя та очей, тремтіння пальців рук. Від проходження огляду у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу Drager 6820 та ляду в закладі охорони здоров`я КНП ХОР «Обласна клінічна наркологічна лікарня» ОСОБА_1 відмовився.

Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №913220 від 28.11.2025 року.

Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , окрім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:

- оглянутими відомостями відеозапису, долученого працівниками поліції до протоколу про адміністративне правопорушення, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 28.11.2025 року, згідно якого огляд ОСОБА_1 за допомогою Драгер Алкотест 6820 у зв`язку з виявленими ознаками (різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкіри обличчя та очей, тремтіння пальців рук) проведений на місці зупинки ТЗ не був у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 ;

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оформлене 28.11.2025 року об 12 год. 30 хв., відповідно до якого у результаті огляду, проведеного поліцейським, ОСОБА_1 були виявлені ознаки сп`яніння:різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкіри обличчя та очей, тремтіння пальців рук; огляд у КНП ХОР «ОКНЛ» не проводився за відмовою водія ОСОБА_1 ;

- письмовим зобов`язанням ОСОБА_2 від 28.11.2025 року, відповідно до якого він зобов`язується не керувати ТЗ, оскільки його було зупинено за порушення вимог ПДР, а також у нього були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння він відмовився, права та обов`язки йому були роз`яснені у повному обсязі, від права керування ТЗ відсторонено, про повторність попереджено.

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Апеляційний суд приймає до уваги, що апелянтом не спростовується сам факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом за обставин, виклдаених у протоколі про адміністративне правлпорушення.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника про відсутність підстав для зупинки транспортного засобу під керування ОСОБА_1 , слід зазначити наступне.

Оспорюючи підстави зупинки автомобіля під керуванням його підзахисного, адвокат, зокрема, вказує, що наявність постанови, винесеної щодо ОСОБА_1 за ч.5 ст.121 КУпАП, на його переконання, не є беззаперечним фактом законності такої зупинки.

Разом із тим, не враховано тієї обставини, що згідно матеріалів справи, а саме – відеозапису події, транспортний засіб ОСОБА_1 був зупинений на блокпосту.

Так, свобода пересування є конституційним правом кожної людини, котра законно перебуває на території України (ст. 33 Конституції України), тому зупинка автомобіля повинна відбуватись на підставах та в порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію» та ПДР України. Вичерпний перелік підстав зупинення транспортного засобу вказаний в ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію».

Згідно Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом №2102-ІХ від 24.02.2022 року, із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який надалі неодноразово був продовжений, востаннє -Указом Президента від 13 липня 2026 року № 596/2026, який був затверджений Законом України від 14.07.2026 № 4928-IX, з 05 год. 30 хв. 02 серпня 2026 року до 31 жовтня 2026 рок строком на 90 діб.

Згідно Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в України або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого Постановою КМУ №1455 від 29.12.2021 року, що набрав законної сили 26.01.2022 року, блокпост - посилений контрольно-пропускний пункт, який за рішенням військового командування тимчасово встановлюється на вході/виході (в`їзді/виїзді) на територію/з території, де введено воєнний стан і встановлено особливий режим (за винятком державного кордону), на якому облаштовуються місця для перевірки осіб, транспортних засобів, багажу та вантажів, позиції вогневих засобів та бойової техніки, місця для відпочинку та забезпечення життєдіяльності особового складу, який виконує завдання на такому пункті, до складу якого можуть входити службові особи військових формувань та правоохоронних органів, які відповідно до закону залучені до здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Згідно п.20 Порядку №1455 заходи з контролю в`їзду/виїзду на блокпостах включають: перевірку документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи; перевірку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу (документів на транспортний засіб, документів на вантаж, дорожнього листа тощо); проведення огляду транспортного засобу та вантажу (товару) щодо відповідності документам на вантаж (товар); затримання осіб, транспортних засобів, вантажу (товару), проведення їх огляду та передачу їх уповноваженим представникам правоохоронних органів; тимчасове обмеження (заборону) руху транспортних засобів та осіб.

Відповідно до п.10 Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень та житла громадян при забезпеченні правового режиму воєнного стану, затвердженого Постановою КМУ №1456 від 29.12.2021 року, що набрав законної сили 26.01.2022 року, уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби в разі, зокрема проїзду транспортних засобів через блокпости та контрольні пункти в`їзду-виїзду.

За наведених обставин, оскільки перевірка документів водія ОСОБА_1 здійснювалась на блокпосту, а не в умовах загального контролю дорожнього руху, співробітники поліції у даному випадку, здійснюючи зупинку автомобіля під його керуванням, діяли в межах своїх повноважень.

Разом із тим, як убачається з відеозапису, ОСОБА_1 порушив вимоги ПДРУ, а саме- керував автомобілем з з непристебнутим паском безпеки, про що відносно нього було складено відповідну постанову за ч.5 ст.121 КУпАП серії ЕНА №6239699. (а.с.2), зі змістом якої ОСОБА_1 було ознайомлено під підпис, що також зафіксовано наявним відеозаписом.

Водночас, факт порушення вимог ПДРУ не заперечує і сам ОСОБА_1 у його письмовому зобов`язанні. (а.с.5)

Крім того, ані в своїх поясненнях (фактично викладениху письмовому зобов`язанні), ані в протоколі ОСОБА_1 не зазначав про його незгоду чи порушення його прав, зокрема, щодо незаконної зупинки автомобіля.

При цьому, всупереч доводам апелянта, підстава зупинки транспортного засобу не є предметом доказування у справі за ст. 130 КУпАП, оскільки ці обставини не мають значення для правильного вирішення справи та встановлення факту керування особою транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння.

Доводи захисника щодо неналежної фіксації відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння та порушення процедури огляду також не знайшли свого обгрунтованого підтвердження зібраними матеріалами.

Як убачається з відеозапису, у процесі спілкування інспектор поліції запитав у ОСОБА_1 , чи вживав він алкоголь напротязі останніх 72 год., на що останній відповів стверджувально, вказавши, що «трохи було». Після того, поліцейський запропонував водію ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу «Драгер» та у медичній установі – щляхом здачі відповідних аналізів. Від обох запропонованих варінатів ОСОБА_1 відмовився, після чого йому було повідомлено про складення щодо нього протоколу за ч.1 ст.130 КУпАП за відмову від проходження огляду та постанови за ч.5 ст.121 КУпАП – за порушення п.2.3в ПДРУ.

Посилання в апеляційній скарзі на ненадання ОСОБА_1 сертифікату відповідності та свідоцтва про повірку робочого засобу вимірювальної техніки «Драгер» є недоречними, так як останній відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, у тому числі, на місці зупинки ТЗ за допомогою газоаналізатора, при цьому, не вимагав пред`явлення вказаних документів відповідно до ч. 5 розділу ІІ Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції»,та свою відмову від проходження відповідного огляду не обумовлював їх відсутністю.

Зазначене підстверджується і змістом письмових пояснень ОСОБА_1 , викладених ним власноруч у письмовому зобов`язанні. (а.с.5)

Таким чином, доводи захисника у цій частині не є спроможними, в той час як відмова водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння зафіксована на нагрудну камеру поліцейських, відповідно до вимог статті 266 КУпАП, «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі».

При цьому, відеофіксація відбувалась відкрито, проти чого ОСОБА_1 не заперечував. Відеозапис долучений до матеріалів судового провадження.

Даних, що відеофіксація здійснювалась за допомогою недозволеного технічного пристрою, під час апеляційного перегляду не встановлено.

Разом із тим, вказаним відеозаписом зафіксовано цілком всю подію правопорушення, сама якість зйомки є достатньою та такою, що виключає жодні сумніви щодо оцінки тих подій, які на запису зафіксовано.

Водночас, зафіксовані технічні розриви відео мають фрагментарний характер, не припадають на ключові процесуальні дії (пропозиції огляду, попередження про наслідки, фіксацію відмови) і не спотворюють загальної послідовності події; відображений перебіг підтверджується іншими безперервними фрагментами відео та письмовими матеріалами (протоколом, актом огляду, направленням, письмовим зобов`язанням), тому надійність і повнота доказової картини не порушені

До того ж, в даному випадку відеозапис не є єдиним доказом по справі, який оцінюється в сукупності з іншими доказами.

Поряд з цим, належить взяти до уваги те, що відповідно до ст.267 КУпАП, огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.

Однак, як було встановлено, дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, в порядку, передбаченому чинним законодавством, не оскаржувалися. Отже, твердження апелянта, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб`єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.

За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.

З огляду на викладені обставини, на момент зупинки та висловлення пропозиції ОСОБА_1 з боку працівників поліції щодо проходження відповідного огляду у встановленому заокном порядлку, у водія не було достатніх підстав відмовлятись від такої законної вимоги або ставити її під сумнів, а тому підстав для скасування постанови судді та закриття справи на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУПАП, як на тому наполягає апелянт, апеляційний суд не вбачає.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.

Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія серії НОМЕР_2 , тобто, ним було складено іспит на знання вимог ПДР України. За таких обставин, апеляційний суд вбачає, що відмова від проходження огляду на стан сп`яніння на вимогу працівника поліції є свідоме ігнорування ПДР України, що свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст.10 КУпАП

Відповідно до ст.33КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Апеляційний суд враховує характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров`я його учасників та приходить до висновку про необхідність застосування до нього виду адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік,

Зазначений вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень, та відповідає вимогам ст.23, ст.33 КУпАП.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатні відомості щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 Правил дорожнього руху, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості.

За таких обставин, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм процесуального права, з ухваленням нової постанови про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання захисника Халупка С.В. задовольнити, поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Харківського районного суду Харківської області від 28 травня 2026 року щодо ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргузахисника Халупка С.В. задовольнити частково.

Постанову суддіХарківського районного суду Харківської області від 28 травня 2026 року щодо ОСОБА_1 скасувати та винести нову постанову.

Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП і накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 гривень (сімнадцять тисяч гривень) з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. (Отримувач коштів: УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/21081100, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Рахунок отримувача: UA118999980313090106000026007, Код класифікації доходів бюджету: 21081100, Призначення платежу *;101;_________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Штраф (як засіб процесуального примусу) накладений на ___________ (ПІБ чи назва установи, організації з якої стягується штраф), за рішенням №_/_/__).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 коп. (шістдесят копійок) (Отримувач коштів; ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача: Казначейство України, Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106. Призначення платежу 101 __________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, стягнутий з ___________ (ПІБ чи назва установи, організації з якої стягується судовий збір) на користь держави, за рішенням №_/_/__(номер рішення про стягнення судового збору) )

Роз`яснити ОСОБА_1 , що штраф повинен бути сплачений не пізніше як через 15 днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу. У разі несплати штрафу у визначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Р.В. Гєрцик